Особливості та характерні риси художнього стилю бароко. Рококо.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості та характерні риси художнього стилю бароко. Рококо.



Бароко(від італ. barocco – примхливий, дивний) – епоха в історії образотворчого мистецтва, архітектурі, музиці і літературі країн Європи, колоніальної Центральної та Південної Америки кінця ХVІ – середини ХVІІІ ст. Прийшовши на зміну гуманістичній художній культурі Відродження і вишуканому гуманістичному мистецтві маньєризму, стиль бароко втілив у собі нові уявлення про єдність, безмежність і різномані­тність світу, про його драматичну ускладненість і мінливість. Від­мовившись від властивих класичній ренесансній культурі уявлень про гармонію і сувору закономірність буття, про безмежні можли­вості людини, її волі і розуму, естетика бароко будувалась на колізії людини і світу, ідеальних і чуттєвих началах, розуму влади ірраці­ональних сил. І не зважаючи на те, що соціальною основою бароко було дворянство епохи абсолютизму і стиль повинен був прославляти могутність влади та церкви через свою монументальність та патетичність, все ж в бароко відображається і погляд на людину, як на складну особистість, із глибоким внутрішнім світом переживань, захоплень.

Характерні риси.

- Стало розвитком принципів, закладених у добу Відродження, і було тісно пов’язане з його пізніми фазами: у творчості низки визначних діячів європейської культури, наприклад Сервантеса і Шекспіра, мали місце риси як стилю Відродження, так і бароко.

- Історичним фоном розвитку бароко був розквіт абсолютних монархій у Європі.

- Виникло у Риму у другій половині ХVІ ст. Пов’язане з розгортанням Контрреформації: однією з його визначальних рис став дух оновленої католицької релігійності.

- В основі бароко було вже не творче наслідування природи, як за часів Відродження, а її вдосконалення на основі ідеальних норм краси.

- Самостійні варіанти бароко сформувалися у Франції, Іспанії, Португалії, країнах Центральної і Східної Європи, іспанських і португальських колоніях Центральної та Південної Америки.

Синтезу мистецтв в бароко, що має всебічний характер, при­таманна урочиста і монументально-декоративна єдність. Міський ансамбль, вулиця, майдан, сквер, садиба в бароко стали усвідомлю­ватися як організоване, динамічне в просторі художнє ціле. Парадні інтер’єри будівель оздобили багатокольоровою скульптурою, ліпленням, різьбленням; дзеркала і розпис ілюзорно поширювали простір, а живопис плафонів створював враження розкритих склепінь. В образотворчому мистецтві бароко переважають декоративні композиції релігійного, міфологічного і алегоричного характеру, парадні портрети, що підкреслювали привілейований су­спільний стан людини. Ідеалізація образів співвідносилась у них з бурною динамікою, неочікуваними композиційними і оптичними ефектами, реальність – з фантазією, релігійна афектація – з підкре­слено чуттєвою, а часом і з гострою натуральністю і матеріальністю форм. У живописі великого значення набуває емоційна, ритмічна і колористична єдність цілого, інколи невимушена свобода мазка, в скульптурі – живописна пластичність форми, відчуття мінливості становлення образу, багатство аспектів і вражень.

В Італії, на батьківщині бароко - М.Караваджіо, лідери академізму брати Каррачі, архітектор Дж. Віньола, видатний скульптор Джамболонья та ін. Пізніше італійське бароко еволюціонувало до фантастичних побудов Г.Гварніні, бравурності живопису С.Рози і А.Маньяско, запаморочливої легкості розписів Дж. Тьєполо.

Життєстверджуюче, реалістичне починання притаманне баро­ко у Фландрії (живописці П.П.Рубенс, А.Ван Дейк, Ф.Снейдерс). В Іспанії у XVII ст. риси бароко виявились в аскетичній архітектурі X.Б.Еркери, в реалістичному живописі X. де Шібери, Ф.Сурбарана, скульптурі X.Монтаньєса.

Стиль баро­ко отримав своєрідне тлумачення в Австрії, де він поєднувався з тенденціями рококо (архітектори Й.Б.Фішер фон Зрлах и І.Л.Хільдебрандт, живописець Ф.Маульберч), Німеччині (архітектори и скульптори Б.Нейман, А.Шлютер, М.Пьоппельман), у Польщі, Словаччині, Угорщині, Словенії, Хорватії, Західній Україні, Литві.

У Франції - прикраси залів Версаля, жи­вопис Ш.Лебрвна).

В багатьох країнах Європи у XVII ст. сформувались і яскраві національні реалістичні школи -Д.Веласкеса в Іспанії, Я.Вермера Делфтського, Рембрандта в Голландії та ін., принципово відмінним, а інколи, протилежним художнім концепціям бароко.

У Росії - Архітектори М.Земцов, В.Растреллі. Д.Ухтомський, С.Чевакінський; образотворче мистецтво звертається до світських, суспільних тем, отримує розвиток портретний жанр - скульптура Б.К.Растреллі та ін.

До видатних пам’яток архітектури, побудованих у стилі баро­ко, відноситься Андріївська церква в Києві. Будівництво її здійс­нив архітектор І.Ф.Мічурін за проектом В.В.Растреллі.

На ґрунті народних традицій в архітектурі стиль бароко в Укра­їні набув особливої своєрідності, трансформувавшись в так зване козацьке бароко. Прикладом нового архітектурного стилю є Миколаївська церква у Ніжині, Покровська і Воскресенська церква в Сумах, Преображенський собор у Лебедині, Покровський собор у Харкові.

Література. Дж. Маріно, П. Кальдерон, Т. Тассо, Дж. Мільтон.

Музика. К. Монтеверді, А. Вівальді, А. Альбіоні, Й.-С. Бах, Г. Гендель.

В першій половині XVIII ст. бароко еволюціонує до граціо­зної легкості стилю рококо, співіснує і переплітається з ним, а з 1770-х рр. повсюдно витісняється класицизмом.

 

Рококо("вигадливий", "примхливий", фр. rococo, від rocaille – осколки каменів, раковини) – стильовий напрямок, що панував у європейському мистецтві протягом перших трьох чвертей XVІІІ ст. Рококо являв собою не стільки самостійне художнє явище, скіль­ки фазу, певний етап загальноєвропейського стилю бароко. Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її смаків і примх. Майже головним словом доби рококо було слово «примха» (каприз). У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів). В добу рококо скульптура (переважно поліхромна) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі («rocaille»). У добу рококо широко розвинулося мист. ремесло — ткацтво, ювелірство, порцеляна, меблі, гобелени.

Найпоширенішою формою живопису стало декоративне панно, здебільшого овальної, круглої або вигнутої форми; основу компо­зиції становить м’яка вигнута лінія, що надає твору обов’язкову для стилю примхливість та нарядність. Одним з основоположників "рококо" був талановитий Антуан Ватто - послідовники Ланкре, Патер та ін.

Найбільшим майстром мистецтва рококо вважається учень Франсуа Лемуана Франсуа Буше, чудовий колорист, майстер любов­них сюжетів. Живопис Буше стала взірцем для цілої плеяди майстрів (Натуар, брати Ванло, Антуан Куапель та ін. Останнім великим живописцем рококо вважається Жан Оноре Фрагонар, тонкий портретист і пейзажист.

Скульптура рококо менш значна й своєрідна, аніж живопис. Велике поширення в мистецтві рококо одержали портретні погруддя та маленькі скульптурні групи або статуї купальниць, німф, амурів. Найвидатніші скульптори рококо: Лемуан, Пігаль, Пажу, Фальконе, Клодіон.

Для архітектури рококо характерне зосередження уваги зод­чого на інтер’єрі. Скульптурна деталь, застосовувана для прикра­си фасаду, робиться більш опуклою, здобуває самодостатнє зна­чення, не підкоряючись основним архітектурним лініям. Плоскі пілястри великого ордера змінюються опуклими напівколонами, що надають стіні мальовничого виду. Найвідоміші французькі зодчі рококо: Робер Декотт, Габріель, Боффран, Оппенор, Дельмер, Мейссоньє.

Франція стала законодавицею естетики рококо; У Нім. - архітектор Кнобельсдорф створив у Потсдамі один з найуставленіших ансамблів у стилі рококо (Сан-Сусі). Найвідоміші представники рококо в Німеччині – архітектори Нейман і Кнобельсдорф, живописці Цик, Маульберч, Дитріх, скульптор Доннер. У Росії та Україні під сильним впливом таких французь­ких і німецьких майстрів, як Токке, Рослій, Фальконе, працювали Растреллі, Рінальді, Ухтомський, Рокотов, Левицький та ін.

В епоху рококо розквітає графіка. Майже всі великі живописці XVIII ст. були також блискучими малювальниками (Ватто, Фраго­нар), багато майстрів повністю присвятили себе графічному мисте­цтву (Сент-Обен, Кошен, Дебюкур у Франції, Ходовецький у Ні­меччині).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.234.169 (0.005 с.)