Роль церкви як домінанти духовного життя середньовічної культури

Релігійність як домінанта духовного життя Середньовіччя обумовлює роль церкви як найважливішого інституту культури. Церква виступає і як світська сила, в особі папства, що прагне до панування над християнським світом. Задача церкви була досить складна: зберігати культуру церква могла лише «обмирщаючись», а розвивати культуру можна було тільки шляхом поглиблення її релігійності. Тобто церква повинна була, розвиваючи своє «небесне» життя у вищих формах релігійності, спуститися в світ і, перетворюючи його в Град Божий, жити «земним» життям. Ця суперечливість була висловлена Августином в його роботі «Про Град Божий», де він показав історію людства як споконвічну боротьбу двох спільнот — Граду Земного (спільності, заснованої на мирській державності, на любові до себе, доведеної до презирства до Бога) і Граду Божого (духовної спільності, побудованої на любові до Бога і доведеної до презирства до себе).

Могутнім об'єднуючим чинником у таких умовах виступали релігія і церква. Визначальна роль християнської релігії і церкви у всіх галузях суспільного і культурного життя складала принципову особливість європейської середньовічної культури. Церква підпорядкувала собі політику, мораль, науку, освіту і мистецтво. Весь світогляд людини середніх віків був теологічним (від грецького «теос» — бог).

Християнська церков створила новий ідеал для людини: всі ідеали, що надихали Античність — радість земного буття, почуттєве, любовне сприйняття реального світу — замінило прагненням до загробного існування, зневаженням людини, зведенням її до гріховної істоти, осудженням всіх тілесних радостей, жахом перед нерозгаданими силами природи. В християнстві зразком виступає людина смиренна, духовна, страждаюча, прагнуча спокути гріхів, спасіння з Божою допомогою. Церква ж обумовлює основні риси середньовічної культури: символізм(тлумачення Біблії), дидактизм, консерватизм, рефлексивність.

В умовах панування християнської церкви сутність морального ідеалу середньовічної християнської ідеології можна представити єдністю Віри, Надії і Любові. В цій тріаді Віра виступає як особливий стан духу, коли до Бога веде свята простота. Надія уособлює ідею порятунку від гріха за допомогою Бога через загробне воздаяння, шлях до якого — смиренність, слідування зразкам освяченої церквою поведінки. Любов розуміється як любов до Бога, як зв'язок, устремління до нього людини.

Вплив церкви на мистецтво, розвиток культури феноменален. Жоден вид мистецтва не залишився поза її впливом - в живописі - домінування релігійної тематики(не тільки ікони, а й світський живопис), архітектура - розвиток через культові споруди, музика - в церковних гімнах, літургіях.

Треба врахувати ще одну причину впливовості церкви, особливо в ранньому середньовіччі. Це — загальний культурний занепад, виродження античної культури, які настали після V століття. Руйнувалися політичні, культурні зв'язки, більшість населення стала аграрною. Письменність перетворюється на рідкість. На зміну класичної приходить вульгарна (народна) латина. У таких умовах саме церква виступає охоронцем античної культурної спадщини. Священики виявляються найбільш освіченими людьми. Адже і серед правителів тоді письменні люди були відносною рідкістю. Наприклад, Карл Великий — творець величезної імперії, герой переказів і легенд — поважав освіченість, знав латину, грецьку, цікавився літературою. Але… писати він не вмів. Його біограф розповідає, що імператор возив «на постелі під подушкою дощечки і листочки, щоб у вільний час привчити руку виводити букви. Але мало мав успіху».

Вся історія середньовічної культури — це історія боротьби церкви і держави, їх злиття, уподібнення церкви (папства) державі і реалізації його божественних цілей. Головним знаряддям піднесення церкви стало рицарство, що дозволяє виділити рицарську культуру як окреме явище середньовічного життя. Яскравим проявом цих домагань церкви стали Хрестові походи — спроба мечем об'єднати і розширити християнський світ під владою папства, що ґрунтувалася на роздробленості феодальної Європи, коли саме церква об'єднала християнський світ, була опорою в боротьбі з мусульманським Сходом.

Ідеї європейської імперії і папства виростають з одного кореня — з ідеї релігійно-суспільної єдності всього світу. Але реалізація ідеї двох Градів зустрічає нерозв'язні труднощі: релігійне змушене сприймати в себе мирське, відкидаючи його принципово, а мирське перетворюється в релігійне, протиставляючи його собі як ідеал. Спасіння «в світові» стає все менш реальним, і релігійна думка від спроби втілити Град Божий на Землі все більш звертається до ідей Христа про спасіння на небі. Ці настрої посилюються зі становленням національної церкви, що заперечує практику вселенського папства.

Із зміцненням національних держав панування релігійного розуміння життя все більше починає змінюватися мирським. Трагічна велич середньовічної духовної культури полягає в нездійсненному прагненні до всеосяжного синтезу Бога і людини, що не виходить ні на Землі, ні на Небі. З XIV ст. починається переможний шлях мирського, насамперед — міського життя, в якому зріють торгово-промислові відносини, що розкладають прагнення до релігійно-синтетичного освоєння всього світу, що народжують настрої самостійності, окремості, індивідуалізму, приземленості життя людини.

15. Культурна спадщина "Середніх віків".

Культурна спадщина середн. являє собою яскравий предмет для вивчення, своєрідний, неоднозначний, проте самобутній і цікавий. Середньовіччя - це шанобливе відношення до грецької науки і заперечення антич­ної чуттєвості; християнське милосердя і жорсткі переслідування єретиків і язичників; витончені богословсько-схоластичні дискусії про таємниці християнського вчення і непроглядне неуцтво на­роду; варварська зневажливість до людської особистості і християнське піклування про спасіння душі – все це зумовило зміст культурної діяльності в епоху Середньовіччя.

На мою думку, найбільших успіхів середн. культура досягла в галузі літератури, проте це виключно особистий погляд, зумовлений тим, що я ближче з нею знайома. Найдавніші пам`ятки середн. літ-ри - це народні сказання, пізніше записані, напр. скандинавські баллади "Хавбор і Сигне", "Маленька Керсті", "Улов і ельфи" та інші. А також - такі датські і норвезкі народні пісні-сказання, як "Herr Mannelig","Villeman og Mannhild", "A Vis Lo Lop"("Я побачив лісу"). У Англії найдавніша пам`ятка - поема "Беовульф", в Ісландії - "Старша Едда" і "Молодша Едда", збірники скальдської поезії. Відома написана на староверхньонімецькому "Пісня про нібелунгів"(1200 р.), що оспівує подвиги Зигфріда, драконоборця і переможця нібелунгів, а також пригоди Брунхільди, Кримхільди, Гюнтера та інших. Західноєвропейський епос широко використовував народні перекази та легенди. В "Пісні про Роланда", написаній старофранцузькою мовою, відображено історичні події: похід та поразка Карла Великого в Іспанії у битві з басками (778 р.). Треба сказати, що література поступово еволіціонує: давній епос повен фантастики і магії, вже ПпН відзеркалює феодальну свідомість, але все ще з фантастиними елементами, а от французька "Пісня про Роланда" й іспанська "Пісня про Сіда" відрізняються від німецькомовних поем не лише "національними" рисами, а й близькістю до історичних фактів, майже повною відсутністю міфічно-казкового та надприродного начала.

У Фр. та Нім. розвивається куртуазна культура і особл. література - в жанрах лірики і романа, в яких оспівувалось служіння Прекрасній Дамі. Першими куртуазними ліриками Європи були трубадури, провансальські (Південна Франція) поети-співці XI —XIII ст. Одним з перших у Європі поетів, який звернувся до народної мови, був провансальський трубадур Гільйом IX (герцог Аквітанський, граф де Пуатье, 1071 — 1127 pp.).

Наприкінці XII ст. набула розвитку поезія німецьких мінезингерів — "співців кохання". Вони широко використали досвід провансальських трубадурів та їхніх нівнічнофранцузьких послідовників — труверів. Але на відміну від попередників німецькі поети надавали перевагу рефлексії та моралізації перед чуттєвими елементами творчості.

В Середні віки особливо поширилась лірична латинська поезія вагантів (лат. vagantes — мандрівний) і голіардів (старофранц. goliard — блазень), подорожуючих студентів, співців, кліриків, ченців, школярів. Їх поезія більш сатирична, іронічна - найвизначнішою пам`яткою поезії вагантів є зборник "Carmina Burana"(13 ст, Нім.), що скл. з блоків сатиричних, застольних, любовних і інших пісень. Я навіть чула в сучасній обробці пісні вагантів - "Мерзебурзьке заклинання", "Тангейзер", "Nature Nous Semont" і інші.З розвитком міської літератури виник жанр реалістичної віршованої новели народною мовою — фабльо (лат. fabula — байка, оповідання) і шванки (нім. shwank — жарт). Творять жонглери(фр.), хулгари, шпільмани(нім.).

Постає лицарська література. Це, по-перше, були описання Хрестових походів("Діяння Бога через французів") і цикли про короля Артура. Біля витоків стоїть К. де Труа, автор першого зборника про Артура, але найзнаменітіший - сер Томас Меллорі, автор "Смерті Артура"(15 ст.). Популярний сюжет про Ірландську королеву Ізольду і англійського лицаря Трістана зустрічається у багатьох авторів - Г.Страсбурзький,поети У. фон Тюргейм (бл. 1240 р.) і Г. фон Фрейберг і інші."Роман про Троянду", який почав писати близько 1240 р. Г. де Лорріс, а завершив 1280 р. Ж. де Мен, визначив аристократичну концепцію кохання. Процвітає біографічна література - "Життєпис Карла Великого".

Архітектура.Середньовічна символіка широко втілювалась у християнській релігійній архітектурі. Хрестокупольна і кругла форми вважались образами довершеності,втілювали макрокосм церкви. Це - доба панування спочатку романського(масивного, простуватого,замок Тауер у Лондоні (XI ст., Англія), собор Санкт-Петер у Вормсі (1170 —1240 pp., Німеччина), церква Нотр-Дам ля Гранд у Пуатьє), потім готичного стилів(собор Паризької богоматері Нотр-Дам де Парі (1163—1257 pp., Франція), собор у Даремі (бл. 1130 р., Англія), собор у м. Орвієто (1310 р., Італія). Готичні собори — своєрідний синтез мистецтв при домінуванні архітектури.

Філософія. Визначний період діяльності таких філософів, як Фома Аквінський, Аврелій Августин, Ансельм Кентерберійський, П`єр Абеляр, Б. Клервоський, Г. Коптський і інші.

Живопис.Процвітає іконописання, і книжкова мініатюра, особливо після винайдення Гутенбергом станка для друку у 1440 р.

Музика. Літургії, органна музика, для хорів.

Університети.Я вважаю, що до спадщини средн. можна віднести і утворення перших університетів, що функціонують і зараз.У Західній Європі перший університет засновано у Болоньї (Італія) в XI ст.Виникли університети в Англії — Оксфордський (заснований у XII ст.); Франції — Паризький (1215 p.); Іспанії — Сіена (1240 p.); Італії (Вінченца — 1205 р.); Падуя — 1222 p., Неаполь — 1224 р., Рим — 1303 р.) та ін. Кембріджський університет лише 1318 р. отримав від Папи Іоанна XXII право називатися університетом, хоча школа, його попередниця, існувала з 1209 р.

Загалом для середньовічної культури Західної Європи характерне прагнення до універсальності, вона по-своєму об'єднала культурну спадщину попередніх цивілізацій з соціальним і духовним досвідом власної історії.