Культура української діаспори.

У ХХІ століття українці вступають у світ як єдина духовна нація, незважаючи на відстані і терени проживання. Нині за межами України у країнах Заходу живе понад 5 млн. громадян українського походження, на пострадянському просторі – близько 10 млн.

У Західному світі українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність завдяки потужній праці на ниві культури. Представники української інтелігенції будували школи, народні доми, “Просвіти”, читальні, церкви і церковні громади, засновували часописи, друкували книжки.

Між двома світовими війнами українська література в еміграції зросла і укріпилася світоглядово. Вона поповнилась іменами таких поетів і письменників, як Олег Ольжич, Юрій Клен, Леонід Мосендз, Олена Теліга, Євген Маланюк, Оксана Лятуринська. Ці майстри знаменували блискучий період в історії української літератури взагалі.

Українці другої еміграційної хвилі відрізнялись від першої, трудової насамперед тим, що були в основному освіченими людьми, лише незначна частина з них була неписьменною. Саме цим пояснюється їх швидке пристосування до нових умов життя і праці, активної участі у громадському житті. З цих людей вийшло найбільше лідерів громадсько-політичних і культурно-освітніх організацій. Наприклад, “батьком” українського співу в Америці називають композитора, диригента і хормейстера Олександра Кошиця. Своєю творчістю О. Кошиць пропагував українську культуру за кордоном, знайомив з мистецтвом українського хорового співу, що став своєрідним каталізатором у пожвавленні діяльності мистецьких колективів у Північній Америці.

У 1929 р. до США прибув Василь Авраменко, який згодом став засновником української народної хореографії. За короткий період він створив понад 50 ансамблів, які діяли по всій країні. Він влаштовував виступи своїх вихованців у багатьох штатах Америки, прагнув до того, щоб з українським мистецтвом познайомилось якомога більше американців. У 1934 р. танцювальний ансамбль В. Авраменка (близько 300 осіб) виступив у Метрополітен Опера Гавс у Нью-Йорку, а сам він став засновником в школи народних танців у Нью-Йорку та студії звукових фільмів.

З усіх українських митців найбільшої світової слави зажив Олександр Архипенко, який увійшов в історію мистецтва як один з основоположників модернізму. Мав індивідуальні виставки в Німеччині, Франції, Англії. У Нью-Йорку відкрив власну школу, створив понад 750 композицій, серед яких і знані українці Б. Хмельницький і М. Грушевський, князь Володимир Великий, Тарас Шевченко, Іван Франко.

Непрості умови розвитку української літератури на американському континенті привели літературознавців і письменників усієї діаспори до об’єднання творчих сил. 26 червня 1954 р. в Нью–Йорку було засноване об’єднання українських письменників в еміграції “Слово”. До його основоположників належали В. Барка, І. Багряний, Б. Бойчук, В. Гайдарівський, С. Гординський, Й. Гірняк, П. Голубенко, Г. Костюк, І. Кошелівець, Н. Лівицька–Холодна, Є. Маланюк, Т. Осьмачка, У. Самчук та ін. Поступово стали формуватися два осередки організованого культурного життя з кількома друкарнями, часописами та журналами у Вінніпезі та Торонто.

У Торонто в 1956 р. було засновано Українську спілку образотворчого мистецтва (УСОМ), а в 1957 р. УСОМ організовано в Едмонтоні. В 1958 р. в Торонто відкрилась мистецька галерея “Ми і світ”, що нараховувала понад 200 картин українських митців Європи і Канади. Дещо пізніше мистецьку галерею “Ми і світ” було перенесено на околицю Ніагарських островів. Тепер вона іменується як “Ніагарська мистецька галерея і музей”. Тут зберігається творчий спадок Василя Курилика – одного з визначних митців–українців.

Мистецьку освіту В. Курилик здобув у Торонто, Мехіко та Лондоні, де брав участь у виставках Королівської Академії. Він створив понад 7000 картин. У серії “Український піонер” відтворив історію українських канадців. Виконані ним чотири панно прикрашають інтер’єр канадського парламенту, символізують творчу працю українських поселенців, їх внесок у суспільне й культурне життя Канади. У його творчій спадщині 160 картин серії “Страсті Христові”. Митець створив картину–передбачення “Чорнобильська мадонна”, написану задовго до нашої трагедії. У 1970 р. В. Курилик відвідав Україну, подарував Державному музею Т. Шевченка в Києві картину “Дух Шевченка витає над Канадою”.

Широко відомий у світі Леонід Молодожанин (Лео Мол, 1915, уродженець с. Полонного на Хмельниччині) – видатний український скульптор, живописець, академік Королівської канадської академії мистецтв. У його творчому доробку – пам’ятники Т. Шевченкові у Вашингтоні (1964) та Буенос–Айресі (1971), Володимиру Великому в Лондоні (1990), близько 100 скульптурних портретів, понад 80 вітражів у храмах тощо. Окремі твори зберігаються у Ватиканському музеї. Різьблені погруддя пап Іоанна ХХІІІ, Павла VІ, Івана Павла ІІ, кардинала Йосипа Сліпого позначені людяністю, високою духовністю. У Вінніпезі відкрито Парк скульптора Лео Мола.

Певних організованих форм набуло мистецьке життя і в США. У травні 1952 р. в Нью–Йорку було створено Об’єднання митців–українців в Америці з відділом у Філадельфії, де у вересні 1952 р. відкрито Українську мистецьку студію. З 1963 р. у США почав виходити друкований орган Об’єднання митців–українців в Америці – журнал “Нотатки з мистецтва”, до якого тяжіли українські митці з усього світу.

Збереженню й популяризації українського мистецтва в діаспорі служать і Український музей у Клівленді, Український національний музей у Чикаго, музей–архів у Денвері. Претендує на загальноукраїнський музей діаспори відомий музей Союзу українок у Нью–Йорку. До категорії музеїв слід також віднести дуже цінну і багату мистецьку збірку під церквою на православному кладовищі в Савт Бавнд Бруку. В Едмонтоні у 1974 р., створено Українсько–Канадський архів–музей.

Селом української культурної спадщини називають заповідник – музей просто неба, створений у 1971 р. за 50 кілометрів від Едмонтона. Тут працює музей народного мистецтва з неодмінними писанками, вишиванками, керамікою, давнім одягом. Заповідник має дослідницький та реставраційний центри.

Міжнародним визнанням користується творчість українського архітектора Радослава Жука. До здобутків української сакральної архітектури належать споруджені за його проектами церкви пресв. Євхаристії (Торонто), пресв. Родини і св. Йосипа (Вінніпег), Чесного Хреста в Тандер–Беї (Онтаріо), пресв. Трійці (Кергонксон, штат Нью–Йорк).

Чималі культурні здобутки належать українській діаспорі у Великобританії. При філіалі Римського українського католицького університету в Лондоні – одному з наймолодших наукових центрів української діаспори в Західній Європі (1979) – діє мистецька секція, яка організовує виставки українських вишиванок, кераміки, інших виробів прикладного мистецтва, вечори поезії, зустрічі з художніми колективами з України. В Лондоні проживає видатна українська поетеса і художниця Галя Мазуренко, поезія якої позначена модерністською спрямованістю, своєрідним відчуттям слова, багатообразністю (збірки “Акварелі”, “Пороги” та ін.). Музей українського мистецтва функціонує в Олдгамі.

У 80–ті роки почала діяти Українська європейська культурно-освітня фундація. Її метою є створення кафедри української мови та літератури при Лондонському університеті. Велику роботу в розвитку і збагаченні української спільності проводить преса. Зокрема в Англії в повоєнний період почали виходити часописи “Українська думка”, “Наша церква”, ”Наше слово”, “Сурма”, “Визвольний шлях”.

Франція є другою західноєвропейською країною, де проживає порівняно численна українська діаспора. Щоб зберегти національну етнічну та культурну самобутність, українці у Франції створили Український центральний громадський комітет, Центральне представництво українців у Франції та широку мережу жіночих, молодіжних, культурологічних і просвітянських організацій.

Мистецький Париж пам’ятає блискучі імена Марії Башкирцевої, Святослава Гординського, Олександра Архипенка і Сержа Лифаря, Олекси Грищенка і Якова Гніздовського. Серед них особливе місце належить видатній художниці з України Софії Левицькій. Вона була членом комітету “Осіннього салону”, що є великим досягненням чужоземця в Парижі та визнанням його таланту. Софія Левицька дивувала рафіновану французьку критику дуже особистим, майже інстинктивним поглядом на речі, делікатністю творчого письма, рідкісним художнім смаком і тонким розумінням природи світу. Портретист, пейзажист, гравер по дереву. Її ілюстрація до безсмертного твору М. Гоголя “Вечори на хуторі біля Диканьки”, який переклала разом з поетом Роже Алляром французькою, за своєю досконалістю, філігранністю виконання вишуканим стилем нагадують старовинні гравюри.

Ще один член комітету “Осіннього салону” – визначний український маляр і мистецтвознавець Олекса Грищенко (1883–1977). Всесвітньо відомий пейзажист, твори якого є в музеях і зібраннях Львова, Парижа, Страсбурга, Брюсселя, Гента, Осло, Стокгольма, Монреаля, Філадельфії, Балтімора та інших міст.

Важливим досягненням української громади у Франції стало створення в 1949 р. Архіву української еміграції у Франції, що знаходиться в Сорбонському університеті при Інституті східних мов і цивілізацій. У Сорбонні на професійному рівні викладається українська мова. Франція має невелике відділення Українського вільного університету, де студіюється історія України та інші предмети з українознавства. З 1952 р. українську мову офіційно затверджено для вивчення в Паризькому державному університеті східних мов і цивілізацій. Значним здобутком української діаспори стало відродження діяльності Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ) як спадкоємця заснованої в 1873 р. у Львові дослідницької установи тієї самої назви. У 1947–1951 рр. президія НТШ перебувала у Мюнхені, а потім переїхала в Сарсель, поблизу Парижа, де знаходиться тепер.

Ще у мюнхенський період НТШ видало першу частину тритомної “Енциклопедії українознавства” та 12-томів інших наукових праць. У 1954–1959 рр. вийшла десятитомна енциклопедія українознавства (словникова частина). Триває робота з підготовки семитомної “Енциклопедії української діаспори”.

В умовах еміграції осередком національно-культурного життя була церква. Як соціальна інституція вона сприяла збереженню національної ідентичності, подоланню меншовартості та об’єднанню українців, розсіяних по світу. Визначною постаттю українського православного руху за межами України став митрополит Іларіон – у миру Іван Огієнко (1882–1972). У 1951 р. він очолив Українську греко-православну церкву в Канаді, що виступала носієм української національної ідеї. Заслугою І. Огієнка стало створення першого автентичного (оригінального) перекладу Біблії українською мовою, духовне об’єднання українських православних церков у Канаді, Америці та інших країнах. Це сприяло організаційним оформленням української православної автокефалії, національно-мовній єдності українців діаспори й України, що забезпечувало цілісність українського культурного середовища.

В українській діаспорі значну роль надавали розвитку освіти і науки. Першою високою школою став заснований на початку 1921 р. у Відні Український вільний університет (УВУ). Його співзасновниками були професори С. Дністрянський і М. Грушевський. Восени 1921 р. Університет перенесли до Праги, де він знаходився до 1939 р., а після закінчення Другої світової війни відновив свою роботу у Мюнхені. За час заснування УВУ видав близько 100 томів “Наукових записок”, “Наукових збірників”, монографій, мистецьких альбомів. В університеті проводяться наукові конференції, захист дисертацій, стажування науковців з України.

Вагомим здобутком української еміграції в Німеччині став Український науковий інститут (УНІ), створений у Берліні в листопаді 1926 р. заходами П. Скоропадського.

У 1922 р. в Чехословаччині засновано Українську господарську академію в Подєбрадах. У 1933 р. вона була перетворена на Український Технічно-Господарський інститут заочного навчання, де в 1932–1937 рр. 749 осіб були його студентами.

У східній українській діаспорі – в державах, що виникли на теренах пострадянського простору – відродження культурно-національного життя українців почалося з шкільництва. Такі громадські інститути, як Національний центр україністики в Башкортостані та Товариство шанувальників української культури “Кобзар”, Українське товариство Киргизької Республіки “Берегиня”, Товариство української культури в республіці Молдова, Томський центр української культури “Джерело” та Український національно-культурний центр “Промінь” у Самарі свідчать про початки демократизації суспільств нових незалежних держав і про відродження етнічності українців східної діаспори.

В Україні створено Товариство зв’язків з українцями за межами України (Товариство “Україна – Світ”), діє Інститут досліджень діаспори, розроблено проект Національної програми “Закордонне українство на період до 2005 року”.

Процес культуротворення, що триває в українській діаспорі, став вагомою складовою українського культурного простору. Його головною метою була духовна консолідація українців усього світу в інтересах відродження, збереження й примноження національно-культурних традицій власного народу. Це сприяло збереженню цілісності української культури, а в умовах незалежності – активізації державотворчого потенціалу, зміцненню позицій українських організацій у країнах поселення, а Української держави – у світовому співтоваристві.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ТА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

 

Тема 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ КУЛЬТУРИ

1. Наведіть ряд синонімів, які, на вашу думку, відповідають змісту понять:

А) культура …

Б) цивілізація…

2. Одним(двома) реченням(и) розкрийте сутність наступних функцій, які здійснює культура.

А) комунікативна – Г) регулятивна –

Б) інтегративна – Д) аксіологічна (оціночна) –

В) пізнавальна – Е) світоглядна –

 

3. Прокоментуйте наступні вислови:

А) “культура – друга природа”;

Б) “культура – це самообмеження”;

В) “філософія є культурою душі” (Ціцерон);

Г) “культура є мірою людяності”;

Д) “культура є виходом за кордони інстинкту”;

Е) “культура – тонка оболонка, що прикриває розпечений хаос тваринності” (С.Далі);

Є) “ми занадто цивілізовані, щоб бути культурними”.

4. Що об’єднує культуру і цивілізацію і що їх розділяє?

5. Стисло схарактеризуйте наступні поняття:

– антропогенез;

– соціогенез;

– культурогенез.

6. Що таке культурний феномен? Назвіть найбільш яскраві феномени світової та національної культури.

7. Дайте визначення наступним поняттям:

А) контркультура ­– …;

Б) субкультура – …;

Наведіть конкретні приклади.

8. Скориставшись латинським терміном (civilis – суспільний) дайте визначення поняття “цивілізація”. Назвіть декілька його найхарактерніших рис.

9. У чому полягає сутність циклічної теорії культур О.Шпенглера?

10. Схарактеризуйте наступні поняття:

– артефакт ­– …;

– культурний шар – …;

– археологічна культура….

11. Заповніть таблицю, скориставшись нижче наведеними термінами:

 

Епохи	Людські типи	Культурні здобутки
Палеоліт	Ранній (до 150 тис. р. до н.е.)
Середній (150-40 тис.р.)
Пізній (40-10 тис. р.)
Мезоліт 9-6 тис. р.
Неоліт 6-3 тис. р. до н.е.

– Homo Habilis, Homo Sapiens, неандерталець, архантроп, кроманьонець;

– Кераміка, будування житла, полювання, лук і стріли, анімізм, малюнки на стінах печер, мегаліти.

– Землеробство, приручення тварин, знаряддя з кременю, мікроліти.

12. Визначте сутність первісних форм релігійних вірувань:

– анімізм – …;

– тотемізм –…;

– фетешизм –…;

– магія – ….

13. Назвіть характерні ознаки “неолітичної культурної революції” (підкресліть потрібне).

Використання лука і стріл, будування житла поза межами печер, керамічне виробництво, полювання та рибальство, скотарство та землеробство, створення перших державних утворень, родоплемінний устрій, малюнки на стінах печер, видобування вогню.

14. Які з наведених артефактів є зразками трипільської культури (підкресліть потрібне).

Наконечники списів і стріл із кременю, кераміка, глиняні жіночі статуетки, бронзові вироби, зооморфні статуетки, знаряддя полювання та прикраси з кістки, вироби з міді та заліза.