Ренесанс – загальноєвропейське і українське надбання. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Ренесанс – загальноєвропейське і українське надбання.



Під Ренесансом (від франц. Renessanse - Відродження) слід розуміти перехідну епоху в розвитку європейської культури від середньовіччя до нового часу, що охоплює період кінця ХІІІ – ХVI ст. включно. Це означає, що в культурі Відродження присутні елементи як середньовічної, так і новочасної культури.

Термін “Відродження” у точному розумінні слова стосується лише Італії ХV – середини ХVI ст. Саме тут ця культура набуває характеру цілісного, всеохоплюючого явища. Відродження – виняткове явище італійського творчого генія. Тому правомірно говорити “Італійське Відродження”, “епоха Ренесансу в Італії”. Одночасно Ренесанс – загальноєвропейське надбання. Вплив італійської тогочасної культури різною мірою позначився майже на усіх європейських країнах від Португалії до Московської держави, мав він місце і в українській культурі.

Ґрунтом ренесансної культури були нові економічні відносини, що стали формуватися перш за все в Італії наприкінці ХІІІ ст. В цей час текстильне мануфактурне виробництво Флоренції, Мілану, Болоньї значно випереджає країни Європи, тут використовується вільнонаймана праця. В Італії створюються перші банки, лихварські контори, в хід ідуть векселі, акредитиви. Флоренція починає карбувати золоту монету – флорін, що стає міжнародною валютою. Генуя була найсильнішою в світі морською державою, посередником в торгівлі між заходом і сходом.

Формуються і нові суспільно-політичні відносини. Швидко зростають соціальні прошарки майбутніх буржуа – торгівці, банкіри, лихварі, багаті ремісники, юристи. Значно збільшується кількість вільних міських жителів. Біля двох десятків міст Італії, найбільшим з яких була Флоренція, в середині ХІІІ ст. Стають самостійними державами республіканського типу, громади яких називають “комунами”. В містах-комунах зростає роль органів демократичного самоврядування, політичних партій, ремісничих цехів і торговельних гільдій.

Перетворення, що відбувались в суспільному житті, приводили до влади нових людей. Їх основними чеснотами стають не знатне походження і титули, а підприємливість, сміливість, відвага, активна творча натура. Ці люди були чужі всіляким релігійним забобонам та куртуазним манерам.

Нова людина і світ бачила по-новому. Сміливо відкидаються старі догмати про побудову всесвіту, місце в ньому людини, очевидне прагнення до наукового пояснення явищ природи, використання практичних знань. Формуванню нового світогляду сприяли численні наукові відкриття і винаходи, кожен з яких допомагав самоствердженню нової культури і нової людини в постійному суперництві з старими традиціями. Віднайдення раніше невідомих манускриптів з працями Аристотеля, Платона, творів давньогрецької і давньоримської літератури, розкопки старовинних архітектурних і скульптурних пам’яток щоразу доводили новим людям перевагу античності над середньовіччям, викликали прагнення бути гідними нащадками забутих предків.

Як бачимо, однією з найбільш характерних ознак епохи, що, власне, і зумовило її назву є постійне прагнення до відродження античного ідеалу.

Однак не підлягає сумніву, що Ренесанс є абсолютно самостійним явищем, не запозиченим з жодної із культур, античність була для нього лише необхідним поштовхом, внутрішнім духовним поривом до нової культури, про що свідчить більшість її характерних рис.

Характерною рисою ренесансної культури є аристократизм. Це культура суспільних верхів, буржуазної аристократії, тонкого шару інтелігенції. Культурні осередки виникають при дворах освічених монархів, пап, крупних аристократів, що виступають в ролі меценатів, оточують себе інтелектуальною і творчою елітою. Слід, однак, підкреслити, що аристократизм у тогочасному розумінні визначався не стільки походженням, привілеями, розмірами статків, а особистими якостями людини, ступенем освіченості й культури.

На відміну від античної і особливо середньовічної культури ренесансна культура мала яскраво-особистісний характер. Вільна особистість – художник, філософ, поет, що не залежить не лише від замовника, а і від цехових середньовічних норм організації та регламентації творчої праці найхарактерніша риса Відродження. Митець Ренесансу починає надзвичайно цінувати свою творчу свободу та індивідуальність, пишатися ними.

Слід відзначити і таку характерну рису ренесансної культури, як її всебічна пройнятість мистецтвом. Для людини Відродження мистецтво мало таке саме всеосяжне значення, як для людини ХVIII ст. – філософія, ХІХ ст. – наука, ХХ ст. – техніка. Образами мистецтва забарвлені навіть політика, господарство, війна і дипломатія. Очевидно, що недостатня розвиненість наукових знань, мовної культури, пов’язаної із формуванням нації, залишали за мистецтвом головну царину реалізації творчого потенціалу Відродження. Серед видатних митців і сьогодні відомі всьому світу Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті, Рафаель Санті, скульптор Данателло, архітектори Брунеллескі і Палладіо, художники Дюрер, Веронезе, Тиціан.

Найхарактернішою рисою Відродження є розвиток гуманізму. Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) - це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. В його основі – прагнення до свободи особистості, утвердження поваги до гідності і розуму людини, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Гуманісти стверджували самоцінність земного життя, можливість людини саме в ньому (а не потойбічному світі) досягти вищого блаженства.

До гуманістів, безумовно, належали всі видатні люди ренесансу, однак, крім митців тут були широко відомі у Європі і Україні філософи Еразм Ротердамський, Томас Мор, Лоренцо Валла, Ульріх фон Гуттен, письменники і поети Петрарка, Бокаччо, Шекспір.

Атмосфера ренесансу, демократичні тенденції суспільства, розвиток гуманістичної думки сприяли оновленню духовно-релігійного життя Європи, яка на початку ХVІ ст. вступає в добу Реформації.

Реформація (від лат. Reformatio – перетворення) – суспільно-політичний та релігійний рух, спрямований на оновлення католицької церкви, її реформування відповідно до духовних потреб нових суспільних верств буржуазії, інтелігенції, освіченої аристократії.

Реформісти спиралися у своїй боротьбі проти церковно-феодальної ієрархії на широкі народні верстви, зокрема ремісників та селян, невдоволених своїм становищем. Гостроту удару протестанти, як вони себе називали, спрямовували проти збагачення церкви, продажу індульгенцій[1], пишності церковних обрядів і таїнств, виступали за ведення проповідей не латиною, а зрозумілою народу мовою.

В країнах, де реформістам вдалося відстояти свої позиції – Голандії, Німеччині, Англії, Франції виникли протестантські церкви. З 1540-х рр. в країнах, де при владі лишилась католицька ієрархія, запанувала контрреформація, атрибутами якої стали добре відомі інквізиція, «полювання на відьом», релігійна нетерпимість. Особливе значення це мало для України, що вступала в добу визвольних змагань за національну та релігійну свободу. Відтак роль гуманізму і реформації в українській духовній культурі др. пол. ХVI – поч. XVII ст. ст. неможливо переоцінити.

Характерною рисою ренесансної культури як культури перехідного періоду є її суперечливість. Так, антиклерикальна спрямованість творів гуманістів поєднується у них з глибокою вірою, гуманістичні погляди межують з містикою, а раціоналізм – із схоластикою і навіть магією та астрологією. Високі злети людського генія і духовність йдуть поруч з підступністю і аморалізмом як в особистому житті, так і у політиці (Макіавеллі). Причиною таких явищ була малорозвинена наука і техніка, застиглість форм громадських суспільних відносин, незмінність цехової ієрархії, інерція суспільної свідомості, сила релігійних догматів і традицій.

Зрештою ці причини зумовили у другій половині ХVI ст. кризу, а потім і швидкий розпад ренесансної культури. Цьому посприяли також політичні чинники. В умовах тогочасної Європи, подрібненої на десятки напівбуржуазних країн та декілька великих феодальних монархій, Італія, що не була єдиною державою, стала здобиччу іноземних завойовників. Можновладна верхівка легко відмовилась від здобутків гуманізму та реалістичного мистецтва, в культурі знов запанували містика, релігійна догматика, абсолютизм, а з часом індивідуалізм та манірність. Однак, матеріальні та духовні цінності ренесансної культури, викликані потребами Нового часу знову стали європейським надбанням. В ХІХ ст. до них звертились в своїх творах класики української культури Котляревський, Шевченко, Драгоманов, Леся Українка, Франко. Вони надихали українські культурні плеяди ХХ ст., вони є близькими і зрозумілими сучасним людям.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 102; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.85.80.239 (0.008 с.)