Найвідоміші шедеври давньогрецького мистецтва класичної доби.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Найвідоміші шедеври давньогрецького мистецтва класичної доби.



Рр. до н.е.

Час створення Назва пам’ятки Автор Місце створення і знаходження Короткий опис
470-456 р. до н.е. Храм Зевса в Олімпії Фідій та його майстерня м. Олімпія. Археологічний музей Знаменитий храм із статуєю Зевса, що була одним із семи чудес світу повністю зруйнований, статуя була перевезена у Візантію, де загинула у пожежі у 5 ст. Збереглись ( у фрагментах) окремі скульптури фронтонів – Аполлон, Кентавр, Амазонка, метопи у фрагментах ( подвиги Геракла)
470- бл. 450 рр. до н.е. Рельєф: Афіна зі списом невідомий афінський Акрополь (музей Акрополя) Одна із найдосконаліших скульптур ранньої класики, зразок класичного стилю.
470-460 рр. до н.е. «Трон Людовізі» невідомий південна Греція (?) вілла Людовізі у Римі Вівтар із мармуру, що складається із трьох частин, присвячений народженню Афродіти, унікальний обємний рельєф з досконалими пропорціями і симетрією, на бокових плитах – служниці-богині (флейтистка і жінка перед жертовником).
470-450 рр. до н.е. Бронзова статуя бога Посейдона невідомий знайдена у 20 ст. на дні моря біля мису Артемісіон Прекрасно збережена статуя бога-атлета, один із кращих зразків бронзового ливарництва.
460-450 рр. до н.е. Дискобол (бронзова статуя) Мірон в Римі знайдена копія 1- 2 ст. н.е. з мармуру. Оригіналів статуй Мірона не збереглось, але римські копії дають уяву про його стиль і майстерність «Дискобол» - символ Олімпійських ігор сучасності. Інша відома статуя митця – «Афіна і Марсій»
450-440 рр. до н.е. Дорифор (бронзова статуя). «Списоносець» Поліклет знайдені рештки римських мармурових копій 1-2 ст. до н.е. «Дорифор» - був широко відомий у давній Греції, вважався еталоном досконалого чоловічого тіла з математично розрахованими пропорціями, його копії стояли у гімнастичних залах і на стадіонах.
440-430 рр. до н.е. «Діадумен» (бронзова статуя юнака) Поліклет рештки мармурової римської копії Поліклет єдиний серед греків намагався створити теорію пропорцій, написавши трактат «Канон» (правило). Жодного оригінала робіт славетного скульптора не збереглося.  
450-430 рр. до н.е. комплекс архітектурних і скульптурних робіт афінського Акрополя Фідій, його учні, архітектори Мнесікл, Іктін, Каллікрат Афіни, Акрополь, кращі статуї в Британському музеї (Лондон), в музеї афінського Акрополя, усі бронзові статуї втрачені   Архітектурні шедеври: Пропілеї, храм Парфенон, храм Ніки Аптерос(збереглись частково), із скульптур-метопи (17), статуї фронтонів (11 із 50), мармуровий фриз
421-405 рр. до н.е. храм Ерехтейон невідомий афінський Акрополь, 1 статуя у Британському музеї храм мав 3 портики, найвідоміший портик Каріатид (Кори-жриці Афіни).
 
4 ст. до н.е. час кризи грецького поліса
350-і рр. мавзолей в Галікарнасі Скопас та ін. мала Азія, м. Галікарнас(руїни ) Британський музей Одне із семи чудес світу, зруйнований в середні віки, залишки скульптур у Лондоні.
360-330 рр. до н.е. театр в Епідаврі Поліклет молодший Епідавр, Греція, Пелопонес Театр вміщував понад 10 тис. чоловік, добре зберігся, чудова акустика.
380-330 рр. до н.е. мармурові скульптури Скопас скульптури збереглись у фрагментах і копіях(Афіни, Лондон, Дрезден) Скульптури мавзолею в Галікарнасі, та іншого дива світу – храма Артеміди в Ефесі. «Вакханка» - передача внутрішнього стану героя, динамізм, композиції.
380-330 рр. до н.е. скульптури з мармуру Пракситель збереглась в оригіналі лише одна статуя в Олімпії Афродіта Книдська (Фріна) – римська копія, Гермес з Діонісом (оригінал).
340-і рр. бронзова статуя юнака невідомий т. зв. юнак з Антікафери статуя знайдена у 20 ст. на дні моря, один із кращих зразків пізньої класики.
370-300 рр. до н.е. скульптури Лісіпп Греція, Рим, в основному римські копії За життя створив сотні бронзових статуй, деякій час був придворним скульптором Александра Македонського, Апоксіомен (римська копія).

Таблицядає можливість зосередити увагу на еталонах класичного мистецтва, їх духовній вартості, а також стані і місцях знаходження пам’яток.

Особливу увагу слід приділити місцю і ролі в культурі афінського Акрополя (від гр. акрос – верхній, поліс – місто). Акрополі існували у багатьох містах Греції. На них знаходились святилища і храми, укріплення на випадок небезпеки. Але Афінський Акрополь набув особливого значення оскільки став символом перемоги на ворогом. За наказом стратега Перікла тут з 450 р. до н.е. починають створювати величний ансамбль культурних пам’яток. Мистецьке втілення задуму Перікла і керівництво усіма роботами належать його другу Фідію, видатному скульптору і архітектору.

Композиційним центром ансамблю став храм, присвячений богині Афіні Парфенос (Діві) – Парфенон. В центрі приміщення стояла майже 10-метрова дерев’яна статуя Афіни, оздоблена слоновою кісткою і золотом, ззовні по периметру храму його прикрашали мармурові рельєфи ( близько 1,5 тис. фігур) з сценами жертвоприношення і урочистими процесіями, над колонами у стіни були вмуровані блоки мармуру-метопи ( близько 100) із зображенням боротьби греків із кентаврами (залишилось 26 метоп, що знаходяться у Британському музеї).

Будь-яка із скульптур чи споруд Акрополя є взірцем класики. Вчені досі намагаються розгадати загадку його пропорцій, адже величезний комплекс, що складається із різноманітних і різномасштабних елементів з будь-якої відстані сприймається як єдине ціле. Щороку сотні тисяч туристів піднімаються на вершину Акрополя, щоб на власні очі побачити і відчути грецьке диво.

Окрім мистецтва великого розвитку в добу класики набули театр і драматургія. Основними жанрами були трагедія і комедія, в яких діють не лише боги та герої міфів, але і реальні персонажі, люди сильної волі, борці за торжество добра. У трагедії їх постійно переслідує злий рок, тобто помста богів, інколи за злочини давніх предків. Смерть героя часто викликає не відчай і страждання, а захоплення його високими людським якостями. Батьком давньогрецької трагедії називають Есхіла, автора трилогії «Орестея» (Агамемнон, Хоефори, Евменіди), що повертає нас у часи троянської війни, а також безсмертного «Прометея прикутого», згаданого Шевченком у поемі «Кавказ». (У 1994-1996 рр. німецький режисер Пітер Штайн вперше поставив на сучасній сцені «Орестею» в оригіналі, тобто так, як вона виконувалась в античну добу. Спектакль тривав понад 7 годин з перервою на обід. Бачили його і кияни.) Постійним конкурентом Есхіла за право називатись першим драматургом був Софокл. Він залишив нам безсмертні образи Едіпа, Антігони, Електри.

Іншим славетним драматургом був Еврипід, відомий трагедіями «Медея» і «Федра». Греки казали, що він зображає людей не такими, якими вони повинні бути, а такими, якими вони є, адже більшість творів трагіка присвячені гострим і злободенним проблемам того часу.

У комедії неперевершеним був Аристофан, його твори – це гостра політична сатира, вони пронизані іронією, гумором, а персонажі легко упізнавались, були прототипами відомих політиків і можновладців.

Унікальним явищем «грецького дива» було також виникнення історичної школи. Греція у повному розумінні започаткувала розвиток сучасної історичної науки. У славетній «Історії» Геродота, на відміну від історичних хронік Єгипту чи Вавилону йдеться не про життя і діяння правителів, а про минуле і сучасне цілих країн, їх культуру, природу, клімат. Великим представником цієї школи був Фукідід, що написав «Історію Пелопонеської війни».

В 4 ст.до н.е. формується грецька класична філософія, основними напрямками якої були два великих вчення: матеріалізм та ідеалізм. Засновником ідеалізму прийнято вважати Платона, згідно з його вченням творцем усього сутнього є абсолют, тобто вищий розум, вищий дух, Бог. Не тільки матеріальний світ, а й людський дух є втіленням Бога. Держава Платона нагадує сучасним людям тоталітарне суспільство, де все підкорено вищим правителям. Школа матеріалізму, навпаки вважає першоосновою матерію- речовину, з якої складається усе на Землі і у Світі. Ця речовина має властивості постійного руху, поєднання і роз’єднання своїх елементів, різні комбінації яких утворюють безліч живих істот, перетворюють живе на мертве і навпаки. Виникненню матеріалізму передувала натурфілософія, засновником якої був Геракліт з Ефесу. Окремі фрагменти його праці «Про природу», що дійшли до нас, свідчать, що вчений вважав мінливість основною властивістю матерії. «Все тече» казав він, або ж «в одну річку не можна увійти двічі», оскільки щомиті у природі відбуваються зміни. Першоосновою всіх елементів Геракліт називав вогонь. З нього все пішло і в нього все перетвориться згідно із законом розвитку. Метод пізнання світу натурфілософами був раціоналістичним (лат. ratio – розум.), тобто заснованим на розумі, логіці, спостереженні за природою, використанні попереднього досвіду і знань. Таким чином, закладались підвалини наукового пізнання світу, формувалась сучасна наука. Видатним матеріалістом був Демокрит. На думку вченого світ складається з атомів та порожнин між ними , що і спричиняє постійний рух і комбінації елементів. Вчений вважав, що світ існує незалежно від волі богів, а самі вони – лише уособлення явищ природи. Послідовником Демокрита був Арістотель(384-322 рр.до н.е.) – один з найвизначніших філософів людства. У юному віці він вступив до Академії Платона, де вчився і викладав на протязі 10 років. Вченню про ідеї Платона Арістотель намагався протиставити своє бачення світу.

Про спори славетних філософів існує багато легенд. Одна з них втілена в знаменитій римській сентенції: „Amicus Plato, sed magis amica veritas” (Друг Платон, але більша подруга – істина). Іншими словами: „Ти друг, Платон, але істина мені дорожча”. Ця сентенція зустрічається у багатьох творах літератури, зокрема у Сервантеса, Бальзака, Тургенєва, Фейхтвангера, ілюстрацією до неї є фреска Рафаеля „Афінська школа” у Ватикані. Платон на ній стоїть з піднятою догори рукою, закликаючи шукати істину на небі, натомість Арістотель вказує на землю.

Коло земних справ Арістотеля безмежне. Крім філософії він займався історією, математикою, зоологією, медициною, етикою, риторикою, теорією мистецтва. Його матеріалізм - вчення про єдність часу, простору і матерії. Праці вченого справили величезний вплив на розвиток подальшої культури як античної, так і середньовічної і новочасної. Вони переписувались і вивчались у стародавньому Римі, Візантії, ними послуговувались середньовічні богослови, арабо-мусульманські вчені, відомі вони були і в Київській Русі.

5. Елліністичний період (338 р. – сер 2 ст. до н.е.)

Початком періоду стали походи видатного полководця Александра Македонського, під час яких він здобув ряд перемог над персами і зумів об’єднати навколо Греції усі середземноморські держави, створивши велику середземноморську елліністичну імперію

Ядром імперії були елліни, або греки. Грецька культура стала взірцем для багатьох інших народів, духовним стрижнем нового суспільства, в якому об’єднувались держави з різними формами правління. Соратники Македонського, його полководці стали царями багатьох держав, на короткий час виникла ціла плеяда союзників , які не ворогували одне з одним і в обстановці миру розвивали економічні і культурні зв’язки .

Можна визначити декілька характерних рис елліністичного періоду культури:

1. Інтернаціоналізм – Грецька культура поширилась на широку територію Середземномор’я, поєдналась із культурами східних країн, в ній стали простежуватись вже не суто грецькі, а риси різних народів – інтернаціональні. Інтернаціональність породила наступну рису.

2. Поліетнічність і поліцентричність. Багатонаціональна культура вже не мала єдиного визнаного центра, яким були в період класики Афіни. Центрами нової цивілізації стають Антіохія, Пергам, Сіракузи, Афіни, острів Родос, а неофіційною столицею - Александрія, що була заснована Македонським, а після його смерті перейшла у правління династії Птолемеїв.

3. Високий рівень. За кількістю створених у цю добу пам’яток та крупних імен вона на порядок перевищувала класичну Грецію : всюди панувала розкіш, створювались видатні пам’ятки культури, циклопічні споруди, виникали бібліотеки, дуже багато музеїв, монументів. Також набула великого розвитку економіка і торгівля. Середземне море стало внутрішнім морем великої елліністичної імперії.

Порівнюючи елліністичну цивілізацію з класикою ми бачимо, що вона, вочевидь, додала в своєму розвитку і об’ємі. Проводячи паралель з сучасністю можна назвати її популярною і навіть масовою культурою, яка в повній мірі відповідала запитам середніх верств населення, достатньо забезпечених культурних громадян колишніх полісів, прошарки яких значно зросли в 4 ст. до н.е. Еллінізм набув і цілого ряду нових протилежних класиці рис, наприклад, він віддає перевагу індивідуальному і особистому над громадським і суспільним, побутові і сімейні цінності превалюють над колишніми патріотичними почуттями. Класична простота, ясність змінюються ускладненістю, вишуканістю, а, подекуди, манірністю у мистецтві. Безкорисливість і самопожертва, характерні для громадян полісу, відходять на другий план і поступаються цінностям підвищення добробуту, інтересам власного споживання і збагачення. Так, поступово в минуле відійшло «грецьке диво», змішались нації і народи. По суті, елліністичне суспільство було праобразом сучасного глобального світу. Парадокс його культури полягає в тому, що вона практично повністю зникла. Якщо європейці, віддаючи шану античності, звертались насамперед до Риму, то елліністична цивілізація, яка заклала фундамент римської, залишалась невідомою практично до 20 ст.. Взяти для прикладу її центр –Александрію. Унікальне місто з широкими проспектами, вулицями, що за планом нагадували сучасний Нью-Йорк, пересікаючись під прямими кутами, з багатоповерховими будинками, громадськими спорудами, велетенським маяком - одним із чудес світу, гігантським комплексом наукових залів, бібліотеки та інститутів під назвою Мусейон, де містилось не менше 500 тис. книжок і папірусів , храми, парки, будинки аристократії, добре упорядкований порт, канали, водогони, каналізації. Не менш цікаві Антіохія (тетраполіс, що поєднував 4 міста-супутника), Пергам, де археологи відкопали Акрополь, велетенський храм Афіни, бібліотеку, стадіон, лазні. Але і Александрія, і Антіохія, і Пергам практично зникли з лиця Землі. Сьогодні лише на глибині моря в Александрії можна знайти фундаменти знаменитого маяка, невідомо куди зникло мереживо магістралей і вулиць, нічого не залишилось від знаменитого Мусейона, так само і в Пергамі- лише руїни.

Значного розвитку в даний період досягла наука, що перетворилася у самостійну галузь знання. Серед видатних вчених математик-геометр Евклід, Аристарх Самоський(жив на рубежі 3-2 ст. до н.е.),згідно з гіпотезою якого центром нашого світу є не Земля, а Сонце. Навіть серед соратників вченого це було незрозумілим , викликало шок і обурення аж до часів Коперніка(кін. 16 ст. ). Аристарх Самоський достатньо точно розрахував відстань від Землі до Сонця. Великим вченим був і Архімед із Сіракуз, людина різнобічних знань і енциклопедизму, математик, механік, висунув теорію «важіля», йому належать слова : «Дайте мені точку опори і я переверну Світ». Ератосфен – географ, астроном, математик, один із видатних вчених еллінізму (за допомогою сонячного годинника він обрахував окружність Землі у 39 тис. км. помилка становить лише 310 км.). Видатним вченим-механіком був Герон Александрійський. Створені ним машини вражали людей, дозволяючи відкривати велетенські двері храмів, наповнюючи склянки дозованими порціями святої води узамін кинутих у щілину монет, люди чули спів залізного птаха, що махав крилами, віщуючи долю. Зараз приходять до висновку, що Герон був за два кроки до створення парового двигуна, створивши паровий шар його прототип, а також поршневий насос.

В епоху еллінізму свій розвиток продовжує антична філософія. Услід за матеріалізмом та ідеалізмом і в розвиток їх виникають нові філософські школи і системи, які мають для нас надзвичайно великий інтерес. І хоча антична філософія є предметом окремої дисципліни все ж хочеться зупинити увагу на її найвищих здобутках. Із найбільшою повнотою втілили в своїх філософських поглядах бачення доби філософ Епікур та його послідовники стоїки. Епікур був прибічником Демокріта, , для нього боги лише першопоштовх у розвитку світу, який далі розвивається на своїй основі. Філософ створив в Афінах школу, яка мала назву «Сад Епікура»- місце, де інтелектуали усамітнювались, вели бесіди, намагались пізнати себе і сенс життя. Спосіб досягнення гармонії в житті людини і світу, згідно з вченням Епікура полягав в заглибленні у себе, інтелектуальному самовдосконаленні, відході від активного громадянського життя. «Живи непомітно», - вчив Епікур. Людина, на його думку, повинна дбати про свою душевну рівновагу, насолоджуватись життям, подолати страх перед смертю. Доля людини, її відношення до світу, космосу хвилювала філософів-стоїків. Засновником Стої, що отримала свою назву від портика у Афінах був Зенон. Він розробляв вчення про свободу волі людини, індивідуальну душу кожного, яка має частину божественного дару, і так само як і цар, так і раб має в собі частинку божественного вогню. Зенон закликав жити у відповідності до законів природи, бути спокійним і незворушним, перемагати усі труднощі і негаразди. У цій філософії було багато спільних рис із християнським світоглядом. Послідовниками Епікура були в різний час інтелектуали в багатьох країнах Середземномор’я : Клеант, Хрисіп, Сенека, Марк Аврелій.

Дуже цікава релігія доби еллінізму. Змішання народів і культур привело до того, що змішались їх релігії. Зевс вже давно перестав панувати на Олімпі. Замість культа Зевса і олімпійських богів з’являється маса індивідуальних культів окремих богів, зокрема, Діоніса, Аполлона, Орфея, Ісіди, Серапіса (бога продороддя, підземного царства, здоров’я), Аїда, Асклепія, Тюхе (богиня випадку, щасливої долі). Виникло багато різних сект, люди не тільки поклонялись відомим богам і відправляли їм пожертви, але і проводили різні містичні обряди, заклинання, займались марновірством.

В літературі можна назвати дуже багато імен, але до нашого часу дійшло мало творів тієї доби. Найзнаменитішими є: Калімаг із Кірени, який жив на рубежі 4-3 ст. до н.е. Його епіграми були відомі у всьому елліністичному світі .Популярною була драматургія Менандра- видатного комедіографа (персонажі його комедій могли цілком підійти і для сучасних серіалів, тут були і сироти, які потім, як виявлялось були втраченими дітьми багатіїв, близнюки, яких постійно плутали, і гетери, і слуги. Комедії користувались симпатією в усіх країнах Середземномор’я. Так само як релігія, образотворче мистецтво вбирає у себе засади елліністичного суспільства, де поєднуються і життєрадісність, і трагічність.Серед видатних пам’яток можна назвати скульптуру Ніке Самофракійської (ця крилата богиня, створена у 190 р. до н.е., колись прикрашала бухту острівця Самофракія, біля Родосу, вона вітала кораблі, нагадуючи про колишні перемоги жителів Родоса над флотом сирійців. Скульптура була споруджена на високій скелі, а її п’єдесталом був ніс бойового корабля. Величава Ніке представлена у нестримному русі вперед, вона готова злетіти, у складках її одягу віє вітер. Знайдена у 1866 р., скульптура була буквально зібрала із 200 уламків. Ніке стала зразком для багатьох творів мистецтва. Мало хто знає, що створюючи модель статуї України, що височить нині на античній колоні над Майданом Незалежності у Києві український скульптор звернувся до образу Ніке. Широко розпахнуті руки з рушником України повторюють крила Ніке.

Характерний для еллінізму пафос боротьби і перемоги знайшов досконалий вираз у скульптурному ансамблі мармурового вівтаря Зевса, так званого Пергамського вівтаря. Він був знайдений археологами в кінці 19 ст. і декілька років пішло на те, щоб із сотень уламків, скульптур і колон відтворити первісний вигляд споруди. Один лише рельєфний фриз ,що складається з блоків висотою майже 2,5 метри, має довжину 120 м. Перемогу греків у боротьбі із ворогами символізують у вівтарі скульптури богів, які долають титанів. Не лише розміри, а й значні мистецькі якості твору роблять його унікальним. Серед інших шедеврів елліністичної культури Афродіта Мілоська - скульптура, знайдена на грецькому острові Мелос на поч. 19 ст., скульптурна композиція Лаокоон, створена у середині 1 ст. до н.е. трьома родоськими майстрами Агесандром, Афанодором, Полідором. Лаокоона знайшли в 16 ст. під час розкопок на одній із давньоримських вілл. Визначними досягненнями елліністичного мистецтва є теракотові статуетки грецького міста Танагра. Сотні цих виробів прикрашали житло, служили дарами богам у поховальних обрядах. Знамениті також фаюмські портрети, знайдені у некрополі оази Єгипту.

Внаслідок воєн і конфліктів поступово весь елліністичний світ опинився під владою Риму. І хоча Греція була захоплена Римом у 146 р. до н.е., остаточною датою завершення Еллінізму є 30-ті р. до н.е., коли під владу Риму увійшов Єгипет.

6. Давньоримський період ( сер. 2 ст. до н.е. – кінець 5 ст. н.е.).

Римські форми соціальних і суспільно-політичних відносин поступово приживалися у Середземноморському світі. Водночас йшов і зворотній процес проникнення у Рим світової еллінської культури. У Рим приїздили грецькі вчені, вчителі, на Італію розповсюджувались грецькі форми релігії, філософії, системи освіти, засади демократії. Врешті, підкоривши грецький світ, Рим сам був підкорений його культурою. Серед багатьох вчених прийнято вважати, що римська духовна спадщина поступається «грецькому диву», а давньоримське мистецтво є лише повторенням елліністичних здобутків. Але Рим не тільки перейняв, а й розповсюдив культуру еллінів по всій тодішній ойкумені від Британії до Африки, від Іспанії до Кавказу. Всюди на його територіях панував так званий “Pax Romana” (римський світ, римський закон, римський порядок), що існував до сер. 5 ст. до н.е. І саме він передав культурну естафету античності іншим цивілізаціям і культурам.

Дійсно, якщо б в Римі не були збережені всі ті численні цінності Греції і еллінізму ,про які ми сьогодні знаємо, то навряд би ми мали про них якусь уяву. До скарбниці світової культури доби Риму відносять: храм Пантеон - споруда з куполом діаметром більше 40 м, подібної якій не було в Європі аж до 18 ст. Серед імен, світової літератури можна назвати Вергілія (автора «Енеїди»), поетів Горація, Овідія, істориків Тацита, Плінія, славетного оратора Цицерона, політика і письменника Юлія Цезаря, імператора-філософа Марка Аврелія, географа Страбона.

Всьому світу відомі Римський форум, Колізей, колона Траяна, місто Помпеї, давньоримські міста у північній Африці, зокрема Пальміра. Юристи сьогодні вивчають римське право, архітектори і інженери вчаться по книжкам Вітрувія, римські мости, театри, тріумфальні арки, акведуки збереглись не лише в Італії, але в багатьох європейських країнах. Римляни проклали по європі густу мережу доріг ,вони будували міста,розвивали торгівлю, поширювали латинську мову, через Рим до народів західної Європи прийшло християнство.

3. УКРАЇНСЬКИЙ АРЕАЛ АНТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ.

Які здобутки матеріальної і духовної культури залишила античність на українських землях? Чи вплинула вона на розвиток наших предків?

Для об’єктивної відповіді на усі ці питання потрібно зробити декілька важливих акцентів. По перше. Українські землі були далекою околицею античного світу, загадковою для античності країною. Батько історії Геродот, який, ймовірно, міг відвідати Крим, був в Ольвії, в четвертій книзі своєї «Історії» називає цей край Скіфією.

Згадує він і про легендарних кіммерійців, які були попередніми володарями цих земель. «Я не бачив жодної людини, - пише Геродот, - що казала б, що знає ці землі як очевидець.., однак розкажу все, що хоча б у чутках дійшло до мене». Геродот намагається скласти достовірну розповідь про народ, що живе на північ від Криму, уздовж Дніпра, званого греками Борисфеном. а народ - Борисфенітами, або скіфами-землеробами, відокремлюючи їх від скіфів кочовиків, які живуть на схід, і царських скіфів, що кочують степами півдня. Даючи чудові описи природи і тваринного світу, історик зазначає, що у землях на десять днів руху вверх по Дніпру ніхто ніколи не бував.

Наступний акцент. В добу античності а українських землях було багато етносів і культур, жодна з яких не може вважатись автохтонною, тобто вкоріненою настільки, щоб передати сучасним українцям генетичний код, у вигляді звичаїв, обрядів, релігії, етнічного типу. Такими автохтонами нині вважають слов’ян русичів. Спроби вивести нашу генетику від більш давніх народів цікаві, але не наукові.

Від того, що ми не мали, подібно до єгиптян або греків декількох тисяч років етнічної історії, натомість вона творилась різними народами, від чого не є менш цінною, а її пам’ятки менш значущими. Не дивно, що крім окремих свідчень, подібних до Геродотових розповідей, ми не маємо писемної історії античної доби, однак археологічний матеріал різноплемінних культур в українських землях, як ніде, багатий.

Наші зв’язки з античністю та її ареал можна розглянути у трьох вимірах. По-перше, культура кочовиків, відомих тодішньому світу кіммерійців, скіфів, сарматів По-друге, світ самих греків і римлян, що як колоністи заселили околиці своєї ойкумени. Нарешті, культури слов’янських і праслов’янських народів, що межували з Римом в період його поступового занепаду.

Кіммерійці, що панували в степах півдня України 700 років (1,5 тис. до н.е. – 7 ст. до н.е.) були відомі тогочасному античному світу. До Геродота, їх згадував в «Одіссеї» Гомер писав про них і визначний географ Страбон в 1 ст. до н.е.

В українські степи кіммерійці привели коней з Азії, славились високою майстерністю виготовлення зброї. Збереглися кам’яні стели з курганів, на яких зображені воїни, кераміка. Досліджені глиняні будови з кам’яними фундаментами в городищах на мису лиманів.

Яскравий слід залишила скіфська культура. Час її розвитку припадає на добу найвищого піднесення грецької культури і триває з 6 по 3 ст. до н.е. Будучи союзниками греків у боротьбі з персидською державою, скіфи перемогли у 512 р. до н.е. армію царя Дарія. Не тільки Геродот , а й численні грецькі джерела детально описують життя скіфів, їх обряди і звичаї. Це знайшло вияв також в релігії (скіфи стали називати свого Володаря Зевсом).

Унікальним культурним феноменом, що виник на перетині античної і скіфської культури є золото скіфів. Перший великий його скарб знайдений в кургані КульОба, на околиці Керчі у 1830 році. В середині кургану була виявлена гробниця із тесаного каменю, де похований «скіфський цар» - вождь великого племені або союзу племен. Дерев’яний саркофаг оздоблений платівками із слонової кістки. Тіло покійника прикрашали сотні золотих предметів – браслети, кільця, пластини, на шиї містилася масивна гривня у вигляді крученого джгута, вагою близько півкілограма. На багатьох предметах зображені античні малюнки, а також імена грецьких митців. Знайдено і жіноче поховання, що не поступалося чоловічому за багатством. Тут був і посуд і ужиткові речі. За особистим наказом російського імператора скарб був негайно доставлений у Санкт-Петербург, де досі знаходиться у золотій скарбниці Ермітажу.

У 1971 році експедиція , яку очолив видатний український археолог Борис Мозолевський, знайшла один із самих визначних скіфських культурних скарбів. Його найбільшою цінністю є золота Пектораль – погрудна культова прикраса вождя, вагою в 1150 грамів. Сьогодні про неї знає весь світ. З виставкою «Золото степів України» Пектораль побувала у багатьох країнах. У цьому мистецькому виробі унікальне поєднання майстерності кращих античних ювелірів і неповторного світу скіфської міфології.

Усе поле Пекторалі поділене на три місяцеподібні яруси. Нижній і верхній заповнюють скульптурні композиції, середній оздоблений класичним орнаментом. Мозолевський в своїй чудовій книзі «Скіфський степ», розмірковуючи над загадкою Пекторалі, дійшов до висновку, що в її композиції, грецькі майстри надихались зразками високої класики, зокрема створених Фідієм фронтонів Парфенона.

Містика скіфського золота, знайденого у степу, полягає в тому, що у самих грецьких полісах північного причорномор’я ( Тірі, Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї та ін.) подібних за мистецькою довершеністю шедеврів не знайшли. У згаданих містах як політичний устрій,так і громадське і культурне життя будувалися за зразками метрополії – спочатку Греції, потім еллінізму і Риму. В музеях України, зокрема Національному історичному, Археологічному музеї НАН, музеї Ханенків чимало цінних предметів знайдених у причорноморських містах, розкопки тут тривають.

До ареалу античної культури на її римському етапі ми, хоч і опосередковано, можемо віднести праслов’янські і ранньослов’янські археологічні культури Подніпров’я, зокрема Зарубинецьку ( 2 ст. до н.е. – 1 ст. н.е.), Пшеворську (1 ст. до н.е. – 1 ст. н.е.), а особливо Черняхівську культуру ( 2 – 4 ст. н.е.). Всі ці культури - результат міграцій і асиміляцій різних, так званих ,«варварських» народів, що знаходилися на дальніх околицях римського світу. Навіть їх етнічна належність до кінця науці невідома, хоча, як відзначають вчені, тут сильна присутність слов’ян. Для всіх варварських культур характерне землеробство з використанням тяглової худоби, тваринництво, домашня металургія. Житла будувались з дерева, очерету, наполовину заглиблювались у землю. У домашньому ужитку широко застосовувалась проста кераміка. Контакти з античним світом, в основному, здійснювались через західних сусідів. Археологи знаходять в цих поселеннях вироби зроблені римлянами, або за римськими зразками – фібули (застібки для одягу), прикраси, скло. Знайдені і декілька скарбів римських монет, які належали купцям, або племінній верхівці. Племена Черняхівської культури постійно мігрували уздовж кордонів Римської імперії інколи здійснювали напади на неї, а після невдач намагались пристосуватись до римського світу, засвоїти окремі його здобутки. Не дивно, що в науці культуру черняхівців називають провінційно римською.

 

Тема 3. Культура середніх віків

1. Середні віки в історії світової культури. Їх час, простір, менталітет.

2. Культурні здобутки Візантії і Західної Європи.

3. Культура слов’ян і Русі.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.016 с.)