Тема 11. Авангардизм у мистецтвіі

ХХ ст. до межі загострило боротьбу творчих ідей та по­глядів. Ще ніколи раніше художники не були так неза-доволені собою та оточуючим світом, адже раніше події світової історії не були такими драматичними. Революції, дві світові війни, міжнаціональні конфлікти, загроза за­гибелі планети від атомної зброї — всі ці трагічні риси XX ст. змусили людство не раз засумніватись у тому, чи існує гармонія у цьому світі. І мистецтво, як найяск­равіший виразник людських настроїв, відповіло на них по-своєму.

На початку сторіччя виникло декілька течій, які-прийнято називати модерністськими, авангардистськими! Майстри цих напрямів вважали, що нове сторіччя з його револю­ційними ідеями, трагічними ситуаціями потребує нової живописної мови, що реалізм залишився у минулому, що мистецтво мало що може змінити у житті, тож має приділяти більше уваги формам, пластиці(Вони вирішили розірвати зв'язок із класичною спадщиною та створити щось абсолютно нове.!

Кубізм

Новий стиль — кубізм — створили Пабло Пікассо та Жорж Брак. Кубісти поривали зі всіма духовними тонкощами та займа­лись головним чином пошуками форми. На картинах кубістів зображення людей та предметів складаються з елементарних геометричних кубів, конусів та циліндрів. Предмет зображується не цілком, а части­нами, і не з одного, а одразу з кількох боківу Ми бачимо не лише зовнішній бік, наприк­лад, гітари або скрипки, але й ці предмети зсередини.

Кубізм одразу набув поширення у багатьох країнах, а найбільше він вплинув на архітек­туру та дизайн.

Футуризм

Футуризм проголосили італійські худож­ники та літератори, що вважали головною цінністю сторіччя динаміку, переможну ходу науки та техніки. У своєму живописі футуристи прагнули передати рух, але іноді доволі наївно. Наприклад, собака, що біжить, мала 40 ніг. У Росії кубізм та футуризм по­єднались дивним чином утворивши кубофу-туризм. Його яскравим представником став Казимир Малевич, що пізніше відійшов від цього стилю. Він створив так званий новий живописний реалізм — супрематизм — без­предметну творчість. Його найдосконалі­шою формою вважалась картина «Чорний квадрат».

Абстракціонізм

Безпредметне, або абстрактне, мистецтво виникло у 10-х роках XX ст. і у середині сто­ліття стало відігравати особливу роль. Одним із його засновників став Василь Кандінський. Він вважав, що живопис — це стихія фарб. Не потрібні ніякі предметні зображення, фарби самі по собі мають змогу передавати найглибші почуття. Живопис поєднує у собі силу поезії та музики, художник повинен лише вірно підібрати поєднання кольорів на картині.

Сюрреалізм

Художники цього напряму переконані, що оточуючий світ не має вищої логіки, жит­тя є абсурдним і подібним до жахливого або фантастичного сну. Химерні фантазії, найнесподіваніші поєднання предметів, мрії, галюцинації — усе це можна поба­чити на картинах відомого сюрреаліста Сальвадора Далі. Він вмів створювати чудернацький світ своїм живописом, ви­користовуючи незвичні, навіть абсурдні поєднання різних предметів.

«Герніка» Пікассо

Звичайно, у мистецтві XX ст. були такі майстри, як Пабло Пікассо та Анрі Матісс, що, будучи засновниками різних течій, пізніше відходили від них. Вони праг­нули відобразити основні предмети свого часу, не озираючись на умовності стилю. Наприклад, Пікассо не раз виступав у ролі модерніста-новатора і не раз звертався до реалістичного методу. Але він завжди гли­боко відчував недосконалість світу та праг­нув виразити свої відчуття пристрасно, безпосередньо, без компромісів. Ці якості й допомогли йому створити одну з найди-вовижніших картин XX ст. — «Герніку». Герніка — маленьке іспанське містечко, що було знищене фашистськими бомбар­дуваннями.

Картина Пікассо не має прикмет конкрет­ного міста, чогось наочного. Вона склада­ється з елементів людських фігур, будників, що руйнуються на очах глядача. З полотна ніби несеться крик жаху та болю. Пікассо, здається, передбачав Другу світову війну й усім своїм мистецтвом казав, що люд­ство потребує захисту.

 

Запитання для контролю:

1. Охарактеризуйте напрям у мистецтві, що отримав назву модерн, авангард

2. Назвіть течії та представників стилю

3. Створіть проект: ескіз картини у будь якому стилі, що представлені течіями данного напрямку. Виконайте короткий аналіз.

Тема12. Радянське мистецтво

 

Радянське багатонаціональне мистецтво стало оплотом реалізму. Одразу ж після революції 1917 р. молода дер­жава для пропаганди нових ідей прагнула спиратись на мистецтво. Воно стало частиною нової радянської ідеології. Майстри живопису, скульптури, графіки про­славляли революційний порив народу та його творчу працю. Особлива увага приділялась монументальній пропаганді — зведенню пам'ятників діячам світової ре­волюції та культури. У 1957 р. утворилась єдина Спілка художників СРСР, що допомагала розвитку талантів у всіх республіках. Водночас метод соціалістичного реа­лізму (мистецтво соціалістичне за змістом і національне за формою) визнавався як єдино можливий. Усі течії у мистецтві, що не відповідали соцреалізму, були забо­ронені. Класикою радянського мистецтва стали картини «Даєш важку індустрію» Ю. Пімєнова, «Оборона Петрограда» О. Дейнеки, «Тачанка» М. Грекова, «Смерть комісара» К. Петрова-Водкіна та багато інших. Живо­писні полотна прославляють героїчну працю народу, будівництво нових заводів та фабрик, подвиги червоноармійців у громадянській війні.

Подвиг народу в роки Великої Вітчизняної війни знайшов проникливе відображення у живописі, скульптурі, графіці. Плакати Моора і Тоїдзе, живописні полотна Дейнеки «Оборона Севастополя», «Лист з фронту» О.Лактіонова, «Мати» Б. Йєменського, скульптури Вучетича, Анікушина, Цигаля справляли незабутнє враження.

Картина «Лист з фронту» одразу ж стала знаменитою. Автор зумів передати відчуття, якими жили люди під час Великої Вітчиз­няної війни. У кожній родині хтось пішов на війну, тому з особливим хвилюванням чекали звістки з фронту. В обличчях людей, що читають листа, вбачається передчуття близької перемоги. Глядач майже фізично відчуває світло, що затоплює широкий двір, осяює обличчя людей, яскраво вис вітлює їх­ній одяг, зелень дерев, траву. Після закінчен­ня війни на місці запеклих боїв з'являються перші меморіальні комплекси. Архітектори планують забудову міст, живописці та скульп­тори прикрашають станції метрополітенів. Твори радянських художників відображають мирне життя радянського народу. Вони розповідають про життя сім'ї, про працю на заводах, у колгоспах, на цілині; оспівують рідну природу. Вони намагаються показати людей у різних життєвих ситуаціях та від­значають їхню шляхетність та моральність. Звідси теплота та людяність цих картин.

У 60-ті рр. у живописі яскраво проявились свіжі молоді сили, що привнесли нові теми, правдиво відображаючи будні країни. Цей прихід «шестидесятників» був настіль­ки яскравим, що дістав спеціальну назву «суворого стилю». Творчість живописців В. Попкова, Т.Салахова, Г.Коржева, М. Анд­ронова, скульпторів Ю.Чернова, О.Комова, А. Бурганова, блискучої когорти графіків, книжкових ілюстраторів — усе це визна­чило новий етап розвитку радянського мистецтва. Молоді майстри 70—90-х рр. по-новому відчули зв'язок з традиціями російського мистецтва початку XX ст. Вони звертались до різних стилів (від Відроджен­ня і руського іконопису до мови світового кінематографа). З приходом перебудови ідеологічні заборони були зняті, і тепер гля­дач може ознайомитись із сучасним мисте­цтвом більш глибоко та об'єктивно.

Запитання для контролю:

1. Чому радянське мистецтво було досить багатогранним.

2. Охарактеризуйте мистецтво періоду Великої Вітчизняної війни.

3. Як вплинув авангард на радянське мистецтво.

 

Тема13. Види та жанри образотворчого мистецтва

ЖИВОПИС ТА ЙОГО РІЗНОВИДИ

Живопис — один з видів образотворчого мистецтва — не­дарма називають царем мистецтв. Живописець не лише зображає видимий світ, предмети, він прагне показати ледь помітні стани природи, приховані рухи людської душі, виразити свої думки, дати оцінку подіям. Художник може повно розкрити характер однієї людини та розпо­вісти про долі людей.

Головний засіб вираження у живописі — це колір. Розвинутому людському оку доступ­ні біля 40 тис. відтінків кольору. Колір змінюється у залежності від освітлення, повітряного середовища, сусідства з інши­ми кольорами. Кожен художник має свою улюблену палітру фарб. Кожен по-своєму бачить відтінки (нюанси) кольорів, їхнє співвідношення, тому ми не зустрінемо двох однакових картин навіть у тому випадку, якщо живописці зображають одну й ту саму натуру. Зазвичай у ряді кольорів (спектрі) ви­різняють такі основні кольори: фіолетовий, синій, блакитний, зелений, жовтий, помаран­чевий, червоний. Між ними — проміжні кольори, як-от: жовто-помаранчевий або помаранчево-червоний. Якщо кольори роз­ташувати по колу, то тони від жовто-зеленого до червоного називають теплими, фіолетові, сині, зелені тони — холодними. Єдність різних тонів та відтінків кольору у картині називають колоритом. Він може бути холодним (синім) або теплим (жовтим), спокійним або напруженим. Іноді художник створює настрій у картині за допомогою протиставлення холодних і теплих тонів. Так зробив І. Аевітан у картині «Березень», щоб передати стан природи на початку весни.

Монументальний живопис

Найдавнішим видом можна вважати мо­нументальний живопис, що прикрашає стіни, перекриття будівель та його внутріш­ні приміщення. У Стародавньому Єгипті та пізніше, в античну епоху і середньовіччя, монументальний живопис відображав релігійні та суспільні ідеї. Великі майстри Відрод­ження залишили прекрасні зразки фресок та розписів. У XX ст. монументальне мистецтво пережи­ває розквіт під час революційних підйомів, коли мистецтво ставало одним із засобів по­літичної боротьби. У СРСР монументальний живопис, звернений до мільйонів глядачів зі стін будинків, станцій метрополітену, ін­тер'єрів громадських будівель, театральних фойє, створювався відомими майстрами станкового живопису та графіки. Наприклад, О. Дейнека створив панно «Люди країни Рад» для радянського павільйону Всесвітньої виставки у Парижі 1937 р.

Фреска

Найбільш благородною технікою монумен­тального живопису художники Відродження вважали фреску. У перекладі з італійської це слово означає «свіжий», «сирий». Зображення наноситься на сиру штукатурку стіни у той час, коли розчин ще не затвердів остаточно і добре вбирає у себе фарбу. Існує декілька технік стінопису. Наприклад, секо — розпис по сухій штукатурці. Іноді використовують інший прийом розпису: зображення вико­нують на полотні, як для станкової картини, а потім полотно закріплюють у потрібному місці. Розпис на стіні називається панно на стелі – плафон. Якщо розпис складається головним чином з візерунка, орнаменту, то він вважається декоративним живописом.

Вітраж

Вітраж — картина з кольоровою скла або іншого матеріалу, що пропускає світло. Го­ловне призначення вітража — прикрашення будівель, інтер'єрів. Різнокольорові вікна з'явились у храмах ще у IV ст. Це був орна­мент у вигляді геометричних фігур. У часи готики на вітражах почали зображати цілі картини: людей і тварин. Розквіт цієї техніки приходиться на XIII ст. У наш час вітражі прикрашають громадські будівлі, вокзали, станції метрополітену.

Мозаїка

У давнину мозаїчні картини набирали зі шматочків кольорового каміння, а потім з особливого непрозорого скла — смальти. Мозаїку особливо любили давні римляни. Основний елемент римської мозаїки — ма­ленький шматочок кольорового каменя або смальти; чим менші за розмірами камінчики, тим витонченішою є мозаїка за кольором. Така мозаїка прикрашала скриньки, стільни­ці та інші предмети побуту. Головне призна­чення мозаїки середньовіччя — прикраса храмів (див. «Мозаїки Равенни»), У XIV ст. в Італії, у Флоренції, на­була поширення особлива мозаїч­на техніка: картини набирались з великих шматків кольорового мармуру, що був вирізаний за шаблоном. Мозаїку можна склада­ти з майоліки — шмат­ків поливної кераміки, один бік якої укритий кольоровою глазур'ю. Пре­красні зразки майоліки прикрашають архітектур­ні пам'ятники в містах Бухара, Самарканд у Се­редній Азії. Чудові прик­лади мозаїки створили радянські художники О. Дейнека та П.Корін для станцій москов­ського метрополітену: «Комсомольська-кільцева», «Маяковська».

Станковий живопис

Найпоширеніший вид живопи­су — картина. Картини пишуть на особливому станку — мольбер­ті, тому такий вид живопису називається станковим. Він з'явився в епоху Відродження, коли художники почали зобра­жати реальний світ з більшою повнотою та переконливістю.

Матеріали живопису

Найчастіше художники обирають для живопису олійні фарби. Під час їх виготовлення пігмент розтирається з рослинною олією. Олійні фарби вирізняються соковитістю тонів, їх можна накладати на основу по-різному — рівно, гладко або мазками, великими або дрібними. Основою частіше за все слугує полотно, що спеціально заґрунтоване особ­ливою сполукою. Іноді основою стає картон, дерев'яна дошка, деякі метали, лінолеум. Живопис масляними фарбами поширився з XV ст. До того часу художники зазвичай писали темперою. Сполучною речовиною сучасної темпер є емульсія з рослинної олії, води та клею. У середні віки та епоху Відродження до темпери додавали яєчний жовток як сполу- чну речовину. Руські іконописці писали яєчною темперою на дерев'яній дошці що вкрита щільним ґрунтом — левкасом. Акварель — фарба, що розводиться водою. Акварельні фар би більш прозорі, сполучної речовиною в них є водорозчик ний клей.

Гуаш виникла як різновид акварелі, але її готують із домішкою білил, що робить фарбу більш щільною, непрозорою.

Як створюється картина

Замислюючи картину, художник насампе­ред звертається до своєї пам'яті, вражень, сприйняття, адже спочатку майбутню картину потрібно уявити. Після цього художник робить начерки, ескізи, замальовки, де уточ­нює образи героїв, костюми, предмети обстановки, місце події. Це початок роботи над композицією картини. Композиція — це виважена побу­дова бути виявлене головне та другорядне, визначені розміри фігур та предметів, колір, освітлення. Часто композиція будується на контрастах (протилежностях) предметів та образів. Контрасти є одним із найбільш виразних засобів живопису. Вони створюють рух у картині, зіткнення, характер боротьби та пристрастей — усе, з чим ми так часто сти­каємось у житті. У композиції художнику необхідно також враховувати таке: закони перспективи, ритм (повторюваність) ліній, гаму кольорів, освітлення пред­метів. Усі ці засоби є дрке важливими, адже вони впливають на враження гля­дача від картини, на те, чи зможе донести свій задум художник. Звичайно, всі художники працюють по-різ­ному. Одні роблять багато підготовчих ескізів, як, наприклад, О.Іванов, створюючи картину «Явлення Христа народу», інші більше покладаються на свою пам'ять або фантазію. Характер роботи напряму залежить і від теми картини. Історичний сюжет потребує більшої підготовчої праці, ніж скромний натюрморт або пейзажна за­мальовка. Художник повинен володіти усіма секретами професійної майстерності. Але цього замало, він має уміти творити, тобто змушувати глядача співпереживати його думам, ідеям, почуттям.

Жанри живопису

У залежності від того, що зображає той або інший твір, розрізняють жанри: портрет, пейзаж, інтер'єр тощо. У пейзажі ми бачимо картини природи, у портреті — зображення людини, у батальному живописі — військові сцени, у побутовому — повсякденне життя. Історичний жанр розповідає про події минулого. Усередині жанру також можуть існувати різновиди. У західноєвропейському мистецтві до XVII ст. не було чіткого поділу на жанри. У XVIII ст. французькі худож­ники розділили мистецтво на високі жанри (до них належали релігійні, міфологічні, історичні картини) та низькі — пейзаж, портрет, натюрморт, картини побуту. Тоді ж з'явився і термін «жанр» (у перекладі з французь­кої — «вид», «рід»).

Далі поняття високих та низьких жанрів у мистецтві зникло. Але у певні часи ті або інші жанри можуть зай­мати провідні позиції, наприклад, історичний — в епоху романтизму, побутовий — у творчості російських перед­вижників, індустріальний — у радянському мистецтві 20—30-х рр.

Портрет

Портрет — один з основних жанрів мис­тецтва, що зображає одну людину, або групу людей. Він широко поширений і в живописі, і в скульптурі, і у графіці. Кожен художник, що створює портрет, має не лише передати схожість із моделлю. З таким завданням ус­пішно вправляється і фотографія. Художник повинен передати характер людини, а через характер показати і суспільство, і епоху, у якій живе герой. У живописі портрет часто поєднується з елементами інтер'єру, пейза­жу, може бути поданий на фоні історичних подій.

У портреті Папи Інокентія X Веласкес геніально розкрив характер героя: розум та владність, обережність та підступність. Перед нами непересічна особистість у всій її суперечливій складності. Стиснуті тонкі губи, різко окреслене підборіддя, проникли­вий холодний погляд говорять про людину хитру, вперту, віроломну. Розповідають, що подивившись на свій портрет, Папа обурено вигукнув: «Занадто правдиво!» У залежності від призначення портрет може бути парадним або інтимним (камерним), а також індивідуальним, парним, груповим. Особливий різновид — автопортрет худож­ника. Портрет зародився у глибокій давнині. Єгиптяни та греки сприймали портрет як двійника померлої людини. Дуже вираз­ними є портрети, що були створені в Єгипті І—IV ст. Ніби живі постають перед нами обличчя померлих людей. Мистецтво портрета переживає свій розквіт в епоху Відродження, коли людина вважаєть­ся центром буття. Портрети Відродження подані вже не на умовному фоні, а біля вікна, що символізує світ, або на фоні реального пейзажу чи інтер'єру.

Великі майстри: Рембрандт, Веласкес, Хальс, Ель Греко — у своїх портретах розкривали потаємні глибини людської душі (див. «Ремб­рандт ван Рейн», «Великі іспанці», «Живопис Голландії»), У російському мистецтві XIX ст. розквіт портретного жанру пов'язаний з іме­нами передвижників. У своїх картинах вони звеличували простих людей праці, а також кращих представників інтелігенції, пока­зували їхню шляхетність та мудрість (див. «Російські передвижники»). Ці традиції були розвинені радянськими майстрами — живописцями, скульпторами, графіками.

Пейзаж

Людина з народження живе в оточенні при­роди. І не дивно, що вже у ранніх наскельних розписах зустрічаються схематично викона­ні дерева, водна гладь, небозвід. У дослівному перекладі з французької мови слово «пейзаж» означає «вид сільської міс­цевості». В образотворчому мистецтві таку ж назву має і жанр, і окремі твори, що при­свячені природі. Це може бути природа первозданна, а також видозмінена люди­ною — індустріальний пейзаж. Міський вид називають ведутою, морський — мариною. Російського художника І. Айвазовського по праву називали великим мариністом. Море стало головним героєм його картин: воно то тихе у променях вечірнього сонця, то бурне та нестримане у своїх поривах. Один з улюблених мотивів художника — корабель­ні аварії. Він давав йому змогу натхненно зобразити норов моря та сміливість людини, що протистоїть морській стихії. У мистецтві стародавнього світу елементи пейзажу зустрічаються досить часто, на­приклад у сценах полювання.

У мистецтві середньовіччя природа зображується ще схематично. Так, на руських іконах пагорби означають гористу місцевість, окремі дерев­ця — ліс, плоскі будівлі — палати, храми. Особливий тип пейзажу «гори — води» ми бачимо у середньовічному китайському жи­вописі: панорами водної гладі та гір завжди величні та одухотворені. У XVIII ст. Пуссен та Лоррен створюють героїчні пейзажі. Вони нагадують, скоріше, театральні декорації, «заселені» персона­жами античної міфології. Писали такий пейзаж у майстерні, з натури робили лише замальовки.

У XIX ст. у західноєвропейському та російському мистецтві пейзаж стає одним із улюблених жанрів. У картинах І. Шишкіна, О.Саврасова, Ф.Васильєва та І.Левітана пейзаж — це поетичне сказання про Батьківщину, він виражає найтонші настрої та відчуття. Імпресіоністи збагатили пейзаж тим, що, працюючи на природі, змогли пе­редати на полотнах живе тремтіння повітря та світла (див. «Імпресіоністи»), У XX ст. пейзаж залишається улюбленим жанром живопису, але він набуває нового смислового забарвлення. Природа протистав­ляється руйнівним силам сучасної цивіліза­ції, безжальному наступу техніки.

Натюрморт

Натюрморт відтворює неживі предмети, речі, що оточують людину, квіти, плоди. Як жанр, натюрморт сформувався у XVII ст. у мистецтві Голландії та Іспанії. Зазвичай розрізняють два типи натюрмортів. Один походить від традиції голландського натюр­морту (див. «Живопис Голландії»). У карти­нах голландських художників речі говорять не лише про себе, але й про свого хазяїна. Композиція картин підкреслено природна, невимушена: недопитий келих вина, почи­щений та кинутий лимон, відкинута зім'ята скатерка.

Інший тип натюрморту пропонує нам по­милуватись речами, їхньою красою, формою, кольором плодів або квітів. Композиція та­ких картин чудово продумана, вони нарядні та декоративні.

У XVII ст. були поширені натюрморти, що нагадували про швидкоплинність часу, про марність багатства, слави, мистецтва. Нерідко у центрі композиції зображувалися годинник, як символ невпинного земного часу, черепи, як свідчення тлінності життя. Французький художник П. Сезанн уважно вивчав форму, колір, структуру предметів. Його натюрморти пронизані відчуттям гар­монії життя, благоговіння перед досконаліс­тю та цільністю «плоті речей». Натюрморти художників-постімпресіоністів Гогена і Ван Гога — це втілення сонця, світла, радості життя, незважаючи на негоди.Коли російські художники початку XX ст.

І. Машков, П.Кончаловський писали свої натюрморти, вони надихались фантазією російського народного мистецтва. За речами, що зображені у натюрморті часто вгадується епоха, світ, у якому живуть люди. Цей жанр може відзиватись на злобу дня.

Побутовий жанр

Твори побутового жанру звертаються до тем буденного життя, дають уявлення про життя та побут різних верств суспільства. Давні єгиптяни у живописі та дрібній пластиці любили зображувати фігурки працелюбних слуг. У кам'яних візерунках готичних храмів, рукописних орнаментах та мініатюрах можна побачити землеробів, пастухів, виноробів за їхніми звичайними справами.

В епоху Відродження побутові картини із зображенням весільних та карнавальних обрядів доповнюються різними символіч­ними деталями. Наприклад, свічка могла означати людське життя, квіти та фрук­ти — родючість. У XVI—XVII ст. на полот­нах живописців з'являються представники нижчого стану — селяни, міська біднота, їх зображують із щирою любов'ю. За зви­чайними сценами домашнього побуту від­кривається прекрасний та піднесений світ, сповнений гармонії та поезії. У XVIII ст., в епоху Просвітництва, побутовий жанр набуває повчального, виховного значення. На живих прикладах художники показують, що недобре пиячити, брехати, треба бути працелюбним, благочестивим. У російсько­му живописі XIX ст. О. Венеціанов оспівував найсвітліші риси національного характеру, В. Перов разом з іншими передвижниками викривав суспільні пороки (див. «Російські передвижники»).

Французькі імпресіоніс­ти надали картинам повсякденного життя поезії та лірики. Вони показували натовп на вулицях Парижа, сценки у барах, артистів у гримерних, селян на полях та художників у майстернях. У XX ст. побутовий жанр дуже різноманітний.

Історичний жанр

Уже із самої назви зрозуміло, що історич­ний жанр присвячено подіям та особам минулого. У давнину до історії відносили і міфічні легенди і біблейські сюжети. В епоху Відродження історичний жанр звільнився від опікування церквою. Однак у той час художники ще не прагнули правдиво зобра­жати конкретні події або людей. їх більше приваблювали героїзм, драматична боротьба, найчастіше у військових сценах. У XIX ст., в епоху романтизму, художники починають приділяти більше уваги сучасним подіям, надавати їм важливого історичного значення. Наприклад, Ежен Делакруа у кар­тині «Свобода, що веде народ на барикади» прославляє революційні події у Парижі, свідком яких був сам.

У російському мистецтві другої половини ХІХ ст. з'являється великий інтерес до історії, народного побуту, як, наприклад, на кар­тинах А. Рябушкіна. Роботи В. Васнецова та М. Реріха відображали історичні події у дусі народних сказань. Шедеври історичного жанру належать пенз­лю Василя Сурикова, Іллі Рєпіна, Миколи Ге. Змальовуючи події минулого, вони думають про долю російського народу, про значення особистості в історії.

У радянському мистецтві був популярний історико-революційний жанр, що прослав­ляв героїчні події Жовтневої революції, громадянської та Великої Вітчизняної воєн. П. Корін створює триптих «Олександр Невський», що оспівує воїнську доблесть наших пращурів. Роздуми про трагічну долю Росії, уроки її хресного шляху — улюблена тема грандіозних полотен І. Глазунова, багатьох творів сучасних живописців.

Батальний жанр

Батальний жанр тісно пов'язаний з історичним та присвячений темам війни і військового життя. Його назва походить від французького слова «батале» — битва. Художники-баталісти зображують найбільш важливі героїчні або трагічні моменти боїв. Найбільш видатним баталістом був В. Верещагін, що створив цілі серії картин, де зображені події російсько-турецької та російсько-японської воєн. Він не лише прославляв стійкість та мужність російських солдатів, але й правдиво показував суворі будні та жахи війни. У радянському мистецтві основними темами батального живопису були: подвиг народу у часи громадянської та Великої Вітчизняної воєн, любов до Батьківщини, воля до перемоги.

Панорама та діорама

Особливий різновид батального жанру — па­норама та діорама. Діорама — стрічкопо­дібна картина на великому напівкруглому підрамнику, панорама — на круглому. Живописне зображення битви доповню­ється бутафорськими та реальними пред­метами на сцені біля підніжжя картини. Діорама та панорама повинні створювати у глядача ілюзію очевидця подій. Зазвичай їх розміщують у спеціальному великому залі або будівлі з оглядовою площадкою та шту­чним освітленням. Найвидатніші майстри цього мистецтва: Ф.Рубо, що створив па­нораму «Бородінська битва», М. Греков, засновник Студії військових художників, де було створено багато творів панорамного та діорамного мистецтва у різних містах Росії. їхня остання робота — кілька діорам, що відображають важливі битви Великої Вітчизняної війни для Меморіалу Перемоги на Поклонній горі у Москві.

 

ГРАФІКА

Якщо живопис — це мистецтво барв, то основні кольори графіки — чорний і білий. Засоби вираження у графі­ці — лінія, малюнок, перехід світла та тіні. Незважаючи на те, гцо художник-графік обмежений лише двома кольорами та їхніми відтінками, лінією та плямою, він може передавати розмаїття світу, м'якість тканини, про­зорість скла, блиск сталі.

Малюнок

Головний засіб вираження у графіці — ма­люнок. Він лежить в основі всіх видів обра­зотворчого мистецтва. Не вміючи малювати, неможливо стати ні архітектором, ні скульп­тором, ні живописцем. Особливу роль малюнок відіграє у живописі. Без нього картина не має форми, руху, ви­разності, тому кращі живописці всіх часів невтомно тренувались у малюванні. З нього починається створення картини. Зазвичай робота над картиною починається з начер­ку, з першої ідеї, коли дається загальне розміщення предметів картини. Замальов­ка — більш детальний, ніж начерк, малюнок, найчастіше виконаний з натури. Замальовка вже уточнює різноманітні деталі. Рембрандт, перш ніж створити свою відому «Жебрачку з клюкою», зробив більше десяти попередніх замальовок.

Начерки роблять швидко: адже треба зафік­сувати найхарактерніше, найсут­тєвіше. Більш складні малюн­ки називаються етюдами та ескізами. У них автор шукає найкращу побу­дову картини, працює над виразністю обра­зів, розташуванням фі­гур. Прикладом такого малювання можуть слугувати численні ескізи та етюди до картини Сурікова «Бояриня Морозова»

Станкова графіка

Нарівні з етюдами та ескізами з'являється і станковий малюнок. Така назва походить від станка-мольберта, на якому створюється малюнок. Малюнки стають різноманітними за манерою виконання: строгими, пластич­ними або вільно-живописними. Німецькі ху­дожники А. Дюрер, Г. Гольбейн мали виразні малюнки, олівцеві портрети, що прославили імена цих художників.

У ХІХ ст. майстри збагатили малюнок новими темами глибинного та психологічного змісту. Такі малюнки створювали новий вигляд журналів, книжок. Малюнки російських художників відзначались досконалістю форми, вірністю натурі. Прекрасними сисувальниками були відомі російські живописці К.Брюллов, О.Іванов, П.Федо­ров, М. Врубель, І. Рєпін, та багато інших.

Друкована графіка

Малюнок для відтворення на друкарському станку спочатку наноситься на дерево, лі­нолеум, металеві пластини, камінь, а потім роблять відбитки, розмножують. Це друко­вана графіка.

Монотипія — один з найпростіших видів друкарської техніки, коли фарбу вручну наносять на яку-небудь ідеально гладку по­верхню. Отриманий на папері відбиток буває єдиним, унікальним. За тонкістю кольорово­го співвідношення він нагадує акварель. Гравюра — вид графіки, коли відбитки отримують з дерев'яних дощок, лінолеуму, металевих пластин, картону, пластмаси. Най­давніший вид гравюри — ксилографія, коли малюнок вирізають різцем по дереву.

Матеріали малюнка

Малюнок роблять зазвичай графітовим олівцем зі стрижнем у дерев'яній оболонці або стрижнем без оболонки, гцо встав­ляється в різноманітні держаки, а також вугіллям, тушшю, пером. Багато шедеврів малювання створені сангіною — червоною крейдою. Її червонувато-коричневий колір передає тепло людського тіла. Більшість малюнків сангіною — зображення людей. Якщо малюнок треба зробити кольоровим, то використовують пастель — кольорову крейду, акварель, гуаш, кольорові олівці або фломастери.

Пастель, акварель — матеріали, що викори­стовуються і в живописі, і в графіці, якщо потрібно зробити якісь кольорові плями.