Андрій рубльов(1360. - 29 січня 1430. )

Вершиною розквіту давньоруського іконопису стала творчість Ан­дрія Рубльова. Відомостей про його життя дуже небагато. Він народився у 60-х рр. XIV ст., в юності прийняв постриг у Троїце-Сергієвому монас­тирі під Москвою, де панувала пам'ять Сергія Радонезького — духовного Батька Російської держави. Рубльов розписував іконостаси Успенського храму в Звенигороді, Благовіщенського собору Московського Кремля (разом із Феофаном Греком і старцем Прохором з Городця), Успенського собору у Воло­димирі. Але однією з найвідоміших його ікон є «Трійця».

Найпоширеніша легенда, до якої звер­талися як візантійські, так і давньоруські художники, була легенда про «Трійцю», в якій ішлося про те, як до старця Авра­ама та його дружини Сари з'явилися три мандрівники, і Авраам не впізнав в них небожителів.

Рубльов у своїй «Трійці» руйнує тра­дицію, залишаючи найголовніше — ро­зуміння ідеалів миру, єдності та злагоди, а

символів палати небесні — натяк на місце зустрічі, дуб мамврійський — дерево життя, скелю як символ непорушності, ціпки мандрівників, що підказують хто є хто (Бог-Отець, Син та Святий Дух)... Три золотоволосі, золотокрилі ангели сидять навколо низького столу, їхні голови похилені, в очах застиг тихий сум, вуста зімкнуті. Вони розмовляють мовчки, ро­зуміють «подих думки», вони — три як один. Бог Отець — рукою немов освячує жертовну чашу, що стоїть на столі, попереджаючи Сина Ісуса, який сидить ліворуч, про жертовність його життя заради життя усіх лю­дей. Тему жертви повторено неодноразово: це і сама чаша, і силует столу, і силуети небожителів. Ікона звучить як молитва: «...пам'ятай, пам'ятай, пам'ятай»...настане мить ти протистанеш ворогам і без вагань віддаси життя заради Вітчизни, як Ісус — Син Божий.»

У галузі російської культури кінця XIX, початку ХХ — мистецтво від­найшло дивну силу, створивши всупереч жахливих умов феодально-кріпосного права, прекрасну літературу, неперевершений живопис і оригі­нальну музику, якою захоплюється весь світ.

Романтична течія в образотворчому мистецтві Росії початку

ХІХ ст. не була такою сильною,як у Франції. Однак Росія того часу разом з Європою сприймала нові художні ідеї. Романтиків цікавили ідеї протистояння природи і людини. Стан душі людини «біля безодні на краю» прекрасно передані в картинах К. Брюлова «Останній день Помпеї», Дев’ятий вал»

КАРЛ БРЮЛОВ (1799 – 1852)

К. Брюлов «Останній день Помпеї»

Тема загибелі стародавнього італійського міста Помпеї була дуже популярною на по­чатку XIX ст.: на той час археологи остаточно розкрили місто, що протягом 18 століть перебувало під попелом Везувію. Перед враженими італійцями постали будинки, фонтани, статуї, вулиці Помпеї, що загинула у 79 р. внаслідок виверження вулкана У Римі величезний успіх мала опера Паччіні «Остан­ній день Помпеї». Вражений виставою, Карл Павлович Брюллов, прийшовши додому, одразу ж накидав ескіз майбутньої карти­ни. Брюллов був блискуче підготовлений для виконання такого складного завдання. Він отримав прекрасну академічну виучку у родині, де усі були художниками та пе­редавали традиції з покоління у покоління. В Імператорській Академії мистецтв він був одним із кращих учнів. Після Академії він продовжував навчання в Італії, де багато копіював у натуральну величину фрески

Рафаеля. Тому так легко він змальовує натурщиків одразу на полотно «Помпеї».

Але до завершення роботи Брюллову ще належало зібрати великий історичний матеріал. На це пішло більше двох років. Картина викликала справжній фурор. Брюл­лова вшановували як найвидатнішого худож­ника сучасності. У своїй картині він зумів показати трагедію приреченого на загибель народу, силу духу людей, що навіть у хвилину смерті проявляють турботу про ближніх. Ось чоловік прикриває плащем дружину та двох дітей, молоді люди намагаються врятувати від смерті старого батька. Глядач немов чує ревіння вулкана, гуркіт падаючих будівель, відчайдушні крики людей. Але, оживляючи трагічну сцену, Брюллов не прагне налякати глядача. Він показує лю­дей, сповнених власної гідності, самовідда­ності. Недарма в одній із груп він розмістив автопортрет, показавши у натовпі художни­ка, що рятує лише свої фарби та

І. Репін «Бурлаки на Волзі»1870 – 1873рр. Державний Російський музей, Санкт - Петербург

Культурне життя Росії другої половини XIX століття тісно пов'язане з життям та творчістю видатних діячів образотворчого мистецтва: блис­кучого художника головного організатора Товариства пересувних виста­вок — Івана Крамського, вчителя та справжнього друга цілого покоління російських художників — В. Стасова, тонкого вдумливого критика, поціновувача та мецената мистецтва — Павла Трет'якова. Це він напри­кінці століття передав свою безцінну галерею, яка стала красою та гор­дістю російської національної культури, — в дарунок Москві. З назвою увійшли в іс­торію російського мистецтва як «художники-передвижники».

Товариство пересувних художніх виставок виникло у

1870 р. як нова форма об'єднання передових, демократично налаштованих художників. Художники-передвижники вважали своїм обов'язком широку просвіт­ницьку діяльність в напрямку ознайомлення «російського народу з росій­ським мистецтвом».

Перша виставки Товариства відбулася у 1871 р. Протягом майже поло­вини століття виставки Товариства втамовували бажання пересічних гро­мадян Росії бути дотичними до великого мистецтва. Усі видатні худож­ники російського мистецтва останніх трьох десятиліть XIX ст. входили до Товариства — це: І. Рєпін, В. Суріков, В. Перов, І. Крамський, Г Мясоєдов. І. Шишкін, К. Савицький, В. Маковський, В. Васнецов, В. Поленов, В.Серов. І. Лєвітан та багато інших.

І. Репін «Хресний хід у Курський губернії» (1880-1883). Державна Третьяковська Галерея, Москва

Одним із титанів російського живопису є І. Рєпін (1844-1930). Згада­ємо відому роботу «Бурлаки на Волзі» (1870-1873). Не відступаючи від правди життя, показав художник нелюдську працю бурлаків. В той же час він побачив у цих людях, замучених, доведених до стану рабів, чи робочої худоби, нездоланну богатирську силу, що світиться в їхніх очах, глибоку людську мудрість та живу іскру протесту. Вершиною побутового жанру на тему селянського життя стала монументальна картина І.Рєпіна «Хресний хід у Курський губернії» (1880-1883).

«Могутній» пензель блискучого живописця створив галерею яскравих, глибоко психологічних образів, які об'єднуються у яскравий натовп з різноманітними почуттями, характерами, вбранням. В умовах царської цензури, розуміючи, що його роботи ще довго не побачить глядач, Рєпін протягом років працював над образами революціоне­рів. Його роботи «Сходка» (1883), «Від­мова від сповіді» (1879-1885), «Арешт пропагандиста» (1878 та 1880-1892), «Не чекали» (1884) — хвилюючі розпо­віді про людей, які зробили виклик сус­пільству, і з мужністю долають склад­нощі реального життя.

Рєпін створював образи живих, мислячих, стриманих у емоційних про­явах, неповторних у схожості з оригі­налом людей — портрет П. Стрепетової (1882), видатної російської актриси, М. Мусоргського (1881) — геніального російського композитора, автора «Бо­риса Годунова» та «Хованщини». Національний характер російського народу з особливою силою проявився в творчості двох відомих майстрів історичного живопису — В. Сурікова «1848-1916) та В. Васнецова (1848-1926). В. Суріков звертається до відтворення реальних історичних подій. Він безпомилково відчув в народних масах силу, що рухає історію. Кожна подія, відтворена в його монументальних композиціях, це багатоголосий хор, а не окремі голоси, це народні маси — народ, який є головною дійовою особою в кожній його картині.

В. Суріков «Бояриня Морозова» 1887р. Державна Третьяковська Галерея,Москва

«Я не розумію дій окремих історичних осіб без народу, без натовпу, — писав Суріков, — Мені потрібно вивести їх на вулицю». Він дійсно розгортає перед глядачем події, в яких головним героєм є народ:

В. Суріков «Меншиков в Березові» 1888р. Державна Третьяковська Галерея, Москва

В. Суріков «Ранок стрілецької страти». Державна Третьяковська Галерея, Москва

 

«Ранок стрілецької страти» (1881), в якій у кровавому конфлікті стикаються дві сили — стрільців-бунтівників та царя-реформатора; «Підкорення Сибіру Єрмаком» (1895), де зображена жорстока битва, в якій зустрічаються дві стихії. Красу та завзятість, силу та здоров'я сибірських земляків відтворює художник у роботі «Взяття снігового містечка».

В. Васнєцов «Після боротьби Ігоря Святославича з половцями» (1880) Державна Третьяковська Галерея,Москва

В героях своїх картин: «Перехід Суворова через Альпи», «Бояриня Моро­зова», «Меншиков у Березові» він бачив людей незламних, до кінця відданих своїй справі, з вольовими характерами, великою силою духу. Сам він був із старовинного козацького роду сибірських козаків, — «ярих серцем», гордих та заповзятих.

В. Васнєцов «Три богатирі») Державна Третьяковська Галерея,Москва

В. Васнецов брав сюжети із російського народного епосу, легенд та ка­зок, переплітаючи вигадки та реальність, елементифантастичного та по справжньому історичного, наївного та водночас мудрого. Васнецов пише картину «Після боротьби Ігоря Святославича з половцями» (1880), в якій засобами живопису митець прославляє подвиг руського народу, фактично ілюструючи історичну повість «Слово про полку Ігореве». Суворою та муж­ньою скорботою, епічною величчю віє від цієї роботи. Під впливом давнього фольклору виникли й інші роботи майстра: «Килим-літак» (1880), «Іван - царевич на Сірому вовку» (1889), «Оленка» (1881), «Вітязь на розпутті» (1882), «Три богатиря» (1881-1898) та інші.

І. Шишкін «Дубовий гай» 1887 Державна Третьяковська Галерея,Москва

А. Куінджі «Місячна ніч на Дніпрі» 1882 Державна Третьяковська Галерея,Москва

В цей же час найвищих досягнень набуває пейзажний живопис. Художники-пейзажисти в своїх роботах відображають поетичний образ російської природи, її багатство, її красу. Серед них — А. Куїнджі. Блискучі ефекти в передачі святкового стану природи слугували майстру засобами виразити радісне життєстверджуюче сприйняття світу, дивування красою та різнома­нітністю рідної української природи («Ніч на Дніпрі», «Березовий гай»).

І. Лєвітан «Березовий гай» 1885 – 1889рр. Державна Третьяковська Галерея,Москва

Одне з перших місць в російському пейзажному живописі займає І. Шишкін — справжній співець російського лісу. Його картини — величні, монументальні «симфонії» про красу вікових дубових та соснових гаїв, «космічних» за широтою та безкінечністю долин, сяючих «очей» озер, що ніби дивляться. безкінечне небо. Шишкін писав російський ліс, знаючи його як справній вчений — натураліст («Зима», «Дубовий гай», «Серед долини рівної»).

І Лєвітан «Озеро Русь» 1899-1900рр. Державний російський музей

Серед тих, хто відкрив особливу, до тріпотіння душі красу російського пейзажу, перше місце посідає І. Лєвітан (1860-1900) Його картини «Бере­зовий гай», «Золота осінь», «Озеро. Русь», «Володимирка», «Над вічним спо­коєм», вчать нас бачити красу і шепотіти «...як у Лєвітана!».

Мистецтво В. Сєрова важко віднести до одного конкретного художньо­го напряму, в ньому традиції і реалізму і модернізму. Одним із відоміших шедеврів Сєрова став портрет доньки С.І. Мамонтова Віри — «Дівчинка з персиками». Найкращим — портрет блискучої російської акторки — Марії Єрмолової (1905). її царська постать, гордо повернута голова, почуття влас­ної гідності, немолоде, але по своєму прекрасне обличчя — вражає. Вона як монумент, що при житті увічнює геніальність майстра: і майстра сцени, і майстра пензля, і майстра духу.

М. Врубель «Дівчина на фоні персидського килима»1886. Київ

М Врубель «Царівна Лебідь» 1900р

В. Серов «Портрет М.Н. Єрмолаєвої» 1905р Державна Третьяковська Галерея,Москва

 

Особливе місце в мистецтві кінця ХІХ - початку XX століття посідає творчість Михайла Врубеля (1856-1910). Врубель отримав блискучу художню освіту, вчився у І. Рєпіна, вивчав рисунок в май­стерні відомого рисувальника Павла Чистякова. Розкрився дивний талант Врубеля у Києві, куди він приїхав у 1884 році, щоб взяти участь у розписах Кирилівської церкви XII століття. Він створив кілька композицій для цього храму, але жодна з них — об­раз Богородиці з Немовлям, «Надгробні плачі» — неперевершені твори сакрального мистецтва, не були втілені. Вони були настільки емоційно сильними, що дивлячись на них «тремтіла і рвалася від горя душа». В соборі можна милуватися лише орнаментами, виконаними за ескізами Врубеля.

Блискучим образом казкової «Царівни Лебідь» — став портрет коханої дружини Врубеля, відомої спі­вачки Забели Врубель. Він настільки захоплювався її голосом, що писав: «Всі співачки співають як пташки, а Забела співає як людина...».

В музеї Російського мистецтва у Києві зберіга­ються одні з найкращих робіт майстра: «Дівчинка на фоні персидського килима», «Три царівни підземного царства», «Надгробні плачі».

 

М Врубель «Три царівни підземного царства» 1900р

 

Запитання для контролю:

 

1. Чому ікони майстра Аліпія «і у вогні не горіли...?

2. Зруйнувавши традицію оповіді легенди про трьох Небожителів, які з'яви­вся до старця Авраама, чого прагнув Андрій Рубльов?

3. У чому головна мета об'єднання художників пересувних художніх виставок?

4. Проведіть паралелі між суттю ікон А. Рубльова та робіт майстрів історичного жанру І. Рєпіна та І Сурікова (підказка — слово «самопожертва»).

5. Чому герої робіт Сурікова «вийшли на вулиці»? Їм було замало майстерні?

6. Які твори пейзажного живопису викликають у вас особливі почуття і спо­гади, що ви вже це десь бачили?