Тема 3. Греція — колиска європейської культури

Зміст

Тема 1. Мистецтво первісної людини..................................................

Тема 2. Стародавній Єгипет...............................................................

Тема 3. Греція — колискова європейської культури............................

Гема 4. Італія. Відродження.............................................................

Леонардо да Вінчі (1452-1519)......................................

Мікеланджело Буанаротті (1475-1564).........................

Рафаель Санті (1483-1520).............................................

Тема 5. Золота доба живопису

Мікеланжело Караваджио(1573-1610).......................

Тема 6. Іспанія. Асиміляція культур Заходу і Сходу.

Гранди іспанського живопису..............................................

Ель Греко (1541-1614)...................................................

Дієго Родрігес де Сільва Веласкес (1599-1660)............

Тема 7. Живопис Голландії...............................................................

Пітер Пауел Рубенс (1577 – 1640)

Карл БрюГарменс Ван Рейн Рембрант (1606 – 1669)

Тема 8. Російське мистецтво ХІХ – ХХ.............................................

Андірй Рубльов..................................................................

Карл Брюлов (1799-18520)...........................................

Ілля Репін (1844 – 1930).................................................

Тема 9. Франція. Імпресіонізм......................................................

Тема 10. Пошук гармонії. Постімнресіонізм........................................

Поль Гоген(1848 – 1903)...............................................

Вінсент Ван Гог (1853 – 1890).........................................

Поль Сезан(1839 – 1906)...............................................

Тема 11. Авангардизм у мистецтві..............................................

Тема 12. Радянське мистецтво...........................................................

Тема 13. Види та жанри образотворчого мистецтва..............................

Список рекомендованої літератури...................................................

 

Тема 1. Мистецтво первісної людини

Зображення бика, що знаходиться в Альтамірській печері, ХІІ тис. до н.е.

Стародавній художник

Життя наших далеких пращурів в усьому залежало від природи та було сповнене небезпеки. Люди мешкали у печерах, в ущелинах скель, бо ще не мали постійних до­мівок. Поруч із ними жили дикі тварини: могутні бізони, носороги, дикі коні, ведмеді. Стада тварин переходили з місця на місце, а слідом за ними йшла людина — адже дикі тварини були її їжею, а шкіри слугували їй одягом. Життя, сповнене небезпеки, протиборства з диким звіром, потребувало мужності, сили і змушувало наших далеких пращурів бути спостережливими. Свої уявлення про світ вони намагались якось відтворити. На вологих стінах глиняних печер люди залишали відбитки своїх рук. Іноді їхні контури обводили темною фарбою. Зображення руки зустрічаються особливо часто. Первісні люди надавали руці особливого значення, адже руками вони долали дикого звіра, добували їжу та готували, а за допомогою жестів розмовляли. Головним заняттям давніх людей полювання, а тому на стінах скель та у печерах вони найчастіше зображували тварин. Первісні художники малювали табун диких коней та ланей, могутні голови оленів з гіллястими рогами, величезних бізонів у всій їхній красі та силі. Можна сказати, що мистецтво зародилося у стародавніх малюнках. Розгляньте зображення бика з горбом та шерстю, що здибилась. Його міг створити мисливець з особливо пильним поглядом, той, хто добре знав будову тіла та звички тваини. Як твердо стоїть цей звір на своїх коротких та міцних ногах, як незалежно та гордо виглядає! Малюнки первісних людей зувтрічаються всюди, але найбільше їх знайдено в Африці, у пустелі Сахара. Це зображення що вибиті у скелях та намальовані фарбами.. Ми бачимо слонів, бегемотів, жирафів та страусів, а поруч із ними фігури мисливців. Ці малюнки зробили

Венера з Віллендорфа ХХV тис. до н.е.

мисливці та скотарі. Вони жили у ті далекі часи, пустеля Сахара мала вологий клімат, росли трави, дерева та водились різноманітні тварини.

Первісні люди вміли не лише малювати, вони намагалися вирізати фігурки з каме­ню та кістки. Збереглись чоловічі та жіночі фігурки з каменю. Зараз вони здаються нам потворними. Ці статуетки не відтворювали конкретних людей, у них не було ані носа, ані рота, ані очей. Для давньої людини вони були символами родючості, праматері землі, жінки — охорон­ниці родинного вогнища. В епоху бронзової доби (кі­нець IV — початок І тис. до н. е.) люди мешкали вже не у печерах, а у хижах або землянках. Вони навчились обробляти землю, при­ручили тварин. Давні майстри почали виробляти глиняний посуд і при­крашати його орнаментами та візерунками. Головне у малюнках тепер вже не враження мисливця, а спостереження землероба.

 

Запитання для контролю:

1. Чрму первісна людина з такою реалістичністю відтворювала образи творин?

2. Образ грецької богині Венери викликає у Вас певні позитивні асоціації - Вам подобається, бо це гарно, а образ первісної Венери викликає посмішку. Поясніть чому в даному випадку посмішка недоречна. В чому полягає ідеал жіночої краси первісної Венери?

3. Поясніть, чому ми можемо з впевнено сказати, що саме в печері первісної людини народилися всі основні види мистецтва. Які це види?

4. Що підказало первісній людині форму чаші? Глечика? Змоделюйте ситуацію, в якій первісний гончар не тільки виліпив з глини чашу, обпалив її у вогні, але на цьому не зупинився і прикрасив її певними лініями-знаками (наділивши кожну значенням).

 

 

Тема 2. Стародавній Єгипет

 

Сфінкс та піраміда Хеопса у Гізі, побудована близько 2700р.до н.е.

Наприкінці V тис. до н. є. на північному сході Африки утворилась могутня держава — Стародавній Єгипет. Його територія простяглась вздовж долини широкої та повноводної ріки Ніл. Шлях цієї ріки пролягав серед засушливих пустель та голих скель. Усе живе тягнулось до могутньої ріки, що живила бавовняні та хлібні лани. Вона давала життя людям, тваринам та рослинам, тому Єгипет називали даром Нілу. У долині виникали міста стародавньої цивілізації.

Усе на світі боїться часу, і тільки час боїться пірамід... Так говорили у стародавньому Єгипті. Так говорять і сьогодні — через шість тисячоліть.

Найголовніше в житті єгиптянина було його уявлення про життя: реаль­не, в якому він живе в даний момент і потойбічне, в якому житиме вічно.

Провідним видом мистецтва в ті часи була архітектура. Саме вона давала можливість підкреслити божественну сутність фараона і нікчемність життя простого єгиптянина. Вершиною архітектурного мистецтва, в якій яскраво втілено уявлення єгиптян про те, хто є хто в цьому світі є перше і мабуть найдивовижніше з семи див світу — піраміди в Гізі. І найвеличніша з них — піраміда фараона Хеопса. Вона вважається вершиною будівельного мисте­цтва світу.

Уявіть себе поруч із спорудою висотою у 146 м — це приблизно 50-по-зерховий дім. Яким маленьким і беззахисним ти себе відчуваєш!

Піраміди були не тільки втіленням божественної сутності фараона, а і його вічного життя. Величезну споруду із 30-тонних брил каменю зверху покривали білим вапняком, і зверху малювали величезне око, що спогля­дало за жителями держави. Піраміда, можливо, була і місцем його похо­вання. Цьому вчені ще шукають доказів, усі гробниці фараонів, жерців, вельмож були пограбовані, не зважаючи на фанатичну релігійність єгиптян, ще в давні часи. До архітектурного ансамблю у Гізі належить і славнозвіс­ний Великий сфінкс — фігура лева з обличчям людини, який має портретну схожість із фараоном Хефреном. Наймогутніший зі звірів та наймудріший зі всіх творінь, сфінкс уособлює силу та спокій, людську мудрість та нездо­ланну силу лева.

Образотворче мистецтво Стародавнього Єгипту було тісно пов'язане з уявленнями людей про світ, богів, життя та смерть. Дав­ні єгиптяни так само, як і первісні люди, боготворили тварин. Вони дивним чином зображували богів — одночасно у вигляді тварини та людини.

Ось як виглядали головні боги Єгипту. Бог Сонця Ра — людина з головою сокола та по­двійною короною на голові. Бога мудрості та рахунку Тота зображували як людину з головою птаха ібіса. Бог померлих Анубіс являв собою воїна з головою собаки або ша­кала. Легенда розповідає, що саме він зробив першу мумію.

Музикант, що грає на арфі на честь бога Сонця, зображеного з головою сокола.

Серед шанованих тварин була чапля Бену, хоронителька душі бога Сонця Ра; бик Апіс — символ родючості; божества сфінк­си — леви з людськими головами.

Чапля Вену,що вважалась душею Ра

Історія Стародавнього Єгипту охоплює тривалий період — з кінця V тис. до н. є. до IV ст. н. є. Протягом цих сторіч зміню­вались погляди єгиптян, удосконалювалось мистецтво. Незмінною залишалась лише їхня віра у безсмертя, у загробне життя. Згідно з цим віруванням, кожен померлий обов'язково воскресне. Але щоб душа по­вернулася до тіла, його необхідно зберегти. Так виник звичай бальзамування померлих, перетворення тіла на мумію. Мумії поміщали у гробниці та піраміди. Щоб у загробному житті померлий ні в чому не знав нестатку, стіни усипальні вкривали численними рельєфами та розписами. У них відтворювався світ, що оточував людину протягом життя. Окрім мумії, душа померлого могла переміститись у статую з дерева або каменю, однак за умови, що статуя буде відтво­рювати точний вигляд покій­ного. Завдяки цьому віруванню було створено багато скульптур­них портретів.

У рельєфному чи живописному відтворенні усталився канон, характерними особливостями якого були зображення голови у профіль, ока та тулуба — спереду, ніг — збоку, тобто давні митці намагалися у статичному зображенні передати рух людини, створити два зображення в одному.

Писець Каї, що сидить. III тис. до н. є.

Цей канон протримався без змін тисячоліття завдяки тому, що для від­творення зображення людини використовували сітку, площину, розбиту на квадрати, в які вписували голову, тулуб, ноги та інші частини людського тіла. Сьогодні ми називаємо це — трафаретом. Канон зображення статичної фі­гури людини в русі існував до часу правління фараона Єхнатона, який по­рушив багато єгипетських законів та навіть вірувань.

Приклади скульптурних зображень: статуя верховного жерця Рахотепа та його дружини Нофрет із гробниці в Медумі (Єгипетський музей, Каїр); вель­можі Каапера із Саккари (Єгипетський музей, Каїр); писаря Каї із Саккари (Лувр, Париж), зодчого Хесира.

Цариця Нефертіті Музей Берлін

Особливим періодом в історії Стародавнього Єгипту був час правління фараона-реформатора Аменхотепа IV (1419—бл. 1400 рр. до н. є.). Намага­ючись послабити владу жерців та зміцнити власну, він заборонив культи всіх богів, окрім одного — бога Атона. Він узяв собі ім'я Ехнатон («Угодний Атону»), заснував нову столицю Ахетатон («Горизонт Атона») у місцевості, що нині має назву Ель-Амарна (За місцем знаходження міста Єхнатона, період правління цього фараона називають «амарнським».

Ліричність і безпосередність людських почуттів, переконлива правди­вість, порушення усіх сталих тисячоліттями канонів зображення людини, відчувається у живописних та рельєфних зображеннях родини фараона. Со­нячний диск із промінчиками, що закінчуються людською долонею, дають можливість зрозуміти, що бог сонця Атон — покровитель Єхнатона та уосо­блення «сяючого на небі сонця».

Одним з наступників фараона Ехнатона став фа­раон Тутанхамон. Він по­вернув столицю до Фів, відтворив культ бога сонця Амона-Ра замість бога Атона, звівши нанівець усі надбання фараона-реформатора. І хоча правив Ехнатон усього близько сімнадцяти років, що в масш­табах історії — тільки блискавичний спалах, вплив саме його ідеології на мистецтво простежується на унікальних за майстерністю та вишуканістю ко­штовностях, знайдених у 1922 р.

Говардом Карте­ром у непограбованому похованні Тутанхамона.

У XIV ст. до н.с. за часів правління фарао­на Ехнатона почали будувати нові палаци та храми, присвячені богам природи, особ­ливо Амону, богу Сонця. Для цих храмів були потрібні нові статуї, рельєфи, розписи. Ско­ріш за все, для одного з таких храмів майстер Тутмес створив скульптурні портрети цариці Нефертіті, дружини фараона Ехнатона. Зображення Нефертіті вважаються одни­ми з найпрекрасніших жіночих образів світового мистецтва. Сама Нефертіті стала взірцем жіночої вроди.

У музеях зберігаються два портрети цариці Нефертіті. Один — розфарбований, із цар­ською тіарою, другий — незавершений. Він особливо виразний. Голова цариці виконана з піщаника, колір якого передає теплоту засмаглого тіла. Ще ніколи мистецтво стародавніх єгиптян не було таким вільним від суворих правил. Вплив мистецтва амарнського періоду на подальший розвиток єгипетського мистецтва неможливо переоцінити.

Запитання для контролю

1. Чому таким важливим для давніх єгиптян був Ніл, а система споруд давала можливість існування цілої держави?

2. Назвіть провідні види мистецтва стародавнього Єгипту. Які пам'ятки мис­тецтва архітектури та скульптури можете назвати.

3. Чому була важливою портретна схожість померлого з його скульптурним зображенням. Розкрийте особливості вірувань давніх єгиптян.

4. В чому полягає сутність канону зображення людини:, релігійні уявлення про людське тіло, зображення людини у русі з кількох точок зору (два в одному), не­можливість створювати зображення є одному вимірі. Ваша версія.

5. Чому так довго — тисячоліттями, протримався канон зображення людини: голова у профіль, тулуб — у фас, ноги в профіль? Відповідь знайдіть у тексті.

6. Розкажіть про амарнський період правління Ехнатона. В чому краса голі­вок Нефертіті? Чому голівка Нефертіті з вапняка має незавершене око?

 

Тема 4. Італія. Відродження

Відродження або Ренесанс (дрга половина ХІІІ – ХVІ ст..)

епоха в культурному розвитку ряду країн Європи, яка стала переламною в історії розвитку Європейого мистецтва. На зміну середньовічному мистецтву, з його майже повною залежністю

від релігії з її догматичною умовностю, мистецтво епохи Відродження - це повернення до традицій Античності з культом людини — вільної, незалежної, мужньої, з її ідеалами краси та гармонії, прагненням реалістичного пізнання світу, вірою в творчі можливості й силу розуму людини.

В Італії епоха Відродження мала кілька періодів: початок — Весну Відродження, злет — Літо Відродження, та занепад — Осінь Відродження. Високе Відродження — його злет та занепад пережили три великі митця, які в історію світового мистецтва увійшли як три титани Відродження — Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буанаротті та Рафаель Санті.

ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ (1452-1519)

Леонардо був ще хлопчиком, коли батько звернув увагу на його малюнки, Здавалося, виконані рукою майстра, і відніс їх до одного з видатних худож­ників та вчителів того часу Верроккйо. У його майстерні й пройшли роки навчання Леонардо.

Леонардо да Вінчі «Автопортрет»

За перші двадцять років своєї діяльності у Флоренції Леонардо виконав лише кілька малюнків, почав кілька живописних робіт. До цього часу відносять невелику за розміром ніжну і зворушливу «Мадонну з квіткою» («Мадонна Бенуа», Санкт-Петербург, Ермітаж), яку він писав з реальної молодої флорентійки, що її зустрів на вулиці, коли вона бавилася зі своїм малюком.

Приблизно в середині 80-х рр. була виконана і «Мадонна Літта» (Санкт-Петербург, Ермітаж), чарівний образ зрілої жінки-матері, яка уособлює ха­рактерний леонардівський тип жіночої краси: важкі напівопущені вії і ледь помітна посмішка — трохи радісна і водночас сумна, що надає обличчю осо­бливої величності й одухотвореності.

Леонардо — людина універсальна. Він винаходить своєрідний літаль­ний апарат, підводний човен, водолазне знаряддя, експериментує з діючою силою пари (майбутній двигун внутрішнього згоряння), замислюється над можливістю використання пороху для руху робочого поршня. У деяких ви­падках він випередив час більше ніж на чотири століття. Проте все, що він винайшов, згодом довелося винаходити іншим, адже всі його записи було закодовано (він писав їх лівою рукою, справа наліво, та ще й у дзеркальному відображенні).

Найвизначнішою роботою майстра в Мілані, вищим досягненням його мистецтва став настінний розпис трапезної монастиря Санта-Марія делле Граціє на сюжет «Таємної вечері» (1495-1498). Христос востаннє зустріча­ється за вечерею зі своїми учнями, щоб відкрити їм зраду одного з них: «Іс­тинно говорю вам, один з вас зрадить мене». Леонардо відтворює момент реакції на ці слова кожного з дванадцяти апостолів. Головне в «Таємній вече­рі» для Леонардо — це реакція різних людей, характерів, темпераментів, ін­дивідуальностей у розкритті найважливіших питань людства: любові та не­нависті, відданості та зради, шляхетності й підступності, користолюбства. Це робить твір Леонардо сучасним, хвилюючим, змушує глядача замислитися.

Леонардо да Вінчі. «Таємна вечеря» (1495-1498).

Помер Леонардо в монастирі Клу 2 травня 1519 р. У період релігійних війн його могилу було знищено.

Леонардо да Вінчі..«Мона Ліза»

Одна з найвідоміших робіт Леонардо — пор­трет жінки купця дель Джокондо Мони Лізи. Величність Мони Лізи полягає в зі­ставленні її дуже наближеної до краю по­лотна, підкреслено об'ємної фігури з не­мовби побаченим здалеку ландшафтом зі скелями та струмками, мінливими, невло­вимими, ніби реальними, а втім, безумов­но, фантастичними. Ця ж невловимість і в самому обличчі Джоконди: в ньому від­чувається і воля, і напруженість, її погляд, розумний і проникливий, неначе невпинно стежить за глядачем, заворожує ледь по­мітною посмішкою. Від її обличчя неможли­во відвести очей. Кожен, хто дивиться на неї, бачить щось своє, співзвучне власному стану, настрою, відчуттю.

РАФАЕЛЬ САНТІ (1483-1520)

Ідеї монументального мистецтва Відродження, у яких злилися традиції античності та дух християнства, знайшли найяскравіше відображення в творчості Рафаеля, третього титана епохи Відродження. Саме в мистецтві Рафаеля знайшли зріле рішення два основних завдання: пластична досконалість людського тіла, що відбиває внутрішню гармонію різнобічно розвиненої особистості (що було ідеалом античного мистецтва), і складна багатофігурна композиція, що передає розмаїття світу. В останній майстер досяг неперевершеної майстерності.

Рафаель Санті. «Мадонна Конестабіле»

Однією з його перших живописних робіт стає невеличка картина «Мадонна Конестабіле» з її простотою та лаконізмом, тонким ліризмом і неперевершеною ніжністю.

Після створення кількох вдалих картин на релігійні сюжети Рафаель одержує запро­шення до Риму для роботи над розписами Ватиканського палацу. У чотирьох величез­них композиціях він повинен був відобрази­ти чотири основні царини духовної діяльнос­ті людини: богослов'я, філософію, поезію та юриспруденцію (право).

Рафаель Санті. «Афінська школа» Ватикан

Філософія знайшла відображення в знаменитій «Афінській шко­лі», в якій серед образів античних філософів та вчених він відтворив і портретні образи Леонардо да Вінчі (Аристотель), Мі- кельанжело(Геракліт) та самого себе (знайдиу правому кутку)

Нібито повз нас іде прекрасна молода жінка із Богом – немовлям на руках. Вона несе його людям, віддає на покуту за гріхи. Фігура Марії об’єднана загальним ритмом руху з фігурами святої варвари та папи Сікста(що признався «шестипалим», зверніть увагу на кількість пальців правої руки).

Рафаель був центральною фігурою художнього життя в Римі, головним архітектором Собору святого Петра, керував археологічними розкопками в Римі,копіюванням та охороною античних пам’яток, працював над приватними замовленнями, залишив чимало учнів.

Помер Рафаель несподівано у 1520 р. Прах його похований ц Римі, у Пантеоні (храм усіх богів)

Рафаель Санті. «Сікстинська Мадонна» 1513 – 1514рр. Дрезденська картинна галерея

Упродовж усього життя Рафаель шукає гар­монію краси та жіночості в образах Мадонн, адже саме образи Богоматері — Мадонни при­несли йому всесвітню славу. Заслуги митця по­лягають в тому, що він зумів втілити всі най-тонші відтінки почуттів в ідеї материнства, поєднати ліричність і глибоку емоційність з монументальною величністю. Не випадково друзі лагідно називали Рафаеля «Мадоннеро». Вершиною Рафаелевого духу і майстерності стала — «Сікстинська Мадонна» сповнена ви­сокої духовності й неосяжного трагізму.

 

Запитання для контролю

 

1. Відродження — це: початок весни, пробудження Італії від хвороби, новий розвиток мистецтва? Ваша версія.

2. Титани Відродження — це: грецькі боги (назвіть хоч одного), герої грецьких міфів, олімпіад, римські імператори? Ваша версія.

3. Чому ми називаємо Леонардо да Вінчі тонким психологом та універсаль­ною людиною?

4. У чому головна різниця між Мікеланджело, Леонардо да Вінчі та Рафаелем?

5. Чому Рафаеля називали «Мадонерро»? В якому творі Рафаеля відтворені образи трьох титанів епохи Відродження?

6. При створенні вами комп'ютерного телефільму про трьох титанів Від­родження — кому з трьох віддали перевагу, які б їхні твори проаналізували, і чому? Наша пропозиція: виокремте зображення титанів з «Афінської школи» і вже далі розгорніть фільм про кожного.

 

 

НІКОЛЯ ПУСЕН (1594 – 1665)

Н. Пуссен Аркадські пастухи 1650р.

Класицизм як стиль живопису найяскравіше виражено у творчості Ніколя Пуссена(1594 – 1665) — найвеличнішого французького художника XVII ст. Пуссен у 1623 р, залишив Францію і більшу частину життя провів у Римі. В Італії він натхненно вивчав стародавні пам'ятники та творчість майстрів Високого Відродження. Його кумиром був Рафаель. Картини Пус­сена написані на міфологічні та біблейські теми. У них художника приваблюють силь­ні характери, високі почуття, прагнення правди та справедливості. Виховання чеснот у глядача — у цьому Пуссен,бачив головне призначення мистецтва. Його картини «Ринальдо та Арміда», «Смерть Германіка» говорять про найкращі якості, до яких по­винна тяжіти людина, — великодушність,любов, шляхетність. У Парижі Пуссен ви­конав прекрасну серію малюнків на сюжети Овідія та Вергілія.

Пуссен часто звертався до теми єднання людини з природою. У картині «Аркадські пастухи». Основою сюжету картини стала легенда про щасливих жителів країни пастухів, що несподівано довідались про неминучість кінця життя. Велична та прекрасна, як ан­тична богиня, жінка заспокоює схвильова­них пастухів, закликає усвідомити правоту та неминучість долі. Невідворотність смерті не повинна порушувати ані гармонії приро­ди, ані ясності духу.

Запитання для контролю

1. В чому полягає умовність назви «золотого століття»

2. Охарактеризуйте бароковий живопис Франції.

3. Підготуйте доповідь «Бароковий живопис в Російській імперії»

 

 

ДІЄГО ВЕЛАСКЕС (1599—1660)

Дієго Веласкес Портрет придворного блазня Себастьяна Мора 1630 – ті рр.

Найвидатнішим іспанським живописцем XVII ст., безу­мовно, є Дієго Веласкес Веласкес був придворним живописцем іспанського короля Філіппа IV. Він був зобов'язаний писати портрети монарха, членів королівської родини, вищої знаті, до­тримуючись певних правил парадного портрета: безпристрасний вираз обличчя, багаті костюми, величні пози. Головним вважалось вміння показати аристократичну шляхетність та вишуканість моделі. Але й за таких умов Веласкес зумів розкрити глибину характерів та внутріш­ню сутність людини, як приклад - портрет Себастьяна Морра. В очах придворного блазня читається відчай та сум. Веласкес бачить у ньому лю­дину, обділену долею, але достойну поваги та співчуття. Живими та привабливими постають діти на портретах Веласкеса. Він часто писав портрети юних нащадків короля, особливр інфанту Маргариту.

Менінами іспанці називали молодих при­дворних дам. Картина «Меніни» вінчає твор­чість Веласкеса

Портрет графа-герцога Олівареса. 1641- 1642 рр.

Дієго Веласкес Меніни. Фрагмент 1656р.

Дієго Веласкес Портрет інфанти Маргарити 1654

Перед нами — один із палацових покоїв, де художник пише портрет короля та його дружини. Королівське подружжя залиши­лось «за кадром», видно лише відображення у дзеркалі. Під час сеансу присутня інфан­та Маргарита, майбутня королева зараз їй усього 5 років, придворні дами, карлики. Художник вибуду­вав складну, багатофігурну ком­позицію та виконав її з такою невимушеністю, немов побачив у житті. У «Менінах» Веласкес зобразив і самого себе. Він сто­їть перед мольбертом та пише картину, цілковито занурений у це заняття. Допитливо вгля­даючись у натуру, художник готовий нанести на полотно швидкий та точний мазок. У мистецтві Веласкеса втілились найвищі досягнення іспанської школи.

 

Запитання для контролю:

1. Чи не здається Вам, що саме в творчості Ель Греко закладеня певна містичність, ірраціоналізм, підвищена експресія, що присутня в подальшому у творчості усіх іспанських живописців?

2. Створіть візуальну презентацію творів великих іспанських живописців.

 

 

Тема 7. Живопис Голландії

У середині XVI ст. Нідерланди вели боротьбу за звільнення від іспанського гноблення. Північні райони у результаті цієї боротьби отримали незалежність, і там утворилась Голландська республіка. У південних районах, у Фландрії (на території сучасної Бельгії), зберігся вплив іспанської корони та католицької церкви. Духовний підйом, якого зазнали фламандці під час визвольного руху, мав великий вплив на мистецтво. У ньому потужно зазвучали життє- стверджуючі, переможні теми.

ПІТЕР ПАУЕЛ РУБЕНС (1577-1640)

П.Рубенс Персей та Андромеда 1621р

Центральною фігурою фламандського мис­тецтва того часу був Пітер Пауел Рубенс (1577-1640). Він найбільш повно та глибоко відобразив дух національної культури. Рубенс був видатною особистістю. Він вільно володів сімома мовами, відмінно знав ан-тичну культуру, колекціонував старовинні монети та геми, а також картини та статуї. Він виконував дипломатичні доручення, його з повагою приймали королі Іспанії, Англії. Франції.

Але перш за все Рубенс був великим худож­ником. Його майстерня стала школою не лише для живописців, але й для скульп­торів, архітекторів, майстрів шпалерної справи (шпалера — настінний ворсовий килим-картина).

П.Рубенс Життя Марії Медичі

П.Рубенс Автопортрет з Ізабеллою Брандт 1609 – 1610рр.

У молодості Рубенс вісім років провів в Іта­лії, де був придворним живописцем герцога Гонзаго. Він уважно вивчав роботи майстрів італійського Відродження. їхні традиції він застосовував у своїй творчості. Як і у великих італійців, талант Рубенса про­являвся у різноманітних жанрах живопису. Творча сила та працездатність Рубенса вра­жають уяву. Він виконує грандіозні живопис­ні цикли: пише 39 картин для церкви святою Карла Борромея в Антверпені та створює серію «Життя Марії Медичі» з 24 картин. Античні та християнські легенди, давня та сучасна історія, битви та свята, портрети та пейзажі — усе надихало Рубенса, живило його творчу фантазію. У роботах Рубенса знай­шов своє завершене вираження стиль бароко. У його творах завжди присутнє радісне та мо­гутнє відчуття життя, руху. Його герої спов­нені духовної сили та енергії. Тілесна міць, напруга пристрастей та почуттів — таким є світ картин Рубенса, світ піднесений, героїч­ний, але пов'язаний із земною реальністю.

КАРЛ БРЮЛОВ (1799 – 1852)

К. Брюлов «Останній день Помпеї»

Тема загибелі стародавнього італійського міста Помпеї була дуже популярною на по­чатку XIX ст.: на той час археологи остаточно розкрили місто, що протягом 18 століть перебувало під попелом Везувію. Перед враженими італійцями постали будинки, фонтани, статуї, вулиці Помпеї, що загинула у 79 р. внаслідок виверження вулкана У Римі величезний успіх мала опера Паччіні «Остан­ній день Помпеї». Вражений виставою, Карл Павлович Брюллов, прийшовши додому, одразу ж накидав ескіз майбутньої карти­ни. Брюллов був блискуче підготовлений для виконання такого складного завдання. Він отримав прекрасну академічну виучку у родині, де усі були художниками та пе­редавали традиції з покоління у покоління. В Імператорській Академії мистецтв він був одним із кращих учнів. Після Академії він продовжував навчання в Італії, де багато копіював у натуральну величину фрески

Рафаеля. Тому так легко він змальовує натурщиків одразу на полотно «Помпеї».

Але до завершення роботи Брюллову ще належало зібрати великий історичний матеріал. На це пішло більше двох років. Картина викликала справжній фурор. Брюл­лова вшановували як найвидатнішого худож­ника сучасності. У своїй картині він зумів показати трагедію приреченого на загибель народу, силу духу людей, що навіть у хвилину смерті проявляють турботу про ближніх. Ось чоловік прикриває плащем дружину та двох дітей, молоді люди намагаються врятувати від смерті старого батька. Глядач немов чує ревіння вулкана, гуркіт падаючих будівель, відчайдушні крики людей. Але, оживляючи трагічну сцену, Брюллов не прагне налякати глядача. Він показує лю­дей, сповнених власної гідності, самовідда­ності. Недарма в одній із груп він розмістив автопортрет, показавши у натовпі художни­ка, що рятує лише свої фарби та

І. Репін «Бурлаки на Волзі»1870 – 1873рр. Державний Російський музей, Санкт - Петербург

Культурне життя Росії другої половини XIX століття тісно пов'язане з життям та творчістю видатних діячів образотворчого мистецтва: блис­кучого художника головного організатора Товариства пересувних виста­вок — Івана Крамського, вчителя та справжнього друга цілого покоління російських художників — В. Стасова, тонкого вдумливого критика, поціновувача та мецената мистецтва — Павла Трет'якова. Це він напри­кінці століття передав свою безцінну галерею, яка стала красою та гор­дістю російської національної культури, — в дарунок Москві. З назвою увійшли в іс­торію російського мистецтва як «художники-передвижники».

Товариство пересувних художніх виставок виникло у

1870 р. як нова форма об'єднання передових, демократично налаштованих художників. Художники-передвижники вважали своїм обов'язком широку просвіт­ницьку діяльність в напрямку ознайомлення «російського народу з росій­ським мистецтвом».

Перша виставки Товариства відбулася у 1871 р. Протягом майже поло­вини століття виставки Товариства втамовували бажання пересічних гро­мадян Росії бути дотичними до великого мистецтва. Усі видатні худож­ники російського мистецтва останніх трьох десятиліть XIX ст. входили до Товариства — це: І. Рєпін, В. Суріков, В. Перов, І. Крамський, Г Мясоєдов. І. Шишкін, К. Савицький, В. Маковський, В. Васнецов, В. Поленов, В.Серов. І. Лєвітан та багато інших.

І. Репін «Хресний хід у Курський губернії» (1880-1883). Державна Третьяковська Галерея, Москва

Одним із титанів російського живопису є І. Рєпін (1844-1930). Згада­ємо відому роботу «Бурлаки на Волзі» (1870-1873). Не відступаючи від правди життя, показав художник нелюдську працю бурлаків. В той же час він побачив у цих людях, замучених, доведених до стану рабів, чи робочої худоби, нездоланну богатирську силу, що світиться в їхніх очах, глибоку людську мудрість та живу іскру протесту. Вершиною побутового жанру на тему селянського життя стала монументальна картина І.Рєпіна «Хресний хід у Курський губернії» (1880-1883).

«Могутній» пензель блискучого живописця створив галерею яскравих, глибоко психологічних образів, які об'єднуються у яскравий натовп з різноманітними почуттями, характерами, вбранням. В умовах царської цензури, розуміючи, що його роботи ще довго не побачить глядач, Рєпін протягом років працював над образами революціоне­рів. Його роботи «Сходка» (1883), «Від­мова від сповіді» (1879-1885), «Арешт пропагандиста» (1878 та 1880-1892), «Не чекали» (1884) — хвилюючі розпо­віді про людей, які зробили виклик сус­пільству, і з мужністю долають склад­нощі реального життя.

Рєпін створював образи живих, мислячих, стриманих у емоційних про­явах, неповторних у схожості з оригі­налом людей — портрет П. Стрепетової (1882), видатної російської актриси, М. Мусоргського (1881) — геніального російського композитора, автора «Бо­риса Годунова» та «Хованщини». Національний характер російського народу з особливою силою проявився в творчості двох відомих майстрів історичного живопису — В. Сурікова «1848-1916) та В. Васнецова (1848-1926). В. Суріков звертається до відтворення реальних історичних подій. Він безпомилково відчув в народних масах силу, що рухає історію. Кожна подія, відтворена в його монументальних композиціях, це багатоголосий хор, а не окремі голоси, це народні маси — народ, який є головною дійовою особою в кожній його картині.

В. Суріков «Бояриня Морозова» 1887р. Державна Третьяковська Галерея,Москва

«Я не розумію дій окремих історичних осіб без народу, без натовпу, — писав Суріков, — Мені потрібно вивести їх на вулицю». Він дійсно розгортає перед глядачем події, в яких головним героєм є народ:

В. Суріков «Меншиков в Березові» 1888р. Державна Третьяковська Галерея, Москва

В. Суріков «Ранок стрілецької страти». Державна Третьяковська Галерея, Москва

 

«Ранок стрілецької страти» (1881), в якій у кровавому конфлікті стикаються дві сили — стрільців-бунтівників та царя-реформатора; «Підкорення Сибіру Єрмаком» (1895), де зображена жорстока битва, в якій зустрічаються дві стихії. Красу та завзятість, силу та здоров'я сибірських земляків відтворює художник у роботі «Взяття снігового містечка».

В. Васнєцов «Після боротьби Ігоря Святославича з половцями» (1880) Державна Третьяковська Галерея,Москва

В героях своїх картин: «Перехід Суворова через Альпи», «Бояриня Моро­зова», «Меншиков у Березові» він бачив людей незламних, до кінця відданих своїй справі, з вольовими характерами, великою силою духу. Сам він був із старовинного козацького роду сибірських козаків, — «ярих серцем», гордих та заповзятих.