Тема 5. Культура доби бароко і Просвітництва



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 5. Культура доби бароко і Просвітництва



1. Європейське бароко:світоглядні засади, характерні риси, шедеври і генії.

2. Просвітництво. Енциклопедизм.

3. Українське бароко.

Ключові слова та терміни: Бароко, новий час, контрреформація, просвітництво, деїзм, католицьке бароко, світоглядний песимізм, розумний егоїзм, суспільний договір, енциклопедисти, рококо, класицизм, козацьке бароко, парсуна, інтермедія, вертеп

Доба бароко і Просвітництва охоплює майже двісті років Європейської історії і культури(від початку 17-ого до другої половини 18-ого століття). Щоб краще зрозуміти цей час і розібрати цілий комплекс непростих, але надзвичайно цікавих і важливих питань культурного розвитку, спробуємо вдатися до певної систематизації і структуризації.

Насамперед зазначимо, що бароко і просвітництво явища цілком протилежні, водночас, нерозривно пов’язані.

Бароко – назва епохи, стилю мистецтва, музики, літератури, комплекс світоглядних засад, норм поведінки.

Сутність Просвітництва визначають переважно такі чинники як розвиток освіти, науки, природознавства, соціальної теорії і практики.

У вузькому розумінні, бароко – це лише мистецький стиль, в широкому – модель Всесвіту, яку відкрили європейці на рубежі 16-17-ого століття, і намагались науково та чуттєво-емоційно осмислити на протязі наступних ста і більше років. Вчені, що вивчають історію науки, техніки, аналізуючи перебіг історичних подій можуть зовсім не згадувати про бароко, для них ця епоха – Новий час, а культура – Новочасна. Натомість дослідники духовної культури здебільшого послуговуються термінологією бароко. Ми ж повинні об’єднати обидва підходи і зазначена тема лекції дає нам таку можливість. Спробуємо чітко окреслити різноманітні чинники, що формують нову епоху, визначають її світоглядні засади, характерні риси і особливості.

Бурхливі соціальні і економічні перетворення, що відбуваються в Європі: Нідерландська революція(1566 – 1609рр.) призвела до формування моделі буржуазної республіки, звільнення країни з-під влади іспанської монархії.Англійська революція (1640 -. 1688р.) – потужний удар по засадам феодалізму, парламентський устрій і конституційна монархія. Основу економічного устрою у передових країнах становлять буржуазні відносини, приватна власність, наймана робоча сила, мануфактура,підприємництво.

В світі відбувається наукова революція, або науковий переворот рисами якого були:

· Відокремлення наук від загального природознавства, вихід їх з-під опіки церкви(секуляризація науки, від лат. Saecularis – світський, не підпорядкований церкві).

· Формується новий вид академічної науки. На чолі її стоять Академії(Лондонська, Паризька-обидві відносяться до другої половини 17-ого століття) – державні фундації, що об’єднують вчених професіоналів, мають свої наукові товариства, журнали, листуються і обмінюються думками по всій Європі. Схоластичне мислення поступається місцем емпіричному -раціональному , дослідницькому,математичному.

· Справжній прорив у науці здійснюють відкриття таких вчених як Френсіс Бекон(1561 – 1626рр.) – методи раціонального аналізу, індукції(від простого до складного і загального), використання результатів науки у практичних цілях, заради добробуту суспільства. Вченому належить знаменитий вислів «знання - сила».

Йоганн Кеплер(1571 – 1630рр.) – підтвердження теорії Коперника, математичні розрахунки руху планет.

Рене Де Рене Декарт(1596 – 1650рр.) – філософ, математик, природознавець, що обґрунтував основний засадничий принцип пізнання «Cogito ergo sum»(Я мислю – отже існую). На думку вченого, наука повинна стати знаряддям панування людини над силами природи.

Ісаак Ньютон (1643 – 1727рр.) – англійський фізик, астроном, математик, засновник класичної механіки, закону всесвітнього тяжіння, що на декілька століть уперед визначили напрям розвитку природознавства, започаткували науково-природничу картину світу, безкінечного в часі і просторі.

Лише за декілька десятиліть 17-ого століття європейські вчені залишили далеко позаду наукові знання середньовіччя, зробили великі кроки вперед порівняно з античною наукою.

Релігійний поділ Європи– чинник, що, чи не найсуттєвіше впливав на розвиток всієї епохи. Німецька реформація на чолі з Лютером на початку 16-ого століття порушила основи католицької ієрархії, в Голландії, Англії, Франції десятки років точилась гостра боротьба між католиками і протестантами. Там, де перемогли прибічники папського престолу (Іспанія, Італія, Польща, Чехія) з середини 16-ого століття запанувала КОНТРРЕФОРМАЦІЯ, на чолі якої стала римська інквізиція, орден отців ієзуїтів, сили феодальної реакції. Гуманізм, вільнодумство, наукові відкриття в цих країнах були поставлені поза законом і переслідувалися (згадаймо виклик Галілея на суд інквізиції і його привселюдну відмову від своїх ідей; спалення Джордано Бруно в 1600р.).

Таким чином, світогляд людини епохи бароко і Просвітництва формувався під впливом різноманітних, суперечливих та інколи незбагненних чинників. Відкриваючи для себе безмежжя всесвіту, пише автор книги ,, Світло українського Бароко” Анатолій Макаров,- розум 17-ого століття загубився в ньому як у пустелі. Якщо Земля, на думку Паскаля, лише піщина в пустелі, то чого варта сама людина, який сенс її існування? Психологічно комфортний світ християнської теології розпадався з кожним новим науковим відкриттям. Церква шукала опори і допомоги від’’сильних світу цього’’ у постійних чварах і війнах, намагаючись зберегти і зміцнити свої позиції серед вірян, примусити інтелектуалів до покори. «Світоглядний песимізм»став основною рисою у настроях багатьох, особливо освічених людей. Характерними його ознаками були меланхолія, сум, трагедійність, драматизм. Люди уподібнювалися до акторів у театрі, які як маріонетки грають свої ролі, не знаючи змісту і фіналу п’єси. Недарма девізом епохи стали слова Шекспіра «Весь світ театр, а люди в ньому актори!». Дещо інші відчуття панували серед аристократів і дворян, що зневірялися не тільки у Богові,але й у своєму майбутньому. Сакраментальний вислів короля Людовіка 14-ого «після мене хоч потоп» став їх життєвим кредо.

В моду знову входить античний гедонізм, згідно з яким єдиний сенс існування – насолоджуватися життям. В такий спосіб формувалася «барокова свідомість», постала людина бароко, в мистецтві виник новий стиль, який яскраво відображував новий світогляд. Сам термін Barocco (іспан.,італ.) – може бути визначений як щось дивне, химерне, зіпсоване і неправильне.В жаргоні моряків давно використовувалася назва «PEROLA BAROCCа» - перлина неправильної форми, чудернацький витвір природи. Як вже було в історії з готикою негативна естетична оцінка, яскрава характерність стали науковим терміном, даючи можливість порівняння різних епох та стилів. Для вчених кінця 18-ого середини 19-ого століть, що вважали античність, ренесанс і класику взірцями, сам дух, естетика епохи сумнівів і зневіри були смішними і неприйнятними. Це може бути проілюстровано наступною таблицею:

Світогляд і стиль класики (античність, ренесанс, класицизм) Бароковий світогляд і стиль
Антропоцентризм, гуманізм(людина – центр Всесвіту, творіння Бога з безсмертною душею) Людина піщина у космічній пустелі, місце Бога не відомо, він творець, який залишив людину напризволяще
Впевненість, спокій, велич, симетрія, гармонія, врівноваженість,простота, ясність, пропорційність Розгубленість, неспокій, динамізм, асиметрія, дисгармонія, диспропорція, складність, загадковість
Реалістичність Містика, міфологізм
Лаконічність, відсутність зайвого Пишність, декоративність, безліч прикрас

Крім того бароковим художнім творам були притаманні гіперболічність(перебільшення), метафоричність(перенесення змісту, приховане уподобання – «король Сонце…»),пафос(пристрастний, емоційний вираз).

Перш ніж проаналізувати найбільш видатні твори бароко, задамо собі питання, яке неодмінно постане. Як в епоху математичного раціоналізму, великих успіхів науки, експериментального природознавства, могло існувати таке нераціональне мистецтво, занадто пишна і ускладнена література, навіщо, врешті, розумні люди носили всі ті чудернацькі перуки і камзоли, панталони і шляпи з довгим пір’ям?

В своїй книзі Анатолій Макаров пише, що мистецтво бароко стало механізмом психологічного захисту моральної свідомості людини від світоглядних криз. Людина шукала порятунок не в світоглядних концепціях природознавства , а на краєчку власного розуму, де з давніх-давен знайшло собі притулок мистецтво зі своїм неоднозначним, інколи алогічним мисленням. В інтимному світі духовних цінностей людина заховалася від раціоналістичного скептицизму.

Долаючи страх перед земною стихією, відкриваючі невідомі досі землі, населені тубільцями, європейці стали більше цінувати цивілізацію, відокремлювали себе від некультурних людей – дітей природи. Все, що було пов’язано Naturою сприймалося зверхньо, ототожнювалося з дикістю, невіглаством.

Ось чому «культурні» дами носили штучну високу зачіску, корсети, ходили на високих підборах, чоловіки вдягали напудрену перуку, користувались парфумами, голили бороди і вуса. В моду увійшов галантний стиль. Серце дами можна було завоювати не героїчними подвигами і перемогами на рицарських турнірах, а умілим фліртом, манерами, поведінкою джентльмена (gentle англ. – м’який, ніжний, приємний). До чого сила, коли «вбивають» словом, або пострілом з пістоля.

Неофіційною духовною доктриною, фактично релігією освічених людей, поступово стає деїзм, в якому бог мислиться лише як Великий архітектор, механік, що ,подібно до годинникаря, створив і запустив світовий механізм. Відтоді Бог віддалився від земних справ і спочиває, тому не варто очікувати страшного суду, а пекло і рай – лише абстракції. Такому Богу не варто молитися, в нього треба лише вчитися.

Що ж до барокового стилю, то тут необхідно дати декілька коротких тез.

1. Бароко – вершина художньої культури, найбільш універсальний після класики, і останній великий стиль Європи.

2. Бароко – результат гармонійного синтезу кращих надбань попередніх культур : античної міфології, християнської містики, елліністичної пишності і вишуканості, ренесансної майстерності і техніки.

3. На відміну від Ренесансу, здебільшого італійського явища, барокова культура утворила цілий ряд яскравих національних шкіл. Це, зокрема, італійське, іспанське, фламандське, голландське, чеське, польське, українське бароко тощо.

Значний поштовх до розвитку барокового мистецтва в католицьких країнах дала Контрреформація.Напевне, католицька ієрархія і отці ієзуїти, даючи замовлення на будівництво пишних храмів, оздоблених скульптурою, фресковим живописом, дорогоцінними культовими речами, хотіли підкреслити велич церкви, її силу справити вплив на віруючих. Справжнім генієм католицького барокобув Лоренцо Берніні(1598-1680рр.) – архітектор і скульптор, творець грандіозного ансамблю собору св. Петра в Римі. Йому належать задум і створення інтер’єрів, скульптур, соборної площі і колонади, папської катедри (ківорія). Хрестоматійним твором майстра є скульптура Свята Тереза у церкві Санта Марія делла Вітторія в Римі(інколи цю композицію називають Екстаз Св. Терези). Віддана Богові, молода монахиня,дійсно впадає у екстаз, втрачає свідомість перед Ангелом, що готовий пронизати її серце стрілою святого одкровення. Таких скульптур ще не знала історія. Це справжня містика, суцільна зосередженість на духовній миті. Посилює настрій і техніка виконання твору: мармур робиться гнучким, як віск, а фігури ніби рухаються, випромінюючи енергію і неспокій.

Не меншим ніж Берніні майстром архітектурних містифікацій був Франческо Борроміні(1599-1667рр.), що також працював у Римі. Стіни і інтер’єри споруджених ним церков характеризує неспокій, бурхливий ритм, куполи спіралями звиваються до неба.

Творцями так званого ієзуїтського барокобули архітектори Віньола і Делла Порта. Збудована ними в Римі церква ІльДжезу(Ісуса)(1575) – головний храм ордена ієзуїтів стала взірцем для подібних споруд по всій Європі – від Португалії до Польщі.

Найбільш уславленим живописцем, що виконував замовлення католицької церкви, був Мікеланджело да Караваджо(1573-1610рр.). В розписах церков, вівтарів і картинах він вперше застосував прийом різкого контрасту світла і тіні, що надавало творам загадковості і емоційної напруги. Так само, художники Гвідо Рені, Пьетро да Кортона писали в церквах гігантські фрески, створюючи ілюзію безмежного неба, заповненого фігурами ангелів і святих.

Крім італійського, особливою пишністю і багатством відзначалося португальське, іспанське, чеське, віденське бароко. Навіть сьогодні, перебуваючи в інтер’єрах барокових храмів, людина переживає справжній культурний шок, не взмозі осягнути всього побаченого.

Іншим був напрям бароко в протестантських країнах. Архітектура тут позбавлена пишності, а інтер’єри багатства. В живописі(саме писанні живого життя, а не святого образу)який повністю витіснив іконопис, неперевершена роль майстрів Голландії і Фландрії(нинішня Бельгія).В цих країнах вперше з’являються нові мистецькі жанри – автопортрет, сімейний і груповий портрет, натюрморт, пейзаж, марина(морські сцени).

Фламандець Пітер Пауль Рубенс(1577-1640рр.) не тільки геніальний художник, але, в повній мірі, людина бароко. Його творчість і особисте життя – яскравий феєрверк. Він залишив по собі величезну мистецьку спадщину і багатство, мав десятки учнів, виконував замовлення королів, церкви, аристократів, був дипломатом. Останній раз одружився у віці близько 60 років на 16 річній красуні , яка народила йому дітей.

Голландець Рембрандт Харменс ван Рейн(1606-1669рр.)для багатьох фахівців – фігура номер один в усій історії мистецтва. Кількістю «рембрандтів» неофіційно визначається місце в суперництві найбільших музеїв світу. Доля художника була не простою: пізнавши багатство і славу, він все втратив і помер бідняком, поховавши за життя двох дружин і сина. Про творчість Рембрандта написані романи, створені цикли документальних і художніх фільмів.

Хотілося б лише привернути увагу молоді до таких шедеврів як «Нічна варта», «Даная», «Повернення блудного сина», «Вірсавія», цілої низки чудових автопортретів художника, зображень його друзів і рідних. Рамбрандт був одним з найкращих граверів свого часу, його офорти, навчаючись в академії мистецтв, вивчав і копіював Тарас Шевченко.

17 століття називають золотим віком голландського мистецтва. Крім вже згаданих епоха висунула цілу плеяду видатних художників: Франса Хальса(1580-1666рр.) неперевершеного портретиста; Яна Вермера(1632-1675рр.), що вперше в мистецтві застосував камеру обскура – попередницю фотокамери, для вдосконалення перспективи і освітлення, малих голландців(Пітер де Хох, Якоб ван Рейсдаль, Герард Терборх, Ян Стен та інші), які у невеликих за розмірами полотнах майстерно відтворювали життя та побут бюргерів і простого люду.

Художником короля і королем художників називають іспанця Дієго Веласкеса(1599-1660рр.). Весь час перебуваючи при дворі іспанських монархів, Веласкес поруч із їх офіційними портретами створив надзвичайно реалістичні(не зовсім барокові) портрети їх слуг – карликів, гувернанток, ткаль, але з особливою любов’ю він ставився до маленької принцеси – інфанти Маргарити. Усі дев’ять портретів дівчинки у віці 6-9 років, які встиг написати художник до своєї раптової смерті, збереглися у королівському палаці. Загадковим чином один із цих безцінних шедеврів сьогодні знаходиться в експозиції київського музею імені Ханенків.

Література Бароко зовсім не така яскрава і геніальна як мистецтво. Вона, як уже відзначалося, ускладнена, перевантажена метафорами і гіперболами, надмірно символічна і пафосна, її надзвичайно складно сприймати сучасному читачеві. Використовуючи театральні прийоми, письменники і поети намагаються перенести людину в ілюзорний, фантастичний світ або далеке минуле. Справжні літературні шедеври, як правило, відносять не до бароко, а до Просвітництва.

Барокова ж музика – явище абсолютно унікальне. Порівнюючи її здобутки із попередніми епохами, можна сказати, що музичне мистецтво стало загальнолюдським надбанням і духовним стрижнем сучасного людства лише з барокової доби. Від появи опери(драми для музики) на рубежі 16-ого 17-ого століття і до смерті геніальних Баха і Генделя у середині 18-ого століття тріумфально підноситься музичне бароко. Воно являє собою космологію і теологію, сповнену сокровенних таємниць, царство поліфонії(багатозвучності), пишної орнаментики, сильних пристрастей та почуттів.

Безсмертна творчість і геній Іогана Себастьяна Баха(1685-1750рр.) автора близько 300 духовних кантат(пісноспівів), чисельних ораторій, що виконувались під час богослужіння(у 2000 році силами оркестру, хору, балету Національної опери України була поставлена ораторія Пристрасті Христові за Матвієм(1729р.). У цьому феєричному дійстві брало участь понад 250 виконавців.).Крім того композитор писав твори для органу, клавесину, скрипки, фортепіано. Музика Баха пережила віки, сьогодні її слухають в усьому світі, постійно вона виконується артистами опери, філармонії, в церквах і органних залах, на класичних концертах і в аранжуванні популярних і рок музикантів.

Георг Фрідріх Гендель(1685-1759рр.) на відміну від Баха, не лише славить небеса, але й міцно стоїть на землі. Він подекуди вдається до міфологічних та історичних сюжетів,є автором понад 40 опер та чисельних ораторій.

П'єси для клавесина писали англієць Генрі Пьорселл(1659-1695), французи Франсуа Куперен(1668-1733), Жан Батіст Люллі(1633-1687). Взагалі музика бароко за виключенням творів геніїв, про яких згадувалось вище, продовжувала носити придворний характер, нею супроводжувались урочисті події, бали, церемоніали.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.013 с.)