Живопис XVI ст. Періодизація мистецтва Нідерландів XVІ ст. (1500 – 1530; 1530 –1570; 1570 – 1600).

Протиріччя, зумовлені стійкістю національних художніх традицій і виникненням нових форм, пов’язаних з гуманістичним світоглядом. Два провідних спрямування в нідерландському живопису: “ретроспективний академізм” та “романізм”. Звернення нідерландських художників до італійського мистецтва. Особливості засвоєння античних і ренесансних форм нідерландськими художниками. Вплив класичного мистецтва Рафаеля і його картини “Діяння Христа і апостолів” на формування стилістичних принципів нідерландського романізму. Криза романізму з середини XVI ст.

Лука Лейденський (Leyden, Lucas van; бл. 1489/94 – 1533) – живописець, гравер, рисувальник, найвизначніший майстер першої третини XVI ст. Інтерес художника до пейзажу та побутових мотивів. Гравюри Луки Лейденського “Магомет із вбитим монахом” (1508), “Давид і Саул” (бл.1509), “Молочниця” (1510). Вплив Альбрехта Дюрера та Марка Антонія Раймонді. Майстерність в зображенні багатофігурних композицій, глибина психологічної характеристики образів. Реальна логіка розвитку дії у реальному природному середовищі. Уважне вивчення реального світу, любов до зображення побутових подробиць. Світлий, виразний колорит, контрасти освітлення. Триптих “Страшний суд” (1526; Лейден, Міський музей), картини “Сусанна перед суддею” (Бремен, Кунстхалле), “Гра у шахи” (бл. 1520; Берлін), “Автопортрет” (бл. 1514; Брауншвейг, музей).

Пітер Брейгель Старший (Bruegel (Brueghel), Pieter; бл. 1525/30 – 1569) – видатний художник-мислитель в історії мистецтва Північного Відродження. Формування національної самобутності стилю художника на ґрунті народних фольклорних традицій і демократичних традицій нідерландського мистецтва і, насамперед, Ієроніма Босха. Роль антверпенського романізму та італійського мистецтва. Глибокий інтерес до філософського, наукового осмислення світу. Вплив на художника прогресивних гуманістичних ідей. Подорож Пітера Брейгеля до Італії. Земля як творіння універсального духу природи, як основа людського буття в графічних пейзажах художника. Серія малюнків “Naer het leven” (“З життя”; 1556 – 1567/68). Живописні картини “Краєвид Неаполя” (1558; Рим, галерея Доріа-Памфілі), “Падіння Ікара” (бл. 1558; Брюссель, Королівський музей красних мистецтв Бельгії), “Втеча до Єгипту” (1563; Лондон, галерея інституту Курто). Антверпенський період. Алегоричні та сатиричні графічні аркуші: рисунок “Великі риби поїдають малих” (1556; Відень, Альбертіна), гравюри “Віслюк у школі” (1556), “Кухня гладких” (1563), “Кухня худих” (1563), “Війна скриньок та скарбничок” (1568), “Пасічники” (1568). Картина “Нідерландські прислів’я” (1556; Берлін, Державні музеї) – енциклопедія народної мудрості під ковпаком блазня. “Битва Поста і Масляниці” (1559; Відень, Художньо-історичний музей). Блискуча живописна майстерність та глибина образного змісту в творах художника: “Мавпи” (1562; Берлін-Далем музей). Гранична духовна напруженість в картинах “Божевільна Грета” (1562; Антверпен, Музей Майєр ван ден Берг) та “Тріумф смерті” (1562; Мадрид, Прадо). Брюссельський період творчості. Активні шукання нових художніх засобів. Пейзажно-жанровий характер живописних творів. Картини на біблійні сюжети: “Вавілонська вежа” (1563; Відень, Художньо-історичний музей), “Мала Вавілонська вежа” (бл. 1563; Роттердам, Художній музей Бойманса ван Бьонінгена). “Несіння хреста” (1564; Відень, Художньо-історичний музей). Протест художника проти іспанських завойовників: „Винищення немовлят” (1565-1566; два варіанти у Відні й Лондоні) та “Сорока на шибениці” (1568; Дарм-штадт, Музей землі Гессен). Серія “жанрових пейзажів” під назвою “Місяці” (1565) – вище досягнення творчості Пітера Брейгеля. Жанрові полотна на теми народного життя: “Селянське весілля” та “Селянський танок” (обидві – 1568; Відень, Художньо-історичний музей). Філософські роздуми художника про долю людства в картині “Сліпці” (1568; Неаполь, Національний музей і галерея Каподімонте).

Мистецтво Німеччини XV ст.

Політичні та соціально-економічні умови розвитку мистецтва. Стійкість середньовічного світогляду. Спроби надати традиційному релігійному змісту нового, наближеного до реального життя, звучання. Повчальний, оповідний характер німецького живопису. Основні центри німецького мистецтва першої половини XV ст. Провідна роль прирейнських та південнонімецьких міст у формуванні нового ренесансного мистецтва. Розвиток книжкової та станкової гравюри.

Конрад Віц (Witz, Konrad; 1400/10 – 1445/47) – послідовний характер реалістичних шукань художника: глибина простору, об’єм, світлотінь. Панорамний пейзаж Баденського озера в картині “Ходіння по водах” (1444; Женева).

Ганс Мульчер (Multscher, Hans; бл. 1400 – бл. 1467)– прагнення до життєвості в зображенні релігійних сюжетів. Пластична виразність образів, їх наближення до народного типажу. “Воскресіння Христа” (1437; Вурцах, стулка вівтаря, Берлінський музей).

Стефан Лохнер (Lochner, Stefan;? – 1451) – найбільш архаїчний з німецьких живописців першої половини XV ст. Лірична інтерпретація традиційних релігійних сюжетів. Наївна ідилічність трактування теми Мадонни (1440-і рр.; Кельн).

Зміцнення зв’язку з нідерландським мистецтвом у другій половині XV ст. Посилення реалістичних тенденцій.

Мартін Шонгауер (Schongauer, Martin; бл. 1430/5 – 1491) – живописець і графік з Верхнього Рейну. Послідовне використання художником досягнень нідерландських майстрів. „Мадонна в альтанці з трояндами” (1473; Кольмар, церква св. Мартіна) – одна з найвизначніших картин в мистецтві початку німецького Відродження. Наростання жанровості в картині „Святе сімейство” (бл. 1474/80). Прагнення до глибини простору в зображенні пейзажу – “Поклоніння пастухів” (1480).

Міхаель Пахер (Pacher, Michael; бл. 1430/5 – 1498) – південнотірольський живописець, скульптор, різьбяр по дереву. Поєднання загостреного відчуття реальності зі схильністю до фантазії. Композиція “Воскресіння Лазаря” (1481; вівтар св. Вольфганга, Сент Вольфганг).

Художня школа Нюрнберга другої половини XV ст. Відставання нюрнберзьких художників від реалістичних тенденцій, засилля в їх творчості готичних елементів. Ганс Плейденвурф (Pleydenwurff (Pleidenwurff), Hans;? – 1472): “Розп’яття” (Мюнхен) та портрет графа фон Ловенштейна (Нюрнберг). Міхаель Вольгемут (Wolgemut, Michel (Michael); 1434 – 1519). Ранній період творчості майстра: “Hofer Altar” (1465; Мюнхен, Стара Пінакотека).

Ганс Гольбейн Старший (Holbein, Hans der Ä.; бл. 1465 – 1524) – засновник художньої школи Аугсбурга. Роль Гольбейна Старшого в підготовці нового, наступного етапу німецького живопису. Еволюція стилю художника від ранніх, за багатьма елементами готичних творів до ренесансного вівтаря св. Себастьяна (1516; Мюнхен).

Гравюра.

Мартін Шонгауер – перший визначний гравер в історії німецької графіки. Його роль в розвитку нових ренесансних тенденцій. Характерні особливості творчого стилю Шонгауера: стійкість “готичної” лінії, зростання реалістичних елементів, використання художником життєвих спостережень, різноманітний штрих, витончене моделювання пластичної форми. Гравюри на сюжети з історії життя Христа і Марії. Жанрові гравюри “Майстра амстердамського кабінету” (Майстер домашньої книги. Кінець XV ст.). Тонка емоційність й витонченість в зображенні закоханих.

Мистецтво Німеччини XVІ ст.

Новий шлях розвитку мистецтва на зламі XV і XVI століть. Селянська війна 1524 – 1525 рр. та її роль у розвитку німецької культури. Високий духовний злет країни в першій третині XVI ст. Зростання національної самосвідомості, прогрес науки, філософії, мистецтва. Розквіт гуманізму і світської науки. Розуміння високої ролі і місця людини у всесвіті, незначна роль античних традицій, співіснування і боротьба раціоналістичного і містичного, яскравий прояв етично-релігійної спрямованості мистецтва німецького Відродження. Розвиток нових жанрів живопису: пейзажу і жанрової картини.

Альбрехт Дюрер (Dürer, Albrecht; 1471 – 1528) – видатний майстер доби Відродження. Новаторський характер творчих шукань художника: новизна й різноманітність тематики, радикальне оновлення засобів художньої виразності. Дюрер – засновник світських жанрів в німецькому мистецтві – портрета, пейзажу, побутових зображень. Графічні та акварельні пейзажі. Новаторський підхід художника в зображенні міфологічних, літературних та алегоричних сюжетів. Дюрер – видатний рисувальник доби Відродження. Дюрер і розквіт німецької гравюри в XVI ст. Теоретичні праці Дюрера. Основні етапи творчості художника. Характерні особливості творчого методу Дюрера-графіка. Серія гравюр до “Апокаліпсису” (1498), цикл дереворитів “Життя Марії” (1504), мідьорити “Адам і Єва” (1504), “Лицар, Смерть та Диявол” (1513), “Ієронім у келії” (1514), “Меланхолія” (1514). Графічні портрети. Дюрер – видатний майстер живописних олтарних композицій: “Вівтар Паумгартнерів” (1498; Мюнхен, музей), “Свято чоток” (1506; Прага, Національна галерея), “Чотири Апостоли” (1526; Мюнхен, музей) та інші. Живописні автопортрети та портрети. Значення творчих звершень Альбрехта Дюрера в історії європейського мистецтва.

Маттіас Грюневальд (Grünewald, Matthias Gothard-Neithart; 1475/80 – 1528). Звернення художника до ідей та образів релігійного містицизму пізнього середньовіччя. Прагнення художника до глибокої духовності й ствердження високих гуманістичних ідеалів. Нові форми живописної експресії. Обмеженість творчих шукань художника екстатичною спіритуалістичністю образів. „Ізенгеймський вівтар” (1515; Кольмар, музей) – нетрадиційний відбір сюжетів та їх трактування, глибина індивідуального художнього мислення та надзвичайна експресивність форм. Літературні джерела зображених сцен. Віртуозна живописна майстерність Грюневальда. „Штуппахська Мадонна” (1519; Штуппах, церква.). Стилістичні особливості малюнків художника.

Ганс Бальдунг Грін (Grien, Baldung Hans; 1484/5 – 1545). Влив на художника мистецтва Грюневальда. Гравюра “Оплакування Христа”. Живописні та графічні твори Бальдунга Гріна: “Відпочинок на шляху до Єгипту” (бл. 1515; Нюрнберг, Національний музей), “Красуня і Смерть” (бл. 1510; Відень, Художньо-історичний музей), “Муціус Сцевола” (1531; Дрезден). Гравюри “Гріхопадіння” (1517) та “Відьми” (1510). Зображення оголеного тіла.

Дунайська школа – художнє втілення філософії пантеїзму. Ідея органічного взаємозв‘язку мікрокосму і макрокосму. Зображення природи в картинах Лукаса Кранаха Старшого раннього періоду творчості: “Покаяння святого Ієроніма” (1502) та “Відпочинок на шляху до Єгипту” (1504; Берлін-Далем, музей).

Альбрехт Альтдорфер (Altdorfer, Albrecht; бл. 1480 – 1538) – видатний німецький живописець, найпомітніша постать Дунайської школи. Зображення природи в картинах “Лісовий пейзаж із св. Георгієм і драконом” (1510; Мюнхен, Стара Пінакотека), “Відпочинок на шляху до Єгипту” (1510; Берлін-Далем, музей), “Битва Олександра Македонського з Дарієм” (1529; Мюнхен, Стара Пінакотека) та інших. Альтдорфер – автор першого “чистого” пейзажу, написаного в техніці олійного живопису: “Дунайський пейзаж поблизу Регенсбурга” (1526 – 1528; Мюнхен, Стара Пінакотека). Вплив мистецтва Альтдорфера на інших майстрів Дунайської школи (графічні пейзажі Вольфа Губера).

Лукас Кранах Старший (Cranach, Lucas; der Ä.1472 – 1553) – видатний майстер Північного Відродження. Ранній період творчості (бл. 1500-1505) і формування художнього світогляду митця під впливом віденських гуманістів. Сміливе подолання готичних традицій в композиційній будові і трактуванні образів в картині “Розп’яття” (1503; Мюнхен, Стара Пінакотека). Подальше посилення емоційного взаємозв’язку пейзажу і фігур, зображених в ранніх картинах і портретах художника: “Відпочинок на шляху до Єгипту” (1504; Берлін-Далем, музей), “Св. Ієронім” (1502; Відень), парний портрет Іоганна Куспініана і його дружини Анни Куспініан (обидва 1502-1503; Вінтертур, колекція Рейнгардта). Лукас Кранах – придворний художник курфюрста саксонського Фрідріха Мудрого. Своєрідна декоративність, активне використання алегорій і символів – особливості індивідуального стилю в творах Кранаха віттенберзького періоду. Портрет ректора університету Віттенберга, гуманіста Крістофа Шейрля (1509; Нюрнберг, збірка Шейрля). Образ патріархальної родинної ідилії в композиції “Торгауський вівтар” (1509; Франкфурт-на-Майні, Штеделевський художній інститут). Інтерес Кранаха до класичного італійського мистецтва: “Венера і Амур” (1509; С.-Петербург, Ермітаж). Дружба Лукаса Кранаха з Альбрехтом Дюрером. Кранах – видатний майстер ксилографії. Народна основа графічних творів художника. Серії гравюр “Апостоли” (бл. 1515), “Страсті” (1509-1511), “Діяння Христа і Антихриста” (1521) та графічні портрети Мартіна Лютера (152; 1521; 1522), датського короля Хрістіана ІІ (1523). Глибокий психологізм образів в акварельних портретах “Голова селянина” (бл. 1515; Базель, Кабінет гравюр) та “Голова чоловіка без бороди” (бл. 1515; Берлін-Далем, Кабінет гравюр). Риси маньєризму в творах останнього періоду. Посилення декоративності, літературності й манерності в картинах художника (“Суд Париса”. 1529; Нью-Йорк, Метрополітен музей).

Ганс Гольбейн Молодший (Holbein, Hans der J.; 1497/8 – 1543) – останній видатний художник і яскрава творча особистість німецького Відродження. Характерні особливості Ганса Гольбейна як майстра надзвичайно широкого творчого діапазону. Тверезий погляд на реальний світ, чесне і віддане ставлення до мистецтва, висока професійна майстерність – основні риси творчості Гольбейна. Формування гуманістичного світогляду під впливом Еразма Роттердамського та інтелектуалів Базеля. Базельський період творчості Гольбейна. Риси внутрішньої і зовнішньої гармонії, блискуча реалістична майстерність, ясність композиції в зображенні сучасників: парний портрет Якоба Мейєра і його дружини (1516; обидва – Базельський музей), “Портрет Боніфація Амербаха” (1519, Базельський музей), “Портрет Еразма Роттердамського” (1523; Париж, Лувр) та ін. Робота над ілюстраціями до сатири Еразма Роттердамського “Похвала глупоті” (1515-1516; Базель, Кабінет гравюр). Подорож художника до Італії і повернення до Базеля. Вільне трактування релігійних сюжетів у композиціях “Мертвий Христос” (1521; Базель), “Вівтар Оберрідер” (1521-1522), “Мадонна бургомістра Мейєра” (1526; Дармштадт, Герцогський палац) та ін. Гострота втілення соціально-філософської проблематики в серії дереворитів “Танок смерті” (1523 – 1526). Перша подо-рож Гольбейна до Англії. Зближення художника з Томасом Мором. Портрети видатного англійського ученого і членів його родини. Повернення до Базеля і робота над ілюструванням “Біблії” (1529). Остаточний від’їзд художника до Англії. Ганс Гольбейн – придворний живописець англійського короля Генріха VIII. Вміння художника в парадних портретах відтворити правдиво, без прикрашувань характер і зовнішні риси моделі: “Портрет французьких послів” (1533), “Портрет Роберта Чізмена” (1533; Гаага, Мауріцхейс), “Портрет Мореля” (1534-1535; Дрезден, Національна галерея), “Портрет Генріха VIII” (1536-1537), “Портрет Джейн Сеймур” (1536; Відень) та інші. Гольбейн – видатний рисувальник, неперевершений майстер графічного портрета. Роль блискучих досягнень Ганса Гольбейна в подальшому розвитку портретного жанру в європейському мистецтві.

 

27. Мистецтво Франції.

Французький Ренесанс як широкий культурний рух і художній стиль. Зміни в ідейному та художньому житті Франції наприкінці XV – початку XVI ст. Формування національного характеру і нового стилю мислення. Оновлення французької мови і народження нового стилю в мистецтві. Специфічні особливості французького Ренесансу. Придворний характер і народні основи французької культури XVI ст. Взаємодія дворянської і буржуазної ідеологій. Міста як центри ренесансної культури. Роль розповсюдження класичної (насамперед давньогрецької) традиції у формуванні французької культури. Творча взаємодія з культурою італійського Відродження. Роль французької літератури в утвердженні гуманізму та формуванні ренесансного світогляду. Періодизація мистецтва Франції доби Відродження: 1500-1525 рр. – перехідний період; бл. 1525 – 1540 рр. – період активної взаємодії національних традицій та італійських художніх принципів і форм; після 1540 – бл. 1565 – класичний період історії французького Ренесансу. Стилістичні особливості школи Фонтенбло. Італійський маньєризм і національна французька художня культура.

Мистецтво Франції XV ст.

Політичні, соціально-економічні й культурні умови розвитку образотворчого мистецтва Франції XV ст. Столітня війна. Об’єднання французьких земель. Піднесення народних сил. Зростання національної торгівлі, ремесла, культури і мистецтва. Формування загальнофранцузької літературної мови. Подолання у свідомості людей середньовічного світогляду. Інтерес до реального життя, до людської особистості. Роль мистецтва книжкової мініатюри в формуванні новаторських засобів у французькому живопису

Зростання світського характеру й зміцнення реалістичних тенденцій на основі творчого переосмислення пізньоготичного мистецтва. Інтерес до італійського мистецтва та класичної античності. Нерівномірність розповсюдження нових ренесансних тенденцій в мистецтві різних художніх центрів. Риси ренесансного стилю в творчості французьких мініатюристів. Вплив бургундської мініатюри XV ст. Роль мініатюри у формуванні пейзажного, портретного, жанрового, батального та історичного живопису. Мініатюри Симона Марміона (Marmion, Simon; 1420/25 – 1489) -- „Великі французькі хроніки” (середина XV ст.; С.-Петербург, Державна публічна бібліотека).Провансальська та Авіньйонська школи живопису. “ Майстер Благовіщення з Ексу”: „Благовіщення” (1442/5; Екс-ан-Прованс, церква Сен-Совер). Влив нідерландського живопису (Яна ван Ейка, Робера Кампена ). Ангерран Шаронтон (Charonton (Charton, Quarton, Charretier), Enguerrand; бл. 1410-після 1461) “Оплакування Христа” (бл. 1457; Париж, Лувр) – центральна картина вівтаря церкви монастиря Вільневлез-Авіньйон. Сувора виразність, трагічність образів. Поєднання реалізму “ars nova” з традиціями романського монументального живопису. Руйнування середньовічних традицій в творчості живописців північних провінцій. Утвердження реалістичних тенденцій в релігійній тематиці, прагнення до життєвої достовірності й розкриття душевного стану людини. Твори Ангеррана Шаронтона “Мадонна Милосердя” (1452; Шантільї, Музей Конде) з портретними зображеннями адорантів – Жана Кадара і його дружини; велика композиція “Коронування Марії” (1453; Вільневлез-Авіньйон, Госпітальна церква) із зображенням провансальського пейзажу.

Жан Фуке (Fouquet, Jean; бл. 1402 – бл. 1477/81) – видатний живописець і мініатюрист. Формування творчого стилю художника на основі органічного поєднання національної традиції з досягненнями італійського й нідерландського живопису. Роль Жана Фуке у формуванні нових реалістичних й національних рис у жанрі портрета. “Портрет французького короля Карла VII” (бл. 1445; Париж, Лувр) – рішучий розрив з готичною традицією. Портрет Етьєна Шевальє в “Меленському диптиху” (бл. 1450; Берлін-Далем, музей та Антверпен, Королівський музей). “Портрет Гійома Жювенеля Дезюрсена” (бл. 1455; Париж, Лувр) – глибина й переконливість втіленого образу державного діяча. Графічні портрети Жана Фуке. Відтворення життєвих спостережень художника в мініатюрах до збірки новел Боккаччо, “Часослова Етьєна Шевальє”, “Іудейських старожитностей” Йосифа Флавія та “Великих французьких хронік”. Роль реалістичних завоювань Жана Фуке в розвитку гуманістичних тенденцій в мистецтві Франції.

Мистецтво Франції XVI ст.

Духовне й культурне піднесення в умовах зміцнення абсолютистської влади в країні. Динамічний розвиток наукових знань й широке розповсюдження гуманістичного світогляду. Корені французького гуманізму: звернення до народної поезії; подальший розвиток традицій куртуазної поезії; посилення інтересу до античної літератури. Життєстверджуюча основа французької ренесансної культури (Рабле, Ронсар, Дю Белле, Монтень). Зв’язок французького гуманізму з придворним середовищем. Меценатська діяльність Франциска І. Гуманістичний літературний салон Маргарити Наварської. Вплив ідей гуманізму на світогляд французьких художників: розуміння необхідності широти інтелекту, ґрунтовної освіти, різнобічних наукових знань. Студіювання оптики, анатомії, праць італійських теоретиків з питань пропорцій та перспективи. Знайомство з античними пам’ятками та творами італійських ренесансних художників. “Школа Фонтенбло” – центр розвитку аристократичного стилю, забарвленого рисами італійського маньєризму. Робота італійських маньєристів Россо, Пріматіччо, Челліні, запрошених Франциском І. Подолання французькими художниками маньєристичних тенденцій і формування на основі гуманістичного світогляду оригінальної „французької школи Фонтенбло”.

 

Скульптура

Динамічнийрозвиток різних видів і жанрів скульптури. Школа Фонтенбло і особливості формування творчої індивідуальності французьких майстрів скульптури середини XVI ст. Продовження традицій французької пластики XV ст. і засвоєння досягнень італійської скульптури в творчості Ліжьє Рішьє (Richier, Ligier; 1500 – 1567). Реанімація мистецтва середньовіччя у екзотичному надгробку Рене де Шалона (бл. 1547; Бар ле-Дюк, церква св. Петра).

Жан Гужон (Goujon, Jean; бл. 1510 – 1566/68) – видатний скульптор французького Ренесансу. Світський, життєстверджуючий характер творчості майстра. Органічне засвоєння античної традиції. Класична чистота пластики й витончена поетичність в творах Гужона. „Надгробок сенешаля Луї де Брезе (бл. 1535 – 1544; Руан, собор). Рельєфи амвона для церкви Сен-Жермен л‘Оксерруа в Парижі (1544-1545; Лувр) – перше документально зафіксоване творіння Гужона. Рельєфи „Фонтана невинних” (1547 – 1549; Париж, Лувр) – найвище творче досягнення скульптора.

Жермен Пілон (Pilon, Germain; 1537 – 1590). Широта й різноманітність творчості майстра. Органічне поєднання реалістичної достовірності з класичними античними ідеалами. Пам’ятник у замку Ане “Діана-мисливиця” (після 1555; Париж, Лувр) – аристократизм образу, висока грація, витончена декоративність пластики. Скульптури гробниці Генріха ІІ (1563–1517; Париж, aбатство Сен-Дені). Складне поєднання глибоких реалістичних спостережень з елементами середньовічного світовідчуття. Скульптурна композиція “Три грації” (бл. 1565; Париж, Лувр) – культ класичної краси, притаманний французькому ренесансному мистецтву. Складний характер пізньої творчості скульптора: поглиблення реалістичної виразності, чергування дисонансу, трагічної напруженості й гармонії, просвітленості образів. Реалістичні скульптурні портрети (бюсти і медалі) як видатне досягнення французького Ренесансу.

Школа Фонтенбло. Будівництво й декоративне оздоблення резиденції Франциска І – замку Фонтенбло. Запрошення для виконання робіт італійських художників Джованні Баттіста ді Якопо (Rosso Fiorentino; Giovanni Battista di Jacopo di Gaspare; 1495 – 1540) так званого „ Россо ”, Франческо Пріматіччо (Primaticcio, Francesco, detto Bologna; 1504 – 1570), Нікколо дель Абате (Abate, Niccolo dell’; 1509/12 – 1571). Залучення до виконання оздоблень французьких майстрів різного фаху. Ідейний зміст та художньо-стилістичні особливості художнього оформлення ансамблю Фонтенбло. Фрески галереї Франциска І (Россо; 1531-1540), кімната пані д’Етан (1540-і рр.), розписи Великої зали (1549-1552). Роль італійських майстрів в опануванні французькими художниками навичок гармонійного поєднання просторового живопису, об‘ємної реалістичної скульптури з новими архітектурними формами. Вплив італійських майстрів школи Фонтенбло на творчість французьких художників: Лука Пенні (Penni, Luca; XVI ст.) “Діана-мисливиця” (1550-і рр.; Париж, Лувр), Майстер Флори “Народження Амура” (1560-1565), Жан Кузен Старший (Cousin, Jean; бл. 1490 -1560) “Єва – перша Пандора” (1550-і рр.; Париж, Лувр).

Графічний портрет.

Найвище, самобутнє досягнення французького мистецтва XVI ст. Втілення в графічному портреті найпрогресивніших тенденцій часу і, насамперед, інтерес митців до людської особистості. Технічна досконалість виконання.

Жан Клуе (Clouet, Jean; бл. 1485/6 – 1541) – видатний портретист доби Відродження. Ґрунтовна обізнаність художника з кращими досягненнями найвидатніших портретистів – Леонардо да Вінчі, Ганса Гольбейна Молодшого. Серія підготовчих олівцевих портретів “Герої переможної битви Маріньяно” (бл. 1518; Шантільї, музей Конде), виконаних з натури. Глибина розкриття внутрішнього світу, індивідуальних рис характеру в портретах прево Жанна де Барра графа д’Етампа (бл. 1519; Шантільї, музей Конде), начальника артилерії Гайо де Женуйака (бл. 1525; Лондон, Британський музей), Франсуа де Клев (бл. 1531; Шантільї, музей Конде). Органічне поєднання класичної форми з індивідуальною характеристикою в жіночих образах. “Портрет мадам Авогур” (бл. 1523; Шантільї, музей Конде), “Портрет мадам Марії де Летранж” (бл. 1533; Шантільї, музей Конде), “Портрет Леонори Сапати” (бл. 1530; Шантільї, музей Конде) та інші. Живописний портрет Франциска І (бл. 1535; Париж, Лувр). Роль Жана Клуе в подальшому розвитку французького ренесансного портрета.

Франсуа Клуе (Clouet, François; 1516/20 – 1572) – видатний портретист, блискучий живописець і витончений майстер рисунка. Поглиблення реалістичних тенденцій, збагачення образної характе-ристики в зображенні портретованих. Колористична стриманість, витонченість чистих кольорів, виразність індивідуальної характеристики образів в живописних портретах Карла ІХ (1561; Відень, музей Альбертіна) та 1556 р., Єлизавети Австрійської (1571; Париж, Лувр), друга художника аптекаря П’єра Кюта (1562; Париж, Лувр). Вплив італійського ренесансу і школи Фонтенбло. Образ, навіяний поезією Маро і Ронсара в картині “Купальниця” (бл. 1571; Вашингтон, Національна галерея). Графічні твори Франсуа Клуе. Віртуозна технічна майстерність олівцевих портретів Генріха ІІ (1559; С.-Петербург, Ермітаж), Карла ІХ (1572; Париж, Лувр), Єлизавети Австрійської (бл. 1560-х рр.; Париж, Національна бібліотека) та ін. Глибина розкриття індивідуальних рис характеру й емоційна виразність у жіночих портретах: герцогині д’Етамп Анни Пісселе (бл. 1535; Шантільї, музей Конде), доньки Маргарити Наварської Жанни д’Альбре (бл. 1540; Шантільї, музей Конде), дружини Генріха ІІ Катерини Медічі (бл.1540; Париж, Національна бібліотека) та ін.

Корнель де Ліон (Corneille de Lyon; бл. 1500 – бл. 1574/5) – майстер інтимного, психологічного портрета. “Портрет невідомої” (бл. 1535/40, Москва, Державний музей образотворчих мистецтв), “Портрет хлопчика” (1540/50; Бостон, музей Гарднера), “Портрет Жана Берто” (бл. 1560; Париж, Лувр). Вміння художника живописними засобами відтворити стан душі зображеної особи.

Література

 

1. Алпатов М. В. Художественные проблемы итальянского Возрождения. – М.: Искусство, 1976.

2. Виппер Б. Р. Итальянский Ренессанс. XIII–XVI века: Курс лекций по истории искусства и архитектуры: В 2-х т. – М.: Изобр. искусство, 1977.

3. Данилова И.Е. Итальянская монументальная живопись. Раннее Возрождение. –М.: Искусство, 1970.

4. Дворжак М. История итальянского искусства в эпоху Возрождения: Курс лекций: В 2-х т. – М.: Искусство, 1978.

5. Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. – Вып. 2-й: Северное Возрождение: страны Западной Европы ХVII и XVIII веков; Россия ХVІІІ века. – 2-е изд., доп. – М.: Искусство, 1990.

6. Лазарев В. Н. Начало раннего Возрождения в итальянском искусстве. – М.: Искусство, 1979.

7. Лазарев В. Н. Происхождение итальянского Возрождения. Искусство Проторенессанса. – М.: Изд. АН СССР, 1956.

8. Лазарев В. Н. Происхождение итальянского Возрождения. Искусство треченто. – М.: Изд. АН СССР, 1959.

9. Лазарев В. Н. Старые итальянские мастера. – М.: Искусство, 1972.

10. Либман М.Я. Очерки немецкого искусства позднего средневековья и эпохи Возрождения. – М.: Сов. художник, 1991.

11. Петрусевич Н. Б. Искусство Франции XV-XVI веков. Очерки истории и теории изобразительных искусств. – Л.: Искусство, 1973.