Флорентійський живопис другої половини XV ст.

Три основні тенденції розвитку: 1) реалістична з яскравим побутовим елементом; 2) придворно-аристократична; 3) зародження нових рис, притаманних мистецтву Високого Відродження.

Доменіко Гірландайо (Ghirlandaio, Domenico Bigordi, detto; Доменіко ді Томмазо Бігорді; 1449 – 1494)– центральна постать серед живописців першої лінії, продовжувач традицій Філіппо Ліпі та Беноццо Гоццолі. Майстерня Гірландайо – головний центр монументального живопису Флоренції. Творчість Гірландайо як синтез, як упорядкування художнього досвіду і технічних досягнень мистецтва кватроченто. Проблема визначення інших майстрів, які брали участь у розписах разом з Гірландайо. Погляд Вентурі на цю проблему. Характерні риси художнього стилю Доменіко Гірландайо. Фреска “Призивання апостолів Петра і Андрія” (1481 – 1482. Рим. Домашня каплиця папи Сікста IV). Зображення біблійного сюжету як побутової сцени з сучасного художнику життя. Портретні зображення в названій композиції членів флорентійської колонії в Римі. Основні фрескові цикли Доменіко Гірландайо: 1475 р. – розписи каплиці Фіни собору Сан Джіміньяно; 1480 р. – фрески в церкві Оньїсанті у Флоренції; 1486 – 1490 рр. – фрески хору церкви Санта Марія Новелла у Флоренції. Яскраве відтворення в релігійних сюжетах сучасного життя Флоренції.

Сандро Боттічеллі (Botticelli, Alessandro di Mariano Filipepi; 1444/5 – 1510). Соціально-політичне та культурне життя Флоренції часів Лоренцо Медічі Блискучого та Джіроламо Савонароли. Близькість художника до кола родини Медічі. Вплив мистецтва Антоніо Поллайоло і Андреа Верроккйо в становленні художника. Майстерня Сандро Боттічеллі. Характерні особливості стилю Сандро Боттічеллі. Ранній період творчості художника. Картина “Алегорія Сили” (1470; Флоренція, галерея Уффіці). Серія картин 1460 – 1470 рр. на сюжет Мадонни з немовлям. Картина “Поклоніння волхвів” (бл. 1475/6; Флоренція, галерея Уффіці) – свобода розміщення постатей у просторі, філігранне завершення кожної деталі, виразність гнучкої лінії малюнка. Зображення в картинах на біблійні та міфологічні сюжети конкретних історичних осіб – сучасників художника. Антична тематика в творчості Боттічеллі. Картини “Весна” (бл. 1478; Флоренція, галерея Уффіці), “Венера і Марс” (середина 1480-х рр.; Лондон, Національна галерея), „Народження Венери” (бл. 1483 – 1484; Флоренція, галерея Уффіці). Витончена поезія образу в картині “Мадонна дель Магніфікат” (1482/5; Флоренція, галерея Уффіці). Монументальні розписи в Сікстинській каплиці (1482). Посилення драматичної напруженості в творах Боттічеллі другої половини 1480-х – 1500 рр. “Мадонна зі св. Катериною та Іоанном Хрестителем” (1486), „Благовіщення” (1489/90) – обидві Флоренція, галерея Уффіці, дві картини “Пієта” (1500. Мілан, музей Польді-Пеццолі та Мюнхен, Стара Пінакотека). Зростаюче почуття розчарування в картинах “Покинута” (1490-ті рр.; Рим, колекція Паллавічіні) та “Наклеп” (бл. 1495; Флоренція галерея Уффіці). Глибока душевна криза й хвороблива релігійність в творчості Боттічеллі останнього десятиліття. Оцінка творчості Боттічеллі провідними дослідниками мистецтва Відродження.

13. Мистецтво Середньої Італії. Умбрійська школа. Умбрія – художній центр мистецтва Італії, місце формування мистецтва Рафаеля. Подолання художниками умбрійської школи традиції треченто. Посилення зв‘язків з мистецтвом Флоренції. Роль П’єро делла Франчески в розвитку умбрійського мистецтва. Внесок умбрійських майстрів у розвиток нових принципів композиції – гармонійне співвідношення людських фігур з архітектурним та пейзажним фоном. Відмінності умбрійської і флорентійської шкіл. Витонченість, орнаментально-декоративна й ритмічна виразність – характерні риси умбрійської школи.

Мелоццо да Форлі (Melozzo da Forli; 1438 – 1494) – придворний живописець папи Сікста IV. Вплив на формування індивідуального стилю художника мистецтва його учителя П’єро делла Франчески. Мелоццо да Форлі як один з визначних монументалістів в італійському мистецтві другої половини XV ст. Фреска “Папа Сікст IV засновує Ватиканську бібліотеку” (1477; Ватикан, Пінакотека) – блискучий зразок монументально-декоративного живопису. Фрески купола церкви Санті Апостолі в Римі (не пізніше 1481 р.) – перша спроба досягнення оптичної ілюзії в купольному розпису. Новаторський характер декоративної концепції в розпису стелі Камери дель Тезоро в соборі Санта Каза в Лорето (бл. 1477). Роль досягнень Мелоццо да Форлі в розвитку монументального мистецтва Високого Відродження.

Лука Сіньйореллі (Signorelli, Luca; бл. 1445/50 – 1523) – один з найталановитіших учнів П’єро делла Франчески і його повна протилежність. Прагнення засобами живопису досягти пристрасного драматизму, експресивності, скульптурності в зображенні оголеного тіла – характерні риси індивідуального стилю майстра. Вплив Поллайоло і Верроккйо на формування живописної концепції Сіньйореллі. Картина “Бичування Христа” (бл. 1475 – 1480; Мілан, галерея Брера) та фресковий цикл в Орв’єто (1499 – 1504) як свідчення захоплення художника проблемою зображення оголеної постаті в різних ракурсах. Тондо “Свята родина” (кінець 1490-х рр.; Флоренція, галерея Уффіці) – дисонанс між класичністю загальної концепції і натуралізмом у зображенні окремих деталей. Барокові тенденції в композиції “Різдво Іоанна Хрестителя” (бл. 1500/20; Париж, Лувр).

П’єтро Перуджіно (Perugino, Pietro di Cristoforo Vannucci ditto il; П’єтро Вануччі; бл. 1445/52 – 1523). Врівноваженість композиції, строга симетричність, вільне розташування фігур у композиційному просторі – характерні риси індивідуального стилю майстра. Композиція розпису в Сікстинській каплиці “Передача ключів св. Петру” (1481; Ватикан). Образ Мадонни в творчості Перуджіно. Вплив вишуканого, гармонійного мистецтва художника на творчі шукання раннього Рафаеля. Центральна частина триптиха “Мадонна зі святими” (бл. 1499; Лондон, Національна галерея). Мотив умбрійського пейзажу в вівтарних картинах Перуджіно. Передчуття художнього світогляду Високого Відродження в картинах “Поклоніння Мадонни немовляті” (бл. 1500; Флоренція, галерея Пітті), “Явлення Мадонни св. Бернару” (бл. 1494; Мюнхен, Пінакотека), “Мадонна зі святими” (1493; Флоренція, галерея Уффіці), “Святий Себастьян” (бл. 1494; Париж, Лувр). Прагнення до передачі душевних переживань людини в картині “Оплакування” (1495; Флоренція, галерея Пітті). Робота художника у 1496 – 1500 рр. над фресковим циклом в перуджійській біржі (Камбіо) за програмою латиніста Франческо Матуранціо. Портрет в творчості П‘єтро Перуджіно. Портрети Алессандро Бранчезі (1494), Франческо дель Опере (1494), Біаджо Міланезі (1494), Бальдассаре (1550) – усі галерея Уффіці. Роль Перуджіно як попередника доби Високого Відродження.

Бернардіно Пінтуріккйо (Pinturicchio, Bernardino di Betto ditto il; бл. 1454 – 1513) – один з провідних майстрів умбрійської школи архаїчного спрямування. Вишукана декоративність, витонченість, поетична оповідність – основні риси індивідуального стилю Пінтуріккйо. Особливості фрескового стилю Пінтуріккйо. Робота над циклом розписів апартаментів Борджа на замовлення папи Олександра VI (1493). Програма розписів (уславлення імені та герба Борджа), композиційне розташування окремих сюжетів, декоративне багатство в зображенні сцен. Історія життя гуманіста і дипломата Енея Сільвіо Пікколоміні – тема розписів в бібліотеці Сієнського собору (1503 - 1508). Блискуче відчуття декоративності в архітектурному просторі. Роль пейзажу в композиціях і портретах Пінтуріккйо. „Портрет хлопчика” (1480-ті рр.; Дрезден, Національна галерея). Місце умбрійської школи в італійському мистецтві пізнього кватроченто.

Падуанська школа.

Падуя – один з визначних центрів живопису Північної Італії другої половини XV ст. Роль падуанського університету в утвердженні гуманістичного світогляду. Науковий інтерес до античності, колекціонування пам‘яток античного мистецтва. Вплив флорентійських художників (Паоло Учелло, Андреа дель Кастаньйо, Філіппо Ліппі, Донато Донателло) в формуванні ренесансних ідей в мистецтві падуанської школи.

Андреа Мантенья (Mantegna, Andrea; 1431 – 1506)– центральна постать падуанської школи живопису. Складний характер витоків творчості художника: науковий підхід до вивчення й осмислення пам’яток античного мистецтва, тяжіння до готичної стилізації форми, вплив венеціанської школи на чолі з Якопо Белліні, знайомство з флорентійськими майстрами і зразками нідерландського живопису. Характерні риси яскравого й оригінального стилю мистецтва Мантеньї. Робота над циклом розписів каплиці Оветарі церкви Еремітані в Падуї (1449 – 1457). Гуманістичне уявлення художника про ідеальну особистість. “Портрет кардинала Меццароті” (1459; Берлін-Далем музей). Вплив мистецтва Нідерландів в олтарному триптиху церкви Сан Дзено Маджоре у Вероні (1458 - 1459). Мантуанський період творчості художника. Станкові твори: “Триптих з Уффіці” (1460-ті рр.), “Успіння Марії” (1461; Мадрид, Прадо), “Святий Георгій” (1467; Венеція, галерея Академії) та “Мадонна делле каве” (кінець 1460-х рр.; Флоренція, галерея Уффіці). Розписи Камери дельї Спозі в палаццо Дукале в Мантуї (1468/71 – 1474). Система розташування композицій. Зображення родини Лодовіко Гонзага та сцени зустрічі маркіза Лодовіко Гонзага і кардинала Франческо Гонзага. Новаторський підхід у вирішенні проблеми синтезу архітектури і настінних розписів. на Антична тематика в творчості Мантеньї. Незавершений цикл картин “Тріумф Цезаря” (бл. 1486 – 1494). Пізній період творчості художника. Прагнення глибше зрозуміти дух античного мистецтва. Ренесансна інтерпретація давньоримського мистецтва в картинах “Самсон і Даліла” (1495; Лондон, Національна галерея) та “Парнас” (1497; Париж, Лувр). Графічні твори художника.

Феррарська школа.

Історичні умови розвитку феррарської школи живопису. Запрошення у Феррару близько 1440 року визначних представників “придворного стилю” Антоніо Пізанелло та Якопо Белліні. Сприятливі умови розвитку мистецтва в період правління династії д’Есте. Роль мистецтва П’єро делла Франчески, Андреа Мантеньї та нідерландського художника Рогіра ван дер Вейдена у формування феррарської школи живопису.

Козімо Тура (Tura, Cosmè; 1430 – 1495) – один з “найготичніших” живописців кватроченто. Органічне співіснування в мистецтві Козімо Тури екстатичної емоційності пізньої готики і новаторського мистецтва Донателло і Мантеньї. Характерні особливості індивідуального стилю суворого й мужнього мистецтва Козімо Тури. Робота художника як офіційного придворного живописця феррарських герцогів Борсо та Ерколе д’Есте. Образ Мадонни в картинах Козімо Тури (Венеція, Галерея Академії; Вашингтон, Національна галерея мистецтв; Лондон, Національна галерея). Стулки вівтаря з композицією “Двобій св. Георгія з драконом” (Феррара, музей собору). Антична тема в творчості художника. Картина „Венера” (Лондон, Національна галерея) – приклад впливу на художника придворної естетики. Портрет юнака з родини д’Есте (Нью-Йорк; Метрополітен-музей). Місце Козімо Тури в мистецтві пізнього кватроченто.

Франческо Косса ( Cossa, Francesco del; бл. 1436 – 1477/8). Безпосередність і повнота відчуття життя, наївне милування буденними речами, прихильність до оповідності, байдужість до релігійного значення події та її драматичного змісту – характерні риси індивідуального стилю художника. Роботи раннього періоду: “Святий Петро” (після 1458; Мілан, галерея Брера), „Пієта” (бл. 1460; Париж, музей Андре), “Свята Джустіна” (бл. 1460; Флоренція, собор Контіні-Бонакос), “Мадонна” (не пізніше 1469; Вашингтон, Національна галерея). Робота над фресками в палаццо Скіфанойя в Феррарі (1470) на замовлення герцога Борсо д’Есте. Тематика і композиційне розміщення розписів. Сцени з повсякденного життя герцога Борсо д’Есте. Картини сільського життя. Алегоричні композиції, присвячені місяцям року: “Квітень” (Тріумф Венери), „Березень” (Тріумф Мінерви). Вплив досягнень П’єро делла Франчески в композиції „Алегорія осені” – одному з кращих творінь Франческо Косси. Болонський період творчості. Картина “Благовіщення” (1477/8; Дрезден, Національна галерея).

Ерколе деі Роберті (Roberti, Ercole de’; бл. 1450 – 1496) – третій видатний майстер феррарської школи. Робота поруч з вчителем Козімо Тура над циклом фресок в палаццо Скіфанойя в Феррарі. Композиція “Вересень” (1470). Аскетизм образу в картині “Іоанн Хрес-титель” (не пізніше 1480; Берлін-Далем музей). Прагнення художника до класичної італійської художньої традиції в картині “Мадонна з немовлям і святими” (1481; Мілан, галерея Брера) для вівтаря церкви Санта Марія ді Порте.

Венеціанська школа.

Соціально-політичні, економічні та культурні передумови формування і розвитку самобутньої венеціанської школи живопису. Роль “scoule” – братств філантропічного призначення – в культурному житті Венеції. Характерні відмінності венеціанського мистецтва: хронологія розвитку, незначна роль античних традицій, світський характер трактування релігійних сюжетів, панування в живопису стихії кольору. Особливості венеціанського колоризму: тілесність і пластичність зображень досягається не лінією і моделюванням форми, а співвідношенням кольорів.

Особливості розвитку венеціанського живопису в XV ст. Довге утримання традицій візантійського мистецтва і треченто в творчості венеціанських художників. Вплив гуманістичного світогляду в подоланні консервативних традицій. Роль муранської школи на чолі із Джованні д‘Алеманья (Giovanni d’Alemagna;? - 1450) та Антоніо Віваріні (Vivarini, Antonio; 1415 – 1470) в подоланні візантійської традиції. Картина Антоніо Віваріні “Мадонна з отцями церкви” (бл. 1446; Венеція, галерея Академії).

Карло Крівеллі (Crivelli, Carlo; бл. 1430/5 – 1495/500) – останній визначний представник муранської школи. Своєрідне поєднання в творчості художника візантійської орнаментальності, пристрасної екзальтації й експресивності пізньої готики і нідерландської традиції в зображенні деталей. Вишуканість колориту і витончена лінія малюнку в картині “Мадонна” (бл. 1470; Нью-Йорк, Метрополітен музей). Готичні риси в картинах “Мадонна з немовлям” (бл. 1476; Будапешт, Національний музей), “Марія Магдаліна” (1470-ті рр.; Берлінський музей). Риси нідерландського живопису в картині “Благовіщення” (1486; Лондон, Національна галерея). Безпосередність і радість сприйняття реального буття. Картина “Мадонна зі свічкою” (1492; Мілан, галерея Брера).

Вітторе Карпаччо (Carpaccio, Vittore;1455/6 – 1525/6) – „романтик венеціанського жанру”. Схильність до готичної оповідності, багатопланових композицій. Блискуча майстерність володіння живописною технікою. Природня невимушеність, спокійна споглядальність у зображенні сцен. Фресковий цикл 1490 – 1496 років для Скуола ді Санта Урсула, присвячений житію покровительниці братства – св. Урсули. Відтворення в картинах цього циклу тогочасної Венеції: краєвидів міста, архітектури, побуту, інтер’єрів венеціанських помешкань: “Сон св. Урсули” (1495; Венеція, Академія). Невимушена споглядальність, витонченість живопису, увага до найменших деталей в картинах “Дві куртизанки” (бл. 1510; Венеція, музей Коррер) та “Молодий лицар на тлі краєвиду” (початок XVI ст.; Лугано, збірка Тіссен-Борнеміса).

Антонелло да Мессіна (Antonello da Messina; бл. 1430 – 1479) – один з найталановитіших художників кватроченто. Роль Антонелло да Мессіни в подальшому розвитку венеціанського живопису. Вплив нідерландського і бургундсько-провансальського живопису в творах раннього періоду: “Розп’яття” (бл. 1455; Бухарест, Музей мистецтв), “Святий Ієронім” (бл. 1460), „Христос Спаситель” (1465) – обидві Лондонська національна галерея. Венеціанський період творчості. Вплив мистецтва Андреа Мантеньї та П‘єро делла Франчески на розвиток синтетичного стилю Антонелло да Мессіни. Картини венеціанського періоду “Розп’яття” (1475; Лондонська національна галерея), “Мадонна Аннунціата” (1476; Палермо, Національна галерея Сицилії), “Святий Себастьян” (1476; Дрезденська галерея). Станковий портрет в творчості Антонелло да Мессіни. Поєднання художніх принципів нідерландського реалістичного портрета з італійським гуманістичним ідеалом сильної особистості. Роль мистецтва Антонелло да Мессіни в розвитку венеціанського колоризму.

Джентіле Белліні (Bellini, Gentile; бл. 1429 – 1507). Родина художників Белліні та їхня роль в розвитку венеціанської школи. Джентіле і Джованні Белліні – засновники двох провідних тематичних напрямків венеціанського живопису. Архітектурний “портрет” Венеції та зображення грандіозних багатофігурних сцен в картинах Джентіле Белліні “Процесія з реліквією св. Хреста на майдані св. Марка” (1496; Венеція, Академія) та “Чудесне спасіння реліквії св. Хреста, що впав у канал” (1500; Венеція, Академія).

Джованні Белліні (Bellini, Giovanni, detto Giambellino; 1425/30 – 1516).Влив майстерні художника на розвиток венеціанської школи живопису. Характерні особливості індивідуального стилю художника: поетичність, духовність, вміння передавати внутрішню зосередженість людини, гармонія вишуканого колориту. Застосування Джованні Белліні техніки “чистого” олійного живопису. Посилення ролі пейзажу в композиціях художника. Відтворення реальних мотивів венецінської terra ferma, милування красою оточуючого світу, „зігрітого незримою присутністю Бога” – картини „Святий Франциск” (Нью-Йорк; збірка Фрік), “Преображення” (Неаполь; Національна галерея Каподімонте), “Сакра Конверсіоне” (Флоренція; галерея Уффіці). Тема Мадонни в творчості Джованні Белліні. Поетичність образу, вишуканість колориту в картинах з галереї Академії в Бергамо, галереї Брера в Мілані, Національної галереї в Лондоні, галереї Боргезе в Римі та ін. Джованні Белліні – видатний майстер живописного портрета. Антична тематика: “Бенкет богів” та “Орфей” (обидві – Вашингтон; Національна галерея). Роль живописних досягнень Джованні Белліні в подальшому розвитку венеціанського колоризму.