Венеціанське мистецтво доби Високого Відродження

Венеція – останній центр італійського мистецтва Високого Відродження. Утримання ідей Високого Відродження до тридцятих – сорокових років XVI ст. Остаточна перемога світських тенденцій у венеціанському живопису чинквеченто. Характерні відмінності художнього світогляду венеціанських живописців: захоплення земним життям з його насолодами і радощами, загостреність почуттів, інтерес не до людської особистості, а до органічної цілісності людини і природи. Особливості сприйняття венеціанськими художниками світло-повітряного середовища (“освітлене повітря”) і його відтворення живописними засобами. Співіснування у венеціанському живопису двох головних напрямків: романтично-ліричного із тяжінням до поетизації образів і мистецтва “чуттєвої краси”. Колоризм – спільна тенденція для усіх напрямків венеціанського живопису чинквеченто. Венеціанська живописна школа другої половини XVI ст. як провідний центр збереження класичних традицій в мистецтві Пізнього Відродження.

Джорджоне (Giorgione, Barbarelli Zorzo da Castelfranco; бл. 1477/8 – 1510). Мізерність біографічних відомостей і відсутність підписаних творів художника. Новаторський характер творчих спрямувань Джорджоне. Його роль у зародженні світської станкової картини в європейському живописі. Гуманістичне підґрунтя у виборі тематики в картинах художника. Характерні особливості індивідуального стилю Джорджоне: широке тлумачення літературного джерела, взятого за основу сюжету картини, витончена поетичність та елегійна замріяність образів, вишуканість емоційного колориту. Динамічний характер еволюції Джорджоне від кватрочентиста беллінієвського рівня до одного з видатних майстрів класичного стилю. Риси кватроченто в ранніх картинах “Святе сімейство” (1505; Вашингтон, Національна галерея) та “Поклоніння волхвів” (Лондон, Національна галерея). Антична інтерпретація біблійного образу та елементи готики в картині “Юдіф” (бл. 1502; С.-Петербург, Ермітаж). Новаторські риси в розробці традиційної теми у вівтарному образі “Мадонна Кастельфранко” (1504–1505; Кастельфранко, церква Сан Ліберале). Заключний період творчості Джорджоне. Посилення інтересу художника до світської тематики, портретного жанру, пейзажу. Рішучий крок у бік “чистого живопису”: “Мадонна” (1506-1507; Оксфорд, Ешмолієн-музей), “Портрет юнака” (бл. 1504/5; Берлін-Далем, Картинна галерея), “Лаура” (1506; Відень, Художньо-історичний музей). Вплив композиційної схеми Антонелло да Мессіни в портретах пензля Джорджоне. Зміщення акценту з об’єктивної достовірності зображення до прагнення збагатити портретний образ власними поетичними емоціями. Проблема пейзажу в композиціях Джорджоне як життєвого середовища людини. Картина “Захід сонця” (Лондон, Національна галерея) – рішучий крок до самостійного пейзажного жанру. Витончена майстерність живопису в передачі м’яких світлотіньових ефектів. Картина “Гроза” (бл. 1506 – 1507; Венеція, галерея Академії) – вершина живописної майстерності художника в поетичному відображенні природи. Античні мотиви в творчості Джорджоне. Особливості живописного підходу в зображенні оголеного тіла в картинах „Сільський концерт” (бл. 1508; Париж, Лувр) та “ Венера, яка спить” (бл. 1507 – 1508; Дрезден, Кар-тинна галерея). Тісний зв’язок художника з гуманістичними колами Венеції. Різні тлумачення науковцями сюжету в картині “Три філософи” (бл. 1508; Відень, Художньо-історичний музей). Філософський зміст та живописні якості твору. Роль Джорджоне в утвердженні світського гуманістичного світогляду в італійському мистецтві Високого Відродження.

Тіціан (Vecellio, Tiziano; бл. 1488/90 – 1576) – найвидатніший з майстрів періоду розквіту венеціанського живопису Високого Відродження. Надзвичайно високий авторитет і всеєвропейське визнання за життя художника. Органічне поєднання раціоналізму і чуттєвого світосприйняття художником життя і природи. Тіціан один з найвизначніших колористів в історії європейського живопису. Особливості художнього мислення Тіціана: не лінією та світлотінню, а кольором; не співвідношенням пропорцій та об‘ємів, а тональними співвідношеннями. Тіціан – перший в історії європейського мистецтва художник суто живописного сприйняття світу і блискучий рисувальник “живописного” стилю. Періодизація творчості Тіціана. Вплив Джорджоне на етапі становлення індивідуального стилю художника: “Любов земна і небесна” (бл. 1515-1516; Рим, галерея Боргезе). Остаточний розрив з традиціями кватроченто і подолання “джорджонізму” у, сповненій глибокого філософського змісту, картині “Динарій кесаря” (бл. 1515; Дрезденська галерея) та монументальній, динамічній композиції “Ассунта” (1516; Венеція, церква Санта Марія Глоріоза деі Фрарі). “Ассунта” як венеціанський варіант героїчного стилю доби Високого Відродження. Нове сприйняття особистості в портретах Тіціана, виконаних на початку 1520-х рр.: “Портрет невідомого” (початок 1520-х рр.) та “Юнак з рукавичкою” (бл. 1520) – обидва – Париж, Лувр. Антична тематика в творчості Тіціана: “Вакханалія” (1519-1520; Мадрид, Прадо), “Вакх і Аріадна” (1522-1523; Лондон, Національна галерея), “Свято Венери” (бл. 1520; Мадрид, Прадо). Період творчої зрілості художника. Новий синтез життєвої правди і високого гуманістичного ідеалу, блискуче відтворення реального італійського середовища XVI ст. в картинах “Введення до храму” (1534 – 1538; Венеція, Академія) та “Венера Урбинська” (бл. 1536; Флоренція, галерея Уффіці). Новаторський характер живописних портретів Тіціана 1530-х рр.: “Іпполіто Медічі” (1533; Флоренція, галерея Пітті), “Франческо Марія делла Ровере” (1536-1538; Флоренція, галерея Уффіці), “La bella” (1536; галерея Пітті) та ін. Нові драматичні риси й посилення емоційної напруженості в творах Тіціана 1540-х рр. Втілення теми трагічного зіткнення приниженого героя з байдужим або відверто ворожим світом в картині “Се людина” (1543; Відень, Музей історії мистецтв). Блискучий розквіт Тіціана-портретиста. Феноменальна різноманітність портретів – від глибоко психологічних портретів-сповідей до історичних, за своєю суттю, картин, що розкривають складне, сповнене протиріч життя сучасної художнику епохи. Особливості живописної манери в портретах “П’єтро Аретіно” (1545; Флоренція, галерея Пітті), незакінченому груповому портреті “Папа Павло ІІІ з Алессандро і Оттавіано Фарнезе” (1545 – 1546; Неаполь, музей Каподімонте), в портретах імператора Карла V (1548; Мюнхен, Стара Пінакотека), феррарського юриста Іпполіто Рімінальді (1540-і рр.; Флоренція, галерея Пітті) та ін. Інтенсивна творча діяльність майстерні художника в період 1550-х рр. Автопортрет в творчості Тіціана. Повернення до античної міфології. Блискуче втілення ідеалу повнокровного життя, “живописний” гімн квітучій жіночій красі у славетному шедеврі майстра “Венера перед дзеркалом” (бл. 1555; Вашингтон, Національна галерея). Останній період творчості Тіціана і характерні особливості “пізньої манери”. Картини “Пастух і німфа” (кінець 1560-х рр.; Відень, Музей історії мистецтв), “Святий Себастьян” (С.-Петербург, Ермітаж), “Несіння хреста” (1560-і рр.; С.-Петербург, Ермітаж), “Оплакування Христа” (1573-1576; Венеція, Академія), “Автопортрет” (бл. 1565; Мадрид, Прадо) – вершина живописної майстерності художника. Роль живописних відкриттів Тіціана в історії європейського мистецтва.

Якопо Тінторетто (Tintoretto; Robusti, Jacopo; 1518 – 1594).Дивовижний темперамент, сила творчої фантазії, унікальна властивість асиміляції найрізноманітніших стилістичних засобів – основні складові блискучого таланту художника. Вплив мистецтва Тіціана і Мікеланджело на молодого Тінторетто. Пристрасна емоційність образів, складні ракурси в зображенні фігур та сміливі світлотіньові контрасти в багатофігурній композиції “Чудо св. Марка” (1548; Венеція, Академія). Тяжіння до динамічної діагональної будови композиційного простору, до створення образів пристрасно емоційних, до граничної емоційності колориту, насиченого контрастами в картинах “Спасіння Арсіної” (1555 – 1556; Дрезден, Національна галерея), “Юдіф і Олоферн” (1550 – 1560; Мадрид, Прадо), “Пізнавання тіла св. Марка” (бл. 1562; Мілан, галерея Брера). Зближення художника у 1550-ті рр. з опозиційно налаштованими венеціанськими колами та видатними діячами передової художньої культури (поетом Андреа Кальмо, композитором Джузеппе Царліно та ін.), а також з братством св. Роха. Індивідуальний підхід до зображення християнських сюжетів в картинах Тінторетто, виконаних для братства св. Роха. Останній період творчості Тінторетто. Оригінальне втілення традиційної в образотворчому мистецтві євангельської легенди в монументальному живописному полотні „Таємна вечеря” (1592-1594; Венеція, церква Сан Джорджо Маджоре) – останньому значущому творі художника.

Паоло Веронезе (Caliari, Paolo, detto Veronese; 1528 – 1588) – яскравий виразник художніх смаків венеціанського патриціату і лідер офіційного напрямку в мистецтві доби Пізнього Відродження. Роль гуманістичних і реалістичних традицій мистецтва Ренесансу в формуванні індивідуального стилю Веронезе. Прагнення художника до святкової пишності в зображенні багатофігурних сцен та декоративної виразності яскравого, насиченого колориту. Сміливе створення ілюзорного живописного простору у фрескових композиціях на міфологічні та алегоричні сюжети в приміщеннях вілли Барбаро (1560 – 1561). Венеціанський період творчості Веронезе. Робота художника над картиною “Шлюб у Кані” (1563; Париж, Лувр). Ідейно-образна програма картини як монументального суспільно-політичного портрета доби Пізнього Відродження. Образи історичних осіб, сучасників художника. Передчуття стилю бароковтворчих шуканнях художника – картини “Венера і Марс” (бл. 1580; Нью-Йорк, Метрополітен музей), “Викрадення Європи” (бл. 1580; Венеція, палац Дожів), розпис плафону зали Великої Ради “Тріумф Венери” (бл. 1585; Венеція, палац Дожів).