Структура культури.Культура і природа.Культура і цивілізація.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Структура культури.Культура і природа.Культура і цивілізація.



Структура культури.Культура і природа.Культура і цивілізація.

Структура культури розуміє поділ на матеріальну та духовну культуру :

Матеріальна культура - охоплює всю сферу матер. діяльності та її результати, а також взаємини між людьми, що складаються під час виробництва, розподілу і спожив.матеріальних благ. Найкраще матеріальну культуру характеризують – знаряддя праці, техн.засоби і споруди, предмети повсякденного вжитку, житло, одяг, транспорт і т.д.

До духовної культури належить сфера свідомості, засоби і способи дух.діяльності та її результати. Духовні цінності, що є наслідком дух.діяльності охоплюють надзвичайно широке поле дух.явищ – ідеї, знання, ідеали, норми моралі і права, релігійні вірування і т.ін.

Окремою структурною част.дух.культури є художня культура. Художня культура- наслідок особливої форми творчої діяльності діячів мистецтва, що здійснюється у специфічній формі і специфічними худ.засобами.

У своїй багатогранних проявах культура так чи інакше торкається природи, її відображення, її розуміння.

У Стародавньому Єгипті, як і в усьому стародавньому світі, обожнювали сили природи. Після розливу Нілу зміна засухи розквітом рослинності сприймалася як воскресіння бога рослинного світу Осіріса. У античні часи погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм, — перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів.

Пантеон язичницьких богів формується на ґрунті мате­ріалістичних уявлень. Особливо вшанованим був бог грому, блискавок. Глибоку шану складали жіночим божествам. Слов'янські богині, починаючи від Матері-Землі, були вельми попу­лярні у віруваннях і відображали материнську першість усього, що живе на Землі.

Цивілізація виражає щось загальне, раціональне, стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділової і побутової поведінки. Вони утворюють механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій.

Культура - це вираження індивідуального початку кожного соціуму. Історичні етно-соціальні культури є відображення і вираження в нормах поведінки, у правилах життя і діяльності, у традиціях і звичках не спільного в різних народів, що стоять на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільної нормативної взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальний початок у рамках кожної даної спільності.

Особливості формування культури первісної доби на території України.

Кам’яний вік характеризується поступовим формуванням людини сучасного типу за фізичними ознаками, привласнювальним типом господарювання (мисливство, рибальство, збиральництво), створенням найпростіших знарядь праці, знайомством з вогнем та вмінням його видобувати, формуванням перших суспільних спільнот (людське стадо або праобщина, родова община), форм релігійних вірувань (фетишизм, анімізм, тотемізм та магія) тощо.

Найдавнішим поселенням вважається стоянка біля с. Королево, що на Закарпатті. На глибині до 12 м від поверхні, в товщі ґрунту, виявлено 15 культурних шарів палеолітичної доби. В найнижчому знайдено знаряддя, вік яких датують приблизно 1 млн. років до Р. Х. Першу палеолітичну стоянку в Україні розкопав ще в 1873 р. археолог Ф. Камінський біля с. Гінці на Полтавщині.

У ранню добу палеоліту жили людиноподібні істоти, яких в науці називають «пітекантропи». З погляду сучасності вони виготовляли примітивні предмети праці. Ймовірно користувались дерев’яними киями та загостреними палицями, які не збереглися до нашого часу, а також зробленими з різних порід каменю ручними рубилами. Такі рубила, оббиті і загострені з країв, завдовжки 10-20 см слугували основним універсальним знаряддям. Використовували також відщепи - безформні осколки кременю. Жили стадами і не вміли споруджувати житла.

Приблизно 150-100 тис. років до Р. Х. з’являється новий фізичний тип людини - «неандерталець». Значно вдосконалювалось виробництво крем’яних і кам’яних знарядь, мисливської зброї, з’явились крем’яні вістря на списи, ножі. Проживали на берегах великих річок, будували перші житла. Зокрема, поблизу с. Молодово знайдено перші унікальні в Європі тривалі наземні житла віком до 44 тис. років. Вони споруджувались з велетенських кісток, черепів і бивнів мамонтів, дерева, накривались шкірами. В Україні відомі поховання неандертальців. У гроті Киїк-Коба в Криму знайдено поховання жінки і дитини, що свідчить про зародження релігійних вірувань. Нині в Україні відомо близько 200 стоянок неандертальців, найбільше їх в Криму і Подністров’ї.

Найдавніші пам’ятки мистецтва в Україні належать до доби пізнього палеоліту, які були знайдені на Радомишльській (Житомирська обл.), Мізинській (Чернігівської обл.), Амвросіївській (біля м. Амвросіївка Донецької обл.) та інших стоянках. Серед них всесвітньо відомі браслети зі стоянки Мізин, виготовлені з бивня мамонта, покриті меандровим і зигзагоподібним орнаментом, численні кістяні пластинки, лопатки, щелепи та інші кістки мамонта, прикрашені врізними лініями та червоною вохрою. Наша уява про духовний світ людини пізнього палеоліту доповнюється знахідками музичних інструментів. Зокрема, на стоянці Мізин знайдено ансамбль музичних ударних інструментів, а на стоянках Атака та Молодово, що на Дністрі - кістяні сопілки.

Козацьке бароко.

Козацьке бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений на українських землях у XVII-XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко. Період другої половини 17 - 18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові “українське бароко”.
Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев'яної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко. [1]
В цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як І.Григорович-Барський, С. Ковнір, І. Зарудний. [2]
Українське бароко XVII ст. часто називають "козацьким", оскільки в культурі потужно виявилися козацький дух, козацький характер, козацькі смаки. Крім того, чимало шедеврів архітектури і живопису були створені на замовлення козацької старшини. Героями літературних і живописних творів ставали вже не ченці, а політичні і культурні діячі —- гетьмани, козацькі вожді, братчики, герої походів, меценати. Козацькими в той час були такі жанри мистецтва, як історичні пісні і думи, козацькі літописи , плачі й панегірики , лицарська поезія, козацький портрету козацький собор, козацький гопак.Велику роль у культурі того часу відіграла пісня, яка, за словами Гоголя, "для Малоросії все: і поезія, й історія, й батьківська могила.

Пам'ятками козацького бароко стали кам'яні церкви. Найбільш яскраво й самобутньо стиль українського бароко проявився в XVII — на початку XVIII ст. у культовому зодчестві. Майстри прагнуть створювати виразні, вражаючі образи. Будуються монастирські собори, що за типом ближчі до традицій давньоруської архітектури, інші церкви — до типу українських дерев'яних церков.

Значним досягненням козацької доби стало створення першої вищої школи й визначного культурно-освітнього центру в Україні — Києво-Могилянської академії. Створена у 1632 р. унаслідок об'єднання школи Києво-Печерської лаври з Київською братською школою, вона спершу називалася Києво-Могилянською колегією (Могилянською на честь свого протектора II. Могили). У 1701 р. вона отримала титул і права академії.

 

Західноукраїнське бароко.

На західноукраїнських землях, які були у складі Речі Посполитої, розвиток національних культурних процесів не проходив дуже бурхливо. Архітектурний стиль бароко та рококо знайшов різний вияв у чотирьох шедеврах Галичини: церкві св. Юра та Домініканському костелі у Львові, Домініканському костелі у Тернополі й Успенському соборі Почаївської лаври. Ратуша в Бучачі вважається одним з кращих адміністративних будинків. омітною пам’яткою бароко є костел Здвиження та св. Йосипа , який розташований навпроти Підгорецького замку на Львівщині. Яскраву сторінку національного зодчества епохи Бароко становить дерев’яна архітектура. Найвизначнішими спорудами є церква св. Юра та Воздвиженська церква в Дрогобичі.

Величністю та декоративністю відзначаються розписи костелу єзуїтів у Львові. Наприкінці XVII ст. значний художній осередок сформувався в місті Жовква. Найвизначнішими майстрами бароко були Іван Руткович, Йов Кондзелевич та Василь Петранович. У другій половині XVII-XVIH ст. іконопис залишився видом живопису, провідна роль якого зумовлена релігійною особливістю української культури. Іконопис поступово еволюціонує, з’являються елементи нової іконографії, зміцнились реалістичні риси, виразно визначались впливи тодішніх мистецьких стилів.

Бароко на зх.-укр землях відзначався впливом європейських традицій, на відміну від Гетьманщини, де чітко йшлося про самобутнє українське бароко.

 

Головна Руська Рада

Другий етап українського національного відродження в Галичині розпочався після революційних подій 1848 р. у Відні, які мали великий вплив на всю Австрійську імперію. Під їх тиском австрійський уряд змушений був піти на певні поступки. У 1848 р. він прийняв нову Конституцію, згідно з якою українці мали право обиратися до національного парламенту (Рейхстагу); була скасована панщина, внаслідок чого українські селяни звільнялися від кріпацтва, а також проголошена загальна рівноправність громадян.
З метою захисту національних і політичних прав українського населення при активному сприянні Греко-католицької церкви у Львові 1848 р. була створена перша політична організація — Головна Руська Рада (ГРР). У діяльності вона обмежувалася вимогами культурно-національної реформи для українського населення Галичини. До неї входили представники різних верств населення: священники, інтелігенція, селяни. Її очолювали Григорія Яхимович та Михайло Куземський. Програма організації передбачала:

1. Поділити Галичину на східну і західну

2. Об’єднати сх. Галичину, Буковину і Закарпаття в одну адміністративну одиницю у складі Австрії

3. Надати укр. провінції автономію у складі австрійської імперії

4. Зрівняти права угкц з католицькою церквою

5. Дозволити відкривати укр..школи

6. Надавати право українцям вчитись у Львівському університеті та ін..вузах Австрійської імперії

7. Дозволити укр. обиратись до Галицького сейму і австрійського рейхстагу.

Представники українського населення Галичини взяли участь у Слов'янському конгресі в Празі. Головна руська рада послала туди своїх делегатів, які працювали в одній польсько-українській секції. Потім між ними виникли незгоди. Українці домагалися поділу Галичини на дві окремі адміністративні одиниці — Східну, де переважали українці, й Західну, заселену головним чином поляками. Однак наступ урядових військ на Прагу перервав роботу конгресу.

Пізніше, 19 жовтня 1848 р., у Львові зібрався Собор руських учених — перший з'їзд діячів української науки і культури, у якому взяло участь 118 чол. З'їзд схвалив єдину граматику української мови, висунув вимогу впровадження в усіх школах української мови. Було також підтримано вимогу поділу Галичини на два краї: польський і український.

Ще влітку 1848 р. Головна Руська Рада проголосила заснування культурно-освітньої організації під назвою «Галицько-руська матиця». Вона мала видавати підручники для шкіл і взагалі бути вогнищем письменства й просвіти рідною мовою. Свою діяльність «Галицько-руська матиця» розпочала аж у 1850 р.Наприкінці 1848 p., відповідно до цісарського декрету, у Львівському університеті відкрито кафедру української мови і літератури, її професором було призначено Я.Головацького, який почав викладацьку роботу в січні 1849 р. Незабаром він видав граматику української мови.

Структура культури.Культура і природа.Культура і цивілізація.

Структура культури розуміє поділ на матеріальну та духовну культуру :

Матеріальна культура - охоплює всю сферу матер. діяльності та її результати, а також взаємини між людьми, що складаються під час виробництва, розподілу і спожив.матеріальних благ. Найкраще матеріальну культуру характеризують – знаряддя праці, техн.засоби і споруди, предмети повсякденного вжитку, житло, одяг, транспорт і т.д.

До духовної культури належить сфера свідомості, засоби і способи дух.діяльності та її результати. Духовні цінності, що є наслідком дух.діяльності охоплюють надзвичайно широке поле дух.явищ – ідеї, знання, ідеали, норми моралі і права, релігійні вірування і т.ін.

Окремою структурною част.дух.культури є художня культура. Художня культура- наслідок особливої форми творчої діяльності діячів мистецтва, що здійснюється у специфічній формі і специфічними худ.засобами.

У своїй багатогранних проявах культура так чи інакше торкається природи, її відображення, її розуміння.

У Стародавньому Єгипті, як і в усьому стародавньому світі, обожнювали сили природи. Після розливу Нілу зміна засухи розквітом рослинності сприймалася як воскресіння бога рослинного світу Осіріса. У античні часи погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм, — перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів.

Пантеон язичницьких богів формується на ґрунті мате­ріалістичних уявлень. Особливо вшанованим був бог грому, блискавок. Глибоку шану складали жіночим божествам. Слов'янські богині, починаючи від Матері-Землі, були вельми попу­лярні у віруваннях і відображали материнську першість усього, що живе на Землі.

Цивілізація виражає щось загальне, раціональне, стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділової і побутової поведінки. Вони утворюють механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій.

Культура - це вираження індивідуального початку кожного соціуму. Історичні етно-соціальні культури є відображення і вираження в нормах поведінки, у правилах життя і діяльності, у традиціях і звичках не спільного в різних народів, що стоять на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільної нормативної взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальний початок у рамках кожної даної спільності.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.36.32 (0.009 с.)