Охарактеризуйте своєрідність формування бароко в Україні.

Бароко – це стилістичний напрям в європейському мистецтві XVI-XVIII сторіч, започаткований в Італії.

В Україні бароко набуло своєрідних особливостей, зокрема, у цей стиль були привнесені традиції народного мистецтва. Найбільш яскраво цей самобутній стиль проявився в архітектурі Лівобережжя і Слобожанщини, возз'єднаних із Росією(1648—1654pp.). На західних землях України, що залишилися під владою польських магнатів, архітектура розвивалася в іншому напрямку. Тут були замовники з іншими смаками й вимогами, іншими були й архітектори (частіше іноземці), іншими були традиційні прийоми будівництва й будівельні матеріали Основні його риси: підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції. Проте уже Україні під впливом козацтва, його визвольного руху та союзу з православною церквою, яку воно взяло під свій захист, наприкінці XVI-початку XVII сторіч народжується українське бароко. Визначною його рисою є використання традицій народного мистецтва та широка демократизація сюжетів. Українське бароко відбилося в архітектурі, живописі, літературі, скульптуі та театрі України того часу. Серед того, що дійшло до нас у стилі українського бароко, слід відзначити архітектуру Духовної академії у Києві (Й. Шедель), Ковнірського корпусу в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір), надбрамної церкви Кирилівського монастиря у Києві (І. Григорович-Барський); церкви Св. Юра у Львові (Б. Меретин); картини художників І. Рутковича, Й. Кодзлевича, Г. Левицького, А. Голика, ікони та розписи невідомих художників у церквах та монастирях; літературні твори К. Саковича, І. Величковського, М. Смотрицького, І. Галятовського, А. Радивиловського, Г. Кониського, Т. Прокоповича, Д. Туптала, Г. Сковороди, М. Довгалевського та інші. В умовах Запорізької Січі українське бароко поєднується з аскетизмом козацького життя, з військово-оборонними функціями споруд, набирає стриманої урочистості і одержує назву „козацького бароко”. Запорізька старшина фундувала, або, іншими словами, фінансувала, будівництво деяких споруд і за межами Запоріжжя. Переважно це були будівлі монастирів та церков. Так, наприклад, 1764 року у місті Ромни на кошти кошового отамана М. Калнишевського було побудовано величну споруду церкви Покрови, багато коштів запорожці витрачали на розбудування Братського і Микільського монастирів у Києві, а також найбільш шанованого на Запоріжжі Межигірського монастиря під Києвом. Усі Гетьмани славного Війська Запорізького, в першу чергу Іван Мазепа, були фундаторами монастирів, чимало коштів втрачали на їх розбудову. Серед цих монастирів Гадяцький, Густинський, Мгарський, Рихловський та деякі інші. З ім’ям козацького полковника Якова Лизогуба, великого землевласника, пов’язане будівництво збереженої до сьогодні полкової канцелярії у Чернігові. Звичайно, фундуючи монастирі, церкви, будуючи адміністративні приміщення, козацька старшина мала на увазі перш за все досягнення своїх особистих або станових цілей, та збережений у цих пам’ятках дух народу, дійшовши до нас, промовляє про речі загальнолюдські, про велику силу мистецтва. Промовляє він також про талант народу, що втілився в галузі архітектури у високий стиль козацького бароко.

 

Роль Києво-Могилянської академії в культурно-освітньому житті України.

За 150 років її існування навчалося в ній коло 25 000 українців. З цієї кількості вийшли тисячі освіченого духовенства та більша частина тієї свідомої інтелігенції, яка протягом ХVІІІ ст.. займала урядові місця.

1632 р. за митрополита П. Могили Київська братська школа об'єдналася зі школою Києво-Печерської лаври. Так виникла знаменита протягом півтора століття Києво-Могилянська колегія (пізніше – академія) – єдиний вищий навчальний заклад на східнослов'янських землях до початку XVIII століття. їй належала визначальна роль в культурно-освітньому процесі XVII–XVIII століть, вона стала центром освіти й науки, осередком суспільно-культурного життя в Україні. В Академії працювали видатні науковці і педагоги І. Гізель, І. Галятовський, Л. Баранович, С. Полоцький, Є. Славинецький. Заклад готував служителів православної церкви, державних чиновників, вчителів шкіл.
За структурою колегіум відповідав вищим навчальним закладам Західної Європи. Тут вивчали старослов'янську, українську, польську, німецьку, французьку мови, піїтику, риторику, філософію, богослов'я, математику, фізику, медицину, історію, географію, астрономію, музику. З кінця XVII ст. колегіум отримав право на самоврядування, а у 1701 р. за грамотою Петра І перетворений на академію.
В Академію приймали дітей різних станів. 8 класів передбачали навчання студентів протягом 12 років. Викладання велося латинською та літературною українською мовами. Викладачі створювали курси лекцій, готували підручники. Так «Синопсис» (1674 р.) вихованця і викладача Академії І. Гізеля став першим підручником з історії східних слов'ян. Академія прищеплювала своїм вихованцям любов до Батьківщини, її героїв, поетичні героїко-патріотичні твори, що з'явилися у стінах закладу набували популярності серед народу. Академію закінчили такі видатні українські діячі, як С. Полоцький, гетьмани – П. Сагайдачний, І. Виговський, І. Мазепа, П. Орлик.

Київська Академія була зразком для інших шкіл України. Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу.

 

Козацьке бароко.

Козацьке бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений на українських землях у XVII-XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко. Період другої половини 17 - 18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові “українське бароко”.
Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев'яної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко. [1]
В цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як І.Григорович-Барський, С. Ковнір, І. Зарудний. [2]
Українське бароко XVII ст. часто називають "козацьким", оскільки в культурі потужно виявилися козацький дух, козацький характер, козацькі смаки. Крім того, чимало шедеврів архітектури і живопису були створені на замовлення козацької старшини. Героями літературних і живописних творів ставали вже не ченці, а політичні і культурні діячі —- гетьмани, козацькі вожді, братчики, герої походів, меценати. Козацькими в той час були такі жанри мистецтва, як історичні пісні і думи, козацькі літописи, плачі й панегірики, лицарська поезія, козацький портрету козацький собор, козацький гопак.Велику роль у культурі того часу відіграла пісня, яка, за словами Гоголя, "для Малоросії все: і поезія, й історія, й батьківська могила.

Пам'ятками козацького бароко стали кам'яні церкви. Найбільш яскраво й самобутньо стиль українського бароко проявився в XVII — на початку XVIII ст. у культовому зодчестві. Майстри прагнуть створювати виразні, вражаючі образи. Будуються монастирські собори, що за типом ближчі до традицій давньоруської архітектури, інші церкви — до типу українських дерев'яних церков.

Значним досягненням козацької доби стало створення першої вищої школи й визначного культурно-освітнього центру в Україні — Києво-Могилянської академії. Створена у 1632 р. унаслідок об'єднання школи Києво-Печерської лаври з Київською братською школою, вона спершу називалася Києво-Могилянською колегією (Могилянською на честь свого протектора II. Могили). У 1701 р. вона отримала титул і права академії.

 

Західноукраїнське бароко.

На західноукраїнських землях, які були у складі Речі Посполитої, розвиток національних культурних процесів не проходив дуже бурхливо. Архітектурний стиль бароко та рококо знайшов різний вияв у чотирьох шедеврах Галичини: церкві св. Юра та Домініканському костелі у Львові, Домініканському костелі у Тернополі й Успенському соборі Почаївської лаври. Ратуша в Бучачі вважається одним з кращих адміністративних будинків. омітною пам’яткою бароко є костел Здвиження та св. Йосипа, який розташований навпроти Підгорецького замку на Львівщині. Яскраву сторінку національного зодчества епохи Бароко становить дерев’яна архітектура. Найвизначнішими спорудами є церква св. Юра та Воздвиженська церква в Дрогобичі.

Величністю та декоративністю відзначаються розписи костелу єзуїтів у Львові. Наприкінці XVII ст. значний художній осередок сформувався в місті Жовква. Найвизначнішими майстрами бароко були Іван Руткович, Йов Кондзелевич та Василь Петранович. У другій половині XVII-XVIH ст. іконопис залишився видом живопису, провідна роль якого зумовлена релігійною особливістю української культури. Іконопис поступово еволюціонує, з’являються елементи нової іконографії, зміцнились реалістичні риси, виразно визначались впливи тодішніх мистецьких стилів.

Бароко на зх.-укр землях відзначався впливом європейських традицій, на відміну від Гетьманщини, де чітко йшлося про самобутнє українське бароко.