Романтизм в українській культурі.

Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю. Український романтизм став формою національно-культурного відродження: він проявився у реформуванні літературної мови, посиленні інтересу до національної історії та фольклору, тобто у принципі народності. Осередками культурно-національного відродження були Харків, Перемишль, Київ, Львів. о перших творів романтичної поезії, що спиралася на народність та фольклор, належали балади П. Гулака-Артемовського “Твардовський”, “Рибалка” (переспіви з Міцкевича й Гете), вірші Л. Боровиковського, Є. Гребінки, М. Маркевича, А. Метлинського, М. Шашкевича. В. Забіли. Утверджуються жанри ліро-епічної поеми, балади, елегії, романтичного оповідання, історичного роману, історичної драми і трагедії. Поети-романтики часто пишуть у стилі народної пісні. У добу романтизму розквітла творчість Шевченка – всі його твори раннього періоду на лежать до романтизму.

В образотворчому мистецтві український романтизм найпослідовніше проявився у портретному живописі, у народних картинах “Козак Мамай”, “Козак-бандурист” з їх настроєм елегійного суму.

В музиці романтизму особливого значення набуває жанр пісні. У перші десятиліття ХІХ ст. відбувалося становлення романтичної народної пісні-романсу (пісні-романси з опер Котляревського “Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник”, Г. Квітки-Основ’яненка “Хусточко ж моя шовковая” зі “Сватання на Гончарівці”).

Виникнення й розвиток романтизму зумовлений як суспільно-історичними чинниками, так і еволюцією художнього мислення та образної системи. Романтики надавали пріоритету інтуїції та почуттям над розумом, в них укріпилося нове розуміння мистецтва.

 

29. "Руська трійця" та національно-культурне відродження Галичини.

Наприкінці 20-х років XIX ст. центром національного відродження галицьких українців став Львів. В цей час у середовищі прогресивно налаштованих українських студентів духовної семінарії та Львівського університету склалося літературне угруповання "Руська трійця". До нього увійшли Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. Активну участь в діяльності гуртка брали Микола Устиянович і Григорій Ількевич. Культурно-просвітницька діяльність "Руської трійці" започаткувала справжнє національно-культурне відродження в Галичині. Головним девізом їх творчості стало твердження: "нарід руський — одне з головних поколінь слов'янських,...русини Галичини є часткою великого українського народу, який має свою історію, мову і культуру".

Руська трійця" виходила далеко за межі культурних завдань. Це засвідчують спогади Я.Головацького про М.Шашкевича, який на початку діяльності гуртка заявив: "Нам, молодим русинам, треба об'єднатися в гурток, вправлятися в слов'янській і руській мовах, вводити в руських колах розмовну руську мову, піднімати дух народний, просвіщати народ і, протистоячи полонізму, воскресити руську писемність в Галичині".
Важливими джерелами культурно-просвітницької діяльності "Руської трійці" були не лише національно-визвольні прагнення українського народу, а й твори відродженої над Дніпром літератури, мовознавчі, історичні та етнографічні праці діячів українського відродження, зокрема М.Максимовича, М.ІДертелєва, І.Срез-нєвського, а також польських, чеських і сербських письменників, які відкрили слов'янський світ.
Знаменною подією у національно-культурному відродженні Галичини був вихід у світ 1837 р. у Будимі (Будапешт) літературного альманаху "Русалка Дністровая", підготовленого діячами "Руської трійці". Він був сміливим викликом проти національного гноблення та консерватизму.

Важливим було й те, що в альманасі застосовано фонетичний правопис, вперше використана не церковно-слов'янська суміш, а народна мова. Всі твори друкувалися не латинкою або кирилицею, а "гражданкою".

Вихід у світ "Русалки Дністрової" з радістю зустріла передова інтелігенція. На жаль, церковна ієрархія Греко-католицької церкви не зрозуміла й не підтримала молодих ентузіастів "Руської трійці". Власті Галичини і вище духовенство ставилися до появи альманаху вороже. На їх прохання віденська цензура конфіскувала основний тираж, а губернське управління дало розпорядження знищити 100 примірників, що потрапили до Львова, передавши лише примірник до університетської бібліотеки. Деякі конфісковані примірники альманаху випадково збереглися. Переслідувань зазнали і діячі "Руської трійці".
"Русалці Дністровій" належала вагома роль в історії культурного відродження західноукраїнських земель. Вона підтведила, що народна пісня, легенда і звичаї становлять першоджерело національного самопізнання. Наскрізна ідея альманаху — єдність Наддніпрянської та Наддністрянської України.

30."Кирило-Мефодіївське братство та його діячі

Українська таємна політична організація, що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху. Була одним з проявів піднесення національного руху на українських землях та активізації загальнослов'янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи —«весни народів»

Члени братства:

Засновники –

Микола Костомаров – історик, професорр Київського університету

Василь Бєлозерський – полтавський учитель

Микола Гулак – службовець канцелярії Київського генерал-губернатора, дослідник історії права.

Інші члени –

Пантелеймон Куліш – видатний письменник, педагог, автор української абетки, захоплювався історію козаччини.

Тарас Шевченко – талановитий поет і художник.

Опанас Маркович – етнограф і фольклорист

Іван Посяда – педагог

Григорій Андрузький – поет і публіцист

Микола Савич – талановитий педагог і журналіст

Олександр Навроцький – поет-перекладач

Олександр Тулуб – педагог

Дмитро Пальчиков – педагог

Крім Шевченка і Костомарова та Савича, всі вони були молодими людьми віком від 19 до 25 років. Усі братчики мали бодай якесь відношення до Київського університету.

Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846».

Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), творів Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.)

У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані.