Культура України під час другої світової війни



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Культура України під час другої світової війни



Українська культура за часів Другої світової війни.

Особливості культурних процесів воєнних років повністю диктувалися екстремальними умовами часу. На службу фронту була поставлена наука. Вірші, статті українських літераторів на захист Вітчизни з'явилися в газетах вже в перші дні війни. Це такі твори, як «Ми йдемо на бій» П. Тичини, «Клятва» М. Бажана, вірші Л. Первомайського.

Частина письменників перебувала в евакуації, деякі залишилися на окупованій території, більшість же була на фронті, активно співпрацювали з армійською, фронтовою, республіканською періодикою. З Москви українською вела передачі радіостанція «Радянська Україна» (П. Панч, О. Копиленко, Д. Білоус). У Саратові була організована робота радіостанції ім. Т.Шевченка (Я.Галан, К. Гордієнко, В. Владко). Діяла пересувна прифронтова радіостанція «Дніпро». У воєнні роки одним з головних жанрів стала публіцистика.

Офіційні органи, зокрема Спілка письменників України, деякі редакції знаходились в Уфі. Там видавався тижневик «Література і мистецтво», з 1943 р. поновився випуск журналів «Україна» і «Перець». Було випущено декілька книг: «Україна у вогні», «Україна звільняється». Видавнича діяльність не обмежувалася сучасністю. Великими тиражами вийшли твори українських класиків.

У роки війни українські письменники створили такі твори, як «Україна у вогні» О. Довженка, який виявив себе як талановитий публіцист, «Похорони друга» П. Тичини, «Мандрівка в молодість» М. Рильського, «Ярослав Мудрий» І. Кочерги, поетичний цикл «Україно моя!». Переваги цих творів були очевидні в порівнянні з риторично-офіційним тоном більшості поетичних і прозаїчних творів 30-х років.

Кінооператори здійснили справжній подвиг, донісши людям і залишивши нащадкам безцінні свідчення історії. О. Довженко зняв документальні стрічки «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні». Війні присвячені найяскравіші твори українського художнього кіно.

41.Шістдесятництво та дисидентство в українській культурі.


Саме в умовах хрущовської «відлиги» відбувалося пробудження громадської активності та національне відродження України. У 1956 році в Києві був заснований Клуб творчої молоді «Сучасник», який згуртував навколо себе найкращих митців. Активісти клубу (М. Вінграновський, І. Світличний, І. Драч, Є. Сверстюк, А. Горська та багато інших) організовували творчі вечори, самвидав. А оскільки нове покоління української творчої інтелігенції голосно заявило про себе саме в 60-ті, то ця мистецька генерація й отримала назву «шістдесятники». Найбільш яскраво шістдесятництво проявилося в літературі, але не менш цікаві творчі пошуки і в живописі (О. Заливаха, А. Горська, B. Зарецький, Г. Севрук, В. Кушнір, І. Марчук), кіномистецтві (C. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика, І. Миколайчук), музиці (Л. Дичко, М. Скорик, В. Івасюк).

Молоде покоління прагло до оновлення не лише мистецького, а й усього суспільного життя. Але влада, вбачаючи в шістдесятниках зародки опозиційності, відповіла на творчий порив молоді двома хвилями арештів – у 1965 і 1972 роках. Через це в середовищі шістдесятників відбувся розкол. Перші сформували офіційне шістдесятництво (І. Драч, Б. Олійник, Д. Павличко та ін.). Вони мали змогу активно друкуватися, але натомість змушені були йти на певний компроміс із владою. Інші – такі, як В. Стус, І. Калинець, І. Світличний, Є. Сверстюк – сформували дисидентський рух. Не бажаючи пристосовуватися до влади, дисиденти зазнали з її боку масових арештів і ув’язнень. Треті ж, взагалі, вдалися до«внутрішньої еміграції» - зайняли аполітичну позицію, яка коштувала їм довгих років мовчання, писання «у шухляду» (Ліна Костенко, В. Шевчук).

Дисидент – політичний інакодумець; людина, чиї політичні погляди суттєво відрізняються від офіційної політики.

В основі світоглядних засад даного періоду лежить визнаннясвободив усіх її виявах: свобода совісті, свобода мислення, свобода нації. На місце культу особи приходить культ особистості: кожна пересічна людина-трудівник є неповторною, унікальною. Активно сповідують шістдесятники також ідеї антропоцентризму, згідно з яким людина – центр Всесвіту. Невід’ємною засадою світогляду покоління єпатріотизм, що виявляється в національній самосвідомості, любові до Батьківщини, збереженні історичної пам’яті.

Одним із джерел шістдесятництва був український фольклор, зокрема митцями активно запозичувалися й переосмислювалися фольклорні мотиви й образи, використовувалися народнопісенні засоби і прийоми образотворення. Естетичним взірцем письменників 60-их років стала творчість митців Розстріляного Відродження. Також шістдесятники усвідомлювали важливість долучення української літератури до світового літературного процесу, тому активно вивчають творчість зарубіжних письменників, перекладають твори кращих митців світового письменства. Літературне шістдесятництво зробило чималий внесок у розробку таких жанрів, як балада, притча, сонет, етюд, рубаї, роман у віршах, химерна проза. Помітно розширюються тематичні обрії художньої літератури: підкорення космосу, етична правомірність науково-технічної революції, тема голодомору.

42 . Основні тенденції розвитку української культури ХХ століття

Етап національного відродження початку XX ст. був логічним продовженням процесу, започаткованого наприкінці XIX ст. і тісно пов'язаного з утворенням національної державності. У І Універсалі Центральної Ради сутність національного відродження було визначено словами: "Віднині самі творитимемо наше життя". За короткий час, у 1917—1921 рр., сформувалися соціально-політичні та національно-духовні цінності, які протягом усього XX ст. визначали тенденцію розбудови національної державності та культури. Під час національного відродження створився той особливий клімат, який благотворно позначився на розвитку усієї нації і багато в чому визначив усю подальшу історію України. Це відродження відбувалося за умов проголошення національної суверенної держави при повному дотриманні демократичних засад рівності українського народу й тих народів, що жили на території України. З 1923 р. бере початок нова хвиля українського відродження, відома під назвою "українізації". Ідеологи та організатори цього процесу — українські націонал-комуністи, передусім О. Шумський та М. Скрипник, розглядали українізацію як залучення широких мас до національної освіти та культури, як "дерусифікацію пролетаріату". Закінчився швидкоплинний період національного відродження трагічно. Уже в 1926 р. Й. Сталін та його підручні в Україні почали наступ на національну культуру, що супроводжувався переслідуванням, а далі й фізичним знищенням найкращих сил творчої інтелігенції. "Розстріляне відродження" — під такою назвою увійшла в українську історію ця сторінка національної культури.

Проте й за умов ідеологічного диктату та поширення денаціоналізованої масової культури зберігалася тенденція до відродження української духовності й культури. її розвиткові сприяли передові українські громадські діячі. Так, у період політичної відлиги (1956—1961 рр.) відбулась відносна лібералізація політики КПРС щодо національних культур, зокрема української. Під впливом громадської думки, яка, зокрема, створювалась зусиллями таких провідних діячів української культури, як М. Рильський, А. Хижняк, М. Шумило, П. Плющ, П. Тимошенко, трохи поліпшилася мовна ситуація, зокрема, було перевидано "Словник української мови" Б. Грінченка, зроблено деякі кроки в напрямі українізації системи вищої та середньої спеціальної освіти, передусім у західних областях України. Проте головним наслідком "відлиги" було формування генерації молодих українських письменників, поетів, публіцистів, митців, так званих шістдесятників, які прагнули відновити втрачену національну традицію, боролися усіма доступними засобами проти тоталітарної системи. Творча та громадська діяльність І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Стуса, В. Марченка, Л. Костенко, В. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського, М. Руденка, Є. Гуцала, В. Мороза, В. Чорновола, М. Осадчого, П. Заливахи та багатьох інших, яка була спрямована на відродження національної самосвідомості та гідності, становить одну з героїчних сторінок в історії української культури. "Відлига" скінчилась трагічно для покоління "шістдесятників". Більшість із них репресували, а В. Стус, В. Марченко, О. Тихий, Ю. Литвин загинули в ув'язненні.У другій половині 80-х рр. відбувається значне оновлення національної культури, пов'язане з протестом проти ідеологічної регламентації культурного життя, з орієнтацією на загальнолюдські цінності світової культури. Розпочинається нове відродження, передусім як заперечення штучних догм соціалістичного реалізму, а також космополітичних вартостей комерційної поп-культури. Цей, четвертий, етап у історії української культури XX ст. органічно пов'язаний із відродженням національної державності.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.122.9 (0.018 с.)