Особливості культури Нового часу.

Новий час — епоха, яка охоплює період з XVII ст. до кінця XIX ст.; після цього починається період так званої «новітньої історії», що триває і по наш час. Це історична епоха, протягом якої культура західноєвропейських країн набула тієї розвинутої форми, яка виділила Європу із всього останнього світу і яку виділяють як особливий тип європейської культури. Контури неоєвропейської культури стали виявлятися у XVII ст. Реформація, що розпочалась в епоху Відродження, була вже зародком культури нового типу. Вона проклала дорогу до переосмислення догматів християнства. Протестантизм самим фактом свого існування утверджував можливість різного тлумачення священного писання. Духовна атмосфера в суспільстві змінилась під впливом англійської революції у XVII ст., а потім французької у XVIII ст. — вони ознаменували настання нової ери у історії Європи і становлення нової європейської культури.

Відбуваються величезні зміни у розвитку наукового природознавства і філософії. Галілей вперше звернув увагу на розробку методології науки. Видатні філософи XVII ст. — Ф.Бекон, Т.Гобс, Ф.Декарт, Б.Спіноза, Г. Лейбніц та інші — звільнили філософію від схоластики і повернули її обличчям до науки. Основою філософського пізнання для них стала не сліпа віра, а розум, що спирається на логіку і факти.
Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя:
- з’являється мистецтво в його розумінні, тобто мистецтво світське, автономне у своєму розвитку;
- народжується роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура;
- виникають національні Академії наук, з'являються перші газети та часописи, у тому числі і наукові, з'являється міський транспорт.
Нарешті все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається як об'єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина — як суб'єкт, тобто вихідний автономний пункт активності;
З XVII ст. бере початок і інша особливість культури Нового часу — її багатонаціональність, багатомовність. Середньовічна латинь вступила місце національним мовам; і це, з одного боку, збагатило європейську культуру традиціями і досвідом народної творчості, а з іншого — зробило досягнення культури більш доступним для народів Європи. В українському мистецтві XVII-XVII століть відбився пафос національно-визвільної боротьби. В цей час виробляються форми так званого українського барокко, своєрідність якого значною мірою обумовлена впливом національного фольклору.
XVIII століття ввійшло в історію як століття Просвітництва, воно визначило основні тенденції, які сформували зміст європейської культури Нового часу.. В мистецтві виникає сентименталізм і романтизм — стилі, які відображували різні реакції людей на нові умови суспільного буття. В європейській культурі відбувається розвиток знань, зростання освіти, розглядаються як рушійна сила суспільного прогресу. Особливо зростає у цей час престиж філософії, високо піднесеної такими геніями, як Берклі і Юм в Англії, Вольтер, Руссо, Гольбах, Дідро у Франції, Кант, Фіхте, Гегель, Фейербах у Німеччині. Їм належать ідеї, що стали фундаментом класичної європейської філософії. В художній літературі одним із головних напрямків стає реалізм. Успіхом у публіки користується жанр романа, який надав широке багатопланове зображення дійсності (Бальзак, Золя, Дікенс та ін.). в образотворчому мистецтві релігійна тематика відходить на другий план.

Проте вже в середині XIX ст. на фоні, здавалось позитивних перспектив соціально-економічного, технічного, і наукового процесу, виникають ознаки наступаючої кризи європейської культури. Виходять у світ філософські роботи, просякнуті духом ірраціоналізму і песимістичними настроями (Шопенгауер, Кєркегор). Розгортається критика буржуазного суспільства. Занепад європейської буржуазної культури неминучій, і на зміну їй, згідно марксизму, має прийти нова культура — культура майбутнього комуністичного суспільства, яке створить умови для всебічного розвитку кожної людини.
Відповідно до розгорнутих подій, виникає примітивізм, як результат наслідування первісному мистецтву і дитячій творчості, намагаючись найпростішими засобами передати свіжість і гостроту художнього сприймання світу. Намагання відобразити миттєвість, швидкоплинні візуальні враження, породженні нестійкими станами і явищами навколишнього середовища, втілюється у живописі імпресіонізму. У всіх формах художньої творчості набуває популярність символізм, наповнюючи зображення явища таємним, містичним змістом. З 1880-х років в моду входить термін «Декаданс» (так називався тодішній французький журнал). Декаденти говорили про сутінки культури, подані моралі, деградації мистецтва, неспроможності людини перед обличчям долі. Декаданс стали розуміти як настрій втоми, песимізму, відчаю, відчуття руйнації і занепаду культури.

Таким чином, підсумовуючи сказане, хочеться ще раз зауважити, що XVIII ст. своєю культурою, що розвивалася під знаменом звернення до розуму в усіх сферах життя, зробило вагомий внесок у справу становлення цінностей як європейської цивілізації, так і людського суспільства взагалі. Проголосивши лозунги із загальнолюдським змістом, створивши шедеври мистецтва і літератури, парову машину та інші технічні досягнення, які перевернули суспільне життя в прямому розумінні слова, Просвітництво стало ще одним освіченим суспільством, щаблем на шляху до Свободи особистості.

22. Шумеро-вавилонська культура, її роль і значення в історії людства.

Найдавніша цивілізація виникла в південній частині Месопотамії — Дворіччі. В цій дуже складній за умовами проживання місцевості перші жителі з'являються в період неоліту. У III—І тис. до н. е. тут виникли спочатку стародавні шумеро-аккадські держави, а потім Вавилон, Мітанні, Ассирія. Культура Дворіччя — результат творчої діяльності ряду народів -шумерів, аккадців, ассирійців, амореїв.

Одним з найважливіших досягнень шумерського народу було винайдення писемності (середина IV тис. до н. е.). Шумерський клинопис був запозичений вавилонянами, а потім поширився по всій Передній Азії. Клинопис застосовувався в Аккаді, Ассирії, у хеттських країнах, в Урарту, Фінікії, Стародавній Персії. Звичайно, кожен народ пристосовував клинопис до особливостей своєї мови. В середині II тис. до н. е. в торгових містах Північної Фінікії, а потім у Персії в І тис. до н, е. клинопис набув найбільш простої фонетичної форми, перетворившись на один з найдавніших з відомих нам алфавітів.

Школи у Дворіччі були при храмах та палацах. У школах давали загальну, а також спеціальну освіту. У загальну освіту входило вивчення писемності і мови, елементів арифметики, геометрії та астрономії. Майбутніх жерців вчили астрології. Спеціальна освіта передбачала вивчення богослов'я, права, медицини, музики.

Літературна та наукова творчість народів Дворіччя мала відбиток релігійне-міфологічного мислення. Шумера-вавилонська література бере свої витоки з усної народної творчості. Значне місце у ній посідає епос, що бере свій початок з шумерської доби.

Шумерський клинопис, література та вся культура справили великий вплив на ассиро-вавилонську літературу. Найбільш видатним твором вавилонської літератури була «Поема про Гільгамеша». Окремі частини цієї поеми беруть свій початок від шумерської давнини.

Ще в шумерську добу з'являються перші зразки релігійної драми. Основний цикл релігійної драми був пов'язаний з культом вмираючого та воскресаючого бога природи.

Наукова діяльність також розвивалася під сильним впливом релігійно-міфологічного світогляду, оскільки нею займалися переважно жерці. Разом з тим потреби повсякденного життя примушували людину уважно стежити за явищами природи та, по можливості, об'єктивно розуміти їх зміст.

Найбільші досягнення в цей період народи Дворіччя мали в царині математики. Починаючи з шумерської доби, народи Дворіччя використовували системи числення, в основі яких були числа 5, 6, 10 та похідні від них ЗО та 60. Пізніше з'явилася більш раціональна десяткова система — також компромісна, в якій основними числами були 60, 360. До речі, від цієї системи бере свій початок поділ години на 60 хв, кола — на 360 градусів. Шумерійці застосовували піднесення до степеня, добування квадратних і кубічних коренів, вміли обчислювати об'єм. Звичайно, математика мала суто практичний характер.

У шумерську добу виникли перші календарні системи, що свідчить про знання шумерами астрономії. У Дворіччі був розроблений сонячно-місячний календар, який згодом поширився по всій Передній Азії.

Накопичувалися знання у ветеринарії та медицині. Відомо, що ще за часів Хаммурапі (XVII ст. до н. е.) вавилонські лікарі робили досить складні операції на очах, хоча найкращими засобами лікування продовжували вважати молитви, заклинання, різні ритуали.

Завдяки археологічним розкопкам маємо уявлення про мистецтво архітекторів, скульпторів, живописців Дворіччя. Для архітектури були характерні монументальність, асиметричність внутрішнього планування. Скульптура, живопис були досить примітивними. Проте в цей час був зроблений великий крок уперед у розвитку мистецтва. Зображення людського тіла поступово набуло реалістичної форми.

Релігійні уявлення перших осідлих землеробів Дворіччя зводилися в основному до первісного фетишизму. Подальший розвиток релігії привів до появи культу природи, адже низький рівень матеріальної культури та техніки ставив людину в залежність від природи, що її оточувала. У часи формування рабовласницького суспільства та деспотичної держави давні боги природи трансформуються у. богів влади та панування, покровителів держави та царської влади, їх зображують у вигляді царів, а земних царів — у виглядів богів.

Поступово обрядовий бік релігії ускладнювався. Релігія дедалі більше набувала державного характеру, накладала свій відбиток на літературу, образотворче мистецтво. Релігійне-магічний світогляд глибоко проникав у свідомість жителів Дворіччя.

Шумеро-вавилонська культура значною мірою вплинула на культурний розвиток близькосхідних та європейських народів. Шумеро-вавилонський клинопис був запозичений ассирійцями, хеттами, мітан-нійцями, урартами, племенами Сирії, Фінікії. Культурна спадщина давніх народів Дворіччя була використана в часи створення античної цивілізації.