Православні церковні братства на Україні та їх роль у розвитку національної культури.

БРАТСТВА – релігійні та культурно-просвітницькі організації українських міщан, що виникли при церковних парафіях в Україні в XV-XVII ст. Спочатку вони носили релігійно-благодійницький характер – опікувалися церквою, дбали про її побудову та обслуговування, влаштовували громадські богослужіння, місцеві церковні урочистості, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували шпиталі тощо. У XVI ст. братства набули великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. Посилення національного гніту на українських землях, захоплених Річчю Посполитою, змушує братства більш активно виступати на захист прав українського населення – звертатися зі скаргами на дії польської адміністрації до судів, посилати посольства до короля та ін. З часом братства набирали дедалі більшого впливу серед усіх прошарків українського населення: ремісників, цехових майстрів, купців, православної шляхти. Відтепер першочерговим завданням братств була охорона українського православ'я від латинізації і наступного ополячення українського народу. Братства, як всецерковний громадський голос, виступали перед судами і самим королем в обороні Православної церкви. Складали протести проти неправних дій уніатів та їх прихильників до судових актових книг, судилися за церковне майно, складали петиції до сеймів. Без погодження з ними не могло відбуватися висвячення архієреїв та єпархіями. Саме церковні братства започаткували і зміцнили соборноправний устрій в управлінні Церкви. 1589р. царгородський патріарх Єремія підтвердив розпорядження Йоакима і затвердив право братств на духовну цензуру. Стаючи на захист Православної церкви, братства взаємодіяли між собою та поширювали зі своїх друкарень потрібну протиунійну літературу. Братства підтримували нечисленні українські магнати: К.Острозький, А.Кисіль та ін. З кінця XVI ст. братства розгорнули широку культурно-освітню діяльність. Вони відкривали братські школи, друкарні, збирали бібліотеки. Найдавнішим і найвідомішим було Львівське братство, засноване близько 1453 р. Наприкінці XVI – на початку XVII ст. братства діяли в Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Рогатині, Тернополі, Судовій Вишні та інших містах України. В XVII ст. велику роль у національно-культурному житті України відіграло Київське братство, засноване 1615 р. при Богоявленському монастирі. До числа його членів, крім київських міщан і української шляхти, вступило також і Запорозьке Військо на чолі з гетьманом П.Конашевичем-Сагайдачним. 1632 р. Київську братську школу було об’єднано з Лаврською школою (створена 1631 р.) і засновано Києво-Могилянську колегію. В числі провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та ін. Характер своєї діяльності братства зберегли до кінця XVII ст. На початку XVII ст. вони почали занепадати і перетворилися на виключно церковні організації, які дбали про збереження церкви і відправу богослужінь.

До найбільш діяльних церковних братств належали:Київське Богоявленське, Віленське,Свято-Духівське, Св. Миколая в Бресті, Острозьке,Пинське,Кремьяне.цьке, Гощанське а також братства у містах Володимирі, Нільську, Замості,Степанське при соборній церкві Св. Трійці у містечку Степані на Волинському Поліссі.

У 2-й пол. 17 – 18 ст. у зв’язку з дальшим зміцненням феодальних відносин, роль Б. в суспільно-політичному житті зменшувалася. В Галичині і на Правобережжі вони підпадали під вплив духовенства, на Лівобережжі виконували переважно релігійно-побутові функції. Б. існували при деяких сільських і міських церквах. У 19 ст. Б. не займалися громадсько-політичними і культурними справами, хоч зберегли деякі обряди та звичаї, властиві Б. 17 ст. Наприкінці 19 – на поч.20 ст. деякі діячі православної церкви створили клерикальні організації, які крім назви не мали майже нічого спільного з колишніми Б., хоч покликалися на їхні традиції. У деякій мірі давніші цілі й завдання перебрали на себе українські братські організації, і католицькі, і православні, в еміграції, поширюючи свою діяльність на досить широкі ділянки, однак в інших – не станових і не в цехових рамках.

-----------------------------------------------------------------------------------

ЛЬВІВСЬКЕ БРАТСТВО (УСПЕНСЬКЕ СТАВРОПІ­ГІЙСЬКЕ БРАТСТВО У ЛЬВОВІ, ЛЬВІВСЬКА СТАВРОПІГІЯ) – національно-релігійна громадська організація православних, а згодом – греко-католицьких українських міщан Львова. Зародком Л.б. було існуюче здавна об’єднання православ­них міщан – опікунів місцевої церкви Успення і Онуфріївського монастиря у львівському передмісті Підзамче. Не пізніше 1585 р. група українських міщан (Ю. та І.Рогатинці, І.Красовський, Д.Красовський, Л.Маленький та ін.) розробила статут Л.б. і пода­ла його в січні 1586 р. на затвердження Антіохійському патріарху Йоакиму IV. Статут Л.б. встановлю­вав за ним право зверхності над іншими братствами та контроль за духівництвом, зокрема єпископа­ми. Незабаром Л.б. домоглося права ставропігії – непідлеглості місцевим православним єпископам. Згодом статут Л.б. став зразком для ряду православних братств Західної й Правобережної України. Активну участь у громадському житті Л.б. брали С.Зизаній, Л.Зизаній, К.Ставровецький, П.Беринда, Й.Борецький та інші українські діячі культури і ос­віти. Боротьбу Л.б. проти національно-релігійних утисків підтри­мували деякі православні магнати (А.Острозький та ін.). Л.б. протягом тривалого часу брало діяльну участь в боротьбі проти насильного запровадження Берестейської церковної унії 1596 р., виступало на захист політичних прав українських міщан. Підтри­мувало тісні зв’язки з релігійними і культурними осередками в православних країнах. Л.б. намагалося створити у Львові міське самоврядування, незалежне від магістрату і польської влади. Йому належала Львівська братська друкарня, коштом Л.б. утримувалася Львівська братська школа. Л.б. спорудило визначну пам’ятку архітектури у Львові – Успенську церкву. Значну увагу воно приділяло розвиткові українського образотворчого мистецтва. З середини XVII ст. керівництво Л.б. перейшло до бага­тих купців. Насильства з боку польсько-шляхетсь­кої влади, а також розорення Л.б. 1704 р. шведськими військами призвели до занепаду і зменшення ролі Л.б. в суспільно-політичному, громадському і культурному житті України. 1708 р. Л.б. прийняло унію. Незважаючи на це, пе­реважна більшість членів Л.б. продовжувала вис­тупати за збереження і зміцнення традиційних об­рядів і звичаїв, підтримувала культурні та релігійні зв’яз­ки з Наддніпрянською Україною. 1788 р. австрійсь­кий уряд ліквідував Л.б.

КИЇВСЬКЕ БРАТСТВО (КИЇВСЬКЕ БОГОЯВЛЕНСЬКЕ БРАТСТВО) – національна релігійна громадська організація київських міщан, яка виникла близько 1615 р. на базі Києво-Братського монастиря, збудованого на землі, по­дарованій Галшкою Гулевичівною. Членами К.б. були заможні міщани, частина української шляхти і пра­вославного духівництва. До братства вписався з усім козацьким військом гетьман П.Сагайдачний. З ініціа­тиви К.б. в Україні було відновлено православну церковну ієрархію, ліквідовану після проголошення Берестейської унії 1596 р. З 1615 р. мало школу елліно-слов’янських та латино-польських наук. 1632 р. К.б. об’єдналося зі школою Києво-Печерської лаври і започаткувало Києво-Могилянську колегію. З 1620 р. мало права ставропігії. Братство утримувалося за рахунок пожертвувань. У другій половині XVII ст. значення К.б. зане­пало. В документах XVIII ст. не згадується.

ЛУЦЬКЕ БРАТСТВО (ХРЕСТОВОЗДВИЖЕНСЬКЕ (ЧЕСНОХРЕСТСЬКЕ) БРАТСТВО) у Луцьку – національно-релігійна громадська організація православних українських шляхтичів Во­лині та міщан Луцька. Засноване 1617 р. Визначни­ми діячами братства того періоду були шляхтичі Л.Древинський, М.Гулевич-Воютинський, А.Лу­зина, ченці Герасим Микулич, Ісакій Борискович та ін. До Л.б. входили також окремі представники старшини Війська Запорізького. Братство вело бо­ротьбу проти національно-політичного гноблення українського народу, займалося громадсько-культурною та благодійною діяльні­стю і відігравало значну роль у боротьбі за збереження законних прав православ’я на Волині у 1620-1640-х роках. Братчики відкрили друкарню, шпиталь і школу. Пам’ятками української педагогічної думки є правила для учнів („Артикули прав”) і статут школи Л.б. („Порядок шкільний”), запозичений зі статуту Львівської братської школи. Великий вплив на діяльність світського братства мав Луцький братський монас­тир („братство духовне”), при якому 1628 р. і у 1640-х р. діяла друкарня. З середини XVII ст. в умовах посилення національно-релігійного гніту на західноукраїнських землях почався за­непад Л.б., і наприкінці XVIII ст. воно припинило діяльність. 1871 р. засновано нове Л.б., яке мало офіційно-клерикальний характер.