Розвиток міст XIV-XVII cт. Цеха і братства. Міська культура.

1. Наприкінці XIV—у першій половині XVI ст. поглиблювався суспільний поділ праці, розвивалися міські ремесла. Основними центрами ремісництва були Київ, Львів, Луцьк, Кам'янець та інші міста. Наприклад, у Києві у XV ст. працювали кравці, кушніри, шевці, стригалі вовни, ювеліри-золотарі, зброярі (особливо славилися вироблювані ними стріли)пекарі та ін.

Ремісники-городяни об'єднувалися в цехи, очолювані старшинами (цехмайстрами). Членами цехів були майстри— власники майстерень, на яких працювали підмайстри та учні. Всі справи в цехах вирішували найбагатші майстри. У Львові в першій половині XV ст. було дев'ять цехів: пекарів, різників, кравців, шевців, ковалів, лимарів, сідлярів, чинбарів і кушнірів. Наприкінці XV ст. у Львові налічувалося близько 500 цеховиків, 36 професій. На початку XVI ст. цехи виникли в Києві та в більшості інших великих міст України. Крім цехового, в містах існувало й позацехове ремесло. До позацехових ремісників («партачів») відносилися ті, хто був неспроможний вступити до цехів через брак коштів, прибулі із сіл заробітчани тощо.

У XV — в першій половині XVI ст. на Україні тривав дальший розвиток торгівлі, зумовлений піднесенням продуктивних сил, поглибленням суспільного поділу праці, зростанням товарного виробництва. Купці в містах створювали об'єднання на зразок ремісничих цехів. Визначну роль у розвитку внутрішньої торгівлі відігравали ярмарки, які відбувалися у певні дні у великих містах. Багатіючи на розвиткові ремесла і торгівлі, українські міста одержували від великих князів (королів) привілеї на самоврядування — так зване Магдебурзьке право (за назвою німецького міста Магдебурга, «хартія» якого правила за зразок). Першим таке право одержав Львів, потім Луцьк,Київ, та більшість значних міст України. Органом міського самоврядування був магістрат, який мав дві колегії — лаву (суд) і раду (адміністративний орган). Члени магістрату обиралися з-поміж заможних купців і цехових старшин (з представників патриціату і бюргерства). Магістрат очолював війт, у великих містах призначений урядом. Головна ж маса міського трудового населення («плебс») була усунута від управління. До того ж з посиленням впливу польських феодалів і католицької церкви на українських землях посилюється національно-релігійна дискримінація українського міщанства. Все це породжувало його боротьбу за ліквідацію обмежень та за участь у самоврядуванні міст. у XVI—XVII та й у XVIII ст. українське місто існувало на таких рівнях: "містечко", "мале місто", "велике місто". Якщо мале місто і велике місто існувало здавна по всій Україні, то містечко було специфічним явищем саме Західної України. Уклад містечок формували заняття ремеслом і торгівлею. Кожне з таких містечок мало своє виробництво. Забезпечення жителів ремісничими виробами здійснювали купці. Міста Західної України, а почасти і Центральної та Східної, що входили до Речі Посполитої, поділялись на дві основні категорії: державні (королівські), які мали магдебурзьке право, а також "панські", що були власністю феодалів та церкви. Був ще третій різновид панської власності у вільних містах, так звані "юридики", тобто власність феодала або церкви на територіях державного міста. Більшість міст була приватною власністю світських і духовних осіб.Українські міста у складі Речі Посполитої, як і польські міста, з середини XVII ст. переживали занепад. Частина колишніх міст і містечок перетворилась на села. Більшість цих міст не мала самоврядування і безпосередньо підлягала своїм власникам. Тяжко позначалося на українському населенні міст посилення національного гніту і релігійних переслідувань.

Культура і побут українського народу представлені багатобарв'ям історико-етнічних зон і етнографічних груп населення. Багатонаціональний склад ремісників зробив свій внесок в розвиток різних видів місцевого ремесла, розвиваючи одночасно і свої національні традиції. Серед ковалів була вузька спеціалізація з трьох напрямків: ковалі, слюсарі і токарі. Були також зброярі: лучники, мечники, сагайдачники, щитники. Серед ювелірів були окремо "перстинники". Ткачі і суконщики були найголовнішими в своїй галузі, але самостійно існували також професії войлочників, красильників і постригачів. Серед тих, хто працював на скляному промислі, були гутники, шуляри; осмольники, будники, гончарі, рознощики готових виробів.З XV ст широке розповсюдження по Європі отримали писані і друковані настанови з архітектури.

Церковні міські братства. Провідну роль оборони віри і нації перебрали на себе міські братства. Братства існували в Україні з глибокої давнини, але розгорнули вони свою діяльність головним чином з XVI ст. Братства були організовані на засадах моральної і матеріальної взаємодопомоги при православних храмах. були і ремісничі братства або цехи, братства монахів, братства милосердя. В Україні, крім того, були воєнні — запорізьке "товариство", "младенчеські" або студентські братства. В члени братства приймали українців, православних і не бідних людей. Братські школи почали конкурувати з католицькими і протестантськими, тим самим зберігаючи для України найбільш освічену молодь. Після Берестейської церковної унії 1596 р. справу захисту православ'я перебирають на себе клірики, братства, козацька старшина і "люд посполитий". Боротьба в Україні в цей час велась не стільки станова, як національна. Братства стають звичайною формою організації культурних і національних сил в Україні. Найстаріше з братств — Львівське отримало від патріарха т.зв. право ставропігії, тобто церковної автономії, за якою це братство підлягало лише владі безпосередньо патріарха. Саме ж братство отримало право нагляду на іншими братствами — в Луцьку, Києві, Чернігові, і взагалі над релігійним життям громадянства.

 

 

13. Братський рух і його значення в реформі церкви і освіти.

На 16-17 століття припадає найбільша активність братств – громадських об’єднань, які утворювалися при православних церквах. Найбільше братств було утворено в період після Берестейської церковної унії. В братському русі активністю вирізнялося Львівське Ставропігійське, Луцьке Хрестовоздвиженське та Київське братства. На збереження традицій культури була спрямована наукова і видавнича діяльність братств. Львівське братство викупило у лихваря друкарню Івана Федорова, і тут були видані перший український Буквар та книги для читання — Апостол і Часослов, а під авторством Лаврентія Зизанія дві книги — "Граматика словенска" і "Наука ко читаню і розуміню писма словенскаго" Збереглися статути і братських громад, і особливо братських шкіл, які вражають гуманістичним змістом, турботою про людину та її гідне життя. Зберігся опис бібліотеки Львівського братства, де були книги з поетики, риторики, логіки, граматики, історії, зокрема кращі зразки творів античних авторів — Платона, Арістотеля, Цицерона. Найактивнішими міщанами, що забезпечували діяльність Львівського братства, були брати Юрій та Іван Рогатинці, Дмитро й Іван Красовські, К.Корнякт. Братство мало меценатів — князів Костянтина Острозького, Адама Вишневецького, Анну Потоцьку та ін. Львівське братство не лише утримувало школу і друкарню, забезпечувало книговидання, функціонування шпиталів, а й збудувало чудовий архітектурний ансамбль Успенської церкви у Львові. Із середовища братського руху вийшли відомі церковні та громадські діячі — Иов Борецький, Памво Беринда, брати Стефан і Лаврентій Зизанії, Мелетій Смотрицький, Петро Могила та ін. Література, яка творилася ними, переважно носила полемічний характер. Література другої хвилі полеміки, що стосується братського руху, характерна проблемним розглядом ситуації, навіть науковим обґрунтуванням висновків і думок. Такі риси притаманні творам Іпатія Потія, де він ґрунтовно переконує в оригінальності нової, створеної на Берестейському соборі церкви. вийшов анонімний твір "Пересторога", який порушує актуальні проблеми розвитку української культури.

 

 

14. Книжна справа і література XIV-XVII ст.
Для розвитку культури величезне значення мало поширення друкованих книг і початок та розвиток друкарства. Велику роль відіграло зародження в Кракові й Чорногорії наприкінці XV ст. видання книг кирилицею на церковнослов'янській мові. У 1491 у Кракові німець Швайпольт надрукував кириличним шрифтом богослужебні книги «Октоїх», «Часослов» і «Псалтир». Ці книги мали велике поширення в Україні. У ВКЛ книгодрукування почав білорусець Франциск Скорина. Спочатку у Празі він видав церковнослов'янською мовою «Псалтир» і частини «Біблії».У Вільно - «Малу подорожню книжицю» та «Апостол». В Україні книгодрук. розгорнув російський першодрукар Іван Федоров видав разом із своїм помічником Петром у Москві перші відомі датовані друковані книги в Росії «Апостола» 1564 р. і «Часовника». Федоров з Білорусі перебрався до Львова і заснував там друкарню. З неї у 1574 р. вийшов «Апостол» — перша друкована книга в Україні, що повторювала московське видання цієї книги. Того ж року Федоров надрукував і другу книгу — перший східнослов'ян. «Буквар». Через брак коштів Федоров залишив Львів, через деякий час знову зайнявся влаштуванням друкарні, тепер у м. Острозі. У цій друкарні була надрукована «Книга нового завіту», а в 1580-1581 pp. - славнозвісна «Острозька біблія», перше повне видання біблії в перекладі на старослов'янську мову. Друкарня Федорова через борги незабаром була викуплена Львівським братством. Після заснування Федоровим друкарень у Львові й Острозі напр. XVI у 1пол XVII ст. виникли і діяли також інші друкарні — Луцька братська, Кременецька на Волині, Київська Лаврська, Почаївська, Чернігівська та деякі ін. Важливим осередком національної культури на Наддніпрянщині на поч. XVII ст. стала Києво-Печерська лавра, її архімандрит Єлисей Плетенецький заснував друкарню та папірню і видав кілька значних творів, до яких написав передмови. Головним друкарем у Лаврі був Памво Беринда. Йому належить перший друкований український словник, саме П.Беринда був одним із зачинателів шкільної драми.

Література. Полемічні твори.
Піднесення визвольної боротьби проти гніту шляхетської Польщі, боротьби проти католицизму й унії, становлення української мови, злет усної народної творчості, початок книгодрукування, активізація освітньої діяльності, зростання національної свідомості українського народу — все це спричинилося й до інтенсивного розвитку української літератури. Розвивалася оригінальна і поширювалася перекладна література. З'являлися твори ораторсько-проповідницької (проповіді, повчання, учительські євангелія), житійної, паломницької літератури, історичні твори — літописи. Одночасно з традиційними жанрами в літературі виникали і нові жанри — посвяти, передмови й післямови до друкованих книжок і різноманітного типу вірші — епіграми, емблеми, панегірики, декламації, інтермедії, полемічні, історичні, морально-дидактичні вірші та ін. У віршах прославлялася боротьба проти ворогів, оспівувалася вірність вітчизні.
Та найбільше значення мала полемічна література, що особливо розвинулася у др..полXVI — на почXVII ст. у зв'язку з посиленням польсько-шляхетського гніту, наступу католицизму на Україну і насильницьким насадженням унії. Відомо близько 140 полемічних творів з часів XVI — 1полXVII ст., з яких бл.80 написано католиками та уніатами і близько 60 - православними.
Письменники-полемісти — вихідці переважно з українського міщанства, православного духівництва, дрібношляхетської інтелігенції — з величезною пристрастю викривали агресивні наміри папи римського й католицизму взагалі щодо Сходу, українських і білоруських земель зокрема, колонізаторську політику шляхетської Польщі, доводили неправомірність введення церковної унії в Україні і Білорусі, виступали проти національно-релігійного гніту, на захист православ'я, національної незалежності українського народу. Виступаючи з протестом проти національно-релігійного гніту, полемісти стояли на неоднакових позиціях. Першим значним полемічним твором була книга першого ректора Острозької школи Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного», що вийшла в Острозі. Видатним полемістом кінця 80 90-х років XVI ст- був Стефан Зизаній. Він виступав як з полум'яними антикатолицькими й антиуніатськими усними проповідями, так і з пристрасними полемічними творами. Особливої гостроти полеміка між православними й католиками та уніатами набрала після того, як у 1596 р. Брестський собор офіційно проголосив церковну унію. У 1597 р. у Вільні польською, а в 1598 р. в Острозі тогочасною українською літературною мовою вийшов один з найвизначніших полемічних творів — «Апокрисис....». Автор сховався за псевдонімом Христофора Філалета.
Глибокою емоційною наснагою і болем за тяжку долю вітчизни сповнений твір Мелетія Смотрицького «Тренос» («Плач»), опублікований польською мовою у Вільні. Цей твір написаний у формі голосіння-плачу Матері — православної церкви, зверненого до дітей—українських православних магнатів, що відреклися від неї і пішли за католицькою церквою. Важливим твором, спрямованим проти католицизму й унії, була «Протестація», складена у 1621 р. нововисвяченим митрополитом Іовом Борецьким від імені «народу руського».

 

15. Розвиток освіти і науки XVII-XVIII ст.

Освіта. Про стан шкільної освіти в Україні у XIV — XV ст. документальних даних дуже мало. Тоді школи, мабуть, існували при монастирях, церквах, благодійних установах і в маєтках деяких феодалів. Учителями здебільшого були дяки, що навчали дітей елементарної грамоти, молитов, церковного співу. Окремі українці здобували знання в школах Польщі, Чехії, Німеччини, де наука на той час досягла більш високого рівня. Так, син ремісника, Юрій Котермак (Юрій Дрогобич) закінчив Краківський університет, потім перейшов у Болонський університет (Італія), де здобув ступінь доктора, викладав астрономію і медицину,. був ректором. У Римі вийшла книга Дрогобича «Прогностична оцінка 1483 року», в якій автор подав багатий матеріал з астрономії і географії, зробив першу в друкованій літературі спробу визначити географічну довготу міст нашої країни. Ця книга є першою відомою нам книжкою, надрукованою автором з України. У др.пол XVI- 1пол XVII ст., у зв'язку з наступом католицизму й насадженням в Україні уніатства, загострюється боротьба і в галузі шкільної освіти.
Єзуїти після відкриття у Вільні своєї колегії, що незабаром була перетворена на академію і стала одним з найбільших єзуїтських освітньо-ідеологічних центрів у всій Речі Посполитій, наприкінці XVI — на початку XVII ст. у містах України (й Білорусі) відкрили цілу низку своїх колегій — у Ярославі, Замості, Львові, Луцьку, Кам'янці-Подільському, Острозі та в деяких інших містах. Суворе навчання в єзуїтських колегіях було підпорядкованим вихованню фанатичної відданості католицизму. Відкривалися й уніатські школи.Та основна маса українського народу залишилася вірною православ'ю і не посилала дітей навчатися ні до єзуїтських колегій, ні до уніатських шкіл. Найважливіше значення мали православні слов'яно-руські школи. Серед цих шкіл одне з перших місць належало Острозькій школі, відкритій близько 1576 р. зусиллями й на кошти українського князя К. Острозького. Першим ректором цієї школи був відомий письменник Герасим Смотрицький, учителями — видатні культурні діячі — Іов Княгиницький, Дем'ян Наливайко та ін. Навчальний процес в Острозькій школі стояв на рівні тодішніх вищих протестантських і польських шкіл — академій. У ній викладалися мови — грецька, латинська, польська, слов'яно-руська, а також «сім вільних наук» — трівіум (граматика, піїтика, риторика} і квадрівіум (діалектика, математика — арифметика і геометрія, астрономія і музика). З Острозької школи вийшло багато видатних письменників, учених, політичних діячів, зокрема Мелетій Смотрицький, Петро Сагайдачний та ін. Острозька школа мала значний вплив і на організацію та постановку навчання в братських школах. Першою такою школою стала заснована у 1586 р. Львівським братством школа у Львові. Напр. XVI — на поч XVII ст- братські школи діяли також у Рогатині, Перемишлі, Кам'янці-Подільському, Галичі, Холмі, Вінниці, Немирові, Луцьку. У Києві братська школа заснована в 1615 р. Першим її ректором був відомий письменник Іов Борецький, пізніше київський митрополит. Братські школи мали демократичний характер, у них навчалися діти міщан, козаків, нижчого духівництва, дрібної шляхти. У школах вивчали старослов'янську, а часто й народну українську мову, польську й латинську мови, а також «сім вільних наук».У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила заснував при лаврі нову школу, яка в 1632 р. була об'єднана з Київською братською школою, внаслідок чого виникла Києво-братська, або Києво-Могилянська колегія. Уже з перших років свого існування ця колегія стояла на рівні західноєвропейських університетів і польських академій.
Крім братських шкіл, на Україні в другій половині XVI — першій половині XVII ст- при церквах у селах і слободах існували численні парафіяльні, «дяківські» школи, в яких навчалися діти селян і козаків. Подібні школи виникли і на Запоріжжі.

 

16. Українське бароко XVII ст. часто називають "козацьким", оскільки в культурі потужно виявилися козацький дух, козацький характер, козацькі смаки. Крім того, чимало шедеврів архітектури і живопису були створені на замовлення козацької старшини. Героями літературних і живописних творів ставали вже не ченці, а політичні і культурні діячі —- гетьмани, козацькі вожді, братчики, герої походів, меценати. Козацькими в той час були такі жанри мистецтва, як історичні пісні і думи, козацькі, плачі й панегірики (С. Яворський, II. Орлик) Стиль бароко в Україні він мав демократичну орієнтацію, що виявилася у властивих українському бароко любові до прикрас, декоративності, потягу до святковості, поетичності в усіх сферах життя. Це відобразилося на оформленні української книжки XVII—XVIII ст., декоративна пишність якої не має аналогів ні в Європі, ні в Росії.. Наприклад, титул київського "Псалтиря", виконаного А. Козачковським. Осередком граверства став Київ,

один із перших майстрів нового стилю у Львові М. Петрахнович, представники львівської школи — І. Руткович та Й. Кодзелевич. Вони розписували церковні іконостаси. У східній Україні окреме місце належить іконостасу Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях Полтавської області: в ньому більше сотні ікон, а розписи вражають експресією руху, енергійними ракурсами. Відомі різьблені пишні іконостаси на декілька поверхів — Софійського і Миколаївського монастирів У бароковій архітектурі втілено найвищі мистецькі досягнення доби. Згадаємо передусім дерев'яні церкви, представлені різними школами — волинс., галиц., буковин., закарп., придніпров. та ін. Пам'ятками козацького бароко стали кам'яні церкви.Бароко — це стиль архітектурних ансамблів. були створені нові ансамблі, центрами яких стали відновлені у ХVII ст. на кошти козацької старшини давньоруські святині: Софійський собор, Михайл. Золотоверх. монастир, Кирилівська церква уКиєві, Спаський собор і собор Єлецького монастиряу Чернігові й Успенський собор, що здавна був найпопулярнішою будовою на Русі. Всі вони вбралися у "бароковий одяг".