Полемічна література й причини її виникнення в українській літературі.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Полемічна література й причини її виникнення в українській літературі.



Сплеск літературного процесу в Україні був пов'язаний з Брестською церковною унією 1596 р., хоча наступ католицизму почався ще з Кревської унії 1385 р. У 1413 р. за Городельською уніює тільки католикам дозволялося займати керівні посади. Помітне місце в цій ситуації в літературній творчості зайняв жанр полемічної літератури, який виник як реакція на експансію католицької церкви в Україні. Полемічна література дістала назву від свого завдання — полемізувати з католиками, що звинувачували православних у меншовартості й неправомірності, зокрема першу хвилю полеміки викликала книга Петра Скарги "Про єдність церкви Божої" (1577 p.) та "На захист Брестської унії"(1597), а також подібні твори Бенедикта Гербеста і Лева Кревзи. У відповідь на непристойні випади католицьких польських авторів розгорнута полеміка була близька до лайки, сповнена звинувачень у смертних гріхах, моральних вадах, вишукування у супротивника відступів від канонів віри тощо. Цим характерні твори острозьких авторів, спрямовані проти Григоріанського календаря 1582 р. (Г.Смотрицького), на викриття утисків православних і злочинів проти людини, вчинених католиками (Х.Філалет - "Апокрисис,1597, К.Острозький, В.Суразький).Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі “Тренос”(1610) (грец. - “плач” - плач православної церкви через відступництво її дітей); Захар Копистенський у “Палінодії” (“книга оборони”), Іван Вишенський у “Раді про очищення церкви” виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, викривав його політику за принципом “чим гірше, тим краще”.

Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму, а й також виступали за реформування православної церкви. Наприклад, Іван Вишенський у “Посланні до єпископів”(1596) викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво.

Література другої хвилі полеміки, що стосується братського руху, характерна проблемним розглядом ситуації, навіть науковим обґрунтуванням висновків і думок. Такі риси притаманні творам "апостола унії" Іпатія Потія("Антиапокрисис" 1599), де він ґрунтовно переконує в оригінальності нової, створеної на Берестейському соборі 1596 р. церкви, намагається поєднати образ Папи і католицькі догмати з особливостями православної релігійності. Подібні аргументи використовував Мелетій Смотрицький ("Антиграфе", 1609 p., "Тренос", 1610 p., "Верифікація прав народу руського", 1621 p.), де відстоював віру та звичаї українського і білоруського народів, закликав до гуманності, толерантності.

Із середовища братського руху вийшов анонімний твір "Пересторога"(прип. Клирику Острозькому, 1605), який порушує актуальні проблеми розвитку української культури.

Наукову фазу полеміки виразно втілює і праця З.Копистенського "Палинодія" (1620 p.). Блискуча ерудиція, глибоке знання фактів церковної та світської історії дали змогу авторові "Палинодії" полемізувати з Левом Кревзою про зверхність Папи Римського, розглядати проблеми загальнослов'янської єдності, розвитку писемності слов'ян, взаємодії їх культур. Унію З.Копистенський вважав шкідливою, оскільки вона не сприяла єдності. Прагнення не так звинувачувати супротивника, як утвердити власну гідність, національну свідомість і гордість, простежується у творах полемістів Кирила-Транквіліона Ставровецького та братів Зизаніїв. У філософських працях "Зерцало богослови" (1618 р.) та "Євангеліє учительне" (1619 p.), виданих автором у власній пересувній друкарні, К.-Т.Ставровецький на противагу аскетизмові І.Вишенського прославляв земне життя, утверджував право людини на знання, освіту. У "Зерцалі богослови" К.-Т.Ставровецький знайомить читача з філософськими проблемами походження і будови Всесвіту, таємницями явищ природи. Його останній твір, опублікований уже після смерті автора (1646 p.), називається "Перло многоцінне" і прославляє радощі та насолоди життя. Подібні мотиви звучать і в творах Лаврентія Зизанія, у "Катехизисі" автор подає відомості, що стосуються таємниць природного світу, намагається пояснити таємничі явища (грім, блискавка тощо) природними причинами.

Особливості реалізму.

Реалізм (від лат. rеаlis – матеріальний, дійсний). Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. В основі реалізму започатковано ретельне всебі­чне вивчення явищ життя, ствердження його естетичної цінності, соціальної спрямованості змісту.Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення. Першим теоретиком реалізму вважається художник Ж.-Д.-Г. Курбе, який у передмові до каталогу виставки своїх творів під назвою «Реалізм» (1855), обґрунтував програмові засади напряму.

Як художній напрямок і творчий метод у літературі і мистецтві реалізм виник в культурі Нового часу. Епоха піднесення суспільного руху, поширення демократич­них ідей визначали історичну своєрідність в зародженні і розвитку реалізму Нового часу.

Визначальні риси реалізму:

- раціоналізм, раціоцентричний психологізм ; - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди; - вільна побудова творів; - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

Взагалі витоки реалізму в літературі відносять до епохи Відро­дження - Рабле, Петрарка, Шекспір, а також Просвіництво - Вольтер, Дідро, Гете. Проте саме початок XIX ст. вважається періодом зрілості реалізму. Тому реалізм першої половини XIX ст. (головним чином у Франції і Ан­глії) вважають "класичним періодом". Творчість Стендаля, Бронте, О.Баль­зака, У.Теккерея, Ч.Діккенса дає можливість осягнути сутність і природу реалізму, визначити його фундаментальні ознаки. До них відносяться історизм погляду на дійсність, об’єктивність художніх підходів, зображення типових характерів в типових обставинах, від­чуття соціальних законів розвитку.

Новий тип реалізму – критичного реалізму, сформувався у XIX ст. на основі посилення визвольної боротьби народних мас. Найвидатніші його представники – О.Бальзак, У.Теккерей, О.Пушкін, М.Гоголь, Л.Толстой, І.Тургенєв, Т.Шевченко, І.Франко критикували протиріччя і антагонізми, розкривали вади буржуазно-панського ладу, показували невідпо­відність цього ладу нормам людської моралі.

Засновником критичного реалізму в українській літературі став Т.Г.Шевченко. Глибоке розкриття соціальних протиріч, викривальна спрямованість характеризують творчість письменників-реалістів Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького, Лесі Українки, М.Коцюбинсь­кого, збагачують українську літературу творами виняткового ідей­но-художнього значення.

В XX ст. в умовах грандіозних змін і в епоху переходу від ка­піталізму до соціалізму виникають нові форми і нова естетична система, що відбивала тодішню ідеологію – соціалістичний реа­лізм (М.Горький, М.Шолохов, О.Довженко, М.Андерсен-Несе, Ш.О’Кейсі, П.Неруда, Б.Брехт).

Новий етап розвитку реалістичного образотворчо­го мистецтва розпочався ще в епоху Відродження і тісно пов’язаний з творчістю Дюрера (Німеччина), в XVII ст. – М.Караваджіо (Італія), Д.Веласкеса (Іспанія), П.Рубенса і А. Ван Дейка (Фландрія), П.Ластмана, Рембрандта, Ф.Гальса, Яна Вермера (Нідерланди). Творчість Ж. Б.С. Шардена – у Франції, У.Хогарта у Великій Британії, була пов’язана з ідеями Просвітництва. Увага цих художників була спря­мована на відображення повсякденного життя простих людей із "третього стану". Пильна увага до людини виникла також в пор­треті епохи класицизму (Ж.Л.Давид, Ж.О.Д. Негр – у Франції). Значне місце у розвитку реалізму належить творчості Ф.Гойї. Укріплюються реалістичні тенденції в портреті, побутовому жанрі і пейзажі (Т.Жерімо, Е.Делакруа, О.Домьє, К.Коро, а також майстри барбізонської школи у Франції). Риси реалізму прослідковуються у творчості російських майстрів першої половини XIX ст. – в порт­ретах О.Кіпренського і В.Тропініна, жанрових картинах О.Венеціанова, пейзажах С.Щедріна. Вірність принципам реалізму, безпосереднє вивчення натури з глибинним філософським узагальненням виявляється в творах О.Іванова і особливо, засновника російського демократичного реалізму П.Федотова.

У скульптурі XIX ст. романтизм відобразився у творчості О.Родена у Франції, К.Меньє в Бельгії. В російському образотворчому мистецтві 2-ї половини XIX ст. реалістичні тен­денції з найбільшою силою виявляються у творчості художників-передвижників (В.Перов, І.Крамський, І.Рєпін, В.Суріков, М.Ге, І.Шишкін, О.Саврасов, І.Левітан та ін.).

Наприкінці XIX – початку XX ст. традиції критичного реа­лізму розвивали художники різних країн (Т.Стенйлен у Франції, М.Ліберман, Г.Цілле, К.Кольвіц в Німеччині, Ф.Бренгвін у Ве­ликій Британії). На початку XX ст. традиції реалізму в живопису були особливо стійкими в Росії у творчості В.Сєрова, К.Коровіна, С.Іванова, М.Касаткіна, у скульптурі – в роботах А.Голубкіної.

Засновником реалізму в українському мистецтві був Т.Шевчен­ко. Його традиції розвивали художники XIX-XX ст. – М.Пимоненко, С.Васильківський, С.Св’ятославський, І.Труш, Є.Кульчицька, О.Монастирський, І. Бокшай та ін.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.212.116 (0.021 с.)