Методика викладання літератури у зв’язках з іншими науками.

Взаємозв'язок у вивченні шкільних предметів дає можливість позбутися тих штучних перегородок, які самі собою виникають у процесі навчання між окремими структурами знань про той чи інший об'єкт, предмет тощо.

Міжсистемні асоціації забезпечують продуктивність та динамічність мислення.

Можна виділити такі взаємозв'язки літератур:

— типологічні. Вони зумовлюються насамперед тим, що ці літератури розвивалися на спільному соціальному ґрунті. Звідси — спільність тем, ідей, мотивів, образів, шляхів художнього зображення письменниками дійсності;

— контактні взаємозв'язки. Вони засвідчують про безпосередні знайомства письменників, їх спільну працю.

Взаємозв'язки у літературах виявляються також і в галузі літературної критики, перекладів тощо.

Українська література повинна вивчатися в контексті розвитку світового літературного процесу і насамперед слов'янських літератур. В епоху панування тоталітарної системи учителі української літератури були зобов'язані на уроках забезпечувати взаємозв'язок з російською, російські ж словесники, як правило, до взаємозв'язків літератур не вдавалися.

Без сумніву, передова російська література впливала на розвиток української, але цей вплив ніколи не був односторонній. Мова може йти лише про взаємовпливи літератур.

Література в школі вивчається не лише як мистецтво, але й як об'єкт літературознавчої науки. Тому природно, що методика викладання літератури повинна спиратися на ті методологічні засади, які виробило наше літературознавство. Наукові праці літературознавчого характеру допомагають учителеві усвідомити особливості художньої літератури, закономірності її розвитку. У світлі вимог сучасного літературознавства з урахуванням закономірностей педагогічного процесу, особливостей сприймання учнями словесного мистецтва аналізуються і оцінюються художні твори, визначається роль і місце письменника в літературному процесі. Таким чином, літературознавство є науковою базою методики викладання літератури.

Методика викладання літератури широко використовує також результати мовознавчих досліджень. Художня література — мистецтво слова. І вивчення її в школі вимагає пильної уваги до мови художніх творів. Уміння відчувати мову у поетичному контексті сприяє усвідомленню творчої індивідуальності письменника, своєрідності його стилю, напряму, допомагає оцінити силу його художнього таланту. Закономірно, що розвиток мовознавства певною мірою позначається на наукових основах вивчення художньої літератури.

Хоч мова та література в школі виступають як два окремих предмети, у своєму суспільному бутті вони нагадують дві грані одного і того ж явища. Спільна точка дотику цих предметів є насамперед слово. А тому логічно вмотивованим є взаємозв'язок методики викладання літератури з методикою викладання мови і в плані спільних дій учителів, спрямованих на збагачення усного і писемного мовлення учнів.

Українська художня література як мистецтво слова нерозривно пов'язана з такими багатьма галузями духовного життя людини як живопис, графіка, кіно тощо. Цей взаємозв'язок особливо виявляється в ідейно-тематичному плані, у стильовій своєрідності мистецьких творів.

Методичні рекомендації можуть бути дієвими тільки в тому випадку, якщо вони будуються з урахуванням глибокого розуміння закономірностей педагогічного процесу. Методика викладання літератури — педагогічна наука. Теоретична зрілість і практична цінність кожної педагогічної науки визначається насамперед тим, якою мірою вона розкриває закономірності педагогічних явищ, що є об'єктами її вивчення. Як кожна педагогічна наука, методика тісно пов'язана з педагогікою, що науково обґрунтовує мету, завдання національного виховання підростаючого покоління і шляхи його практичної реалізації. Для методики викладання літератури важливе значення має теоретичне обґрунтування вітчизняною дидактикою основних принципів і прийомів навчання, які забезпечують оптимізацію навчального процесу.

Щоб прилучати учнів ідентифікувати себе з рідним народом, необхідний взаємозв'язок із етнопедагогікою.

Викладання літератури в школі повинне будуватися на засадах народознавства й українознавства — фундаментальних наук, об'єктом яких є вивчення особливостей національного характеру, світогляду народу, його побуту, національних традицій, звичаїв, обрядів, вірувань, психології, історико-культурного досвіду тощо.

Не менш тісний зв'язок методики викладання літератури з психологією. Будуючи наукову систему вивчення літератури, не можна не враховувати того, що об'єктивний зміст художнього твору завжди вступає у взаємодію з певними суб'єктивними факторами. У сприйманні художньої літератури важлива роль належить відтворюючій уяві, емоційному співпереживанню, пам'яті тощо. Методика викладання словесності, даючи систему наукових рекомендацій, повинна зважати на учня не лише як на об'єкт впливу, а й як на суб'єкт дії. Без психологічної основи методика викладання літератури перестає бути серйозною наукою, неминуче скочуватиметься на рейки суб'єктивізму. Психологічне вмотивування необхідне і в процесі розгляду вчинків персонажів, їх поведінки.

Література нерозривно пов'язана з історією, соціологією, особливо історією рідного народу. Образи-персонажі — це люди конкретної епохи, певних історичних обставин. Лише в контексті історичної епохи можна зрозуміти діяльність митця як громадянина, учасника літературного процесу, автора художніх творів. В історії народу — і ключ до розуміння певних періодів розвитку літератури.

Звичайно, окрім спільних завдань, що розв'язуються зусиллями багатьох методистів, методика викладання української літератури покликана розв'язати ряд проблем, зумовлених специфікою роботи в національній школі. Насамперед вони стосуються визначення змісту літературної освіти учнів, специфіки вивчення окремих тем, особливостей сприймання художніх творів, ознайомлення з якими передбачено шкільною програмою. У кожній національній літературі виявляється свій національний колорит, свої специфічні особливості. Все це зумовлює те, що національна література, як і національна історія повинні існувати як окремі шкільні предмети. Саме через ці предмети (включаючи і вивчення рідної мови) значною мірою здійснюється процес ідентифікації з рідним народом. А тому ідея інтеграції предметів (українська література+світова література = література, історія України + історія інших народів = історія), яку намагаються здійснити в недалекому майбутньому окремі керівники освіти, є неприйнятною, антинаціональною, глибоко помилковою.

75.Розгорніть питання про вивчення читацьких інтересів учнів.

Підвищити вплив книжок на формування читацької самостійності і розвитку інтересів читачів, спрямувати їх у потрібне русло, виробити у молодших школярів звичку шукати відповіді на свої „чому?” у книжці, задовольняти читацькі потреби - завдання уроків класного і позакласного читання. Саме ці уроки покликані формувати активного читача, підготувати до самостійного використання книжки у подальшому навчанні, виробити вміння орієнтуватись у читацькому колі.

У психолого-педагогічній літературі формування читацьких інтересів розглядається у руслі досліджень прийомів формування інтересу до науково-пізнавальної літератури (Н.М.Дружиніна, Н.М.Житомирова, Л.В.Озарчук, Т.В.Рубцова, Г.П.Ткачук, М.Б.Шеломен- цева), роль інтересу у навчально-виховному процесі (Н.М.Бібік, Т.Ф.Бугайко, Н.Й.Волошина,

О.І.Киричук, ОЛ.Савченко, Н.Ф.Скрипченко, О.В.Скрипченко та ін.). Науковці схильні до думки, що у становленні читацької самостійності висхідним є мотиваційний компонент, а ведучим її мотивом - пізнавальний інтерес.

Необхідною умовою виникнення потреби в читанні є поінформованість та обізнаність у доступному колі читання. Аналіз результатів констатувального експерименту дозволив зробити висновок, що вчитель у своїй роботі має прикласти максимум зусиль, щоб ознайомити дітей із широким колом літератури, яка б відповідала віковим читацьким інтересам дітей. Разом із тим це можливо при дотриманні системи навчання в процесі формування читацької самостійності і читацьких інтересів.

Читацький інтерес має надзвичайно велику спонукальну силу: він спонукає школяра до пізнання, змушує шукати відповіді на виникаючі питання в книжці, прагнення пошуку. Звідси, без вивчення читацьких інтересів неможливо керувати самостійним читанням учнів, виявити місце книжки в житті конкретної людини, відшукати шляхи до кожного, так як „неможливо успішно розвивати і виховувати того чи тих, кого недостатньо знаєш”.

Вивчення читацьких інтересів допомагає вирішувати питання формування читацької активності, завдання виховання розвинутої особистості, саморозвитку і самовиховання. Ось чому в останні роки особливо гостро в системі виховання творчої особистості постала проблема самостійного читання, формування інтересу до книжки.

Книжка здатна творити чудеса. Але не всі учні, за нашою констатацією, однаково звертаються до неї. Це пояснюється тим, що не у всіх розвинені читацькі пізнавальні інтереси. В чому ж вони проявляються? Насамперед, у позитивному ставленні учнів до читання, у прагненні ознайомитися зі змістом творів як джерелом нових знань.

Читацькі пізнавальні інтереси можуть мати епізодичний і стійкий характер. Про епізодичний можна говорити лише тоді, коли дитина звертається до книжок час від часу. Це здебільшого зумовлюється, за нашими спостереженнями, тим, що учень в якійсь мірі зацікавився змістом даного твору або його приваблює зовнішній вигляд книги, ілюстрації в ній, поради когось зі старших чи товаришів.

Первинний інтерес зумовлюється впливом як стихійних, так і організованих факторів. Досліджуючи джерела виникнення пізнавальних інтересів і співвідношення між цими факторами, ми виявили, що під пливом школи, сім'ї, позашкільних закладів, дитячих передач по телебаченню первинний пізнавальний інтерес виникає тільки в 32,3 % дітей, а у 67,7 % він виникає стихійно.

Стійкий інтерес до читання характеризується тим, що учень читає систематично, сам виявляє активність, розшукує книжки для читання, відчуває потребу в ньому. Виховання у школярів стійкого інтересу до читання - одне із найважливіших завдань школи.

Інтерес це активна пізнавальна спрямованість людини на певний предмет чи явище дійсності. Нами визначені й обґрунтовані психолого-педагогічні умови щодо формування інтересу до книжки, любові до читання:

• книги, до яких учитель хоче виховати інтерес, мають завжди оточувати дітей;

• зміст і форми роботи плануватимуться вчителем у відповідності до рівня знань і вмінь із читання певного класу;

• робота з книгою буде так організована, щоб задоволення інтересу стало життєво необхідним для кожного учня, щоб втрачені сили приносили дитині радість, а набуті знання й уміння вона могла використати в житті.