Які види характеристик літературних героїв використовує учитель-словесник при аналізі художнього твору?

Аналіз літературного твору — логічна процедура, сутність якої полягає у розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, в розгляді кожного з них зокрема та у взаємозв'язках з метою осягнення, характеристики своєрідності цього твору. Шляхи аналізу — це вибір певних складників твору для детального розгляду. Коли принципи й види (методи) спрямовують роботу дослідника немовби «зсередини» їхнього літературознавчого досвіду, то шляхи спонукають до конкретних дослідницьких дій. У процесі розвитку літературознавства сформувався цілий набір шляхів аналізу. Найпоширенішим є пообразний і проблемний аналіз. До Велика увага на характеристику літературних героїв приділяється при по образному аналізі. пообразного аналізу доцільно вдаватися тоді, коли у творі яскраві характери персонажів знаходяться на першому плані. Існує деккілька видів характеристик літературних героїв, це – індивідуальна, групова чи порівняльна.

Індивідуальна характеристика використовується щоб з’ясувати яка суспільна проблема привела автора до створення даного образу.

При індивідуальній характеристиці літературного героя потрібно зосередити увагу на такі фактори:

Вступ. Місце персонажа в системі образів твору.

Головна частина. Характеристика персонажа як певного соціального типу.

Соціальне й матеріальне становище.

Зовнішній вигляд.

Своєрідність світосприймання й світогляду, коло розумових інтересів, схильностей і звичок:

характер діяльності й основних життєвих устремлінь;

вплив на навколишнім (основна сфера, види й типи впливу).

Область почуттів:

тип ставлення до оточуючого;

особливості внутрішніх переживань.

Авторське ставлення до персонажа.

Які риси особистості героя виявляються в творі:

за допомогою портрета;

в авторській характеристиці;

через характеристику інших дійових осіб;

за допомогою передісторії або біографії;

через ланцюг учинків;

у мовній характеристиці;

через "сусідство" з іншими персонажами;

через навколишнє оточення.

Висновок. Яка суспільна проблема привела автора до створення даного образу.

Порівняльна характеристика використовується для того щоб зіставити однотипні і контрастні характери одного чи різних творів: для з'ясування місця й значення дійової особи у виучуваному творі, доробку письменника, в літературному процесі.

Наприклад, уміння зіставляти два образи-персонажі одного (чи різних) творів складається з таких прийомів: уміння дібрати з художнього тексту матеріал для характеристики кожної з цих дійових осіб; осмислити його; скласти план; відтворити у своїй уяві кожний із образів в єдності їх зовнішніх і внутрішніх рис; зіставляти характери з метою виявлення спільних і відмінних рис; виведення висновків.

Характеристику трьох і більше героїв називають груповий. Розрізняють декілька видів групової характеристики:

1) групова характеристика, з якої не можна виділити жодного індивідуального обличчя, тому що всі особи однакові але своєю ідейно-художньої ролі у творі (наприклад, Селяни-правдошукача в поемі М. А. Некрасова «Кому на Русі жити добре»);

2) групова характеристика, з якої можна виділити одного, двох або трьох героїв, але за ними стоїть маса

3) групова характеристика, складена на основі індивідуальних наприклад:

Найбільш легко скласти групову характеристику на основі індивідуальних. Основні логічні операції, які здійснює автор такого міркування, - це відволікання та узагальнення. Порядок роботи над груповий характеристикою такий:

1) відбір матеріалу для міркування (назвати всіх героїв, які увійдуть в групову характеристику);

2) визначення змісту теми (основне питання теми, відволікання та узагальнення, відповідь на питання теми, формулювання головної думки, остаточна відпрацювання плану). (Аргументи підбираються в процесі відволікання та узагальнення.)

Визначити зміст групової характеристики набагато складніше, ніж звичайного докази. Перш ніж дати точну відповідь на питання теми, треба згадати кожного героя (з відібраних для групової характеристики) в усій сукупності його рис характеру, вчинків і т. д.; потім вибрати (відволікти) з цих індивідуальних характеристик тільки те, що є спільним для всіх, і з'єднати (узагальнити) риси, властивості, особливості кожного героя в одну характеристику. Спираючись на неї, можна дати пряму відповідь на питання теми, а з нього - сформулювати основну ідею (теза) міркування; аргументами будуть ті загальні риси, які ми виявили в процесі відволікання та узагальнення.

Які фактори сприяють розвитку літературно-творчих здібностей учнів на уроках і в позакласній роботі з літератури?

Де закінчується обдарованість і починається талант? Талант народжується чи виховується? На ці та багато інших запитань однозначної відповіді немає. Існує дві абсолютно протилежні точки зору:

1. талант є вродженою властивістю;

2. талант є наслідком відповідних умов виховання та наполегливої праці.

Істина, як завжди, лежить посередині. Здібності кожної людини розвиваються відповідно до її задатків.

Розвиток генетичних здібностей можливий лише за наявності оптимального середовища, сприятливого для цього. І навпаки – середовище допомагає розвитку лише за наявності гарної спадкової основи.

У дитинстві кожна людина — поет. Та чи стане це захоплення серйозним у дорослому віці? Душу пробуджує почуття прекрасного. Якщо його не виховувати, учень залишиться байдужим до краси природи і слова. За словами Г.Альтшуллера, «творчості, як і будь-якої діяльності, можна вчитися».

Умовою успіху цього процесу є технологія формування творчої особистості, яка спрямована на розвиток таких здібностей, як здатність бачити проблеми, виявляти суперечності, висувати гіпотези, оригінальні ідеї, аналізувати, інтегрувати, як уміння здійснювати пошук, дослідницьку діяльність, критично мислити.

Становлення творчої індивідуальності сучасного школяра відбувається у навчальній взаємодії вчителя та учнів під час навчально-виховного процесу. Для того, щоб педагогічна взаємодія була ефективною, необхідно поєднати творчу активність вчителя-словесника та учнів так, щоб школярі психологічно відчували себе творцями навчального процесу, учасниками педагогічної творчості, яка забезпечує найкращий розвиток їхніх пізнавальних інтересів та здібностей. В основі такої взаємодії, перш за все, - використання творчих завдань різних видів.

Відомий український дидакт В.О.Онищук вказує, що творчі вправи (завдання) за своїм змістом і методами або прийомами виконання наближаються до ситуацій, які можуть виникнути в житті кожної людини. Дидактична мета творчих завдань полягає в тому, щоб сформувати в учнів уміння успішно орієнтуватися в життєвих ситуаціях, розв’язувати проблеми на основі творчого використання отриманих знань і набутих навичок.

Сучасні методичні дослідження пропонують використовувати на уроках словесності творчі завдання чотирьох типів.

Перший тип – завдання на формування допитливості й здатності бачити суперечності.

Наприклад:

Чи потрібні розділові знаки?

Другий тип – завдання на формування гіпотетичності мислення.

Наприклад:

1. Відновіть зміст невідомого вам тексту за його кінцівкою.

2. Прочитайте обрамлення до твору-оповідання. Допишіть основну частину.

3. Чи подобається вам наведений нижче пейзаж? Чого йому не вистачає?

На березі річки стоїть дерево. Його гілки тягнуться до неба. Довкола порожньо. Тільки трава та квіти. Далі росте пшениця. Волошки. Спека. Тиша.

Змініть текст так, щоб він став «справжнім» пейзажем.

Третій тип – завдання на формування незалежності оцінок.

Наприклад:

Ван-Дайку належать такі слова: «Чимало скарбниць у світі відкривається, як Сезам казкового Алі-Баби, словесним ключем». А Наполеон свого часу сказав: «Хто не вміє говорити, кар’єри не зробить». Чи дійсно слово володіє такою великою силою?