Вкажіть види наочності, які можна використати при вивченні життєпису письменника.




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вкажіть види наочності, які можна використати при вивченні життєпису письменника.



Вкажіть основні етапи роботи над текстом художнього твору в школі.

Вивчення художнього твору, як правило проходить такі етапи: а) підготовка учнів до його сприймання; б) ознайомлення з текстом; в)текстуальна робота над твором; г) підсумкові заняття.

З метою ефективної організації занять необхідно: раціонально розподілити час, який відводиться на ознайомлення учнів з твором, накреслити систему уроків, якщо твір вивчатиметься на декількох заняттях, намітити ті епізоди, образи, картини, художні деталі, які розглядатимуться в процесі аналізу; продумати завдання для учнів, обрати методи, прийоми, види і форми роботи, які забезпечать високу педагогічну результативність в умовах певного класу і певного складу учнів.

Отож, сприйняття – складний динамічний процес, який передбачає особистісне прочитання, інтерпретацію, мікроаналіз художнього твору самим читачем. Він супроводжується емоційними переживаннями і є завжди цілісним і безпосереднім. Тому, починаючи роботу з текстом, вчителю необхідно ввести школярів у твір, викликати інтерес, збудити читацьку увагу, а потім і активне ставлення до написаного.

Як залучити учнів до читання художніх творів – одвічне питання всіх учителів - словесників.

Як би важко не було, але вчитель повинен створити такі умови на уроці, щоб учень захотів прочитати твір. Слід максимально підготувати школярів до зустрічі з текстом художнього твору. Це можуть бути різні види коментарів, відомості про особливості жанру твору, читання цікавих уривків, що викличуть в учнів інтерес, створять емоційний настрій (літературний матеріал повинен викликати в учнів ті почуття, які відповідають основній тональності твору).

Роботі по вивченню художнього твору і творчості письменника можуть передувати повідомлення історичних , біографічних, а в старших класах ще й теоретико-літературних, філософських, естетичних відомостей. Форми цих повідомлень можуть бути різними: лекція вчителя, аналіз письмової роботи, раніше запропонованої учням, робота з картиною, кіноурок, літературна екскурсія, культпохід в театр, музей чи на лоно природи.

Роль вступних занять зводиться до того, щоб викликати інтерес до програмного матеріалу і створити умови для його розуміння. Пізнавальний інтерес – це один з найважливіших мотивів навчання школярів. При роботі над великими творами підготовка до сприйняття складається з чотирьох етапів:

1 етап – встановлення зв’язку з раніше вивченими і самостійно прочитаними творами;

2 етап - знайомство з біографією митця, епохою, в якій жив письменник чи яка знайшла відображення в творі;

3 етап – повідомлення про історію написання твору , його проблематику, публікацію і постановку на сцені;

4 етап – робота з невідомими поняттями, назвою, підзаголовком, присвяченням, епіграфом тощо.

Підготовка до сприйняття є важливою умовою осмисленого глибокого прочитання літературного твору, активізації розумово-пізнавальної діяльності учнів.

Первинне читання та прийоми усвідомлення тексту художнього твору

Основною умовою ефективного вивчення літератури є знання тексту художнього твору. Тому дуже важливо, щоб усі учні прочитали його своєчасно. Художній твір, призначений для текстуально вивчення, як правило, читають двічі. Перше читання зветься первинним. Під цим терміном розуміють вихідне, початкове, швидке читання, яке дає змогу одержати уявлення про загальний зміст твору, його ідею. Знайомлячись вперше з художнім твором, учні в основному звертають увагу на події і лише на подальших стадіях проникають у словесно-образну та композиційну структуру.

Вчитель покликаний формувати уважного, допитливого читача, закоханого в книгу, що прагне через неї збагнути життя і вдосконалювати самого себе.

Шкільний аналіз будується на літературознавчих і специфічних прийомах роботи з художнім текстом. Прийоми аналізу – це засоби осмислення художнього твору. Арсенал шкільних прийомів роботи з літературним твором досить різноманітній:

постановка запитань для тексту;

уміння виділяти головне і другорядне;

складання плану, конспекту, тез;

уміння підбирати цитати;

різні види коментарів;

переказ тексту;

зіставлення різних редакцій твору;

порівняння головних героїв з прототипами;

усне словесне малювання;

інсценування;

виразне читання;

складання кіносценаріїв;

зіставлення текстів з творами інших видів мистецтва.

Коментоване читання навчає учнів вдумливо читати, самостійно міркувати, розвиває художній смак і почуття мови. Прийоми коментування змінюються у зв’язку із специфікою твору і рівнем літературного розвитку учнів та метою уроку. Коментувати треба лише те, без чого учні не зможуть зрозуміти твір. Зайве захоплення коментуванням може призвести до того, що в тексті все буде зрозумілим, а літературний твір як мистецтво слова вже не буде існувати. В методиці викладання літератури виділяють такі типи коментування: лінгвістичне, стилістичне, історичне ( додаток 6).

Під час первинного ознайомлення з художнім твором доцільно звертатись до його переказу. По-перше, такий підхід дозволить учителеві встановити рівень доступності творів для учнів і привчить звертати увагу на особливості художньої форми; по-друге, зосередить увагу школярів на головних епізодах, які допоможуть усвідомити ідейно-художній зміст; по-третє, викличе інтерес до читання запропонованого тексту.

При аналізі художнього твору важливу роль відіграє деталь. Педагогу необхідно навчити школярів бачити деталь у творі, визначати її місце в структурі художнього образу. Робота над художньою деталлю допомагає виховувати вдумливого читача, показувати несхожість мистецького почерку кожного письменника.

Поглиблене засвоєння художнього твору в процесі другого читанняДруге читання – це вибірково-систематизоване читання від частини до цілого. Без перечитування не можна збагнути всю глибину художнього твору. Повторне, повільне, аналітичне читання розширює враження про твір, він сприймається як єдине ціле, виразніше відчувається його своєрідність.

Головне завдання вчителя літератури – допомогти учням зрозуміти художній твір, глибинно осягнути його художню та естетичну сутність, виховати уважного вдумливого читача.

Аналіз твору має стати основою літературної освіти учнів. Навчитися аналізувати літературний твір означає:

сприймати його не пасивно, а осмислено, активізуючи всі якості культурного читача;

розуміти його не на побутовому рівні, а в контексті розвитку світової культури, філософської думки, з позиції духовних прагнень свого часу;

уміти отримувати справжню естетичну насолоду від твору як мистецтва слова.

Твори, прочитані і проаналізовані учнями самостійно, стають органічною частиною їхнього усвідомленого інтелектуального досвіду. Вчитель має знайти найкоротший та найефективніший шлях донесення змісту тексту до учня, збудити його пошукову активність. Адже найкраще запам’ятовується саме той матеріл, що був віднайдений учнем самостійно, був ним особисто відчутий і пережитий.

Світосприйняття вчителя, його світоглядна позиція відіграє важливу роль у процесі викладання літератури, проте не може бути об’єктивним критерієм аналізу та оцінки художнього твору. Тому не варто нав’язувати учням свого сприйняття. Важливо, щоб в процесі аналізу художнього твору були збережені права дитини на власну думку, на свої переконання.

План аналізу епічного твору.

Тематика і проблематика (Гуманізм, розкриття внутрішнього світу кожної людини, її індивідуальність та неповторність – основні питання, на які наголошує письменник);

Жанр(оповідання).

Форма оповіді ( від імені автора).

Сюжетно-композиційні особливості ( позасюжетні елементи - І ввечері, вдома, дід із жалем каже матері: «В тебе він, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагоні....; Наприклад,Олесь прагне малювати глек тоді, коли йому цього не хочеться і коли це йому не потрібно. Наприклад, вчителька, яка викладає малювання, не знає як поводити себе: відстоювати професійну принциповість чи поступитись перед незвичайним учнем).

Простір і час(Григір Тютюнник навмисно обирає зиму як тло подій. Бо саме взимку є холодна тиша, тиша і сніг. їх подовгу слухає вразливий Олесь, замість того, щоб жити за правилами, написаними іншими І» людьми, бо вони йому не підходять)

Система образів і засоби їх розкриття (Олесь, мати, дід, однокласники).

Мова художнього твору (літературна, насичена художніми засобами та деталями).

Ідея. Задум письменника і його втілення (розкриття внутрішнього світу кожної людини, її індивідуальність та неповторність).

Місце в історико-літературному процесі (займає неабияке мімце в літературному процесі, адже питання ці є важливими в кожен історичний період, адже торкаються людини, її місця у суспільстві).

Учнів.

Проблема виховання моральних почуттів є об'єктом наукового дослідження відомих філософів, багатьох педагогів та психологів, тому що моральні почуття не закладені генетично або природою, а їх потрібно виховувати, і саме вони є основою формування моральної особистості.

Т. Шевченко у своїх працях назвав моральні почуття не «даром природи», а історично і соціально сформованим почуттям, яке потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.

Мистецтву як засобу виховання належне місце відводив В. О. Сухомлинський, але насамперед фольклорному, бо школа має шанувати національну культуру і при цьому утвержувати загальнолюдські цінності. Автор був переконаний в необхідності виховання в початковій школі, коли особливої актуальності цей процес набуває у конкретному емоційному прояві-вчинкові. Вчений зауважував: якщо виховувати дитину за схемою «зрозумій те, що я тобі говорю, почуй те, що я хочу утвердити в твоїй душі -— і ти будеш хорошою людиною», то це може призвести до втрати змісту високих слів у свідомості дитини. До почуття потрібно підвести, його потрібно викликати, пробудити емоційною ситуацією.

Як промінь, «що пронизує зміст людських вчинків», вбачає почуття В. О. Сухомлинський, а моральності він відводить основне місце у своїй педагогічній системі. На його думку, казка — активне естетичне мистецтво, яке захоплює усі сфери духовного життя дитини: розум, почуття, уяву, волю. Казковий жанр розвиває мислення кожної дитини, сприяє створенню інтелектуальної атмосфери в дитячому колективі. Вона оволодіває почуттями учнів, тому що через казку діти пізнають світ не тільки розумом, але й серцем. «Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка — благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни». На думку педагога, музика, уява, казка, мистецтво допомагають дитині розвивати свої духовні сили, особливо велике задоволення у школярів викликає прослуховування музики казкового характеру. В. О. Сухомлинський підкреслює, що музика — це мова почуттів, а казка — одна з умов, яка сприяє входженню дитини в музичний світ, тим часом як музика є незамінним засобом виховання учнів.

Т. П. Гаврилова звертає увагу на те, що здатність людини емоційно співчувати (відгукувався) розвивається поступово, під впливом читання художньої літератури, і особливо в ранньому дитинстві та в молодшому шкільному віці — завдяки систематичному читанню казок.

С А. Литвиненко розкриває ефективність формування цих почуттів у молодших школярів через цілеспрямованість, систематичність гуманістичного впливу засобами казки у навчально-виховному процесі [7].

Т. І. Гризоглазова, як і В. О. Сухомлинський, зауважує, що музика в казці виконує внутрішню функцію: за допомогою інтонації, динаміки, темпу передає почуття, які стимулюють психологічні процеси сприйняття [8]. Використовуючи музичну казку як засіб виховання, вона розробила організаційно-методичну систему, що складається з трьох рівнів: емоцій но-чуттєвого; емоцій но-пізнавального; емоційно-діяльнісного.

Н. Стельмахович довів вплив фольклорної казки на почуття та емоційне її сприйняття дітьми.

Моральне виховання — поступальний, багатогранний процес, що здійснюється на основі комплексного підходу і передбачає формування моральної свідомості учнів, моральних переконань, почуттів та морально-етичних норм поведінки.

Тому завдання морального виховання полягає в утвердженні принципів загальнолюдської моралі, людської гідності, національної свідомості, патріотизму, порядності, злагоди між людьми, доброти, милосердя та інших чеснот, а також виховання духовної єдності поколінь, закріплення досвіду гуманних взаємин, формування морально-етичних знань, навичок свідомої культурної поведінки.

Моральні норми і правила поведінки успішно засвоюються учнями тоді, коли вчитель не тільки розкриває їх зміст, й створює проблемні ситуації (на уроках літератури, під час читання казки чи іншого твору), щоб учні мали змогу скористатися набутими знаннями.

Там, де не забезпечується єдність знань і практичної поведінки, моральні норми засвоюються учнями лише формально. Школярі їх знають, уміють застосовувати, але не бажають виконувати або поводять себе по-різному (в школі додержуються норм моралі, а поза нею діють всупереч).

Учням 1-5 класів притаманне наслідування. Це явище має позитивне й негативне значення в засвоєнні моральних норм і правил поведінки. У зв'язку з недостатнім життєвим досвідом та самосвідомістю вони починають наслідувати небажані форми поведінки: брутальність, недисциплінованість, нахабність, жорстокість тощо. Разом з тим наслідування і повчання, зокрема казки (постійна перемога добра над злом, правди над кривдою, долі над злиднями), полегшує засвоєння норм і правил поведінки.

Діти намагаються наслідувати вчителя, авторитетних для них дорослих. Саме у цей період в учнів зростає роль особистого прикладу перед учителями, товаришами. У зв'язку з цим вимогливішою є їхня оцінка поведінки інших учнів, підвищується відповідальність за свої дії та вчинки.

Формуючи моральні якості учнів, потрібно визначати мотиви дій. Важливо виправляти школярів у моральній поведінці, у моральних вчинках не тільки на виховних годинах та тоді, коли дитина вчинила невірний крок у певній ситуації, але й на уроках літератури, під час аналізу художнього твору (на прикладі поведінки конкретного образу та результатах такої поведінки). Проте виховувати моральні якості треба не лише на позитивних прикладах вчинків персонажів, учні повинні знати і розуміти погане, потворне, щоб вони могли розібратися, оцінити, порівняти вчинки літературних героїв.

Евристичний метод.

Прийоми:

1)Побудова логічно чіткої системи запитань (до аналізу тексту, критичні статті, з теоретичних питань), які б послідовно вели думку учнів від спостереження над явищем до його аналізу, від суб’єктивних спостережень до узагальнень;

2) побудова системи завдань;

3) постановка проблеми вчителем і ілюстрація шляхів її розв’язання (проведення диспуту)

Цей метод розвиває критичну думку учнів, вчить самостійно здобувати знання.

3. Дослідницький метод.

Прийоми:

- висунення вчителем проблеми для всього класу, при чому ряд аспектів цієї проблеми розробляється групою учнів чи індивідуально;

- вчитель пропонує теми для семінарських занять і учні беруть цікаві їм для доповіді, співдоповіді, чи роблять виступ в ролі опонента;

- вчитель пропонує учням для аналізу твір, який не вивчався за програмою; або ж твір вибирається самим учнем. Пропонуючи теми, вчитель консультує, спрямовує пошук.

Репродуктивний метод.

Прийоми:

- розповідь вчителя про життя і творчість письменника;

- лекція;

- оглядова лекція (із складанням плана-конспекта);

- завдання за підручником, навчальним посібником

Види діяльності:

- запис планів, конспектування лекцій;

- складання тез прочитаних статей;

- підготовка усних відповідей за матеріалами лекції;

- складання хронометричних таблиць.

Ця класифікація теж не універсальна, чого не заперечував і сам Кудрешок, наголошуючи, що слід шукати більш точні критерії, принципи, на яких і будувати класифікації.

 

План аналізу ліричного твору

1. Тема.

2. Ідея.

3. Образ автора або ліричного героя ( його думок, почуттів, переживань).

4. Композиція.

5. Жанр.

6. Особливості ритму, мелодики, темпоритму (система віршування, віршовий розмір, ритми).

7. Мова художнього твору (тропи, фігури та інше).

8. Зв’язок з певним напрямом, течією.

 

План аналізу епічного твору.

1. Тематика і проблематика.

2. Жанр.

3. Форма оповіді ( від імені автора, оповідача тощо).

4. Сюжетно-композиційні особливості ( позасюжетні елементи).

5. Простір и час.

6. Система образів і засоби їх розкриття.

7. Мова художнього твору.

8. Ідея. Задум письменника і його втілення.

9. Місце в історико-літературному процесі.

 

План аналізу епічного твору.

· Тематика і проблематика.

· Жанр.

· Форма оповіді ( від імені автора, оповідача тощо).

· Сюжетно-композиційні особливості ( позасюжетні елементи).

· Простір и час.

· Система образів і засоби їх розкриття.

· Мова художнього твору.

· Ідея. Задум письменника і його втілення.

· Місце в історико-літературному процесі.

План аналізу драматичного твору

· Жанрова природа тексту.

· Конфлікт.

· Особливості розвитку сценічної дії.

· Характери героїв і художні засоби їх розкриття.

· Сюжетні та позасюжетні елементи (монологи, діалоги, ремарки тощо).

· Тема та ідея.

· Різні наукові та читацькі інтерпретації.

· Місце в історико-літературному процесі.

План аналізу драматичного твору

· Жанрова природа тексту.

· Конфлікт.

· Особливості розвитку сценічної дії.

· Характери героїв і художні засоби їх розкриття.

· Сюжетні та позасюжетні елементи (монологи, діалоги, ремарки тощо).

· Тема та ідея.

· Різні наукові та читацькі інтерпретації.

· Місце в історико-літературному процесі.

Про специфіку вивчення драматичних творів

У програмі з української літератури для середньої школи, крім творів епічного та ліричного роду, представлені драматичні твори.

В епічних творах характери дійових осіб розкриваються через авторську розповідь і, на відміну від драматичних творів, авторським характеристикам належить особлива роль. Письменник характеризує вдачу героїв, допомагає читачам зрозуміти причини щастя чи горя персонажа. Пригадайте, як народ-автор змальовує трьох братів у казці «Названий батько» або як Іван Франко розповідає про вдачу і дивовижне везіння в житті Лиса Микити. Подібних авторських характеристик ви не знайдете у драматичних творах.

Авторські характеристики зводяться до скупих ремарок, тобто зауважень, що стосуються поведінки акторів. Ці поради адресовані режисеру — художньому організатору, керівникові театральної постановки. На самому початку тексту п'єси автор також подає список дійових осіб, де може вказувати їхній вік, зовнішній вигляд тощо. Ознайомлення з цим списком дає можливість уявити, про кого йдеться у п'єсі.

Для п'єси характерна діалогічна мова викладу, зміст драматичного твору читач сприймає на основі діалогів, тобто розмов між двома, трьома або більше героями п'єси, а також із монологів-роздумів дієвої особи вголос, розмови з самим собою або з глядачами.

Психологічні дослідження підтверджують, що під час читання п'єси в учнів гірше працює відтворююча уява, ніж, скажімо, під час читання творів епічних. Це пояснюється відсутністю розгорнутої авторської мови. Специфіка драматичного твору вимагає від учителя застосовувати насамперед такі методичні прийоми, які сприяють розвитку дітей. У цьому полягає певна своєрідність роботи над вивченням драми в школі.

Крім тих спільних завдань, які розв'язуються у процесі знайомства учнів з художнім словом взагалі, вивчення драматичних творів включає і завдання, продиктовані особливостями жанру: школа повинна виховувати не тільки кваліфікованих читачів, що здатні самостійно осмислити той чи інший драматичний твір, а й кваліфікованих глядачів, що вміють оцінити спектакль, гру

акторів. Учні повинні засвоїти деякі теоретичні поняття, що стосуються драми як літературного роду в його історичному розвитку — драматичний твір як основа сценічного мистецтва, соціально-побутова драма, комедія, історична драма, драма-феєрія, оптимістична трагедія, монолог, діалог, акт, ява, картина, ремарка тощо, а також терміни, пов'язані з театральним мистецтвом (декорація, бутафорія, куліси, грим, режисер, ложа, партер, бельетаж, антракт, програма й ін.).

Здебільшого у драматичних творах письменники змальовують людину в найгостріших життєвих ситуаціях. Конфлікт, що лежить в основі сюжету п'єси, має соціальний, психологічний чи побутовий характер. Ним зумовлюються розвиток сюжету, групування персонажів, вчинки героїв твору.

Розкриваючи конфлікти твору, учні усвідомлять характери дійових осіб, їх моральні якості та життєві позиції. Тому вчителі-словесники аналіз драматичного твору нерідко починають із з'ясування конфлікту. Розуміння конфлікту веде до усвідомлення ідеї твору.

У драматичному Творі конфлікт далеко напруженіший, гостріший, ніж у творах епічного жанру: п'єса вимагає стислості у змалюванні явищ життя, динамічного розвитку дії. Безпосереднім виявом її конфлікту є наскрізна дія і лінія контрдії. Учні повинні з'ясувати, як у п'єсі розгортається основна дія, головні етапи її розвитку, заради чого ведеться-боротьба між окремими героями твору, як групуються дійові особи.

Хід уроку

Пісня така ж давня, як і мова

О. Потебня

(Клас заздалегідь поділяється на чотири групи відповідно до пір року й готує за календарно-обрядовими піснями інсценівки українських звичаїв та обрядів, з ними пов’язаних.)

І. Вступна частина.

1) Вступне слово вчителя

Сьогодні у нас незвичайний урок. Ми перенесемось у далеке минуле і побачимо, як жили наші предки – українці: чим вони займались, як працювали і відпочивали. Ви два тижні працювали над проектом «Дванадцять пісенних місяців» і сьогодні кожна група представить результат своєї роботи.

З давніх - давен український народ славиться своєю співучістю, люди навіть склали легенду про те, як… Краще послухайте самі.

(Учениця розповідає легенду про Дівчину - Україну, яку Господь обдарував піснею).

2) Бесіда

- Що, за цією легендою, значила пісня для України, для її народу, чому вона названа «неоціненним даром»?

- У наш час пісні створюють поети і композитори. А як раніше створювалися пісні?

ІІ. Основна частина.

1) Вчитель:

Надійшла весна прекрасна,

Многоцвітна, тепла, ясна,

Ніби дівчинка в вінку.

Ожили луги, діброви,

повно гомону, розмови

І пісень в чагарнику.

(Іван Франко)

Разом з цим віршем І. Франка переносимось у місяць березень, з якого власне і починався рік у наших давніх предків.

2) Група «Весна» розповідає про обрядово-пісенну творчість весняного циклу (у супроводі мультимедійної презентації, пісні «Благослови, мати», «Ой прийшла весна»)

3) Інсценізація обряду зустрічі весни.

Бесіда

Ø У чому полягала важливість обряду зустрічі весни?

Гра «Буріме» ( за поданою римою скласти пісеньку-веснянку)

1 група -
…………………. весна
…………………. красна
…………………..гайочки
…………………..струмочки

2 група -
………………….діточки
………………….. квіточки
………………… ..закликати
……………………зустрічати

3 група -
…………………співають
………………...вітають
………………...літечко
…………………житечко

4 група -
………………….весняночку
………………….подоляночку
…………………у хаті
…………………багаті

Вчитель:

Літо, літо золоте

випиває роси

та з пшениченьки плете

Україні коси.

Виглядає з-поміж віт

вишнями в садочку,

одяга на цілий світ

сонячну сорочку.

А. Загорудний

4) Група «Літо» розповідає про обрядово-пісенну творчість літнього циклу (у супроводі мультимедійної презентації)

5) Інсценізація (фрагмент обряду святкування Івана Купала у супроводі мультимедійної презентації, запис купальських пісень)

Вчитель:

З «русальним тижнем» пов’язано багато повір’їв. А чи знаєте ви їх і чи зможете пояснити?

Серед жінок в Україні довгий час зберігався звичай: у «русалчин тиждень» розвішували на деревах полотно. Для чого? (Його ніби русалки брали собі на сорочки)

За народним віруванням, у «русалчин тиждень» не можна було купатися у річці? Чому? (Щоб русалки не залоскотали)

У зелений тиждень, у четвер, ніхто не повинен був працювати. Чому? ( Щоб не розгнівати русалок, аби вони не попсували домашнього господарства)

Вчитель:

Висне небо синє,
Синє, та не те;
Світе, та не гріє
Сонце золоте.
Оголилось поле
Од серпа й коси;
Ніде приліпитись
Крапельці роси.
Темная діброва
Стихла і мовчить;
Листя пожовтіле
З дерева летить.

Яків Щоголів

6) Група «Осінь» розповідає про обряд жнив (у супроводі мультимедійної презентації)

7) Інсценізація (фрагмент обряду жнив у супроводі мультимедійної презентації, пісня «Вийшли в поле косарі»)

Бесіда

Які ще обряди відзначали восени? (Великим святом був день Різдва Пресвятої Богородиці, Друга Пречиста (21 вересня). В цей день пеклись калачі, готувались різні страви, влаштовувались гостини, дівчата просили у Богородиці добрих і багатих женихів.

Але найзначимішим осіннім святом була Покрова Пречистої Богородиці (14 жовтня). З цього дня починалася пора осінніх весіль, дівчата молилися до Богородиці і просили послати їм щасливу пару)

Вчитель:

По завершенні трудового року і в очікуванні весни наші давні пращури могли трішки відпочити взимку, і ,мабуть, найвеселішими і найшановнішими святами були обрядові свята зимового циклу.

8) Група «Зима» розповідає про обрядово-пісенну творчість зимового циклу (у супроводі мультимедійної презентації)

9) Інсценізація (фрагмент обряду щедрування і водіння Меланки, пісня «Добрий вечір тобі, пане господарю»)

Гра «Хто більше назве колядок і щедрівок»

ІІІ. Заключна частина

Вчитель:

Пісня іде поруч з людиною все життя. З нею працюють і відпочивають. З нею ми пов’язані від народження до самої смерті. В усі часи пісня в Україні була і є частиною людського життя, невичерпним джерелом наснаги. Саме народна пісня відроджує в наших душах любов до рідного слова й до рідної землі. А який слід у ваших душах залишили народні пісні, що ми вивчили?

(Учні висловлюють думки за допомогою методу незакінчених речень)

v Пісня для народу була…..

v Пісня допомагає…

v Народна пісня мене вражає….

v Вивчаючи народні пісні, я …….

 

44. Укажіть, які можливості у шкільному курсі української літератури для роботи над питанням теорії.

Щоб глибоко усвідомлювати створені письменником художні образи, тонко відчувати поетичну ідею, необхідно знати мову мистецтва, його специфіку. У школі немає систематичного курсу теорії літератури. Учні знайомляться з окремими теоретичними поняттями принагідно у зв'язку з вивченням художніх творів.

Всі теоретико-літературні поняття, що їх повинні засвоїти учні, можна поділити на три групи. До першої належать ті з них, усвідомлення яких сприяє розумінню специфіки літератури як мистецтва слова, її соціальних функцій (художній образ, типовість художнього зображення, єдність змісту і форми, народність літератури й ін.). Друга група понять стосується переважно структури художнього твору (тема, ідея, жанр, композиція тощо). Третя група допомагає учням осмислити закономірності процесу розвитку літератури (літературні напрямки, художні методи, стилі та ін.). Без засвоєння цих понять не можна забезпечити потрібного літературного розвитку школярів.

Формування певного літературознавчого поняття в учнів відбувається поступово, задовго до того, коли вони познайомляться з його теоретичним визначенням. Наприклад, програма передбачає засвоєння поняття композиції твору у сьомому класі. Проте це аж ніяк не означає, що у попередніх класах зовсім не зверталася увага на побудову твору. У п'ятому класі учні за програмою вивчали, що таке портрет і пейзаж, їхню роль у творі, розглядали побудову народних казок; а в наступних класах знайомилися зі способами викладу (розповідь, опис, діалог), прийомами зображення героя в епічному творі (портрет, показ вчинків, авторська характеристика), групуванням персонажів і т.д. Таким чином, процес формування поняття "композиція твору" пов'язувався з великою попередньою роботою. Розгляд композиції твору є необхідним елементом його аналізу у старших класах.

У старших класах учні поглиблюють свої знання про способи змалювання життя в епосі, ліриці і драмі, усвідомлюють найхарактерніші особливості побудови художніх творів кожного з письменників. Такий шлях процесу формування теоретико-літературних понять найефективніший.

Процес формування теоретико-літературних понять включає ряд етапів: спостереження у процесі вивчення художнього твору окремих закономірностей літературних явищ, увага до них під час аналізу інших творів, знаходження найсуттєвіших ознак і визначення певних закономірностей цих явищ, теоретичне визначення понять, оперування ними у нових умовах, їх розширення і поглиблення.

Важлива роль у набутті знань з теорії літератури належить самостійній роботі учнів. Найелементарнішим видом такої роботи є завдання відшукати в тексті твору певні художні засоби і пояснити їхню роль в реалізації творчого задуму митця, наприклад: знайти в оповіданні М.Коцюбинського «Маленький грішник» портрет Дмитрика і пояснити, яка його ідейно-художня функція; дати визначення розповіді й опису, розкриваючи їхню роль, за текстом твору І.Нечуя-Левицького «Микола Джеря».

Важчими для учнів є завдання, що вимагають зіставлень літературних явищ, виділення спільного і відмінного (індивідуального) в цих явищах, теоретичних доведень, обгрунтувань, наприклад: що є спільного і відмінного у комедії, трагедії і драмі?; довести, що твір Т.Шевченка «Катерина» є ліро-епічною поемою;

Отже, виділення особливого, індивідуального у літературних жанрах вимагає від учнів уміння бачити і те спільне, загальне, що об'єднує ці жанри у певний літературний рід.

За час навчання в середній школі учні повинні засвоїти понад 140 літературознавчих понять, для цього повинна бути чітка, добре продумана наукова система роботи вчителя – словесника.

 

Класах?

У 5-6 х класах не вимагається спеціального вивчення біографії письменника, але вчитель не може обійтись без розповіді хоча б одного епізоду з життя.

У середніх класах основне завдання – зацікавити учнів особою письменника, підготувати їх до сприймання твору,формувати високі моральні якості.

У старших класах біографія письменника подається окремим розділом, а також розглядається на фоні літературного процесу. Адже суспільні події формують світогляд письменника. У письменників одного періоду багато спільного , але не треба забувати,що кожна людина – індивідуальність. Якщо учні знайомляться лише з короткими відомостями про життя митця, біографічні данні можуть вплітатитися у ті розділи, де характеризується його творчість

Наприклад, під час вивчення життя І.Франка в 10 класі дібраний до уро­ку матеріал може бути згрупований навколо таких питань: сімейне оточення, письменник у вирі людського життя, потяг до світла і прогресу, дружба з світочами культури, збирання фольклору, титан праці, вчений, людина все­бічних обдарувань, всенародна любов до великого Каменяра, світова велич поета. Про широту наукових інтересів І.Франка свідчить те, що в його осо­бистій бібліотеці налічувалось понад 6 тисяч томів, серед яких — 1300 літе­ратурознавчого характеру, 750 — з усної народної творчості, 1200 — з історії. Чимало тут було літератури з політекономії, соціології тощо.

Інший факт. “Батько, — згадує син І.Франка, Петро, — свобідно читав російською, сербською, польською, німецькою, французькою, англійською мовами. Окрім того, знав по-іспанськи, італійськи... чеськи, болгарськи, білоруськи і єврейськи. По-литовськи розумів сяк-так, бо коли раз до нас зайшов один молодий литовець і говорив з батьком, — ми не розуміли ані словечка, але батько переказав нам його слова.”2

Не можна перевантажувати учнів відомостями, зосереджувати їх увагу на дріб’язковому, тим більше такому, що спрощує образ митця. У відборі біографічного матеріалу повинно бути збережене почуття міри, наукова логіка.

У вивченні біографії письменника потрібно поєднувати процеси навчання і виховання. Особливий інтерес учнів до фактів із особистого життя письменника, чим і потрібно виховувати учнів.

Кожний письменник – це не лише митець слова,а і філософ,драматург,перекладач,громадський діяч.

Наприклад, Леся Українка мала здібності до музики і могла стати хорошою піаністкою.

Існує декілька джерел вивчення біографії письменника у школі:

-автобіографічні твори письменника;

-авотобіографії;

-епістолярна спадщина;

-Щоденники

-спогади сучасників;

-історико-біографічні твори;

-художні біографічні твори;

-літературно-критичні праці(літ.портрети, нарис життя і творчості, окремі статті в наукових працях тощо).

78. У чому полягають особливості позакласної роботи з літератури. Позакласна робота з літератури.

Виховання учнів засобами художньої літератури здійснюється не тільки на уроках, ай у процесі найрізноманітніших позакласних заходів. Мета цих заходів – удосконалювати розумові сили учнів, сприяти розвитку здібностей, задовольняти духовні потреби, раціонально використовувати їх дозвілля. Позакласна робота може здійснюватися у різноманітних організаційних формах через індивідуальні доручення, які виконують учні, заняття гуртка та масові заходи. Кожна з цих форм має своє призначення. Без індивідуальних доручень неможлива ні гурткова, ні масова форма роботи. На заняттях гуртка може практикуватися багато видів робіт: знайомство дітей з новинками художньої літератури, зі спогадами про письменників, прослуховування доповідей і рефератів учнів про взаємозв’язки митців з рідним краєм, цікавих повідомлень з літературних газет, журналів, обговорення творчих здібностей дітей, ознайомлення зі статтями про особливості віршування, про культуру мовлення, складання заміток до газет, підготовка літературної сторінки для районної преси, перегляд фільмів-екранізацій та ін. Залежно від характеру поставлених завдань розрізняють літературнотворчі, драматичні, фольклорні, літературно краєзнавчі гуртки, гуртки художнього слова. В окремих школах створені літературні товариства, клуби, студії. Що стосується масових форм позакласної роботи, то в школах практикується проведення тижнів літератури. На кожен день планується захід, підказаний певною темою, скажімо, понеділок: зустрічі з молодими поетами; вівторок: відкриття виставки малюнків, вишивок, письмових творів на літературну тему; середа: читацька конференція; четвер: конкурс на краще читання поезії; п’ятниця: екскурсії до літературних музеїв. Позакласна робота може проводитися також у формі:

- літературних вечорів-найчастіше вони присвячуються ювілейним датам. Широко практикуються вечори казки,байки, гумору, ліричної поезії. Великою популярністю користуються серед учнів -літературно-музичні вечори.

- читацьких конфере





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.233.139 (0.041 с.)