Розкрийте відмінність у викладанні літератури в середній (5–9 кл.) і старшій

(10–11 кл.) школі.

Для наймолодших підлітків характерна посилена емоційність і безпосередність худоджнього прочитання, наочно-образна форма мислення. Дитяче сприйняття художнього твору відзначається яскравістю, багатством асоціацій, повне барв і звуків. Діти майже дослівно переказують окремі епізоди твору, фіксуючи увагу на багатьох таких деталях, які випадають з поля зору дорослих, сааме завдяки властивій підліткам цього віку наочно-образній формі мислення.

Діти ще не вміють розглядити твори в органічній єдності форми і змісту. Читацька культура учнів ще не висока. Їм важко збагнути складні почуття, моральні аспекти твору, оскільки життєвий досвід невеликий

Для них характерним є фрагментарність, інформативний рівень сприйняття літератури. Вони не бачать нерозривного звязку всіх компонентів твору як цілісної художньої структури, а тому виявляють інтерес переважно до розвитку дії, сюжету твору. герої сприймаються ними як особистості, нерідко асоціюють себе з героєм

Відсутність чіткого розуміння специфіки літератури породжує у дітей наївний реалізм. Молодші підлітки надто прямолінійно сприймають художні образи, не завжди можуть зрозуміти підтекст твору, непряму авторську характеристику. Співвідносять ту чи іншу ситуацію в творі з життєвими явищами і фактами. На перший план учні ставлять не ідейний смисл художнього твору, а певний предметний зміст, зображення життя поза авторською оцінкою дійсності.. Тому зполя зору випадають пейзажі, портрети, ліричні відступи.

У висловлюваннях учнів5-6 класів про художні твори переважаючою є констатація фактів. Діти рідко вдаються до аналізу явищ. Загальна оцінка твору дається на рівні загального враження про твір.

Юність — вік шукань, схвильованих роздумів, високих прагнень і поривань вік інтенсивного формування світогляду. В роки юності чи не найголовніший у житті є не лише самоствердитися, самовиразитися, пізнати самого себе. Навчальна діяльність уже не може бути найголовнішою метою життя школяра, хоч вона й займає важливе місце в структурі його інтересів. Юність звернена в майбутнє. Професійне самовизначення помітно впливає на ставлення до предметів шкільного циклу. Відбувається процес своєрідної переоцінки їх практичного значення, оскільки вони сприймаються вже і новому контексті життєдіяльності. На перший план виступають мотиви само визначення і самоосвіти. Під впливом цього формуються нові психологічні структури. Відбуваються зміни в системі мотивів, у художньому освоєнні моральних цінностей. Відбувається і переакцентація художнього сприймання творів. У старших класах великою популярністю користуються ті художні твори, в яких ставляться важливі моральні проблеми людського буття, психологічно осмислюються стосунки людини з суспільством, порушуються питання про моральні норми тощо. У художній літературі учні 9-11 класів шукають відповіді на ті проблеми, які їх найбільше хвилюють.

Улюблені твори старшокласників — поезія і проза високого громадянського звучання. Серед пісень — передусім твори про кохання. Старшокласників приваблює психологічний аспект художніх творів, моральні стосунки між персонажами, проблеми дружби, любові, щастя, духовної свободи і соціальної справедливості.

На відміну від учнів середнього шкільного віку, в яких еталоном може виступати конкретний образ, герой твору, його дії і вчинки, у старшокласників, крім конкретних образів, взятих за зразок для наслідування, може виступати і моральний ідеал узагальненого характеру. Це Сприймання художніх творів у світлі ідеалів, ціннісних орієнтирів вимагає певного підходу до їхнього аналізу. У старших класах необхідно особливу увагу зосереджувати на вихованні цінностей національного характеру, прищеплювати стійкий інтерес до історії народу. Література покликана сприяти відродженню національних традицій, усвідомленню українського народного характеру, його менталітету.

У курсі літератури має виразно виявлятися національна ідея. Уроки літератури в старших класах повинні бути уроками роздумів і моральних прозрінь. Тут особлива увага відводиться питанням і завданням проблемного характеру.

На зміну наочно-образній формі мислення, властивій підліткам, приходить абстрактно-теоретична (словесно-логічна). Розвиток абстрактного мислення веде до поглиблення понятійних компонентів у загальній структурі процесів мислення. Голий інтелектуалізм, логіко-понятійний підхід починає витісняти безпосередність художнього сприйняття твору. Навіть читаючи художній твір, значна частина старшокласників розглядає його не стільки через художні деталі, як "зверху", ніби з висоти польоту.

Старшокласники виявляють високу самостійність і критичність суджень. їхні оцінки явищ життя, змальованих письменником, відзначаються вмотивованістю та аргументованістю. У старшокласників є вже необхідний життєвий досвід, що допомагає осмислити певні життєві факти. У зв'язку з розвитком абстрактного мислення посилюється інтерес до теоретичних проблем, виявляється здатність до широких узагальнень. Учні цього віку менше надають перевагу тим методам роботи, які ґрунтуються на зовнішній цікавості. Вони прагнуть проникнути в суть явищ. Відбуваються і певні зміни в характері комунікативних потреб. Старшокласники схильні вступати в довірливе спілкування не так з учителем, як зі своїми товаришами.

Нові акценти сприйняття літератури, зумовлені психофізичним розвитком учнів, диктують і нові методичні підходи до її вивчення. Таким чином, аналіз художнього твору повинен будуватися, з одного боку, з урахуванням особливостей сприйняття мистецтва дітьми певного віку, їхніх потреб, з другого — з урахуванням перспективи формування особистості.

14. Розкрийте поняття „інтригуючого фактора” у проведенні занять з літератури.

Пізнавальний інтерес – це один з найважливіших мотивів навчання школярів. Його дія дуже сильна. Під впливом пізнавального інтересу робота над художнім твором навіть у слабовстигаючих учнів проходить більш продуктивно. Класична педагогіка минулого стверджувала: смертний гріх вчителя – бути нудним. Активізація пізнавальної діяльності учнів без розвитку їх пізнавального інтересу не тільки важка, але й практично не можлива. Ось чому в процесі навчання необхідно систематично розвивати і зміцнювати пізнавальний інтерес школярів і як важливий мотив навчання, і як стійку рису характеру особистості, і як могутній засіб формування умінь та навичок.

Як ми знаємо, інтрига — це приховані дії, до яких удаються для досягнення якої-небудь мети. Для того щоб зацікавити когось до чогось потрібно заінтригувати. Цей фактор часто використовується, наприклад у журналістиці, при підборі заголовку до статті і тому подібне. Оскільки методика викладання літератури – наука творча, вимагає від учителя якихось оригінальних прийомів, творчих вчинків, щзоб зробити свій урок максимально цікавим, щоб він запам’ятався учням на довго. У проведенні занять з літератури цей фактор можна допомагає вчителеві зацікавити учнів у виучуваній тему, творі чи авторові. Наприклад, перед тим як дати дітям додому прочитати якийсь твір вчитель розказує їм початок до найбільш кульмінаційного моменту, так щоб зацікавити, а потім сказати: «Кому цікаво що було дальше прочитайте такий-то твір». Також одним із поширених методичних прийомів при вивченні літератури в школі є інтригуючий початок уроку літератури, тобто нестандартний початок, коли вчитель починає урок з пісні, з вірша, з якоїсь цікавої розповіді, яка стосується теми, чи наприклад приносить якусь річ, іграшку, яка буде проводити урок і тому подібне.

А ось приклад інтригуючого фактора у розповіді вчителя про життєпис письменника.

Учитель подає цікавий матеріал із життя і творчості певного письменника. Так, вивчаючи у 9 класі біографію Т. Г. Шевченка, можна розповісти про одну з маловідомих сторінок його життя перед викупом (стаття Володимира Сиротенка «Портрет» у газеті «Урядовий кур'єр» від 10 березня 1998 p.).

...Усе почалося 24 травня 1828 року, коли помер могутній магнат Василь Енгельгардт. На його численні маєтки накинулись такі ж численні спадкоємці. Вільшанський кущ, куди входила Тарасова Кирилівка, дістається панському позашлюбному синові Павлові. Після інвентаризації

всього «живого і неживого» майна Тарас від дячка-маляра повернутий до маєтку під управителя Кирилівки — поляка Яна Димовського, який виявився доброю і чуйною людиною.

Спочатку управитель призначає Тараса на пекарню, а потім, коли Павла Енгельгардта призначили ад'ютантом Віденського генерал-губернатора Римського-Корсакова, хлопець виконує обов'язки козачка і домашнього художника. Пан посилає Тараса на навчання до професора малювання Віденського університету Йонаса Рустамеса (вірменина). Тут він пізнав і перше справжнє кохання: Рустамесу позувала варшавська красуня-модистка Ядвіга Гусиковська. Будучи закоханою в поезію Адама Міцкевича, вона прищепила любов до поезії п'ятнадцятирічному юнакові Тарасу, який теж

почав писати перші вірші польською мовою. Усім відомий випадок, коли 6 грудня 1929 р. пан Енгельгардт поїхав на бал і швидко повернувся назад (розгніваний пан повернувся, бо на балу хтось із гостей назвав його байстрюком). У цей час Тарас при запалених свічках перемальовував

портрет козака Платова. Могла статись пожежа. За це пан наказав конюхові побити батогами Тараса — «показати йому Сидорову козу». Тарас утікає до Ядвіги у Варшаву, але там спалахнуло національно-визвольне повстання, яке було придушене царським військом.

Пан Павло Васильович Енгельгардт у зв'язку з відставкою управителя шляхів сполучення герцога Вюртемберзького. Туди варшавські власті етапували й утікача Тараса. У столиці пан Енгельгардт живе неподалік від Літнього саду. Тут Тараса в літню ніч застає за змалюванням статуй художник, який брав уроки в Академії мистецтв, автор «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Микола Гоголь. Він відродив у Тараса впевненість, що малювання портретів у майбутньому дасть йому добрий заробіток. Як не дивно, але чуйний і щедрий Гоголь (подарував Тарасові акварельні фарби, олівці, папір, клопотався перед Енгельгардтом віддати хлопця на навчання до майстра Ширяева) соромився афішувати свою дружбу з обідраним хлопцем-кріпаком, хоч яким талановитим він не був. А ще Гоголь привів Шевченка до свого вчителя в Академії — славетного Венеціанова, познайомив з демократичним Євгеном Гребінкою. А потім було знайомство з Карлом Брюлловим, Аполлоном Мокрицьким, А. Боровиковським, Л. Толстим та ін.

Та стався випадок, який був трагічним і переломним у житті Тараса. Коли до Брюллова приїхав улюбленець царя, висуванець Аракчеева граф Й. Кпейнміхель, щоб замовити свій портрет, вони не зійшлися в ціні. Тоді Брюллов порадив талановитого учня Шевченка, який виконає портрет за

значно нижчу ціну. Коли портрет був готовий (випромінював пиху, жадобу, хтивість), то генералу Клейнміхелю він не сподобався (як дві краплі води був схожий на оригінал!). Він обурився і грюкнув дверима, ні картину не взявши, ні грошей не заплативши.

Якось до Тараса завітав перукар з голярні і, дізнавшись про історію з портретом, охоче погодився купити його для вивіски на голярні, але з окремими переробками: замалювати генеральські регалії, почепити рушник на шию та дати в руки голярське причандалля. І коли відвідувачі голярні

впізнали дійсну особу на вивісці, то граф змушений був викупити свій портрет у перукаря за 500 крб., замість раніше 50 крб. у Шевченка.

16.Розкрийте поняття „творче викладання літератури”.

Процес викладання літератури в школі слід розглядати як творчу діяльність учителя-словесника. Література як шкільний предмет вивчається у двох вимірах – як наука про літературу і як вид мистецтва. А це й означає, що вчитель літератури повинен мати і певні артистичні здібності, без яких не можливий його вплив на школярів. Урок, окрім всього, - це й своєрідне видовище. Звідси – необхідність володіти словом, дикцією, виразністю мовлення, його змістовністю, яскравістю, образністю та переконливістю. Як добре, коли вчитель уміє і співати, і грати на якомусь інструменті.

Визначаючи творчість як об'єктивну рису педагогічної діяльності вчителя, можна пояснити тим, що формування творчої індивідуальності вчителя означає вироблення у нього особливого ставлення до професійної діяльності як способу життя.

Вчительська діяльність буде справді творчою якщо він:

усвідомить себе як творця в педагогічному процесі;

усвідомить сутності, значення і завдань власної педагогічноїдіяльності, її мети;

сприйме вихованця як особистості в педагогічному процесі (як об'єкт і суб'єкт виховання);

усвідомлення власної творчої індивідуальності.

риси педагогічної креативності вчителя:

високий рівень соціальної і моральної свідомості;

пошуково-проблемний стиль мислення;

розвинені інтелектуально-логічні здібності (вміння аналізувати, обґрунтовувати, пояснювати, виділяти головне тощо);

проблемне бачення;

творча фантазія, розвинена уява;

специфічні особисті якості (сміливість, готовність до ризику, цілеспрямованість, допитливість, самостійність, наполегливість, ентузіазм);

специфічні ведучі мотиви (необхідність реалізувати своє "я", бажання бути визнаним, творчий інтерес, захопленість творчим процесом, прагнення досягти найбільшої результативності в конкретних умовах праці);

комунікативні здібності;

здатність до самоуправління;

високий рівень загальної культури.

Існує навіть такий всеукраїнський конкурс: "Творчий вчитель - обдарований учень". К.Д.Ушинський писав, що діти думають «формами, звуками, фарбами і відчуттями». Ця вікова закономірність вимагає, щоб мислення маленької дитини розвивалось серед природи, щоб вона одночасно бачила, слухала, переживала і думала, а якщо вчитель підійде творчо до викладання свого предмету, то діти будуть його запам’ятовувати і візуально і акустично і асоціативно.

Педагогічна діяльність – процес постійної творчості. Але, на відміну від творчості в інших сферах (наука, техніка, мистецтво), творчість вчителя не має на меті створення соціально оригінальних, нових цінностей, оскільки її продуктом завжди залишається розвиток особистості. Звичайно, вчитель, який творчо працює, а тим більше – вчитель-новатор, створює свою педагогічну систему, яка є лише засобом для отримання оптимального за певних умов результату.