Барокові надгробки в Україні



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Барокові надгробки в Україні



Прикрасою деяких барокових костьолів України були барокові надгробки.Тема нечаста в обговореннях про твори мистецтва, а жаль.

Меморіальна пластика одна з характерних рис доби бароко і класицизму. Надгробок Олександра Ванка Лагодовського 16 століття розмістили у Львівській галереї мистецтв за його значущі мистецькі якості.

Про врятований Б.Г Возницьким надгробок дітей родини Понінських скульптора Канови тепер відомо й широкому загалу.

Але є твори, що випали з поля зору дослідників. Серед них є значущі. Так, в місті Жовква зберіглися два надгробки роботи Андреаса Шлютера, знакової постаті в мистецтві бароко. Зберігти, вивчіти і зробити копії тих надгробків - завдання невідкладне.

Бороко на землях України

Пізнє бароко поступово губило свої найкращі риси:монументальність,творче використання ордеру,різноманітність планів споруд.В будівництво прийшли митці,важко залежні від замовників,бо головними меценатами та користувачами барокко стають королівські родини,магнати-тирани,могутня та реакційна церква.

Замовник свого палацу в Празі Альбрехт Вальдштейн у 1624-1630 роках майже не втручався в будівництво.Тому італійські архітектори Дж.Пьєроні та А.Спецца творили у відносній творчій свободі.А палац Вальдштейна став неперевершеним зразком бароко в Празі 17ст. Архітектор Б.Растреллі(1700-1771)зазнавав таких утисків від імператриць,що по декілька разів переробляв проекти Зимового палацу або дзвінниці Смольного монастиря.Дзвінницю йому так і не довелося побудувати,а Зимовий палац вибудували лише зовні.

Накопичилася втома від постіних пошуків нових оздоб,засобів здивувати.Орнаменти та прикраси в творчості вийшли на перші місця.Особливо це позначилося у Франції,де позиції бароко завжди були слабкі.А Франція з кіця 17 ст. стає законодавцем мод.Бароко поступово перероджується у рококо-хвилясті лінії,мушлі,кола та овали і перенасиченість оздоб.В інтерьєрі рококо майже неможливо знайти пряму лінію.Бароко захворіло на рококо перед своєю смертю.

Важливими зразками рококо в архітектурі Україні стали споруди Бернарда Меретина.Його костел місіонерів в Годовиці ще має всі ознаки пізнього бароко.А план та зовнішні оздоби собору Св Юра у Львові майже цілком належать рококо.Проміжну позицію займала ратуша в Бучачі.Адже її тимпан наче охоплений полум'ям ліпнини,характерним виплеском стилю рококо.Тимпанів подібного роду неможливо зустріти а ні до рококо,а ні після.Хвилясту,нервову тему рококо підтримували й неспокійні скульптури Йоанна Пінзеля,наче хворі на судоми.Дивують і кам'яні ліхтарі на парапетах костелів у Наварії та Годовиці.Подібним ліхтарям місце лише в приватному садку чи на сходинках рококового ж паркового павільону.

Важливішим зразком рококо в архітектурі стала й будівля єзуїтського колегіуму та костелу в Кременці Тернопільської об.(арх.П.Гіжицький 1743р)Яскраві фарби фасадів,чотири башти,дивовижні сходинки з кам'яними ліхтарями роднять споруду з парковим павільоном більше,ніж із зразками бароко в Олиці,Луцьку,Микулинцях,Старому Чарторийську.Декор і фарби колегіуму-від рококо,і лише величний размір костелу-від бароко.

Рококо як стиль на українських землях вивчений мало.До стилю помилково відносять усе,що не зовсім схоже на бароко,навіть в українських енціклопедіях.Українські єнціклопедії часів СРСР давно потребують ревізії та переробки.

Є багато прикладів,коли в соборі або в музеї збережена лише одна пам'ятка стилю рококо,наприклад,іконостас або посуд.Сама ж будівля ранішня або пізня за часом створення.На Україні нема пам'яток рококо,де б в інтер'єрі уся оздоба належала цілком до рококо,як це в деяких іртер'єрах палаців Франції чи Німеччини(Боффран,овальна зала готелю Субіз в Парижі 1730 рр.,зали Нового палацу Фрідріха Другого в Потсдамі ).Рококо Укаїни ще чекає на своїх прискипливих дослідників.

Бароко в літературі

Письменники та поети в епоху барокко сприймали реальний світ як ілюзію та сон. Реалістичні описи часто поєднувалися з їх алегоричним зображенням. Широко використовувалися в цю добу символи, метафори, театральні прийоми, графічні зображення (рядки віршів утворюють малюнок), насиченість риторичними фігурами, антитезами, паралелізмами, градаціями, оксюморонами. Існує бурлескно-сатиричне відношення до дійсності. Для літератури барокко характерне прагнення до різноманіття, підсумовування знань про світ, всеохоплюваність, енциклопедизм, який іноді обертається хаотичністю та колекціонуванням сміховин, намаганням дослідити буття в його контрастах (дух та плоть, морок та світло, тимчасове та вічне). Етика барокко тяжіє до символіки ночі, теми тліну і марноти, життя-сну (Ф. де Кеведо-і-Вільєгас, П. Кальдерон). Відома п'єса Кальдеронатак і зветься: "Жизнь є сон". Утворилися жанри- галантно-героїчний роман (Ж. де Скюдері, М. де Скюдері), реально-побутовий та сатиричний роман (Фюретьєр, Ш. Сорель, П. Скаррон). Барокко як стиль дав декілька різновидиів, течій: маринізм, гонгоризм (культеранізм), консептизм (Італия, Іспания), метафізична школа та эвфуїзм (Англія)(Див.Преціозная література).

Дії романів часто переносяться у вигаданий світ античності,у Давню Грецію, палацові кавалери та дами предстають у вигляді пастухів, виникла й окрема назва пасторалі (Оноре д’Юрфе, «Астрея»). В поезії розквітли примхливість або вигадливість, складні метафори. Розповсюдились такі форми, як сонет, рондо, кончетті(невеличкий вірш з обов*язковою дотепною думкою), мадригали.

Бароко Заходу породило в сфері роману видатних представників - г. Гріммельсгаузен (роман «Сімплициссимус»), у сфері драми — П. Кальдерон (Іспания). В поезії уславились В. Вуатюр (Франція), Д.Маріно (Італія), дон Луіс де Гонгора-і-Арготе (Іспанія). Носіями бароко Росії в літературі були С. Полоцький, Ф. Прокопович, ранішній М.Ломоносов. В Іспанії барокова течія в літературі одержала назву «гонгоризм» на честь помітного представника (дивись вище).

Класицизм. Сентименталізм

Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний усім європейським літературам, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст. Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька “Плеяда” (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму

Сентименталі́зм (фр. sentimentalisme , від фр. sentiment - почуття) — мистецький напрям в європейській літературі другої пол. 18 ст.

Виник як реакція проти просвітницького раціоналізму і літературних традицій класицизму. Письменники-сентименталісти надавали перевагу людським почуттям, захоплювалися природою і виводили як героїв простих людей. Початки сентиметналізму пов'язані з творчістю англійських письменників першої половини 18 ст. С. Річардсона, Д. Томпсона, Т. Ґрея й ін. Сентименталізм вплинув на виникнення нових жанрів прози, а також на посилення уваги до елегії, ідилії, байки в поезії.В українській літературі деякі впливи й елементи сентименталізму наявні в п'єсах І. Котляревського («Наталка Полтавка»), в байках Є. Гребінки і зокрема в сентименталізмі своїми сюжетами й мотивами повістях й оповіданнях Г. Квітки-Основ'яненка. Наявність сентименталізму і впливів російського сентименталізму у творчості І. Котляревського заперечували І. Стешенко, С. Єфремов, Г. Житецький та ін., не виключаючи багатьох виявів сентименталізму у психологічному розумінні (чутливості) у творчості українських письменників 19 і 20 ст. Причетність до сентименталізму Г. Квітки-Основ'яненка, зокрема наявність сентиментальних книжних і народно-поетичних впливів у таких його творах, як «Маруся», «Щира любов», «Сердешна Оксана», стверджували М. Зеров, А. Шамрай, О. Дорошкевич. Д. Чижевський заперечує взагалі потребу вирізняти сентименталізм як окремий напрям в українські літературі.Впливи й елементи сентименталізму помітні й у розвитку мелодрами в українській драматургії 19 і подекуди також 20 ст., наприклад, у мелодрамах І. Гушалевича («Підгірний», 1869), С. Воробкевича («Гнат Приблуда», 1875, «Убога Марта», 1878), Л. Манька («Нещасне кохання»), О. Суходольського («Помста або загублена доля») та в ін., інколи дуже примітизованих п'єсах цього жанру. Мелодраматизм зустрічається і в деяких творах і постановках М. Старицького й М. Кропивницького.


Романтизм

Романти́зм(фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки.

Романтизм, що виник після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі 18 — 19 ст. абсолютизму, був реакцією проти раціоналізму доби Просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

В Україні

Своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі «Грамматика малороссийского наречия» О. Павловського і збірка М. Цертелева «Опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського передромантизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник «Малороссийские песни» М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського («Твардовський» і «Рибалка», 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи — романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.

Реалізм

Реалі́зм(лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі, а також філософська доктрина, яка вчить, що предмети видимого світу існують незалежно від людського відчування і пізнання.

Реалістичні доктрини були розвинуті ще античними греками та середньовіччям, проте найбільший їх розвиток припадає на 19 і 20 століттях. У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби і як стиль він актуальний понині.

У мистецтві, найстаріша українська ікона і стінопис були фактично творами реалізму, лише що він був підпорядкований приматові форми й усталеного сюжету в композиції — все це було зумовлене вимогами обряду. Відхід від цього принципу помічається вже в 16 столітті: спочатку в портреті, — а згодом і в реалістичному мистецтві. Західне бароко в 17 ст. принесло з собою нові на той час реалістичні форми і нове розуміння композиції, звільненої від непорушних давніше правил. Позитивним явищем тут було оживлення мистецтва шляхом наближення його до актуальних проблем людини свого часу, неґативним — затрата суворої дисципліни мисі, форми, до якої почало повертатися щойно мистецтво нашої доби, після довгого періоду пересичення реалізмом і натуралізмом.

У старому українському мистецтві реалізм рідко виступав у чистому виді, як це було, наприклад, у Голландії або Італії; він був тільки складовою, хоч і основною частиною таких стилів, як бароко, рококо, ампір, класицизм.

У своїх суто реалістичних формах він виступив щойно з пол. 19 ст. Реаліст Т. Шевченко, з своїм гаслом «ні однієї риски без натури», стояв на межі академізму й тієї класицистичної традиції, яку в Петербурзі залишили його попередники: Д. Левицький і В. Боровиковський. Ці елементи, разом з відкриттям українського сюжету (природи, людини, історії) зробили з Шевченка ту ланку, яка поєднала давнє українське мистецтво з новим. Фактично добою реалізму в українському мистецтві стала доба передвижників, у лавах яких було чимало українців.

Частина митців культивувала т. зв. «ідейний реалізм», як М. Ге, М. Ярошенко, М. Пимоненко; інші, як К. Трутовський, О. Сластьон, П. Мартинович, опрацьовували більш етнографічно-побутові теми, ще інші — І. Рєпін, С. Васильківський, М. Самокиша, зверталися до іст. і батальних сцен. Реакція проти «об'єктивного» відображування природи почалася з імпресіонізму (І. Труш, О. Новаківський, М. Бурачек), які відкрили чар кольорів і показали, що мистецькість твору незалежна від його зв'язку з реальним світом.

Характерно, що українське народне мистецтво не приймало реалізму як такого, — а завжди намагалося перетворити його своїми стилістичними засобами, де основою були вимоги ритму й гармонії. На Радянській Україні спроби ввести в кераміку, вишивку й килимарство реалістичні портрети були настільки невдалі, що їх здебільшого залишено.

У літературі український реалізм почався з половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей. «Народні оповідання» М. Вовчка (1857) при всій реалістичній, актуальності тем ще забарвлені романтичним фолкльором. Далі реалізм використовувано з позицій народницьких і просвітянських (С. Руданський, А. Свидницький) та громадсько-програмових (особливо О. Кониський). Дальшим етапом школи реалістів була «об'єктивна проза» 80—90-х років: І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Б. Грінченка й І. Франка. Вона визначається епічною шириною описів і розповіді, уведенням соціальних і національних тем, поширенням тематики з селянського верста на робітничі й нову інтелігенцію, поданих на тлі тодішнього розвитку капіталізму в Росії й Австрії. У І. Франка, не без впливу Е. Золя, появляється психологічна мотивація, що набирає рис натуралізму. Типові для Р. поезії — вірші Б. Грінченка і П. Грабовського («Громадська поезія»); Франко від реалістичних «Панських жартів» пішов у напрямі психологічно-філософських зрушень, — і його «Мойсей» (1905) це вже твір на межі модернізму. Як і в мистецтві, на зміну реалізму прийшли ін. напрямки, але реалізм фактично ніколи не здавав позицій — і, особливо в прозі, був завжди актуальним стилем.

В підсовітській Україні реалізм — стиль майже обов'язковий і виступає у формі соцреалізму. Соцреалістичні теорії розглядають реалізм як основну мету і завершення творчості, тоді як антиреалісти приймають реалізм як вихідну пізнавальну базу, на основі якої можна розвивати вищі форми мистецтва.

Визначальні риси реалізму

· раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

· правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

· принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

· характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

· конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

· вільна побудова творів;

· превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

· розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.173.209 (0.009 с.)