Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Ідейно-художній аналіз І.Котляревського «Енеїда»

Поиск

Історія та джерела написання «Енеїди» І. Котляревського.

Над «Енеїдою» І. Котляревський працював близько ЗО років (з перервами). Три перші частини вийшли друком у 1798 р., чет­верта — в 1809 р., п'ята — в 1822 р.; повністю твір завершено в 1825-1826 рр., а видано в 1842 р. після смерті письменника.

1798 р. перше видання «Енеїди» з'явилося завдяки ініціативі конотопського поміщика Максима Пурпури, який тоді служив у Петербурзі в медичній колегії і належав до гурту прихильни­ків української мови та літератури. До його рук потрапив список перших трьох частин поеми І. Котляревського, і Пурпура своїм коштом видає її з характерною присвятою: «Любителям малоро­сійського слова». Автор був незадоволений вчинком видавця (друк здійснено без його згоди), проте патріотична ініціатива М. Пурпури заслуговує на схвалення.

Вихід у світ «Енеїди» став епохальною подією в культурному житті України. Це була перша друкована українська книга, на­писана живою народною мовою, що своєю появою стверджувала початок етапу у розвитку нашої літератури.

Для написання твору автор скористався:

• досвідом своїх попередників;

• різдвяними, великодніми віршами мандрівних дяків;

• реальною дійсністю того часу;

• усною народною творчістю;

• творчістю Г. Сковороди та бурлескно-сатиричною літературою XVIII ст.;

• матеріалом з епізодами про життя українських козаків, старшин, селянства, міщан, священиків, учнів;

• жартівливими ліричними віршами, інтермедіями до шкільних драм.

Тема: змалювання життя українського суспільства к. XVIII поч. XIX ст. різних верств населення.

Ідея: висміювання українських панів і чиновників, козацьких старшин, їх паразитичного життя, обжерливості, пияцтва, нікчемних сварок і водночас уславлення патріотизму, вірності обов'язку, мужності, товариської солідарності (Еней, троянці,Низ та Евріал).

Основна думка: засобом сміху викрити і засудити негативні соціальні явища суспільства к. XVIII ст.— поч. XIX ст.

Жанр:

а) епічна поема — великий віршований твір, у якому розпо­відається про значні події і видатних осіб;

б) травестійний (з франц. переодягання) твір. І. Котлярев­ський переодягає своїх героїв в український одяг, згадує про українські страви, напої, народні ігри, пісні, зображу­ються риси життя різних соціальних верств часів автора;

в) бурлескний твір вимагав, щоб про буденне говорилося під­несено, а героїчний зміст викладався вульгарно.

Таким чином, «Енеїда» — травестійна, бурлескна поема, оскільки створюється різкий контраст між першоджерелом, мі­фологічною темою й прийомами їх розкриття.

Проблематика:

• соціальна нерівність;

• патріотизм народних мас;

• виховання майбутнього покоління;

• дружба і ворожість;

• любов і ненависть;

• людяність і моральна нікчемність.

Особливості твору:

«Енеїда» — енциклопедія життя українського народу. Легко і невимушено вплітаються у сюжет поеми описи різних аспектів життя українця. У поемі зібрано велику й цінну етнографічну, етнологічну і фольклорну інформацію. У структурі поеми описано народні вірування, звичаї, ігри, обряди, справи, побут, кухню й одяг. І. Котляревський з гумором описує порядки в судах, вій­ську, канцеляріях. Місце у поемі знайдено й розповіді про влаштування українських шкіл. У поемі відбито народну мову пе­ріоду Гетьманщини, у ній наводяться зразки не тільки мови суто народної, але й мови, притаманної козацькій верхівці, фактично новоутвореному українському дворянству. Українське присутнє у поемі в усьому. Етнічна картина Європи й Азії у поемі також проходить через «українізацію». Еней-козак зустрічає в античному світі знайомі йому сучасні народи: гіпшанців, прусів, татарву, ляхів, турчинів.

У поемі минуле стало сучасним, сучасне — минулим, геро­їчне — побутовим, а побутове піднесено-урочистим*

Дійові особи «Енеїди».

. Олімпійські боги:

• Зевс (Зевес або Юпітер) — верховний бог, бог блискавки і грому.

• Юнона (Гера) — богиня шлюбу, його дружина.

• Венера (Афродита) — богиня кохання, побічна дочка Зевса,
мати Енея.

• Еол — бог вітрів, брат Зевса.

• Нептун — бог моря, брат Зевса.

• Вулкан — бог вогню, покровитель ковалів, чоловік Венери.

• Меркурій — бог торгівлі, посланець богів, син Зевса»

Земні герої:

Еней — троянський цар, син Венери й Анхіза.

Анхіз — цар Трої, батько Енея.

Низ та Евріал — троянські воїни.

Дідона — цариця Карфагена.

Латин — цар Латинської землі.

Амата — його дружина.

Лавінія (Лавіся) — їх дочка.

Турн — цар рутульський.

Еванд — цар аркадський.

Палант — його син,

Сівілла — жриця бога сонця Феба.

Зміст твору.

Частина І. Початок подорожі Енея. Гостювання в Дідони. Буря на морі. Відвідини Енея із Сівіллою.

Частина IІ У Сіцілії. Поминки по батькові Енея Анхізу. По­жежа (горить троянський флот).

Частина III. На землі Кумській. Зустріч Енея із Сівіллою, вониподорожують на той світ (опис пекла, раю). Зустріч із батьком Анхізом.

Частина IV. У Латинській землі. Вивчення троянцями латин-:ької граматики. Обмін подарунками Енея із царем Латином. Підготовка до війни, її початок.

Частина V. Війна між троянцями і рутульцями. Героїчний подвиг Низа та Евріала.

Частина VI. Продовження війни. Поєдинок Турна з Енеєм. Перемога Енея.

Композиція. Твір містить шість частин, які змістовно пов'язані з подорожжю Енея тими пригодами, що трапилися з ним.

Експозиція: знайомство з Енеєм і його ватагою троянців, якінагадують козаків-запорожців, з їх завзяттям, хоробрістю, весе­лими звичаями і войовничим настроєм.

Зав'язка: подорож Енея з троянцями у пошуках Італії.

Кульмінація: битва Енея з Турном, в результаті якої боги також розділились на два загони.

Розв'язка: перемога Енея над Турном, бо Зевс зглянувся на ге­роя і став на його бік: Живе хто в світі необачно, / Тому нігде не буде смачно. А більш, коли і совість жметь.

Сюжет.

У творі накладаються дві сюжетні лінії:

• основна — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі;

• канва сюжету поеми Вергілія.

Перша сюжетна лінія домінує над другою через образну сис­тему твору. Звідси —історично обґрунтовані висновки характери героїв як національних типів, а конкретно — як запо­розьких козаків.

Сюжет «Енеїди» майже відтворює сюжет Вергілієвої «Енеїди». Після зруйнування Трої Еней разом з уцілілими троянцями шукає Італію. Сім років злостиві боги водили їх морем. Коли тро­янці прибувають до Італії, їх зустрічають гостинно. Еней хоче здружитися з дочкою місцевого царя Латина Лавінією, але того прагне Турн, цар рутульців. Турнові допомагають цариця Амата, дружина Латина, і цар Евандор. Боги також розділились на два загони: одні — на боці Енея, інші — Турна. Однак Еней перема­гає Турна в бою і стає чоловіком Лавінії. 3.12. Національний колорит твору.

Обряди. Еней поминає свого батька Анхіза («сороковини Загиблого Паланта жінки обмили, вдягли в нове вбрання, «запхнули за щоку п'ятак». Мимохідь сказано й про один моментів весільного обряду: у Латина все було приготовлено до прийому сватів — рушники і «всяка всячина», «що на сватаннядавали».

Звичаї. Так, ідучи в гостину, люди підносили господарямхліб і сіль. (Юнона Еоловіпосли Енея — Латину). Еней гостинному Ацесту «за хліб подякував, за сіль». При зустрічі герої, навіть незнайомі, «віддають поклон», Лавінія після смерть матері вбралася в чорний одяг

Ворожіння. Ворожили на теплих нутрощах забитого бика,на бобах і воді, підслухуванням під вікном тощо. Докладно розповідається, як у пеклі моторне дівча ворожить Енеєві на паз киплячого горщика, в який закладено всілякі трави та гніздоремеза.

Народна медицина. І. Котляревський вибирає сміховинніспособи. Наляканогоморською бурею Енея, за словами Венери,«насилу баби одшептали». Сівілла вміє«трясцю відганяти»,«завушниці пошептати», «волос ізігнати», «переполохи виливати». Пораненого Енея «Япид, цирульник лазаретний» лікуєу свій спосіб: прикладає «припарки к тілу... і шевську смолу»,щоб із сідниці героя вийшла стріла.

Повір'я. У пеклі мучилися жінки, які «в комин літали»,«їздили на упирях», «дощ продавали». За народним повір'ям нечиста сила, з'явившись уночі, зникає на світанку. Картина пепла цілком побудована на народних повір'ях.

Фольклор — важлива частина духовного життя нації.Крім численних прислів'їв і приказок у поемі названо пісні різ­них жанрів (історичні, козацькі, побутові, до танцю), а також фольклорні образи — персонажі та предмети (кобиляча голова,мавки, упирі, зцілюща вода, скатерть-самобранка, чоботи-ско-роходи тощо). Сівілла своїм зовнішнім виглядом, поведінкою, ворожбитськими вміннями близька до казкової Баби-Яги; ав­тор часом так її і називає.

Імена героїв, географічні назви. Українські імена змішуються з античними, деякі з останніх «українізуються». Еней —Енеєчко, Анхизович, Анхизенко; Лавінія — Лавіса, Лавісонька; Евріал — Еврусь тощо. Поряд з назвами місцевостей і поселень Стародавніх Греції та Риму згадуються й українські.

У раїнська кухня здобула доброї слави в усьому світі.В «Енеїді» названо близько ста страв і напоїв — більше, ніжу спеціальній праці П. Маркевича «Обьічаи, поверья, кухня инапитки малороссиян» (1860).

Предмети побуту. Чоловіче, жіноче й дівоче вбрання, рехатнього вжитку, господарський реманент

Розваги. У різних місцях тексту названо двадцять народ­них ігор («у свинки», «у Панаса», «в тісної баби», «вгоридуба»тощо) і майже стільки ж танців (горлиця, дуб, санжарівка, го­пак, трепак, гайдук та ін.).

Для сучасного читача «Енеїда» може стати добрим посібником з народознавства

Історичний колорит твору

У поемі описуються не події римської історії, а минуле і су­часна авторові дійсність. Найперше історичний колорит виявля­ється в зображенні мандрівок запорожців-троянців після зруй­нування Січі, структури козацького війська, його озброєння. Згадуються часи Сагайдачного, Дорошенка, Залізняка, епізоди з історії козацтва. Автор зі щирим захопленням і сердечним щемом описує могутність і красу колишнього козацького війська («Так вічній пам'яті бувало...»). Відчуття старожитності в чи­тача викликає і розповідь про різні події, що відбувалися в ми­нулому: війна зі шведами, землетрус у першій половині XVIII ст., страшні напади сарани, набори пікінерів тощо.

Писати правду про одну з найхарактерніших ознак того часу — кріпацтво — було суворо заборонено, а тому в «Енеїді» знаходимо лише окремі натяки на це соціальне зло. Пророкуючи Енеєві ве­ликі багатства і владу, Зевс зазначає, що троянський герой «на панщину весь світ погонить». Пани в пеклі терпіли муки за те, що «людям льготи не давали і ставили їх за скотів». Юнона обіцяла Еолові подарувати «дівку чорнобриву», тобто кріпачку. На ви­падки закріпачення поміщиками вільних людей натякає автор, малюючи злих чарівниць з острова Цірцеї, які обертали людей на тварин. З позицій просвітителя-гуманіста І. Котляревський засуджує будь-яке пригнічення людини людиною.

Поетика твору

І. Котляревський уперше в Україні написав епічний твір си-лабо-тонічним віршем (ямбом), найбільш відповідним для укра-днської мови розміром.

Мова поеми

Долаючи рамки запозиченого сюжету, переборюючи тради­ції травестійного, бурлескного жанру та штучної книжної мови, її «високий» стиль, І. Котляревський силою таланту й знанням життя народу та фольклору створив оригінальний реалістичний твір — і в цьому найбільше, епохальне, неперехідне значення по­еми — праматері нової української літератури.

«Енеїда» І. Котляревського і музичне мистецтво

Друге життя поемі дали опери «Енеїда» (музика М. Лисенка, лібрето М. Садовського), «Еней на мандрівці» (музика і лібрето Я. Лопатинського), оперета Г. Ашкаренка (лібрето М. Кропив-ницького) та інші ліричні твори.

Було зроблено й спроби екранізувати «Енеїду» методом муль­типлікації.

«Енеїда» — показ соціального життя тогочасного українського суспільства.

Як у творі І. Котляревський зображує кріпацтво? Кого і якимчином він критикує у злочинних діях проти простого люду?

Найважливішою рисою епохи І. Котляревського було кріпа­цтво, але в поемі не дано розгорнутих картин кріпосницької дій­сності, тільки в окремих місцях автор виступає проти неподобств цієї системи. Найгостріший, хоч і непрямий виступ знаходимо в описі пекла: Панів за те там мордували / І жарили зо всіх бо­ків, / Що людям льготи не давали / І ставили їх за скотів.

Багатство поміщиків зростало за рахунок важкої підневіль­ної праці кріпаків, тому, чим більше кріпаків мав дворянин, тим більшим паном він вважався. Це явище І. Котляревський висміює в монолозі Зевса, який, пророкуючи майбутнє Енеєві, говорить: Не малий буде він. панок. / На панщину весь світ по-гонить...

Досить прозоро натякає письменник на тодішні порядки, при яких вільні, але бідні люди часто потрапляли в кріпацтво через крутійство і загарбництво поміщиків. Коли троянці проїздили повз островів Цирцеї, паромщик застерігає Енея від злих зазіхань чарівниць, які обертали людей на тварин.

Поміщики за тодішніми законами мали право робити з крі­паками, що хотіли: міняти, продавати, купувати! Це явище теж знайшло своє відтворення в «Енеїді»: Юнона обіцяє дати Еолові «дівку чорнобриву», тобто невільницю-кріпачку. У пеклі бачимо панів, які були «дівок охочі бить», зустрічаються тут також кріпаки «і панські, і казенні».Разом з тим І. Котляревський відзначив появу і нового експлу-I жгатора: бог вогню, бог-коваль Вулкан поводиться зі своїми підлеглими як дрібний буржуа-жмикрут. Він сам...потіє і трудиться, / х лає, б'є, гука, яриться / К роботі приганя майстрів. Дослідіть, як митець викрив і піддав гострій критиці хабар­ництво і кріпацтво — пороки феодально-кріпосницького чинов­ництва. Відповідаючи, наведіть переконливі приклади з поеми. Все чиновне панство, яке в поемі виведено в образах богів-ілімпійців, за всяку найдрібнішу послугу вимагає нагороди. Без бара нікуди не можна поткнутися.

Сама Юнона, дружина верховного бога, не наважується без хабара просити бога вітрів Еола, щоб той зробив бурю на морі, Еол за «подарунок» згодний на злочин — потопити в морі сотні 1 «винних людей, які ніякого зла йому не зробили.

Харон, перевізши Енея та Сівіллу через Стікс, «взяв півал-ітиша за труди» (алтин — сім копійок).

Еней, добре знаючи «божеські звичаї, під час бурі поспішає по-| юіцяти богові моря «півкопи грошей» (копа — 50 копійок), і хоч Нептун і раніше знав, що вітри не мають ніякого права на його «вотчину» — море, та лише тепер виганяє їх. Якби Еней не дав ара, Нептун і пальцем не ворухнув би, щоб допомогти йому. Навіть до рідного батька Зевса Венера не може з'явиться з порожніми руками, коли їй потрібно умовити його стати на захист?я: вона «пішла к Зевсу на ралець» — тобто з якимсь пода­тком. Такий же «ралець» обіцяє богам і Еней, коли троянські І жінки підпалили човни. У відповідь на таку обіцянку зразу ж.з неба дощ полився / В годину весь пожар залив, / Бахнуло і неба, мов із бочки...

Богині Прозерпині, дружині підземного царя Плутона, Еней приносить золоту гілку, щоб задобрити її чоловіка.

Сівілла теж не відстає від всевладних «богів» тодішнього су-

льства. Вона просить в Енея телицю для Феба, бога сонця і по-

[ жровителя всіх страждаючих, а для себе безцеремонно вимагає:

єні дай зараз за роботу». Сівілла, яка знала все на світі, свід-

ь, що для того часу хабарництво мало силу неписаного закону

тло дуже поширене: «Ти знаєш,— дурень не бере: / У нас хоть

хи хто тямущий, / Уміє жить по правді сущій, /То той хоть

атька, то здере».

Гострий осуд І. Котляревським цього потворного явища найяскравіше проявився в тому, що дряпічок-чиновників письменник поміщає в пекло. Тут бачимо суддів, які «по правді не судили та

І тальки грошики лупили і одбирали хабарі»; крючкодера-жмикрута, який чиєсь «діло», тобто судову справу, так «переіначив», що на­віть за тогочасними законами, за якими рідко карали хабарників, він міг потрапити у Сибір; у пеклі дуже багато різних чиновників-крутіїв, бо все тодішнє чиновництво, за мізерним винятком, грабувало народ, беручи хабарі.

Яке значення мала протекція у стосунках між людьми? Чи підлягало це засудженню в тогочасному суспільстві?

Щоб досягти чогось, потрібно було мати якогось покровителя, чиюсь протекцію. Неписані закони протекції І. Котляревський го­стро висміяв. Так, Анхіз, який був страшний п'яниця і вмер, запалившись від сивухи, потрапив до раю за протекцією Венери, бо був у родинних зв'язках з богами: Він божої,— сказала,— крові І по Венериній любові, / Де схоче — буде там і жить.

• Чому письменник негативно ставиться до «духовного чиновництва» — служителів церкви?

Жодного разу в поемі ці «пастирі духовні» не згадані прихильно — вони завжди подані в сатиричному плані. Представники різних рангів духівництва -— чорного і білого (ченці і попи) — му­чаться в пеклі нарівні з іншими грішниками за те, що не пильнували своєї «пастви», тобто не навчали людей добра, а прагнули до збагачення, не гребуючи ніякими засобами наживи.

Щоб підкреслити облудність духівництва — цього «халтур­ного роду», І. Котляревський іноді навмисно плутає слова, на­зиваючи попів жерцями, жерців попами, або прирівнює останніх до ворожбитів і чаклунів.

Висміює письменник і показну набожність різних ханжів. У пеклі знаходяться також...святі понури... / Що не дивились і на світ... / На чотках мир пересуждали / І вдень ніколи не гуляли,/ Вночі ж було не без гостей.

Слід зазначити, що співставлення друкованого і чорнового текстів «Енеїди» свідчить, що І. Котляревський для друку значно пом'якшує свої виступи проти духівництва.

• У чому на прикладі твору виявилися антимілітаристичні по­гляди автора «Енеїди»?

Царський уряд, прагнучи загарбати все нові й нові землі, без­перервно вів війни із сусідніми державами. І. Котляревський сам брав участь у воєнних походах і бачив, скільки горя і сліз несла війна трудовому народові. Гостро сатирично зображує він війну в описі храму бога війни дволикого Януса: Війна в кривавих ри­зах тут, / За нею рани смерть, увіччя, / Безбожність і безчоло-віччя / Хвіст мантії її несуть. У такому ж плані зображено і картини бою, коли озвірілі люди калічать та знищують один одного: / Тріщали кості, ребра, боки, / Летіли зуби, пухли щоки, / 3 носів і уст юшила кров: / Хто рачки ліз, а хто простягся, / Хто був шкереберть, хто ка­чався, / Хто бив, хто різав, хто колов.

Чимало батальних епізодів зображено карикатурно. Відверте глузування над войовничістю латинських правителів бачимо в сцені воєнних приготувань. Тут письменник звертається до ві­домого в народній творчості прийому,— так би мовити, навмисної мілітаризації речей хатнього вжитку, господарчого реманенту і на­віть страв: / Квачі, помело, макогони / В пушкарське відомство пішли; /Колеса, бендюги і кари / І самії церковні мари / В депо пушкарськеє тягли. / Для куль — то галушки сушили, / А бомб — то з глини наліпили, / А слив солоних — для картеч.

І. Котляревський відверто проявляє свої симпатії до миролюбивої політики Латина і гостро засуджує войовничі настрої Амати. Але коли під тиском дружини Латин дає згоду на війну, автор змінює своє ставлення до цього персонажа.

З угодливим глузуванням і неприхованим презирством зо­бражує письменник і «причину» війни: під час полювання хорти Енея розірвали улюбленого цуцика старої Аматиної няньки, що жила самотньо в лісі. Із-за цього цуцика ллється кров, гинуть люди, знищуються матеріальні цінності.

І. Котляревський гостро засуджує війну за інтереси панівної купки, але до війни за «общеє добро», за інтереси народу він ста­виться з повагою.

Яким чином письменник у поемі відтворив життя панівних класів у пеклі?

У його пеклі виведено цілу галерею повнокровних соціаль­них типів, які досить рельєфно відтворюють риси тогочасної дій­сності. Тут бачимо жорстоких і несправедливих панів, хабарни­ків і крутіїв-чиновників, жадібних і скупих попів, представників військової і цивільної влади та інших «п'явок людських». Але, засуджуючи пороки тогочасного суспільства не стільки із соці­альних, скільки з моральних позицій, І. Котляревський посадив до пекла немало й людей з народу.

Тут мучаться злодії, вбивці, самогубці, брехуни, звідниці, ледарі, сутяги і т. д. Зокрема слід відмітити, що митець, який був педагогом, гостро засуджував і погане виховання дітей. Але всім цим грішникам письменник приділяє менш уваги — найчастіше він її тільки перелічує, в той час як на описі правил соціального порядку зупиняється докладніше і звертається до них неодноразово.

Для самостійної роботи

1. Прочитайте послання І. Вишенського « Послання до єпископів».

2. Вдо якого жанру за тематикою належить послання. Доведіть власну думку.

Для творчого зростання

Напишіть власне послання до майбутнього покоління, розповідаючи про проблеми та перемоги сучасності.


Тема 4. Ліро-епічні твори (4 год)

Довідкове бюро до теми

Співомовка. Байка

Співомо́вка — короткий гумористичний вірш, часто побудований на якомусь народному анекдоті, дотепі, приказці чи казковому мотиві.

Жанрові риси співомовки вже наявні в «байках і прибаютках» Левка Боровиковського та Євгена Гребінки. Але найбільш виявився в цьому жанрі талант Степана Руданського, який у 1851—1860 роках створив три рукописні збірки «Співомовок». Цикл «Нових співомовок» написав Іван Франко. Співомовкою можна назвати й гумористичний вірш Володимира Самійленка «Божий приклад».

1986 року видавництво «Радянський письменник» у серії «Бібліотека поета» видало збірник «Українська співомовка», до якого увійшли твори 51 автора.

Ба́йка — один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту.

Історія байки

Байка має здавна сформовану (ще від прозових «притч» легендарного давньогрецького байкаря Езопа — 6 ст. до н.е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають підтекст художнього твору.
Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки.
Відомими авторами байок є Езоп, Барбіус, Федр, Авіан, Лафонтен, Іван Крилов. Крім античних джерел, байка зазнала впливу індійської «Панчататри» («П’ять книг», 3 століття до н. е.).



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 1829; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.139.235.100 (0.012 с.)