Ідейно-художній аналіз роману І.Багряного «Тигролови»

Ідейний задум роману

Життя І. Багряного сповнене небезпеки і суцільного дискомфорту. Але незламною була віра письменника в перемогу сил добра над силами зла, розбрату. Саме цим світлоносним цілющим оптимізмом пройнята уся його творчість — і роман «Тигролови» також. Задум твору виношувався під час перебування автора у Бамлагу, коли, втікаючи з концтабору, він блукав тайгою та переховувався в оселях мужніх далекосхідних мисливців-звіро-ловів, нащадків вихідців з України. Сам автор згадував: «Охотське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Були там поселення давно осілих наших лю­дей з України. Все це, сказати щиро, було мені навіть цікаво»¹. З цієї ціка­вості, очевидно, й народився 1943 року роман «Тигролови» (первісна на­зва — «Звіролови»). А ще — з великого болю за Україну, за її знищува­ний, тероризований народ. Твір побачив світ 1944 року і незабаром був відзначений премією на літературному конкурсі у Львові. До оприлюднен­ня результатів конкурсу І. Багряний тримав свій роман у таємниці. Твір мав неабиякий успіх. Пізніше він з'явився в перекладі кількома європейсь­кими мовами і здобув добрі відгуки літературознавців тих країн.

1946 року роман побачив світ у розширеному, вдосконаленому варі­анті. Він витримав багато видань українською та німецькою мовами, пере­кладався англійською (у СПІА, Канаді, Англії), голландською, французь­кою мовами і завжди знаходив шлях до читача. Німці, приміром, купували книгу дітям до дня народження або першого причастя — вона значилася в каталозі кращих видань, рекомендованих для молоді. В Україні ж про ро­ман не знали майже ЗО літ — він вийшов друком на батьківщині письмен­ника лише в 1991 році.

Жанр

«Тигролови» І. Багряного за жанром — пригодницький роман. Здоро­в'я, силу, лицарство і любов до людини та до свого народу — такі риси знаходить критик Юрій Шерех у «Тигроловах», вважаючи, що письменник цим твором «стверджує жанр українського пригодницького роману, україн­ського всім своїм духом, усім спрямуванням,.,усіма ідеями, почуттями, ха­рактерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі» (Твір про мистецтво стріляти //' Українські вісті, 6 квітня 1947 р.). Щедра і прихильна критика у англосакській та німецькій пресі свідчить, що «Тигролови» стали новим — і саме українським — словом у пригод­ницькому жанрі світової літератури.

Як відзначає О. Ковальчук, «Тигролови» вигідно контрастують з маси­вом безбарвної, млявої української радянської прози для підліткового і юнацького віку, яка систематично відбиває у своїх адресатів охоту до читання взагалі. «Роман чарує справжнім шармом, пригодницького жан­ру: динамічним розгортанням подій, благородством поведінки головних героїв, їхнім умінням знаходити вихід з численних екстремальних ситуа­цій, торжеством справедливості»^.

Тематика роману

«Тигролови» — роман багатоплановий, та передусім це твір-протест проти порушення елементарних людських прав.

Найвиразнішими є теми трагедії України в тоталітарному режимі; відобра­ження впливу сталінського терору на долю окремої людини — молодого україн­ського Інтелігента інженера-авіатора Григорія Многогрішного; показ жорсто­кості й ницості прислужників режиму; змалювання побуту і традицій нащадків переселених у тайгу українців; романтичного кохання Григорія і Наталки.

Проблематика

Хоча роман має конкретні часові рамки, присвячений подіям, які для багатьох стали далекою історією, він висуває чимало актуальних проблем, які відносять до категорії вічних: добра і зла, життя і смерті, справедли­вості і кари, морального вибору, волі до життя й цілеспрямованості, сто­сунків людини і природи, родинних взаємин вірності віковим традиціям предків і, звичайно, кохання.

Про зло і смерть читач дізнається вже з перших рядків роману. Вони уособлені в страшному «драконі» — етапному ешелоні ОГПУ — НКВД (отдела государственного политического управлення — народного комиссариата внутренних дел), який мчить на муки і смерть тисячі «приречених, безнадійних, змордованих — хоче замчати їх у безвість, щоб не знав ніхто. де і куди». Той поїзд — таємнича і страшна «легенда про зникнення душ». Кого ж везе «вогненний дракон» — злодіїв, убивць, розбійників? Чому юна­ки 20—25 років перетворилися на дідів, переживши стільки, що декому й за ціле життя не судилося?

Ось як говорить про це головний герой роману Григорій Многогрішний: «Цей пес [майор НКВД] відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість і намагався подряпати серце, якби дістав. А потім спрова­див до божевільні. І все за те, що я любив свою батьківщину... Я втік з бо­жевільні... Потім мене знову піймали і знову мучили такі, які він,— його поплічники... А потім присудили до двадцяти п'яти років каторги. Двад­цять п'ять років! А я всіх маю двадцять п'ять. І все тільки за те, що я лю­бив свій нещасний край і народ...» Отже, єдина вина цих людей — те, що вони сини своєї землі і не відмовились від неї, не схотіли стати рабами і «сексотами» («секретними сотрудниками» — донощиками) страшної то­талітарної системи.

Але зло може критися і в дещо привабливішій личині. Тим же шля­хом, що й ешелон смерті, йшов «Тихоокеанський експрес нумер один» — «чудо цивілізації, вершок людської вибагливості і фантазії». Розкіш і роз­пуста на тлі голодної, затероризованої країни. А їхали в експресі «відпо­відальні відрядженці і безвідповідальні рвачі та дезертири, з партквитка­ми і без, з дисциплінарними стягненнями і без... Шукачі карколомних пригод, а ще більше карколомних кар'єр. Шукачі щастя і «довгих» кар­бованців. Аматори довгих відрядлжень і ще довших чисел в банкових че­ках...» І їхала там ще чиясь смерть — бравий майор—чекіст, що виглядав «як саме втілення могутності, сили і гонору своєї «пролетарської» держа­ви... Його не зворушують ніякі екзотики, ніякі найексцентричніші історії, ба, навіть, тигри. Він но те бачив. Не те знає. І не те може. Такого полю­вання, якого він сам є і був майстром, не зрівняти ні з яким іншим....Тут — під блискучою уніформою -— сховані такі речі, що перед ними поблідли б сам Арсеньєв... і навіть всі тигри, і навіть у них — у цих останніх — стало б волосся диба».

На протязі всього роману йде двобій життя і смерті, добра і зла. Хоч смерть і зло часто перемагають (згадаймо розповідь старого Мороза про свої відвідини Комсомольська; думки Григорія у поїзді до Хабаровська, його зустріч в ресторані з українськими дівчатами, котрі ціною своєї ганьби й приниження намагалися врятуватися), не гине надія на краще, на кінцеву перемогу справедливості. І щаслива доля головного героя тому підтверд­ження, х"оч Григорій Многогрішний дотримувався такого життєвого девізу: «Ліпше вмирати, біжучи, ніж жити, гниючи!» і обирав не просто життя, а життя гідне.

Справедлива кара спостигнула мучителя і губителя людських душ майора ОГПУ — НКВД Медвина, який побудував свою кар'єру на крові й кістках людей. Проте це, звичайно, не вихід — знищити одного-двох конкретних негідників, бо на їх місце стануть сотні інших, виплеканих тоталітарним сталінським режимом.

Перед героями роману, особливо перед головним — Григорієм Много­грішним, постійно постає проблема морального вибору. Відмовитися від рідного й близького, від України, животіти, а не жити, чи залишитися вірним своїм переконанням, але пройти через це всі кола пекла у сталінсь­ких катівнях та на каторзі? Григорій, нащадок славного гетьмана, як справжній лицар духу, обирає найважче. Навіть не думаючи про небезпе­ку, Сірки приймають у свою сім'ю врятованого юнака-земляка, як рідного сина. Медвин теж робить свій вибір, заради кар'єри стаючи на цілях підлості і нелюдської жорстокості. Розплата за це відповідна — страх протягом усього життя, неспокій і нікчемна смерть.

Час від часу перед Григорієм Многогрішним дуже гостро постає про­блема виживання — фізичного і морального. Вирішує він її кожного разу лише завдяки надзвичайній волі до життя і цілеспрямованості.

Григорій разом з іншими в'язнями їде в заґратованому ешелоні смерті. За ним наглядає сам начальник поїзда, на кожній зупинці перевіряючи його «наявність». І це ще більше зміцнює намір в'язня втекти, не піддати­ся тій страшній силі: «Все більше було тут і безоглядної рішеності на щось надзвичайне у власника того понурого голосу і тих мерехтливих очей. Клекіт зборканої, але не зламаної і не упокореної волі, що проривався зі стиснених щелепів, не віщував нічого доброго». І ось відчайдушний сплеск гордої волі — втеча! Арештант вирізав дошки у вагоні й вистрибнув на ходу по­їзда, можливо, назустріч смерті. «Тільки той, хто має надлюдське терпіння і незвичайну волю, може проробити таку роботу», стати легендою «про гордого сокола, про безумного сміливця».

Але це тільки перший етап рятування. Щасливо вистрибнувши, Гри­горій тікає подалі від залізниці, блукає в нетрях, переборюючи втому. Та не знаходить «ніякої риби в струмках, ніякого звіра, ніяких пташок у тих нетрях,...Нічого такого, що можна було б з'їсти... Ні ягоди, ні якогось овоча, крім гадючих грибів...» Природа ніби змовилась проти нього. «Про­кляття! Проте відчай не брався його. Дуже — бо багато він перетерпів, щоб ще впадати в відчай. Він уже мав нагоду безліч разів умерти, і це велике щастя, що він іде цим зеленим, безмежним океаном».

Нашого героя на деякий час рятує від голоду маленький бурундучок зі своїми запасами горіхів. А далі знову бєзкінчена дорога у зеленому морі тайги. Неймовірним зусиллям волі Григорій долає відчаїі, зневіру, фізичну неміч: «Йому здавалось, що швидко йде, але насправді посувався, мов тінь, хитаючись. Аби не лежачи помирати... А надвечір сили зовсім покинули його. Край. Ліг голічерева під височенними кедрами, тягуче—важко і гли­боко зітхнув, ніби випустив дух, поклавши голову на корінь, і так лежав...

Не хотілося рухати ні рукою, ні ногою. Не хотілося думати. Хотілося лежати й лежати. Вічність лежати так. І хай шумлять високі кедри». Із забуття, з напівмертвого стану Григорія вивів крик про допомогу. Так мало статися, бо саме для цього Многогрішний прийшов у цей світ, таке мав життєве кредо — служити добру, бути потрібним людям. Отож, рятуючи невідому людину від ведмедя, він рятується й сам.

Багато сторінок роману присвячено описам природи, полювання, жит­тю людей серед дикої природи. Тоді неминуче постає проблема стосунків людини і природи. Тайга велика й прекрасна, надзвичайно багата, але сувора до тих людей, що не знають її законів і таємниць, які не рішучі, не витривалі, не працьовиті, не сміливі. Григорій Многогрішний, їдучи разом із Сірками на полювання і зустрівшись з такими ж українськими пересе­ленцями Морозами, відзначає про себе, що ці люди схожі на його земляків із Слобожанщини і не схожі: «Всім такі, лише одним не такі — поглядом, життєвим тембром, іншою якістю. Ці — суворі і загартовані. Безжалісні стрільці, веселі і безпощадні звіролови, мускулисті диктатори в цій зеленій первісній державі, хижі і горді завойовхшки цієї, ще не загнузданої стихії. Життя геть випекло з них сентиментальні риси і вайлувату ліниву млявість, насталивши їх, вигартувавши в безперервнім змаганні за своє існування...» Для людини розумної, спостережливої, чутливої до краси природа є ще й джерелом естетичної насолоди. Маючи вроджений нахил до спосте­режень, вирости серед природи, Григорій Многогрішний «мав в тім вели­ку втіху. Рослинний і тваринний світ цей ховав у собі багато такого ціка­вого невичерпно; кожен день вражав все новими несподіванками». Ось юнак спостерігає за горностаєм, як той клопочеться-господарює, потім іде назирці за козулею з козеням, там натрапляє на слід полоза. І всьому намагався знайти пояснення, наукове обґрунтування. Отже, природа — це оточуючий нас світ, подеколи дуже суворий. З іншого боку, і людина може ставитися до нього надто жорстоко. Григорій, наділений чудовими людськими якостями, зумів знайти спільну мову з тайгою, зробити її своєю союзницею, другом.

Приваблюють щирістю і дружністю родинні стосунки у сім'ї Сірків. Вони ґрунтуються на глибокій повазі й любові один до одного, взаєморо­зумінні, намаганні бути «однією командою». Особливе значення це має на полюванні. Тут один схибить — інші можуть постраждати. Батьки вболі­вають за дітей, змалку навчили їх усього, що вміли й знали, щоб ті могли вижити в суворих умовах далекосхідного краю. Мати виховала в дітей любов до незнаного ними далекого краю предків — України, зберігши весь уклад українського життя — одяг, хатнє убранство свята, пісні й перекази! Діти — Грицько і Наталка — люблять і поважають батьків та одне одного, хоч інколи суперничають і змагаються у мисливській вправ­ності. Вони готові щомиті прийти одне одному на виручку, свято додер­жують предківських звичаїв, шанують свята й обряди, народні пісні. Збу­дована на високоморальних засадах родина Сірків дає притулок незнайо­мому, але, судячи з першого вчинку, благородному юнакові, який вия­вився ще й земляком. Вона забезпечує його всім необхідним, бере на по­лювання, щоб той не відчував себе утриманцем. Отже, ставлячи проблему родинних стосунків, автор утверджує, що сім'я міцна тільки та, де взає­мини будуються на любові та повазі, на вироблених віками традиціях і звичаях, на принципах гуманізму і добра.

Найромантичнішими і найпривабливішими, мабуть, у «Тигроловах» є сторінки, присвячені коханню. Здавалося б, які тут проблеми. Є він і во­на — молоді, гарні, таємно закохані один в одного. Але як непросто склада­ються їхні стосунки! Вона— горда і цнотлива, справжня «козача кров».

Він — сильний, благородний і сміливий, але зі страшною таємницею, з тав­ром арештанта-втікача. І всі, хто з ним стикається, хто йому допомагає, наражаються на небезпеку. Тому Григорій ладен придушити любов у своєму серці, страждати мовчки, аніж поставити під загрозу кохану людину. Оце і є справжня любов, справжнє благородство душі. У вирішальну хвилину роз­луки дівчина зважується на вчинок, на який не кожна здатна: робить пер­ший крок і ділить з коханим його тяжку долю втікача. Згідно з авторською концепцією — «добро неодмінно перемагає» — доля у закоханих виявляється щасливою. Вони з боєм переходять кордон і опиняються в безпечному місці. Хоча не дуже віриться, що молодята, з їхньою палкою вдачею, зможуть далі жити у спокої, без пригод і небезпек. Адже Григорій Многогрішний плекає таємну мрію побачити свою Україну вільною.

То ж кохання героїв роману — не тільки взаємний потяг, симпатія, а й передусім спорідненість і благородний порив палких молодих душ.

Композиція та сюжет твору

Композиція роману зумовлена особливостями жанру: твір складається з 12 розділів, ряду підрозділів, схожих на новели, що мають інтригуючі назви: «Дракон», «Світ на колесах», «Навзаводи зі смертю», «Заколоті ка­пітуляція», «Бог кохання», «Весела робінзонада», «Не ходи босий» та інші. Позасюжетні елементи — пейзажі, портрети, сценічні моменти — завжди романтично забарвлені. Особливо захоплюють уяву читача екзотичні пано­рами Сіхоте-Аліня, описи краєвидів на Зміїній та Голубій Падях. Інтер'є­ри подано точно й барвисто, з багатьма промовистими деталями. Цікаві історичні екскурси, що їх. вкладено в уста різних персонажів.

Важлива роль належить експозиції зі своєрідно запрограмованою ідеєю твору. Поїзд-дракон, якого веде паровоз-голова «Йосиф Сталін» і підпихає демон «Фелікс Дзержинський», який має черево, «натоптане вщерть» ти­сячними жертвами, летить у чорну темряву, у прірву, в небуття. Цей еше­лон смерті, сформований ОГПУ — НКВД, уособлює загрозу знищення, яка стала реальною для громадян великої радянської імперії. Та ось зринає над обставленими багнетами й оповитими жахливою державною таємницею вагонами українська розлога пісня. Вона «здіймається на крила», «шугає і б'є крильми над стіною дракона», «мелодія стає дедалі потужнішою, ки­пить, вирує», і оскаженілі вартові безсилі спинити її. Бо то — голос невпо-кореної волі, свідчення нездоланності українського духу.

Сюжет розгортається з інтригуючої зав'язки: на останній станції вияв­ляється, що втік найнебезпечніший в'язень Григорій Многогрішний, якого пильнував сам начальник ешелону. Це одразу викликає в читача інтерес до майбутньої долі того сміливця.

Подальший розвиток Дії складається з ряду небезпечних для Григорія ситуацій, кожна з яких — провісник головного кульмінаційного моменту. Ось голод і втома зовсім паралізували волю й виснажили сили втікача. Чи витримає? А ось його накрила разом із важкою ведмежою тушею чорна ніч непритомності. Чи не назовсім? Далі Григорій зі своїм названим братом Грицьком кидає виклик долі — їде поїздом без документів до Хабаровська, де кожної хвилини його можуть затримати. У місті хоче йти навіть у пащу до свого заклятого ворога — НКВД. Григорія помічають і переслідують, але й тут щаслива доля рятує його. Отак весь час читач перебуває в напру­женні. Та найбільшої сили досягає конфлікт при майже неймовірній зустрічі Многогрішного і Медвина в тайговому безлюдді. Григорій розправляється з катом: «Тут... я тобі і рев... тут я тобі й трибунал!» Завершується роман повним тріумфом благородних ідеалів. Щаслива розв'язка теж відбуваєть­ся на межі неможливого — закохана пара завдяки своїй кмітливості, вина­хідливості і сміливості переходить кордон і опиняється в безпечному місці.

Образи роману

Головний герой роману І. Багряного «Тигролови» — Григорій Много­грішний. У телеграмі про його втечу і розшук подаються такі прикмети: «Юнак — 25 літ, русявий, атлет, авіатор...» Судячи з прізвища, він — далекий нащадок славного козацького гетьмана Дем'яна Многогрішного¹. Юнак постає перед читачем людиною із сформованим характером. Про минуле його відомо мало — із спогадів самого Григорія про слобожанські луки, святкові гулянки молоді на Трійцю, пташині переспіви та про те, як уночі пасли коней, варили кашу... Ще трохи відкриває завісу минулого пояснення юнака Наталці Сірківні, яка була свідком розправи, вчиненої Григорієм над майором Медвиним. Ми розуміємо, що з боку героя це жор­стокий, але вимушений і справедливий акт помсти. Одна з найголовні­ших рис Григорія Многогрішного — його самовіддана любов до батьків­щини — України, до свого нещасного народу. їдучи в переповненому, непристосованому для перевезення людей поїзді «Владивосток — Москва», він слухає печальні сповіді обдурених владою земляків-заробітчан, і го­лова його паморочиться від болю і гніву: «Те, що він почав був забува­ти,— ціла ота трагедія його народу,— навалилось на нього всім тягарем, кидаючи серце, мов м'яч, у всі боки.

Уся! Уся його Вітчизна ось так — на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеосіблена, в корості, в бруді... розпачі! Голодна!.. Безви­хідна!.. Безперспективна!.. Стискав зуби, аж-но набрякли щелепи».

Ось у якомусь заціпенінні Григорій прикипає поглядом до барака, де охоронник обливає брудною лайкою дівчат-невільниць, які тільки піснею й можуть поскаржитися холодному сибірському небу на свою долю.

Таку ж гостру реакцію викликає в героя спостереження за дівчатами в ресторані, які взялися освоювати «найдревнішу професію» і переживають тяжкий сором, муки совісті, зрікаючись предківських заповітів: «Обидві вродливі... Обидві стомлені, змарнілі... Раптом Григорій уловив фразу... Дівча­та говорили українською мовою! І так ніби хто врізав батогом по серцю, ніби обухом по карку. «Та це ж вони!!! — дочки розкуркулених батьків, розкиданих по сибірах! Це ж вони, втікаючи, рятуються! Рятуються від холоду і голоду, від безправ'я і смерті,— рятують життя ціною краси і мо­лодості, ціною честі і материнського щастя...»

Глибокий патріотизм Григорія, його сердечна й щира любов до Украї­ни виявляються і в розмові з матір'ю Наталки про предківську українську землю, що як святиня збереглася в її пам'яті. Дуже боляче було йому дума­ти, що немає вже його тихого краю, України тієї, ясної, сонячної. Що сад­ки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло...» Природжена тактовність підказала хлопцеві, що треба змовчати, не розказувати правди матері Наталки, хай жінка «любить її такою, якою пам'ятає». Григорій милується побутом Сірків, їхньою вірністю біленій хаті, вишитим рушникам, рідній мові та звичаям. Він глибоко зворушений тим, як Сірки намагалися «наздогнати» Різдво, а потім святкували його, «як з діда-прадіда велося: з кутею на Святвечір і з усім тим зворушливим і романтичним ритуалом, що такий пам'ятний Григорієві з дитинства. З віршуванням, з колядками».

І не дивно, що втікача підтримує й рятує саме маленька сірківська Україна. То — подарунок долі, дяка за цілеспрямованість і стійкість у простуванні до мети, за любов до батьківщини, куди герой хотів би повер­нутися визволителем і переможцем.

Друга визначальна риса Григорія Многогрішного — могутня воля до життя, і не абиякого, а гідного людини. Про це свідчить його неприми­ренність до несправедливого більшовицького режиму, а після ув'язнен­ня — постійне шукання й використання найменших шансів для втечі. Так, напівзнищений фізично політв'язень виривається з божевільні, куди його незаконно запроторило «найгуманніше у світі» правосуддя, вистри­бує на ходу зі «скаженого поїзда» — у ніч, у смерть, ігнорує небезпеку переслідування, навіть кидає виклик долі, вирушивши з тайги до Хаба­ровська. Григорій іде на полювання нарівні з досвідченими мисливця­ми, зважується на фантастично сміливі лови «кішок» — тигрів. Завдя­ки своїй сміливості та винахідливості разом з коханою здобуває жадану волю, перейшовши кордон і ставши недосяжним для всевладного монст­ра — НКВД — ОГПУ.

Для самостійної роботи

1. Прочитайте роман В.Барки «Жовтий князь»

2. Визначте до якого стилю та напряму він належить.

Для творчого зростання

Напишіть твір-роздум на тему: «Чуже переступи та не займи», дотримуючись одного літературного стилю та напрямку.

 

Підсумковий урок (1 год)

Тести для самоперевірки

1. Виберіть значення слова „лірика”:

а) лірний; виконаний під акомпанемент ліри – струнного музичного щипкового інструменту.

б)словесний; словниковий

в)чуття; чуттєвий

г)замальовка, невелика віршова пісенька; мовою александрійських учених – поетичний твір.

 

2. Травестія - це:

а) комедія часів середньовічча;

б)спосіб декламування в античному театрі;

в)літературна переробка, за якої твір серйозного або героїчного змісту перелицьовується на жартівливий з комічними елементами;

г)висміювання негативних явищ життя і вад людського характеру.

3. Жанр байки на початку ХІХ століття (історико-літературний, стильовий контекст) був актуальним і своєчасним, тому що:

а)має гумористичне спрямування;

б)байка була актуальним жанром української літератури, не лише на початку ХІХ століття, а й упродовж усього розвитку літератури;

в)вибирабчи реалії свого часу, байка за ідейною спрямованістю залишається традиційною;

г)відповідав вимогам просвітницької естетики, оперативно відгукуватися на злободенні соціальні проблеми, сприяти моральному перевихованню особистості.

 

4. До жанру, який

…За широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням. Від оповідання відрізняється розгорнутішим сюжетом, більшою кількістю другорядних персонажів, повнішою та глибшою їх характеристикою, наявністю описів...,

належить твір:

а)”Чорна рада”;

б)”Інститутка”;

в)”Горпина”;

г)”Наталка Полтавка”.

 

5. Визначте специфічність гумору в повісті І. Нечуя-Левицького „Кайдашева сім`я”:

а) гумор з елементами іронії, наближеної до сатири;

б)викривальний сміх;

в)сміх крізь сльози співчуття;

г)гумор заради розваги.

 

6. Основні особливості

... наслідування життя у формах самого життя. Типізація дійсності, утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення. Основоположною стає проблема взаємин людини і середовиша, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу(характеру) особистості.

Характерні для художнього методу:

а)бароко;

б)романтизму;

в)реалізму;

г)декаденству.

 

7. У визначенні

 

Епічний різновид, великий за обсягом, складний за будовою, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів. Крім оповіді(викладач від першої особи) або розповіді(викладач від третьої особи), жанру властива пряма мова персонажів (у вигляді діалогів, монолоів), описи, авторські відгуки

 

йдеться про:

а)повість;

б)драму;

в)поему;

г)роман.

 

8. Вкажіть визначення трагедії як жанру драматичного твору:

 

а) трагедія - це кількаактна п'єса, що rрунтується на гострому непримиренному конфлікті особистості, яка прагне максимально втілити свої творчі потенції, з об'єктивною неможливістю їх реалізації; конфлікт трагедії має глибокий філософський зміст;

б) трагедія - одноактна п'єса з анекдотичним сюжетом, наповнена динамічними діалогами, піснями, танцями;

в) трагедія - п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається у постійній напрузі; герої - переважно звичайні люди; автор прагне розкрити їх психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків, дій;

г) трагедія - це твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкриваеться смішне в навколишній дійсності чи людині.

 

9. Виберіть визначення комедії як жанру драматичного твору:

 

а) комедія - це кількаактна п'єса, що грунтуеться на гострому непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свої творчі потенції, з об'єктивною неможливістю їх реалізації; конфлікт твору має глибокий філософський зміст;

б) комедія - одноактна п'єса з анекдотичним сюжетом, наповнена динамічними діалогами, піснями, танцями;

в) комедія - п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвиваеться у постійній напрузі; герої - переважно звичайні люди; автор прагне розкрити їх психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків, дій;

г) комедія - це твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.

 

10. Характеристику

 

Узагальнена назва ліричного твору, у якому розкривається широкий діапазон душевних переживань, почуття ліричного героя постають найяскравішим художнім документом історії людського серця

має тематична група:

а)громадянська лірика;

б)пейзажна лірика;

в) інтимна лірика;

г)бурлескно-травестійна лірика.

 

11. Укажіть літературні стильові течії (з перлічених – чотири), у яких реалізовується український модернізм:

 

а)реалізм;

б)новоромантизм;

в)символізм;

г)авангардизм;

ґ) експресіонізм;

д)імпресіонізм.

 

 

12. Укажіть, якою специфічною ознакою новела відрізняється від оповідання:

 

а)головні герої – сформовані особистості;

б)увага письменника зосереджена переважно на художньому дослідженні внутрішнього світу героя;

в)несподіваний фінал;

г)сюжет ґрунтується на одному чи кількох епізодах із життя героя.

 

Відповіді:

1. а 2. в 3. г 4. б 5. в 6. в 7. г 8. а 9. г 10. в 11. б, в, ґ, д 12. в

Список використаних джерел

1. Основи теорії літератури. Програма спеціального курсу для учнів 10-11 класів філологічного профілю загальноосвітніх начальних закладів. Укладач: Наталія Невінчана. Рецензенти: А.О. Ткаченко, О.М. Авраменко, О.В. Ковальчук. Рекомендовано листом Міністерства освіти і науки України від 18.07.2006 №1/11-4291.

2. Програма для середньої загальноосвітньої школи з поглибленим вивченням української літератури у 8-11 класах, для класів з гуманітарним профілем, гімназій, ліцеїв та коледжів. Укладачі: Г.Ф.Семенюк, В.І. Цимбалюк. Рецензенти: Л.С. Дем’янівська, О.В. Заболотний. Київ. «Генеза». 2004.

3. Ситченко А.Л. Навчально-технологічна концепція літературного аналізу: Монографія. – Київ: Ленвіт, 2004. – 304 с.

4. Кривка Н. В. Українська література. 11 клас. Плани-конспекти уроків. – Х.: Веста: Видавництво «Ранок», 2007. – 240 с. (Майстер-клас)

5. Солод Ю. Українська література.Навчальний посібник за програмою 11 класу. – К.: Нора-прінт, 1997. – 384с.

6. Чуприні О.О. Усі уроки української літератури у 9 класі. I семестр. – Х.: Вид. група «Основа», 2006. – 491 с. (Серія «12-річна школа»)

7. Гром’як Р.Т., Ковалів Ю.І., Теремко В.І. Літературознавчий словник-довідник. - К.: Вид. центр «Академія», 1997.

8. Бочарник У. Українська література. 9 клас: Плани-конспекти уроків. – Харків: Веста: ТОВ Видавництво «Ранок», 2002. – 224с.

9. Бандура О.М. Дидактичні матеріали з теорії літератури: Навч. посібник для 5-11 кл. серед. шк. – К.: Рад. шк.., 1991. – З метод. вказівками. – 47 с. – Мова укр.

10. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика: Пробний підруч. для гімназій і гуманіст профілю. – К.: Вежа, 1994. – 240 с.

11. Бернадська Н.І., Усатенко Г.О. Тести абітурієнту 5-12 кл. Українська література. Посібник. - К.: Вид. центр «Академія», 2007.

12. Хізова Ю.І., Щоголева В.В. Усі українські письменники. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. – 384 с.

13. Марченко О.Д., Марченко А.С. Українська література. Практичний довідник. – Х.: ФОП Співак В.Л., 2009. – 768 с.

14. Інтернет-сайт http://ru.wikipedia.org.