ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ДОПОВІДІ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ДОПОВІДІ



Основи теорії літератури

 

Практичний довідник для самоосвіти школяра

 

 

 

 


Миколаїв

Укладач: Яблуновська Г.В. вчитель української мови та літератури Миколаївського ліцею «Педагог»

Основи теорії літератури

Практичний довідник для самоосвіти школяра

 

Практичний довідник укладено відповідно до програми спеціального курсу для 10-11 класів філологічного профілю загальноосвітніх шкіл навчальних закладів «Основи теорії літератури» (Основи теорії літератури. Програма спеціального курсу для 10-11 класів філологічного профілю навчальних закладів. Укладач: Наталія Невінчана, заступник директора гімназії «Києво-Могилянської», заслужений учитель України (рекомендовано листом МОН України від 18.07.2006 №1/п – 4291)

 

 

Погоджено на засіданні кафедри філології Миколаївського ліцею «Педагог» (Протокол №1 від 27 серпня 2009 ).

Погоджено на засаданні науково-методичної ради Миколаївського ліцею «Педагог» (Протокол № 2 від 26 жовтня 2009).


ЗМІСТ

ВСТУП.. 4

Літературна самоосвіта. 5

Практичний довідник-порадник за темами спецкурсу «Основи теорії літератури» 10

10 клас. 10

Тема 1. Вступ. 10

Тема 2. Композиція. 13

Тема 3. Тропи. Види комічного. 15

Тема 4. Поетичний синтаксис. 22

Тема 5. Теорія віршування. 28

Тема 6. Римування. 41

Тема 7. Фольклор. 47

Підсумковий урок. 56

11 клас. 58

Тема 1. Вступ. 58

РОДИ І ВИДИ ЛІТЕРАТУРИ.. 59

Тема 2. Епос (3 год) 59

Тема 3. Лірика. 63

Тема 4. Ліро-епічні твори. 78

Тема 5. Драма. 84

Тема 6. Інші літературні види, жанри. 95

Тема 7. Літературні стилі та напрями. 99

Підсумковий урок. 132

Список використаних джерел. 135


ВСТУП

 

Шановні школярі, студенти, вчителі української мови та літератури!

Пропонований практичний довідник для самостійного опрацювання теми з спеціального курсу «Основ теорії літератури» призначений для учнів шкіл, гімназій, ліцеїв, які бажають поглибити знання з теорії літератури, сформувати стійкі вміння повного і глибокого аналізу літературного твору; відкрити широкі можливості для тих, хто пробує власні сили на ниві літературної творчості. Матеріали, які розміщено у збірнику, допоможуть старшокласникам підготуватися до ДПА, ЗНО.

Практичний довідник може використовуватися на уроці української літератури як дидактичний матеріал.


Літературна самоосвіта

ЯК СКЛАДАТИ ТЕЗИ, СТАТТІ

1. Уважно прочитайте статтю. Визначте її тему та головну думку.

2. Визначте мету опрацювання вами цієі статгі.

3.Поділіть текст статті на смислові частини. Визначте підтему (зміст) кожної частини.

4. Кожну підтему сформулюйте у вигляді положення. 3апишіть такі положення або словами автора (як цитату), або власними словами. Це тези статті.

5. 3апишіть тези, не порушуючи послідовності, у якій цi думки викладені автором статті.

ЯК СКЛАДАТИ ПЛАН, ТЕЗИ I КОНСПЕКТ

1. Прочитайте текст. Визначте його тему та головну думку.

2. Поділіть текст на смислові частини.

3. Визначте підтему кожної з частин. Це - пункти простого плану тексту.

4. До кожної смислової частини тексту подумки поставте запитання: яка її головна думка? Відповіді на ці запитання (у вигляді цитат або перефразовані своїми словами) - це тези тексту.

5. Доповніть кожну тезу взятими з тексту фактами - це конспект тексту.

6. При конспектуванні відкресліть 6ереги - для запису ваших зауважень до законспектованого тексту.

7. У конспекті виділяйте розділи, параграфи, пункти (відповідно до того, як це зроблено в статті).

8. Використовуйте в конспекті підкреслення, умовні позначки (? - питання; ?? - сумнівно; !!! - цікаво; V- вставка, доповнення).

ЯК ПИСАТИ ОПОВІДАННЯ

1. Виберіть тему оповідання. Обміркуйте його головну думку.

2. Поміркуйте, які персонажі могли б«діяти» в оповіданні.

З.Придумайте зав'язку, кульмінацію, розв'язку (вибудуйте сюжет оповідання).

4. Поміркуйте, які позасюжетні елементи (портрет, пейзаж, ліричні відступи) були б доречні в оповіданні.

5. 3робіть робочі начерки оповідання (план, характеристики персонажів, вислови, які варто використати тощо).

6. Напишіть текст оповідання на чернетці.

7. Написане на чернетці відредагуйте i перепишіть. До6еріть влучний i цікавий заголовок.

8. Прочитайте, обговоріть власне оповідання у родинному колі, з друзями.

ЯК ВИКОНАТИ ПРОЕКТ

1. Обміркуйте тему проекту. Визначте його мету та завдання.

2. Складіть план дій:

· визначте джерела нео6хідної для виконання проекту інформації;

· розподіліть між учасниками проекry завдання;

· визначте час виконання окремих завдань.

3. Проведіть дослідження (зберіть інформацію, вивчіть її та систематизуйте).

4. Сформулюйте висновки, оформіть звіт про виконання проекту, бажано з демонстраціею матеріалів (у вигляді мультимедійної презентації, виставки, рукописного журналу тощо).

5. Результати дослідження презентyйте в класі (на уроці літератури, на спецкурсі з основ теорії літератури, на засіданні гуртка, на батьківських зборах тощо).

ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ДОПОВІДІ

1. Визначте основні думки майбутньої доповіді.

2. Окресліть порядок викладу думок, тобто складіть план доповіді.

3. До6еріть факти, приклади, цитати.

4. Сформулюйте висновки, якими слід завершити доповідь. Чітко сформулюйте пропозиції.

5. Складіть текст доповіді (письмово) у відповідному стилі.

6. Запропонуйте свою доповідь прослухати, обговорити на уроці української літератури.

ЯК ПРОАНАЛІЗУВАТИ ПЕРЕКАЗ

1. Визначте тему переказуваного тексry. 3'ясуйте, чи розкрито її в переказі.

2. Визначте головну думку тексту, який переказувався. 3'ясуйте, чи передано її в переказі.

З.3'ясуйте, чи в правильній послідовності переказано зміст тексry.

4. Визначте, чи не пропущено чогось істотного, чи не додано того, чого в тексті немає.

5. Визначте, чи відповідає переказ типовому значенню переказуваного тексту (чи доречно поєднано типи мовлення, чи правильно побудовано речення розповіді або опису, чи правильно побудовано роздум).

6. З'ясуйте стиль переказуваного тексту. Чи дотримано вимог цього стилю в переказі?

7. Наскільки грамотно написано переказ. Графічне оформлення переказу.

Клас

 

Тема 1. Вступ(3 год)

Довідкове бюро до теми

Література як мистецтво слова. Художній образ та літературний тип. Зміст і форма художнього твору

Література (лат. littera – буква, літера) – сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва, власне, мистецтво слова, що відображаю дійсність у худ. образах, створює нову художню реальність за законами краси; результат творчого процесу автора, зафіксованої у відповідному тексті за допомогою літер. Література за своїм змістом розмежовується на філософську, політичну, природничу, наукову і т.д. Саме специфіка художньої літератури є предметом літературознавства, зокрема теорії літератури.

Літературний тип (грецьк. typos - відбиток, форма, взірець) – образ-персонаж в літературному творі, який концентрує в собі риси характеру, спосіб мислення, світоглядні орієнтації певної групи людей або нації, залишаючись яскраво індивідуальними, неповторними.

Мотив(від італ. motivo – привід, спонукання) - тема ліричного твору (у літературазнавстві.

Наприклад, мотив пробудження природи і людських сподівань у вірші «Стояла і слухала весну…», мотив національної неволі у вірші «Оргія» Лесі Українки.

Провідний мотив (чи надмотив) наз. лейтмотивом.

Тема(грец. τέμα — те, що покладено в основу) — це коло життєвих явищ, відображених у творі у зв'язку з певною проблемою, що служить предметом авторського осмислення та оцінки. Тема — узагальнена основа змісту художнього твору, те, про що в цілому йдеться в ньому. У творі тема існує у вигляді того вихідного смислового положення, до якого він, умовно кажучи, може бути зведений. Наприклад, таким початковим проблемним положенням, що узагальнює зміст вірша Лесі Українки «Слово, чому ти не твердая криця...», або, інакше, його темою, буде те, про що в цілому й коротко в ньому говориться, — про суспільну роль поезії і поетичного слова. Тему твору досить часто плутають з його фабулою, зокрема в тих випадках, коли на прохання визначити тему твору, починають переказувати його подієвість, зміст. Потрібно пам'ятати, що, на відміну від фабули, яку визначає подійність і конкретність, одиничність, тема твору характеризується статичністю й узагальненістю свого змісту. Між темою та фабулою твору встановлюється тако­го роду зв'язок, що тема твору виступає в ньому як його згорнута фабула. Тему твору можна визначити, згорнувши фабулу до єдиної і далі неподільної точки смислового відліку, а нею завжди виступатиме певне життєве поло­ження, в якому визріває щось конфліктне. Якщо фабула, таким чином, «є те, що реалізує себе у процесі самої опо­віді, то тема — це те, що, умовно кажучи, передує фабулі і кладеться в її основу. Фабула, у свою чергу, розгортає тему, подає те вихідне проблемне положення, яке було в ній окреслено лише в найзагальніших рисах, у його всебічно­му розвиткові, у його русі, під час якого з'ясовуються та уточнюються окремі його конфліктні моменти.

Художній образ - це таке порівняння, співставлення різних елементів реального або придуманого світу, в результаті якого з'являється новий образ.

Художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми законами. Життєвий матеріал, що лежить в основі твору, веде за собою, і художник іноді приходить зовсім не до того результату, якого прагнув. По великому рахунку, художній образ будується парадоксально, часто непередбачувано, незбагненне.

Для самоосвіти

Для творчого зростання

Напишіть власне висловлювання на тему: «Життя – вистава, але не свято; життя – важке заняття» (Д. Сантаяна), посилаючись на літературні твори, власний досвід.

 


Тема 2. Композиція (2 год)

Довідкове бюро до теми

Для самоосвіти

Для творчого зростання

Напишіть власне невеличке оповідання, яке б обов’язково мало зав’язку, розвиток дії, кульмінацію і зав’язку. Прочитайте й обговоріть свій твір з однокласниками.

 


Тема 3. Тропи. Види комічного(6 год)

Довідкове бюро до теми

Символ. Ідіоми

Символ – (грецьк. Symbolon – умовний знак, натяк) – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища ( лотос – символ божества в індійців, хліб-сіль – символ гостинності в українців, блакитний колір – символ надії та ін.), має філософську смислову наповненість, тому не тотожно знакові. Символ тісно пов'язаний з наукою, міфом, вірою, поезією, але не зводиться до них , тяжіє до певного узагальнення, на відміну від алегорії, що проявляється в певному образі. Символ як натяк на трансцендентну істину, на шлях втаємничення в першосутність лежить в основі естетичної концепції символізму.

Ідіома (від грец. ἴδιοςвласний, властивий; ιδιόμαособливість, своєрідність) — стійкий неподільний зворот мови, що передає єдине поняття, зміст якого не визначається змістом його складових елементів, наприклад: байдики бити, на руку ковінька, впадати в око.

Для самоосвіти

Для творчого зростання

Напишіть твір-мініатюру на самостійно обрану тему, використовуючи оксиморон.

 


Тема 4. Поетичний синтаксис(5 год)

Довідкове бюро до теми

Алітерація. Асонанс

Алітера́ція (al < ad — до і litera — буква) — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв'язку (П. Тичина «Рокотання-ридання бандур»).
Особливий художній ефект поетичного мовлення досягається при сполученні алітерації з асонансами (Т. Шевченко: «Гармидер, гамір, гам у гаї»).

«Хто се, хто се по сім боці //Чеше косу? Хто се?» (Т. Шевченко)

Подеколи поети, звертаючись до алітерації, досягають віртуозності у версифікаційному аспекті. Наприклад, В. Кобилянський — автор вірша із суцільною вертикальною тавтограмою та лінійною алітерацією на «с», елегантно перемежованою з асонансами:

Сипле, стеле сад самотній

Сірий смуток — срібний сніг, —

Смутно стогне сонний струмінь,

Серце слуха смертний сміх.

Серед саду смерть сміється,

Сад осінній смуток снить, —

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено шумить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад, —

Срібно стеляться сніжинки —

Спить самотній сад.

Також існує поняття як алітераційний вірш — це старогерманський вірш, в якому приголосний звук, що стояв на початку піввірша, повторювався в другому піввірші.

Асона́нс (лат. assonare — співзвучати) —

· 1) Повторення у рядку, фразі або строфі однорідних голосних звуків, напр.: «Сонце гріє, вітер віє...» (Т. Шевченко).

· 2) Неточна рима, в якій співзвучні лише голосні звуки, напр.: гомін — стогін.

Була гроза, і грім гримів,

Він так любив гриміти,

Що аж тремтів, що аж горів

На трави і на квіти.

(М.Вінграновський)

Для самоосвіти

Для творчого зростання

Складіть власний чотиривірш, в якому був би присутній асонанс звука [і].

 

 


Тема 5. Теорія віршування (3 год)

Довідкове бюро до теми

Для самоосвіти

Двоскладова віршова стопа

Буду я навчатись мови золотої

У трави-веснянки, у гори крутої.

(А. Малишко)

Інколи в поезії, написаній ямбом чи хореєм трапляються одразу два ненаголошені склади. Наприклад, у Шевченка:

Серце рвалося, сміялось,

Виливало мову.

 

Трискладова віршова стопа

Дактилем написаний вірш В. Сосюри «Білі акації будуть цвісти»:

–U U –U U –U U –U U –U U –U U –U U –U U –U U –U U –U U –U U – h – j

Білі акації будуть цвісти

в місячні ночі жагучі,

промінь морями заллє золотий

річку, і верби, і кручі…

 

Амфібрахієм написано поезію В. Сосюри «Любіть Україну»:

U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U – h – j

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

Анапестом написаний вірш В. Сосюри «Коли потяг удаль загуркоче»:

U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U – h U – j

Коли потяг удаль загуркоче,

пригадаються знову мені,

дзвін гітари у місячні ночі,

поцілунки жоржини сумні…

Рима

1.Чоловіча (наголос на останньому складі):

Він, взявши торбу, тягу дав

……………………………..

П’ятами з Трої накивав

(І. П. Котляревський «Енеїда»)

2.Жіноча (наголос на пердостанньому складі):

Сонце заходить, гри чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє

(Тарас Шевченко «Сонце заходить, гори чорніють»)

3.Дактилічна(наголос на третьому від кінця складі)

Рученьки терпнть, злипаються віченьки…

………………………………………………

З раннього ранку до пізньої ніченьки…

(Павло Грабовський «Швачка»)

4.Гіпердактилічна (наголос на четвертому від кінця складі)

Як була я молодою преподобницею

Повісила фартушину над віконницею.

(Т. Шевченко)

Для самоосвіти

1.Виразно прочитайте поезію М. Рильського «Яблука доспіли, яблука червоні»

2.Визначте: 1) віршовий розмір кожного стовпчика; порівняйте; 2) риму.

 

Для творчого зростання

Який віршовий розмір зображений на схемі?

Відшукайте поезію, яка б відповідала такій схемі:

U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U U– U – h U – j

 


Тема 6. Римування(4 год)

Довідкове бюро до теми

Основні види римування в катрені (парне, перехресне, тернарне, монорима)

Римування— особливість розташування рим у вірші, інтервал між ними. Трапляються випадки, коли відстань між римова­ними словами відсутня, якщо вони вживаються або побіч одне одного ("Є незмінна земля, і усе на ній зміна невпинна". — О. Ольжич), або розмежовані цезурою ("Виходимо босі // і коси ми точим". — Я. Савченко) чи віршовою паузою, коли вірш закінчується одним суголосним словом, а другим починається наступний ("Жорстокий смерч, що виведений строго / 3 сухого серця і живущих дум". — М. Бажан). В інших випадках Р. (римований інтервал) набуває істотного значення.

Найпростішою формою Р. з відстанню між спів­звучними словами вважається суміжна або парна (аа бб вв), що вживається як у ліричних мініатюрах ("Самі на себе дивляться ліси,/ розгублені од власної краси". — Ліна Костенко), так і в поемах ("Данило Галицький" М. Бажана). Перехресне римування — складніше, в ньому римуються кінцеві слова парних віршів з парними, а непарні— з непар­ними (абаб), воно найпоширеніше в сьогоденній силабо-тонічній версифікації:

Кучугури димів на ліси намело. а

Яма світла між них — як забута копальня. б

Закіптюженим небом пливе НЛО а

Безпритульний вінок на Івана Купала (І. Римарук). б

Часто застосовується і кільцеве, або охопне, Р. (абба):

Сотий день в дорозі. Сотий день ще й ніч. а

І куди ж ти рвався, поспішав затято? б

Краще не питаймо. Звісно ж, не на свято. б

А якщо й на свято, то не в тому річ (П. Куценко). а

Подеколи в катрені спостерігається і неспароване Р., тобто коли в ньому римуються другий та четвертий вірші (—а —а):

Не місяць і не зорі,
/ дніти мов не дніло, а

Як страшно!.. Людське серце —
До краю обідніло (П. Тичина). а

Варті уваги також менш поширені форми Р., спостережувані у восьми віршах ( — а — а — а — а), і водночас тернарна ( а а) та кватернарна (- а а) — рідкісні для української поезії форми, де відповідно римуються лише третій та четвертий вірші:

Такі чужі ці низькі, синяві гори.

Когорта прийшла в село на відпочинок.

Поховались біляві полохливі дівчата,

Нависає гілля могутніх дубів. а

О, шляхи ці і курява, і гальські простори.

Товариші оповідають сміховинок,

Вечір. Мариться біле кампанське місто, мати,

Скромна сестра і галас малих братш (Олег Ольжич). а

У світовій версифікації трапляються випадки із значно більшими інтервалами Р., як, приміром, в італійській баладі. Зовсім протилежного вигляду набуває монорим, притаманний переважно східній поезії, де рядки (зокремакатрен) пов'язані однією римою, що засвідчує поема Ш. Руставелі "Витязь у тигровій шкурі" (переклад М. Бажана):

Славлю я любов високу, душ піднесених потугу, а

Що її не класти в слово, в нашу мову недолугу. а

Дар небес таке кохання, неземне стремління духу, — а

Хто до нього прагне, мусить знести горе, злидні й тугу, а

Для самоосвіти

Для творчого зростання

Складіть чотиривірш з перехресним римуванням (абаб).

 


РОДИ І ВИДИ ЛІТЕРАТУРИ

Тема 7. Фольклор

Довідкове бюро до теми

Ознаки фольклору. Міфи

Фольклор(анг. fоlk — народ, lore — знання, мудрість) — су­купність різних видів і форм масової словесної художньої твор­чості; усні народні твори.

 

Фольклор
               
Епос   Лірика   Драма
             
Казки, перекази, легенди, народні байки, анекдоти, усмішки   Малі фольклорні, жанри (загадки, скоромовки, при­слів'я, приказки), пісні   Ігри, ігри-пісні, об­ряди, народні п'єси
                 

 

Художні прийоми фольклору: звертання, діалог порівняння,
епітети, слова зі зменшувально-пестливими суфіксами, гіпер­
боли, вислови-порівняння.

Процес виникнення фольклору. Це поетичне мистецтво слова твориться за особливими, специ­фічними законами усної передачі від покоління до покоління. Ми ніколи не дізнаємося, хто був автором першої колядки або весільної пісні, чий гострий розум породив влучне прислів'я, яка мати про­співала першу колискову, кому належать перші варіанти дум...

І пісні, і думи з часом то скорочувалися, то подовжувалися, то перероблялися, то з'єднувалися з іншими такими ж творами. А внаслідок цього з'являються вже нові фольклорні перлини, ав­тором яких можна назвати тільки народ. Ця колективність тво­рення у фольклорні виявляється і в зовнішніх формах творчості, і у внутрішній його суті, і в процесі створення народних шедев­рів, і в їх виконанні. Численні творці і виконавці спираються на загальний досвід і традицію і водночас вносять у вже відомий твір нові риси й деталі. При цьому вони намагаються пристосу­вати раніше відомий сюжет, обряди і стиль до конкретних умов виконання та конкретного часу. Слід зазначити, якщо творчість нового творця або виконавця позначається новизною, то, як пра­вило, це новизна і є розвитком традицій.

Ознаки фольклору:

· відображення життя, праці, боротьби трудового народу в різні
історичні епохи;

· вираження його світогляду, моралі, інтересів, мрій, оцінки різ­
них суспільних і побутових подій та явищ, вчинків людей;

· соціальна значимість творів;

· колективний характер творення;

· усне зберігання й поширення;

· варіантність текстів;

· анонімність;

· порівняно невеликий обсяг;

· ідейно-тематична єдність усіх фольклорних творів;

· простота і ясність стилістики;

· строга послідовність композиції;

· повторюваність;

· переважання дієслівних рим.

Фольклор і література

Фольклор Література
1.Письмова форма існування. 2.Безпосередній контакт між ав­тором і читачем відсутній (кон­такт опосередкований через твір). 3.Автор —- конкретна особа з властивою йому творчою ма­нерою. 4.Виникає на ґрунті міфології та усної народної творчості. 5.Формує світогляд, збагачує ду­ховно   1.Усна форма побутування. 2.Передбачається безпосередній контакт між тим, хто відтво­рює текст, і тим, хто цей текст сприймає. 3.Колективний автор, що обумов-, лює варіативність усної народ­ної творчості традиційної пое­тики. 4.Історична основа всієї світової художньої культури. 5.Джерело національних художніх традицій  

Фольклоризм(від англ. іоік-іоге — народна мудрість, народне знання) — наявність фольклорних елементів у літературному творі. Проявляється на різних функціональних зрізах: через сюжетне запозичення, введення у текст окремих фольклор­них мотивів чи образів, символічне переосмислення фольк­лорних міфологічних першоелементів. Виділяють такі основні етапи освоєння літературою фольклору: стилізацію, психологічну інтерпретацію фольклорних мотивів, переос­мислення народної міфології. У контексті розвитку українсь­кої літератури простежується певна закономірність доміну­вання в різні епохи того чи іншого типу Ф. Для давньої літератури характерне спорадичне використання в оригіналь­ному тексті фольклорного мотиву чи образу. В період роман­тизму відбулося зближення фольклорної та літературної традицій, що виражалося у стилізації текстів під фольклорні зразки, запозиченні фольклорних сюжетів і символів. У XX ст. зростає інтерес до народнопоетичної символіки та міфології, домінує тенденція переосмислення фольклорного джерела символічно, його семантика розширюється новими похідними лініями. У сучасній поезії Ф. проявляється переважно через поетично трансформований міфологічний символ, що здобуває нову соціально-філософську конкретиза­цію. У прозових творах Ф. спричиняє синтез різних форм використання народного джерела, що передбачає власну літературно-психологічну інтерпретацію.

Міф (грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання) — оповідання про минувшину, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії походження світу, богів і людства. (див. Міфологія).

Карл Ґустав Юнґ стверджує, що міф — це форма колективної свідомості, міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина у первісному світі існує як невід'ємна частина роду. Людина не відрізняє себе від інших людей та від усього роду взагалі[Джерело?]. Це одностайне ставлення до природи та родичів Міф не є ілюзією або вигадкою, а являє собою історичну необхідність. Міфи створюються не тільки для пояснення навколишнього світу, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт.

Міф — не продукт необізнаності, це просто інший спосіб ставлення до світу.

Міф — це спроба знайти реальні зв'язки з природою. Міф не має чітко визначеного сюжету, не розповідається як казка, він переживається як реальне буття. Міф не має віри, оскільки природа є близькою і зрозумілою людині. Згодом міфічна свідомість стає суперечливою, бо виникає потреба поводитися інакше ніж того потребує природа, тобто крім родинних виникають інші стосунки, яких у природі до того не було: зародки мистецтва, політичної діяльності, перші правові норми.

Види міфів:

· Міф про створення Всесвіту;

· Міф про загибель Всесвіту (Апокаліпсис Іоана Богослова);

· Міф про циклічність у природі (скотарські та землеробські міфи);

· Героїчні міфи (про героїв, засновників племен — грецькі міфи про Геракла);

· Міфи про здобуття людьми культурних навичок (міф про Прометея);

Слід зазначити, що деякі способи класифікації в міфології розрізняють міф та леґенду: міфом вважають оповідання про богів, виникнення світу тощо, леґендою — історії про героїв-людей, застосовані на історичних постатях та подіях.

Сучасне значення:

Слово міф вживається в сучасних філософських і політичних текстах в значенні — «неправдиве пропагандистське твердження», наприклад, «міф про цивілізаторську роль білої раси», тощо. В такому контексті термін міф має виразний негативний відмінок.

Характерні особливості

В основі казки — захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні. Казки відомі з найдавніших часів у всіх народів світу. Споріднені з іншими фольклорно-епічними жанрами — сказаннями, саґами, легендами, переказами, епічними піснями, — казки не пов'язані безпосередньо з міфологічними уявленнями, а також історичними особами і подіями.

Для них характерні традиційність структури і композиційних елементів (зачини, кінцівки та ін.), контрастне групування дійових осіб, відсутність розгорнутих описів природи і побуту. Сюжет казки багатоепізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дії на героєві і щасливим закінченням.

Казка відзначається «замкнутим часом» і завершеністю, співвідносними з досягненнями героєм мети і перемогою добра над злом. Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і взаємопереплітаються з пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними та ін. У казок народів світу багато спільного, що пояснюється подібністю культурно-історичних умов їх життя. Водночас казки відзначаються національними особливостями, відображають спосіб життя народу, його працю і побут, природні умови, а також індивідуальні риси виконавця-оповідача (казкаря). Тому казки, як правило, побутують у багатьох варіантах.

Найвідоміші збірки казок

· арабських — «Тисяча й одна ніч»

· німецьких — братів Гримм

· російських — А.Н.Афанасьєва

Авторські казки

Найдавніші казки у всьому світі - це народні казки. Їх особливістю є відсутність особи автора. Народні казки - це витвір усього суспільства. Звичайно, що кожна казка в основі має розповідь, яку розповіла певна людина, але з з того часу ця казка як правило переказується великою кількістю людей і досить сильно змінюється.

Великі зміни відбуваються з появою письма і книжок. У суспільстві на передній план виходить авторська казка - казка, створена одним чи декількома авторами, імена яких як правило відомі. В певному розумінні всі художні твори (художня література) є авторськими казками. В більш вузькому розумінні авторські казки - це ті художні твори, які мають досить простий сюжет (призначені для дітей).

Фентезі і фантастика

Сучасні літературні жанри фантастики і фентезі інколи також розглядають як казки. Серед відомих в усьому світі творів цих жанрів можна згадати: "Володар кілець" Дж.Р.Р.Толкієна, "Гаррі Поттер" Дж.К.Роулінг, пригоди Конана-кіммерійця Р.Говарда та багато інших. В Україні, цей жанр представляє, наприклад, Г.Л.Олді, використовуючи в своїх творах сюжети казок (міфів) і леґенд народів світу.

 

Легенди та перекази

Леге́нда (лат. legenda — те, що слід прочитати) — жанр літератури і фольклору.

Історія жанру легенди

Найпоширеніший жанр європейського середньовічного письменства (починаючи з 6 ст.), що сформувався у католицькій писемності переважно як житіє святого, написане в день його пам'яті, або як збірник повчальних оповідань про життя святих мучеників, ісповідників, святителів, преподобних, пустинників, стовпників, який називали «Патериком».
У західноєвропейських країнах особливу популярність мала збірка християнських легенд в 13-14 ст. під назвою «Золота легенда» («Legenda aurea»), перекладена багатьма мовами.

Легенда у фольклорі

Усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірне. Легенди дуже близькі до переказів, відрізняються від них найбільше тим, що в основі їх — біблійні сюжети. На відміну від казок, легенди не мають традиційних початкових і прикінцевих формул, усталеного чергування подій. Лише подеколи у них є спільне з казками: початкові формули — «було це давно», «колись давно-давно»; фантастичний зміст, але такий, що трактується як диво, творене незвичайними людьми.

Характерні ознаки легенди

Легенди починаються з викладу змісту і закінчуються висновком, повчальним підсумком. Їх сюжети переважно одно- або малоепізодні. Композиційна і сюжетна неусталеність легенд, вільна форма зумовлюють часту імпровізацію оповіді, контамінацію епізодів і мотивів. Теми, сюжети і персонажі легенди — розмаїті.

Легенди органічно ввійшли в усі жанри давнього українського письменства, в іконопис і малярство, в народну свідомість, відбилися у народних колядках, щедрівках, лірницьких піснях, баладах, думах, анекдотах та інших жанрах фольклору. За їх мотивами побудовані «Енеїда» Івана Котляревського, ряд творів Тараса Шевченка (поема «Марія»), І. Франка (поема «Мойсей»), роман В. Шевчука «На полі смиренному».

Байки та анекдоти

Ба́йка — один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту.

// Історія байки

Байка має здавна сформовану (ще від прозових «притч» легендарного давньогрецького байкаря Езопа — 6 ст. до н.е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають підтекст художнього твору.
Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки.
Відомими авторами байок є Езоп, Барбіус, Федр, Авіан, Лафонтен, Іван Крилов. Крім античних джерел, байка зазнала впливу індійської «Панчататри» («П’ять книг», 3 століття до н. е.).

Народні пісні

Наро́дні пісні́ — це фольклорні твори, які зберігаються в народній пам'яті і передаються з вуст в уста.

Твори анонімні, бо імена першотворців, як правило, невідомі. Народна пам'ять зберегла нам лише деякі імена авторів народних пісень. Це Маруся Чурай, авторка пісень «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «3асвіт стали козаченьки» — це козак Семен Климовський — «Їхав козак за Дунай». Інша частина народних пісень літературного походження — «Реве та стогне Дніпр широкий» — Т. Г. Шевченко «Ніч яка місячна» — Старицький. Народні пісні мають багато жанрів:

· Веснянки та гаївки

· Весільні пісні

· Голосіння

· Жартівливі пісні

· Історичні пісні

· Календарні пісні

· Козацькі пісні і думи

· Колискові пісні

· Колядки та щедрівки

· Купальські пісні

· Ліричні пісні та балади

· Обрядові пісні

· Побутові пісні

· Рекрутські пісні

· Стрілецькі пісні

· Повстанські пісні

· Танці і хороводи

· Чумацькі пісні

· Щедрівки

· Патріотичні пісні

Для самоосвіти

Для творчого зростання

В дитинстві кожному з нас мати, батько, бабуся чи дідусь обов’язково розказували різні легенди і перекази. Згадайте одну з них і запишіть. Прочитайте її молодим школярам, обговоріть проблеми, які порушено у вашому творі.


Підсумковий урок (1 год)

Тести для самоперевірки

1.Мотив – це:

а) тема ліричного твору;

б) ідея ліричного твору;

в) проблематика ліричного твору;

г) конфлікт ліричного твору.

 

2.Сукупність подій, дій, що визначають характер зображуваного – це:

а) композиція;

б) фабула;

в) сюжет;

г) тема.

 

3.Синекдоха – це різновид:

а) метонімії;

б) епітету;

в) гіперболи;

г) оксиморону.

 

4.Словосполучення «квадратура кола» -

а) метонімія;

б) порівняння;

в) епітет;

г) оксиморон.

 

5.Використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої – це:

а) інверсія;

б) тавтологія;

в) анафора;

г) епіфора.

 

6.Стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв'язку – це:

а) асонанс;

б) алітерація;

в) асинтедон;

г) полісинтедон.

 

7.Силаб



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.214.19 (0.069 с.)