![]()
Заглавная страница
Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Прислів’я та приказки. Загадки та скоромовки
Прислі́в’я — мала форма народної поетичної творчості, що вдягнулася в короткий, ритмізований вислів, що несе узагальнену думку, висновок, іносказання з дидактичним ухилом. У фольклористиці прислів'я та приказки позначають терміном паремії. При́казка — жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному значенні[1]. Загадка — це художнє алегоричне зображення якоїсь істоти, предмета або явища шляхом несподіваного зближення її з іншою істотою, предметом або явищем. Хитромудре запитання зазвичай має просту відгадку. Народність жанру підкреслює побутова тематика багатьох загадок, етнічність — часта прив'язка до побуту і реалій життя конкретного етносу, особливості його ментального, матеріального і духовного розвитку, специфіка образного мислення тощо. Скоромовка - жанр як фольклорного, так і літературного походження; дотепна гра спеціально скомпонованих важковимовних слів, і звуків, що створюють труднощі для швидкої й виразної вимови слів. Зазвичай має форму ритмізованої прози, іноді римованої. Зміст С. найчастіше жартівливий: «Про Прокопа й про прокопенят»; «Ходить посмітюха по смітнику з посмітюшенятами». С. може бути застосована для тренування артикуляційного апарату. Також С. - поширений та засіб, за допомогою якого виправляються дефекти мови у дітей. Для самоосвіти Практичне заняття № 7. Визначення фольклорних жанрів, види казок та пісень. Аналіз фольклорних творів Опрацювання ідейно-художнього змісту соціально-побутової пісні «За городом качки пливуть» Тема: зображення різної долі під час сватання бідних і багатих дівчат. Ідея: засудження соціальної нерівності, яка є перешкодою до щасливого подружнього життя, возвеличення справжньої дівочої краси. Основна думка: 1) любов – почуття, на яке не повинні впливати гроші, матеріальний стан закоханих; 2) Нащо мені на подвір’ї / Воли та корови, / Як не буде в моїй хаті / Любої розмови! Жанр: соціальна, родинно-побутова пісня, інтимна лірика. Композиція. Експозиція: Вбогі дівки заміж ідуть, / А багаті плачуть. Зав’язка: Чи чула ти, дівчинонько, / Як я тебе кликав, / Через твоє подвір’ячко / Сивим конем їхав? Кульмінація: Нащо мені на подвір’ї / Воли та корови, / Як не буде в моїй хаті / Любої розмови! Розв’язка: Оце вдова своїй доні / Весілля справляє. Художні особливості твору. Протиставлення: «Вбогі дівки заміж ідуть, / А багаті плачуть. / Вбогі дівки заміж ідуть, / А багаті дівки сидять». Повтори: «Вбогі дівки заміж йдуть», «А багаті…», «Нехай знають…» Риторичне запитання: «Чи чула ти, дівчинонько?..». Риторичні оклики: «Темна нічка – петрівочка - / Вийти боялася!», «Бо я хлопець молоденький / Не зрадив нікого!», «Хоче собі багатую / Невістку шукати!», Як не буде в моїй хаті / Любої розмови!». Епітет: «люба розмова». Метафора: «скрипка витинає». Звертання: «Чи чула ти, дівчинонько?», «Ой не бійся, дівчинонько…».
Для самостійної роботи 1.Прочитайте декілька легенд з Біблії за власним вибором. 2.Зробіть ідейно-художній аналіз однієї з прочитаних легенд.
Для творчого зростання В дитинстві кожному з нас мати, батько, бабуся чи дідусь обов’язково розказували різні легенди і перекази. Згадайте одну з них і запишіть. Прочитайте її молодим школярам, обговоріть проблеми, які порушено у вашому творі. Підсумковий урок (1 год) Тести для самоперевірки 1.Мотив – це: а) тема ліричного твору; б) ідея ліричного твору; в) проблематика ліричного твору; г) конфлікт ліричного твору.
2.Сукупність подій, дій, що визначають характер зображуваного – це: а) композиція; б) фабула; в) сюжет; г) тема.
3.Синекдоха – це різновид: а) метонімії; б) епітету; в) гіперболи; г) оксиморону.
4.Словосполучення «квадратура кола» - а) метонімія; б) порівняння; в) епітет; г) оксиморон.
5.Використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої – це: а) інверсія; б) тавтологія; в) анафора; г) епіфора.
6.Стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв'язку – це: а) асонанс; б) алітерація; в) асинтедон; г) полісинтедон.
7.Силабічне віршування – це система віршування: а) яка ґрунтується на сумірності наголосів у віршорядках; б) в основу якої покладена рівна кількість складів; в) характеризується чергуванням довгих та коротких складів; г) в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів.
8.Клаузула з латинського (clausula) перекладається як: а) початок; б) середина; в) закінчення; г) узгодження.
9.Знайдіть зайвий рядок: а) катрен; б) терцет; в) терцина; г) симплока.
10.Схема римування тріолету виглядає так: а) абааабаб; б) ааббаабб; в) абааааба; г) бабабааб.
11.Оповідання, у якому згадуються вигадані події чи особи: а) казка; б) байка; в) легенда; г) міф.
12.Навідомішими авторськими казками є: а) народні казки; б) фентезі і фантастика; в) соціальні-побутові; г) казки про тварин.
Відповіді: 1. а 2. в 3. а 4. г 5. б 6. б 7. б 8. в 9. г 10. а 11. а 12. б Клас
Тема 1. Вступ(1 год) Довідкове бюро до теми Поглиблення поняття про літературні роди: лірику, епос, драму. Ліро-епічні твори Е́пос (грец. epos — слово, оповідання) — різновид літературного (поряд з лірикою і драмою), оповідання про події, що буцімто відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем). Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності, просторово-часовій довжині і подійовій насиченості (сюжетність). Виникає у фольклорі (казка, епопея, історико-героїчні пісні, билина). До 18 століття епос був головний жанр літератури. Епос — епічна поема. Джерело її сюжету — народний переказ, образи ідеалізовані й узагальнені, мова відбиває відносно монолітну народну свідомість, форма віршована («Іліада» Гомера, «Енеїда» Вергілія). У 18-19 століття головним жанром стає роман. Сюжети запозичаються переважно із сучасності, образи індивідуалізуються, мова відбиває різко диференційовану багатомовну суспільну свідомість, форма прозаїчна. Древні жанри епосу — повість, оповідання, новела. Прагнучи до повного відображення життя, епічні твори тяжіють до об'єднання в цикли. На основі цієї ж тенденції складається роман-епопея. Види епосу: Епопея, поема, роман, великий епос, ліроепічна проза. Лі́рика (грец. lyrikós — лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри) — один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. У переносному значені лірика може означати ліричний настрій або стиль (емоційно-забарвлений, хвилюючий, чутливий, схильний до вираження роздумів, почуттів, переживань). Дра́ма (грец. drama — дія) — один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення. Ліро-епічний твір – своєрідний літературний жанр, в якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки ( вірші у прозі, байка, поема, роман у віршах та ін.). Початки Л.-е. т. простежуються у добу романтизму, коли ліричні тенденції проникали в інші роди літератури, ліризуючи їх (Дж. Байрон, П.-Б. Шеллі, А.Міцкевич, О. Пушкін, Т. Шевченко та інші. В українській поезії він зазнав еволюції від часів Т. Шевченка та І. Франка: в ньому превалював або ліричний сюжет, або ліричний герой, або конкретний персонаж, що спостерігалися навіть у творчості одного і того ж автора (В. Сосюра «Червона зима», «Мазепа»).
РОДИ І ВИДИ ЛІТЕРАТУРИ Тема 2. Епос (3 год) Довідкове бюро до теми Малі епічні твори. Середні епічні твори. Великі епічні твори Малі епічні твори Оповіда́ння — невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа. Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.). Нарис – художньо-публіцистичний жанр на актуальну тему сучасності, в якому розповідається про справжні події (часто на документальній основі) Нове́ла (іт. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією. Середні епічні твори По́вість — епічній прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням. Великі епічні твори Рома́н (фр. roman — романський) — найпоширеніший у 18—20 століттях епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів. Епопе́я (грец. epopoiia, від epos — слово, розповідь та poiea — творити) — один із епічних жанрів, котрий домінував аж до появи роману. Епопея бере свій початок у міфології та усній народній творчості. Епопеєю в Стародавній Греції називали героїчний епос у вигляді циклів народних сказань, пісень і легенд, котрі оповідали про найбільш визначні історичні події, легендарних та історичних осіб, оцінюючи їх з погляду народного значення, виражаючи народні уявлення про зіткнення сил природи, племен і народів. На основі колективних народних епопей виникли епопеї авторські — «Іліада» та «Одісея» Гомера, «Енеїда» Вергілія, «Витязь у тигровій шкурі» Ш. Руставелі та інші. Для епопеї гомерівської характерний паралелізм сюжетних площин: світ богів і світ героїв (котрі нерідко мали олімпійське походження), гомерівське порівняння (в якому другий його член розширюється до самостійного образу чи епізоду). Особливу роль у стародавній епопеї відігравав розповідач — всезнаючий та об'єктивний. Для самоосвіти |
||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 507; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.4.127 (0.017 с.) |