Пастораль. Бурлеск. Буфонада. Травестія. Панегірник. Притча

Пастора́ль (від лат. Pastoralis — пастуший) — жанр у літературі, театрі, музиці і балеті, сюжет яких пов’язаний з ідеалізованим зображенням сільського життя, відтворенням підкреслено простих, наївних переживань на лоні природи. Був популярний в 17—18 столітті в Італії і Франції

Бурле́ск — жанр гумористичної поезії, комічний ефект досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисно вульгарно, грубо, або навпаки, тим, що про буденне говориться піднесено (наприклад, «Енеїда» Івана Котляревського).

Буфонада (іт. Buffonata) — блазенство, стиль комедії побудований на прагненні виконавця максимально підкреслити зовнішні характерні ознаки персонажа, схильність до різких перебільшень (гротеску). Для цього виду комедії характерна утрирувано-комічна манера акторської гри, яка дуже часто залучає фізичне насильство або дії. (Наприклад, коли актора б’ють сковородою по голові, або коли він наштовхується на повній швидкості на стіну). Такий стиль найчастіше вживався в мультфільмах, таких, як «Ну постривай!», «Том і Джеррі» та інші. В повнометражних фільмах буфонада використовується для підсилення комедійного ефекту фільму і націлена, здебільшого на молодші аудиторії. Буфонада також поширена в циркових виставах клоунів. Хоча цей термін часто використовується в принизливому сенсі, виконання буфонади, заснованої на точному виборі часу, безпомилковому виконанню трюків і яке викликає сміх аудиторії, вважається одним з найтяжчих видів акторської гри. Буфонада виникла у 18 та 19 сторіччях в народному площадковому театрі мімів, скоморохів, використовувалася в італійській комедії дель арте, проникла в драматургію Ж. Б. Мольєра, Д. Ґольдоні, та інших.

Травесті́я (від італійської travestire — перевдягати) — один із різновидів бурлескної, гумористичної поезії, в якому твір серйозного або й героїчного змісту та відповідної форми переробляється, «перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.Першим явищем травестії вважається «Батрахоміомахія» — травестія на «Іліаду» Гомера,здійснена в античну добу Пігретом.
Травестія як жанр з’явилася в Італії в 17 столітті. Найвідоміший майстер цієї форми — французький поет П. Скаррон, автор поеми «Вергілій навиворіт». Зверталися до травестії і в російській літературі: В. Майков, «Єлисей, або Роздратований Вакх»; М. Осипов, «Верґілієва Енеїда, вивернута навспак».Найоригінальніший приклад травестії, що став подією не лише в українській літературі була «Енеїда» Івана Котляревського, в основу якої покладена героїчна поема Верґілія, героїв якої (з богами включно) Іван Котляревський перевдягнув в український національний одяг і гумористично зобразив на тлі українського національного побуту 18 століття. Твори такого ґатунку називаються «ірої-комічною поемою».До травестії вдавалися також послідовники Івана Котляревського (К. Думитрашко). В Україні травестія відіграла важливу роль у процесі відродження кін. 18 — поч. 19 ст., позначеного переходом літератури на народну мову.Однак травестія не обмежується певним жанром, може бути, наприклад, повістю, як-от «Рекреації» Юрка Андруховича.Травестія відмінна від пародії, в котрій сатиричний зміст зберігає серйозну форму, витриману в манері пародійованого твору.

Панегірик (дав.-гр. Πανηγυρικος) — поетичний жанр, найхарактернішою ознакою якого є захоплена похвала та уславлення визначної події чи подвигів видатної людини. У стародавній Греції та Римі панегрики використовувалися в якості надгробної промови, яка прославляла подвиги померлого. З часом став одним з літературних жанрів, прикладом ораторського мистецтва — використання різних словесних форм для возвеличення окремих осіб та подій.

При́тча — повчальна алегорична оповідь, в якій фабула підпорядкована моралізаційній частині твору. На відміну від багатозначності тлумачення байки, у притчі зосереджена певна дидактична ідея.

Притча відома за «Панчатантрою». Вона широко застосовується в євангелії, виражаючи в алегоричній формі духовні настанови, як, приміром, «притчі Соломона», що вслід за Псалтирем набули широкого вжитку за часів Київської Русі. Особливої популярності зазнала «Повість про Варлаама і Йосафа», що стала предметом наукової студії І. Франка. Цей жанр мав великий вплив на його творчість, недарма оригінальні притчі складають композиційну основу його збірки «Мій Ізмарагд» (1898). Звертаються до притчі і сучасні поети (Д. Павличко, Ліна Костенко та ін.). Позначився жанр притчі і на українському малярстві, зокрема на серії малюнків Т. Шевченка.В новітній європейській літературі притча стала одним із засобів вираження морально-філософських роздумів письменника, нерідко протилежних до загальноприйнятих, панівних у суспільстві уявлень. Тут притча не зображує, а повідомляє про певну ідею, покладаючи у свою основу принцип параболи: оповідь немовби віддаляється від даного часопростору і, рухаючись по кривій, повертається назад, висвітлюючи явище художнього осмислення у філософсько-естетичному аспекті (Б. Брехт, Ж.-П. Сартр, А. Камю та ін.), як, наприклад, вчинив Кафка у своїх «Оповіданнях для хрестоматії».
У такій новій якості спостерігається притча і в творчості сучасних українських письменників, зокрема В. Шевчука («Дім на горі», «На полі смиренному» та ін.

Для самоосвіти

Практичне заняття №5. Аналіз літературного твору.

Ідейно-художній аналіз «Притчі про блудного сина»

Тема: розповідь про блукання меншого сина по світу, в ре­зультаті якого він зазнав багато поневірянь і бідності.

Ідея: засудження марнотратства, хвалькуватості, невміння раціонально користуватися власним майном. 1,1.4. Основна думка: сприйми свою помилку, покайся, попроси вибачення — і ти отримаєш прощення («Так, ти винен, але не повернувся, покаявся»).

Композиція

Експозиція: рішення молодшого сина отримати частку батьківської спадщини і вирушити у світову подорож.

Зав'язка: в результаті розгульного життя подорожуючий «роз тринькав» все своє майно.

Кульмінація: бідкання молодшого сина по наймах, через що він вирішує повернутися додому і покаятися.

Розв'язка: прощення батьком сина і влаштування бенкету.

Проблематика

• багатство і бідність;

• батьки і діти;

• хто є справжніми друзями;

• праця і лінь;

• провинна і покаяння.

Для самостійної роботи

1. Прочитайте «Притчу про сіяча ».

2. Визначте тему, ідею, головну думку.

Для творчого зростання

Скласти питання до дискусії до змісту історичної книги «Повість минулих літ». Проведи дискусію на годині спілкування.

Тема 7. Літературні стилі та напрями

Довідкове бюро до теми

Готика

Го́тика (від італ. gotico, буквально — готський, від назви німецького племені готів) — готичний стиль, художній стиль, що є заключним етапом у розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної та частково Східної Європи (між серединою 12 і 15-16 ст.). Термін «Готика» був введений теоретиком мистецтва і архітектором Джорджо Вазарі і далі поширений італійськими гуманістами епохи Відродження як принизливе означення всього середньовічного мистецтва, що виникло не без впливу активності германських племен, котрі вважалися «варварськими». З початку 19 ст., коли для мистецтва 10-12 ст. прийняли термін «романський стиль», було обмежено хронологічні рамки готики, в якій, у свою чергу, почали виділяти ранню, зрілу (високу) та пізню фази.

Готична троянда собору в Тронхеймі,Норвегія

// Історія

У історії західноєвропейської середньовічної культури виділяються два етапи: романський — XI—XII століття і готичний — ХІІІ—XIV століття (в окремих країнах — до XVI ст.).

Готичний стиль

Готика як стиль привертає увагу пошуком синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Майстри готики широко зверталися до образів народної фантазії. Водночас,в готиці більше, ніж у романському стилі, відбився вплив раціонального сприймання світу,широке використання інженерних досягнень свого часу.

Готичні майстри широки використовують башти,стрілчасті арки,пінаклі,скульптури. Всі елементи готичних соборів стрімко підносяться вгору, що надає готичним спорудам динамічності, величі.Фантастичної краси соборам готики надае використання вітражів,найдавніші зразки яких зберіглися у Великій Британії та Франції(вітражі Шартру).

Сутність готики полягає в зіставленні протилежностей, у здатності об'єднати абстрактну ідею та живий трепет життя, у прагненні пронизати земну плоть злетами духовної енергії. Готична архітектура водночас конструктивна та зображувальна, а готичні собори швидко стали центрами суспільного життя.

 

Собор Паризької Богоматері

Собор в Шартрі, Франция

Реймський собор, Франція

Зразки готичних соборів

Пам'ятками цього стилю є Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам), Лондонське Вестмінстерське абатство, Міланський собор в Італії і т.д. На великі зміни в емоційному світі людини середньовіччя вказували й нові явища в музичній культурі. Саме у 12-13 ст. досягає вершин розвитку найдосконаліший вид професійного багатоголосся — дискант. Це був спів у протилежному русі, або «протиголосся», осередком його була школа при соборі Паризької Богоматері, міста Лімож і Шартр. У 15-16 ст. готику змінив Ренесанс.В деяких країнах готика була довготривалою і спів'існувала з Ренесансом(Іспанія)чи бароко (Велика Британія).
Значного розвитку готика досягає у Франції. Колискою готики вважають так звану третю церкву в містечку Клюні,що побудували ченці ордену Св.Бенедиктина у 1088 р. Взірцем ранньої готики став Собор Паризької Богоматері (п'ятинефний храм уміщував до 9 тисяч людей). Він поєднує готику з залишками романської архітектури — масивна гладінь стін, приземкуваті стовпи, незграбні вежі, мінімум скульптури. Західний фасад став зразком для архітектури багатьох наступних соборів: над трьома вхідними порталами послідовно височіють так звана галерея королів, три великих вікна з «трояндою» посередині, дві вежі. Всі частини прикрашені стрілчастими арками.

 

Вибори колегією з семи курфюрстів графа Хайнріха VII римсько-німецьким королем у 1308 р. Зображення з Codex Balduini, 1340.Зразок мініатюри доби готики

Готичний стиль штучно поділено на етапи ранньої, високої та пізньої готики. У межах готичного стилю митці XIII—XIV століть значну увагу приділяли розвиткові багатоколірних вітражів, оновлюється мистецтво книжкової мініатюри, ілюстрації. Значногого поширення набувають ткані килими-так звані мільфльори,визначні зразки яких зберігає музей Клюні,Париж - серія "Дама з однорогом".

Готика України

Один з найцікавіших періодів історії архітектури України - кінець XIV - перша І половина XV століття. На західних землях, які менше за інші потерпіли від монголо-татарської навали, тоді зростають міста, розвиваються ремесла й торгівля. В українські міста прибуває багато поселенців, переважно німців, які принесли в мистецтво, а зокрема в архітектуру, нові стильові форми.

Серед культових споруд переважали католицькі костели. Вирішальну ролю у формуванні нового стилю відіграв Львівський катедральний костел. Його заклали на початку 60-х років XIV століття, а завершили в основному в 80-х роках наступного.

Серед будівничих цього храму відомі Нічко, Йоахім Гром, Амброзій Рабіш; одним із найтурботливіших опікунів будови в міських актах названо Петра Штехера.

Об'ємну композицію костелу витворено завдяки двом головним складовим: пресбітеріуму (вівтарній частині) та корпусу нав (власне молитовній залі).

Розквіт катедральної готики в Україні припадає на часи правління короля Владислава II Ягайла (1386-1434).

Доля готичного стилю

У XIV столітті бурхливий розвиток європейських міст стимулював демократизацію готики, її застосування в позакультовій архітектурі. Елементи готичного стилю починають використовувати навіть у предметах повсякденного вжитку (меблі). Історія мистецтва оперує поняттями «англійська, французька, німецька готика».

Протягом подальшої (від XIV ст.) історії ставлення до готики було неоднозначне. Приблизно до середини XVIII століття готика асоціювалася з «варварським мистецтвом», сприймалася як порушення художнього смаку, симетрії й пропорцій. Вважалося, що готичне мистецтво принижує людину, викликає почуття страху та приреченості. Приязнь у сприйнятті готики пов'язана з ідеологією німецького й французького романтизму, які наново «відкрили» цей стиль, наголосивши на її здатності пробуджувати в людини почуття піднесеного, величного захоплення. Значення готики в історії європейської культури було підкреслено й у 19-20 століттях появою неоготичних тенденцій у мистецтві багатьох країн Європи(неоготика Чехії,Німеччини,Англії,Угорщини,Польщі,навіть України-костьол св. Миколи,Київ).

 

Кельнський собор

У творенні нової архітектури провідну роль відіграли ченці, а маршрути прощі полегшили обмін ідеями. Зі зростанням нових міст на заході виявилася тенденція до перетворення романського стилю на готичний. Власне, пізньороманський стиль витворив усі формальні передумови готики (стрілчаста арка, аркбутан, ребристе склепіння). Бракувало лише нового поштовху до розуміння простору в русі, що переймав усі маси й відкривав нові напрямки розвитку дії. Подибуваний у Даремі подвійний ефект (рух уздовж та вгору) треба було зробити якомога динамічнішим і легшим, аби вірника у костелі поривало водночас до вівтаря і вгору, до неба. Це потребувало нової сукупності напруг і звільнюючих ритмів, і вони з'явилися на хорах Сен-Дені у сорокових роках XII ст. Рух до вівтаря опоряджувався багатими новоствореними ритмами, одначе у першу чергу підкреслювалась вертикаль. Гармонійний всесвіт романського стилю перетворився на динамічний, спрямований угору всесвіт готики: знову тріумфував образ небесної гори. Поривання угору остаточно зосередилося у шпилі.

Зовнішні особливості узгоджувалися з внутрішніми: було видно, як споруда збиралася докупи й підносилась. Проте усередині передусім наголошувалося на емоційному враженні. Якщо з зовнішнього боку то була священна гора, яка радо дотикалася неба, то у внутрішній порожняві (ще — горбок Венери, відьомський пагорб) розташовувався цілий світ ритмічних форм, які водночас звільнювали і сковували глядача. Сторіччя, що породило готику, було також великою добою схоластичної науки, спроб створити енциклопедичні системи знання, яке гармонувало з природною і духовною дійсністю, Історією та Божим заміром, розумом і вірою, а також визначало місце людини у всесвіті. Подібним чином і кафедра була водночас алегоричною і органічною космічною звісткою. Для Північної Європи характерна цегляна готика. Найбільш знаменитим циклом скульптур періоду готики незаперечно вважається скульптурний декор собору в Наумбурзі. Рельєфи «Страстей Христових», зображені на огорожі західного хору («Таємна вечеря», «Зрадництво Іуди», «Взяття під варту»), сповнені надзвичайного драматизму, реальності подій, проникливої достовірності. У самому приміщенні хору наумбурзькі майстри поставили 12 статуй засновників храму. Це ціла галерея людських характерів, дуже різних і протиставлених один одному.

Пізня готика

У пізньоготичній німецькій скульптурі багато патетики, з'являються манірність, претензійність, надмірна витонченість, поєднання релігійної екзальтації з жорстокою натуралістичністю (дерев'яні скульптури «Розп'ятий» і «Оплакуваний»). Культура середньовіччя, яка існувала тисячоліття, висунула нове коло ідей та образів, нові естетичні ідеали, нові художні прийоми. Надихаючись духом християнства, мистецтво цього часу глибоко проникло у внутрішній світ людини. Інтерес мистецтва середньовіччя до духовності був величезним. Мислителі й художники цієї пори так само, як і в античності, прагнули гармонії, міркували про розумне влаштування світу. Але виражали це специфічно, абстрактнішою мовою. Ольга Приходько

Періодизація

Виділяють чотири періоди розвитку нової української літератури:

· Кінець VIII -30 р. ХІХ ст -розвивається просвітительский реалізм, сентименталізм. Формуються нові провідні жанри поезії, прози та драми. Саме цей період розвитку літературною українськой мови.

· 1840-60-ті роки ХІХ ст. -розвивається реалізм. З*являється Шевченко зі своїми творами. Зародження літературної критики (П.Куліш)

· 1870-90-ті роки ХІХ ст. -зародження натуралізму. З*являється журналістика і публіцистика.

· Кінець ХІХ -початок ХХ -процвітає модернізм.