Комедія в українській літературі 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Комедія в українській літературі



Витоки української комедії — в інтермедійній частині шкільної драми та вертепу 17-18 ст. Як і в кращих зразках європейської комедії, у центрі уваги національних авторів першої половини 19 ст.: І. Котляревського («Москаль-чарівник»), Г. Квітки-Основ'яненка («Сватання на Гончарівці»), П. Котлярова («Быт Малороссии», «Любка») — опиняється родинне життя героїв, їх побутові взаємини. Потворні явища дійсності, розвінчання неуцтва, тупості, здирства та крутійства, моральної деградації дворянства втілені в комічних творах Г. Квітки-Основ'яненка, написаних російською мовою («Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», «Дворянские выборы», «Шельменко-денщик», «Шельменко — волостной писарь»).У другій половині 19 ст. з'явилися комедії, які розкривали життя та побут українського народу в нових суспільно-історичних умовах («За двома зайцями» М. Старицького, «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» І. Карпенко-Карого, «Чмир», «Мамаша» М. Кропивницького, «Майстер Черняк» І. Франка).Традиції української комедійної класики були продовжені в літературі 20 ст. Одна з перших комедій цього часу — «Рожеве павутиння» Я. Мамонтова. Вершини розвитку комедія досягла у творчості М. Куліша («Отак загинув Гуска», «Хулій Хурина», «Мина Мазайло»). В літературі останніх десятиліть комедія представлена в творчості О. Коломійця («Фараони»), О. Підсухи («Ясонівські молодиці»), Я. Стельмаха («Вікентій Прерозумний»), В. Минка («Жених із Аргентини»).У сучасній українській і світовій літературах комедія набула ряду нових жанрових модифікацій: трагікомедія (Л. Піранделло, Ж. Ануй), трагіфарс (Е. Іонеско), комічна алегорія (Є. Шварц), комедія-притча (В. Минко)«Макбет» Вільяма Шекспіра

Траге́дія (грец. tragoedia, буквально: козлина пісня) — драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свої творчі потенції, з об'єктивною неможливістю їх реалізації.

Історія жанру трагедії

Конфлікт трагедії має глибокий філософський зміст, є надзвичайно актуальним у політичному, соціальному, духовному планах, відзначається високою напругою психологічних переживань героя. Трагедія майже завжди закінчується загибеллю головного героя. Кожна історична доба давала своє розуміння трагічного і трагедійних конфліктів.На думку стародавніх греків, у їх основі лежало втручання фатуму в долю окремих людей, оскільки наявний світопорядок й долі людей цілковито залежали від нього. Такий погляд яскраво виявляється в античній трагедії. Наприклад, у творі Софокла «Едіп-цар» головний герой Едіп як не прагнув, щоб не справдилося лиховісне попердження Оракула, однак так і не зміг уникнути вбивства батька й одруження з власною матір'ю.Серію вбивств змальовує Есхіл («Агамненон»): у гніві за те, що цар Агамемнон, рятуючи флот в Авліді, приніс у жертву богам свою доньку Іфігенію, його дружина без будь-яких вагань убиває чоловіка, котрий щойно повернувя переможцем з Троянської війни. Орест, убиваючи матір, виконує акт помсти за батька. Климентина у всьому звинувачує фатум: «Доля в справі тої винуватицею є». Ідейно-художній зміст античної трагедії зумовлювався міфологічним світосприйманням навколишньої дійсності греками. Драматургія пізніших епох втратила міфологічне бачення світу. Конфлікти трагедії того часу здебільшого крилися у суспільному ладі.Вже не фатум, не воля богів, а реальні соціальні обставини визначали долю персонажів. У трагедіях В. Шекспіра («Ромео і Джульєтта», «Король Лір», «Отелло», «Гамлет») герої виступають борцями проти старих усталених звичаїв і традицій. Події з життя шекспірівських героїв мотивуються внутрішнім розвитком їх характерів, що виявляються у відповідних обставинах. Джульєтта, Отелло, Гамлет вступають у поєдинок із суперниками, які сповідують протилежні, пов'язані з минулими часами, погляди на життя, й гинуть, ставши жертвою суспільства, що відмирає. Трагедія класицизму базувалася на культі античності та розуму. Конфлікт у творах П. Корнеля («Сід», «Горацій»), Ж. Расіна («Федра») виник між почуттями героїв і їх обов'язками перед державою. Особисте й державне переплелося у непримиренному двобої. Пізніше, в епоху Просвітництва, конфлікт у трагедії змінюється. Наприклад, у творах Вольтера його герої Заїра, Сеїд гинуть, обстоюючи просвітницькі ідеї, борючись з прибічниками соціального та національного гніту, фанатизму у вірі.

Трагедія в українській літературі

В українській літературі зародження трагедії припадає на 18 століття Першим твором цього жанру вважають «Трагедію о смерті посліднього царя сербського Уроша V і о паденії Сербського царства» М. Козачинського. 19 століття дало кілька зразків трагедій («Переяславська ніч», «Кремуцій Кодр» М. Костомарова, «Сава Чалий» Івана Карпенка-Карого, «Оборона Буші» Михайла Старицького).

Література 20 століття помітно розширила обрії української трагедії. 1918 р. з'являється твір Василя Пачовського «Роман Великий», події якого розгортаються у 13 століття Родинна трагедія князя Ярослава Осмомисла стала предметом зображення у творі Михайла Грушевського «Ярослав Осмомисл» (1917).Драматизму революції та громадянської війни присвячено трагедію В. Винниченка «Між двох сил» (1919). Особа і революція, герой і народні маси — ця проблема порушується в трагедії Я. Мамонтова «Коли народ визволяється» (1922). Народною трагедією глибокого соціального змісту став твір Миколи Куліша «97» (1924). Пізніше з'являються п'єси Юрія Яновського «Дума про Британку», О. Левади «Фауст і смерть», Я. Баша «Професор Буйко»

Водевіль. Мелодрама. Фарс

Водеві́ль (фр. vaudeville) — різновид легкої комедії з куплетами, які виконуються під музику. Водевіль був жанром естрадного концерту, поширеного в Сполучених Штатах і Канаді від початку 1880-х до початоку 1930-х. Розвиваючись завдяки і черпаючи себе завдяки концертним барам, мистецтву менестрелів, дешевим музеям, і літературним пародіям, водевіль став одним з найпопулярніших видів розваги в Північній Америці. Видовище кожного вечора було складене з серій окремого висвітлення тем, незв'язаних актів. Види актів включали (серед інших) музикантів (як класичний, так і популярний), танцівників, комедіантів, навчив тварин, магів, жінку і чоловічих творців, акробатів, одноактні ігри або місця дії від ігор, атлетів, прочитавши лекцію знаменитостей, менестрелів, і короткометражних фільмів.

Історія жанру

Походить від французького слова vaudeville, яке утворилось від назви долини річки Вір (vau de Vire) у Нормандії, де в XV ст. були розповсюджені народні пісеньки — водевіри. У другій половині XVIII ст. водевіль став у Франції жанром професійного театру. В Росії він з'явився на початку XIX ст. Велике місце в російському водевілі отримала музика — не тільки куплетні пісеньки але й арії романсового типу, дуети іноді хори, а також увертюра. Багато водевілей того часу отримали назву опер-водевілів.Типовими зразками такихводевілів були «Козак-стихотворец» і «Ломоносов» О. О. Шаховського. «Козак-стихотворец», героєм якого є автор пісні «Їхав козак за Дунай», харківський козак Семен Климовський особливо примітний тим, что першим вийшов на сцену під назвою водевіль.Проте, зазвичай водевілі перекладалися з французької, мови. «Переробка на російську вдачу» французьких водевілів обмежувалася переважно заміною французьких імен російськими. У другій половині XIX ст. водевіль витісняється зі сцени з одного боку реалістичною комедією, а з іншого оперетою.

Водевіль в Україні

В Україні водевіль має і свої національні джерела, передовсім — інтермедії. Відомі автори водевілів — І. Котляревський, («Москаль-чарівник»), М. Гоголь («Простак, або Хитрющі жінки, перехитрені солдатом»), С. Васильченко «На перші гулі», О. Олесь («По Мюлеру») та інші.
У водевілі широко використовуються фольклорні мотиви, побутові колізії («По-модному» М. Старицького). Подеколи водевіль трактується як чисто розважальний жанр («Кум-мірошник, або Сатана в бочці» В. Дмитренка).

Мелодра́ма (грец. mélos — пісня, drama — дія) — у 17-18 ст. у Франції й Італії — те ж саме, що й опера.

· Із середини 18 ст. — драматичний твір, у якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися музикою («Пігмаліон» Ж.-Ж. Руссо, 1762; «Орфей» Є. Фоміна, текст Я. Княжніна, 1792 та інші).

· Різновидність європейської драми 19 ст., характерними рисами якої були: відверта морально-дидактична тенденція, гіперболізоване зображення пристрастей («сльозливість»), прямолінійний поділ героїв на «добрих» і «злих». Як жанр драматургії бере початок в міщанській драмі. Особливої популярності набула в часи французької революції 1789-94, суперечливо відобразивши потяг мас до мистецтва та їхню ідейну й естетичну незрілість.Починаючи з ранніх робіт Й. Ґете і Ф. Шіллера, мелодрама широко популяризувалася у Франції; першою мелодрамою в Англії була «Історія таємниці» 1802 у вільному перекладі Т. Холкрофта. Мелодрами часто виконувалися на фоні гористих пейзажів чи зруйнованих замків. У Росії мелодрама з'явилась у 20-их роках 19 ст., проймалася монархічними тенденціями (п'єси Н. Кукольника, М. Полевого).В українській літературі 19 ст. побутово-етнографічні мелодрами писали Іван Гушалевич («Підгоряни»), С. Воробкевич («Гнат Приблуда»), Олекса Суходольський («Помста, або Загублена доля») та багато інших. Елементи мелодрами наявні і в деяких п'єсах Михайла Старицького («Циганка Аза») та Марка Кропивницького («Дай серцю волю, заведе в неволю»). За поверховість характерів і змісту мелодраму критикували Г.-Е. Лессінг, М. Гоголь, М. Щепкін, І. Франко, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський. У сучасній критиці мелодрамою називають недосконалі п'єси, в яких глибина драматичних конфліктів підмінюється зіткненням банальних пристрастей.

Фарс — театральна або кіно- комедія легкого змісту з виключно зовнішніми комічними прийомами. Для фарсу характерні неправдоподібні парадоксальні ситуації, численні перебільшення, помилки визначення ідентичності особи, гра слів та вербальний гумор, фізичний гумор, намірене використання абсурду та сильно стилізовані постанови.

Для самоосвіти





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 386; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 107.21.85.250 (0.008 с.)