Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Футуризм. Сюрреалізм. СоцреалізмСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Футуризм — авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на поч. 20 ст. гол. в Італії й Росії. Творцем його вважають італійського письменника Філіппо Марінетті, який 1909 року опублікував у французькій газеті «Ле Фіґаро» «Маніфест футуризму». Головне завдання нового напряму Марінетті бачив у нищенні панівних у 19 столітті мистецьких форм, особливо реалізму і класики, та в безконтрольному індивідуалізмі, який у малярстві виявився фантастичними формами й кольорами, а в літературі, особливо в поезії, т. зв. «заумною мовою» — творенням нових звуків-слів, часто без жодного глузду. Характеристичною прикметою Філіппо була тематика урбанізму й індустріалізації, що мала віддати ідеї й дух майбутнього космополітичного суспільства, протиставлені усталеним естетичним смакам, часто з метою «епатувати буржуа», провокувати його всілякими вигадками й деформаціями. В живописі і скульптурі італійський футуризм став предтечею багатьох наступних художніх відкриттів і течій. Так, Боччоні, який використовував у своїй роботі одразу кілька матеріалів(скло, дерево, картон, залізо, шкіра, одяг, дзеркала, електричні лампочки і т. д.) став попередником такого сучасного на сьогоднішній день напряму у мистецтві як поп-арт. У своїх футуристичних роботах Балла прагнув до об'єднання форми, кольору, руху і звуку. На світогляд футуристів великий вплив мали філософські погляди Ніцше з його культом «надлюдини» та Бергсона, який стверджував, що мозок може осягати все закостеніле і мертве. До першої світової війни Ф. на індустріально відсталій Україні не мав сприятливого ґрунту. Але вже 1913 лідер укр. Ф. М. Семенко видав збірку поезій «Prèlude», a 1914 — «Дерзання» і «Кверофутуризм»; за pp. революції він видав ще 8 зб. Активний організатор, він був засновником низки укр. футуристичних угруповань і журн.: «Флямінґо» (1919 — 21), «Аспанфут» (1921 — 24) у Києві, а після переїзду до Харкова ж. «Нова Генерація» (1928 — 30). Під тиском панівної комуністичної ідеології журнал змушений був стати бойовою трибуною «пролетарського мистецтва» і від деструкції перейти до пропаганди конструктивізму й супрематизму (низку статей надрукував у «Новій Генерації» К. Малевич), а потім був зовсім заборонений. До «Нової Генерації» належали, крім М. Семенка, поети Гео Шкурупій, О. Влизько, М. Скуба та ін., теоретик О. Полторацький. Деякий час під впливом футуризму був Микола Бажан. Близько до футуризму стояв Валер'ян Поліщук, що на футуристичній основі намагався створити власний напрям «динамічного спіралізму». Футуристи не мали такої видатної позиції в укр. літературі своєї доби, як символісти чи неокласики, проте вони активізували поезію новими темами й формами, а передусім експериментаторством. «Нова Генерація» пропаґувала модерні зах.-евр. напрями (дадаїзм, сюрреалізм), що суперечило настановам офіц. критики, і журн. перестав існувати ще до заг. ліквідації літературних організацій 1932. Крім згаданих, існували ще й менші льокальні гуртки футуристів: у Харкові «Ком-Космос» (1921), в Одесі «Юголіф» (з участю місц. рос. футуристів), у Москві «СІМ» («Село і місто», 1925), що об'єднувало укр. письм. в РРФСР. Органами Ф. у 1920-их pp. були ще «Семафор у майбутнє», «Катафалк искусства» (рос. мовою) і «Гольфштром». У мистецтві, крім О. Архипенка, що від 1906 перебував поза Україною і був ближчий до конструктивізму, ніж до Ф., до цього останнього належали О. Екстер, О. Богомазов, почасти А. Петрицький, брат М. Семенка Василь, В. Єрмилов, К. Малевич, Є. Прибильська, Є. Сагайдачний, О. Сорохтей, графік П. Ковжун, чл. укр. футурист, гуртка в Києві і група мистців з кола «Нової Генерації». Сюрреалі́зм (фр. surrealisme — надреалізм) — один з поширених напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Надреалізм, літ. і мист. напрям, виник по першій світовій війні, на поч. 20 ст. гол. у Франції. Зачинателем його був франц. письменник А. Бретон (фр. André Breton). Філософ. засадами С. є суб'єктивно-ідеалістичні теорії інтуїтивізму, фройдизму, східні містико-релігійні вчення. Естетичні засади напряму викладено в “Маніфестах сюрреалізму” А.Бретона. Сюрреалісти закликали звільнити людське “Я” від “пут”матеріалізму, логіки, які вони вважали породженням буржуазної цивілізації. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу- сни, галюцинації, марення, аби проникнути по той бік свідомості, осягнути нескінченне й вічне. Прийоми сюрреалізму (зображення надреального, містичні мотиви, елементи фантастики) використовуються в “театрі абсурду”. // Погляди Форми, навіяні с. твір Хуана Міро С. заперечує прийняті суспільні форми сучасного життя, техн. цивілізації, культури, моральних засад, під впливом 3. Фройда пропаґує психічний анархізм, автоматизм вислову, звільнення від контролю розуму, спонтанність підсвідомости. С. закликає митців звільнитися від законів розуму, логіки, від будь-яких естетич. і моральних традицій і звернутися до сфери підсвідомого, інтуїтивного. Центру місце у творчості сюрреалістів посідають фантастика, містика, зображення галюцинацій, жахів, спотвореного людського тіла. У світовій культурі
Типова картина у стилі с.,худ.Хуан Гріс
У мистецтві й літературі сюрреалізму єдналися речі й несподівані образи, контрастні і часто безглузді (Ґ. Аполлінер, Л. Арагон, П. Елюар, А. Бретон). В українській культурі В укр. поезії риси сюрреалізму мали вірші В. Хмелюка, частково Б. І. Антонича, з 1950-их pp. найсильніші в поезії і прозі Е. Андієвської (творення «надреальної» мови), Ю. Тарнавського і молодших. У мистецтві основною прикметою сюрреалізму є відірваність від реального моделю речі і нелогічні сполучення предметів. З укр. мистців риси сюрреалізму мають твори М. Андрієнка, скульптура пізнього О. Архипенка (геометричні форми, що наподобнюють постаті), рухомі скульптури (мобілі) К. Мілонадіса, картини В. Бачинського, С. Лади і кераміка С. Ґеруляк.
«Родина-мать» Статуя в Києві, виконана в дусі соціалістичного реалізму Соціалістичний реалізм (скорочено соцреалізм, рос. Социалистический реализм) — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва, «що представляє собою естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції миру і людини, обумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства» (визначення БСЭ). Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва.Поняття соцреалізму пов'язували насамперед з творчістю письменників М.Горького, В. В. Маяковського, М. А. Шолохова, з театрами К. С. Станіславського і В. Е. Мейерхольда, кінематографічними роботами С. М. Ейзенштейна, В. І. Пудовкіна, О. П. Довженко, музикою С. С. Прокоф'єва (головним чином радянський період творчості) та Д. Д. Шостаковича (з другої половини 1930-х років), живопис Б. В. Йогансона, А. А. Дейнеки, Б. И. Пророкова, П. Д. Корина, Р. Гуттузо, скульптура С. Т. Коненкова, В. И. Мухіної, драматургія Б. Брехта, В. В. Вишневського. // Витоки Попередниками соціалістичного реалізму вважають революційних поетів 19 століття (Г.-Л. Веєр, Е. Потьє), російських революційних демократів (Віссаріон Бєлінський, Микола Чернишевський, Микола Добролюбов). До певної міри до таких попередників в українській літературі зараховують штучно названих теж «революційними демократами» — І. Франка, Лесю Українку, М. Коцюбинського. Становлення Тим, хто ще перед 1917 заклав основи соціалістичного реалізму, а за радянського часу був головою творцем його, визнають М. Горького. Поки шукання уніфікованого стилю вивершилося в С. p., в Україні теоретики ВУСПП (Б. Коваленко) пропагували «пролетарський реалізм». Термін «Соціалістичний реалізм» у радянській пресі вперше з'явився в 1932 році («Літературна газета», 23 травня) і було закріплено на 1-му Всесоюзному з'їзді радянських письменників (1934), на якому М.Горький говорив про новий метод як про творчу програму, спрямовану на реалізацію гуманістичних ідей:
Діячі інших ділянок мистецтва (театр, образотворче мистецтво, кіно, музика), теж об'єднані в «єдиних творчих спілках», слідом за письменниками визнали соціалістичний реалізмз як основну творчу методу в мистецтві. Згідно з ухвалою І з'їзду письменників СРСР,
.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 703; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.45.187 (0.011 с.) |