Зріле бароко (30-і рр. Хvіі – 10-і рр. Хvііі ст. )

 

Полеміка між православними та католиками кінця 20 – поч. 30-их рр. ХVІІ ст. (Андрієм Мужиловським, Остапом Кисилем, Лаврентієм Древинським і Мелетієм Смотрицьким). „Протестація” (1621) Йова Борецького, Єзекіїля Кунцевича, Ісайі Копинського – нове спрямування в полемічному письменстві. Ідея твору. Образ козацтва як захисника національних і соціальних прав українців. „Статті для заспокоєння релігії грецької”(1632) як засіб примирення суперечок між релігійними конфесіями в Речі Посполитій.

Творчість Касіяна Саковича – початок відновлення полеміки між конфесіями. Його „Перспектива” (1642) як своєрідний памфлет на взаємини уніатської та православної церков, панегірик просвітницькій реформі Петра Могили.

Відповідь на „Перспективу” уніатами Пахомієм Войною-Оранським, Іваном Дубовичем та „Літосом” (1644) Євсевія Піміна (Петра Могили) з боку православних. Науково-публіцистичне спрямування „Літосу”. Основні мотиви твору: захист православної віри, толерантність до католицької церкви. Сатиричний образ Саковича. Гіпотеза про автора твору.

Розвиток полемічної прози після 1654 року. Поповнення антимагометанською тематикою. Полемічна творчість Йоаникія Галятовського та основна її проблематика. Антикатолицьке спрямування диспуту „Білоцерківська розмова” (1676), трактату „Фундаменти” (1683). Барокові ознаки публіцистики письменника. Антимагометанське спрямування трактатів „Лебідь” (1679) і „Магометів коран” (1683). Алегоричні образи Лебедя та Яструба. Використання у трактатах мандрівних новелістичних сюжетів на засадах барокової поетики, розробленої автором. Підтримка Галятовським полеміки з католиками та уніатами („Стара віра” (1668) Павла Бойми) трактатами „Нова міра” (1676) Лазаря Барановича).

Трактати „Логос” (1691 – 1692), „Оборона вірному кожному чоловікові” (1697 – 1701) Михайла Андрелли як визначні пам’ятки полемічного письменства. Використання традицій письменників-полемістів попередніх епох. Антикатолицька та антипротестантська позиція автора. Використання фольклорного матеріалу. Сатиричні елементи стилю письменника. В.Микитась та О.Мишанич про Михайла Андреллу.

Полеміка Димитрія Туптала, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича з російськими розкольниками на боці російської православної церкви.

Ораторська проза. Творчість Кирила Транквіліона-Ставровецького як перехідне явище ораторської прози від „греко-слов’янської” школи до барокової. Його збірники „Дзеркало богослов’я” (1618), „Євангеліє учительное” (1619), „Перло многоцінне” (1646). Критика розгульного життя, байдужості до освіти. Наповнення змісту проповідей філософською лірикою, алегорією, фантастикою. Драматична манера викладання матеріалу, образність і художність описів, лірична інтонація розповіді як основні риси стилю письменника. С.Маслов про Кирила Транквіліона-Ставровецького.

Дві школи проповідників у другій половині ХVІІ ст. (київська та латино-польська). Естетизація релігійного ідеалу у бароковій ораторській прозі. Риторики та їх роль в удосконаленні художньої форми ораторської прози: вимога єдності предмета, думки (теми), сумірності та повноти викладу. „Наука, або Спосіб складання казань” (1659) Йоаникія Галятовського як вершинне досягнення практики й теорії барокової проповіді. Роль і місце теми в творі, використання логічних і курйозних запитань, порівнянь, алегорії, метафори як обов’язкових складових барокових казань. Орієнтація проповідників на рівень освіченості аудиторії. Місце прикладів, вставних сюжетів у композиції казання. Біблійна образність у казаннях: Богородиця, Ісус Христос, апостоли, святі. Вплив теорії на казання у збірці „Ключ розуміння” (1659). М.Костомаров, М.Сумцов, І.Чепіга про творчість Галятовського.

Ідеологія сарматизму в „Казанні... на погреб князя Ілії Святополка-Четвертинського” Іпатія Старушича. Особливості поетики твору.

Збірники проповідей Лазаря Барановича „Меч духовний” (1666) та „Труби словес проповідних” (1674), їх місце у розвитку літературного процесу. Художня майстерність казань Лазаря Барановича як представника латино-польської школи проповідників на Україні.

Збірники проповідей Антонія Радивиловського „Огородок Марії Богородиці” (1672) та „Вінець Христов” (1688) як визначне явище барокової проповідницької белетристики. Орієнтація автора на широку аудиторію. Використання вставних сюжетів проповідником. М.Сумцов і В.Крекотень про письменника. Антоній Радивиловський та Йоаникій Галятовський як представники київської візантійсько-слов’янської школи проповідників на Україні. Вплив їх творчості на практику проповідників наступних поколінь.

Розвиток житійної прози. Використання у ній на засадах барокової естетики сюжетів і житій візантійських, національних житій попередніх епох. Творче використання західноєвропейської агіографії. Новелістично-оповідні тенденції в агіографії, щоденне життя та релігійні чудеса у ній. Творча діяльність у жанрі житійної прози Петра Могили. Використання ним побутового матеріалу, мотиву переваги православної церкви над іншими. Культивування християнських доброчинностей у „Тератургімі” (1638) Опанаса Кальнофойського. Особливості композиції збірки. Чудеса Києво-Печерського монастиря як основний об’єкт зображення у ній.

Нові редакції Києво-Печерського патерика як утвердження естетичних принципів бароко та нового типу житійної прози. Новаторство „Патерикону” (1635) Сильвестра Косіва польською мовою. Рукописні редакції „Патерика” Йосипа Тризни (середина ХVІІ ст.), Калістрата Холошевського (1658). „Патерик Печерський” (1661). Використання у ньому алегоричних образів „неба печерського”, Саду. Поповнення тексту геральдичною, епіграматичною поезією, передмовами, житіями авторів, першими редакціями (новелами Нестора, Симона, Полікарпа). Барокові особливості мови збірника. Перевидання „Патерика” в 1678, 1702 р.р., використання його матеріалу в інших творах житійного жанру. Ю.Ісіченко про „Патерик” та його редакції.

Нові редакції княжих житій Ольги, Володимира, Бориса та Гліба. „Четьї-Мінеї” (1689-1705) Димитрія Туптала як найвидатніша пам’ятка національної агіографії. Джерела сюжетів житій. Використання апокрифічних матеріалів. Особливості композиції творів. Їх мова. Збірки легендарних оповідань, новел про чудеса Богородиці „Небо новое” (1685), „Скарбниця потребная” (1676) Йоаникія Галятовського, „Руно орошенне” (1680) Димитрія Туптала. Відтворення у них потреб і особливостей християнського світогляду. Підпорядкування естетики та поетики бароко потребам православної церкви. Мова творів.

Історично-мемуарна проза. Крайові (місцеві) літописи (Густинський, Межигірський, Львівський, Добромильський, Хмільницький). Використання у них попередніх літописних традицій. Густинський літопис (друга половина ХVІІ ст.) як спроба відтворення історії України від найдавніших часів до кінця ХVІ ст. Композиція твору. Белетризація оповіді. Мова та проблематика авторства.

„Хроніка з літописців стародавніх” (1672-1673) Феодосія Софоновича. Її зв’язок із національним літописанням ХІ – ХІІІ ст., польськими хроніками. Розгляд історії України у зв’язку із історією Литви та Польщі. Композиція та мова твору.

„Синопсис” (1674) як нова барокова концепція історії України. Використання легендарно-історичного матеріалу для висвітлення епохи на Україні до утворення Київської держави. Увага автора до етнічних особливостей українців, їх світогляду та вірувань. Творче використання матеріалу Густинського літопису, „Хронік” Феодосія Софоновича та Матвія Стрийковського. Обґрунтування сарматського міфу в літописі. Своєрідність висвітлення сучасних подій. Увага до церковної історії. Проблема авторства. Мова твору. Розвиток монастирських літописів. Діаріуші Миколи Ханенка та Якова Марковича. Їх історико-літературна цінність.

Козацькі літописи – самобутнє явище національної культури, ідеології та літератури. Втілення в них барокової моделі історії України. Утвердження головної ролі козацтва в суспільному житті. Умотивування її через розробку „козарського” („хозарського”) міфу. Козацькі літописи в науковій оцінці вчених і художній творчості українських письменників. „Літопис Самовидця”. Жанрова структура, підпорядкування її новим козакофільським засадам. Відтворення подій національно-визвольної боротьби на Україні та їх суб’єктивна оцінка автором. Самобутній погляд автора на постать Богдана Хмельницького та інших гетьманів і козацької старшини. Історична достовірність у їх зображенні. Використання фольклорних елементів. Мова твору. Проблема авторства.

„Дії презільної битви Богдана Хмельницького, гетьмана Запорізького, з поляками” (1710) Григорія Грабянки як патріотичний маніфест козацько-українського автономізму. Політичні погляди автора у творі. Використання матеріалу про життя нашого народу з польських хронік, національних літописів. Увага автора до зображення батальних сцен, військового погляду. Обґрунтування „козарського міфу” через ретроспективне використання літописного матеріалу та його літературне опрацювання. Композиційна роль жанру оповідань („сказаній”). Відтворення образів козаків, державних діячів. Поетика образів гетьманів Б.Хмельницького, Я.Сомка, полковника І.Поповича. Архаїзація мови твору як прийом стилю бароко.

„Сказання про війну козацьку з поляками...” Самійла Величка (1720). Спроба аналізу та узагальнення суспільно-національного життя України у ХVІІІ – поч. ХVІІІ ст. Творче використання автором документальних, фольклорних і літературних матеріалів, роздуми над причинами руїни на Україні. Жанрова та стильова своєрідність літопису. Роль літописного оповідання та повісті в структурі літопису. Образна система. Поетика образів Богдана Хмельницького, І.Сірка, І.Мазепи та інших державних та військових діячів. Місце хроніки Самійла Зорки та „Домової війни” С.Твардовського в композиції літопису.

Розвиток жанру історичної поезії. Зображення в ній суспільно-політичних обставин свого часу. Увага віршописців до діяльності козацтва та його старшини, державних діячів. „Лямент про пригоду нещасних міщан острозьких” М.Н. (1636). Публіцистична спрямованість та вплив на нього полемічної прози. Образ автора та Алоїзи Острозької.

Вірші про визвольну війну 1648-1654 р.р. Моделювання в них образів Богдана Хмельницького та козацтва. Барокова антитеза як засіб увиразнення героїчного духу та військової мудрості українців. Вплив фольклору на поетику віршів та їх ідейне спрямування. Метафоризація мови.

Історична анонімна поезія ІІ половини ХVІІ ст. Публіцистичне відтворення полемічного життя на Україні в епоху руїни. Патріотичне спрямування творів, їх залежність від ідеології того чи іншого середовища. Бароковий образ України-Матері та простого українця, їх поетика.

Відтворення реалій українсько-російсько-турецької війни 1677-1678 рр. у поемі „Чигирин” Олександра Бучинського-Яскольда. Барокові засади твору. Особливості композиції. Образи України, козацтва, ворогів.

Панегірики Стефана Яворського, Пилипа Орлика, Івана Орновського, Петра Армашенка. Відтворення у них образу гетьмана-патріота, визначного військового діяча Івана Мазепи. Барокові засади створення образу головного героя. Особливості композиції панегіриків.

Метафізична поезія, її зв’язок із конкретними потребами своєї епохи. Елегійність творів, світські мотиви у духовній ліриці. Культивування у них мотивів людських чеснот. Поваги до людей. Релігійності. Осуд аморальних вчинків людей. Барокові ознаки духовної поезії. Збірка „Перло многоцінне” (1646) Кирила Транквіліона-Ставровецького. Спрямування віршів збірки для церковної, проповідницької та навчальної практики. Висвітлення автором морально-етичних мотивів. Образи Ісуса Христа, ченців, премудрості, гріхів. Зв’язок віршів із слов’янсько-візантійською традицією. Барокова поетика творів. Жанрові форми поезій. Композиція збірки, поєднання у ній прозових і поетичних творів.

Поетична творчість Лазаря Барановича. Збірка „Аполлонова мотня” (1671). Бароковий консептизм збірки та особливості його вираження: узгоджене неузгодження, антитеза, стильова гра протилежних за значенням слів, контрасти, нагромадження алегоричних і метафоричних понять, символічних образів. Відтворення у віршах збірки сучасного автору. Життя України, змалювання побуту, природи. Розробка поетом образів Богородиці, смерті. Поєднання в творах християнських і поганських мотивів і образів. Створення Лазарем Барановичем поетичного корпусу „Житія святих” (1670). Використання агіографічних сюжетів. Р.Радишевський про поетику віршів Лазаря Барановича.

Збірка Димитрія Туптала „Руно орошене” (1680). Розробка автором поетичних образів Богородиці, Ісуса Христа, ангелів, великомучениці Варвари, Миколи – чудотворця та ін.

Поетична творчість Івана Величковського. Барокова поетика у збірках „Зегар цілий і полузегарек” (1690) та „Молоко від вівці пастиру належне” (1691). Структура збірок. Жанрова своєрідність курйозних віршів із збірки „Молоко...”, художня майстерність, використання у них алегоричних образів, релігійної символіки, образів Ісуса Христа, Богородиці, святих. Жанрові особливості епіграм Величковського: на біблійні та житійні сюжети, цикли „Вірші на Євангелію для іконописців”. „Діяння святих апостолів”, „Вірші на Апокаліпсис”. Переклади і переспіви поезій Джона Овена. Образи історичних діячів України у поезії Величковського: І.Самойловича, Лазаря Барановича, Варлама Ясинського, Антонія Печерського.

Віршована спадщина Климентія Зіновієва як енциклопедія суспільно-культурного життя України кінця ХVІІ – поч.. ХVІІІ ст. Жанрове розмаїття та композиційні особливості збірки „Вірші, приповісті посполитих”, провідне місце у ній віршів-епіграм. Філософсько-дидактичні, просвітницькі, моралізаторські мотиви у ній. Панегірики представникам різних професій. Образи людини праці, ченця, козака, жінки, представників різних соціальних верств. Алегоричні образи смерті. Багатства, бідності. Зв’язок віршів поета із фольклорною традицією. І.Франко, В.Колосова про Климентія Зіновієва.

Поетична творчість Данила Братковського. Його збірка „Світ, розглянутий по частинах” (1697). Жанрова своєрідність збірки, місце у ній епіграм та філософсько-медитативної лірики. Основні мотиви та поетика творів, особливості образної системи. Образ автора. Мова творів. В.Липинський та Валерій Шевчук про Данила Братковського.

Поетична спадщина Феофана Прокоповича. Традиційність і новаторство. Ода „Епінікіон” (1709) як твір, у якому поєднані особливості барокової та класицистичної поетики. Використання контрасту. Промонархічна орієнтація автора як основа ідейного спрямування твору та поезій „Запорожець, який розкаюється”, „За Могилою Рябою” (1711). Ритмічна структура віршів і особливості їх мови. Жанрова своєрідність ліричної поезії Феофана Прокоповича. Побутові реалії в епіграмах. Образи Києва, Дніпра. Блаженного Олексія, Папи римського.

Поезія Івана Мазепи. Мотив роздуму про долю України в епоху руїни у ній. Зв’язок її із поетикою козацького епосу, ліричною поезією ХVІІ ст. Патріотизм та елегійний пафос у ній. Поетика образу України в „Думі”, „Пісні”, „Псальмі”. Листи до Мотрі Кочубеївни як зразок любовної лірики в прозі. Доля Івана Мазепи та значення його діяльності в національній історії. І.Борщак, А.Макаров про гетьмана.

Драматургія. Шкільний театр як джерело розвитку драматургії. Теорія драми у курсах поетик. Барокові засади поетик. Тематичні цикли драми: різдвяний та великодній. Основні драматичні жанри: діалоги, декламації, містерії, міраклі, мораліте, історична драма. Містерія як провідний драматичний жанр даного періоду. „Дії на страсті Христові” (80-і рр. ХVІІ ст.), „Царство Натури Людської” (1698). Містерія різдвяного циклу „Комічна дія на день Різдва Христового” (1702) Димитрія Туптала. Особливості композиції. Вплив літературної традиції на трактування Євангельського сюжету. Апокрифічні мотиви п’єси. Алегоричні образи, образи жінок-мироносиць Віри, Надії, Любові. „Слово про збурення пекла” (друга половина ХVІІ ст.) – містерія великоднього циклу. Вплив народної культури на засвоєння та трансформацію біблійного сюжету. Характерні особливості поетики образів: Ада, Люципера, Христа, Соломона. Втілення ідеї справедливості в образі Ісуса Христа. Апокрифічні елементи сюжету. І.Франко про драму.

Драми-міраклі. „Комедія на Успіня Богородиці” Димитрія Туптала. Драма „Олексій, чоловік божий” (15673-1674). Особливості композиції. Особливості трансформації житійного сюжету. Залежність його від агіографічної традиції. Система образів драми. Культивування християнських ідеалів через образ Олексія. Алегоричні та міфологічні персонажі драми. Поетика весільного обряду в інтермедійній сцені „Іграніє свадьби”. Барокові ознаки твору. О.Білецький, М.Грицай про драму.

Зародження жанру історичної драми в українському письменстві. Трагікомедія „Владимир” (1705) Феофана Прокоповича, її місце у розвитку жанру. Літописні засади сюжету. Авторська інтерпретація історії хрещення України в творі. Використання теоретичних засад поетики автором у композиції твору. Місце барокових елементів у драмі. Образна система твору: князь Володимир, філософ, князі Борис і Гліб, сатиричні образи жерців. М.Максимович, І.Франко, М.Грицай про драму.

Трагікомедія Лаврентія Горки „Йосип Патріарха” (1708) як зразок історичної драми. Особливості барокового стилю у творі. Новаторство драматурга у розробці теми кохання. Образи Пантефрія, його дружини, Йосипа, вельможі. Алегоричні образи Аду, Заздрості, Спокуси, Захисту божого.

Інтермедії як складова драматургії зрілого бароко. Нові особливості поетики: ускладнення сюжету, нові образи, особливості мови та ін.