Українське бароко як специфічне світовідчуття та напрямок мистецтва.

Наприкінці XVI ст. в Італії, в результаті кризи гуманістичної ренесансної культури, на зміну стилю Відродження прийшов стиль бароко. Мистецтво бароко, так само як і ренесанс, було занесено на Україну безпосередньо з Італії, батьківщини цього стилю; там перші Джерела для нього відкрив у своїй творчості великий Мікельaнджело Буонаротті. чимало майстрів мистецтва барокового стилю було й між самими патерами -- членами єзуїтського ордену. Ці отці-єзуїти занесли бароко й на Україну. Здається, чи не головну роль у популяризації барокового мистецтва на Україні треба відвести майстрові-архітекторові, єзуїтові Джакомо (Яків) Бріано (1586--1649), що був присланий на Україну з Риму спеціально як вправний архітектор; він завідував єзуїтським будівництвом у Львові, Перемишлі та Сандомирі. Хоч, можливо, ще раніше від цього майстра-єзуїта в Києві в бароковому складі вже працював Себастіано Браччі, що зрештою й зовсім осів у Києві, але слідів його мистецької праці не збереглося. Можливо, італійські майстри прибували тоді на Україну не тільки із Заходу через німецькі землі, але також і з Півдня, через генуезькі колонії. В кожнім разі, в Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні (Підляшшя, Галичина, Волинь, Поділля) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні (Слобожанщина та Чорномор'я) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення --козацького бароко. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше -- в скульптурі, хоч добре помітна в літературі. Зорієнтованість українського бароко на символи мудрості та багатоманітність її зображення доходила іноді до перебільшення можливостей виразних засобів культури ХVІІ-ХVІІІ століть. Надмірна ускладненість символічного ладу барокової свідомості подекуди суперечила просвітницькій тенденції культури українського бароко. Тому вже на початку ХVІІІ століття один з видатних творців барокової літератури на Україні Ф. Прокопович виступив з критикою її схильності до темних символічних алегорій, що заважали раціональності та чіткості викладу ідей. І хоч Ф. Прокопович посилався у своєму курсі риторики здебільше на алегоричну перевантаженість церковної проповіді католицьких священиків, його критика зачіпала вразливі пункти барокової образності в цілому. Важливою тенденцією барокового мистецтва на Україні стає героїзація зображуваних образів. Отже прояви героїко-патріотичної теми в українському бароко, тенденції життєстверджуючого сприйняття дійсності та розкриття здатності протистояння ворожим силам можна оцінити як певну його специфіку, що пов'язана не тільки з духовним кліматом епохи Гетьманської держави, а й з героїко-стоїстичними рисами українського менталітету.

-стиль бароко ґрунтується на ідеї трагічності, протиставлення лдини до світу, втрати впорядкованості та гармонії

-Барокове світовідчуття:неспокій, драматичність свого існування, печаль з приводу недосконалості світу, почуття туги, намагання поєднати протилежності.

- в Зах Європі це аристократичний світський стиль, в Україні має зв’язки з народною культурою та церквою.

-характерним є нереалістичне світобачення:містика, фантазування, емблематичність, образи мислення, гіпербола, намагання зазирнути у таємні кутки людської дущі

Тобто це ірраціоналізм

33.Ідеї Просвітництва в українській культурі XVIII ст. Життєвий шлях та творча спадщина Г.С.Сковороди.

Просвітництво -- це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму". Українське Просвітництво мало своїм ідейним підґрунтям як власні, так і запозичені ідеї французьких енциклопедистів — Вольтера, Дідро, Руссо, Ламетрі, Монтеск'є, Маблі та ін. Власні традиції - це гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії. Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва. Вони ж створили у Петербурзі гурток під назвою «Зібрання», який дбав про переклад іноземних книг російською мовою, (керував Г. Козицький). За 15 років (1768-83) видали 173 томи (112 назв) творів французьких просвітників, «Енциклопедію» Дідро. Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу - носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники - це дворяни й міщани, об'єднані вірою у перетворюючу силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали пом'якшення експлуатації селян, раціоналізації сільськогосподарського і промислового виробництва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства. У своїх маєтках просвітники організовували гуртки учених, де обмірковували ідеї суспільного прогресу. Це трактувалось особливо під час правління «філософа на троні» - Катерини II, коли роль Києво-Могилянської Академіі в Україні було зведено до звичайного училища «єпархіальних євреїв», закрито Харківський, Переяславський і Чернігівський колегіуми. Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника. Григорій Сковорода народився на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У складі посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав поетику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій по етиці). З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс "християнської ґречності", концепція якого не співпадала з офіційно-церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього не тільки нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення до світу, його проблем. Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під дією поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки, що різко міняється - з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав здібності до малювання.

34.Народна культура та побут XVII - XVIII ст.

Поселення та житло.Культура українців за суттю своєю завжди була осідлою, аграрною. Тому основним типом поселення були села та хутори. Максимально враховуючи природні умови, найдавніше населення території Украіни будувало свої оселі біля водоймищ, н а захищених від вітру ділянках. В північній частині України переважало вуличне планування. Інколи селища та міста будувались за радиальною системою — колами, в центрі яких знаходилася центральна торгова площа. На півдні Укр аїни, де планування відбувалося за наказом або під керівництвом адміністрації, переважала квартальна форма планування. Внаслідок сприятливих погодних умов на більшості території України с формувався відкритий тип двору. Житловий будинок знаходився в глибині двору, часто закритий від поглядів ззовні деревами та кущами. Український народний одяг — самобутнє явище, що розвивалося і вдосконалювалося протягом століть, вбираючи в себе досягнення інших культур, водночас не втрачаючи оригінальних ознак. Чоловічий селянський одяг складався із сорочки до колін,яка перепоясувалась шкір’яним або в’язаним поясом, нешироких штанів.На ноги одягали стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, більш замо жні чоловіки — черевики, чоботи. Жіночий народний одяг складався з сорочки, запаски або юпки, кожуха.Голову влітку обв’язували стручкою або хусткою. Заміжні жінки обов’язково носили очіпок. Духовну культуру й побуд суспільства визначав принцип корпоративності — належності індивіду до соціальної групи. Сільска територіальна община називалася громадою.У житті дореволюційного села поряд з офіційним правом зберігало силу і право звичаєве. Існувало два типи громадського землеволодіння —громадсько-подушний і громадсько-подвірний. Періодичні переділи землі були великою подією в селі.У користуванні громади знаходилися спільні ліси, водоймища, пасовища. Члени громади спільно наймали пастухів для догляду за стадом.Важливу роль у громадському житті відігравала церква, відвідання якої вважалося обов’язком кожного християнина. За цим стежили представники духовенства. Своєрідним клубом була корчма. Сюди збиралося в години дозвілля все село.Панував патріархат, наприклад жінки не могли входити до виборних оргнів громади. Календар свят визначався аграрним устроєм життя. Селяни нерідко замовляли хресний хід і молебень у полі до початку оранки, сівби, перед початком жнив. Відмічали день святого, ім’ям якого був названий місцевий храм. На дванадцятиденні свята (Різдво, Новий рік та Хрещення) проводилося багато магічних ритуалів, що за віруваннями повинні були забезпечити людям вдачу наступного року. На Різдво колядували, на Новий рік щедрували. Ходили по хатах, співали, славили господарів, бажали їм щастя, добробуту, за що отримували певну винагороду. По хатам ходили з вертепом.На початку весни відзначали Масляницю-прихід весни.Перед Паскою фарбували яйця, випікали паску, начиняли ковбаси, готували інші страви для великодньої вечері. У святкові дні відбувалися триденні народні гуляння, які відбувалися на майдані біля церкви.Першу неділю після Великодня вшановували памть померлих.Завершення весни і початок літнього періоду пов’язувався із Зеленими святами.В ці дні хату та господарські будівлі обов’язково прикрашали зеленими гілками. Відвідували померлих на кладовищах. Купала відзначали 24 червня.Напередодні діди примітивними способами розводили вогнища.Через них стрибали для того, щоб очиститися, вилікуватися від хвороб. На Купала багато ворожили «на майбутнє», збирали трави, що повинні були захищати від відьом. Після закінчення жатви святкувався обжинок.З останнього колосся жниці робили сніп і вінок, які передавалися господарю садиби, в якій святкували.З цього снопу розпочинали наступну сівбу. Так замикався календар свят аграрної культури українців.

 

 

35.Передумови національної консолідації українців в кінці XVIII – XIX ст.

· Лівобережна козацька старшина денаціоналізується та включається до російського дворянства (поміщиків), селяни закріпачуються (1783р)

· Носіями української культури стають кріпосні селяни

· Російський уряд бере під контроль освіту, науку та друкарство (русифікація в цих сферах)

· Православне духівництво русифікується і входить до складу РПЦ

· Літературною мовою стає російська (на Лівобережжі), польська та латинська (на Правобережжі)

· Асиміляторська політика російського самодержавства у двох напрямах: політичному та ідеологічному

· У 19 ст. культуро творчою силою стає нова українська інтелігенція – вихідці з різних верств

· В наслідок розквіту капіталізму пожвавлюється освіта, наука, технічний прогрес і т.д.

36.Формування української національної самосвідомості у XIX ст.

·Поняття "національна свідомість" та "національна самосвідомість" теж не є синонімами. Перше поняття є більш широким і охоплює більш широкі реалії порівняно з другим, а друге можна розглядати як складову частину першого, як саморефлексію національних відносин, з'ясування свого місця і власної позиції в системі міжнаціональних відносин, усвідомлення себе як представника і суб'єкта національної спільноти і готовності до відстоювання її інтересів.

·В кожну історичну епоху в суспільстві домінують різні типи цінностей та ідей. Свій провідний вплив цінності та ідеї справляють і на колективну (племінну, етнічну, національну) самосвідомість українського народу, вони активізують його життєдіяльність в цілому, адже відомо, що життєспроможність і активність нації вирішальною мірою визначаються рівнем розвитку та особливостями її самосвідомості.

·Можна окреслити основні етапи генези колективної самосвідомості українського народу, що відбувалася протягом кількох етапів. І етап - етап становлення, розвитку і утвердження племінної самосвідомості праукраїнців - тривав з ІV ст. до 852 р. ІІ етап - етап становлення, розвитку і утвердження етнічної самосвідомості русинів-українців - тривав з 852 р. до ХVІ ст. ІІІ етап - етап становлення, розвитку і утвердження національної самосвідомості українського народу - розпочався у ХVІ ст. і триває й нині.

·Проте як ніхто інший підніс і розширив національну самосвідомість українського народу Тарас Шевченко. Поезія великого співця України будила національно-патріотичні настрої української молоді, доти зрусифікованої або спольщеної, інертно-байдужої до рідної мови та культури.

·Важливе місце в пробудженні національної самосвідомості українців належить творчості першого класика вітчизняної літератури й драматургії І.П. Котляревського (1769–1838 pp.). Його перелицьована "Енеїда", без волі автора видрукувана 1798 p., була першою книжкою, яка надзвичайно високо підняла в очах українського громадянства народне українське слово.

37.Розвиток науки та університетської філософії в Україні у XIX ст.

Порівняно з духовно-академічною філософією, яка мала теїстично-релігійну спрямованість, інституціалізація освіти і науки, самовизначення філософії як навчальної дисципліни та академічної науки все ж таки досягають високого рівня у світських навчальних закладах — університетах і близьких до них за статусом ліцеях. Попри зовнішню залежність від владних структур та опіки церкви, вони володіли певною автономією, орієнтувалися не тільки на вивчення певних дисциплін, а й на їх розвиток. У них формувалася своя корпоративна субкультура, в якій поціновувалися передусім почуття власної гідності, патріотизму, прагнення встановити наукову істину. Першим університетом на теренах України був Львівський університет. Викладання у ньому здійснювали німецькою і латинською мовами. 1787 р. в складі Львівського університету було засновано «руський інститут», у якому навчалися українці, які не володіли латиною, викладання велося українською мовою. Значна частина професорів цього інституту не володіла українською мовою і читала свої курси польською.У 1809 р. його було закрито, а сам Львівський університет продовжував функціонувати як типовий навчальний заклад Австро-Угорської імперії.Становлення університетської науки та освіти на українських землях, які входили до складу Росії, почалося з відкриття 1755 р. Московського університету. Потребу в університетській освіті гостро відчували українська шляхта і старшина, які прагнули, щоб їх діти отримали знання з правничих наук і оволоділи європейськими мовами для доступу до дипломатичної та урядової служби в столицях. 1764 р. українська шляхта і козацька старшина звернулися до Катерини II з проханням відкрити університети в Києві та Батурині. У 19 ст. в супереч політиці російського царату в українських університетах серед вчених виникає цікавість до історії, мови та культури українців, починаються дослідження в цих галузях, що сприяло формуванню національної свідомості українського народу

38.Українська література XIX ст.

Наприкінці 18 ст. Котляревський видає «Енеїду»,саме вона поклала початок відродження української мови та літератури.Справу котляревського продовжили «Харківські романтики»-літературне об*єднання 20-40х років створене студентами харківського університету (Боровицьким,Митлицьким,Корсунем..)Їхнім ідейним натхненником був Г.Квітка-Основ*яненко,видавши «малоросійські повісті» він довів,що українською мовою можно писати і високохудожні прозові твори.Видатну роль у національному відродженні відіграв поет,художник,мислитель Т.Г.Шевченко,який мав найбільший вплив на українців.З виходом у 1840 р. «Кобзаря» за українською мовою остаточно утверджується статус літературної, «рівної серед рівних».У 1816 р. священник І.Могильницький заснував у Перемишлі «Клерикальне товариство» з метою розповсюдження релігійних текстів українською мовою,він створив «Граматику» української мови,довів,що українська мова є рівноправною слов*янською мовою,а не діалектом російської чи польської мов.У 30-ті роки у Львові культурно-освітній гурток «Руська трійця» видає альманах «Русалка Дністровая»,але майже весь тираж був конфіскований.Перші культурно-освітні організації сприяли зростанню національної свідомості українців,активізації національних процесів.19 ст. стало періодом справжнього національного відродження:зросла національна свідомість українців,значних успіхів досягла культура.