Вітчизняна богословська думка епохи Бароко.

Вітчизняне образотворче мистецтво епохи Бароко.

Вітчизняна архітектура епохи Бароко.

Вітчизняне музичне життя епохи Бароко.

Вітчизняне театральне життя епохи Бароко.

Література

Ксерокс А. (С.21-25) до цієї теми: 1. С.21. - 22.: про основні типи закладів освіти в Україні епохи Бароко; 2. С.22. - 23.: про учасників релігійної полеміки в Україні епохи Бароко; 3. С.23 - 24.: про вітчизняні релігійні братства і їх чільних діячів.

Ксеркокс Б. (С.26.-31) до цієї теми: 1. С.26. - про основні типи закладів освіти в Україні епохи Бароко - епохи Просвітництва; 2. С.26. - 28.: професори Києво-Мог. академії епохи Бароко - епохи Просвітництва - викладачі філософії та їх курси лекцій; 3. С.28. - 29.: гол. представ-ки укр. богословської думки епохи Бароко - епохи Просвітництва і їх праці; 4. С.30. - Г.Сковорода і його творчість.

Питання 5.

У розвитку укр. християнсь. богословської думки епохи Бароко, а саме кін. ХУІ - сер. ХУІІІ ст., можна виокремити 3 основні умовні етапи: 1. правосл. і протестант. богосл. думка вітч. і зарубіж. діячів Острозького антикатолиц. богословс. літер-но-переклад. гуртка (Г.Смотрицький, В.Суразький, Христофор Філалет, Клірик Острозький й ін.) і діячів укр. правосл. братств (С.Зизаній та ін.) 1570-х - 1590-х рр. (включно з усіма працями І.Вишенського), а також богосл. думка укр. богословів уніатів (І.Потій), протестантів, римо-католиків цього ж періоду (див. ксерокс С.22-23: укр. богослови-полемісти Острозьк. гуртка і братств); 2. правосл. богосл. думка діячів укр. правосл. братств, гол. чин., Львівс. Успенського і Київс. Богоявленського (М.Смотрицький, К.Транквілліон-Ставровецький, І.Борецький, І.Копинський й ін.), учасників православ. богословс. літерат-но-перекладац. гуртка друкарні КПеч.Лаври (Є.Плетенецький, З.Копистенський, Т.Земка, П.Беринда й ін.) 1600-х - 1630-х рр., а також богосл. думка укр. богословів уніатів (К.Сакович), протест-ів, римо-катол. цього періоду (див. ксерокс С.23-24: богослови укр. братств і лавр. гурток Є.Плетенецького); 3. правосл. богос. думка вихованц. і викладач. КМогил. колег. поч.ХУІІ-сер.ХУІІІ ст.: а). правос. богосл. гурток "Могилянс. Атенеум" КПеч.Лаври (Св.П.Могила, І.Трохимович-Козловський, С.Косів, І.Гізель та ін.) - 1630-і - 1650-і рр. (див. ксер. С.28, а).); б). Києво-Чернігівсь. правосл. богосл. гурток архієп. Л.Барановича (Ф.Софонович, І.Галятовський, А.Радивиловський, Св.Д.Туптало (митроп. Ростовський) й ін.) - 1650-і рр. - сер. ХУІІІ ст. (див. ксер. С.28-29, б).); в). єпископи та ченці - вихованці й викладачі КМКолегіуму, що працювали у Росії, Молдові й ін. країнах - С.Яворський, Ф.Прокопович, П.Величковський та ін. - кін.ХУІІ - сер. ХУІІІ ст., - а також богослов. думка укр. богословів уніатів, протест-ів, римо-католик. цього періоду (див. ксерокс С.29, в).). На окр. увагу заслуговує філософ.-богословс. думка Г.Сковороди др. пол. ХУІІІ ст. (див. ксерокс С.30. -Г.Сковорода, групи і назви його праць). Враховуючи те, що перший етап розглянуто в питанні 3 цієї ж теми, зупинимось лише на постаті найвідомішого його представника І.Вишенського.

В ст-ті "Дещо про традиції у творчості І.В-ого" в збірн. пр. "Укр. літер-не барокко" (1987) Ю.Пелешенко вказав на його широку обізнаність з візант. богословс. думкою, зокр. працями св. І.Золотоустого й "ісіхастів" Візантії (пр. Г.Синайський) і Другого Болгарс. царства (К.Цамблак), а В.Микитась у пр. "Укр. літ-ра ХІУ-ХУІІ ст." вказав: "Кілька творів І.В-ий присвятив безпосередньо богослов.-догматичній полеміці з представниками католиц-му, й насамп. з єзуїтами ("Извіщение краткое о латинской прелести" (1588-1589), "Загадка философам латинским"... У своїх творах І.В-кий засуджував тогочас. систему навчання, зокрема ті школи й колегіуми, що були під наглядом єзуїтів... впроваджували схоластич. науку, латинську "сварливую диалектику", препароване ними вчення Арістотеля, Платона та інш. антич. філософів". Протягом 2-го з виокремлених нами етапів тривав розвиток укр. правосл. полемічної прози і поезії, найвідомішими представниками яких були М.Смотрицький і З.Копистенський. Перу першого з них належить низка спочатку правосл. богосл. праць, найвідомішою з яких є "Тренос або Плач єдиної вселенської апостольської східної церкви..." (1610), про яку автори вид-ня "Історія релігії в Ук-ні: у 10 т." вказали: "Найбільш. слави автору "Треноса" принесли... перші 2 глави роботи, написані у худож. формі плачу Східної церкви за... загубленими синами... Проте для ведення реліг. полеміки і оборони православ"я цінність становили... наступні 8 розділів... де автор... спростовує богосл. погляди катол. та уніатс. авторів. Детальному аналізові піддає він догматичні та обрядові відмінності у церквах Східній, з одн. сторони, та Зах-ій, з ін.". Архімандрит КПЛаври З.Копистенський, у відповідь на кн. "Захист єдності церковної" віленс. уніатс. архімандрита Л.Кревзи, написав не видану, проте вельми популярну в ХУІІ ст. кн. "Палінодія..." (1619-22), про яку ті ж вчені зазначили: "У цій роботі З.Коп-ий робить спробу якнайкраще звести воєдино докази на користь "істинності" православ"я і якнайвичерпніше довести "хибність" католицизму та уніатства з богосл. та історич. поглядів". У колах богословів укр. братств тоді тривав розвиток і низки інш. напрямів богосл. думки, як-от догматичної, проповідниц. й аскетичної, яскраві приклади чого - праці діяча Льв. бр-ва К.Транквілліона -Ставровецького та діяча Київс. Богоявл. бр-ва, митрополита Київського І.Копинського. Якщо перший із них є автором догматично-проповідн. пр. "Зерцало богословії" (1618) і "Євангелія учительного" (1619), то другий вважається автором популяр. у ХУІІ ст. пам"ятки укр. правос. аскетич. літ-ри "Ліствиця духовна", відомої під назвою "Алфавіт духовний...".

Протягом ХУІІ ст. в укр. правосл. богосл. думці тривав розвиток усіх осн. її жанрів, як-от: тлумачного, догматичного, аскетичного, полемічного та ін., - причому це було, гол. чин., наслідком розвитку укр. богосл. думки мислителями "Могилянського Атенеуму" і, згодом, Києво-черніг. гуртка арх. Л.Барановича. Головною з богосл. праць діячів "Могил. Атен." є катехізис "Православне сповідання віри" (1630-і рр.), в якому наведене тлумачення богосл. змісту догматів і засад христ-ва в формі питання-відповідь у 3 розділах: 1.Про віру: виклад 12 частин Символу христ. віри.; 2. Про надію: тлумачення молитви "Отче наш"; 3. Про любов: поняття про а). християнські добродійства, б). про гріх, в). про 10 заповідей Божих. Його два автори - київс. митрополит, св. П.Могила і ректор Києво-Могил. колегіуму І.Трофимович-Козловський є авторами низки інш. богосл. праць, як-от передмови першого з них до "Євангелія Учительного" (1637) і його ж полемічної пр. "Літос..." (1644). У 1666 р. було видано пр. "Виклад про Церкву Святу" Ф.Софоновича, де розкрито богосл. зміст правосл. храму і християнського богослуження. Чималу увагу було присвячено укр. богословами ХУІІ ст і популяризації укр. агіографічної традиції, про що автор пр. "Києво-Печ. патерик у літер. процесі кін.ХУІ - поч.ХУІІІ ст. на У-ні" (1990) Ю.Ісіченко писав: "Період могилянських реформ (30-40-і рр. ХУІІ ст.) - час інтенс. розв-ку різних сфер дух. життя, широкого звернення до вітч. літ-ї спадщини й здобутків інш. європ. літ-ур. І цілком природно, що саме тоді вийшла друком одна з найоригін. редакцій Патерика..."Патерикон або житія св. отців печерських" - Київ, 1635, написана одним із чільн. сподвижників П.Могили Сильвестром Косовим". Водночас, наступники св.П.Могили - учасники згаданого гуртка Л.Барановича теж зробили знач. внесок у розвиток укр. агіографічн. літ-ри, зокр. св.Д. Туптало, митрополит Ростов. є автором першого укр. багатотом. видання "Житія святих" у 4 тт. (1689-1705), що стало реалізацією відповідного задуму св.П.Могили. Однією з найвідоміших у кін.ХУІІ ст. була, крім численн. проповідей св.Д.Туптала, і його пр."Руно зрошене...", у 24 розділах-"дивах" якої описано числен. випадки дивного зцілення віруючих від тілес. і духов. хвороб після молитов до дивотвор. ікони Прсв. Богородиці в чернігів. Свято-Іллінському монастирі в др.пол. ХУІІ ст. Авторами числен. збірників проповідей були, крім того, й інш. провідні учасники цього гуртка, вихованці й викладачі Києво-Могил. колегіуму, зокр., сам Л.Баранович, та проповідники КПЛаври І.Галятовський і А.Радивиловський, творча спадщина яких яскр. засвідчила збагачення укр. письменства літер-ми традиціями польського і зах.-європ. Бароко.

Питання 6.

Гол. осередками розвитку укр. живопису др.пол. ХУІ - ХУІІ ст. на укр. землях у складі Речі Посполитої були: 1. змішані цехові об"єд-ня худож., склярів, столярів, золотарів й ін. (найдавніш. польський - краківс., цех (з 1410 р.) і укр-кі у Львові й Перемишлі (ХУІ ст.), які спільно здійснювали худож. оформл-ня культов. споруд різн. христ. конфесій; 2. самостійні римо-катол. й правос. худож. цехи (перший римо-кат. укр. малярський цех (1596-1780, Львів), з виключним правом худож. оформлення римо-катол. культових споруд і ритуалів на тер-ії Руського, Волинськ, Подільськ. воєводств, і правосл. укр. малярськ. цех поч.ХУІІ ст. у Львові); 3. позацехові осередки художників - "партачів", передусім правосл. майстрів, які оформляли правосл. культові споруди на замовл-ня укр. братств; 4. майстри із сервіторіальними привілеями - правом вільної позацехов. худож. роботи на осн. звільн-ня від податків; 5. майстри при світськ. аристократ. дворах; 6. осередки майстрів живопису і їх учнів - іконописні школи ("малярні") при культ. закладах (малярня КП.Лаври). Осн. різновиди укр. живопису епохи Бароко: 1. монументально-декорат. (фресковий) розпис культов. й ін. споруд, 2. станковий живопис: а). іконопис і б). жанровий світськ. живопис (портретний, історич., батальний, пейзажн., народна картина і т.д.), - прич., згідно з даними укр. ученого П.Жолтовського, на укр. землях у ХІУ-ХУІІІ ст. працювала понад тисяча вітч. і заруб. худож-ів-професіоналів. Як зазначив у праці "Монументальний живопис на Україні ХУІІ - ХУІІІ ст." П.Жолтовський, яскрав. зразками нечисленн. пам"яток укр. фресков. живопису епохи Бароко є розписи київс. кам"яних церков поч. ХУІІІ ст. (Собор св.Софії, Троїцька надбрамна церква КПЛаври) і дерев. церков на зах.- укр. землях (церква Св.Духа в м.Потелич). В ХУІІ ст. формувався тип укр. високого багаторядного іконостасу (іконостаси П"ятницької та Успенської церков у Львові), взірцем якого є, зокр., іконостас 1650 р. церкви Св.Духа м.Рогатин: 5 горизонт. ярусів ікон (у контексті візант. іконографії під впливом нідерл. і німец. живопису епохи Півн. Відродж). В іконостасі такі типові яруси ікон: намісний із храмовою іконою; святковий або "празниковий" (ікони 12 велик. річних церк. свят - Різдво й ін.); "страсний" (ікони "Страстей Христових"), "апостольський" (ікони 12 апостолів) й ін.

Видатними зразками укр. іконопису епохи Бароко є іконостаси кам"яних храмів пер.пол. ХУІІІ ст., як-от: Спасо-Преображенськ. церкви у Великих Сорочинцях, Троїцької надбрамної церкви та Успенського собору КПЛаври, Вознесенської церкви у Березні й ін. Над оформленням іконостасів укр. церков на зах.-укр. землях у цей час активно працювали такі визначні майстри епохи укр. Бароко, як: Іван Руткович, Йов Кондзелевич, Микола Петрахнович й ін. представники Жовківського худож. осередку. з др.пол. ХУІ ст. у Речі Посполитій тривало поширення портретн. жив-су, пов"язане з діяль-тю німец. та італ. майстрів при дворах польс. короля Зигмунта І та багатьох світських і духовн. аристократів, як-от кн.К.Острозького. Їх зацікавлення геральдикою і генеалогією призвело до формування палацових портретних галерей з парадних портретів феодалів, причому в ХУІІ - на поч.ХУІІІ ст. постали такі осн. типи портретів: 1. ктиторські (засновників і меценатів церк. буд-тва): а). монументальні (наприк., галерея портретів укр. ігуменів і архімандритів в Успенському соборі КПЛаврі) та б). станкові-іконописні, 2. епітафіальні (від грец. епітафіос - надгробний), 3. "труменні" поховальні - 6-кутні, на торцях трун із зображ-ям облич покійних (портрет старійшини Львівс. Успен. братства М.Красовського й ін.), 4. світські на честь отримання посади чи парні родинні. зокр. парадні гетьменські портрети І.Скоропадського, П.Полуботка, Д.Апостола й ін. Водночас, важл. елементом римо-катол. культов. споруд, як-от львів. костелів, каплиць й ін. пам"яток кам"ян. арх-ри ХУІ - ХУІІ ст., були скульпт. зображ-ня, аналізуючи які в праці "Львівс. скульптура ХУІ - ХУІІ ст." (1981), В.Любченко писав: "...з Польщі прийшла на Україну традиція спорудження монументальн. надгробків і багаторізьблених у камені вівтарів, прикрашання скульптурою будівель. Це, проте, не означає, що львівс. скульп-на школа стала провінційним філіалом краківської. Джерела її форм слід шукати, з одн. боку, значно далі на Заході, а з друг. - у складній соціальній структурі зах.-укр. земель і їх власній мист-кій традиції. Більшість власників скульп. майстерень у Львові походила з Нідерл., понімечених міст - Вроцлава і Гданська...". Висвітлюючи творчі здобутки львів. скульпторів-іноземців: Г.ван Гутте, Г.Горста, В.Зичливого, Я.Пфістера, А.Бемера, Г.Шольца й ін., - В.Любченко окремо зупин-ся на аналізі таких перлин їх творчості, як фасади каплиць Боїмів і Кампіанів.

Історії укр. граверства епохи Бароко присвячено серію праць Д.Степовика і, в першу чергу, монографію "Укр. графіка ХУІ - ХУІІІ ст. Еволюція образної системи" (1982), де він системно проаналізував історію укр. граверства епохи Бароко. У таких його працях, як: "Олександр Тарасевич: Становлення укр. школи гравюри на металі" (1975), "Леонтій Тарасевич і укр. мист-во барокко" (1986), "Іван Щирський: Поетичний образ в укр. барокковій гравюрі" (1988), - уперше в науці було комплексно досліджено життєв. та творчі шляхи цих трьох найвизначніших укр. граверів ХУІІ-ХУІІІ ст. Графіка - це один із різновидів образотв-го мист-ва, що включає мист-во малюнку та друкованого художнього зображення - гравюри. Є два осн. типи гравюр - 1. опуклі (коли фарбою вкрито поверхню опуклого малюнку: а). на дерев"яному покритті - ксилографія, б). на лінолеумному покритті - ліногравюра; 2. заглиблені (коли фарбою заповнюють заглиблення - прориси малюнка, насампер. на сталевій поверхні: а). акватінта - протравлювання кислотою поверхні металевої пластини з наплавленим на неї асфальтовим чи каніфольним пилом і з нанесеним кислотовідпорним лаком зображенням, б). офорт (від фран. азотна кислота) - малюнок наносять голкою у шарі кислотовідпорного лаку, яким вкрито металеву пластину, а згодом нанесений малюнок просотують кислотою, заповнюють фарбою і відбивають на папері. Засновниками худож. школи гравірування в КПеч.Лаврі в др. пол.ХУІІ ст. стали два визначні укр. митці Олександр і Леонтій Тарасевичі, які заклали своїми працями, насамп. алегоричними композиціями панегіричного змісту, традиції укр. гравірування епохи Бароко. Вагомими його здобутками є цикли гравюр на міді - мідьорити, Л.Тарасевича до "Патерика печерського" і Нового заповіту, а також творчий доробок низки інших відомих укр. граверів цієї епохи - І.Щирського, Н.Зубрицького, А.Козачківського і Г.Левицького: композиції-тези, панегіричні гравюри на честь відом. укр. держ. і культ. діячів (І.Мазепи, митроп-ів В.Ясинського, Р.Заборовського й ін.), численні цикли ілюстрацій до христ. богослужбов. і богословс. літер-ри й ін.

Питання 7.

На думку автора праці "Укр. мист-во др. пол.ХУІ - пер. пол.ХУІІ ст. (Гуманістичні та визвольні ідеї)" (1985) В.Овсійчука, на той час архітектура на укр. землях "переживала пору високого розквіту", а "в історію вітчиз. мист-ва була вписана нова сторінка - ренесансна архіт-ра": "Укр. арх-ра, з притаманними їй національн. рисами, виробила свої ознаки стилю ренесансу, серед яких найголовніші відповідають системі ренес-го стилю в арх-рі інш. країн. До них належить і чітка симетричність, і горизонтальний поділ на поверхи, і впровадження ордера, насампер. римської дорики, і особлива увага до декорат.-орнамент. оздоблення фасадів. Слід додати і таку виразну рису арх-ри ренес-су, як зміна тематики, з перевагою в ній світського буд-тва... Ренес-на арх-ра на Україні спиралась на міцну основу раніше вироблених норм будів-ої техніки, функціональних вимог, типів споруд, що залишалось відправною точкою для подальшого прогресу. Ця обставина накладала на ренесансну арх-ру на Україні відбиток архаїзму і водночас створювала відчуття особл. міцності традицій. Однак у цьому полягала причина її стильової неоднорідності, бо поряд з ренес-ом чинними були форми готики, маньєризму та раннього барокко...". У др. пол.ХУІ - пер. пол.ХУІІ ст. на укр. землях Польщі триває розвиток міського, як світського, так і сакрального, будів-тва, зокр. продовжується розбудова міст-фортець магнатських резиденцій (Броди, Жовква, Старокостянт. й ін.) з фортецями (арх-ри: італ.(Б.Морандо й ін.), швейцарці (Пав. Щасливий), німці (Іов Бретфус) і т.д. Протягом 1630-х - 1640-х рр. - зведення польс. урядом фортець на Подніпров"ї проти татар. набігів і укр. повстанців, напр. фортеця Кодак (арх-р франц. Г.Л.де Боплан). Наголошуючи, що оборон. роль виконували на той час і численні монументальні кам"яні сакральні споруди - церкви, монастирі, костели, синагоги й ін., В.Овсійчук, зокр., згадав про монастирі-фортеці Львівщини, Івано-Франків., Тернопільщ. й ін. Відзначаючи важливу роль Львівс. Ставропігійс. братства в розв. культ.-мист. життя Львова і Галичини у цілому, В.Овсійчук зауважив: "Визначна роль в становленні і подальшому розв-ку ренесанс. зодчества в укр. мист-ві належить групі львів. пам"яток: Успенськ. церкві, каплиці Трьох святителів, вежі Корнякта. Створення цього т.зв. ансамблю Руської вулиці (розміщені на Руській вул. у Льв-і) спричинило до зміни стильового хар-ру цілого худож-го періоду, стало переломним етапом у розв-ку арх-ри, передус. в Галичині". Актив. участь у цьому брали заруб. арх-ри, насамп. комаски - з Півн.Італії та італ-ких кантонів Швейцарії, які "виховувалися на арх-урі Ломбардії та Венеції, звідки виносили поверхове знайомство з мист-ом Ренес-су": 1. Успенська церква (1555-1559, Петро Італієць), 2. каплиця Трьох святителів (завершена в 1590, П.Красовський чи А.Підлісний), 3. вежа Корнякта (1572-1578, П"єтро Барбоне і Павло Римлянин). Також у Львові й інш. укр. містах було зведено багато костелів і каплиць, напр. Бернардинський костел і каплиця Боїмів - перлини львівськ. арх-ри, та яскрав. взірців ренесанс. житлової арх-ри (комплекс будівель на площі Ринок у Львові). Протягом др.пол. ХУІІ - поч. ХУІІІ ст. у вітчиз. культ.-мист. житті на західноукр. і східноукр. землях, зокр. у арх-рі, тривав розвиток стилю Бароко, яскравим підтвердженням чого є праця "Арх-ра Лівобереж. України ХУІІ-ХУІІІ в." (1967) М.Цапенка. Усю укр. барокову кам"яну міську архітектуру епохи Бароко можна умовно поділити на світську та культову. Світська включає до свого складу: 1. житлові будівлі світських і духовн. феодалів, зокр. гетьманські (палаци Б.Хмельницького в Суботові й Чигирині, І.Мазепи у Батурині), й магнатські палаци й подвір"я, будинки козац. старшини (буд. Лизогуба в Чернігові), вищого духівництва (митрополичі буд. у КПЛаврі та Софії Київській), учнівсь. бурси і чернечі келії; 2. громадські споруди - адміністративні (сотенні і полкові канцелярії, магістрати, суди, цехи) й благодійні (шпиталі, притулки і т.д.); 3. виробничі споруди - гути, млини, броварні, мануфактури, типографії й ін.; 4. господарські споруди - торгівельні будинки, арсенали і т.д. Культова арх-ра: церкви (різних типів, зокр. за об"ємно-просторовою схемою побудови: а). зальні (Ільїнська в Суботові), б). тричастні з 1 чи 3 банями - Воскресенськ. собор у Сумах), в). п"ятичастні хрестовобаневі з 1,3 чи 5 банями - Миколаївсь. собор у Ніжині; г). прямокутні стовпні з 3-а (Собор Троїцьк. мон-ря в Черніг.), 5-а (Миколаївс. собор у Києві) чи 7-а (Собор Хрестовоздвиженс. мон-ря в Полтаві) банями й ін. Перлини укр. церков. буд-ва: церква Всіх Святих у КПЛаврі (1696-1701), Катерининська церк. у Чернігові (1715), Преображенська церк. у Сорочинцях (1732) й ін.

На думку багатьох укр. учених, ідея укр. національної монархії знайшла свій чи не найяскравіший вираз саме в укр. кам"яному церковному монументальному зодчестві епохи Бароко. Др. пол. ХУІІ ст. - це, власне, і є "золотий вік" цього зодчества, бо саме в цей час в укр. арх-рі сформувався стиль укр. Бароко, який постав із синтезування традицій зведення укр. тринавних церков і зах.-європ-ої базиліки. Меценатами кам"ян. церковн. монументального зодчества ХУІІ - поч.ХУІІІ ст. були численні відомі представники укр. світської й духовної аристократії, насамп. гетьмани, як-от, гол. чин., І.Мазепа. Він сприяв реконструюванню та будівництву понад 30 храмів, зокр. у Києві: Собор св.Софії, Михайлівс. Золотоверхий монастир, Успенський собор та Троїцька надбрамна церква КПеч.Лаври, - а також церкви у містах Переяслав, Батурин, Глухів, Чернігів й ін. Одним із найвідоміших укр. архітекторів ХУІІІ був І.Григорович-Барський (1713-1786). Водночас, чимало церковних і громадс. споруд зводилось на кошти укр. козацьк. старшини, а саме активно розвивалось і дерев"ян. храмове буд-тво, зокр. т.зв. храми-монументи чи "хрещаті" храми. У цей час сформувався тип козачого п"ятиверхого хрещатого собору, знаими зразки якого: Троїцький собор у Густині, Преображенський у Ізюмі, Юр"ївський у Видубецькому моастирі й ін. Прикметними декоративними особливостями укр. кам"яної арх-ри епохи Бароко були, зокр., орнаментально-скульптурний декор у вигляді барельєфного гіпсового ліплення (компонування за принципом укр. плахти чи вишиваного рушника), а його форми були найрізноманітнішими (квіти, гілля, листя, фрукти, фігури тварин, людей та міфологічних і релігійних персонажів).

Питання 8.

Як зазначила в праці "Історія укр. музики. Ч.І. (Від найдавніш. часів до сер. ХУІІІ ст.)" (1996) Л.Корній, в укр. музичній культурі ХУІІ - пер. пол.ХУІІІ ст. розвиваються ті гуманістичні тенденції, що намітилися в ХУІ - на поч. ХУІІ ст., причому на укр. музич. мист-тво мала вплив барокова естетика і в ньому яскраво проявився бароковий стиль: "В епоху Бароко активно розвивається як світська, так і духовна музика. Осн. осередками її виконання... були церква, монастирі та придворно-магнатське середовище, у яких виконувались відповідні для них жанри. Світська галузь музичного мист-тва була найрозвиненіша в Зах-ій та частково Центр. Європі. Одним із найважливіш. світських жанрів стала опера, яскраво представлена в італій., франц. та англ. культурах. Нової якості набула інструментал. музика, у якій виникають специфічні жанри органної, клавірної, скрипкової музики... а також інструм-льні ансамблі. Муз. культури Схід. Європи відставали в розвитку світської профес. музики. Тут перевага віддавалася духовним жанрам... Особливого розквіту в епоху Бароко досягла духовна музика. У західноєвроп. музиці простежується боротьба між двома стилями: старим, для якого були харак-рні пропорційність, урівноваженість, та новим, який відповідав естетиці Бароко... Митці нового стилю розвивали традиції пізньоренес. венеціанської духовної музики комп-рів Андреа та Джованні Габрієлі у своїх вокально-інструмент. творах і досягали колористичного багатства, пишності, величавості, драматичної напруженості". Укр народна музич. творчість цього часу представлена зумовленими Визвольною війною 1640-х - 1650-х рр. численними думами ("Хмельницький та Барабаш", "Про смерть Богдана Хмельницького" й ін.) та історич-ми піснями ("Засвіт встали козаченьки", "Гей, не дивуйте, добрії люди" й ін.). Як зазначила Л.Корній, крім епосу, у др. пол.ХУІІ - пер. пол.ХУІІІ ст. розвивались й інші жанри укр. фольклору: чумацькі пісні, балади, родинно-побутова лірика, танцювальні жанри.

Музична освіта на укр. землях у цей час надавалась у середніх і вищих навч. закладах, як-от: 1. у школах укр. православних братств (Львівс., Київс., Луцьк. й ін.), римо-катол. і протестан. школах, учні яких вивчали й виконували партесну церк. музику; 2. у Києво-Могил. академії, де музика, як одне з "сімох вільних мистецтв", була обов"язк. дисцип-ою; 3. при церквах та монастирях, зокр. хор при київс. Братському монастирі і т.д. У Глухові в 1730 р. було відкрито "Школу співу та інструментал. музики", де навчали церков. співу і готували скрипалів, гуслярів та бандуристів. Наголошуючи, що у ХУІІ - пер. пол. ХУІІІ ст. на укр. землях сформувалась багатоголоса (партесна) церковна музика барокового стилю, Л.Корній зауважила: "Багатоголосний спів в укр. церквах почав запроваджуватись наприк. ХУІ ст. Про це свідчить звернення предст-ків, найвірогід-ше, Львівс. братства до Конст. патріарха Мелетія Пігаса по дозвіл узаконити цей спів. У своєму посланні до православних у Польщі (1598) Мелетій Пігас, не заперечуючи використ-ня багатогол. співу в правосл. церквах, писав: "Ми не засуджуємо ні одноголосого, ні багатоголосого співу, аби тільки він був відповідним і благопристойним". Із багатьох анонімних та малознаних творців укр. партесної музики добре досліджена спадщина композиторів ХУІІ ст. Симеона Пекалицького (Літургія і концерт "Дух твій благий") і Мик. Дилецького (три літургії, низка концертів і "Воскресенський канон"), другий з яких є автор "Граматики музичної" - осн. теоретич. посібника з партесного співу на східнослов"янс. землях. Протягом др. пол.ХУІІІ - поч.ХІХ ст. в укр. профес. муз. мист-тві тривав перехід від партес. співу до нового стилю, насамп. у духов. музиці, класиками якого є видатні укр. композитори - автори літургій, причасних віршів, численних духовних концертів, а також опер й інш. творів у пізньобароково-неокласицистичному стилі, М.Березовський, Д.Бортнянський і А.Ведель.

Питання 9.

Присвячуючи окрему увагу проблемі витоків укр. татральн. мист-ва епохи Бароко, відомий вітч. учений М.Сулима зазначив у своїй праці "Укр. драматургія ХУІІ-ХУІІІ ст." (2005) наступне: "Історики укр. культури, говорячи про зародження укр. драматургії та театру, називають кілька дат. Найчастіше вчені згадують Івана Вишенського - "Писаніє до всіх обще, в Лядській землі живущих..." (1596) та його ж послан. до "благоговійн. стариці Домникії..." (1606), де звучить осуд новомодних вистав, що є безперечним свідченням їх побутування в Укр-і на межі ХУІ-ХУІІ ст... Є спроби пов"язати початок укр. театру з відкриттям братськ. шкіл та академій. У цьому випадку називається 1576 і 1585рр. - тоді було засновано Острозьку академію й школу Льв.братства. У хроніці м.Львова можна знайти оповідь про драматичні вистави, які давали школярі "на честь і принятіє архієпископа Ів.Соліковського" у червні 1583 р... Часто історики театру посилаються на театралізовану зустріч митрополита Рутського в Луцьку в 1614 р. Польс. досл-ця А.Кавецька-Гричова датує знайдену нею "Трагедію руську" 1609-1619 рр., і цю дату, очев., також варто враховувати при визначенні часу зародження укр. драм-гії і театру. М.С.Возняк і Д.В.Антонович 1919 р. пропонували відзначити трьохсотліт. ювілей укр. комедії та укр. театру, ведучи відлік від ярмарк-ої вистави за п"єсою Якуба Гаватовича...1619 р. Дата видання "Просфоніми" (1591) привабливо збігається з написом на ставищанському вертепному коробі, де зазначено: "Року Христ-го 1591 збудов-ий", а це означає, що в 1991 р. ми мали б святкувати 400-ліття укр. театру... Озираючись на шлях, який пройшла європ-ка реліг. драма, і пам"ятаючи про той вигляд, якого вона набула в ХУІІ-ХУІІІ ст., мусимо констатувати, що єзуїти прикладом власних шкільних вистав заохотили діячів укр. освіти до запровадження шкільних вистав у наших бурсах, колегіумах та Києво-Могил. акад-ії".

Досліджуючи репертуар укр. шкільного театру ХУІІ - ХУІІІ ст., М.Сулима висвітлив творчий доробок 17 укр-ких драматургів: П.Беринди, І.Волковича, Л.Горки, М.Довгалевського, М.Козачинського, Г.Кониського, С.Ляскоронського, Д.Туптала й ін., - переважно вихованців і викладачів Києво-Мог. академії, а також вдався до класифікації та аналізу змісту їх творч. спадщини. На думку М.Сулими, усі 58 відомих нині укр. драм ХУІІ - ХУІІІ ст. можна умовно поділити на сім груп: 1. досценічні, 2. декламації і діалоги, 3. різдвяні, 4. великодні, 5. житійні чи агіографічні, 6. повчальні й 7. історичні. Зауважуючи, що саме "великодня драма була найпопуляр. сюжетом літургійних драм, містерій, драматич. декламацій та діалогів і власне шкільних вистав і в середньовіч. європ-ій літ-рі, і в драматургії польс. єзуїтів, і в укр. шкільній драмі, ХУІІ-ХУІІІ ст.", М.Сулима приділив знач. увагу аналізу особливостей укр. драматургії ХУІІ-ХУІІІ ст., як-от сюжетів, нових функції традиц. персонажів й ін. Пов"язуючи початок цієї драматургії із низкою декламацій ("На Різдво Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа вірші..." П.Беринди, "Вірші з трагедії "Христос Пасхон"..." А.Скульського й ін.) і діалогів, він зазначив: "Огляд репертуару укр. шкільного театру дозволяє умовно назвати ХУІІ-ХУІІІ ст. в історії укр. драм-ії добою інсценізації. У цей час на сцену найчастіше переносилися старо- й новозаповітні сюжети, агіографічні легенди, у драматиз-ій формі викладалися традиційні христ. повчання та настанови, піддавалися обробці відомі епізоди з вітчиз. та світов. історії". Аналізуючи специфіку будови укр. драми Бароко, М.Сулима наголосив: "...в укр. драм-гії ХУІІ-ХУІІІ ст. сценічний час, ширше - сценічн. часопростір (сценічний хронотоп), вміщав відображ-ня різнопланового часу: міфічного (на осн. античної, старозавітної і новозавітн. міфології), реліг.-містичного (містеріального), культурно-історичного, соціального... Іісус Христос, як Син Божий і Син Людський, є центром, навколо якого формується сценічн. часопростір давньої шкільної драми. У цьому ж часопросторі народжується гол. складова часу космічного, часу вічного - відроджена, врятована від первородного гріха, тобто вивільнена від смерті (від пекла) людина".

Разом із тим, учені приділили особливу увагу розвитку укр. шкільн. історич. драми кін. ХУІІ - поч. ХУІІІ ст. і, в першу чергу, таким її безумовно визначним здобуткам, як присвячені осмисленню укр. історії Х і ХУІІ ст. п"єси "Володимир..." (1705) Ф.Прокоповича й "Милість Божа..." невідом. автора (ймовірно, І.Неруновича). М.Сулима із цього приводу зазначив: "Найвищ. досягненням шкільн. драматургії укр. медієвісти справедливо визнали драми на істор. теми, і найперше - "трагедокомедію" "Владимир..." Феоф. Прокоповича... Сюжет драми ділиться на 3 част. - підготовка до хрещення Русі, прийняття нової віри і перші наслідки християнізації. У списку дійов. осіб - жерці Жеривол, Курояд, Пияр, тінь Ярополка, демони - Біс миру, Біс хули, Біс тіла. Усі вони стають на захист поганства. Ревними прихильниками христ. віри виступають такоє кн. Володимир, його сини Борис і Гліб, Вісник, Філософ, воєначальники Мечислав і Храбрий. Монологи Спокуси і Андрія-апостола з ангелами, очевид., звучали як хорові партії. Твір написано в осн. 13-складовим силабіч. віршем, тогочасною укр. літер-ою мовою, із додатком церковнослов"янізмів... "Милость Божія...",яка тепер визнана вершиною давньої укр. драми. Твір датовано 1728р. Його повна назва така: "Милость Божія, Украину от неудобносимых обид лядских чрез Богдана Зиновія Хмельницкаго, преславнаго войск запорозких Гетмана, свободившая и дарованными ему над ляхами побідами возвеличившая, на незабвенную толиких его щедрот память..." Навіть із назви зрозуміло, що тема твору - національно-визвольна війна укр. народу проти польсько-шляхетського панування. Кожна з 5 дій розбита на з"яви, твір завершує Епілог. У драмі діють Б.Хмельн-кий, Козаки, Вісник, Україна, четверо Дітей Укр-ких, Писар, Смотрініє Божіє. У формі повідомлень, які виголошують посланці, та просторих монологів автор передав перебіг воєнних дій, перемогу військ Б.Хмель-ого, а також хвалу на честь Бога, Церкви, України та Б.Хмель-ого. Тексти драми (окрім Епілога) написано силабічним віршем тогочасною літературною мовою".