Лекція 11. Тема 7. Українська культура епохи Бароко.

Питання до теми:

Українська культура епохи Бароко (др. пол. 16 - поч. 18 ст.): загальна характеристика.

Вітчизняний освітній процес епохи Бароко.

Вітчизняне релігійне життя епохи Бароко: реліг. полеміка др. пол. ХУІ - ХУІІ ст.

Вітчизняний літературний процес епохи Бароко.

Література

Ксерокс А. (С.21-25) до цієї теми: 1. С.21. - 22.: про основні типи закладів освіти в Україні епохи Бароко; 2. С.22. - 23.: про учасників релігійної полеміки в Україні епохи Бароко; 3. С.23 - 24.: про вітчизняні релігійні братства і їх чільних діячів.

Ксеркокс Б. (С.26.-31) до цієї теми: 1. С.26. - про основні типи закладів освіти в Україні епохи Бароко - епохи Просвітництва; 2. С.26. - 28.: професори Києво-Мог. академії епохи Бароко - епохи Просвітництва - викладачі філософії та їх курси лекцій; 3. С.28. - 29.: гол. представ-ки укр. богословської думки епохи Бароко - епохи Просвітництва і їх праці; 4. С.30. - Г.Сковорода і його творчість.

Білецький П. Укр. портретний живопис ХУІІ-ХУІІІ ст.: Проблеми становлення і розвитку. - К., 1969.

Жолтовський П. Укр. живопис ХУІІ-ХУІІІ ст. - К., 1978.

Жолтовський П. Художнє життя на Україні в ХІУ-ХУІІІ ст. - К., 1983.

Іваньо І. Філософія і стиль мислення Г.Сковороди. - К., 1983.

Історія релігії в Україні. У 10 тт. - Т.1. - К., 1997.

Логвин Г. З глибин. Гравюри укр-ких стародруків ХУІ - ХУІІІ ст. - К., 1990.

Любченко В. Львівська скульптура 16-17 ст. - К., 1981.

Макаров А. Світло укр. бароко. - К., 1994.

Махновець Л. Григорій Сковорода. Біографія. - К., 1972.

Мицько І. Острозька слов"яно-греко-латинська академія (1576-1636). - К., 1990.

Нічик В. Києво-Могилянська академія і німецька культура. - К., 2001.

Овсійчук В. Майстри укр. бароко. Жовківський художній осередок. - К., 1991.

Овсійчук В. Укр. малярство Х-ХУІІІ ст. Проблеми кольору. - Львів, 1996.

Степовик Д. Укр. графіка ХУІ - ХУІІІ ст. Еволюція образної системи. - К., 1982.

Сулима М. Укр. драматургія ХУІІ-ХУІІІ ст. - К., 2005.

Укр. література ХУІІ ст. - К., 1987.

Українське Бароко: в 2 тт. - "Акта", 2004.

Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины ХУІІ-ХУІІІ веков. - М., 1967.

Питання 1.

Терміном "бароко" (в перекладі з італійськ. - "дивний", або ж в перекл. з португальськ. - "perola barroca"- перлина неправильн. форми) науковці зазвичай позначають як провідний стильовий напрям чи стиль насамп. у європ. мист-тві кін.ХУІ - сер.ХУІІІ ст., так і, в цілому, окрему велику епоху культ.-мист. життя, що припала на період Нового часу (ХУІІ ст.) в історії Європи. Аналізуючи у вміщеній у збір. ст-ей "Укр. літер-не барокко" (1987) ст-ті "Про укр. літер-не барокко" різні наук. погляди на Бароко, І.Іваньо писав: "Деякі зарубіжні, а також вітчиз-ні літературознавці висувають концепцію, за якою барокко є своєрідним етапом духов-го розвитку, що, подібно до Ренесансу, охоплює мист-во, літер-у, філос-ю, історію, куль-ру в цілому і характ-ся сукупністю тих поглядів і уявлень, які в Європі мали місце в період від занепаду Ренес-у аж до початку Просвітительства". На думку одн. з авторів збір. ст. "Укр. Бароко" (2004) Д.Наливайка: "Бароко посідає надзв. важливе місце в історії укр. куль-ри - як і куль-ри всієї Європи... воно є добою, коли розгорнулися інтеграц. процеси континентальн. масштабу, що охопили різні ділянки дух. діяль-ті. Йдеться передус. про зближення й ідентифікацію "латинськ. Європи" та Європи візант.-слов"янської, двох, за визнач-ням А.Тойнбі, "дочірніх" і водночас несхожих одна на одну культурно-історич. спільнот, що склалися в середньовіччі, відгалузившись од спільн. кореня - античн. культури... що таке бароко - стиль, худож. напрям, літерат.-мист-ка чи культ.-історична епоха?... і те, і друге, і третє, і четверте. Стиль, але не в сенсі "художньої реалізації методу", а в сенсі універсальної категорії худож. творчості що обіймає всі її рівні: світосприй-тя, ідеї, семантику, поетику. Бароко є одн. з велик. худож. стилів, корелятивних стилю світосприйняття та мислення епохи, зрештою, стилю її життя. Воно проявилося не лише у літ-і та мист-і, але також у ін. сферах дух. куль-и: філос., науці, історіографії, педагогіці тощо, - а це дозволяє кваліфікувати його і як культурну епоху. Не становить тут винятку... укр. бароко, яке є однією з найвизначніш. епох нашої національної куль-ри".

Визначаючи у цій же праці - в статті "Укр. сусп-во доби Бароко", як "добу бароко" епоху "від ост. чвер. ХУІ до трет. чверті ХУІІІ ст.", Я.Ісаєвич так охарактеризував її у цілому: "Навіть якщо починати період бар-ко з 30-х рр. ХУІІ ст... то соціально-політичне тло культ-го життя варто розглядати в межах усього того періоду укр. історії, що його небезпідставно називають козацькою добою - приблизно з 70-х рр. ХУІ ст. до 70-80-х рр. ХУІІІ ст. У 30-х рр. ХУІІ ст. не починалися якісь принципово нові явища та процеси, а лише набули повного розвитку ті соціальні структури та сусп. рухи, в історії котрих початк. етапом були приблиз. 1750-і рр. Звісно, козацтво відігравало істотну роль в історії Укр-и й раніше, і пізніше, але саме тоді воно було рушійною силою низки політ. акцій, що деякі з них стали визначальними для сусп-их і політич. перемін. Недарма чимало інозем. авторів, особл. впродовж др.пол.ХУІІ-ХУІІІ ст. називали укр-ів "козацькою нацією". Отже, слід гадати, мають рацію ті історики, які вважають "козацьк. добою" час від ост. чверті ХУІ ст. до зруйнув-я Запор. Січі (1775) й остаточ. скасув-ня автоном. устрою Укр-и-Гетьманщини (1781-1783). Кінцева межа вказ. періоду визначається також важливими змінами на політич. мапі Укр-и, з-посеред яких приєдн-ня до Австр. імперії Галичини (1772) й Буковини (1774), початок масового заселення укр-цями причорноморськ. степів, поширення влади Росії на більшу частину Правобережжя (1793), Зах. Волинь і Холмщину (1795)". Важливу роль у розвитку укр. культ.-мист. життя епохи Бароко відіграли числен. світські й реліг. осередки науки, освіти і мист-ва на укр. землях у складі Речі Посполитої та Рос. імперії, зокр.: Острозький культурно-освітн. центр та укр. братства (Львівське Успенське, Київське Богоявленське й ін.) як центри освіти, друкарства й полеміч. письменства (див. ксерокс - до теми - С.22-24), богословс. гурток, "Могилянс. Атенеум" КПЛаври 10-х - 50-х рр. ХУІІ ст., школи христ. конфесій на укр. землях Речі Посп. у ХУІІ - ХУІІІ ст., зокр. Києво-Могил. колегіум (Академія) (див. ксерокс - до теми - С.24-28).

Вказуючи у пр. "Л. Тарасевич і укр. мист-во барокко" (1986) на те, що "стиль барокко виник на Україні як реакція на підготовку й проведення Брестс. унії 1596 р." в полемічному письменстві, Д.Степовик зауважив: "Барокко в літер-рі й мист-тві України позначене переробкою давньої форми, чим відрізнялося від сусіднього польс-го, в якому переважала тенденція утвердження готових форм то італій-го, то північноєвроп-го барокко. Як і в Росії, в укр. барокко тривал. час панувала течія "сповільненого ренес-су"... укр. барокко в цілому більш стилізоване в народн. дусі". Зазначаючи, що "перші ознаки барокко в укр. худож. культурі з"являються в ост. чверті ХУІ ст.", Д.Степовик наголосив: "Не всі види мист-ва в один час і однаков. мірою пройнялися барокко. Так, книжк. мініатюра і графіка найшвидше і найповніше втілили в собі бароккові риси. В скульптурі рельєфна декор-на різьба і кругла скульптура тривал. час розвивалися в перехідних стиліст-их формах. Живопис (зокр., іконопис) індиферентно зустрів новий стиль і піддався його впливові чи не найпізніше... в нових струтктурних утвореннях у мист-ві новий стиль утвердж-ся швидше, ніж у давніх, обтяжених вантажем традицій. І полеміч. літ-ра, і тиражована графіка розвинулися в ост. десят-ття ХУІ ст. - вони ж першими відреагували на барокко". Аналізуючи у вміщеній в збір. "Укр. літер-не барокко" (1987) ст-ті "Слово й ілюстрація. Основні риси барокко в укр. гравюрі" вказану тему, Д.Степовик виокремив "10 осн. рис стилю барокко" в гравюрі й інш. видах укр. образотвор. мист-а, зокр.: 1. "...дуже широк. коло мистецьких троп: іносказання, метафори, алегорії, символи, порівняння, протиставл-ня"; 2. "міфо-реалістична образна система", 4. багатосюжетність, 8. "мова стилю бар-ко грунтується на осн. 4-х компонентах: передачі бурхлив. руху, масивності форми, контрастних сполученнях і напруженні". На думку вчених, мист-во Бароко засвідчує тяжіння до ансамблю: міські площі, палаци, паркові тераси, фонтани зводяться за принципом синтезу арх-ри і скульп-ри, підкорення спільн. декор-му оформл-ню.

(Навести у відповіді на це питання стислий огляд розвитку укр. культ.-мист. життя Бароко по всіх інших питаннях цієї теми - десь 5 речень).

Питання 2

(Передусім див. ксерокс до цієї теми - С.21 - 22.: про основні типи закладів освіти в Україні епохи Бароко та С.26-28 - про Києво-Могил. колегіум (академію)). Пропонуючи у статті "Латинське шкільництво і "шкільний гуманізм" в Україні кін.ХУІ - сер.ХУІІ ст." ("Київс. старовина, 1997, № 1-2) доклад. аналіз розвитку всіх ланок зах.-європ. системи освіти епохи Бароко на укр. землях у складі Речі Посполитої, Н.Яковенко так у цілому охарактеризувала її: "Освітньо-світоглядні новації остан. чверті ХУІ - пер. пол.ХУІІ ст., які на тривале майбуття запрограмували синкретичну, "православно-латинську" спрямованість укр. куль-ри, стали наслідком гостро усвідомлюваної в інтелектуальн. колах потреби перемін. Роль безпосеред. подразника, який невигідно виопуклив анахронізм православ. шкільництва, зіпертого на засади благочесної старовини, судилося виконати так зван. гуманістичній школі - новому типові освітніх закладів, що з др. пол.ХУІ ст. почали множитися серед протестантів і католиків Речі Посп. Поняттям гуманіст. школа традиційно позначають протестантс. гімназії та єзуїтські колегії, у яких організаційно унормувалася всеєвропейська програма освіченого благочестя (pietas litterata). Такий освітн. напрям був розпрацьований... внаслідок запровадж-я до шкіл. практики філологічних методів ранніх гуманістів. Йдеться... про вивчення латин. мови не через абстрактне зазубрювання тонкощів її граматики, а через засвоєння прикладів з античн. літ-ри. Ця методика була суголосна ідеї "окультурювання" душ на взірцях антич-ті - гол-го, в уявл-ні гуманістів, джерела пізн-ня доброчесн. звичаїв, які вдосконалюють і прикрашають людину. Культ латинського слова, виплеканий у процесі гуманістич. студій (studia humanitatis), тобто філологічних занять ерудитів Ренес-су, у практиці гуманістичної школи проявив себе через розробку техніки детальн. аналізу та наслідув-ня стилістичн. канонів антич-ті. Така шкільна методика, найб. послідовно розроблена в курсах поетики і риторики, тобто предметів trivium'y середньовічної сімки "вільних мистецтв", носила спеціальну назву imitatio antiquorum (наслідування стародавніх), а обидва згадані предмети звалися вищими гуманістичними (studia humaniora)... для обов"язк. шкільної лектури (як Цицерон, Вергілій, Горацій, Овідій, Лівій та ін.) добиралися відповідно препаровані тексти, а їх інтерпретація, найповніше сформульована Еразмом Роттердамським у трактаті "Про чемність дітей", мусила сприяти прищепленню християн. моралі та вихов-ню гідної і пристойної поведінки".

У протест. гімназіях та римо-катол. колегіях (серед. освіта - 6-7 рр.) - три рівні освіти: 1). клас граматики (3-4 рр.): а). нижча (фонетика латин. мови), б). середня (морфологія латинс. мови), в). вища (синтаксис латинс. мови); 2). клас поетики (1р.), 3). клас риторики (2р.): перші ораторс. спроби учнів, початки філос. і богослів"я. Навч. заклади вищого рівня, напр. повні єзуїтські колегіуми, мали спец. класи вищих наук - філософії (2-3рр.) і богослів"я (4р.). На укр. землях у цей період з"явились перші заклади вищої гуманіт. гуманістичної освіти усіх христ. конфесій, зокр.: 1. римо-катол. Замойська академія (1594, м.Замостя) - унів-ет з 3 факул.: вільн. мист-тв, права і медицини (з 1648 - і богослов. фак-ет); 2. протестант. (социніанс.) акад-ія в Киселині (1614); 3. правосл. Острозький слов"яно-греко-латинс. колегіум (акад-ія) (1576-1636) - перш. укр. навч. заклад вищого гуманітар. типу на укр. землях, що постав внаслідок діяль-ті заснованого в м.Острог за ініціативи кн. Кост. Острозького (1526-1608) богосл-го літер.-перекладацького гуртка (відомі укр. та зарубіж. учені: Д.Наливайко, В.Суразький, Г.Смотрицький й ін.). В Острозі понад 35 р. діяла перша постійна укр. друкарня, де, крім праць укр. правосл. полемістів кін.ХУІ - пер.пол.ХУІІ ст., була видана І.Федоровим 1581р. перша повна Біблія церковнослов"янсь. мовою у східнослов"янськ. світі та "Буквар" (1578). Як зазначив у праці "Острозька слов"яно-греко-латинська академія (1576-1636)" (1990) І.Мицько: "Протягом 60-річного існування Острозьк. акад-ії... по найскромнішим підрахункам, її закінчило близько 500 осіб. Вихованці ак-ії ставали вчител., літерат., друкар., проповідниками. Національно-визволь. рух на Укр-і та в Білор-ії отримав значний загін культ.-пропагандистських діячів". Важл. роль у розвитку освіти, науки і культ.-мист. життя на укр. землях відіграли і укр. братства (див. ксеркос с.23 - 24.: про братства, їх чільних діячів). Як зазнач. у пр. "Давньоукр. студенти і професори" (1994) В.Микитась: "Особ. велика заслуга у справі пожвавлення шкіль. освіти належить братствам - громадським орг-ям правосл. міщан, а потім і селян в Укр-і і Білорусії ХУІ-ХУІІІ ст. Їхнє виникнення зумовлювалось прагненням населення об"єднатися для захисту своїх соціал.-екон. інтересів, боротьби проти покатоличення і полонізації, розбудови шкільництва і взагалі національної культури".

Взірцевим для шкіл укр. братств став статут школи Львівс. Успенськ. бр-тва "Порядок шкільний" (1586), що був створений під впливом ренесансно-гуманіст. ідей (передбачав демократич. засади орг-ції навч-ня, як-от рівність прав юнаків різних сусп. станів на здобуття освіти) на осн. ідейно-світогл. постулатів православ"я. Авторка пр. "Львівс. братство: Куль-ра і традиції" (1996) О.Матковська вказала: "Льв. брат. школа будувалася вже за системою тогочасн. зах.-європ. серед. шкіл. Її осн. суть становило вивчення так зв. 7 вільних мистецтв - граматики, риторики, діалектики, арифмет., геометрії, музики, астрономії". Як писав В.Микитась: "Молодші школярі навчалися початк. грамоти, а старші "спудеї" досконаліше вивчали старослов"ян., грец. і латин. мови, елементи філософії, риторику і поетику...". Діячі Льв.бр-ва, як-от архімандрит КПЛаври Є.Плетенецький, який заснував у ній правосл. богослов. літер.-переклад. гурток і друкарню (див.ксер.С.24-його учасники, їх праці), зробили важлив. внесок у розбудову укр. освіти, науки і культ.-мист. життя в Києві, зокрема заснували школу Київс. братства (1615) (див.ксер.с.23-24: про Київ.бр-во, його діячів, їх праці). У 1632 р., за ініціат. митропол. Київ., Галиц. і Всієї Русі П.Могили та згоди гетьм. І.Петржицького, внаслідок об"єдн-ня школи Київ. бр-ва та заснованої П.Могилою при Троїцькій церкві КПЛаври школи, постав Київс. колегіум. (див. ксер. с.26-28). Як писав В.Микитась: "Києво-Могил. колегіум ХУІІ ст. відповідав загальноєвроп. структурі та прирівнювався до стандартів і вимог її освітньої системи. Складався він із вісьмох класів..: фара, чи аналогія, інфима, граматика, синтаксима, поезія, риторика, філософія, згодом додалося і богослів"я"...". Викладачами й вихованцями КМА були знані укр. і заруб. мислителі, діячі культури, зокр. відомі композитори, письмен-и, церк. діячі-богослови, викладачі різних гуманітарн. дисциплін, як-от, зокр., Феофан Прокопович та Г.Сковорода. Як зазначила в пр. "Києво-могил. акад-ія і німец. куль-ра" (2001) В.Нічик: "Впродовж усього свого майже 200-річного існування Києво-Мог. акад-я була осн. чинником розвитку освіти, науки, куль-ри не лише в Укр-і, а й у всьому правосл. регіоні".

Питання 3.

Значну увагу аналізу укр. релігійного життя епохи Бароко приділили, зокр., автори вид-я "Історія релігії в Україні: у 10 т.", які в 2 т. "Укр. православ"я" присвятили цій темі вже згаданий вище 3-ій і 4-ий розділ "Укр. православ"я в ХУІІ ст.: від відновлення ієрархії Київсь. митрополії до її підпорядкування Москов. патріархії". Протягом др. пол. ХУІ ст. на укр. землях Речі Посп. тривала активізація ідейн. протистояння між римо-катол. церквою, з одн. боку, і реформаційн. рухом та правосл. церквою - з іншого. Внаслідок Тридентського собору римо-катол. церкви (1545-1563) у Зах.Європі і, зокр., Речі Посп., розгорнувся, за актив. участі чернеч. ордену єзуїтів (1534), контрреформаційн. рух, метою якого було подолання Реформації. За підтримки польс. королів, як-от Сигизмунда-Августа та, особливо, Ст.Баторія єзуїти розгорнули після Люблінської унії 1569 р. активну культ.-просвітн. діяльність, проте в др. пол. ХУІ ст. таки продовжували діяти "закони про релігійну свободу". Як писали згадані вище вчені: "Незважаючи на те, що в цей час вже в Польщі активно діяли єзуїти у боротьбі з протестантами, останні сконсолідувалися з православними і частиною поміркованих католиків, утворивши так зв. Варшавську конфедерацію... 1573 р. Варшавс. конф-ція відіграла активну роль в захисті релігійних свобод в Речі Посп-ій. Її учасники зобов"язалися бути взаємно толерантними, зберігати цю толерантність у наступних поколіннях, бути солідарними у бор-ьбі за свободу віри при будь-якому уряді, який переслідував би будь-яку конфесію... Постанови Варш. конф-ії стали об"єктом гострої боротьби на сеймах різних земель і воєводств...". На думку одних учених, правовий стан правос. церкви на укр. землях від поділу Київ. митрополії в 1458 р. до Берестейс. унії не був негативним, зокр. польс. король Сигізмунд 3 у ост. чверті ХУІ ст. "гарантував правосл. церкві всі її права і привілеї". На думку інш. учених, саме "за часів правління Сигізмунда 3 наступ католицизму набирає цілком політич. хар-ру, поєднавши в собі акцію покатоличення і латинізації з акцією полонізації, зокр.: "Привілейоване становище... єзуїтів у польс.-литов. державі було закріплене королів. декретом від 1584 р., що передавав їм у довічне користування все загарбане ними до того часу майно православ. церков і монастирів". У пер.пол. ХУІІ ст. - позитив. зміни в укр. правосл. церк. житті: відновлення ієрархії Київс. митрополії єрусал. патріархом Феофаном, який у 1620 р. висвятив митрополита Київ-го Й.Борецького та укр. правосл. єпископів й розбудова в 1630-х - 1650-х рр. митроп. Київс. св.П.Могилою укр. правосл. церковного, наукового і культ.-мист. життя, зокр. заснуваня Києво-Могил. колегіуму.

Протягом др. пол. ХУІ ст. розгорнули активну культ.-просвітн. діяль-сть розгорнули різні осередки укр. православ. богословс. думки і книжності: братства, Острозький та ін. осередки при дворах світських і духовн. аристократів, православн. церквах і монастирях Речі Посполитої, - учасники яких і стали дієвими учасниками релігій. полеміки римо-католиків, уніатів, протестантів і правосл-их щодо укладення Берестейської унії 1596 р. У пер. пол. 1590-х рр. очільник римо-катол. церкви Речі Посп-ої кардинал С.Гозій висунув підтриману низкою укр. правосл. єпископів ідею регіональної унії - спілки, укр. правосл-ої та римо-католиц. церков Речі Посп., а саме: перша з них зберігає свої обрядовість і мову богослуження, але приймає римо-катол. догматику і визнає своїм очільником не константиноп. патріарха, а папу римського, який висвячує київс. митрополита. З 1590 до 1594 рр. тривали переговори між укр. правосл. єпископами (К.Терлецький, Г.Балабан, П.Пелчицький й ін.) та Ватиканом, зафіксовані в Белзькій декларації (1590), Торчинських артикулах (1594) й ін. документах, а в 1595 - 1596 рр. папа римський видав дві булли, які "проголошували унію Руської церкви з Римом". У жовтні 1596 р. у м.Брест відбулись два церковних собори Укр. правосл. церкви - уніатський і православний (перший - визнав унію, а другий - відкинув її), що призвело до її розколу на православну і уніатську. Вчені поділяють релігійну полеміку щодо укладення Берест. унії 1596 р. на 2 етапи: 1. сер. ХУІ ст. - 1596 р., 2. 1596 - ХУІІ ст., - причому її активними учасниками стали: А). прибічники унії: 1). римо-католиц. богослови-єзуїти Петро Скарга ("Про єдність Божої церкви під одним пастирем..."(1577)), Бенедикт Гербест ("Опис подорожі..."(1566), "Виклад віри Римської церкви" (1586)), яких підтримав укр. правосл., а згодом 2). уніатськ. богослов - єпископ Іпатій Потій ("Унія греків із Церквою Римською..." (1595), два листи до кн. К.Острозького 1598-1599 рр. й ін); Б). опоненти унії: 2). учасники Острозького гуртка й Львівс., Віленськ. і Київс. братств - 1). православ. богослови: Герасим Смотрицький ("Ключ царства небесного..." (1587), Василь Суразький ("Про єдину істин. правос. віру..." (1588) й ін.), Стефан Зизаній-Тустановський ("Катехізис..." (1595) й ін.), Клірик Острозький (два "Отписи (відповіді) на листи І.Потія до кн. К.Острозького" (1598-99)), Мелетій Смотрицький ("Тренос або Плач єдиної... Східної церкви..." (1610) й ін.), Захарія Копистенський ("Палінодія або книга захисту... Східної церкви..." (1621-22) та ін.) й ін.; 2). протестантські богослови, зокр. М.Бронєвський та ін. (Див. ксерокс - С.22. - 23.: про учасників релігійної полеміки в Україні епохи Бароко).

Одним із перших полеміку розпочав ректор єзуїтської колегії у м.Ярослав Б.Гербест, який під час своєї подорожі по польсько-укр. землях у 1560-х рр. вступав у полеміку з протестантами і православними, а у своїх проповідях у Львів. римо-катол. кафедрал. соборі в 1580-х рр. виступив із ідеєю унії, піддаючи гострій критиці "дурну і нікчемну Русь" і зауважуючи, що "від Візантії і від Русі Бог все відібрав", що їх церк. таїнства, обряди неправильні, а вожді їх церкви - сліпі. Ректор Віленсь. єзуїтс. акд-ії і королівс. проповідник П.Скарга виступив із ідеєю регіональн. унії, наголошуючи, що істинною є тільки Римо-катол. церква, а православні - це схизмати-відступники від істинної христ. віри. У відповіді на закиди Б.Гербеста Г.Смотрицький піддав критиці ідею унії і папу римського, зокрема за календарну реформу 1582 р. як порушення традиційн. календаря христ. церковн. свят і підніс авторитет правосл-ної церкви. У низці праць В.Суразький (Малюшицький) виступив із грунтовн. правосл. богословс. обгрунтуванням ідей Г.Смотрицького, а його праця "Про єдину..." - це, власне, перший у правосл. полеміч. літературі ХУІ ст. богословський енциклопедичн. збірник на захист догматів православ"я на основі Біблії і візант. богословів. С.Зизаній, у відповідь на працю І.Потія "Унія..." (1595), піддав критиці римо-катол. церкву й папу римс. як антихриста в праці "Казання св.Кирила... про антихриста..." (1596). Ще до 1596 р. з"явились перші полемічні виступи найвідомішого з укр. правосл. полемістів - Ів. Вишенського, афонського ченця-ісіхаста, який у понад 20 богословсько-публіцистичних працях піддав критиці римо-катол. церкву, унію і епископів-уніатів, став на захист ортодоксального православ"я. Як зазначив у праці "Укр. літ-ра ХІУ-ХУІст." (1988) В.Микитась: "Вершиною антикатолицької та антиуніатської укр. полеміч. літ-ри є спадщина видатного письменника, культ-го і громад-го діяча ост. чвер. ХУІ - поч. ХУІІ ст. І.Вишенського. Письменник сміливо, як ніхто до нього, виступив не лише проти окремих суспільних пороків, не лише проти чужих і "своїх" світських та духовних гнобителів, а й проти всієї держ. та політ. системи феодально-кріпосницької системи Речі Посп-ї... Більшу половину... життя полеміст прожив на Афоні, звідки і посилав на батьківщину пристрасні послання, які стоять на рівні творів діячів-гуманістів Відродж-ня та Реформації - У.Гуттена й Е.Роттердамського, Я. Гуса і М.Лютера". Відомими укр. правосл. полемістами 2 етапу полеміки, крім І.Вишен-го, були М.Смотрицький та З.Копистенський, перший з яких є автором найвідомішої україн. правосл. полеміч. праці "Тренос...", а другий - укр. правосл. богослов. трактату "Палінодія...".

Питання 4.

На думку вчених, укр. літ-ра епохи Бароко представлена такими двома великими масивами, як фольклор та професійне письменство, яке представлено численними жанрами поезії та прози. Як вказав у пр. "Укр. літ-ра ХУІІ ст." (1987) В.Крекотень, тоді в укр. фольклорі найхарактерніш-ми були історичні пісні, які розвивають "тему бор-би народу з татаро-турец. загарбниками", "відображають... селян.-козацькі повстання" (цикл пісень про Визвольну війну 1648 - 1654 рр.), та епіко-ліричні поеми із музич. супроводом - думи (про козака Голоту, Ганжу Андибера, Самійла Кішку і т.д.). Поряд з піснями і думами "зберігають популяр-сть і продуктивність... інш. жанри... фольклору - календарна і позакалендарна обрядова поезія, зокр. колядки і щедрівки... прислів"я і приказки; казки, легенди і новели...". Аналізуючи розвиток укр профес. літ-ри Бароко, В.Крекотень зазначив: "Укр-ому літер-ому барокко притаманні всі осн. якості цього стилю: антиномічність сприйняття і відображ-ня світу, почуттєва й інтелектуальна напруженість, поєднання аскетичних закликів з гедонізмом, рафінованості з брутальністю, абстрактної символіки з натуралістичною в трактовці деталей, динамічність, афектованість, театраль-ть, феєричність, ілюзіонізм. Воно засвоювало і переробляло різні худож. традиції. Письм-ки ХУІІ ст. захоплюються емблематикою й алегорикою, розгортають складні метафори й уподібнення, поєднують антич. поганські образи з христ-кими... Літ-ра барокко виробляла на укр. грунті свою теорію, яка відобразилася в курсах поетики і риторики, що викладалися протягом ХУІІ і ХУІІІ ст. в укр. школах. Укладачі шкільн. поетик спиралися на латиномовні трактати західноєвроп. ренесансних і бароккових теоретиків... на праці авторитетн. польських авторів... Усі вони виходили з положень "Поетики" Арістотеля й "Послання до пізонів" Горація...". В ХУІ - ХУІІ ст. побачили світ перші укр. граматики і словники: львівс. "Буквар" (1574) і острозький "Буквар" (1578-80), острозька "Читанка" (1578) Ів.Федорова, віленс. "Граматика словенська" (1596) Л.Зизанія, словники церковнослов"янськ.- укр. мов "Лексис..." (1596) Л.Зизанія й "Лексикон словенороський..." (1627) П.Беринди, "Граматика..." (1619) М.Смотрицького та ін.

До осн. жанрів укр. прози Бароко зараховують: 1. історичну, 2. епістолярну, 3. релігійну і 4. юридично-правову. Істор. проза ХУІІ - поч. ХУІІІ ст. представлена низкою літописів, зокр. так зв. козацьких літописів, і "діаріушів"-щоденників козац. старшини. З літописів ХУІІ ст., що отримали назви за місцем написання і зберіг-ня, згадаємо: 1. Густинський ("Хроніка, що починається від потопу..."), 2. Львівський, 3. "Хроніка з літописців стародавніх..." ректора Києво-Могил. колегіуму Ф.Софоновича; 4. "Синопсис..." ймовір., за ред. архімандрита КПЛаври І.Гізеля, - в яких на основі укр. літописів епох КД, ГВД, ВКЛитов., укр. і польс. хронік у Речі Посп. та інш. джерел висвітлюється укр. історія, причому саме в них формується поняття "українсько-роська нація". У козац. літописах Самовидця, Гр. Грабянки і Самійла Величка, діаріушах Мик. Ханенка і Я.Маркевича голов. увагу присвячено висвітленню Визвольної війни сер. ХУІІ ст. під проводом Б.Хмельницького й занепаду укр. державності на поч. ХУІІІ ст. Видатн. пам"яткою укр. юридично-правової прози є славнозісна "Конституція" П.Орлика, а релігійна проза представлена численними пам"ятками різножанрового богословськ. змісту, зокр. полемічною літ-ою (див. питання 3 і 5 цієї теми - про укр. полемічну літ-ру і богослов. думку). Водночас, як вказав В.Крекотень, тривав актив. розвиток укр. поезії Бароко: "У царині віршової поезії протягом ХУІІ ст. продовжує розвиватися поезія духовна, реліг.- філософська, церковно-історична, празнична, панегірична. Це - гімни на честь Тройці, Христа, Богородиці, апостолів, святих; вірші про релігійні свята; молитовна і покаянна лірика; полемічні вірші, спрямовані проти чужовірців, єретиків, відступників; роздуми на реліг.-філософс.теми, часто пройняті мотивами соціальної критики". Етикетна, переважно панегірична поезія - це віршовані "орації" - "уславлення чи привітання; панегірики, що виголошуються з приводу урочистих зустрічей видатн. діячів або даруються покровителям у подяку за підтримку...", зокр. поховальні й поминальні плачі - "ляменти" і "трени" ("Вірші на жалосний погреб... П.Конашевича-Сагайдачного" (1622) К.Саковича, "Євхаристиріон чи Вдячність..." (1632) С.Почаського на честь П.Могили). Вельми популярною була епіграматична поезія - від "епіграма" - вірш, "котрий відносно коротко, зрозуміло, але художньо й дотепно розповідає про якийсь предмет... особу чи подію" (епіграми у книзі поезій ("Лютня Аполлонова..." (1671) Л.Барановича).

Дві визначні постаті укр. поезії ХУІІ - поч.ХУІІІ ст. - священник Ів.Величковський - "автор панегіриків, епіграм, курйозн. та лірич. віршів реліг. і світс. змісту", зібраних у рукопис. збірках "Зегар з полузегарком..." (1690) та "Млеко..." (1691), і чернець Климентій Зиновіїв, відомий як автор рукописн. збірки оригінал. віршів і народн. приказок поч. ХУІІІ ст. "Вірші. Приповісті посполиті". Як писали у пр. "Іван Величковський. Твори" (1972) В.Колосова і В.Крекотень: "Відома нам літер. спадщина І.В-го відбиває певну його ідейну еволюцію. В 60-70-і рр. він набагато мирськіший, вільнодумніший, ніж у 80-90-і рр.... У 80-90-і рр. настрої І.В-го помітно змінюються... поета... опановує благочестивий молитовний ліризм, прагнення до каяття за свої... слабості, за свою нестійкість перед... спокусами... Тут і страх перед неминучістю кари, і надія на милосердність Христа ("Почто тебі связаны, Іісусе мой, руці?..") та заступництво його Матері ("Пред рождеством неврежденна...")... святих - Івана Богослова ("Богослове, умоли слова воплощенна, да не будет ми душа адом поглощенна...")... і муки сумління, і спроби самовиправд-я та відведення від себе "гніву божого"...". Аналізуючи у пр."Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті" (1971) поет. спадщину К.З-ва, В.Колосова та І.Чепіга вказали: "Жанрова природа творів Климентія досить різноманітна - тут знайдемо епіграму (у тодішньому розумінні цього жанру), елегію, морально-дидактич. вірш, кант, псалм, молитву, орацію, пісню, "нищенски(и) вірш", а також різновид акровірша- мезовірш. Своєрідно відбита у його віршах панегірич. поезія". Як зазначив у пр. "Укр. літ-ра ХУІІ ст." про К.З-ва В.Крекотень: "Цей мандрівний ієромонах писав свої твори... блукаючи не тільки по Україні, а й заходячи "в далекі краї" - в Білор., Литву, Польщу, Росію... Він робить багато реалістич. замальовок сучасн. життя, сатирично викриваючи "сильних світу сього"... "не годних похвали козаків", гендлярів, лиходійства "людей пам"ятозлобних урядових", різного роду злочинців, загальнолюдські вади тощо... всіляко уславлює "труждателів" - ремісників, бурлак-наймитів, робітників промислів, хліборобів, козаків... докладно описуючи різн. ремесла і промисли". На окр. увагу заслуговує поетич. спадщина видатного укр. мислителя, поета ХУІІІ ст. Г.Сковороди, постать якого посіла вагоме місце в історії укр. літ-ри епох Бароко і Просв-ва (див. ксерокс с.30. Г.Сковорода і його творчість).

Про укр. драматургію ХУІІ - ХУІІІ ст. - дивись питання 9 цієї теми.

21.11.12. Лекція 12. Тема 7. Українська культура епохи Бароко. Питання до теми: