Михайло Миколайович Петренко

(1817-?)

Талановитий поет-лірик. Особливість лірики поетичного доробку М.Петренка. Культ почуття, душевного переживання в поезіях «Тебе не стане в сих місцях», «Туди мої очі, туди моя думка». Народнопісенна формотворча й характерологічна основа поезій «Ой біда мені, біда», «Минулися мої ходи», «Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче».

Вияв характерного для романтичної традиції космічного світосприйняття у творчості М.Петренка (цикл «Небо» - «Дивлюся на небо», «По небу блакитнім очима блукаю»). Поза самотності, світова скорбота як вияв суспільного змісту внутрішнього світу героя. Поривання у небесні високості як романтична форма протесту проти бездуховності буржуазного суспільства у поетичному циклі «Небо». Наслідування стильової манери М.Лермонтова й І.Козлова (цикл «Небо», «Весна», «Як в сумерки вечірній дзвін»).

Своєрідність трансформації М.Петренком народнопоетичної образності, привнесення ним індивідуально-особистісного, літературного начала.

 

Микола Васильович Гоголь

(1809 -1852)

Російський і український письменник. Творчість М.Гоголя як приклад співпраці двох національних культур. Неправомірність відмежування творчості М.Гоголя (зокрема, його романтичної прози) від української літератури. М.Гоголь і проблема сутності національної літератури. М.Гоголь про національну приналежність митця у статті «Несколько слов о Пушкине». Погляд на український народ, його історію та духовність («погляд з середини» пасічника Рудого Панька).

Ранній період творчості, її демократичне спрямування і гуманістичний пафос. «Вечера на хуторе близ Диканьки» (1831-1832). Яскравий український національний колорит збірки. Українська народнопоетична і літературна традиція, історичні джерела, «История русов» — визначальний чинник, джерело, поетична модель і творчий імпульс українських повістей письменника. Творчість В.Нарєжного і О.Сомова як переддень романтичної прози М.Гоголя. Закоріненість в образну систему, сюжетно-тематичний матеріал, типи, духовність, гумор українського фольклору. Романтичний колорит збірки «Вечера на хуторе близ Диканьки». Особливості мови і стилю українських повістей М.Гоголя; О.Пушкін, М.Максимович, П.Куліш, М.Драгоманов про особливості «малоросійської прози» письменника. Традиції гоголівського типу оповідання в українській класичній літературі.

Збірки «Арабески» і «Миргород» (1834). Показ протистояння позитивного народного начала і бездуховності поміщицько-чиновницького середовища. Зображення героїчної історії України та її національних героїв, проблема національного і суспільно-політичного життя українського народу в повісті «Тарас Бульба» (1835). Романтичний апофеоз відображення дійсності, національний колорит твору.

Статті з української фольклористики та історіографії у збірці «Арабески» («О малороссийских песнях», «Взгляд на составление Малороссии»). Гоголівська концепція мистецтва й історії України. Збірки «Вечера на хуторе близ Диканьки» та «Миргород» як чинники формування нової української літератури.

Драматичні твори М.Гоголя як ознака розквіту й зрілості його таланту.

Поема-роман «Мертві душі» (1842) - як обвинувачувальний і естетичний мистецькі чинники. Соціально-критичний («гоголівський») напрям у російській літературі.

Останні роки життя і творчості.

Розвиток художньої традиції М.Гоголя у російській та українській літературах. М.Гоголь в контексті світового письменства.

 

Маркіян Семенович Шашкевич

(1811 -1843)

Видатний поет-романтик, громадсько-культурний діяч. Життя і громадсько-наукова діяльність. Багатогранність творчого доробку (поет, прозаїк, публіцист, критик, перекладач). М.Шашкевич і літературно-громадське угруповання «Руська трійця».

Романтичні засади оригінальної творчості.

Громадянська лірика. («Слово до чтителей руського язика», «Руська мати нас родила», «Другові», «Побратимові», «Відкинь той камінь, що ти серце тисне»). Колоритний образ автора-патріота, мотиви національно-культурного відродження.

Співіснування просвітительсько-класицистичної абсолютизації розуму з романтичною концепцією людини.

Епічно-історична поезія. («О Наливайку», «Хмельницького обступленіє Львова», «Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139»). Вільний виклад теми з історії України, поетизація козацької старовини, ідеалізація народного ватажка. Родові риси фольклорно-героїчного епосу в епічних поезіях М.Шашкевича.

Пейзажна та інтимна лірика. («Туга», «Веснівка», «Думка», «До милої», «Місяченько круглоликий», «Розпука», «Над Бугом», «Сум-рак вечірній»). Романтична оповідь серця. Образ ліричного героя як нова якість не лише поетичного доробку М.Шашкевича, а й усієї поезії дошевченківського часу.

Уславлення карпатських опришків як захисників пригноблених у новелі «Олена». Демократична позиція автора у поглядах на опришківство. Фольклорна символіка новели.

М.Шашкевич як критик. Перекладацька діяльність. Демократична спрямованість громадсько-культурної діяльності

М.Шашкевича.

І.Франко, О.Білецький про значення М.Шашкевича.

 

Іван Миколайович Вагилевич

(1811 -1866)

Поет, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Один із зачинателів нової української літератури в Галичині. Учасник «Руської трійці». Фольклористична діяльність. Оригінальна творчість українською та польською мовами.

Легендарно-історична поема «Мадей», Патріотичний пафос поеми. Проблема вождя і народу.

Романтична балада «Жулин і Калина» - белетризований фольклорно-казковий сюжет про нещасливе кохання.

Медитативно-елегійна споглядальність, рефлективне відтворення у пам'яті щасливого минулого у польськомовних віршах І.Вагилевича («Друже-брате, прощай», «Розпач», «Спомин», «Життя», «Туга»).

І.Вагилевич як філолог (дослідження «Слова о полку Ігоревім». «Замітки о руській літературі»).

Етнографічні дослідження та перекладацька діяльність І.Вагилевича.

 

Яків Федорович Головацький

(1814 -1888)

Поет, учений-славіст, педагог, громадський діяч. Учасник «Руської трійці». Роль Я.Головацького в організації видання «Русалки Дністрової» (1837). Викладацька діяльність Я.Головацького. Романтичні вірші, белетризовані фольклорні мотиви, літературознавчі та фольклорно-етнографічні статті у альманасі «Вінок русинам на обжинки» (1846-1847 рр.).

Статті та наукові розвідки І.Вагилевича. Мовознавчі студії. Видавнича діяльність.

Оригінальна поетична спадщина Я.Головацького.

Притчево-алегоричний вірш «Весна» просвітительської орієнтації «Два віночки» як імітація фольклорної балади. Народнопісенний мотив вічної розлуки закоханих. Патріотичні мотиви ліричного вірш «Туга за родиною». Громадсько-культурний маніфест «Руський з руським повстрічався». Заклик до єдності наддніпрянських і наддністрянських українців (у вірші «Братові з-за Дунаю»).

Романтична проза 50-60-х рр. XIX ст. Романтична проза М.Устияновича.

Розвиток традиції Шашкевичевої прози. Драматичний сюжет, соціальний конфлікт «повісток» «Месть верховинця», «Страсний четвер». Елементи мелодраматизму в новелі «Месть верховинця». Фольклорна поетика, синтез романтичних і просвітительських морально-психологічних уявлень у прозових творах М.Устияновича.

 

Тарас Григорович Шевченко

(1814 -1861)

Вершинна постать українського літературного процесу XIX ст., основоположник нової української літератури.

Демократичні засади творчості Т.Шевченка, роль поета в ідейно-естетичній боротьбі 40-60-х рр. XIX ст. Різноманітність жанрової палітри, багатство тем. Значення спадщини Т.Шевченка в утвердженні художньої повнокровності нової української літератури.

Основні віхи життя, пов'язані з викупом із кріпацтва, навчанням у Петербурзькій Академії мистецтв. Срібна медаль П ступеня за рисунок з натури (1839), вихід «Кобзаря» (1840), друга срібна медаль П ступеня за живописний етюд «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» (1840).

Балада «Причинна» (1837), народнопісенний мотив твору, характеристика ранніх балад поета. Особливості жанру балади в українській літературі й, зокрема, в творчості Т.Шевченка.

Жанр думки у творчості поета; характеристика жанру, новаторство митця у цьому творі. Характер ліричного персонажа ранніх думок

Т.Шевченка («Тече вода в синє море», «Вітре буйний, вітре буйний», «Тяжко-важко в світі жити», «Нащо мені чорні брови», 1837).

Особливість жанру посвят і послань у творчості Т.Шевченка. Поезія «На вічну пам'ять Котляревському» (1838). Мотив рідного слова і його значення для батьківщини у творі.

Заявка на реалізм у поемі «Катерина» (1838). Поет про морально-етичні засади життя народу; портрет суспільних обставин у творі. Система образів твору, засади Шевченкового психологізму у поетичному та малярському творах (полотно «Катерина», 1842).

Характер історизму Т.Шевченка у поемі «Тарасова ніч» (1838). Сутність конфлікту у посланні «Думи мої, думи мої» (1839).

Погляди раннього Шевченка на поезію у творі «Перебендя» (1839); проблема взаємин митця, пророка і народу, оцінка поезії І.Франком.

Нова художньо-естетична якість балади «Тополя» (1839); синкретизм творчих напрямів у баладі.

Послання «До Основ'яненка» (1839). Імпульс до написання твору; новаторські риси романтизму Т.Шевченка у творі, відмінність манери Т.Шевченка-романтика від манери поетів-романтиків 20-40-х рр. XIX ст. Утвердження безсмертя народу у творі. Значення образу України у посланні для подальшої творчості поета.

Історична поема «Іван Підкова» (1839); роздуми про визвольну боротьбу козацтва проти турецько-татарських агресорів і становище українського народу у творі. Ідейно-тематична співзвучність поеми аналогічним поетичним явищам інших літератур світу.

Передумови створення поеми «Гайдамаки» (1841) — вершини історичних поем Т.Шевченка. Звеличення масового повстанського руху селян - Коліївщини у творі. Особливості художнього трактування повстанців. Ідея братання народів у «Гайдамаках». Система образів у поемі та проблема народнопоетичної ідеалізації долі героя твору. Композиція поеми. Прижиттєва вітчизняна та зарубіжна критики про поему. Характер образного мислення Т.Шевченка в творах за історичною тематикою.

Портрет як один із провідних жанрів творчості митця. «Автопортрет» Т.Шевченка (1840-1841). Третя срібна медаль П достоїнства за картину «Циганка-ворожка» (1841).

Роль думки «Вітер з гаєм розмовляє» (1841) в урізноманітненні аспектів зображення людини у творчості Т.Шевченка.

Поет про взаємозв'язок морально-етичних і соціальних засад життя людини у поемі «Мар'яна-черниця» (1841); характер автологізму у творі.

Балада Т.Шевченка «Утоплена» (1841) як найбільш романтико-фантастичний твір цього жанру. Характер фантастики у творі. Природа і характер фантастичних епізодів у творі. Система образів балади. Поет про причини морального переродження людини у баладі. Гуманістичні ідеали Т.Шевченка.

Свободолюбиві настрої Т.Шевченка в історичній поемі «Гамалія» (1842).

Еволюція системи образів у поемі російською мовою «Слепая» (1842); роль зіставлення образів у межах твору й у межах творчого доробку Т.Шевченка для усвідомлення авторської настанови у поемі.

Драматургія Т.Шевченка. Романтична трагедія «Никита Гайдай» (1841); патріотичні й волелюбні ідеї автора у творі. Соціально-побутовий конфлікт у драмі «Назар Стодоля» (1842). Демократичне спрямування твору. Загальні та індивідуальні риси образів драми. Зв'язок драматичного твору з драматургією І.Котляревського.

Тріада: минуле, сучасне, майбутнє у творчості Т.Шевченка цього періоду як відображення ідейно-естетичної платформи поета. Життєва правда у поезії, драматургії та малярській спадщині Т.Шевченка.

Лірика періоду «трьох літ» як результат зрілості суспільно-політичних, філософсько-естетичних принципів поета. Медитативна лірика Т.Шевченка періоду «трьох літ».

Реалістична жанрова картина у малярській спадщині Т.Шевченка: полотна «Селянська родина» (1843), «На пасіці» (1843).

Поема російською мовою «Тризна» (1843) і твори Рилєєва та Лєрмонтова.

Поезія «Розрита могила» (1843); зв'язок образів твору із раннім доробком митця. Якісна новизна інвективи при оцінці колоніальної політики царату в Україні. Осуд феодальної політики всіх епох в Україні. Образ Б.Хмельницького у поезії.

Прагнення діяльності в ім'я визволення батьківщини в поезії «Чигрине, Чигрине» (1844). Усвідомлення поетом значення творчого слова як побудника сучасників до активних громадянських дій.

Робота у 1844 році над офортами до видання «Живопиская Украйна». Офорти «У Києві», «Видубицький монастир», «Судня рада», «Дари в Чигирині 1649р.».

Поема «Сова» (1844) й відмінність соціально-побутових поем раннього періоду та періоду «трьох літ». Трагічна основа характеру подій у творі. Зображення станової диференціації селянства у поемі як художня якість митця-реаліста.

Філософський характер думки «Дівичії ночі», 1844.

Політична поема Т.Шевченка «Сон («У всякого своя доля», 1844). Автор про жанрову специфіку твору.

Роль вступу у характері узагальнення зображення суспільних вад. Композиція твору. Роль контрастів у поемі. Роль алогізмів у творі. Образи поеми. Поема як свідчення зрілості демократичних переконань митця та художньої зрілості Т.Шевченка.

Політичний, історико-філософський характер творів «Заворожи мені, волхве» (1844) та «Гоголю» (1844); зростання художньої правди образів, ідейно-художній ріст автора у творах. Сатиричний елемент у поезії «Гоголю».

Думки «Не завидуй багатому» та «Не женися на багатій» (1845); художні узагальнення у творах.

Національно-визвольний рух чеського народу в історичній поемі Т.Шевченка «Єретик» (1845). Ідейна домінанта послання. Дві сюжетні ланки твору. Історична і світоглядна концепції поета у творі.

Історичне тло і «тонкий психологічний аналіз» (І.Франко) у поемі «Невольник» («Сліпий», 1845).

Містерія «Великий льох» (1845); драматичний характер колізій, тричленність твору, образи поезії. Віра поета в незнищимість сили народу і в прагнення жити у дружбі й мирі.

Закони моралі суспільства у поемі «Наймичка» (1845). Погляд поета на красу і силу особистості, для якої першовартісним у житті є материнське начало.

Викриття царату - системи та її окремих ланок - у поемі «Кавказ» (1845). Усвідомлення спільності долі всіх гноблених народів царської імперії у поемі. Еволюція образу Прометея у новій українській літературі.

Питання виховання світогляду, суспільно-політичних переконань у посланні «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» (1845).

Тема селянського протипоміщицького руху ХУЛІ ст. в поезії «Холодний Яр» (1845). Спрямованість твору проти визиску і гноблення. Революційний пафос твору.

Протест проти самодержавства і кріпосництва у циклі «Давидові псалми» (1845); біблійні елементи у ньому. «Минають дні, минають ночі» (1845). Підсумок світоглядних змін у поезії «Три літа» (1845). «Заповіт» (1845) Т.Шевченка як дороговказ народу до визволення.

Затвердження Т.Шевченка співробітником Археографічної комісії | при Київському університеті.

Уславлення безсмертя правди і боротьби проти тиранів у баладах Т.Шевченка «Лілея» та «Русалка» (1846).

Зображення порочності кріпосницької системи у поемі «Відьма» («Осика», 1846).

Участь Т.Шевченка у діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Нова концепція історії України у творчості Т.Шевченка цього періоду. Усвідомлення поетом спільності доля всіх народів царської Росії, необхідності єднання для боротьби зі спільним ворогом - самодержавством і кріпосництвом.

Збагачення творчого і соціального досвіду поета. Затвердження Т.Шевченка на посаді учителя малювання у Київському університеті (21 лютого 1847 р.). Арешту справі Кирило-Мефодіївського братства.

Цикл поезій «В казематі» (1847), лейтмотив поезій циклу. Викриття кричущих суперечностей феодально-кріпосницької дійсності, тема України, внутрішніх почувань арештанта у творах циклу.

Лірика періоду заслання - новий етап творчості митця. Людинознавча сутність «невольничої поезії».

Поезія «Думи мої, думи мої» (1847) - заспів до творчості періоду заслання.

Мотив стійкості світоглядних засад у поезії «О думи мої, о славо злая!» (1847). Т.Шевченко про своє кредо у творі.

Осуд розбрату між народами, заклик до дружби і єднання народів у творі «Полякам» («Ще як були ми козаками», 1847).

Символи невмирущості сили народу та провіщання звільнення народу від колоніального гніту в поезії «У бога за дверима лежала сокира» (1847).

Викриття фальшивого народолюбства українських панів-лібералів і патріотів у поезії «П.С.» (1848). Панство як соціально-побутове явище у творі. Т.Шевченко про соціальну несправедливість суспільства у поезії «Мені тринадцятий минало» (1847). Суспільне узагальнення у поезії «І виріс я на чужині» (1848). Мотив нескореності у поезіях «А нумо знову віршувать» (1848), «Неначе степом чумаки» (1849), «Лічу в неволі дні і ночі» (1850). Викривальний зміст поезії «Якби ви знали, паничі» (1850). Психологічний реалізм - визначальна риса лірики Т.Шевченка періоду заслання.

Балади Т.Шевченка періоду заслання. Роздуми поета про дегуманізацію особи в класовому суспільстві - балада «Титарівна» (1848); постановка високих морально-етичних проблем дружби, кохання, справедливості, честі у баладі «У тієї Катерини» (1848) та в баладі «Коло гаю, в чистім полі» (1848).

Творчий напрям і суспільні погляди Т.Шевченка у соціально-побутових поемах періоду заслання.

Викриття потворного морального обличчя визискувачів у поемі «Княжна» (1848). Еволюція образу жінки в поемі. Тема боротьби кріпосного селянства проти поміщицької сваволі у поемі «Варнак» (1848).

Еволюція теми зневаженої жіночої честі у поемі «Марина» («Неначе цвяшок, в серце вбитий» 1848).

Народні характери у поемі без назви «Якби тобі довелося» (1849).

Тема самовідданого служіння народу і морально-етичні проблеми у поемі «Москалева криниця» (1847) (1857 - друга редакція).

Т.Шевченко про людські взаємостосунки у поемі «Сотник» (1849) та моральну вищість простої людини над панством у поемі «Петрусь» (1850).

Політична поема періоду заслання «Царі» (1850) як сатира на самодержавство.

Інтимна, особиста поезія Т.Шевченка періоду заслання, її гуманістичний зміст.

Російськомовні повісті Т.Шевченка (1853-1857), їх антикріпосницька спрямованість. Система персонажів, розширення ідейного змісту, збагачення колізіями у повісті «Наймичка». Зображення антикріпосницького руху в повісті «Варнак». Викриття різких контрастів кріпосницького ладу в повісті «Княгиня». Життя кріпацької інтелігенції у повісті «Музикант». Показ деморалізації поміщицького класу та офіцерства у повістях «Несчастный» та «Капитанша». Т.Шевченко про роль освіти та суспільних умов, що формують характери - повість «Близнецы»; «патентовані мерзотники» і прогресивні сили суспільства у творі. Антикріпосницький пафос повісті «Художник».

Роль взаємозв'язку української та російської культур у прозі Т.Шевченка.

Т.Шевченко-художник на засланні. Новаторство митця у техніці акварелі і сепії. Акварелі періоду заслання.

Композиція, підхід до теми і колорит у мистецькій спадщині Т.Шевченка періоду заслання.

Значення «Журналу» («Щоденника» 1857-1858) для вивчення біографії, суспільно-політичних, естетичних та філософських поглядів, системи літературно-критичних принципів, що ними керувався Т.Шевченко.

Нижегородський етап у творчості Т.Шевченка: політичні поеми «Неофіти» (1857),.«Юродивий» (1857). Боротьба за поширення «слова правди» у поемі «Неофіти». Показ розправи самодержавства над учасниками революційно-визвольного руху. Новаторство Т.Шевченка у розкритті соціально-політичної причини трагедії матері. Сатира поеми «Юродивий» на реакційне дворянство, поміщицький клас.

Вияв естетичних принципів Т.Шевченка у триптиху «Доля», «Муза», «Слава» (1858).

Засланський цикл поезії Т.Шевченка про спроможність людини протистояти обставинам. Автологічність та широкі узагальнення у творчості цього періоду. Суспільні конфлікти доби у поезії митця. Психологізм як провідна риса творчості митця періоду заслання.

Лірика останнього періоду творчості, Поезія «Я не нездужаю, нівроку» (1858) як одна з перших декларацій демократа про ставлення до селянської реформи. Ідея революційного визволення селянства у творі. Ставлення Т.Шевченка до автора «Народних оповідань» у поезіях «Сон» («На панщині пшеницю жала», 1858 та «Марку Вовчку», 1859).

Пропаганда ідеї боротьби у поезії «Подражаніє 11 псалму» (1859). Мрії Т.Шевченка про царство соціальної справедливості, нове людство у поезії «Ісаія (Глава 35)» (1859).

Людська доля в ліричних піснях Т.Шевченка «Ой на горі роман цвіте», «Ой маю, маю я оченята», «Сестрі» («Минаючи убогі села»), «Колись дурною головою» (1859).

Т.Шевченко про релігію у поезіях «І Архімед, і Галілей» та «Світе ясний! Світе тихий!» (1860). Життєстверджуючі ноти однієї з останніх поезій Т.Шевченка «Чи не покинуть нам, небого...» (1861).

Особисті мотиви у творчості Т.Шевченка останніх років («Ликері», «Барвінок цвів і зеленів», «Л.(«Поставлю хату і кімнату...»), «Минули літа молодії»).

Соціально-філософська поема «Марія» (1859).Еволюція образу матері у творі. Поема як свідчення розвитку естетичних поглядів і громадянських переконань митця.

Автопортрети художника (1859-1861 рр.), портрети Ф.Толстого, М.Щепкіна, А.Олдріджа як свідчення хисту митця у вичерпному відтворенні характеру портретованого при мінімальному використанні зображальних засобів.

Т.Шевченко - перший академік Росії у галузі офорта.

Мистецька спадщина Т.Шевченка як свідчення служіння художника інтересам народу.

Суспільна атмосфера і пропаганда програми розв'язання селянського питання у творчості Т.Шевченка останнього періоду. Ставлення поета до релігії. Т.Шевченко і Біблія. Критика лицемірної моралі суспільства і критерій життєвої правди у поетичному доробку митця.

Становлення і розвиток вітчизняного та діаспорного шевченкознавства. Т.Шевченко і сучасність. Світова велич поета.

Нова українська література доби становлення та романтизму як визначне явище світової літератури.

 

___________________________