Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

(1778 -1843)

Біографічні відомості, активна участь у громадському та культурному житті Харкова. Світоглядні засади письменника.

Дебют у літературі різножанровими літературно-критичними і публіцистичними творами.

Роль Г.Квітки в організації перших українських часописів: «Украинский вестник», «Украинский Демокрит», «Украинский журнал» та альманахів.

Г.Квітка-Оенов'яненко - зачинатель української прози; розширення українсько-російських літературних взаємин на терені творчості письменника. Об'єктивні причини звертання Г.Квітки до прозової творчості українською мовою.

Жанрова та ідейно-тематична класифікація прозової спадщини письменника українською мовою. Загальна оцінка оповідань та повісті бурлескно-реалістичного характеру, а також сентиментально-реалістичних повістей письменника.

Бурлескно-реалістичні твори:

«Салдацький патрет» (1833) - сатира на критиків, що намагались І скомпрометувати можливості літератури українською мовою. Утвердження прав реалістичного мистецтва, покликаного служити народові; характери і прийоми індивідуалізації у творі. Стильова своєрідність письменника в оповіданні.

Оповідання «Мертвецький Великдень» (1834). Авторський задум і виховний характер твору. Соціальні мотиви в оповіданні. Елементи поєднання фантастики і реальності. Оцінка твору критикою.

Оповідання «От тобі й скарб» (1834). Фольклорний струмінь у творі, фантастика і реальність у зображенні дійсності. Соціально-літературні ремінісценції у творі.

Повість «Конотопська відьма» (1833). Сатирична спрямованість твору на викриття методів управління морально виродженої козацької старшини ХУШ ст. і суспільний підтекст твору. Дійсність і фантастика у творі. Центральні образи повісті, їх детермінованість середовищем, національна самобутність і комізм; поняття «конотопщи-на» у творі. Герої у самодостатньому морально-етичному світі. Перехрещення кількох сюжетних ліній як композиційний прийом письменника. Ставлення письменника до тріади: минуле, сучасне, майбутнє.

Показ морального удосконалення людини як єдино правильного шляху до досягнення гармонії суспільних і особистих інтересів.

Сентиментально-реалістичні твори:

Принципова відмінність характеру сентиментальних повістей Г.Квітки від творів письменників-сентименталістів.

Повість «Маруся» (1834), патріотичні засади написання твору, морально-етичне завдання письменника у творі, життєствердна домінанта повісті. Образи твору і естетичний ідеал Г.Квітки-Основ'яненка. Принцип випадковості у творі й українська народнопоетична творчість (жанр казки). Україна як герой твору.

Зображення вольового й діяльного типу жінки у соціально-побутовій повісті «Козир-дівка» (1839). Фабула твору і принцип життєвої правди у письменника. Традиції української літератури і образ Ївги у повісті. Використання письменником сюжетного ходу для гостросатиричного узагальнення у творі. Новаторство Г.Квітки і порушення питання про елементарні права народу.

Проблема пошуку щастя у повісті Г.Квітки «Щира любов» (1839). Романтичні засади письменника у прочитанні неспіввідносності поривань героїв і станових умов їх життя. Г.Квітка про становий поділ суспільства та релігійні догми.

Образи повісті «Сердешна Оксана» (1838) і прийом контрасту як визначальна ідея твору. Об'єктивне узагальнення про суть станової моралі у творі. Спільне і відмінне у повісті «Сердешна Оксана» Г.Квітки-Основ'яненка та у поемі «Катерина» Т.Шевченка.

Трансформація притчі у конфлікт в оповіданні «Перекотиполе» (1840). Моралізаторська настанова оповідання.

Ідеалізоване і реальне у повісті Г.Квітки «Добре роби, добре й буде» (1839). Резерви узагальнення у творі.

Критика схоластичної системи навчання у тогочасній школі - оповідання «Малороссийская быль» («Купований розум», 1842), моделювання народних переказів та анекдотів (оповідання «Пархімове снідання» (1841), «Підбрехач» (1843)).

Дидактичні настанови Г-Квітки-Основ'яненка у його повістях та оповіданнях. Особливості методу, структури, стильовий синкретизм творів.Розширення тематичних горизонтів української драматургії та збагачення її художнім відкриттям Г.Квітки-Основ'яненка. Питання можливої залежності п'єси М.Гоголя «Ревізор» від п'єси Г.Квітки-Основ'яненка «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (1827); картина життя повітового чиновництва у творі.

 

Левко Іванович Боровиковський

(1806 – 1889)

Поет, фольклорист, етнограф, учений-філолог. Вплив літературного гуртка І.Срезневського на становлення Л.Боровиковського як поета-романтика. Єдність образного мислення Л.Боровиковського з образним світом народної поезії. Дальше засвоєння жанру балади (після «Рибалки» П.Гулака-Артемовського). Балада «Маруся» (1829) як синтез запозиченого сюжету й українських фольклорно-етнографічних джерел. І.Франко про баладу «Маруся».

Оригінальні балади Л.Боровиковського («Чарівниця», «Вивідка»), їх художні особливості. Розвиток Л.Боровиковським жанрового складу української поезії (романтична балада, літературна пісня, елегійно-медитативна лірика, байка).

Образ відчуженої романтичної особистості у віршах «Журба», «Козак», «Рибалка», «Палій», «Волох». Узагальнений образ України «козацьких часів» як країни ідеальних героїв («Козак», «Гайдамаки», «Палій»). Патріотичні мотиви, байронічний тип героя.

«Байки і прибаютки Левка Боровиковського» (1862). Тип байки у творчості поета. Морально-дидактичне начало байок Л.Боровиковського як творів просвітительської орієнтації.

Переклади та переспіви Л.Боровиковським творів А.Міцкевича («Фарис», «Аккерманські степи»), О.Пушкіна («Два ворони» «Зимній вечір»).

Спадщина Л.Боровиковського як фольклориста й етнографа.

 

Амвросій Лук'янович Метлинський

(1814 - 1870)

Типовий поет-романтик. Відомості про життя. Науково-педагогічна, фольклористична та видавнича діяльність. Громадянська позиція А.Метлинського в суспільно-національних питаннях (неприйняття дійсності як форма заперечення самодержавно-кріпосницького ладу, поетизація героїчного минулого (могил і старовини) як антитези сучасному, обстоювання рівності прав української мови, художнього багатства української народнопоетичної творчості).

Ідейно-тематична спрямованість, жанрове розмаїття та художні особливості збірки «Думки і пісні та ще дещо» (1839). Стаття «Заметки относительно южнорусского языка» як передмова до збірки. Погляди на історичне значення, сучасний стан і завдання української мови.

Естетичний ідеал поета - вільний козак, патріот батьківщини, і захисник («Козак та буря», «Козача смерть», «Смерть бандуриста» «Козак, гайдамак, чумак», «Підземна церква»).

Засоби романтичного письма при художньому відображенні героїки козацького минулого - контраст, образ-символ, трагізм ситуації («Степ», «Чарка», «Спис», «Гетьман»). Особливості індивідуального стилю А.Метлинського (елегійно-меланхолійний настрій, глибока песимізм, «похоронні» інтонації).

Вияв суперечності світогляду, консервативних поглядів, окремих царефільських настроїв у віршах «Пожар Москви», «Самотні співці) «До вас».

Зразки дидактично-побутової («Ніч», «Перекотиполе»), побутової («Дитина-сиротина», «Шинок», «Старець»), пейзажної лірик («В'язонько», «Добридень!») у творчості А.Метлинського, їх гуманістичний пафос.

Співіснування елементів просвітительського реалізму і романтизму.

Перекладацька діяльність.

Історико-літературне значення творчості А.Метлинського в історії розвитку українського романтизму.

 

Микола Іванович Костомаров

(1817 -1885)

Видатний вітчизняний і слов'янський учений, історик, фольклорист, етнограф, критик, публіцист, письменник. Основні віхи життєвого шляху. Харків та Київ у житті й у творчій долі М.Костомарова. Участь у таємній громадсько-політичній організації «Кирило-Мефодіївське братство» (1846-1847). Знайомство з П.Кулішем і Т.Шевченком. Федеративна концепція М.Костомарова. «Автобіографія» як джерело біографічних відомостей і коментар до художньої творчості.

Студіювання М.Костомаровим фольклорних збірників, історичних та історіографічних джерел як чинник звернення до художньої творчості українською мовою.

Драматичні твори М.Костомарова - перші зразки історико-романтичної драматургії в новій українській літературі. Своєрідність зображення національно-визвольної війни українського народу проти експансії Польщі у драматичній поемі «Сава Чалий» (1838). Авторська інтерпретація народної пісні («Гей, був у Січі старий козак...») як основного джерела драматичного твору. Зміщення ідейно-смислових акцентів у трактуванні історичного минулого і конкретної історичної ситуації, нейтралізація суспільних проблем, соціального конфлікту національно-релігійними мотивами та колізіями. Сутність трагізму образу Сави Чалого у трактуванні М.Костомарова. Романтичні засоби художнього відображення історичної теми, героя та конфлікту.

Трагедія «Переяславська ніч» (1841). Втілення історичних поглядів письменника-вченого про народ як рушійну силу історичних процесів. Ідея християнського всепрощення, демократизму і класової гармонії українського суспільства в трагедії «Переяславська ніч». Образ Марини як новий в українській літературі: вагання між почуттям і патріотичним обов'язком. Спорідненість поетики «Переяславської ночі», її жанрової специфіки із грецькою трагедією, творчістю Шіллера-романтика.

Роль народних мас і образ гетьмана Богдана Хмельницького в «Украинских сценах из 1649 года».

«Кремуций Корд» як один із найзначніших драматичних творів М.Костомарова, громадянський пафос твору.

Історико-літературне значення романтичної драматургії М.Костомарова, своєрідність її жанрового різновиду (як драма ідей).

Поетичні збірки М.Костомарова «Українські балади» (1839) та «Вітка» (1840). Тематична та ідейна багатозначність поезій М.Костомарова. Художнє осмислення минулого («Ластівка», «Могила». «Згадка», «Співець Митуса», «Максим Перебийніс»). Поетичний антропоморфізм як своєрідний вияв морально-етичного закону народу в баладах «Брат з сестрою», «Явір. Тополя. Береза», «Ластівка». Проблема гріха й праведності у баладі «Великодня ніч», їх романтичне трактування. Громадянські мотиви лірики М.Костомарова («Надобраніч», «Клятьба», «Слов'янам», «Пан Шульпіка»).

Особливості стильової манери поезії М.Костомарова.

Фольклорна, етнографічно-побутова тематика ранньої прозі М.Костомарова. Фольклоризований тип оповіді, народнопоетичні формотворча й характерологічна основа прозових творів «Казка про дівчину-семилітку», «Торба», «Лови».

Історична белетристика М.Костомарова російською мовою («Сын», «Холоп»). Побутова тема повісті «Сорок лет», її виразне морально-дидактичне начало.

Значення творчого доробку М.Костомарова в новій українській літературі.

 

Віктор Миколайович Забіла

(1808 -1869)

Типовий поет-романтик, співець людського почуття. Збірка «Співи крізь сльози» - своєрідна матеріалізація основної настроєвої тональності світосприймання В.Забіли. Особиста доля поета, драма його життя як основний матеріал лірики. Камерний характер поезій В.Забіли. Естетизація стану закоханості, любовного почуття і любовної муки у віршах В.Забіли («Пісня», «Пугач», «Повз двір, де мила живе», «Повіяли вітри буйні»). Мотиви приреченості та страждання в коханні. «Нарікання та плачі, повні безнадійності» у вірші «До невірної».

Жанр романсу у творчості В.Забіли («Соловей» - «Не щебечи, соловейку», «Гуде вітер вельми в полі»). Елегійний настрій, романтичні пориви до особистого щастя, роздуми над людською долею в романсовій ліриці поета.

Культ почуття у вірші «До милої» - єдиному вірші оптимістичного звучання.

Порушення суспільних проблем у поетичних творах «Маруся», «Сирота», «Зовсім світ перевернувся».

Особливості образного світу, поетики і жанрової специфіки поетичної творчості В.Забіли.