Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Проблема періодизації української літератури↑ Стр 1 из 18Следующая ⇒ Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Проблема періодизації української літератури Для давньої української літератури досить складним є питання періодизації. Безліч дослідників використовують власні періодизації, і їх різноманітність пов’язана з тим, що кожен з вчених в основу власної періодизації покладає той критерій, який вважає вірним. Так, Дмитро Чижевський в своїй періодизації послуговувався категорією культурно-історичної епохи. Тому пер. Д. Чижевського виглядає так: І. Доба монументального стилю — 11 ст. II. Доба орнаментального стилю — 12 — 13 ст. III. Переходова доба — 14 — 15 ст. (від цього часу залишилося надто мало пам’яток, які, до того, є великою мірою компілятивними творами або творами, що стоять на узбіччі літератури). IV. Ренесанс та реформація — кінець 16 ст. V. Бароко — 17 — 18 ст. 6. класицизм – кін. 18- 40-і рр.. 19ст. 7.романтика – кін. 20-х рр. – поч. 60-х рр. 19ст. 8.реалізм – від 60-х рр. 19 ст 9. символізм – поч. 20 ст С. Єфремов виділив такі основні риси літератури: «елемент свободи», нац.-визв ідея та ідея народності у змісті і формі. Відповідно в основі літ-ної періодизації Єфремова лежить ідея: 1. доба національно-державної самостійності до з'єднання з Польщею і Литвою (кін.14 ст) А) до татарська (доба розвитку) Б) потатарська (доба занепаду) 2. доба національно-державної залеглості (кін. 14-кін. 18 ст.) А) доба інтенсивного розвитку під час нац.. боротьби з польщею (до сер. 17 ст) Б)доба занепаду під зверхністю Москви 3. доба національного відродження (кін 18 ст., від першого виступу Котляревського до наших часів). Для М. Грушевського історія літератури – «вибирання творів найбільш важних», тому він виділяв в своїй періодизації: 1. Перед’ярославський пер. (старша ред.. «Руської правди», договори Русі з греками) 2. Часи київського розквіту (Іларіон, Яків, В. Мономах, Нестор) 3. «Золотий вік» староруської літ-ри («Слово о полку Ігоревім», проповіді Кирила Турівського, печерські повості) 4. Доба галицько-волинська За Максимовичем: 1 – із 60-х років 9 ст. до середини 11 ст 2 – із середини 11 ст. – до 1125 року 3 – із 1125 р (від смерті В. Мономаха) – до 70-х рр. 13 ст. За Сліпушко: 1.Дохристиянська творчість (від найдавніших часів до 988) 2.Література раннього християнського середньовічч (988 – до початку 12 ст) 3.Література високого (золотого) середньовіччя 12 століття 4.Література пізнього середньовіччя часів К.Р. (13 ст. із 30х рр.) 5.Пізнє середньвіччя доби Литовсько-Руської держави (14-15 ст.)
Зарубіжні видання і дослідження давньої укр. літ. («Гарвардський проект») «Гарвардський проект» (англ. Harvard Project) У 1957 році на Третьому конгресі Союзу Українських Студентських Товариств Америки виступив Степан Хемич, котрий підняв питання про заснування кафедри українознавства в одному з американських університетів. Було створено Фонд катедр україністики, який повинен був займатися збиранням коштів для втілення такої ідеї. Степана Хемича було обрано керівником цього фонду[1]. 22 січня 1968 у Гарвардському університеті була офіційно відкрита перша в Америці кафедра історії України, з якої постав пізніше Український науковий інститут Гарвардського університету (УНІГУ). У зв'язку з тисячоліттям хрещення Руси-України 1984 року провідники УНІГУ вирішили реалізувати Гарвардський проект, важливою частиною якого є видання «Гарвардської Бібліотеки Давнього Українського Письменства» (планувалось 150 томів). З 1987 року побачило світ понад десяти солідних томів. До реалізації проекту був залучений й Інститут літератури НАНУ. До редакційної колегії увійшли відомі вчені: Омелян Пріцак, Олекса Мишанич, Ярослав Ісаєвич, Едвард Кенан та інші, а до редакційної ради, зокрема, Ришард Лужни (Краків), Ріккардо Піккіо (Неаполь), Ганс Роте (Бонн), Юрій Шевельов (Нью-Йорк), Вільям Федер (Амстердам). Кожне видання здійснюється мовою оригіналу та в перекладі на англійську та українську мови. Серед книг: «Історія русів», «Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський патерик», твори Юрія Дрогобича, Станіслава Оріховського, Павла Русина, Григорія Сковороди, Захарія Копистенського, Петра Могили та ін. Кожен том супроводжує вступна стаття, в якій аналізується вміщена в ньому пам’ятка, подається археографічний огляд джерел. Починаючи з 1987 р., вийшло 6 томів «Гарвардської Бібліотеки Давнього Українського Письменства»: 5 томів першої серії і 1 том корпусу англійських перекладів, що містить Києво –Печерський патерик у перекладі Мюріель Геппель. «Гарвардська бібліотека» видається за пожертви окремих осіб, різних установ та громадських організацій США. Тираж її 1500 примірників. Уже нині, коли випущено 6 томів,коли готуються до друку наступні книги,перекладаються окремі тексти, можна твердити,що «Гарвардська бібліотека» стає видатним досягненням світової україністики, починає входити в нашу свідомість як новий, вищий етап у комплексному засвоєнні пам’яток давньої української літератури.
Історичні умови розвитку та загальна характеристика культури Київської Русі Високий злет культури Київської Русі був зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя — розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства; виникненням міст; пожвавленням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін. Нові явища та процеси в давньоруській культурі — це не тільки сумарний наслідок дії суспільних сил та чинників, а й активний самостійний фактор впливу на різні сфери життя, тобто культура водночас виступає і як об'єкт, і як суб'єкт історичного розвитку. Феномен культури Київської Русі мав такі характерні риси та особливості: 1. Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер У княжу добу саме церква стає одним з найдоступніших місць задоволення естетичних потреб народу. 2. Запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. Християнство, надавши імпульсу державотворчим та культурним процесам на Русі, сприяло поширенню візантійського впливу в різних сферах суспільного життя і в культурі, зокрема, що було особливо відчутно на початку християнізації. У цей період давньоруська література розвивається в межах візантійських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання) та стриману стильову манеру викладу. Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактністю і статичністю. У літературі з'являється емоційне і пристрасне «Слово про Ігорів похід» (1187) що не мало аналогів ні у візантійській, ні у європейській літературі. З XI ст. у церковному живописі започатковується процес розмивання візантійських канонів: все частіше зустрічаються світські сюжети, релігійні композиції наповнюються образами реальних людей, побутовими сценами, набувають національних рис. Яскравим прикладом цього є фрески Coфії Київської. Саме Софійський собор є матеріальним уособленням поєднання візантійського стилю і місцевих традицій. Значна кількість овальних куполів (бань) у кам'яних храмах є виявом впливу дохристиянських традицій спорудження капищ (язичницьких культових споруд). 3. Існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури. Роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов'янення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій.Феномен давньоруської культури виріс не з пересаджених варязького або візантійського саджанця. Він є своєрідним синтезом місцевих традицій і досягнень сусідніх народів Заходу та Сходу. Так, відомий скіфський «звіриний стиль» прикладного мистецтва, що сформувався під впливом культур Греції і Переднього Сходу, досить помітно виражений у галицьких керамічних плитках, чернігівському різьбленні по дереву, київських фібулах та змійовиках. Деякі елементи (висока культура плужного землеробства, керамічне та емалеве виробництво, певні будівельні навички) черняхівської та зарубинецької слов'янських культур (перша половина І тис. н.е.), на яких помітно позначився вплив римської цивілізації, відродилися і розвинулися за часів Давньоруської держави. Ще у дохристиянський період східні слов'яни мали свою писемність. Місцеве населення користувалося абеткою із 27 літер, з яких 23 відповідали грецькому алфавіту, а 4 (Б, Ж, Ш, Щ) мали слов'янське походження. 4. Форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ. Виникнення і становлення Давньоруської держави сприяло помітному культурному поступу східних слов'ян, збагаченню новими здобутками. Сказання про Бориса і Гліба У літературному відношенні найдосконалішим є «Сказання». Воно відкривається короткою історичною експозицією, що оповідає про київського князя Володимира та його синах. Перед смертю Володимир посилає «блаженного і скоропослушливого» сина свого Бориса проти печенігів. Бориса, який повертався до Києва, зустрічає вісник, що повідомляє про смерть батька. Агіограф наводить великий плач Бориса, повний найвищих похвал померлому і сумних нарікань про його кончину. Одразу Борис, немов угадуючи свою долю, з одного боку, виявляє готовність «горькую печаль» свою «прострети» до братаСвятополка, з іншого боку — констатує, що він «о биении моемь помышляеть». Так створюється типово агіографічна колізія. Не обманюючись у підступних намірах Святополка, Борис оплакує свою прийдешню загибель, але в жодному разі не думає про опір старшому братові. Спонукуваний дияволом, Святополк посилає убивць до Бориса, а той у передвісті своєї загибелі згадує аналогії з житійної літератури, коли праведник бував убитий своїми близькими. Бориса долають важкі передчуття, він жагуче молиться, співає псалми і, уже чуючи шепіт убивць, які підійшли до намету, лише дякує Бога, що він сподобив його прийняти смерть від брата. Аналогічно описане й убивство Гліба. Але тут агіограф вносить новий відтінок: Гліб зображений їм як зовсім юний, навряд чи не отрок, що молить убивць «Не губите меня, в жизни юного, не пожинайте колоса, еще не созревшего, соком беззлобия налитого». Далі в «Сказанні» повіствуєтся про битву на Альті зі Святополком Ярослава, про перемогу останнього і злої смерті Святополка «в пустыни межю Чехы и Ляхы». Завершує «Сказання» похвала святим. У найстарішому з відомих списків — в Успенському збірнику XII–XIII ст. — «Сказання» з'єднане зі «Сказанням чудес» святих. Воно містить також історію будівництва присвячених їм храмів. З того що обидва пам'ятники — власне «Сказання» і «Сказання про чудеса» — звичайно переписувалися разом, то деякі дослідники вважали, що вони написані одночасно, і датували час їх створення періодом після 1115 р. Цьому висновкові суперечать стилістичні розходження між пам'ятниками, композиційна закінченість як самого Ж., так і «Сказання чудес». Останнє має власну передмову і не має заключної частини, мабуть, тому, що текст задумувався як відкрита структура: до нього могли приєднуватися нові оповідання про чудеса. Тому більшість дослідників вважають, що «Сказання чудес» було складено незалежно від Ж., можливо, на основі записів, що велися при Вишгородській церкві. Питання про час написання «Слова о полку Ігоревім» та про його авторство Існує певна переконаність, що «Слово…» написав учасник чи свідок походу. Хоча хто він, на сьогодні вважають невідомим. Так, наприклад, деякі вчені схильні думати, що твір написав великий київський князь Святослав, бо й «золоте слово» цього героя, й ідейна позиція автора збігаються. Дехто з науковців приписує авторство поеми Біловодові Просовичу, якого згадано в Київському літописі якраз там, де йдеться про похід князя Ігоря. Інші вважають за автора легендарного Ходина, ім'я якого присутнє в самому тексті. Російський же дослідник Борис Рибаков стоїть на тому, що автором пам'ятки є київський тисяцькийПетро Бориславович. Іван Вагилевич та Василь Яременко наполягають, що автором міг бути старець Ян, він же — чернець Вишатич. Але найпереконливішою треба вважати гіпотезу Леоніда Махновця та Степана Пушика, які вважають, що автор «Слова…» не хто інший, як брат княгині Ярославни, — галицький князь Володимир Ярославович. Але це все лише припущення. Безперечно, автор — спостережлива людина, яка неодноразово бувала в ратних походах. Серед можливих авторів дослідники «Слова…» називали й давньоруського книжника з Галича, Тимофія, співця Митусу, що вцілів після поразки дружини князя Ігоря. Не викликає сумнівів те, що автор «Слова…» — людина високоталановита, освічена, чудово знає історію, легко орієнтується в політичних перипетіях як свого часу, так і часу минулого, цінує світову літературу й духовну спадщину власного народу, докладно називає всі подробиці військового побуту, обізнана з тактикою ведення бою, зброєю. Одне слово, фахівець військової справи. Автором «Слова» без сумніву можна вважати Ольстина Олексича, який у 1177 році був наказним (січовим) гетьманом у Великого Київського князя Святослава, а у 1185-87 роках воєводою князя Ярослава Чернігівського. Це про автора «Слова» говорено у вислові «Рек Боян і ходина Святослава, пестворця старого часу Ярослава». Старожитнє «боян» — наказний гетьман (казанець), «ходина» — посол (дипломат), «пестворця» (латина «pes» — ходя, шлях) — драгоман (воєвода). Останніми роками набула другого дихання гіпотеза про те, що «Слово» є підробкою кінця XVIII століття. Новочасний неоскептик Едвард Кінан вважає автором фальсифікації чеха Й. Добровського[5]. Брак оригінального списку викликав уже на початку XIX ст. появу скептиків, які вважали «Слово…» пізнішим фальсифікатом (О. Сенковський, М. Каченовський, І. Давидов, І. Бєликов тощо). До новіших скептиків належали французькі славісти Л. Леже і А. Мазон (який автором «Слова…» вважав Бантиша-Каменського, пізніше Йоіля), останнім часом А. Зімін, Едвард Кінан тощо. Переважає думка про безпідставність усіх закидів сфальшування, до цього чимало спричинилися різні знахідки. Ще 1818 р. К. Калайдович знайшов у псковськім Апостолі 1307 р. приписку, запозичену з «Слова…», 1829 р. Р. Тимковський видав список «Задонщини», що була наслідуванням або, як писав М. Сперанський, плагіатом «Слова…». Вже ранні дослідники відкрили зв'язок «Слова…» з українською народною поезією, особливо М. О. Максимо́вич. У XIX ст. над «Словом…» працювало багато дослідників: з росіян — М. Тихонов, П. Вяземський, В. Міллер, О. Веселовський, Е. Барсов; з українців, крім М. Максимовича — О. Потебня, О. Огоновський, П. Житецький. Широко поставлене дослідження «Слова…» у XX ст., існує понад 700 поважних праць про «Слово…» різними мовами, у тому числі праці українських дослідників В. Перетца, М. Грунського, на еміграції Д. Чижевського, О. Пріцака та ін. З другої половини 1930-их рр. наукове вивчення «Слова…» в УРСР припинено й обмежено тільки російськомовними дослідженнями в АН СРСР. Радянський та російський лінгвіст Андрій Залізняк в роботі «Слово о полку Ігоревім: погляд лінгвіста» (2004, 2-е вид. 2007, 3-е изд., Доповнене, 2008) показав, що гіпотетичний фальсифікатор XVIII століття для того, щоб створити текст «Слова», повинен був володіти величезною кількістю точних знань, отриманих наукою про мову лише в XIX—XX століттях. Критично розглянувши лінгвістичні аргументи проти автентичності «Слова», що висувалися різними авторами, Залізняк довів: ймовірність підробки «Слова» зникаюче мала. Ст. Майже весь 18 вік в українських школах вищого типу навчають барокової поетики та плекають барокову поезію. В основі не виходить за межі традиції (хоч дуже рішучий реформатор в окремих питаннях) останній великий український письменник епохи бароко Гр. Сковорода. Але з ним літературне бароко не дожевріло, а догоріло повним полум’ям до кінця та враз згасло. Згасло разом з притаманною українському бароко літературною мовою: на зміну прийшла мова народна. Розвиток української культури в другій половині XVII-XVIII ст. відбувався в складних, суперечливих умовах. Національно-визвольна війна середини XVII ст. й відродження Української держави сприяли піднесенню творчого духу українського народу. Важливим чинником розвитку української культури була культурницька політика її гетьманів. Водночас розвиток української культури протягом другої половини XVII-XVIII ст. гальмувався внаслідок Руїни, розчленування українських земель і колоніальної політики Росії та Польщі. Кращі інтелектуальні сили українського народу наприкінці XVII та у XVIII ст. заохочувалися і залучалися до праці в Росії; багато діячів української культури очолили російські церковні й освітні установи, серед них Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Дмитро Туптало та ін. Короткий опис міста Венеції 1. Венеція заснована на морській відмілині. Вертепна драма Вертепна драма — художній твір, що складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії; перша частина («свята») — більш-менш стійка, друга («народна») змінюється залежно від місцевих умов, історичного періоду, здібностей самого вертепника.[1] Тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини XVIII століття[2]. В основу релігійного дійства вертепної драми покладено євангельське оповідання про народження Ісуса Христа. Найстарший відомий запис української вертепної драми був зроблений гущинським дяком Іваном Даниловичем, 1771 або 1776 року, але цей текст, на жаль, не повний — лише окремі виписки з вертепної драми.[2] Другий найстаріший текст, який був писаний польсько-українською мовою, датується 1790 роком — це не оригінал, а лише копія без початку.[3] У селі Сокиринці 1770 року був записаний від київських бурсаків найповніший текст (так званий «галаганівський» список), проте збереглася лише копія, а про оригінал нічого не відомо.[4] В українській вертепній драмі присутнє гармонійне поєднання діалога і монолога. У найдавніших редакціях вертепної драми, які належать до XVIII ст., серед діючих осіб побутової частини зустрічаються персонажі, виділені за етнічною ознакою (їх реєстр у різних текстах не завжди збігається, але в цілому дає правдиве уявлення про коло основних етнічних партнерів і сусідів українців): так у тексті інтермедії до польсько-руської вертепної драми, що була опублікована в Записках НТШ І.Франком, фігурують такі національні персонажі: Козак, Москаль, Мужик (Іван, Хлоп), Лях (пан), Литвин (Білорус), Старий Циган, Циганчук, Жиди (перший, другий, ціла група). Сам публікатор тексту вважав його найстаршою копією вертепної драми з усіх відомих польських та українських записів. На думку І. Франка, цей текст був скомпонований у «північно-західній частині України».[29] Сюжети різдвяних вертепів більш-менш однакові: цар Ірод дізнається від волхвів, що народився Христос, претендент на його престол. Бажаючи позбутися суперника, він кличе воїна і наказує йому побити всіх вифлеємських дітей віком від 2 років і молодше. Воїн виконує наказ, але одна стара баба Рахиль не дає свою дитину на побиття, тому озлоблений Ірод наказує вбити її дитину. За цей злочин смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його в пекло. Після смерті Ірода на сцені, з піснями та танцями, з'являються циган, лях, москаль, жид, селянин, дід, баба, панотець. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока. Вертеп схожий на будиночок, що має два поверхи, які за християнською традицією трактувалися як «небо» і «земля». Виготовлений із дерева або картону, відкритий з боку глядача, будиночок міг бути різного розміру (до двох метрів заввишки і одного метра завширшки). В денці скрині і в полиці, що розділяла поверхи, робилися прорізи — доріжки для руху ляльок. Долівку обклеювали хутром або тканиною. На верхньому поверсі вертепу знаходилася нерухома фігура діви Марії з немовлям, а на нижньому — трон царя Ірода. Вертепні ляльки рухалися за допомогою прикріплених до них знизу дротів. Вертепник, який стояв позаду скрині, водив ляльку по прорізах у підлозі, спостерігаючи за дією у спеціальні віконечка. Лялькар говорив і співав за всіх героїв, змінюючи голос для надання певної характеристики персонажам. Ляльок у вертепах могло бути до 40. Незважаючи на видиму простоту, вирізьблені з дерева ляльки були справжнім витвором національного прикладного мистецтва. Різьбярі створювали образи, звертаючись до народних уявлень про героя (Запорожець), міфологічних персонажів (Смерть, Чорт), обрядових тварин. Крім того, частина вертепних ляльок мали певну механізацію: Смерть замахувалася косою, Козак танцював, присідаючи, у царя Ірода голова злітала з плечей. Кожна лялька мала свій ігровий простір і рухалася строго в його межах. Персонажів біблійної частини вистави одягали у канонічне вбрання, решту героїв — відповідно до соціального положення і національних ознак. Проте зовнішній вигляд ляльок змінювався під впливом часу і завжди залежав від матеріалів та фантазії власника. Вертепну виставу щедро наповнювали музичним супроводом. У першій частині дії звучали народні колядки і канти (вид церковної музики, що виник внаслідок реформи наприкінці XVI сторіччя). Цей урочистий багатоголосий спів без інструментального супроводу міг використовуватися й за межами храму. Друга частина була насичена народною музикою. Запорожець з'являвся під гопак, красуня Дарія Іваніна «випливала» на сцену в ритмі російського танцю, поляка супроводжував краков'як. Поруч із вертепником знаходився музикант чи гурт музикантів, які грали на скрипці, сопілці, бандурі, цимбалах, колісній лірі. Вертепна скриня в Західній Україні, у тому числі й карпатському регіоні, органічно ввійшла в обряд колядування і стала майже постійним атрибутом різдвяних обходів.
Слово о полку Ігоревім Н е лепо ли ны бяшетъ, братие, Игоря Святъславлича? Начати же ся тъй песни серымъ вълкомъ по земли, шизымъ орломъ подъ облакы. Помняшеть бо рече, который дотечаше, та преди песнь пояше - старому Ярославу, храброму Мстиславу, иже зареза Редедю предъ пълкы касожьскыми, на стадо лебедей пущаше, нъ своя вещиа пръсты на живая струны въскладаше; они же сами княземъ славу рокотаху.
Дунаю-Дунаю, чему смутен течеш?
Лазар Баранович Антоній РАДИВИЛОВСЬКИЙ СЛОВО 1-е
Что ж альбовім в мирі сем может вам бити мильшого над отчизну? Єсли милоє єст вам здравіє, єсли милії жени, чада, братія — отчизна далеко мильшою бити повинна. Бо она вас уродила, она вас виховала, она вас всіми добрами збогатила. Що виражаючи, єден з ораторов римських так мовить: «Над отчизну нічого сладшого, нічого мильшого в животі бити не маєт» (Ціцерон 6). Милі суть чада, ближнії і знайомії, але всіх єдина отчизна обоймуєт.
Іван Мазепа «Дума» Всі Покою щиро прагнуть Та не в єден гуж всі тягнуть Той направо, той наліво а все браття, то-то диво.
Не маш любви, не маш згоди, Од Жовтої взявши води, През незгоди всі пропали – самі себе звоювали.
Гей, братища, пора знати, Що не всім нам панувати, Не всім дано теє знати, як речима керувати.
На корабель поглядімо, Много людей полічімо, Однак стирник сам керує весь корабель направує.
Пчілка бідна матку знає І оної послуxає, Жжалься Боже України, що не в купі має сини.
Єден живе із погани, кличе: сюди, отамани, Ідем матку рятувати не дамо їй погибати.
Другий ляxам за грош служить, по Вкраїні і той тужить, Мати моя старенькая, чом ти вельми слабенькая?
Розно тебе розшарпали, гди аж по Дніпр туркам дали, Все то фортель, щоб слабіла і аж вкінець сил не міла.
Третій москві аж голдує і їй вірно услугує, Той на матку нарікає і недолю проклинає.
Ліпше було не родити, нежлі в такиx бідаx жити, Зо всіx сторон ворогують, огнем мечем руінують.
Од всіx не маш зичливості, ні слушної учтивости, Мужиками називають, в купі лиxо одбувати.
Я сам бідний не здолаю, xіба тілько заволаю: Гей, панове єнерали, чого ж єсте так оспали! І ви, панство полковники, без жадної політики, Озьмітеся всі за руки, не допустіть горкой муки Матці нашій більш терпіти. Нуте врагів, нуте бити! Самопали набивайте, гостриx шабель добувайте!
А за волю xоч умріте і вольностей бороніте, Неxай вічна буде слава Же през шаблю маєм права!
Сатиричний вірш 1764 року…. Не так рад наш батюшка серед тижня святу,
Григорій Сковорода. Песнь 18-я. «Ой ты, птичко, жолтобоко…» Ой ты, птичко, жолтобоко, Не клади гнізда високо! Клади на зелёной травке, На молоденькой муравке.
От ястреб над головою Висит, хочет ухватить, Вашею живёт он кров’ю От, от! Кохти он острит!
Стоит явор над горою Всё кивает головою. Буйны ветра повевают, Руки явору ламают.
А вербочки шумят низко, Волокут меня до сна. Тут течёт поточок близько; Видно воду аж до дна.
На что ж мне замишляти, Что в селе родила мати? Нехай у тех мозок рвется, Кто високо вгору дмется.
А я буду себе тихо Коротати милый век. Так минёт мене всё лихо, Щаслив буду человек.
Г. Сковорода «Про свободу» Что то за вольность? Добро в ней какоє? Іни говорять, будто золотоє. Ах, не златоє: єсли сравнить злато Против вольности, єще оно блато… О, когда б же мне в дурні не пошитись, Даби волности не могл как лишитись. Будь славен вовік, о муже ізбранне, Вольности отче, герою Богдане!
Проблема періодизації української літератури Для давньої української літератури досить складним є питання періодизації. Безліч дослідників використовують власні періодизації, і їх різноманітність пов’язана з тим, що кожен з вчених в основу власної періодизації покладає той критерій, який вважає вірним. Так, Дмитро Чижевський в своїй періодизації послуговувався категорією культурно-іс
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 901; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.37.129 (0.015 с.) |