Перекладні повісті часів Київської Русі. Притчі з повісті про Варлаама та Йоасафа. І. Франко як дослідник твору

Дуже поширена в літературах середньовічного Сходу і Заходу, перекладена на багато мов, повість про Варлаама й Іоасафа близько підходить до популярної літератури «житій святих». Ця християнізована переробка легенд про Будду, пізніше приписана Іоанну Дамаскіну (VIII ст.), розповідав про перехід до християнства індійського царевича Іоасафа проти волі його батька царя Авеніра при допомозі пустинника Варлаама. Розмови і диспути дійових осіб пересипані притчами з моралізуючим висновком.

Ще до середини XIII ст. повість була перекладена у східних слов’ян з грецької мови. Після того, поширюючись, не раз перероблялися як повість у цілому, так і окремі її притчі, що ввійшли в склад багатьох релігійно-повчальних збірників.

В 1637 р. виходить Кутеїнське видання повісті; процес християнізації твору в цій українізованій обробці пішов ще далі; в тексті помітно відбився як церковний, так і світський побут XVI—XVII ст.

Посилання на історію Варлаама й Іоасафа, на окремі її притчі можна зустрінути не раз в українській проповіді XVII—XVIII ст., побожні пісні про Іоасафа ввійшли до складу збірників XVIII ст. (наприклад, до т. зв. «Богогласника»), в усну творчість. Відгомін старовинної повісті, зокрема її притч, зустрічається в художній літературі навіть XIX ст.: така, наприклад, поема Ів. Франка «Притча про життя» —своєрідна переробка «Притчі про еднорожця» (див. нижче), з новим ідейним усвідомленням традиційних образів.

Наведені нижче тексти взято з таких джерел: оповідання про юність Іоасафа, «Притча про скрині», «Притча про солов’я» і «Притча про еднорожця» — з видання «Гісторія албо правдивоє выписанїе святаго Іоанна Дамаскина о житїи святых преподобних отец Варлаама Іоасафа и о наверненью індіян. Старанем и коштом іноков общежителного монастыра Кутеенского ново з грецкого и словенского на рускїй язык преложена... Року 1637 іюля 22 дня»; «Притча о богатых от болгарских книг» — з рукописного збірника «Ізмарагд» XV ст. з українськими елементами в мові (Бібліотека АН УРСР, збірник Михайлівського монастиря, № 1646); «Притча про трьох друзів» і «Притча про царів» — з Крехівського рукопису XVI ст.: І. Франко, «Варлаам і Йоасаф» («Записки Наук. товариства ім. Шевченка», т. VIII, 1895).

[Притча про скрині]

Был абовЂм некгдысь великій нЂякій и знаменитый кроль, которому кгды на золотом возЂ, з немалым рыцерством, маестатови єго кролевскому годным, єхал; придалося двох мужей, в ошарпаном и шпетном одЂнью, на твари худых и барзо блЂдных, поткати. Кролеви теды вЂдомо было, иж з утруженя телеснаго и з працы живота, богу посвечоного, тЂло свое так высушили. Як прето их обачил, з воза продко порвавшися до земли припавши, оным поклонился, а за тым повставшы, барзо любовне облапил и поздоровил. Сенаторове зась єго и преложоные о то за зле мЂли, розумЂючи тот учинок противный быти маестатови кролевскому, але иж жаден з них явне о тое карати єго не смЂл... Росказал зась з дерева уробить чтыры скрыни, з которых двЂотвсюль золотом оправивши, и смердячіе трупіе кости в оные накидавши, золотыми замками их замкнул; другіе зась двЂ, смолою и клеєм обмазавши, и дорогого камЂня, и знаменитых перел, и вшеляких пахнучих олЂйков наклавши, и волосяными поврозами обвезавши, сенаторов своих, от которых для ушанованя оных мужей был штрофованыи, до себе прызвал, и пред ними тые чтыри скрыни поставил, абы шацовали, як много бы тые, и як много бы зась овые стояли. Они зась тые позолоченые, великое цены годные быть повЂдали, слушне або вЂм рекли, жебы в них кролевскіе корони и клейнотн были хованые, смолою зас и клеем обмазаные, подлые и жадной цены не годные быть повЂдЂли. Кроль зась им повЂдЂл: И я тое вЂдалем, жесте так мЂли речи, абовЂм телесными очима на видомые речи смотрите. Але не так маєте чынити, леч внутрними очима, люб цену, люб подлост и шпетность внутр будучую, усмотровати треба. И зараз позолоченые скрыни одомкнути росказал, з которых тяжкій и прикрый смрод выступил, и брыдкіе речи в оных видЂтися дали. За чим повЂдЂл кроль: То кшталт тых людей ест, которые свЂтных и коштовных шат заживают, и для великои славы и можности над мЂру ся выносят, внутр еднак смердячих костей и злостей суть полные. Потом зась смолою и клеем обмазаные розвязати казал, всЂх будучих на тот час, ясностю и вдячною вонностю речій, в них положеных, утЂшил и повЂдЂл им: ВЂдаетеж, кому тые скрыни подобньте суть: покорным оным и взгорженым мужем, и подлым одЂнем прыбраным, на которых вы позверховный габит ³ смотрячи, за взгарду и зелживост тосте ми почитали, жемся пред ними до земли поклонил.

¹ недосконалості ² рідин ³ одяг, вигляд

Я зась их годность и піенкност души, очима духовными уважаючи, з дотыканя ся оных славы доступилем и над вшелякую корону и оздобу кролевскую заднЂйшых быть розумЂлем. Таким прето способом их завстыдил, и жебы на видомых речах не ошукивалися, научил, але на внутрніе пилное око мЂли.

Глава 10 [Притча про солов’я]

...Балвохвалцы ¹ єдному ловцеви сут подобны, которїй кгды солов’я, барзо малую пташечку поймал и нож взял абы єго зарЂзал и з’Ђл, той маючи собЂ позволеную мову, речет до ловца: штож тобЂ человЂче, з моеи смерти за пожиток будет; ани бовЂм мною твое чéрево наполнити зможеш; але єсли мя выпустиш, троякую науку тобЂ подам, которои єсли будеш постерегати, великих пожитков по ввесь вЂк свой дознаєш. Он зась єго словам задивовавшися, обецал тое учинити, и єсли бы што нового от него послышал, зараз мЂл єго выпустити. Обернувшися затым соловЂй речет человЂку: ни́кгды о тую реч не покушайся, которои доступити не можеш; ни́кгды речи прешлои не жалуй; речи неподобной николи не вЂр. Тые три науки заховай, а добре ся с тобою дЂяти будет. Он зась тых слов розуму и мудрости задивовавшися, єго з силда отвязавши выпустил. А соловЂй хотячи досвЂдчити, єсли бы он тых слов слышаных от него силу зрозумЂл, и якій з оных пожиток взял, по повЂтру лЂтаючи, речет до него: бЂда тобЂ человЂче, иж ничого в собЂ не маєш розсудку, якійжесь скарб сего дня стратил; бо єсть в моем че́ре†перла, болшая над яйце струсее; што он послышавши, велде ся зафрасовал и жаловал, же соловЂй з рук єго ушол; и знову єго поймат кусячися, рекл: пойди, прошу, до дому моего и кгды тя значне учестую и людскость покажу, потом з почестю тебе отпущу. Соловей зась єму повЂдЂл: тепер ясне вЂдаю, ижесь глупый и безрозумный, абовЂм принявши з охотою што тобЂ было речено и вдячне выслухавши, ничогос з тых слов пожитку не одержал. Упоминалем тебе абовЂм, абысь речи прошлои не жаловал, а тось ся для того зафрасовал, ижем з рук твоих вымкнул, будучи жалем знятый для речи прешлои. Научилем тя, абысь ся о тую реч не кусил, котрои дойти не можеш, а єднак поймати мене важишъся, не могучи дороги моеи постигнути. До того и тое повЂдЂлем тобЂ, абысь речи неподобной никгды не вЂрил: а ты єднак, абы перла болшая взросту моего в чере†моем была, увЂрилесь; и не мЂлес с так много розсудку, абысъ зрозумЂл, иж я ввесь не естем так великій як яйце струсЂе: яким же способом тое тЂлце так великую перлу вмЂстити бы могло.

 

[Так і ідолопоклонники з глупоти поклоняються справі власних рук].

Глава 12 [Притча про єднорожця]

...Тих, которые... в телесных роскошах уставичне зоставают, а душам своїм голодом гинути... допускают, человЂкови, от срокгого ² єднорожца утЂкаючему, подобных быти розумЂю, которїй голосу єго и страшного рыканя не могучи сътерпЂти, моцне, абы не был от него пожертый,

¹ ідолопоклонники ² лютого, дикого

утЂкал; а з прудкостю бЂгучи, в великій нЂякїй ров впал, и летячи за дерево нЂякое руками ся ухопил и оного ся моцно держал, на стопню нЂяком ногами опершися, розумЂючи затым же в покои зостал и вшелякого небезпеченства вшол. Глянувши теды обачил д†мыши, одну бЂлую, а другую чорную, дерева оного, за котрое ся был ухопил, корень уставичне ¹ подгрызаючїє, и праве ² до конца оное подтинаючие. А затым позрЂвши в глубокїй ров, страшного смока ³ обачил, на самом везренею огнем дышучого и срокго на него погледаючого и страшною пащекою полкнути ⁴ прагнучого. И знову на стопень тот, на котором ногами ся опирал, взглянувши, обачил четырех аспидов головы з стЂны выникаючые; к горЂ зась пойзрЂвши, мало штось меду з галузок дерева оного каплючого обачил. Прето о небезпеченствах тых, которыми з всЂх сторон был огорненый и стисненый, понехавши мыслити, то ест, як єго зверху єднорожец, велце срожачися, шукал пожерети; на долЂ зась окрутный смок полкнути єго прагнул; и як дерево тое, которого ся держал, прудко вже мЂло быти подгризеное; ноги зась як на слизком и непевном ступеня держалися; тых, мовлю, так великих небезпеченств запомнЂвши ⁵, на малой оного меду солодкости коштованю себе забавил. Тое подобенство ест о тых, котрые роскошами дочасного живота ошукиваются...

 

[«Выклад»: однорожець — смерть; ров — світ, повний зла и смертельних пасток; дерево — життя людини, яке наближають до смерті дві миші — день і ніч; чотири аспіди — чотири слабі й непевні елементи, що з них складається людське тіло; змій —пекло; краплі меду — утіхи цього світу, що заважають людині піклуватись про своє спасіння].