Чому Івана Вишенського вважаємо найвидатнішим українським письменником- полемістом кінця 16- 17 ст.?

Іван Вишенський народився в середині XVI ст. в містечку Судова Вишня на Львівщині в родині міщан (у творах називав себе «Іоан мних з Вишні», «странник речений Вишенський», «Із Вишні»). Здобув початкову освіту, а потім перебував у Луцьку та Острозі, І. Франко висував припущення, що сюди його міг запросити князь Костянтин Острозький, який звернув увагу на здібності юнака й залишив його при дворі. Згодом І. Вишенський постригся в ченці і жив деякий час в Уневському монастирі. Письменницька діяльність Вишенського тривала понад двадцять п'ять років.
Він є автором багатьох послань та діалогів: «Виявлення дия-вола-світодержця»; «Благочестивому князю Василю» (Послання до князя Василя Острозького); «Порада»; «Послання до всіх взагалі, хто в Лядській землі мешкає»; але найвідомішим? «Послання до єпископів» («Вельможним їх милостям панам арцибіс-купу Михайлу і біскупам Потію, Кирилу, Монтію, Деонисію, і Григорку...», де полеміст виступив проти Брестської унії, заявивши, що її організатори керувалися лише власними інтересами й бажанням рівності у визискуванні православного селянства нарівні з панами-католиками.
Основна ідея творів Вишенського — ідея соціальної рівності. Він доводив, що люди є рівними від природи: їхні тіла складаються з єдиної субстанції, королі та царі «толко властію сродство людське превосходять, а плотію і кровію і смертію всім ровни суть». У зв'язку з цим він осуджував різні форми феодального гніту. Вишенський висував ідею соборності, суть якої полягає в тому, щоб жити, «соборно один одного ісправляючи, а не одному над всіма володіти». В основі соборності лежить ідея соціальної рівності. У контексті ідеї соборності Іван Вишенський критикував світську владу, далеку від ідеалів раннього християнства. Він наголошував, що, одержавши владу від Бога, правитель не може користуватися нею на власний розсуд, чинити свавілля, бо це є грубим порушенням Божих настанов про рівність. Бог дав владу для того, щоб утверджувати закон і справедливість, а не чинити свавілля.
Але помилковим було б вважати, що Вишенський закликав до соціальної боротьби. На його думку, перемогти світ зла можна каяттям у гріхах, молитвами, зреченням життєвих благ, очищенням від скверни. Ідеалом суспільного устрою є «царство Божеє», де всі люди рівні й не мають власності, або мають «малу» власність і живуть у злагоді з Богом та один з одним. Він ідеалізував давньохристиянську євангельську громаду, всі члени якої жили в братерстві й рівності, відмовилися від власності та сім'ї, зреклися земних благ. У «Писание до всех обще в Лядской земли живущих» письменник намагається зобразити занепад релігійності й моралі в Польській державі. У цьому розгорнутому риторичному, тобто такому, що не передбачає відповіді, запитанні простежується сумний висновок: нічого з переліченого тут не залиши-' лося. У чому ж, на думку Вишенського, вихід із такої непростої ситуації? Він вважає, що виходом є тільки щире, справжнє покаяння перед Богом і людьми з подальшим наміром жити, дотримуючись християнської моралі. Письменник суворо застерігає: якщо таке беззаконня і таке падіння моралі не припиниться, то суспільна недуга стане хронічною пухлиною, пухлина розростатиметься — і «все стане струп, все рана, все гнилизна, все хворість, все ошуканство, все підступ, все лжа, все суєта, все смертоносний гріх, усе смердить пеклом...». У кінці твору автор ще раз наостанок благає: «Бога ради, покайтеся, доки на покаяння маєте час: після смерті учинити того не зможете». Іван Вишенський написав багато трактатів проти унії, але най-сильнішим з них є «Писаніє к утекшим от православной віри єпископам», написане десь біля 1597р. і адресоване архієпископові Михайлові та єпископам, які проголосили цю угоду.

Отже, із творів І. Вишенського чітко видно, що він наголошував на неможливості примирення православ'я і католицизму, необхідності повернення до візантійських традицій; проповідував, що шлях до Бога лежить тільки через духовне очищення, спокутування гріха, дотримання Божих заповідей, засуджував розбещеність світської та духовної влади, захищав «голяка-странника» перед церковними та світськими володарями; наголошував на рівності людей перед Богом.
Таким чином, творчість Івана Вишенського, який у своїх посланнях викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й «власть мирскую», польсько-шляхетських і українських гнобителів, стала вершиною української полемічноглгтера-тури кінця XVI і першої половини XVII ст. І. Франко так висловився про цю видатну людину: «Іван Вишенський не з зависті ані з ненависті виступив проти тодішніх руських владик і вищого духовенства. Його боліло те, що ті владики держали своїх півданих, своїх одновірців, чи православних, чи уніатів, так само, як і польські шляхтичі, і так само здирали та поневіряли їх. { ось він перший у нашім краї різко та сміло підніс голос в обороні того бідного робучого люду, показуючи панам і владикам, що той мужик — їх брат, а не проста робуча худоба, що він радується й терпить як чоловік і хоче жити як чоловік».

47. Світогляд Івана Вишенського
Іван Вишенський Народився у м. Судова Вишня (Львівська область). Відомостей про цю постать залишилося небагато. Відомо, що жив на Галичині, Поділлі, на Волині (Луцьк, Острог). Наприкінці XVI століття, коли йому виповнилося 30-35 років, залишив Україну і став ченцем на Афоні (Греція). Іван - чернече ім’я цієї людини, Вишенський - бо родом із с. Вишня (свої твори підписував «Іоанн, монах із Вишні»). Відомо, що у 1603-1605 рр. приїздив в Україну.

Останні роки життя провів самотньо у скиті серед лісу, зберігаючи обітницю мовчання. Письменник-полеміст. Залишив близько 17 творів («Послання до всіх в лядській землі живущих», «Викриття диявола-світодержця», «Послання до князя Острозького» та ін.). Єдиний оприлюднений за життя письменника твір - «Послання до єпископів», у якому було викрито неправедне життя церковної верхівки й українського та польського панства, висловлено співчуття до знедоленого народу. Творчість І. Вишенського є одним з найвидатніших явищ давньої української літературиОсновним у світогляді І. Вишенського є його глибокий демократизм, любов до простого народу, готовність завжди обстоювати його життєві інтереси. Сповнений гарячої симпатії до покріпаченого селянства, І. Вишенський з величезною силою висловив протест проти соціального поневолення.

Послідовність демократизму І. Вишенського проявилася в тому, що він не милував і православної церковної ієрархії. У своїх творах письменник проголошував ідею демократичної безпастирської церкви. На його думку, люди повинні бути рівними, в однаковій мірі мати право брати участь у справах церкви, на принципах рівності вирішувати навіть догматичні питання. Ця особливість світогляду Вишенського, виражена в його посланнях, дає підстави говорити про міжнародне значення творчості видатного українського письменника.

Як полум’яний патріот своєї батьківщини, І. Вишенський виступав проти польсько-шляхетської експансії на Україну. Вірний син свого народу, він обстоював його культуру, мову, боровся за самобутність розвитку, викривав західноєвропейську схоластику. Письменник виступав за дружбу і братнє єднання російського і українського народів. Він усвідомлював, що ця дружба допоможе у боротьбі українського народу за свою національно-релігійну незалежність. Саме слово «православний» у нього тотожне слову «руський».

На громадській діяльності і творчості І. Вишенського позначились і негативні риси його світогляду. Хіба не цими негативними рисами зумовлений той факт, що письменник замість практичної участі у безпосередній ідейно-політичній боротьбі на батьківщині обрав собі роль добровільного вигнанця, відлюдника, прирік себе на самотність, фізичні і моральні муки?

Для І. Вишенського, аскета, який перебував на далекому Афоні, літературна творчість була найкращим засобом захисту свого поневоленого народу. Свої твори він надсилав на Україну. Не випадково найбільш улюбленою формою його творів були послання - своєрідні відкриті листи, які в той час вважалися найопера-тивнішим жанром полемічної літератури. Перші з них написані ще до Брестської унії і спрямовані насамперед проти католицької церкви і проти того духовенства, що схиляється до католицизму. У дусі метафізичної філософії пояснює І..Вишенський, шо таке правда і брехня. «Прелестию», або брехнею, він називає віровчення католицької церкви, яке суперечить догматам православ’я: завданням католицької теологічної науки є перекручувати істину, а замість неї проповідувати брехню.

З гнівом письменник викриває дії, спрямовані на покатоличення українців. Католики примушують православних переходити на новий календар, розганяють православні богослужіння, не дають дзвонити в свята за старим календарем, поганять і закривають церкви. Кровожерні єзуїти в ім’я найсвятішого папи саджають у тюрми, б’ють, катують і вбивають самовідданих патріотів. В «Извещении кратком»1 І. Вишенський правдиво змалював картину жорстокого терору, до якого вдалися єзуїти та світська влада напередодні унії.

На початку 90-х років XVI ст. І.. Вишенський написав «Послання до всіх в лядській землі живущих». У ньому письменник гостро нападає на духовенство й на світську владу і з їдкою сатирою показує їх життя. Авторвикриває такі характерні риси польського панства, як пиха і чванливість. У своїй зарозумілості пани вважають себе вищими від самого Бога. Вони ведуть нечесне, паразитичне, розгульне життя. Творчість І. Вишенського і по сьогодні, не втратила ідейно-художнього, пізнавального значення. Його послання - це немеркнучі літературні документи давноминулої епохи, що розкривають напружену боротьбу українського народу за свої соціальні права і національну незалежність.