Періодизація української літератури (за історико-хронологічним принципом)

І. Прадавня українська література (до XIV Ст.) -

----«Велесова книга» – найдавніша пам’ятка V – IX ст., скрижалі буття українського народу в прадавні часи. У прадавній українській літературі слід розрізняти дві основні форми: усну народну творчість (пісні, легенди, казки, прислів’я тощо) і книжне письменство (літописи, сказання, повчання, зводи літописів):

-Остромирове Євангеліє (1056 – 1057), найстаріша книга, що дійшла до нас, написана уставом (техніка вимальовування літер окремо одна від одної).

-Біблія (з грец. «книга») одна з найвизначніших пам’яток світової культури. В українській культурі - - --Біблія посідає особливе місце – з Остромирового Євангелія починається Давньоруська рукописна книжність, з Апостола (1574) та Острозької Біблії (1581) українське книгодрукування.

 

1.2.Українська Література періоду Київської Русі ( фольклор І Писемна література) •Перекладна світська література (житійна література, природничо-наукова література):

Збірник афоризмів «Пчола»; Природничо-наукові твори («Шестиднєв» Іоанна Екзарха, «Фізіолог», підручник з географії «Християнська топографія» тощо); хронографи, історичні повісті.

•Оригінальна світська література - твори, написані давньоруською літературною мовою:

Житія святих; Поочання, проповіді, послання («Повчання дітям» Володимира Мономаха, проповіді Кирила Туровського, «Слово про Закон і Благодать» Іларіона тощо);

- ораторська проза;

Літописи, історичні хроніки («Повість временних літ», Київський літопис, Галицько-Волинський літопис); Поеми («Слово о полку Ігоревім») тощо. //

2. Давня українська Література (XIV - XVIII Ст.) Література XIV— XV Ст.

--- Перекладна література З грецької, сербської, болгарської мов (повість «Олександрія»);

--- Оригінальна література (нові редакції «Києво-Печерського патерика», нові списки «Хождєнія» Данила Паломника, проповіді, послання, повчання Фотія, Григорія Цяблака, літописи: «Литовський літопис», «Короткий київський літопис» тощо). Література XVI - XVIII Ст.

----П олемічна література – Твори українських письменників кінця XVI XVII ст., спрямовані проти католицизму на захист православ’я та проти верхівки православного духовенства, яке прийняло унію.

Петро Скарга «Про єдність церкви Божої». Мелетій Смотрицький «Тренос». Іван Вишенський «Послання до всіх, в Лядській землі живущих», «Послання до князя Острозького», «Послання до єпископів», «Викриття диявола-світодержця». Герасим Смотрицький «Ключ царства небесного» (1587 р.); Василь Острозький (Суразький) «Книжиця» (1588 р.);

Стефан Зизаній «Казання св. Кирила…» (1596 р.);

Христофор Філалет «Апокрисис» (1598 р.);

Захарія Копистенський «Палінодія, або Книга оборони» (1622 р.) та ін.

 

---Історична проза Прозові твори, у яких зображені важливі для долі народу події минулого на документальній основі (козацькі літописи: «Літопис Самовидця», «Історія Русів», «Сказання про війну козацьку з поляками» Самійла Величка, «Літопис галицького полковника Григорія Грабянки»).

- -Поезія:

Україномовна (Климентій Зіновіїв «Про багатства і про злидні…», «Про ратаїв, «Про школярів, що дрова крадуть, і про школу», Григорій Сковорода «Сад божественних пісень» (збірка ліричних поезій), Памво Беринда «На Різдво Христове»);

Польськомовна (Лазар Баранович «Про мир», «Про сонце»);

Л атиномовна (Павло Русин «Похвала поезії», Симон Пекалід «Про Острозьку війну»).

- Драматургія Шкільні драми на різдвяні, великодні, історичні теми («Володимир» Феофана Про-коповича, «Милість Божа» невідомого автора, «Олексій, чоловік Божий» Аноніма, «Воскресіння мертвих» Григорія Кониського);Інтермедії (інтерлюдії) – побутові гумористичні сценки, які йшли як окремі невеличкі вистави в антрактах між діями драми або трагедії (Інтермедія друга по третьому акті до«Трагедії, або образу смерті» Якуба Гаватовича, «Власнотворний образ. Третя інтерлюдія» Митрофана Довгалевського);

Вертепні драми («Цар Ірод»). ///.

3 Нова українська література XIX - Початку XX Ст.

Украінська література дошевченківського періоду (від виходу «Енеїди» І. Котляревського^.

Література 40 – 60-х Років XIX ст. (шевченківський період). – Лір&ґвітька Література 70 – 90-х років XIX ст.

Українська література кінця XIX – початку XX ст.

4. Новітня українська література (XX - початок XXI Ст.) Література за часів Центральної Ради, УНР.

Літературний процес 20-х років (поступова ліквідація національного відродження України).

«Розстріляне відродження»; ідеологічна література соціалістичного реалізму. Література періоду війни 1941 1945 рр. Друга хвиля еміграції. Українська література в післявоєнний період.

Література в період відродження 60-х років, яью-йоркська група в діаспорі. Літературний процес 70 – 80-х років в умовах ідеологічного засилля, репресій, форсованої русифікації.

Українська література періоду розпаду СРСР й утвердження національної і державної незалежності України.

5. Література на сучасному етапі (XXI ст.).

 

Перед теоретиками історії літератури часто постає питання, чому всі її спроби пояснити розвиток літератури залишаються безуспішними. Викликає зацікавлення також, якими методами і на яких підставах історики літератури розділяють і комбінують авторів і тексти, констатуючи існування таких сутностей, як періоди, школи, напрямки, течії та жанри. Якщо погодитися, що літературний процес– це перехід літератури з одного якісного стану в інший, то періодизація літературного процесу повинна починатися з виділення адекватних одиниць що відповідали б якісному станові літератури.

Загальноприйнятими сьогодні вважаються поняття «художній метод» і «літературний напрям». Під художнім методом розуміють спосіб осягнення та відображення дійсності, притаманний письменникам певного історичного періоду. Літературний напрям – сукупність творів, у яких втілені принципи художнього методу. В межах літературного напряму виділяють течії, які є різновидами даного напряму, що відрізняються між собою певними художніми чи ідеологічними особливостями.

Проте не всі погоджуються, що ці поняття відповідають найбільшим одиницям поділу літературного процесу. По-перше, різні літературні напрями виділяються на основі дуже різних критеріїв, що унеможливлює їх співвіднесення По-друге, жоден напрям не охоплює всієї літератури відповідного періоду, завжди знаходяться письменники, твори, які виходять за його межі. До того ж, література існувала ще до перших напрямів. Ці та інші закиди спонукають вчених шукати інші базові категорії для літературного процесу. Серед них: стиль епох (Д. Ліхачов), типи творчості (Л. Тимофеєв), стадії літератури, художні системи (І. Волков), системи літератури (Д. Ліхачов), типи художньо-літературної свідомості та типи літератур (Є. Черноіваненко) та ін.

Потреба в періодизації літпроцесу та етапів його дослідження випливає з тих особливостей, про які йшлося вище: як і всьому в природі, літпроцесу властивий пульсуючий характер розвитку. Літературознавство, йдучи за художнім процесом, розвивається теж поштовхами (етапами), які значною мірою визначаються розвитком філософської думки і характером знань людини про її історію, природу, психологію, духовний світ загалом. Ці етапи можуть бути довшими або коротшими за часом, а всередині їх можуть розвиватися школи, напрями чи теорії, які характеризуються не часовою залежністю, а схильністю до певних методологій. Отже, періодизацію розвитку літературознавства слід, очевидно, робити за двома критеріями: кількісним (часовим) і якісним (методологічним).

Концепція Єфремова.

Таких ідей в історії українського письменства Єфремов бачить аж три. І дуже знаменно, що він їх також називає "громадськими завданнями"12. Вони будуються одна на одній. Перша — це визвольна ідея, елемент свободи в чистому, так би мовити, вигляді; вона стосується всього людського існування, але зокрема українського. Друга ідея, по правді, тільки більш специфічний вид першої — визвольно-національна ідея; словом, це втілення в українській історії боротьби "за права рідної національності". Третя ідея випливає з цієї боротьби і з любові до батьківщини — це "поступова течія народності в змісті і формі, насамперед у літературній мові ", це "процес наростання народних елементів у літературній мові... у зв’язку з розвитком демократизму серед новітнього громадянства й демократизацією сучасного життя. Його остаточне, підсумкове формулювання критеріїв звучить категорично й оголено:

Конкретне, робоче втілення цих концепцій-критеріїв проявляється у єфремовській періодизації української літератури. Він бачить три головні етапи українського письменства:

1, Доба національно-державної самостійності: до кінця XIV віку;

2. Доба національно-державної залежності: від кінця XIV до кінця XVIII віку;