Літературна мова і мова художньої літератури.

Мова письменника своїм джерелом має ті мовні надбання, які народ створив протягом багатьох віків свого існування. Мова народу вабить письменника своєю силою й красою. З любов'ю відзивався про „миле рідне слово» Шевченко. Мирний вважав, що рідна мова — це „жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, дослід, почування». Рильський у вірші, прочитаному на IV з'їзді письменників України, так характеризує скарби рідної мови:

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих —рідна мова,

Весняних пахощі листків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

(«Рідна мова»).

З багатющої скарбниці народної мови письменники щедро черпають слова і фразеологічні звороти. Але мова нашого народу розвивається, і в цьому розвиткові важливу роль відіграє мова художньої літератури: вона є головним чинником в оформленні і створенні національної літературної мови. Літературна мова народу насамперед базується на мові письменників, Літературна мова українського народу — це насамперед мова Шевченка і його наступників – Марка Вовчка, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Франка, Коцюбинського, Лесі Українки, Тичини, Рильського, Малишка, Гончара.

Але мова літературна і мова художньої літератури не тотожні. Літературна мова — це не тільки та мова, якою пишуть письменники художні твори, а й мова публіцистики, преси, науки, школи; це мова, норми якої зафіксовано в граматиках і словниках. Всі ми відзначаємо, що певні слова належать до літературної мови, інші не належать, а властиві діалектам.

Мова художньої літератури базується на нормах літературної мови, і письменники в основному виходять з норм літературної мови. Але мова художньої літератури не обмежується тим запасом слів, висловів і граматичних форм, які встановлені як норми літературної мови. У мові художніх творів трапляються відступи від цих норм, і такі відступи виправдані, якщо вони зумовлені художніми завданнями.

Взагалі ж письменники дбають про чистоту мови., про додержання норм, прийнятих у літературній мові.

 

4. Лексика художнього твору та її особливості.

Кожне слово художнього твору в тій чи іншій мірі відображає дійсність, розкриває задум письменника. При цьому слово не тільки вказує на предмет, явище, ознаку, дію, а й має емоційне забарвлення. Письменник добирає такі слова, які і зображують предмети, явища і т. д., і передають його ставлення до зображеного.

Вивчаючи лексику художнього твору, ми і зосереджуємо свою увагу на тому, що робить вияв думок та почуттів своєрідним, що зумовлює збудження відповідних уявлень і емоцій.

Слід пам'ятати, що естетична функція слова виявляється лише в контексті. Те саме слово може по-різному змальовувати предмет і мати різне емоційне забарвлення залежно від контексту.

Народна мова — це невичерпна скарбниця слів для передачі різноманітних думок і почуттів. Вона має для означення багатьох понять не одне слово, а кілька, які вносять певні відтінки в розуміння речі або явища. І дуже важливо вибрати те слово, яке має потрібний відтінок, тобто з синонімів, що означають дане поняття, взяти той, який не тільки змальовує дане явище, а й має потрібне емоційне забарвлення. Наприклад, Шевченко у вірші «Сон» («На панщині пшеницю жала») розповідає про кріпачку, що працює, на панському полі:

...не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана-сина годувать.

Пішла й пошкандибала – синоніми. Але слово пішла не передає ніяких відтінків дії, а слово пошкандибала показує, що кріпачка була втомлена і тому їй важко було йти, вона ледве ноги волочила, проте материнська любов сильніша за втому. Крім того, це слово має і своє емоційне забарвлення.

Багато синонімів в «Енеїді» Котляревського.

Також смислових і емоційних відтінків надають словам і висловам різні засоби словотворення та словосполучення. По-різному звучать слова, створені від одного кореня, але за допомогою різних суфіксів, як-от: дівчина —дівчинонька — дівонька — дівиця — дівуля - дівчище—дівчисько. Наприклад: «Дівчинонька по гриби ходила”, „Д івчино-рибчино, здорова була», «В тій світлиці дівонька русу косу чесала». І зовсім інакше звучить «дівуля» чи «пустотливе дівчисько” і т. п. Вживання слів, створених за допомогою зменшувальних і збільшувальних, пестливих і зневажливих суфіксів, надає висловам різних змістових і емоційних відтінків.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрусів С. М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст.– Тернопіль-Львів, 2001.– 340 с.

2. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. – Львів, 1996.

3. Барт Р. Две критики // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика.– М.: Прогрес, Универс, 1994.– С. 262–268.

4. Бахтин М. М. Из записей 1970–1971 годов // Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества.– М.: Искусство, 1986.– С. 355–380 с.

5. Башляр Г. Предисловие к книге „Воздух и сны" // Вопросы философии.– 1987.– No 5.– С. 109–112.

6. Башляр Г. Предисловие к книге „Поэтика пространства" // Вопросы философии.– 1987.– No 5.– С. 113–121.

7. Бгабга Г. Націєрозповідність (передмова до книги „Нація і розповідь") // Антологія світової літературно-критичної думки...– С. 559–561.

8. Бердяєв Н. Національність і людство // Сучасність.– 1993.– No 1.– С. 154–157.

9. Введение в литературоведение / Под. ред. Г. Н. Поспелова. – М., 1983.

10. Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины / Под. ред. Л. В. Чернец. – М., 2000.

11. Г алич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник.– К., 2001.

12. Гачев Г. Национальные образы мира // Вопросы литературы.– 1987.– No 10.– С. 156–192.

13. Гейзінга Й. Homo Ludens.– К.: Основи, 1994.– 250 с.

14. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення (поч. XX ст.) // Слово і час.– 1993.– No 1.– С. 55–67.

15. Домбровський В. Українська стилістика й ритміка. Українська поетика.– Мюнхен, 1993.

16. Дюрінг С. Література – двійник націоналізму? // Антологія світової літературно-критичної думки...– С. 565–566.

17. Задорожна С. В., Бернадська Н. І. Українська література (запитання і відповіді).– К.: Феміна, 1996.– 232 с.

18. Зубрицька М. Психоаналіз та теорія архетипів // Антологія світової літературно-критичної думки...– С. 83–84.

19. Іванишин В. Нація. Державність. Націоналізм.– Дрогобич: ВФ „Відродження", 1992.– 176 с.

20. Іванишин В. Непрочитаний Шевченко.– Дрогобич: ВФ „Відродження", 2001.– 32 с.

21. Іванишин П. Вульгарний „неоміфологізм": від інтерпретації до фальсифікації Т. Шевченка.– Дрогобич: ВФ „Відродження", 2001.– 174 с.

22. Іванишин П. Постмодернізм і національно-духовна ідентифікація // Українські проблеми.– 1999.– No 1–2.– С. 123–130.

23. Іванишин П. Теоретичні аспекти національно-духовної ідентифікації // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки ДДПУ.– Дрогобич, 1998.– Вип. 2.– С. 152–162.

24. Іванишин П. Філософія творчості О. Ольжича // Українські проблеми.– 1998.– No 1.– С. 141–143.

25. Качуровський І. Містична функція літератури та українська релігійна поезія // Слово і час.– 1992.– No 10.– С. 33–45.

26. Качуровський І. Нарис компаративної метрики.– Мюнхен, 1985.

27. Качуровський І. Строфіка.– Мюнхен, 1967.

28. Качуровський І. Фоніка.– Мюнхен: УВУ, 1984.– 208 с.

29. Квіт С. Основи герменевтики.– К., 1998.– 66 с.

30. Краснова Л. До проблеми аналізу та інтерпретації художнього твору.– Дрогобич, 1997.– 148 с.

31. Ласло-Куцюк М. Питання української поетики. Спеціальний курс.– Бухарест: Мультиплікаційний центр Бухарестського університету, 1974.– 207 с.

32. Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ століття: Навчальний посібник.– К.: Либідь, 1997.– 224 с.

33. Лесин В. М., Пулинець О. С. Словник літературознавчих термінів.– К.: Радянська школа, 1971.– 486 с.

34. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ „Академія", 1997.– 752 с.

35. Лотман Ю. Анализ поэтического текста. Структура стиха.– Ленинград: Просвещение, 1972.– 271 с.

36. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури.– К., 1992.– 64 с.

37. Марко В. Основи аналізу літературного твору // Дивослово.– 1999.– No 10.– С. 38–41.

38. Масловська Т. Соціальна заангажованість літератури // Слово і час.– 1998.– No 9–10.– С. 33–44.

39. Михайлин І. Методологічні пошуки в українській критиці та історії літератури ХІХ ст. // Літературознавство: Матеріали ІІІ конгресу Міжнародної асоціації україністів.– К.: АТ „ОБЕРЕГИ", 1996.– С. 51–59.

40. Мукаржовский Я. Поэтическое произведение как комплекс ценностей // Мукаржовский Я. Структуральная поэтика.– М.: Школа „Языки русской к-ры", 1996.– С. 282–289.

41. Мукгерджі А. П. Чий постколоніалізм і чий постмодернізм? // Антологія світової літературно-критичної думки...– С. 562–564.

42. Наєнко М. К. Історія українського літературознавства.– К.: ВЦ „Академія", 2001.– 360 с.

43. Некрасов С. Н. Принцип деконструкции и эволюция постструктурализма // Философские науки.– 1989.– No 2.– С. 55–63.

44. Одуев С. Ф. Герменевтика и описательная психология в „философии жизни" Вильгельма Дильтея // Герменевтика: история и современность.– М.: Мысль, 1985.– С. 97–120.

45. Ольжич О. Українська культура // Ольжич О. Незнаному Воякові: Заповідане живим.– К., 1994.– С. 204–226.

46. Ортега и Гассет Х. Эссе на эстетические темы в форме предисловия // Вопросы философии.– 1994.– No 11.– С. 145–154.

47. П'янов В. Слово про Расула Гамзатова // Гамзатов Р. Високі зорі: Вірші й поема.– К.: Дніпро, 1968.– С. 3–16.

48. Павлишин М. Постколоніальна критика і теорія // Антологія світової літературно-критичної думки...– С. 531–535.

49. Радевич-Винницький Я. Нариси з лінгвонаціології // Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації.– Дрогобич: ВФ „Відродження", 1997.– С. 7–289.

50. Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике.– М.: Медиум, 1995.– 416 с.

51. Сеник Л. Національна ідентичність української літератури в умовах тоталітаризму: 30-ті роки і пізніше (проблема літературної опозиції) // Літературознавство: Матеріали ІІІ конгресу Міжнародної асоціації україністів.– К., 1996.– С. 44–51.

52. Сміт Е. Д. Національна ідентичність.– К.: Основи, 1994.– 224 с.

53. Тарасенко Н. Д. Деякі питання поетики.– К., 1959.

54. Теоретическая поэтика: понятия и определения: Хрестоматия для студентов.– М., 2001.

55. Тимофеев Л. И. Основы теории литературы.– М., 1966.

56. Ткаченко А. О. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства): підручник для гуманітаріїв.– К.: Правда Ярославичів, 1997.– 448 с.

57. Фізер І. Онто-екзистенціяльна функція літератури // Українські проблеми.– 1995.– No 1.– С. 67–70.

58. Фізер І. Психолінгвістична концепція Олександра Потебні // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996.– С. 23–24.

59. Франко І. Краса і секрети творчості.– К., 1980.

60. Франко І. Поза межами можливого // Франко І. Зібрання творів: У 50 т.– К.: Наукова думка, 1986.– Т.45.– С. 276–285.

61. Фролова К. П. Цікаве літературознавство.– К., 1987.

62. Фромм Э. Психоанализ и религия // Сумерки богов / Сост. и общ. ред. А. А. Яковлева. – М.: Политиздат, 1989.– С. 143–222.

63. Хайдеггер М. Исток художественного творения // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІX–ХХ вв. Трактаты, статьи, эссе.– М.: Изд. Москов. у-та, 1987.– С. 264–312.

64. Шпет Г. Г. Герменевтика и ее проблемы // Контекст-1989–90.– М.: Наука, 1989–1990.– С. 231–268; С. 219–259.

65. Элиот Т. С. Социальное назначение поэзии // Элиот Т. С. Назначение поэзии. Статьи о литературе.– К.: AirLand, 1996.– С. 180–193.

66. Юнг К. Г. Об отношении аналитической психологии к поэзии // Юнг К. Г. Сознание и бессознательное: Сборник.– СПб: Университетская книга, 1997.– С. 313–336.