Тема: тема та ідея художнього твору

Зміст:

1. Поняття про ідейно-тематичну основу твору.

2. Значення теми художнього твору.

3. Ідейний зміст. Основна ідея твору.

4. Тема та ідея твору і світогляд письменника.

 

Поняття про ідейно-тематичну скільки глибоко письменник проник у життя, якої ваги процеси та явища відобразив, які закономірності життя допоміг читачам зрозуміти. Так ми підходимо до з'ясування ідейно-тематичної основи твору.

Що ж означають поняття «тема» та «ідея» художнього твору? Щодо поняття «тема» одностайності нема. Здебільшого тему літературного твору визначають як коло життєвих явищ, які вибрав письменник для зображення, або як сторону людського життя, змалюванню якої присвячено твір. Інколи ж темою твору назирнуть ту життєву проблему, яка поставлена в ньому і яка організує його в єдине ціле. Обидва визначення вказують на певні важливі сторони поняття, але і те, і друге неповне.

Визначаючи тему художнього твору, вказуємо, які явища дійсності в ньому відображено, тобто про що написаний твір. Разом з тим маємо на увазі, що письменник дає не фотографію, а вибирає, про що йому писати, осмислює і оцінює явища дійсності, які він відображає. Митець ставить певне питання, на яке намагається дати відповідь своїм твором.

Так, Коцюбинський у першій частині «Fata morgana», змальовуючи життя героїв, ставить питання про потяг селян до кращого життя і показує різні шляхи, якими селяни прагнуть здійснити свої мрії. Перший шлях відображений в образі Маланки. В цьому образі втілено одвічне прагнення селян одержати землю й, господарюючи на своєму полі, домогтися щасливого життя. Другий шлях відображений в образі Андрія. Андрій вже розчарувався в землі, і його прагнення до кращого життя зв'язане з роботою на фабриці. Але, крім Андрія і Маланки, автор виводить і передову молодь — Прокопа Кандзюбу, Гафійку — і показує, що на них впливає Марко Гуща, робітник, що це молодь, яка прагне до боротьби, бо розуміє, що кращого життя без боротьби здобути не можна. Вже в першій частині повісті письменник показує, що мрії селян про землю виявились марними, «Fata morgana», що землі царська влада селянам не наділить. Звідси випливає висновок, що, очевидно, без боротьби кращого життя не буде.

Але ще в більшій мірі говорить про необхідність боротьби друга частина твору. Не випадково Коцюбинський мав написати ще третю частину — «Село в роки втихомирення”. Очевидно, письменник мав на увазі показати, що Марко Гуща ще повернеться і знову разом з Гафійкою організовуватиме передову частину села на боротьбу.

Отже, твір не просто змальовує життя, а ставить певні важливі проблеми.

Тема літературного твору, як бачимо, вказує і на те, про що твір написано, і на те, які проблеми ставить при цьому письменник. Тому визначити її можна так: тема — це зображені в творі явища і поставлені в цьому зображенні проблеми.

Але в художньому творі при зображенні явищ життя не тільки ставляться питання, а й дається певне розуміння цих життєвих явищ. Життя змальовується так, що поведінка персонажів, їх взаємовідносини, розвиток дії, словесне оформлення твору викликають певне ставлення до цих явищ, подій і людей, спрямовують на відповідну їх оцінку. Оцінку зображених життєвих явищ і подій, яка підноситься в образах і картинах твору, називаємо ідеєю твору.

Тема і ідея в своїй єдності становлять ідейно-тематичну основу твору. Розрізняють їх при аналізі умовно, а в творі ні і характеризують насамперед його зміст.

Ідейно-тематична основа твору здебільшого складна: адже складна сама дійсність. Письменники змальовують навіть окремі життєві явища в цілості, в зв'язках з іншими явищами. Тому звичайно при аналізі доводиться визначати не тільки основну тему твору, а й побічні (додаткові), які стосуються більших чи менших його частин, деяких епізодів чи якоїсь їх сукупності, групи персонажів або й окремих образів, тобто доводиться визначати тематику твору. Поняття тематики ширше за поняття теми твору. Наприклад, у трилогії „Прапороносці» Гончара зображено певну частину подій Великої Вітчизняної війни, а саме: героїчні бої на території Румунії, Угорщини, Чехословаччини в 1944 — 1945 рр., бойові дії, які привели фашистські полчища до поразки. Основну тему трилогії і можна визначити як зображення героїчного походу Радянської Армії в 1944—45 рр. в загарбані німецькими фашистами Румунію, Угорщину, Чехословаччину і визвольної місії нашої армії у Великій Вітчизняній війні. Але тематика трилогії включає, крім цієї основної, ще ряд ширших і вужчих тем. Отже, тематика трилогії широка й складна, оскільки вона відбиває широчінь і складність явищ життя.

Але термін „тема” в літературознавстві має ще й інше значення: його вживають і для визначення тієї сфери життя, з якої письменник взяв певні явища для зображення в творі. Ми говоримо про селянську тему, про тему праці, батьківщини, про тему кохання і т. п. Термін «тема» в широкому значенні потрібний літературознавству для характеристики літературного процесу. За допомогою цього терміну ми насамперед указуємо, які саме теми розробляються в літературі того чи іншого періоду.

Звичайно кожний історичний період висуває на перший план ряд тем, які приваблюють до себе багатьох письменників. На найактуальніші з них з'являється багато творів, які, проте, один одного не повторюють; дійсність різноманітна, багатогранна, і різні письменники спиняють свою увагу на різних фактах, явищах, по-своєму підходять до них. Наприклад, події громадянської війни відображено в творах О. Толстого, М. Шолохова, О. Фадєєва, І. Корнійчука, В. Сосюри, П. Тичини та ін. Названі й інші письменники розкривають цю тему на різних життєвих фактах і подіях, підходять до неї з різних сторін, вносять до неї свої думки, почуття — й переживання.

 

Розгляд теми художнього твору є необхідним моментом в його аналізі. Щоб установити, як у творі змальовано дійсність — повнокровно чи схематично, вірно невірно, в характерних рисах чи у випадкових проявах і т. д.,— треба насамперед визначити, яке коло життєвих явищ змальовано, які проблеми поставлено. Визначаючи тему твору, ми встановлюємо, з сукупністю яких явищ життя зв'язаний даний твір і по відношенню до яких явищ його потрібно вивчати. При цьому ми насамперед спиняємось на питанні про актуальність теми, про її суспільне значення в зв'язку з епохою, в яку був написаний твір. Звичайно актуальними є твори, написані на теми сучасності. Читачів насамперед цікавлять і хвилюють ті твори, в яких відображено їх епоху. Вимога сучасної теми є одна з основних, яку ставить суспільство і критика до письменників

Це, проте, не означає відмови від тем минулого, зокрема від зображення важливих історичних подій і діячів. Видатні митці вміють бути сучасними й тоді, коли пишуть про минуле: вони спиняють свою увагу на таких явищах і подіях минулого, які становлять великий інтерес і для багатьох наступних поколінь, вони підносять при цьому такі питання і такі погляди на історичне минуле, які важливі для сучасників („Гайдамаки” Шевченка, „Захар Беркут” Франка, „Данило Галицький” Бажана.). Визначні художні твори відображають такі події і явища дійсності, які мають важливе значення в житті народу.

 

Письменник не тільки відображає життя, а й пояснює його і дає оцінку змальованим явищам. Розкрити ідейний зміст твору — значить показати, яке розуміння певних явищ і сторін життя дається в ньому і як письменник оцінює зображене.

Не можна забувати, що в художньому творі дано лише те, що письменник вважає важливим, істотним у зображених явищах життя, те, в чому розкривається розуміння ним певних сторін дійсності. Коли письменник накреслює коло явищ для змалювання в творі, він виходить з тих чи інших позицій. В його свідомості зароджуються ідейні проблеми, які мають бути розв'язані в творі.

 

Лекція № 6.

Тема: ЛІТЕРАТУРНИЙ ОБРАЗ

Зміст:

1. Поняття „образ”, „характер”, „тип”.
2. Проблема типовості в художній літературі.
3. Засоби творення образів. Прийоми типізації.
4. Художній образ як втілення ідеї.

 

Аналіз образів — центральне питання вивчення творів літератури. Образом називають конкретно-чуттєве художнє змалювання людської особи (образи-персонажі), предмета (образи-речі), явища природи (образи-пейзажі). На відміну від науки, яка відображає дійсність у формі законів, логічних понять, мистецтво становить відображення життя в конкретно-чуттєвій формі, у формі художніх образів, картин людського життя, картин природи.

Проте не всяке конкретне відображення дійсності є художнім образом. Наприклад, звичайна фотографія людини чи предмета — теж конкретне відображення дійсності, але це не художній образ. Фотографія — це копія окремого явища, вона не становить узагальнення, не розкриває ніяких закономірностей і не є твором мистецтва. Навіть більше, не всяке зображення загального становить твір мистецтва. Наприклад, у підручнику анатомії знаходимо малюнок людини. Цей малюнок є зображенням загального, як, скажімо, і портрет людини на вивісці в перукарні чи зображення фруктів, овочів на вивісці в продуктовій крамниці, але ці зображення не можна назвати творами мистецтва. А ось картину митця, на якій змальовано натюрморт, ті самі фрукти й овочі, вважаємо твором мистецтва. Чому? Малюнок у підручнику, на вивісці становить собою ілюстрацію, а натюрморт дає образ, художнє зображення дійсності з певних естетичних позицій. Неодмінними ознаками художнього образу є: а) те, що він дає художнє пізнання життя, і б) те, що він справляє емоційний вплив на людей.

Оскільки література — це людинознавство, найбільше місце в творах літератури займають образи людей (образи-персонажі). Художні образи людей в літературному творі розкриваються в життєвих ситуаціях і картинах, у дії. В літературному творі постає перед нами кусок життя, але не будь-який, не випадковий, а творчо осмислений. У ньому письменний відбив певні істотні сторони життя, певні важливі його закономірності. Це й є творче відображення дійсності.

Творче відображення дійсності становлять і змальовані в художніх творах пейзажі і картини обстановки, в якій відбувається дія. Згадаймо для прикладу пейзаж, яким закінчується перша частина повісті «Fata morgana» М. Коцюбинського:

Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темнії ночі» і т. д.

Опис осінньої негоди дано в загальних рисах без докладної деталізації. Тут вказано лише ті ознаки явища, які зв'язані з дальшим описом повернення додому заробітчан, похилених, мокрих, нещасних, і з настроєм Андрія й Маланки. І ті, й другі охоплені сумом, безнадією, не бачать просвітку в майбутньому. Творче змалювання письменником картини осені полягає у виділенні тих рис, які відповідають людським настроям і переживанням, і у відтворенні відповідно до цих настроїв.

Те саме можна сказати і про змалювання речей, деталей у художніх творах. Великий реаліст Бальзак так охарактеризував суть творчого відображення деталей: „Завдання мистецтва не в тому, щоб копіювати природу, а – щоб її виражати... Інакше скульптор виконав би свою роботу, знявши гіпсову форму з жінки. Що ж! Спробуй, зніми гіпсову форму з руки своєї коханої і поклади її перед собою, - ти побачиш жахливий труп без найменшої подібності, і тобі доведеться шукати різець і митця, які, не даючи точної копії, передадуть рух життя. Нам потрібно схоплювати розум, смисл, образ речей і істот».

Отже, літературний образ — це творче відображення дійсності, в якому є художнє узагальнення.

Художнє узагальнення відмінне від наукового, воно має свою специфіку. Наукове узагальнення полягає у виведенні понять, у відкиданні окремих особливостей або конкретних ознак. Наприклад, історик, вивчаючи Коліївщину, приходить до висновку, що основною рушійною силою цього повстання було бідняцьке селянство. Це є загальний логічний, науковий висновок. Шевченко ж в поемі „Гайдамаки”, описуючи Коліївщину як митець, дає конкретно-чуттєві образи учасників повстання, малює картини його. Центральним образом поеми він виводить наймита Ярему, особу не історичну, месника за кривди, особисті й людські. Поет показує, як виросла ненависть Яреми до панів, непримиренність у боротьбі і заперечує погляди польських шляхетських письменників, які змальовували гайдамаків розбійниками, грабіжниками. Цей герой у Шевченка — втілення народного гніву проти гнобителів; він мстить за кривду, яку йому заподіяли пани, і за кривди, яких вони завдали іншим. Багато уваги приділено в поемі змалюванню мас, характеристиці Коліївщини як масового народного руху. У зв'язках з масами зображено й історичних осіб, керівників повстання Залізняка й Гонту. Читаючи поему «Гайдамаки», ми бачимо, що провідну роль у повстанні відігравало найбідніше, найбільш гноблене селянство, - про це нам говорить образ Яреми, але говорить живою картиною історії свого життя.

Отже, письменник на відміну від ученого дає узагальнення явищ дійсності, не відкидаючи певних конкретних їх ознак, а в конкретно-чуттєвій формі окремої події, явища, образу. Змальовані письменником катини дійсності, художній образ розраховані на чуттєве сприймання, від якого вже читач має прийти до певного загального висновку.

Образ у художньому творі змальовується багатог ставлення до інших людей, до життя. На підставі їх можна зробити висновок про поведінку людини не тільки в тих життєвих обставинах, в яких вона виступає в творі, а і в інших.

Образ художнього твору ширший за характер. Образ включає ряд рис, які стосуються не тільки характеру. Візьмімо образ Давида Мотузки з роману «Бур'ян» Головка. Характер Давида Мотузки включає риси, які визначають його поведінку: любов до батьківщини, непримиренність у боротьбі з ворогами, прямоту, чесність, сильну волю, принциповість і т. п. А образ включає й риси зовнішності (смуглявий, з темними очима і т. д.), які не визначають його поведінки. Образ дає людину не тільки в істотних її рисах.

Найголовнішим в образах те, що за їх допомогою письменник розкриває ті чи-інші закономірності життя. Це розкриття життєвих закономірностей найповніше виявляється в типових образах. Що ж таке тип? Тип — це образ, який становить собою узагальнення. В образі однієї людини, в індивідуальному характері письменник дає узагальнення рис, характерних для певної групи людей. Створені письменником типові образи показують глибину проникнення його в життя. Саме в типових образах найбільшою мірою виявляється сила художніх узагальнень.

Поняття типового введено в літературу і літературознавство вже давно. Теоретично питання типовості вже розробляв Бєлінський. Він, наприклад, зазначав: «У типі виявляється торжество органічного злиття двох крайностей—загального й окремого. Типова особа є представником цілого роду осіб, загальним іменем багатьох предметів, що виражається, проте, власним ім'ям».

Розглядаючи повість Квітки «Маруся» в зіставленні з повістями Гоголя, зокрема з повістю «Ніс», Бєлінський підкреслював, що герой останньої майор Ковальов—це, власне, майори Ковальови, це ціла група відповідних людей; на підставі цього образу можна судити про життя багатьох інших подібних людей. Отже, давно наука спостерегла, що типовий образ становить таке художнє узагальнення, яке дає можливість пізнати життя певної групи людей. У типовому образі спостерігається єдність загального й поодинокого, окремого.

Не менш важливим є питання про типовість тих персонажів, у поведінці й долі яких є щось надзвичайне, що в житті трапляється не часто. Такими, наприклад, є образи Павла Корчагіна («Як гартувалась сталь» М. Островського), Мересьєва («Повість про справжню людину» Б. Полевого). Деякі критики заперечували типовість подібних образів; це, мовляв, виняткові характери, наділені рисами, не властивими масам; у них, мовляв, не відбивається правда життя мас. Таке протиставлення цих героїв масам не можна вважати правомірним. У цих образах втілені кращі властивості народу; їх героїзм має коріння в житті мас. Надзвичайні вчинки цих героїв зумовлені високими моральними рисами мас, характерними рисами народу.

 

Лекція № 7-8.