Тема 6. Естетичне сприйняття художнього твору.

Семінарське заняття 6.

Питання для обговорення:

1. Художнє сприйняття – завершальна ланка художньої комунікації.

2. Предмет художнього сприйняття. Механізми художнього сприйняття.

3. Закони художнього сприйняття.

Основні поняття: художня комунікація, художнє сприйняття, герменевтика.

 

Методичні поради

У першому питанні необхідно розкрити характер естетичного сприйняття художнього твору (художнього сприйняття), який визначається не тільки художнім текстом, але й особливостями реципієнта. Твір у цьому смислі не є рівним собі, його смисл історично змінний завдяки „діалогу” текста й читача, глядача, слухача.

У другому питанні потрібно, перш за усе, визначити предмет сприйняття, яким є художній твір. Показати, що, з одного боку, в ньому міститься стійка програма ціннісних орієнтацій і смислу, а з іншого – він є відкритою для співтворчості системою. Необхідно охарактеризувати механізми художнього сприйняття: „перенесення” реципієнтом образів твору на власне життя, синестезію, асоціативність, рецептивну установку тощо.

Третє питання передбачає відповідь на запитання про закономірності повноцінного художнього сприйняття: подолання умовності твору, порівняння художнього з реальним, впізнавання реальності в умовном.

 

Питання для самостійного опрацювання

1. Діалогічність сприйняття.

2. Художнє сприйняття як співтворчість.

3. Насолода мистецтвом як результат подолання його умовності.

4. Герменевтика як теорія розуміння та інтерпретації художнього тексту.

Тести, завдання та вправи

1. В якому вислові йдеться про естетичну оцінку художнього твору:

а) твір цікавий, але дуже складний;

б) у творі розкриваються важливі проблеми життя;

в) це найкращій твір художника;

г) твору не вистачає оригінальності та довершеності форми?

 

2. Чи правильно, що процес естетичного сприйняття художнього твору:

а) передбачає повну й адекватну „розшифровку” читачем, глядачем або слухачем задуму митця;

б) обумовлене досвідом та естетичним смаком читача, глядача, слухача;

в) є духовним привласненням сенсу твору реципієнтом;

г) передбачає співтворчість;

 

3. Чи правильно, що процес естетичного сприйняття художнього твору:

а) зводиться до відтворення твору у свідомості реципієнта;

б) не потребує ніякої попередньої підготовки;

в) є цілеспрямованим і цілісним проникненням у смисл твору;

г) обумовлений загальнокультурним потенціалом реципієнта?

 

4. Відповісти на проблемні запитання:

 

· У чому полягає діалогічність художнього сприйняття?

· Чому художнє сприйняття визначають як співтворчість?

· Яка природа насолоди мистецтвом як результату подолання його умовності?

 

 

Основна література:

1. Борев Ю. Эстетика. – М.: Русь-Олимп:АСТ: Астрель, 2005. – С.754-798.

2. Бунель Н.Ф. Художественное восприятие. – М., 1989.

3. Выготский Л.С. Психология искусства. – Минск: “Современное слово”, 1998.

4. Лановенко О.П. Художественное восприятие: опит построения общетеоретической модели. – К., 1987.

5. Лешин И.С. Как воспринимается произведение искусства. – М., 1983.

6. Машонин С.В. Эстетическое восприятие: вопросы методологии и критики. – М., 1985.

 

Додаткова література:

1. Лутаєнко В.С. Естетика мистецтва як фактор формування творчого мислення // Етика, естетика і теорія культури. – К., 1992. – Вип.. 36.

2. Поменська В.І. Проблеми митця в естетичній спадщині 20-х років. // Етика, естетика і теорія культури. – К., 1992. – Вип.. 35.

 

 

Тема 7. Педагогічна естетика

 

Семінарське заняття 7.

Питання для обговорення:

1. Естетичне і художнє виховання – предмет педагогічної естетики.

2. Формування естетичної культури особистості як мета естетичного виховання. Закономірності процесу естетичного виховання.

3. Засоби естетичного виховання. Виховання засобами мистецтва.

 

Основні поняття: естетичний розвиток, естетична культура, естетичне виховання, художнє виховання, виховання засобами мистецтва.

 

Методичні поради

У першому й другому питаннях потрібно визначити педагогічну естетику як філософську теорію естетичного виховання. Естетика органічно включає в себе проблеми цілеспрямованого естетичного розвитку особистості, тому що вважає останній таким, що не дається від народження, а формується в людини в ході її соціалізацїї та інкультурацїї. Естетичне виховання в найбільш широкому філософському смислі передбачає якісні зміни рівня естетичної культури об’єкта виховання, яким може бути як окрема особистість, соціальна група, так і суспільство в цілому. Як таке воно є найбільш оптимальною формою освоєння навичок створення й сприйняття краси, передачи естетичного досвіду індивіду за допомогою цілеспрямованої діяльності суспільства. Слід критично поставитись до ототожнення естетичного виховання з художнім. Художне виховання є частиною естетичного та має свої специфічні риси. Естетичне виховання є цілеспрямованим формуванням смаку і установки на певний рівень практичної діяльності, тобто одним з напрямів "виховання почуттів", тоді як художнє виховання не зводить­ся до формування художнього смаку (хоча і цей процес своєрідний), але включає й відповідну освіту, й спеціалізоване навчання.

У третьому й четвертому питанні потрібно розкрити певні закономірності естетичного виховання: системність, цілеспрямованість, активно-творчий характер і т.і. Варто, зокрема, підкреслити, що оскільки естетичне відношення универ­сальне, не існує якої-небудь спеціальної "естетичної технології", якій можна було б навчити, а оскільки воно є формою позапонятійного переживання реальності, немає ніяких "естетичних знань", які можна було б пере­давать учням на відповідних уроках. Естетичне відношенння зі світом — саме зі світом, незалежно від конкретної форми його буття — природної, соціальної, людської, культурно-наочної, — поширює свою дію на всі чуттєво сприймані наочні реалії. Тому естетичне виховання має бути стороною, гранню, аспек­том всіх форм спілкування з дітьми, учнями, молодими людьми – спілкування з ними їх батьків і більш з естетично розвинених друзів, вчителів і наставників, письменників і художників. Суть естетичного виховання полягає в тому, щоб показати, як спільні закони краси, величі, трагізму, комізму конкретно виявляються в даній області буття, в даній сфері челове­ческой діяльності, в даному виді мистецтва, — бо кожна естетична цінність залишається сама собою у всіх її модифи­кациях, але в реальному своєму існуванні вона індивідуально своєрідна, унікальна. Це означає, що засобами естетичного виховання є й праця, й природа, й мистецтво, й побут, й спілкування тощо.

 

Питання для самостійного опрацювання

 

1. Методологічні принципи естетичного виховання.

2. Поняття і структура естетичної культури особистості.

3. Художня культура особистості і суспільства.

4. Виховання засобами мистецтва.

5. Естетичне виховання на уроках з основ наук.

6. Природа і естетичне виховання.

7. Естетика поведінки.

8. Естетика побуту.

 

 

Тести, завдання та вправи

1. Чи правильно, що:

а) естетичне виховання зводится до залучення особи до художньої творчості;

б) мета естетичного виховання - формування естетичної культури особи;

в) мета естетичного виховання - сформувати здатність адекватно сприймати оточуючий світ;

г) мета естетичного виховання - озброїти людину естетичними знаннями;

д) естетичне виховання має на меті формування здатності діяти доцільно?

 

2. Чи правильно, що особливості виховної функції мистецтва полягають:

а) у здатності одночасно формувати лад думок і почуттів людини;

б) у прямому дидактичному впливі;

в) у можливості розширювати й поглиблювати життєвий досвід людини;

г) у підготовці з людини фахівця?

3. Чи правильно, що особливості виховної функції мистецтва полягають:

а) у здатності активізувати самостійні оцінки глядача, читача, слухача в процесі сприйняття художнього твору;

б) у прямому дидактичному впливі;

в) у можливості розширювати й поглиблювати життєвий досвід людини;

г) у передачі для обов’язкового наслідування норм поведінки, політичних поглядів, наукових знань?

Основна література:

1. Гоголев Л. Беседы об эстетике поведения. – К., 1990.

2. Гридова І.О. Художня культура як засіб гуманізації особистості // Проблеми філософії. – К., 1991. – Вип.. 87. – С. 98 – 104.

3. Демина Л.М. По законам красоты. – М.. 1990.

4. Искусство и школа. – М., 1981.

5. Киркегор Г.С. Гармоническое развитие в человеческой личности эстетических и этических начал. //Киркего С. Наслаждение и долг. – К., 1991. – С. 225 – 422.

6. Кулаев Ю.В. Эстетическое воспитание и пути преемственности. – М., 1981.

7. Неменский В.М. Мудрость красоты. – М., 1981.

8. Петров Ю.В. Виховання творчістю. Культурно – естетичні аспекти розвитку особи. – К., 1986.

9. Художественная культура и эстетическое развитие личности. – К., 1989.

Додаткова література:

1. Вальтер Г.М. Художня потреба і самореалізація особистості // Етика, естетика і теорія культури. – Вип.. 37. – С. 39 – 45.

2. Говорун Д.И. Гедонистическая природа чувственного процесса // Говорун Д.И. Творческое воображение и эстетические чувства. – К., 1990.

3. Крутоус В.П. Пути к прекрасному. – М., 1989.

4. Федь А.М. Эстетическое воспитание по основам наук. – К., 1989.

5. Федь А.М. Эстетика поведения и быта школьников. – К., 1981.