Композиція художнього твору як системна єдність

Тема україни у шевченка

Прекрасна, неповторна, мальовнича природа України постає в багатьох творах поета. Його поезії ніжні, ліричні, дуже близькі до усної народної творчості. Краса української природи, не в'януча, невмируща, завжди була з поетом і тоді, коли він був далеко від батьківщини. Перебуваючи на чужині, в далекому засланні, згадує поет матінку-Україну. І перед очима його стають і могутній Дніпро-Славутич, що стрімить свої хвилі до Чорного моря, й червона калина - окраса землі нашої, широкі зелені лани й білі вишневі садки.

Образ України у творчій спадщині Кобзаря своєрідний і багатогранний.

Тарас Шевченко одним із перших вводить в українську поезію образ України, як обєкт глибокого ліричного переживання.

Цикл "В казематі" являє собою ніби увертюру до всієї творчості Т. Шевченка років заслання. Головним мотивом циклу "В казематі" є заклик бути вірним народові, Україні, завжди памятати про свою вітчизну. Цей мотив яскраво зазвучав у поетичному вступі до циклу:

"Любітеся, брати мої, Украйну любіте І за неї, безталанну Господа моліте. "

Автор виступає як палкий патріот, для якого доля рідного краю становить основний сенс життя:

"Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені. "

Кожен вірш Шевченка "кричить" про Україну.

Кожен його витвір закликає до боротьби. Кожне слово так ніжно оспівує красу нашої неньки - України. Поезія була для Шевченка тими ліками, якими він намагався угамувати тугу за рідним краєм, творячи в своїй поетичній уяві дорогий йому образ України, її сіл, її зелених ланів, степів з могилами, її народу. Нині Україна самостверджується для себе і для світу під знаком Шевченка, під знаком Шевченка наш народ повертає собі національну самосвідомість і гідність. А Шевченків ідеал - Україна великої сімї, "вольної, нової". Україна без зла. Не було в ньому ні краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів, і Україну він любив, за Україну стояв, за Україну себе віддав не тому, що хотів би її підняти над іншими народами, а тому, що хотів бачити її рівною з іншими в сімї світовій.

Композиція художнього твору як системна єдність

Компонування художнього твору розглядав ще Аристотель, наголошуючи, що досконалістьйого забезпечується вмотивованим відбором і поєднанням окремих епізодів у художню цілісність, яка становить гармонію. Як синоніми можуть вживатися терміни «композиція», «архітектоніка» і «структура». До композиції належить і градаційна структура кожної частини

Композиція художнього твору — побудова твору, доцільне поєднання всіх його складових у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного світу, задумом письменника, нормами обраного жанру. Виявом повної завершеності, цілісності оформленого змісту виступає композиція твору. Композиція - не тільки впорядкованість форми, але, перш за все - впорядкованість змісту.

Композиція виражає взаємозв’язок, взаємодію персонажів, сцен, епізодів, розділів, способів зображення і компонування художнього твору (розповідь, опис, портрет, пейзаж, інтер’єр, монолог, діалог, полілог, репліка, ремарка) і кутів зору суб’єктів твору (автора, оповідача, персонажів). Композиція забезпечує відповідність структу. ри художнього твору задумові письменника.

Композиційні особливості, набуваючи статичності, можуть означувати жанрово-композиційні елементи літературного тексту як певної єдності, що становить його структуру.

Композиційні прийоми (повтори і варіації, мотив, деталізація та узагальнення, суб’єктна організація або «точка зору», зі- і протиставлення, часова організація тексту, монтаж) взаємопов’язані. Незважаючи на різноманіття засобів, на яких вони базуються, їх основна функція – увиразнити певні аспекти твору, наголосити на значимості окремих його компонентів. Через прийоми компонування і взаємодію зі змістовими чинниками композиція літературного твору впливає на його сприйняття та інтерпретацію, скеровує реакцію та естетичні смаки читача.

Художній твір як авторське єдність все цілком може бути названо текстом і осмислюється як текст. Хоча він може бути далеко не однорідним за способом висловлювання, за елементами, прийомам організації, він проте являє собою монолітну єдність, здійснене як рухома думку автора.

Художній текст відрізняється від інших видів тексту насамперед тим, що має естетичний зміст, несе естетичну інформацію. Художній текст містить емоційний заряд, який має вплив на читачів.

Взаєморозташування, взаємодія контексту, змісту, компоненту тексту утворює композиційну єдність, цілісність твору в його складових.

Художня цілісність - органічну єдність, взаємопроникнення, взаємодія всіх змістовно-формальних елементів твору. Умовно, для зручності осмислення творів, можна виділити рівні змісту і форми. Але це не означатиме, що у творі вони існують самі по собі. Жоден рівень, як і елемент, неможливий поза системою.

До рівням вмісту відносяться: тема, ідея, проблема, фабула, образи твору. Від цих понять утворюється широке коло похідних:

Тема - тематика, тематичне єдність, тематична змістовність, тематичне своєрідність, різноманіття і т. д.

Ідея - ідейність, ідейний зміст, ідейна своєрідність, ідейна єдність і т.д.

Проблема - проблематика, проблемність, проблемний зміст, єдність і т. д.

 

Тематичні константи творчості Г.Косинки

Новела (італ.novella— новина, від лат. novellus — новітній) — малий епічний жанр художньої літератури, іноді новелу ототожнюють з оповіданням. Новелістика Косинки має автобіографічне підґрунтя.

Ідейно-стильові особливості новел формувалися під впливом традицій модерної української новели межі XIX—XX ст. Косинці боліли рани бідного окраденого селянства «На буряки», і месницькі дії заблуканого «бандита-дезертира» і кров переконаного партійця «Десять», «Темна ніч», і дрімуча безпросвітність декласованих спекулянтів і «вічних» міщан «Місячний сміх», «Троєкутний бій». Погляд новеліста охоплює не просто проблеми злиднів та горя, експлуатації чи формування політичних орієнтацій, а всю складність стосунків між людьми будь-яких прошарків і будь-яких ідейних переконань.

Тема непростої пореволюцїйної дійсністі. Найбільшими здобутками новеліста нині визнані твори «Заквітчаний сон»(1923 p.), «Фавст»(1923 p.), «В житах» (1925 p.), «Мати» (1925 p.), «Політика» (1926 p.), «Серце» (1931 p.), «Гармонія» (1933 p.), у яких він, прагнучи актуалізувати загальнолюдські цінності — добро, мораль, справедливість, показав радощі, болі та прагнення українського народу.Своєрідним синтезом художніх роздумів Косинки про драматичні випробування людини й народу в пореволюційну добу можна вважати два його твори — «Фавст» (1923) і «Гармонія» (1933)

Про страшні, криваві події Громадянської війни оповідається у новелах «Темна ніч», «Мати» «Десять», «Місячний сміх» (зі збірки «На золотих богів»).«Мати» — один із вершинних здобутків усієї української прози, твір глибоко символічного звучання. Основна думка таких зрілих речей Косинки, як "В житах", "Політика", "Мати", — це ствердження недосконалості, трагічної дисгармонійності світобудови. Григорій Косинка бачить світ недосконалим і часто жорстоким («Серце»), але водночас прекрасним і неповторним кожної миті («Місячний сміх», «В житах», «Заквітчаний сон»).

Григорій Косинка писав тільки про те, що сам добре знав, пережив, перепустив крізь своє серце, в усій творчості можна виділити декілька тем. Пореволюційна доба зі своїми проблемами й селянин, який живе вірою у світле майбутнє — це те, на чому Косинка загострює свої шукання відповідей на питання про сенс життя та долю своїх літературних героїв. Правда життя, правда характеру селянина — стрижнева ознака доробку Григорія Косинки.

Тема україни у шевченка

Прекрасна, неповторна, мальовнича природа України постає в багатьох творах поета. Його поезії ніжні, ліричні, дуже близькі до усної народної творчості. Краса української природи, не в'януча, невмируща, завжди була з поетом і тоді, коли він був далеко від батьківщини. Перебуваючи на чужині, в далекому засланні, згадує поет матінку-Україну. І перед очима його стають і могутній Дніпро-Славутич, що стрімить свої хвилі до Чорного моря, й червона калина - окраса землі нашої, широкі зелені лани й білі вишневі садки.

Образ України у творчій спадщині Кобзаря своєрідний і багатогранний.

Тарас Шевченко одним із перших вводить в українську поезію образ України, як обєкт глибокого ліричного переживання.

Цикл "В казематі" являє собою ніби увертюру до всієї творчості Т. Шевченка років заслання. Головним мотивом циклу "В казематі" є заклик бути вірним народові, Україні, завжди памятати про свою вітчизну. Цей мотив яскраво зазвучав у поетичному вступі до циклу:

"Любітеся, брати мої, Украйну любіте І за неї, безталанну Господа моліте. "

Автор виступає як палкий патріот, для якого доля рідного краю становить основний сенс життя:

"Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені. "

Кожен вірш Шевченка "кричить" про Україну.

Кожен його витвір закликає до боротьби. Кожне слово так ніжно оспівує красу нашої неньки - України. Поезія була для Шевченка тими ліками, якими він намагався угамувати тугу за рідним краєм, творячи в своїй поетичній уяві дорогий йому образ України, її сіл, її зелених ланів, степів з могилами, її народу. Нині Україна самостверджується для себе і для світу під знаком Шевченка, під знаком Шевченка наш народ повертає собі національну самосвідомість і гідність. А Шевченків ідеал - Україна великої сімї, "вольної, нової". Україна без зла. Не було в ньому ні краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів, і Україну він любив, за Україну стояв, за Україну себе віддав не тому, що хотів би її підняти над іншими народами, а тому, що хотів бачити її рівною з іншими в сімї світовій.

Композиція художнього твору як системна єдність

Компонування художнього твору розглядав ще Аристотель, наголошуючи, що досконалістьйого забезпечується вмотивованим відбором і поєднанням окремих епізодів у художню цілісність, яка становить гармонію. Як синоніми можуть вживатися терміни «композиція», «архітектоніка» і «структура». До композиції належить і градаційна структура кожної частини

Композиція художнього твору — побудова твору, доцільне поєднання всіх його складових у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного світу, задумом письменника, нормами обраного жанру. Виявом повної завершеності, цілісності оформленого змісту виступає композиція твору. Композиція - не тільки впорядкованість форми, але, перш за все - впорядкованість змісту.

Композиція виражає взаємозв’язок, взаємодію персонажів, сцен, епізодів, розділів, способів зображення і компонування художнього твору (розповідь, опис, портрет, пейзаж, інтер’єр, монолог, діалог, полілог, репліка, ремарка) і кутів зору суб’єктів твору (автора, оповідача, персонажів). Композиція забезпечує відповідність структу. ри художнього твору задумові письменника.

Композиційні особливості, набуваючи статичності, можуть означувати жанрово-композиційні елементи літературного тексту як певної єдності, що становить його структуру.

Композиційні прийоми (повтори і варіації, мотив, деталізація та узагальнення, суб’єктна організація або «точка зору», зі- і протиставлення, часова організація тексту, монтаж) взаємопов’язані. Незважаючи на різноманіття засобів, на яких вони базуються, їх основна функція – увиразнити певні аспекти твору, наголосити на значимості окремих його компонентів. Через прийоми компонування і взаємодію зі змістовими чинниками композиція літературного твору впливає на його сприйняття та інтерпретацію, скеровує реакцію та естетичні смаки читача.

Художній твір як авторське єдність все цілком може бути названо текстом і осмислюється як текст. Хоча він може бути далеко не однорідним за способом висловлювання, за елементами, прийомам організації, він проте являє собою монолітну єдність, здійснене як рухома думку автора.

Художній текст відрізняється від інших видів тексту насамперед тим, що має естетичний зміст, несе естетичну інформацію. Художній текст містить емоційний заряд, який має вплив на читачів.

Взаєморозташування, взаємодія контексту, змісту, компоненту тексту утворює композиційну єдність, цілісність твору в його складових.

Художня цілісність - органічну єдність, взаємопроникнення, взаємодія всіх змістовно-формальних елементів твору. Умовно, для зручності осмислення творів, можна виділити рівні змісту і форми. Але це не означатиме, що у творі вони існують самі по собі. Жоден рівень, як і елемент, неможливий поза системою.

До рівням вмісту відносяться: тема, ідея, проблема, фабула, образи твору. Від цих понять утворюється широке коло похідних:

Тема - тематика, тематичне єдність, тематична змістовність, тематичне своєрідність, різноманіття і т. д.

Ідея - ідейність, ідейний зміст, ідейна своєрідність, ідейна єдність і т.д.

Проблема - проблематика, проблемність, проблемний зміст, єдність і т. д.