Художній світ творчості Л. Костенко



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Художній світ творчості Л. Костенко



Рання творчість поетеси не була поцінована належним чином, радянські критики у своїх статтях та рецензіях негативно відгукувалися про перші її збірки ( «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958)). І лише після виходу у світ третьої книжки – «Мандрівки серця» (1961) – вітчизняні літературознавці й письменники (Б. Антоненко-Давидович, В. Симоненко) та діаспорні (Ю. Лавріненко, Є. Маланюк) заговорили про ЛК як про справжнього поета. Після виходу наступних збірок – «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980) та роману у віршах «Маруся Чурай» (1979) – розпочався другий етап творчості поетеси.

Ґрунтовніше засвоєння творчості поетеси починається після виходу у світ її поетичних книг «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989). (третій період тв-сті) На сьогодні розпочався 4 період творчості ЛК: Поема «Берестечко» (2010), збірка «Гіацинтове сонце» (2010). 2010 р. вийшов перший роман ЛК — «Записки українського самашедшого».

Лейтмотивом усієї творчості Ліни Костенко є раціонально-духовний взаємозв’язок сутнісних домінант екзистенційного прояву націі – історії­ – слова, кожна з яких несе у собі високу відповідальність за істинність не лише власного значення і призначення. Уже в дебютній збірці ЛК «Проміння землі» були окреслені основні ліричні мотиви, яким поетеса залишилася вірною до сьогодні, - історія, кохання, традиція, поетичне слово.

Переважна більшість творів Ліни Костенко не має чітких жанрових ознак, тому дослідники відносять їх до загальної категорії під назвою «ліричний вірш» («Пекучий день… лісів солодка млява», «І не минає, не минає!», «Які щасливі очі у казок!», «Я хочу знати, любиш ти мене»).

На шляху до написання романів у віршах Ліна Костенко жанрово класифікує свої твори: поема-балада («Скіфська одіссея»), драматична поема, у якій поєднуються форми драми і ліро-епічної поеми («Дума про братів неазовських», «Сніг у Флоренції»), пастораль ( «Пастораль ХХ сторіччя»).

Усі ці жанрові форми як найважливіші етапи розвитку поезії Ліни Костенко є підступами до віршованого роману. «Маруся Чурай»: оновним об’єктом творчого осмислення автора у романі стає митець як громадянин свого часу, що становить концепцію твору й реалізує домінанту модернізму. Зокрема, у творенні образу головної героїні превалюють неоромантичні тенденції, Маруся Чурай – дівчина з вродженим геніальним мистецьким талантом. Вона має загострену здатність емоційно сприймати світ з його красою й потворністю, болями й радощами. Поетеса поглиблює традиційну тематику жанру, ввівши в контекст твору події історичної давнини (епоха визвольної боротьби українського народу), крізь які прочитуються сучасні, а то й, можна сказати, вічні, адже є завжди актуальними морально-етичні проблеми.

.«НАТУРФІЛОСОФСЬКА ПОЕЗІЯ» (мотив природи). В її натурфілософських поезіях простежуються основні філософські опозиції: людина – природа, життя – смерть, гармонія – дисгармонія, особистість – всезагальні закони буття, які набувають субстанційного значення. У цих поезіях ЛК переважають такі основні типи взаємин людського і природного світів, як діалог і коеволюція. Натурфілософські вірші («Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить», «Мене ізмалку люблять всі дерева…») позначені панекзистенційною єдністю двох світів: людського і природного. На поезіях ЛК відчутно позначилася й тютчевська філософська концепція («всё во мне и я во всем»), суть якої полягає в ототожненні людини з усім сущим у природі, і навіть більше – в повній розчиненості в ній.

У творчості ЛК наявні всі три парадигми взаємодії людини з природою (за А.Кутирьовим): споглядання, діяльність, спілкування. Спілкування з природою супроводжує людину на всіх стадіях її становлення як духовної істоти. У рівноправності двох світів, у гармонійності їхніх стосунків і почувань ЛК вбачає найвищу сутність людського буття. Відчужена від природи людина виявляється відчуженою і від самої себе.

.

Зустрічається у віршах і образ саду, що передає духовну енергетику, яка традиційно пов’язується з первісним міфологічним світоглядом, збереженим дотепер у глибинах етногенетичної пам’яті. Екзистенційна філософема саду уособлює простір гармонійності й довершеної цілісності буття. З цим образом на філософському рівні органічно пов’язується ідея вічного руху й оновлення, а також плинності людського буття. Сад постає просторовою межею між молодістю і старістю, між реальним й ірреальним, символізує чистоту й невинність дитячої душі. Образ осені: осінь природи – «осінь» людини. В архетипному образі осені втілено сутність людського життя, зокрема плинність часу і його непроминальність.

«ХРОНОСОФСЬКА ПОЕЗІЯ». Проблема часу переосмислена у творчості ЛК по-новаторському. Її хронософську поезію переважно витримано в двох метажанрах: філософському та феноменологічному. Для неї час змінний і незмінний, проминальний і вічний. Основною у хронософських поезіях є філософська опозиція мить і вічність. У художньо-філософському баченні Ліни Костенко час перетікає у вічність, а життя вміщується в одну мить. Людське ж існування завжди трагічне, тому що воно підкоряється часу як потоку, який веде його до завершення, скінченності. Життя-існування не виходить за межі часу (гайдеґґерівське устремління до постійного виходу за свої межі).

У хронософській поезії окреслюється часова тріада: «час (мить) – вічність – пам’ять». Час перетікає у вічність, а мить причетності до вічності забезпечує пам’ять. Пам’ять є символічним відтворенням минулого, його поверненням, відтворенням у теперішньому.

«НАЦІОСОФСЬКІ ТА ІСТОРІОСОФСЬКІ МОТИВИ» (мотив пам’яті). У творах ЛК стверджується, що історія набуває нового життя в сучасності, а індивід долучається через минуле до вічності. Важливим складником духовного життя нації є формування історичної свідомості. Тому екзистенційними, онтологічно важливими для ЛК є ідея спадкоємності в культурі та тема історичної пам’яті («В маєтку гетьмана Івана Сулими», «Куди йдемо?..», «Цавет танем!»).

Звертаючись до легендарних жіночих постатей Марусі Богуславки, Горислави-Рогніди, авторка досліджує дилему екзистенційного вибору, яку вони повинні вирішити в умовах фізичної й духовної несвободи. По-новаторському трактує Ліна Костенко образ Жанни д’Арк у вірші «Руан». Надаючи своїй героїні рис пасіонарного провідника, поетеса переконливо доводить, що орлеанська діва ціною власного життя звільняє морально убогий натовп від мракобісся, духовно вивищує його.

«ФІЛОСОФІЯ ЛЮБОВІ (мотив любові)». У багатьох віршах поетеси змальовано любов не фізичну, а духовну, трансцендентно нескінченну, сповнену містичних осяянь. Філософема любові часто розкривається в натурфілософській площині («Недумано, негадано…», «Ти пам’ятаєш, ти прийшов із пристані», «Біля білої вежі…»).

У художньому світі ЛК оприявнюються нові грані феномену любові. Коханню відведена роль Абсолюту, надії на духовне безсмертя («Божевілля моє, божемилля…», «Сади стояли в білому наливі»).

В любові-самотворенні, любові-цілісності й відбувається вихід за межі людського, поділеного на дві статі. У ній твориться вільне буття тих, хто любить, як особистісне життя, наджиття. Любов космічна саме й потрібна для світової гармонії. Однак вона вимагає величезної самовіддачі, аж до повного самозречення. Відтак дуже часто в поезії ЛК розгортається широкий емоційний спектр любові – від найвищої піднесеності до спокійніших, навіть пригасаючих станів.

У сфері інтимної лірики: 1) Спектр внутрішніх станів закоханої душі в комплексі творить жіночий ідеал. 2) Симбіоз язичництва і християнства коригує світопростір ліричної героїні від пристрасної, гарячої емоції до строгого самоконтролю й самообмеження. 3) Моральність поведінки закоханої особи виписана ЛК у руслі національної традиції, яка передбачає строгу етику взаємин у симбіозі із глибокою ніжністю, вірністю. 4) Естетизація почуття кохання межує із максималізмом в оцінці внутрішніх порухів і вчинків, як власних, так і свого обранця. 5) Еротичні мотиви означуються у поезії ЛК на рівні натяків, алюзій, тому інтимна енергія у слові має цнотливий характер.

«БІБЛІЙНІ АЛЮЗІЇ». У релігіософських поезіях Ліни Костенко відбувається осягнення людського і божественного, профанного (протилежність сакральному) та сакрального. Морально-етичні проблеми святості і гріха, добра і зла – невід’ємні складники sacrum’у, що дозволяє побачити справжню екзистенційну сутність людини, розкрити істину найглибших таїн священного.

Світ біблійних сюжетів та образів Ліна Костенко майстерно проектує на наше сьогодення, органічно поєднуючи два часові пласти – минуле й теперішнє. Відтак образи Ісуса Христа, Божої Матері, апостола Петра, Адама, Єви, Іоанна Предтечі, Давида, Якова, Пилата, Варави, Іуди, Гефсиманського саду, Голгофи під пером ЛК часто набувають історіософського звучання. БОГ у ЛК постає у двох іпостасях: творчій і руйнівній. Цю другу іпостась поетеса «заряджає» іронією, щедро наділяючи її людськими, переважно негативними, рисами («Райська елегія», «Сьоме небо»).

Біблійні мотиви часто екстраполюються тут на суспільно-політичну ситуацію. Біблійні алюзії в творчості поетеси набувають гострого морально-філософського звучання. Філософські узагальнення, гостре протиставлення святого і буденного, сакрального і профанного, святого і гріховного, конфлікт високого й земного в душі людини, трагізм вибору правильного шляху є основними в релігіософських віршах авторки («Балада про здоровий цинізм», «Був Ірод, і була Іродіада», «Перш, ніж півень запіє…»).

По-новаторському трактує Ліна Костенко образ Ісуса Христа. Син Божий виступає в її творчості послідовно демократичним, шляхетним, жертовним і всепрощаючим.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.253.192 (0.011 с.)