Поняття про естетичне освоєння дійсності та його форми.

Естетичне освоєння дійсності означає процес взаємодії людини з оточуючими предметами, їх пізнання та оцінку, а також на їх основі перетворення дійсності. Естетичне пізнання оточуючого світу здійснюється через наступні форми: сприйняття, переживань, почуттів, оцінки, смаку та ідеалу.

Естетичне сприйняття – це образ зовнішніх характеристик предметів та процесів матеріального світу, що безпосередньо діє на органи чуття. Необхідна умова – безпосередній контакт з реальними предметами та явищами. Факторами естетичного сприйняття є оточення, виховання,, освіта, життєвий досвід, історичний період, настрій та стан здоров’я людини.

Естетичне переживання – це здатність людини переживати одержані нею естетичні враження та і самі ці переживання є результатом естетичного сприйняття (радість, насолода та інші).

Естетичне почуття – це результат об’єднання естетичного сприйняття та переживань людини.

Естетична оцінка чогось відбувається одночасно з його сприйняттям, може бути позитивною або негативною. Естетична оцінка виявляє тип ставлення людини до дійсності, яке за своїми характеристиками є ціннісним, оціночним, особистим, індивідуальним, почуттєвим і викликає в об’єкта духовні почуття, які включають в себе захоплення або засудження, радість або співчуття, жалість або страх. Тобто емоційне ставлення до того, що викликає ці почуття.

Естетичний смак – здатність людини емоційно оцінювати різні естетичні властивості, гармонійно поєднувати судження та переживання. Залежить від рівня освіти та виховання людини.

Естетичний ідеал – це уява про конкретно – чуттєве сприйняття прекрасного в природі, суспільстві, людині, що сприймається як мета.

Естетична цінність – відповідність окремого предмета або предметного середовища естетичним уявленням людей; об’єктивною основою є прогресивність їх функціонально – технічного і конструктивно – технологічного рішення.

Наступним етапом є вивчення і усвідомлення зв’язку естетики, технічної естетики і естетики товарів та дизайн і вивчення її мети, предмету та основних завдань.

На сучасному етапі важливим об’єктом інтересу естетичної науки стали і такі види естетичної діяльності, які виходять за рамки художньої творчості і охоплюють проблеми технічної естетики, направленої на формування і впорядкування предметно – просторового оточення та естетичне виховання людини.

„Технічна естетика” – наукова дисципліна, що вивчає соціально – культурні, технічні та естетичні проблеми формування предметного середовища, яке створюється для життя і діяльності людини засобами промислового виробництва; складає теоретичну основу дизайну і вивчає його суспільну природу та закономірності розвитку, принципи та методи художнього конструювання, проблеми дизайнерської майстерності.

Багатогранність естетичної діяльності, яка пов’язана з вирішенням проблем технічної естетики призвела до формування окремої науки, якою є „Естетика товарів та дизайн”. Це наука, що визначає місце естетичних властивостей серед інших споживних властивостей товарів, встановлює і формує принципи їх естетичної оцінки.

Важливими завданнями «Естетики товарів та дизайн» є виявлення та дослідження факторів формоутворення виробів, їх естетичної цінності у зв’язку із зміною характеру потреб, появою нових матеріалів, новітніх технологій та необхідністю досягнення високого рівня їх конкурентоспроможності.

Категорії естетики

Категоріями естетики називають найбільш загальні поняття естетики, що відображають естетичне відношення людини до дійсності. Категорії естетики поділяються на загальні і спеціальні. До найбільш загальних категорій, що охоплюють усі, або майже всі сфери естетично – художнього, є такі, як естетичний ідеал, прекрасне і потворне, піднесене і низьке, трагічне і комічне, гармонійне і хаотичне естетичний смак, естетична потреба, естетичне судження, естетичне почуття, естетичне сприйняття, естетичне переживання.

До спеціальних категорій відносяться: вишукане, елегантне, монументальне, граціозне. Інша група категорій естетики стосується художньої творчості і застосовується в сфері мистецтва: художній образ, художня типізація, художня ідеалізація, художня майстерність, художній талант, художній твір, художній смак, художня мова.

Розглянемо окремі найбільш загальні категорії естетики такі, як: естетичний ідеал, прекрасне і потворне, піднесене і низьке, трагічне і комічне, гармонійне і хаотичне, естетична потреба, естетичне і художнє, естетичний смак, художній смак, художня типізація, художня ідеалізація, художній твір, художня майстерність.

У всезагальній боротьбі, яка відбувається в сучасному світі, багато що залежить і від того, якими естетично-художніми цінностями керуються люди і як вони розуміють те, що має назву „прекрасного", „піднесено­го", „трагічного", „комічного", „потворного", „низького" тощо, тобто того, що охоплює поняття „естетичний ідеал".

Естетичний ідеал

Ідеал (від грецького — ідея) — взірець, норма, ідеальний образ, що визначає спосіб і характер поведінки людини або певної людської спільноти, орієнтує на краще і стимулює до творчості, формує відчуття свободи, впевненості і оптимізму. В ідеалі відображена і досягнута досконалість, і проекція роз­витку в майбутньому, і довершене сучасне, і бажане гармоній­не. У цій своїй іпостасі ідеал виступає у всіх сферах суспільного життя: соціальній, політичній, моральній, естетичній. Соціаль­ний, політичний, моральний, естетичний ідеали у своїй нероз­ривній єдності складають суспільний ідеал, цілісну, динамічну, саморегулюючу систему, в якій кожний із них виконує тільки властиву йому функцію, знаходиться в особливій кореляції з цілим і його окремими частинами.

Естетичний ідеал — головна естетична цінність, на яку орієн­туються всі, хто має стосунок до естетично-художнього освоє­ння дійсності, взірець за яким звіряється все освоєне і вироб­лене, норма, за якою визначається вплив його продуктів на жит­тєдіяльність людини.

Отже, естетичний ідеал має властивість загального і цілісно­го, і не може бути зведений до будь-якого одного із своїх ком­понентів. Тим часом із часів Гегеля, спостерігається тенденція трактувати естетичний ідеал як образ належної краси, взірець «естетичної досконалості». „Естетичний ідеал — це уявлення лю­дей про прекрасне в тому житті, про яке вони мріють і за яке борються, це — думка про ту красу, яку вони хочуть бачити здійсненою в суспільному устрої, у сім'ї, в любові і товаристві, в мистецтві.

Естетичний ідеал не може розходитися за своїм основним змістом з іншими суспільними ідеалами, разом із якими він цілісно відображає дійсність і слугує людству найвищою цінністю і нормою. І якщо в тому чи іншому суспільстві з'явля­ються результати естетично-художньої діяльності, які оціню­ються як прекрасні або потворні, то це свідчить про складність і суперечливість суспільного життя, про неоднорідність суспіль­ства, про розбіжність у розумінні цінностей і уявлень про ідеа­ли.

Як немає „суспільства взагалі" і „людини взагалі", так немає й „ідеала взагалі": він завжди має конкретно-історичний зміст. Кожне суспільство, кожна епоха, клас, етнос мають свої ідеа­ли, в яких є як загальнолюдське, так і специфічне, що дає уяв­лення як про загальні тенденції суспільного життя і життєді­яльності людини, так і про окремі прояви, про носіїв ідеалів та їхніх поборників. Боротьба соціальних сил за свої ідеали та їх реалізацію охоплює всі сфери суспільного життя і становить головний зміст історичної епохи.­

Прекрасне

Прекрасному, з-поміж інших естетичних категорій, надається особливої уваги, воно очолює список естетичних ціннос­тей. Як аксіома приймається положення, що прекрасне є головна естетична цінність, показник духовності і гуманності, досконалості і сво­боди, головне поняття естетики як науки141. Раніше естетику взагалі називали наукою про прекрасне, інколи її називають так і тепер. Прекрасним для людини в природі, в суспільстві і в самій собі, є все те, в чому вона знаходить досконале і життєстверджуюче, бажане і гармонійне, безкорисливе і облагороджувальне. Тому прекрасне є таким само важливим і необхід­ним для людини, як благо, добро і щастя, воля і творчість.

Прекрасне - особливий вимір людини, пов'язаний з її самореалізацією і самоутвердженням в своїх родових якостях, у цілісному функціонуванні, вільному виявленні своїх потенці­алів і сил. Як і без щастя, гак і без прекрасного доля людини позбавляється сенсу, а життя — перспективи. Прагнучи до пре­красного, людина має важливі ціннісні орієнтири і проявляє активність, долає перешкоди і бореться за їх реалізацію. Пре­красне викликає певний психічний стан, що підвищує загаль­ний життєвий тонус людини і її творчий потенціал, оздоров­лює психіку і сприяє оптимістичному світосприйняттю. У пре­красному в найбільш концентрованому вигляді проявляється гуманна і творча сутність людини, її незгасаюча потреба в ду­ховній цілісності та збагаченні своїх потенцій, розширення діа­пазону творчості і впливу.

Потворне

До потворного (огидного) відносять усе дисгармонійне, ущербне, низьке, жалюгідне, вороже, страхітливе, словом,

те, що виступає як „анти - цінність" і не відповідає родовій сут­ності людини, її ідеалам, все те, що вона прагне знищити або уникнути.

У реальному житті прекрасне і потворне несуть у собі кон­кретно-історичний зміст, у їх формуванні і трактуванні го­ловну роль відіграє спосіб життя, рівень і характер матеріаль­ної і духовної культури, менталітет, традиції, фізичний і ду­ховний стан людини тощо. Це стосується як оцінок людиною природних явищ, так і оцінок іншої людини, суспільства за­галом і окремої події чи явища.

По-різному, зокрема, сприй­мають і оцінюють жителі тайги степ або араби — тайгу. Для індіанця джунглів Бразилії, що живе в умовах майже кам'яно­го віку, висушена ним особливим способом до мініатюрних розмірів голова ворога — прикраса: підвісивши її до пояса, він нею пишається. В цивілізованої ж людини вона викликає цілком зрозумілий жах. По-різному одне і те саме явище, подія оцінюються і сприймаються залежно від ситуації й інди­відуального стану. Одне діло милуватися плотом, який стрімко несе бурхливий і порожистий Черемош, інша справа — опи­нитися самому на ньому, відчувати хитку ненадійність цього плавзасобу.

Вітрильник на глянцевій поверхні моря, що пливе до гори­зонту, у людини, котра відпочиває на узбережжі, асоціюється з мрією, свободою і таємничістю. Мабуть, іншої думки той, хто на цьому вітрильнику намагається уникнути якогось лиха або тікає від когось, а вітру майже немає.

Особливо зримо і багатобічно проявляється прекрасне і потворне в людині. Все, що в ній благородного, порядного, як от: чесність, мужність, щедрість, милосердя, патріотизм, відданість дружбі тощо, — прекрасне. І навпаки: підступність, скупість, боягузство, брехливість, жорстокість — потворне.

А.П. Чехов вустами доктора Астрова в п'єсі „Дядя Ваня" говорить: „В людині все повинно бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки". Але в людині, як у суперечливому ціло­му, щоправда, у різних пропорціях, примхливо сполучається прекрасне і потворне, або красиве і некрасиве, якщо йдеться про її зовнішність і поведінку.

Особливо зримо і багатобічно проявляється прекрасне і потворне в людині. Все, що в ній благородного, порядного, як от: чесність, мужність, щедрість, милосердя, патріотизм, відданість дружбі тощо, — прекрасне. І навпаки: підступність, скупість, боягузство, брехливість, жорстокість — потворне.

Піднесене

Піднесене —ще одне поняття, яке також пов'язане з прекрас­ним, збагачує його такими важливими почуттями, як захоплен­ня, повага і радість. Почуття піднесеності викликаєте позитив­не, що постає перед людиною як непересічне, великомасшабне, надзвичайне, здатне викликати захоплення, вивести за межі буденного і наявного. Співрозміряючи з ним свої сили, люди­на може намічати і свою перспективу.

В природі почуття підне­сеності можуть викликати безмежні простори океану, снігові вершини гір, вигляд упевненого в своїй могутності слона або лева. Виняткова мужність, відданість, патріотизм, доброта, бла­городство, словом, усе те, що набагато переважає сили і мож­ливості пересічної людини і виступає як бажане для неї, є підне­сене. Але, не те, що лякає, пригнічує, принижує, знесилює, зневірює, формує і викликає почуття власної незначущості і мізерності. У певному розумінні піднесене можна назвати особливого роду прекрасним, його найвищим ступенем, що відрізняється могутністю або героїзмом і в своїх крайніх вия­вах може виступати як щось небезпечне і страхітливе, викли­кати в людині захоплення, змішане з почуттям страху. Таке почуття, зокрема цілком осмислено і цілеспрямовано, викори­стовує релігія або тоталітарний режим.

Як піднесене можна вважати вищим ступенем прекрасно­го, так низьке є крайнім ступенем огидного. Це те, що приховує негативні сили і потенції, які несуть в собі особливу загрозу руй­нації, розпаду, деградації, занепаду як суспільству, нації, люд­ству загалом, так і окремій людині, стає або може стати джерелом великих бід. Загарбницькі війни, штучні голодомори, нар­команія і алкоголізм, тотальна корупція і хабарництво, теро­ризм, „сексуальний гедонізм", тобто крайня сексуальна роз­бещеність — все це прояви низького. Водночас, це свідчення крайнього падіння і розпаду як соціальної системи, так і окре­мої людини.

Цілком природне прагнення людини до прекрасного, кра­сивого, піднесеного, витонченого, бажання жити „красиво", комфортно і насолоджуватися життям часом стає спонукан­ням до бездумного існування і формування ілюзій. Справжнє повноцінне життя сповнене душевних тривог і жертв, долань суперечностей між дійсним і належним, трудовими зусилля­ми і насолодами, між радощами і печалями. До того ж пре­красне, красиве, піднесене мають біля себе постійну тінь: огидне, низьке, осоружне.

Можна говорити, що прекрасне, красиве і піднесене є своєрідним показником того, що люди­на знайшла відповідь на ту чи іншу проблему свого існуван­ня, і, відповідно, на сенс свого життя, а тому одержує заряд оптимізму і впевненості в своїх діях, у своїй поведінці, в самій собі. Прекрасне, краса — не привілей видатних особистостей або щасливчиків.

Життя, потреби, інтереси людей багатог­ранні і багатоаспектні, а, отже, багатоаспектна краса і прекрас­не. Людина може знаходити їх і переживати в будь-якому суспільстві і в будь-якому віці, як у моменти творчого підне­сення і досягнення бажаних високих результатів, так і в по­всякденності. У праці, сім'ї, дітях, у природі, у мистецтві лю­дина може знаходити красу, і все це може приносити їй миті щастя, а відтак оптимізму і надії на майбутнє. Прекрасне хоча і є суб'єктивним станом і переживанням, воно неможливе без інших людей, без спілкування, співробітництва, громадянства, безкорисливості і альтруїзму. Ніщо не можна ні відмінити, ні замінити людині її одвічне прагнення до прекрасного, краси, як і до щастя, бо те й інше є для неї тим глибинним джерелом, із якого живиться її прагнення і бажання.

Трагічне і комічне як естетичні цінності, порівняно з прекрасним, вважаються менш вагомими і займають значно вужчу сферу інтересу, позаяк проявляються вик­лючно в життєдіяльності людей. Ні рос­лина, ні тварина, ні людина як біологічна істота не можуть бути ні трагічними, ні комічними. Трагічне і комічне виявляється виключно в діях і поведінці людини як соціальної істоти, котра живе і функціонує в суспільстві, де самі люди є авторами і ак­торами своєї всесвітньо-історичної драми.

Як прекрасне і потворне, трагічне і комічне є суто людсь­кими явищами, виявом і оцінками людського життя в його по­зитивних і негативних вимірах і оцінках. Дещо спростивши, можна сказати, що все те, що належить до страждань, горя, смерті є царина трагічного, а те, що пов'язане з веселощами і сміхом — до комічного. Насправді ж усе не так просто, бо і в житті, і в мистецтві трагічне і комічне, як і страждання та насо­лоди, йдуть поруч, часом міняючись місцями, і важко сказати, коли закінчується одне і починається друге.

Трагічне

Трагічне з давніх часів пов'язують із страждан­нями, муками і загибеллю людини, що здатне викликати співчуття і співстраждання. Дихотомія життя і смерті — основна екзистенційна дихото­мія, вона предмет роздумів будь-якої людини, а усвідомлення її неминучості суттєво впливає на її психіку і на саме життя. Страх смерті — одне із найприродніших почуттів людини, і він тим більший, ніж вища освідченість людини і її благополуччя. Ставлення до смерті залежить від того значення, яке вона по­сідає у системі цінностей суспільства, і від їхнього суб'єктивноного переломлення і тому функціонує як світоглядна і мораль­на категорія. Смерть має, так би мовити, свій „сюжет", вона підбиває підсумок конкретному життю, людина може вмерти „своєю" смертю, що відповідає її долі і характеру, і „вимуше­ною", насильницькою за фатальним збігом обставин. Має місце і добровільна смерть, прагнення до смерті, не тільки в безна­дійно хворих людей, але й у тих, хто „стомився" жити, від не­мічної старості або від бідувань і нещасть. Чим більшу цінність має людина як „одухотворена суб'єктивність", тим трагічні­шим є її страждання і смерть.

Трагічне є вираженням в естетичній формі одвічної бо­ротьбі Добра і Зла, життя і смерті, душі і тіла, старого з новим, прогресу з регресом, свободи з поневоленням тощо. Все це супроводжується стражданнями, які мають найрізноманітніші джерела і вияви.

У трагічному важливі не стільки страждання і смерть, скільки в ім'я чого і як страждає і гине людина, які цінності вона обстоює і яке значення має її життєдіяльність для інших людей, для суспільства. Трагічними можуть вважатися не тільки окремі індивіди, трагічною може бути доля цілої гру­пи, класу, нації, епохи. Трагічними були французька рево­люція XVIII ст., громадянська війна в Росії 1917-1921 pp., Ве­лика Вітчизняна війна 1941-1945, голодомор в Україні 1932-1933 років: трагічне є і в роки після здобуття Україною незалежності, якщо оцінювати це як колізію „між історично необхідною вимогою і практичною неможливістю її здійснення"

Комічне

Комічне — від грецького слова „комікос" — смішне. У сучасному вжитку цей термін є родовим поняттям для означення різнома­нітних відтінків смішного, все, що може викликати сміх, — об'єкт комічного. Комічне — це немовби фор­мула смішного, а смішне — конкретний випадок комічного.

На відміну від трагічного, що пов'язане з важкими і гостри­ми конфліктами, стражданнями і смертю, сфера комічного пе­реважно весела і радісна, тут, як правило, царюють посмішка, сміх, а то й регіт, що породжує в більшості випадків піднесе­ний настрій і оптимістичне самопочуття: комічне нерідко супроводжує відпочинок, святкові дні, ігрову діяльність, дозвіл­ля загалом.

Естетика освоює, передусім, загально значиме і типово смішне, те, що є недосконалим, але претендує на досконалість; суперечить ідеалу, але підлаштовується під ідеал, не відповідає звичному і загальноприйнятому, розриває зв'язок із звичним ходом речей. Це так, би мовити, соціальний аспект комічного. До психологічного аспекту належить несподіваність, обмануте очікування, прояв почуття переваги, зверхності, гордості, зло­радства, зняття напруги, вивільнення від страху тощо. Суб­'єктивні переживання комічного також різноманітні, вони за­лежать від загального культурного рівня, належності до певно­го соціального угрупування, від виховання, освіти, темпераменту, віку, статі тощо. Є люди „сміхуни", в яких лег­ко викликати сміх, і є „несміянні" — люди, яких важко, а поде­куди й неможливо розсмішити; для емоційно нерозвинутих людей взагалі не існує комічного. Дитячий комізм, як і сприй­няття трагічного, неглибокий, а то і „нейтральний", так, як у дітей ще не склалася система цінностей і норм.

Об'єктом комічного можуть бути найрізноманітніші яви­ща, за винятком тих, що пов'язані з великим стражданням Об'єктами комічного не повинні бути масштабні історичні події і процеси, якщо вони по суті прогресивні і революційні, як і винятковий героїзм і великі відкриття, що супроводжува­лися винятковими труднощами і драматизмом. Звичайно, життя є життя, а люди завжди і за всіх обставин залишаються людьми, тому і в екстремальних умо­вах можуть виникати комічні ситуації, з'явиться посмішка на обличчях, а то і сміх, але загалом такі події не можуть зображу­ватися з позиції комічного.

Не підлягає зображення з позиції комічного і те, що пов'я­зане з надзвичайною жорстокістю, цинічністю і страхіттями. Ще філософ стародавньої Греції Платон попереджував про­ти необмеженого і безконтрольного використання комічного і навіть схильний був його заборонити. Зокрема, у „Законах", визнаючи, що „без смішного не можна пізнати серйозне", тим не менше вважав, що вільні громадяни мають вдосконалюва­тись за допомогою філософії, а комічне „слід надавати рабам або іноземним найманцям. Ніколи і ні в якому разі не слід зай­матися цим серйозно; вільні люди — чи чоловіки чи жінки — не мають виявляти подібних знань".

У Платона як аристократа були підстави так говорити, адже комічне, сміх є однією з впливових форм соціальної критики, часом дуже дошкульної і ефектної, доступної і зрозумілої кож­ному: сміх є соціальною санкцією на оцінку цієї чи іншої лю­дини, її дій і поведінки. Сміх — грізна зброя: він може „виліку­вати", а може „вбити", може „приголубити", а може „побити", може бути утверджуючим, а може бути заперечуючим, може розважити, а може засмутити.

Гармонійне

Гармонійне означає високий рівень упорядкованості, оптимальної взаємовідповідності різного в складі цілого. У перекладі з грецької мови термін гармонійне» означає «зв’язок», «співзвучність». Гармонійне – міра історично досягнутого рівня освоєння людиною навколишнього світу. Ця категорія завжди відносна, але історично конкретна. Гармонія тісно пов’язана з категорією прекрасного, часто є його умовою.

Гармонія окремих предметів, або їх елементів досягається завдяки застосуванню засобів гармонізації: пропорцій, ритму, симетрії, підпорядкованості тощо. Так, можуть гармонійно поєднуватися окремі предмети одягу – костюм, взуття, головний убір, аксесуари, створюючи відповідний ансамбль. Поняття гармонійності розглядається як одна з головних категорій естетики. Одна з найбільш точних оцінок значущості цієї категорії належить Платону: - «Немає краси ні в чому без гармонії».

Хаотичне

Для категорії «хаотичне» характерний безлад, відсутність закономірного зв’язку між предметами або елементами одного предмета (диспропорція, асиметричність, аритмічність, неузгодженість). Хаос є антиподом гармонії.

Аналізуючи значення категорій необхідно підкреслити, що естетичні категорії відображають специфічне ставлення людини до дійсності, освоєння нею естетичного багатства світу. Вони змінюються залежно від розвитку естетичної свідомості й естетично – практичної діяльності людини.

Види та функції мистецтва

Мистецтво – це специфічна форма людської діяльності, яка являє собою відображення дійсності в художніх образах і є одним з важливих способів естетичного освоєння світу. Мета мистецтва – це вдосконалення людини і суспільства.

Предметом мистецтва є реальна дійсність, в якій живе людина (стосунки людей в суспільстві, спосіб життя, спосіб мислення, а також світогляд суспільства, його ідеали, психологія – духовна культура епохи).

Завданням мистецтва є художнє освоєння світу. До класичних видів мистецтва відносяться - архітектура, скульптура, живопис, музика, література, хореографія, театр, кінематограф, телебачення, цирк, образотворче мистецтво (живопис, скульптура, графіка, декоративно – прикладне мистецтво), телебачення, кіно, художня фотографія.

Види мистецтва в свою чергу на основі стійких загальних рис поділяються на типи (жанри): анімалістичний, портрет, пейзаж, натюрморт, мініатюра(ілюстрування рукописів), батальний (спрямований на відображення війни і військового буття), історичний, інтер’єр, побутовий, ню, авантюрний, любовний тощо.

За технікою виконання живопис поділяють на:пастель, акварель, гуаш, енкаустику (рідкі воскові фарби), темперу, туш.

До основних функцій мистецтва відносять: соціальну, суспільно перетворюючу і компенсаційну, пізнавально- евристичну, художньо – концептуальну, передбачення, виховну, навіювальну, естетичну, гедоністичну, сугестивну, інформаційну та комунікативну:

- Соціальна функція мистецтва, її двоаспектна інтерпретація пов’язана із суспільно – політичними процесами, які відбуваються у державі і потребує загально – теоретичного осмислення і врахування специфіки природи мистецтва. Вона полягає у необхідності більш чітко усвідомити і зрозуміти, хто виконує функції замовника і на кого покладається завдання виконання цього замовлення.

Художньо – концептуальна функція мистецтва – аналіз стану світу, який дозволяє побачити в художньому творі уяву художника про світ в цілому і те, як художник, завдяки своїм власним спостереженням і роздумам над життям, створює цілісну художню концепцію. Цілісна концепція представлена в чуттєво сприяючих формах, в яких емоційно виражена уява про світ, людину і місце людини в світі.

- Соціально – перетворювальна функція мистецтва проявляється в якості ідейно – естетичної дії на людей.

- Компенсаційна функція мистецтва - дає змогу людині у процесі сприйняття художнього твору пережити ті почуття, яких вона була позбавлена у реальному житті. Феномен компенсаційної функції – мелодрама.

- Функція передбачення мистецтва проявляється в тому, що мистецтво здатне прогнозувати майбутнє.

- Інформаційна і комунікативна функція полягає в тому, що витвір мистецтва – це певна знакова система. Отже, дана функція розглядається як засіб художнього спілкування, передачі соціальної інформації, нагромадженого досвіду від покоління до покоління. Тому інформація, яка передана шляхом видів мистецтв (живопис, архітектура, скульптура тощо) набагато легше сприймається та засвоюється іншими народами, ніж інформація, передана за допомогою слів.

Пізнавально – евристична функція мистецтва існує, як знання й просвітлення і характеризується безмежними можливостями, адже можливості мистецтва в цьому напрямку не можливо замінити іншими сферами духовного життя людини.

Виховна функція мистецтва – це формування цілісної особистості. Вона надає можливість художньому твору впливати на думки та почуття в цілому, формуючи тим самим цілісну особистість.

Навіююча функція мистецтва – сугестія, вплив на підсвідомість – полягає в тому, що мистецтво характеризується здатністю навіювання певних думок і почуттів. Сугестивна функція пов’язана з певною гіпнотичною дією, впливом на людську психіку.

Естетична функція мистецтва полягає у формуванні творчого духу і ціннісних орієнтацій, сприяє формуванню естетичних смаків, здібностей та потреб людини. Естетична функція – це специфічна здатність мистецтва формувати естетичні смаки, здібності й потреби людини і тим самим орієнтувати її ціннісно в світі, пробуджуючи творчий дух і творчий початок особистості.

Гедоністична функція мистецтва – існує як насолода і проявляється в тому, що мистецтво – сфера свободи і майстерності, що несе насолоду, яку отримує людина.

Практичне заняття 1

Тема: Естетика як наука.

План

1.Вивчення тлумачення основних термінів і понять естетики як науки.

2.Вивчення категоріального апарату «Естетики як науки», видів і функцій мистецтва.

Мета: Ознайомитися з предметом „Естетики як науки”, основними термінами та поняттями, загальними та спеціальними категоріями естетики, поняттям естетичного освоєння дійсності та його формами, основними видами та функціями мистецтва; предметом, метою та завданнями „Естетики товарів та дизайн”.

Матеріальне забезпечення: Методичні рекомендації та завдання до практичних занять і самостійної роботи; тести; тематика рефератів.

ЛІТЕРАТУРА:(1, 2, 9)

Питання для самоперевірки

та контролю засвоєння знань:

1. З’ясуйте який зміст закладено у поняття естетика.

2. Дайте визначення естетики як науки.

3. Охарактеризуйте предмет естетики.

4. Вкажіть на види естетичної діяльності, що стали важливим об’єктом естетичної науки на сучасному етапі.

5. Дайте визначення поняттю „Технічна естетика”.

6. Поясніть предмет «Естетики товарів та дизайн».

Робота 1. Вивчення тлумачення основних термінів і понять естетики як науки

Завдання 1. Повторити зміст лекції №1, особливу увагу приділити вивченню термінів і понять естетики як науки, з’ясуванню поняття «естетичного» освоєння дійсності та його форм. Дати письмові відповіді на питання для самоконтролю знань, що стосуються цього завдання в довільній формі.

Завдання 2. Ознайомитись з характеристикою «Технічної естетики» і«Естетики товарів та дизайн» та проблемами і завданнями, які вони вивчають, дати письмові відповіді на 1, 2, 3, 5 і 10 питання для самоконтролю знань.

Робота 2. Вивчення категоріального апарату «Естетики як науки», видів і функцій мистецтва

Завдання 1. Вивчити загальні та спеціальні категорії естетики та дати письмові відповіді на 4 і 5 питання для самоконтролю знань.

Завдання 2. Ознайомитись з класичними видами мистецтва та його функціями і дати відповіді на тести:

Тест 1. Сугестивна функція пов’язана з певною гіпнотичною дією, впливом на людську психіку – це:

1.гедоністична фунція;

2. компенсаційна функція;

3. навіююча функція;

4. функція передбачення

Тест 2. Функція мистецтва, що дає змогу людині у процесі сприйняття художнього твору пережити і почуття, яких вона

була позбавлена у реальному житті – це:

1. естетична функція;

2. виховна функція;

3. соціальна функція;

4. компенсаційна функція.

Тест 3. Енкаустика – це:

1. живопис виконаний аквареллю;

2. живопис виконаний пастеллю;

3. живопис виконаний в гуаші;

4. живопис виконаний рідкими восковими фарбами.

Тест 4. Мета мистецтва – це:

1. вдосконалення людини і суспільства;

2. надання насолоди людині;

3. прогнозувати майбутнє;

4. формувати естетичні смаки і здібності.

Питання для самоперевірки

Та контролю засвоєння знань:

1.У чому полягає сутність естетики, як науки?

2. Охарактеризуйте поняття про естетичне освоєння дійсно сті та його форми.

3. У чому основна відмінність «Естетики» та «Естетики товарів та дизайн»?

4.Які категорії естетики відносяться до загальних?

5. Дайте тлумачення категоріям елегантне і вишукане.

6.Яка роль естетичної діяльності людини в суспільстві?

7. В чому полягає сутність та соціальна роль мистецтва?

8.Які існують функції мистецтва?

9. Які ви знаєте види мистецтва?

10.Назвіть найважливіші завдання «Естетики товарів та дизайн».