Василь Стус як трагічна постать доби (до проблеми морально-етичних, естетичних витоків творчості)

ЗМІСТ

Вступ

Василь Стус як трагічна постать доби (до проблеми морально-етичних, естетичних витоків творчості)

Спорідненість мислення Василя Стуса і поетів його захоплення.

Василь Стус у контексті доби.

Проблема самопізнання і гармонія зі світом у ранній ліриці Василя Стуса.

Гуманістичне осмислення буття у збірці "Круговерть".

Тема самотності у ранніх збірках Василя Стуса.

Природа в творчості Василя Стуса як вияв індивідуальності митця.

Образ родини в ранніх збірках Василя Стуса.

Людина і доба, людина та історія у невольничій ліриці поета (до проблеми історизму мислення).

Психологічний портрет людини з її "триванням на межі" (на матеріалі листів, спогадів, поезії).

Духовна домінанта в творчо-світоглядній еволюції Василя Стуса періоду "Палімпсестів".

Ключові образи-поняття як вияв єдності індивідуалізму митця і органічної громадянськості (Україна).

Самособоюнаповнення як синтез цих начал.

Висновки.

Перелік використаних джерел.

 

ВСТУП

З послабленням ідеологічного тиску у 60-х роках XX століття на літературній арені з'являються неординарні постаті, кредо яких виявилося в прагненні повноцінної самореалізації в житті й мистецтві, їх вчинки й погляди на світ яскраво репрезентують добу, в якій їм довелося творити і утверджуватися. Відкинувши ідеологічні догми, покоління 60-х свідомо протиставило ідеал особистісний суспільній бездієвості, ставши символом розкутості й творчого самовираження.

Постать Василя Стуса в річищі шістдесятництва надзвичайно колоритна. Від народження загострене відчуття світу дало йому змогу поєднати в собі якості організатора і теоретика ідеї, залишаючись одночасно митцем, поетом. Цьому сприяла індивідуальність В.Стуса, його стоїчна безкомпромісність, пріоритет національного, заглиблення у витоки народної моралі, естетики, світобачення.

Творчість В.Стуса в українській літературі — явище унікальне. Феномен поета виявився в умінні філософсько-аналітичного проникнення у внутрішню сутність людини, а ліричне переживання піднесене до рівня світорозуміння. Глибина Стусового філософського мислення дозволяє дослідникам розглядати його творчість в екзистенційному плані, віднаходити її належне місце в світовому літературному процесі.

Осмисливши творчий доробок В.Стуса, який, незважаючи на заборони та утиски, виявився надзвичайно плідним і різноплановим, можна вести мову про творчість митця чи не в усіх літературних жанрах. Робітня поета — це поезія і проза, щоденникові записи і літературознавчі есе та розвідки, неоціненна епістолярна спадщина. Уже сьогодні він поет хрестоматійний. Літературна спадщина Стуса стала доступною читацькому загалові. Його творчість введена в шкільні та вузівські програми і є доброю основою для проведення літературних читань та наукових конференцій.

У зв'язку з цим у пропонованій роботі досліджується спадщина і творча особистість поета. Простежити творчу еволюцію. особистісне й світоглядне становлення, систему цінностей, коли йдеться про визначеного майстра слова - завдання непросте, воно вимагає занурення як у поетичні тексти, так і в характер доби, здатності тримати весь цей матеріал у полі зору, вільно і водночас коректно оперувати ним. У дослідженні поезія В.Стуса відчитується як процес, як висхідний рух, як спосіб життєздійснення митця; захоплення В.Стусом як поетом і людиною є творчою спонукою, рушієм цієї роботи.

Дослідження здійснюється в цілком традиційній науковій манері, виявляючи, що реально несуть у собі поетичні тексти, як змінюється автор, а з ним і його поезія. У центрі уваги - етапи духовної, моральної еволюції поета: з юнацької романтики поезій "Круговерті" до митця з усталеними поглядами на світ, з несхитною життєвою позицією, із власною філософією оцінки людського буття. Простежується зв'язок образів автора та героя в ліриці, мінлива діалектика їх тотожності і нетотожності, особливо на терені лірики філософської. Саме це значною мірою становить теоретичні засади роботи, формує її термінологічно-понятійний апарат.

Посібник "Поезія героїчного чину. Василь Стус: еволюція художнього мислення" - це своєрідний портрет поета упродовж усього його творчого життя.

Матеріалом дослідження в даній роботі є збірки "Круговерть", "Зимові дерева", "Веселий цвинтар", "Палімпсести", епістолярна творчість, спогади сучасників В.Стуса.

Висновки

 

Багатогранна літературна спадщина В.Стуса - це творчий документ доби, який відтворює еволюцію мислення митця в умовах тоталітарної несвободи. Суттєва закономірність поетового доробку охарактирезована генетично закодованим умінням наскрізного проникнення в природу внутрішньої самосвідомості особистості, що в свою чергу сприяло якнайповнішому виявленню творчої самобутності митця. Поетове самозаглиблення у внутрішній стан речей переконує в незаперечній єдності із собою, самототожності, що є константою духовної суверенності Стуса. Всупереч драматичним життєвим колізіям, йому вдається поєднати творчу розкутість зі свободою самоствердження, саме це свідчить про незалежність особистості від реалій буття. В оцінках дійсності суб'єкт лірики репрезентує власні погляди на світ, осмислює внутрішні переживання, властиві авторові твору. Водночас він моделює і втілює авторове уявлення не лише про наявне, а й про належне, виявляє спосіб прямування до самоздійснення згідно з авторовим ідеалом.

Вже рання збірка «Круговерть» переконує у спробах самототожності особистості. Понад усе поет прагне творчо осмислити світ, який приваблює його своєю строкатістю і неповторністю. Він прагне пізнати досі незвідане, захоплюється відвертою радістю буття, тверезо відчуваючи своє «я» в ньому. В.Стус намагається виявити життєве спрямування у творчому осмисленні світу, у віднайденні свого місця в ньому, запевняючи в наслідуванні вищих моральних орієнтирів. Він спонукає себе до активної творчої самореалізації, перетворюючи поезію у внутрішнє самозадоволення, виявляє при цьому ознаки власного пізнання й визначення.

В.Стусу вдається осмислити поетичний світ паралельно із освоєнням буттєвих реалій. На шляху самоствердження він шукає способів самовдосконалення. За основу людського існування бере першовитоки духовних цінностей: замислюється над власною сутністю, над призначенням світу і сенсом свого існування в ньому, розмірковує над життям, пізнає його ціну.

Прагнучи якнайповнішої самореалізації в житті й мистецтві, Стус вимагає від себе творчої розкутості й повноти самовираження. Із демократичним оздоровленням суспільства, після довготривалого сталінського терору, виявлялася нагода повноцінного творчого розвитку, в ній народжувалося сподівання на високу громадянську цінність людської індивідуальності.

Реагуючи на світ, Стус висловлює бажання виокремити себе із аморфної маси тогочасного суспільства, чим прагне довести, що він - людина мисляча, індивід, особистість. Такий задум виникає завдяки індивідуалістській спрямованості, стоїчній безкомпромісності, складнощам сприйняття світу, вмінні шукати достеменно національне, заглиблюючись у витоки української ментальності.

Шістдесятники усвідомлювали очевидний крах тогочасної дійсності, передбачали тотальну руйнацію ідеологічних забобон. Лише зміна курсу державної політики виявила передчасність і наївність цих надій, породивши в свідомості Стуса відчуття трагізму. Воно дедалі посилювалося цькуваннями та арештами, які почали ширитись, особливо у колах нонконформістської інтелігенції.

Закономірно, що у контексті доби діяльність Стуса набуває політичного забарвлення. Не визнаючи кон'юнктури, не прийнявши компроміси, запропоновані владою, він свідомо стає в опозицію до неї. Із нереалізованих задумів, які виникли під час духовного визрівання, народжується відчуття трагедії нації, народу, і, ясна річ, власної. Стус усвідомлює себе закутим у трагедійні рамки. Щоб зберегти індивідуальну цілісність, він шукає можливості гармоніювати із собою, домагається внутрішнього захисту, який протидіяв би суспільному беззаконню. Маючи нереалізовані наміри будувати себе, поет активно бореться за себе, повсякчас самовідроджуючись, над усе дбає про непорушність внутрішньої єдності.

Аналіз доби і умов, за яких самовизначався В.Стус і творилася його поезія, засвідчує, що в цій сфері криються вельми важливі «коди» та «ключі» для адекватного потрактування як особистості поета, так і його творчості.

Для того, щоб урівноважити конфлікт між особистістю й суспільством, Стус вдається до філософської концепції екзистенціалізму. Основні проблеми екзистенціалізму стають близькими йому за вибором рівня свободи мислення. В процесі постійного самовдосконалення він сприймає життя як безперервний процес самособоюнаповнення.

Із самособоюнаповненням пов'язаний вияв індивідуальних рис автора. Його ставив перед собою як мету, до якої увесь час поривався й прагнув, незважаючи на перешкоди. Самособоюнаповнення спрямоване на самопізнання, самовизначення, самовдосконалення особистості. В «Зимових деревах» і «Веселому цвинтарі» накреслено його початки. Протягом життя відбувається розвиток цього процесу. Стус повсякчас відкриває себе, ніби самонароджуючись, віднаходить у собі нові можливості людської індивідуальності.

Самособоюнаповненням Стус відмежував себе від довколишнього світу, дозволяючи насолоджуватись внутрішнім спокоєм. Усвідомлена потреба самоти виражає філософське заглибнення поета у споглядання внутрішнього життя. Він з неминучістю зауважує: відсутність у світі зовнішньому вкрай необхідна для вчування у світ, який міститься в собі. В умовах тотального знеособлення особистості такий спосіб життя виявляється найбільш оптимальним. Адже усвідомлення того, що самота не вимагає зовнішніх борінь, дозволяє зосередитись на внутрішньому самовдосконаленні, що сприяє досягненню гармонії із собою. Таким чином, усамітнившись, Стус здобувається на внутрішню рівновагу. Увесь безмежний зовнішній світ йому вдається акумулювати в собі. Його енергія долає будь-які життєві перешкоди, дозволяючи ліричному героєві залишитись внутрішньо непереможним. Навіть у стражданнях він має своєрідне задоволення і спокій, адже в самотності, приречений на осібне існування, залишається собою.

Самозаспокоєння і внутрішню рівновагу поет відчуває, зблизившись із природою. Ліричному героєві В.Стуса природа допомагає віднайти виважений спокій. Цим спокоєм тамується внутрішній біль, завданий зовнішніми чинниками. Осмислення природи ще один шлях поетового самопізнання і самовдосконалення. Моменти єднання з природою стають виявами органічного стану його душі.

У ранніх збірках змалювання природи позбавлене описовості. Його природа наділена магічною силою мудрості, в ній людина черпає вічні духовні цінності, спілкуючись з нею, стає досконалішою і довершенішою. Поет наголошує на тому, що є співучасником природи, ланкою в біоритмі життя Всесвіту. На окрему увагу заслуговує масштабність сприймання Стусом розмаїтості природи. Природа в поетовому розумінні — досвідчений наставник, який вчить пізнавати світ і відкривати себе.

Грані людської індивідуальності В.Стус вбачає в родині, сім'ї, роді. З відчуттям рідних осмислюється внутрішня єдність, що символізує моральну підтримку і є вираженням загальнолюдських цінностей.

Проблеми, порушені В.Стусом у «Круговерті», «Зимових деревах» та «Веселому цвинтарі» свідчать про процес світостановлення митця, про шляхи пошуку гармонії в дисгармонійній дійсності. У цих збірках простежуються етапи духовної, моральної еволюції поета: з юнацької романтики перших поезій «Круговерті» він виростає до митця з усталеними поглядами на світ, з несхитною життєвою позицією, із власною філософією оцінки людського буття. Основний критерій розуміння його творчості полягає в орієнтації на філософські, морально-етичні, естетичні, духовні здобутки в поезії. Завдяки цьому творчість Стуса стає прямуванням до життєвого самовираження.

Творчість зрілого періоду осмилена В.Стусом у невольничій збірці «Палімпсести». Збірка ця виявляє обстоювання поетом права на внутрішню свободу на рівні людського мислення. Право залишатися собою з гуманістичних прагнень переходить у політичні переконання. Між Стусом і системою загострюється конфлікт, який породжує вибір: підкоритися впливу обставин і втратити внутрішню духовну єдність або протидіяти їм і в такий спосіб виявити своє людське єство. Підтримку й опору у вирішенні цього питання поет віднайшов у філософії екзистенціалізму. Незалежна від зовнішніх чинників людина суттєві переваги віддає свободі внутрішній, аніж рабському животінню, свідомо обираючи життя за колючим дротом.

Перебування в неволі допомагає В.Стусові якнайповніше відчути свої людські можливості, протидіяти несвободі, внутрішньому уярмленню особистості, заперечуючи зовнішні буттєві чинники. «Палімпсести» яскраво передають такий процес самостояння, за Стусом, — «тривання на межі». В неволі ліричному героєві доводиться самовизначатися за умовно накресленою схемою самопізнання — самоутвердження — самоспалення. Він сповідує переконане з ранніх збірок усвідомлення: людина, незважаючи на фізичний тиск і страждання, мусить, повинна, залишатися собою. Таким чином, у світі болю і фізичних випробувань вона почуває себе незалежною. З огляду на це, зазначає М.Коцюбинська, «ліричний герой Стусової поезії - людина внутрішньо вільна - завжди апріорі вільна, незважаючи на обставини, всупереч їм» [70,с.18]. Навіть за умов жорсткого знищення вона виявляє пріоритетні можливості повноцінного розвитку себе.

Один із центральних мотивів у «Палімпсестах» - протиставлення особистісного ідеалу загальній бездієвості. В естетиці Стусового страждання саме таке протистояння сприяло внутрішньому гарту і самовдосконаленню. В такий спосіб поет демонструє безкомпромісність самостояння в стані «тривання на межі».

Філософський підхід до осмислення реалій буття В.Стус зреалізував у творчих образах-символах духу, Бога, самотності, природи. Слід зазначити, у «Палімпсестах» еволюційним виявися процес інтелектуального розвитку тем, визначених у ранніх збірках. Проте поет широко впроваджує й розвиває суттєво нові теми, відтворені в образах-символах свічки, долі, снів, спогадів. У творчій канві «Палімпсестів» вони мають велике філософське узагальнення. У цих образах закодована ідея волелюбності людської особистості, мистецької свободи, творчого пошуку. В них виражена сутність Стусових моральних цінностей, гуманістичних ідеалів, естетичних переконань, які виявилися в людяності, вірі, любові, жертовності, злагоді та внутрішній гармонії.

Україна, мати, дружина, син - - ключові образи-поняття у творчій палітрі В.Стуса. Вони «конденсують в собі найважливіші життєві засади поета, його найвагоміші ціннісні орієнтації» [118,с.299]. Ці образи символізують єдність, внутрішню й творчу, сприяють відчуттю рівноваги митця, поглиблюють шукання вищих морально-етичних критеріїв буття. В злитті образів дружини, матері, України утверджується громадянськість поета, його індивідуальністська позиція. В синтезі цих начал осмислюється суть Стусового самособоюнаповнення.

За своєю природою збірка «Палімпсести» відбиває характер самостояння особистості в умовах табірної неволі. В жорстких умовах самовираження, - а саме в них творилася поезія, - відтворено еволюцію морального, духовного, фізичного вдосконалення способу буття, її творчого розвитку, що вказує на рівень історизму мислення В.Стуса.

Підсумовуючи вище сказане, слід зауважити, що творчість В.Стуса за образно-філософською проблематикою вирізняється з- поміж поезії інших представників таборової течії. Гуманістичний пафос і засоби художнього втілення виводить її у ряд розвинених європейських літератур. Ліричний герой В.Стуса як втілення типу європейської людини з притаманними йому рисами національного характеру стає свідченням естетико-культурного, духовного злету нації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Аврахов Т. На смерть поета: Пам'яті Василя Стуса // Культура і мораль. — 1995. — 6 вересня. — С. 15.

2. Астаф'єв О. Ліричний герой: До проблеми типізації // Рад. літературознавство. — 1988. — №10. — С.3-11.

3. Бак Д. Слово в лирике Василя Стуса//Грани. —1995. — №177. — С. 19-26.

4. Балабольченко А. «Цей бенкет смерті в образі життя» // Вітчизна. - 1991. — №8. - С.141-151.

5. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. — М.: Худ. лит., 1975. — 416с.

6. Бахтин М. Проблема автора // Вопросы философии. - 1977. - №5. — С.148-160.

7. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. — М.: Искусство, 1979. —416с.

8. Бедрик Ю. «Сподоб мене, Боже, високого краху» // Перевал. - 1992. - №3-4. - С.82-84.

9. Бедрик Ю. Василь Стус: Проблема сприймання. - К.: Фотовідеосервіс, 1993. — 80 с.

10. Беселия А. Кто ты, лирический герой.—Сухуми: Алашара, 1979. — 61с.

11. Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту. - [ Б.М.], [ Б.Р.]. — 296с.

12. Бондаренко А., Бондаренко Ю. Використання поезії шістдесятників для становлення світогляду учнів // Дивослово. -1996. —№11. —С.52-55.

13. Бондаренко А. Спроба аналізу філософських творів Василя Стуса // Дивослово. — 1998. — №8. — С.8-10.

14. Буряник Н. Свіча і свічадо в поезії Василя Стуса // Слово і час. - 1993. - №11. - С.53-57.

15. Бушин В. Спор о герое. — М.: Знание, 1962. — 32с.

16. Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників. - Балтимор; Торонто: Смолоскип, 1987. — 463с.

17. Василь Стус у житті і літературі // Український вісник. — Київ; Львів, 1988. —№11-12. — С.19-20.

18. Василь Стус у спогадах та відгуках чужомовної преси // Сучасність.—1986. —№5. —С.111-121.

19. Василя Стуса «перевиховують» // Сучасність. — 1979. — №2. - С.112-115.

20. Вечір Василя Стуса в Києві // Визвольний шлях. — 1989. - №7. — С.809.

21. Виноградов В. О теории художественной речи. — М.: Высшая шк., 1971. —239с.

22. Вінграновський М. Вибрані твори. — К.: Дніпро, 1986. — 463с.

23. Вступ до літературознавства: Хрестоматія. Навч. посібник. — К.:Либідь, 1995. —256с.

24. Гармаш Г. Червоне і чорне: поезія-доля Василя Стуса // Слово і час. — 1991. — №5. — С.20-25.

25. Гарсиа Лорка Ф. Избранное. — М.: Просвещение, 1987.—256с.

26. Гарсіа Лорка Ф. Криваве весілля: Драматичні твори. - К.:Мистецтво, 1989. — 460с.

27. Гете И.В. Собрание сочинений: В 10 т. — М.: Худ. лит., 1975. -Т.1-10.

28. Гинзбург Л. «Читаю Гете, и роятся мысли...» // Гете И.В. Стихотворения. — М.: Худ. лит., 1979. — С.5-18.

29. Гинзбург Л. О литературном герое. — Л.: Сов. писатель, 1979. — 222с.

30. Гитович И. «Крізь ґрати»: Судьба и стихи Василя Стуса // Лит. обозрение. — 1990. — №9. — С.11-13.

31. Голобородъко В. Він став моєю совістю // Вітчизна. — 1990. — №10. —С.161-163.

32. Горбач А.-Г. Генріх Белль і генерація шістдесятників // Сучасність. -1986. —№1. —С.87-91.

33. Гордасевич Г. А він таємничий...: Дискусія: ліричний герой сучасної поезії // Літ. Україна. — 1984. — 21 червня.

34. Горобець М. Василь Стус — поет Шевченківського звучання // Вінницьк. правда. — 1991. —21 березня.

35. Григорян А. Личность автора в структуре лирического произведения // Литературная Армения. - 1979. - №5. - С. 104-109.

36. Драч І. Вибрані твори: В 2 т. Т. 1. — К.: Дніпро, 1986. — 326с.

37. Жулинсъкий М. Василь Стус. 1938-1985//Літ. Україна.— 1990. - 18 січ., 25 січ.

38. Жулинсъкий М. Коли воскреснуть палімпсести національної культури? Факт і коментар // Літературна Україна. — 1990. — 19 квіт. — С.5.

39. Жулинсъкий М. Із забуття — в безсмертя. — К.: Дніпро, 1990. — 441с.

40. Жулинський М. Люди, що виривалися із обмежень звичності (Українська інтелігенція періоду хрущовської відлиги // Літ. Україна. — 1996. — 26 вересня. — С.5-6.

41. Зарецький О. Українські шістдесятники і хрущовська відлига в етнокультурному просторі СРСР // Сучасність. — 1995. — №4. - С.113-125.

42. Захарченко В. «Світ — це таночок усіх людей, що взялися за руки...» // Донбас. — 1993. — №1-2. — С.60-66.

43. Захарченко В. «Вітчизни просимо, як подання» //Літ. Україна. — 1997. — 20 лютого. — С.З.

44. Звернення (закордонного представництва Української Гельсінської групи) у зв'язку зі смертю Василя Стуса // Сучасність. — 1986. — №1. — С.98-99.

45. Іванисенко В. Поезія, людина, сучасність. — К.: Вид-во Акад. Наук УРСР, 1960. — 176с.

46. Іванисенко В. Що таке лірика. — К.: Худ. літ., 1963. — 58с.

47. Іванисенко В. Животрепетна наша історія: Шістдесятництво: Родовід і доба // Київ. — 1998. — №1-2. — С.94-100.

48. Івашко В. Міф про Василя Стуса як дзеркало шістдесятників // Світо-вид. — 1994. — №3. — С.104-120.

49. Ільницький М. Палімпсести Василя Стуса // Вітчизна. 1990. -№3. — С. 14-16.

50. ИнберВ. Сальваторе Квазимодо: Стихи последних лет // Иностр. лит. — 1960. — №1. — С.77-78.

51. Інтерв'ю з Сергієм Солдатовим // Сучасність. —1982. — №6. -С.83-101.

52. Йдемо дорогами України: Мандрівка до Василя Голобородька в Андріянополь // Донбас. — 1993. — №1-2. — С.81-85.

53. Калинецъ Ігор. Слово триваюче: Поезії. — X.: Фоліо, 1997. — 542с.

54. Калинець Ірина. Шлюб із полином: Поезії.— Львів: Місіонер, 1995. - 168с.

55. КамюА. Бунтующий человек. — М.: Политиздат, 1990. —416с.

56. Камю А. Творчество и свобода: Статьи, эссе, записные книжки. - М.: Радуга., 1990. — 608с.

57. Касьянов Г. Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960- 80-х років. — К.: Либідь, 1995. — 224с.

58. Квазимодо С. Моя страна — Италия. — М.: Изд. иностр. лит., 1961./ —80с.

59. Карман Б. Изучение текста художественного произведения. — М.: Просвещение, 1972. — 110с.

60. Костенко Л. Вибране. — К.: Дніпро, 1989. — 559с.

61. Коцюбинська М. Почути голос поета // Жовтень. — 1989. — №7. —С. 15-16.

62. Коцюбинська М., Сверстюк Є. Про першу публікацію Василя Стуса в Україні // Сучасність. — 1989. — №9. — С.84-87.

63. Коцюбинська М. Новітні палімпсести: (Кілька думок про феномен Василя Стуса) // Філос. і соціол. думка. —1990.—№2. — С.100-102.

64. Коцюбинська М. «На цвинтарі розстріляних ілюзій...» // Слово і час. — 1990. — №6. — С.21-32.

65. Коцюбинська М. У свічаді пам'яті // Україна. —1991. — №1.— С.13-16.

66. Коцюбинська М. Перегук душ: Василь Стус про Володимира Свідзинського // Слово і час. — 1991. — №5. — С.3-4.

67. Коцюбинська М. «Світ міниться — і проростає слово» // Дніпро. - 1993. — №4-6. — С.2-10.

68. Коцюбинська М. Стусове «самособоюнаповнення»//Сучасність. - 1995. — №6. — С.137-144.

69. Коцюбинська М. «Двоє слів» про поета /// Літ. Україна. — 1998. — 15 січня. — С.5.

70. Коцюбинська М. Василь Стус у контексті сьогоднішньої культурної ситуації // Слово і час. — 1998. — №6. —- С. 17-21.

71. Кухар Р. Вибрані твори Василя Стуса в англійському перекладі // Визвольний шлях. — 1990. — №3. — С.376-378.

72. Лазоренко А. На буряних вітрах: Василь Стус — поет глибоко національний // Донбас. — 1993. — №1-2. — С.23-31.

73. Лєрмонтов М. Сочинения: В 2 т. Т.1. — М.: Правда, 1988. - 720с.

74. ЛишаР. «І встануть мертві...» // Україна. —1991. — №7. — С.6.

75. Ліндквіст С. Швеція відкриває модерну українську поезію // Українське слово. — Київ, Париж, 1995. — 7 вересня. — С. 11.

76. Мазепа Н. Поэзия мысли: (О современной философской лирике). — К.: Наук, думка, 1968. — 120с.

77. Макарчук В. «Від юних літ до юного змужніння» // Слово і час. — 1992. — №8. — С.64-69.

78. Малишко А. Доброго путі //Літ. газета. —1959. — 22 грудня. — С.З.

79. Мацибура О. Категорії пам'яті в художньому просторі Василя Стуса // Молода нація: Альманах. — К.: Смолоскип, 1996. - с.181-185.

80. Мельник Я. «В мені уже народжується Бог» // Вітчизна. —1990. — №10. —С.157-160.

81. Моренець В. До теоретичних проблем сучасної лірики // Слово і час.— 1995. — №1. — С.63-71.

82. Мороз В. Шістдесяті роки в Україні // Всесвіт. — 1993. — №9- 10. —С.152-156.

83. Наливайко Д. Василь Стус - перекладач // Всесвіт. - 1991. - №1.-С.183-185.

84. «Народе мій, до тебе я ще верну...»: Бібліограф, покажчик творів нашого земляка, поета В.Стуса та літератури про нього. - Вінниця, 1993.-24с.

85. Не відлюбив свою тривогу ранню...:Василь Стус - поет і людина: Спогади, листи, статті, поезії. - К.: Укр. письменник, 1993.-400с.

86. Овсієнко В. Василь Стус: у 10-ти ліття загибелі в Кубинському таборі смерті // Рідна шк. - Нью-Йорк, 1995. - №3. - С.1-3.

87. Овсієнко В. Світло людей: Спогади-нариси про В.Стуса, Ю.Литвина, О.Мешко. -К.:[Б.В.], 1996. - 107с.

88. Онікієнко І. Символ «Веселого цвинтаря» в естетиці страждання Василя Стуса // Слово і час. - 1997. - №2.- С.54-58.

89. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. - М.: Радуга, 1991.-640с.

90. Остання збірка Василя Стуса «Птах душі» // Україна. -1995. - №17-18.-С.10-12.

91. Павлишин М. Квадратура круга: пролегомени до оцінки Василя Стуса //Всесвіт.-1993.-№11-12.-С.157-161.

92. Палкин М. Лирика как искусство стихотворного слова. - Минск/: Вышейшая школа, 1986. - 372с.

93. Переклади з Р.М.Рільке // Відродження.- 1995.-№5-6.-С.44.

94. Перші лауреати премії імені Василя Стуса // Сучасність. -1989. №9.-С.122-123.

95. Пиріг Р. Василь Стус: Листи із слідчого ізолятора // Політика і час. - 1992. - №1. - С.82-83.

96. Плющ Л. Там, лівіше серця...: Вбивство поета // Сучасність. - 1986.-№5.-С.97-110.

97. Плющ Л. «Вільготно гойдається зламана віть» // Слово і час. - 1991.-№11.-С.38-47.

98. Покальчук Ю. Василь Стус і моє покоління // Дзвін. - 1991. - №7. -С.131-137.

99. Попов О. Майстер високої самотності // Відродження. - 1995. - №5-6. - С.43.

100. Рильке Р.М. Лирика. - М.:Худ. лит., 1976. - 160с.

101. Роженко М. Обов'язок пам'яті // Вітчизна. - 1990. №10. - С.164-167.

102. Роженко М. Про феномен українського шістдесятництва // Самостійна Україна. - 1995. - №3. - С.8-15.

103. Рубчак Б. Перемога над прірвою: Про поезію Василя Стуса // Сучасність. - 1983. - №10. - С.52-83.

104. Самототожність письменника: До методології сучасного літературознавства. - К.: Укр. книга, 1999. - 160с.

105. Сартр Ж.П. Объяснения «Постороннего» // Называть вещи своими именами. - М.: Прогресс, 1986. - С.92-107.

106. Сверстюк Є. Віднайдена імпровізація Василя Стуса // Київ. -1991.-№10.-С.121-123.

107. Сверстюк Є., Калиниченко І. Василь Стус у віддаленнях і наближеннях // Сучасність. - 1995. - №12. - С.145-157.

108. Свідзинський В. Поезії. - К.: Рад. письменник, 1986. - 349с.

109. Світлична Н. З приводу спогадів М.Хейфеца про В.Стуса // Сучасність. - 1991. -№7-8. -С.76-79.

110. Світличний І. У мене тільки слово. -X.: Фоліо, 1994.-431с.

111. Сердюк П. Людина в поемі. - К.: Рад. письменник, 1970. - 200с.

112. Сивокінь Г. Учбові тривоги: Дискусія: ліричний герой сучасної поезії //Літ. Україна. -1984. - 14 червня.

113. Сивокінь Г. Біографізм у методі сучасного літературознавства //Сучасність.-1994.-№1.-С.137-141.

114. Симоненко В. Поезії. - К.: Рад. письменник, 1984. - 246с.

115. Силъман Т. Заметки о лирике. - Л.: Сов. писатель, 1977. - 224с.

116. Скуратівська Я. Василь Стус як літературний критик // Молода нація: Альманах. - К.: Смолоскип, 1996. - С. 187-190.

117. Соловей Е. Неканонічна традиційність: Володимир Свідзинський //Сучасність. - 1996. - №2. - С.98-113.

118. Соловей Е. Українська філософська лірика.-К.: Юніверс, 1998. - 386с.

119. Солонович Е. Не принадлежит прошлому // Вопр. литературы. - 1970. - №11. - С.217-221.

120. СосновсъкаД. Кінець пафосу. Кінець вартостей? // Сучасність. -1995.-№6.-С.145-149.

121. Стус В. Зимові дерева: Перша збірка поезій. - Брюссель: Література і мистецтво, 1970. - 206с.

122. Стус В. Палімпсести: Вірші 1971-1979 років. - [ Б.М.]: Сучасність, 1986.-469с.

123. Стус В. Свіча в свічаді: Поезії. - [Б.М.]: Сучасність, 1986. - 138с.

124. Стус В. Веселий цвинтар: Поезії. - Варшава: Вид. агенство Об-ня українців у Польщі, 1990.- 109с.

125. Стус В. Дорога болю: Поезії. - К.: Рад. письменник, 1990. - 212с.

126. Стус В. Під тягарем Хреста: Поезії. - Львів: Каменяр, 1991. - 159с.

127. Стус В., Литвин Ю. Передчуття: Поезії.-Львів: Фенікс, 1991. - 160с.

128. Стус В. Вікна в позапростір: Вірші, статті, листи, щоденникові записи. - К.: Веселка, 1992. - 255с.

129. Стус В. Серед грому і тиші: Про Василя Симоненка // Сучасність.-1995.-№1.-С.138-148.

130. Стус В. Твори: У 6 т., 9 кн. - Львів: Просвіта, 1994-1999. Т. 1, кн. 1: Зимові дерева, Веселий цвинтар, Круговерть. -1994. -431с.

Т.1, кн.2: Поетичні твори, що не ввійшли до збірок (1958-1971). -1994.302с.

Т.2: Час творчості (Dichtenzeit). -1995. -429с.

Т.З, кн.1: Палімпсести.—1999.—486с.

Т.З, кн.2: Палімпсести.—1999.—496с.

Т.4: Повісті та оповідання. Незакінчені твори. Сценарії. Літературна критика. Заяви, публіцистичні листи та звернення. - 1994. - 544с.

Т.5: Переклади. Поезія, проза, драматичні твори. - 1998.- 392с.

Т.6, кн.1: Листи до рідних. - 1997. - 495с.

Т.6, кн.2: Листи до друзів та знайомих. - 1997. - 262с.

131. Стус Д. Василь Стус очима сина // Прапор. - 1990. - №2. - С.101-103.

132. Стус Д. Життя і творчість Василя Стуса. К.: Фотовідеосервіс, 1992. - 87с.

133. Стус як текст. - Мельбурн: Відділ славістики університету ім. Монаша, 1992.-XII, 93с.

134. Тихий О. Роздуми: Збірник статей, документів, спогадів. - Балтимор; Торонто: Смолоскип, 1982. -79с.

135. Тичина П. Твори. - К.: Молодь, 1976. - 238с.

136. Тимофеев Л. Слово в стихе. - М.: Сов. писатель, 1982. - 342с.

137. Ткаченко А. Василь Симоненко: Нарис життя і творчості. - К.: Дніпро, 1990.-312с.

138. Українка Леся. До О.С. Маковея: Лист від 28 травня 1893 р. // Твори: В 5 т. - К.: Держлітвидав, 1956. - Т.5. - С.91 -93.

139. Українська Гельсінська група, 1978-1982: Документи і матеріали. - Торонто; Балтимор: Смолоскип, 1983. - 998с.

140. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики. Кн.1-4. -К.: Рось, 1994-1995.

141. Унгаретти Д. Стихи из разных сборников // Иностр. лит. - 1963.-№2.-С.128-129.

142. Философский словарь / Под ред. И.Т.Фролова. - 5-е изд. - М.: Политиздат, 1987. - 588с.

143. Хайдеггер М. Слова Ницше «Бог мертв» // Вопросы философии. - 1990. - №7. - С.143-176.

144. Хейфец М. «В українській поезії тепер більшого нема...» // Сучасність. - 1991. - №7-8. - С.8-75.

145. Храпченко М. Творческая индивидуальность писателя и развитие литературы. - М.: Худ. лит., 1977. - С.158-171.

146. Шевченко Т. Кобзар. - К.: Дніпро, 1987. - 639с.

147. Шевчук В. Джерела духовності ліричного героя // Рад. літературознавство. - 1973. - №9. - С. 15-28.

148. Шістдесятництво як явище, його витоки й наслідки // Слово Ічас.-1997.-№8.-С.40-41.

149 Шошин В. Поет и мир. - М.-Л.: Наука, 1966. - 186с.

150. Штонь Г. Біографія? Так! Характер? Так! Але тільки свої...: Дискусія: ліричний герой сучасної поезії // Літ. Україна. -1984. - 12 липня.

151. Яременко В. "І я гукну, і син мене почує" // Дніпро. - №4.-С.71-76.

152 Яременко В. Покара славою: (Павло Тичина у прочитанні Василя Стуса)//Дніпро.-1993.-№1.-С.110-113.

ЗМІСТ

Вступ

Василь Стус як трагічна постать доби (до проблеми морально-етичних, естетичних витоків творчості)

Спорідненість мислення Василя Стуса і поетів його захоплення.

Василь Стус у контексті доби.