Естетичні ідеали епохи античності.

Естетичні уявлення і ідеї, інтерес до комунікативних проблем мистецтва, мабуть, виникли ще в країнах Стародавнього Сходу (Вавілон, Єгипет). Проте виразний теоретичний вираз ці проблеми отримали головним чином в античному рабовласницькому обществеважнейшей категорією, за допомогою якої античні автори намагалися з'ясувати суть мистецтва, було “наслідування” (“мімезіс”). Термін “мімезіс” зустрічається вже у досократіков, зокрема, у піфагорійців. Музика, наприклад, вважали вони, зображає “гармонію сфер”. Наслідування розкривається у піфагорійців за допомогою поняття числа і таких “структурних” термінів, як “порядок”, “симетрія”, “відповідність”, “гармонія”. Уподібнюючи все, у тому числі і витвори мистецтва, числу, піфагорійці мислили свої числа структурно, фігурно.У Геракліта теорія “зображення” трансформується у вчення про символізм. Малюючи картину суб'єкта, що естетично творить, Геракліт говорить про те, що в творчості чоловік вже не просто говорить, але “віщає”, “народжує символи”. Це пов'язано з вченням про те, що кожна річ відображає на собі загальні долі космічного вогненного логосу, іншими словами, вона – “абсолютно символічна”.Іншому великому матеріалістові античності Демокріту приписується погляд на мистецтво як на діяльність, що наслідує поведінці живих природних істот. Так, побудова жител уподібнюється їм побудові кубел у ластівок, спів запозичується у півчих птахів.Сократ ставив питання, чи може живопис і скульптура, наслідуючи природі, зобразити не тільки “те, що ми бачимо” (предмети увігнуті і опуклі, темні і світлі, жорсткі і м'які, нерівні і гладкі і т.п.), але і те, що абсолютно невидимо – “духовні властивості”. І відповідає ствердно: зображаючи очі, вираз облич, жести, мистецтво “повинні у всіх творах виражати стан душі”. З цих міркувань видно, що, по Сократу, вираз “полягання душі” в образотворчих мистецтвах можливо шляхом зображення видимих симптомів, або виразних проявів. Сократовськоє вчення про мистецтво і наслідування рухається у напрямі до об'єктивного ідеалізму, що знайде свій класичний вираз в естетиці Платона, в його символічній інтерпретації “мімесиса”.Погляди Платона на мистецтво розвиваються в руслі античної теорії “наслідування”, але по своїй філософській суті вони представляють ідеалістичний символізм. Як відзначає А.Ф,Лосев, що детально дослідив проблему символізму у філософії і естетиці Платона, останній не вживає слова “символ”, проте всюди керується принципом символізму – тим принципом, який в подальшій ідеалістичній традиції позначався саме цим терміном.

 

Естетичні ідеали епохи Відродження.

Починаючи з доби Відродження у європейській, а пізніше й американській естетичній культурі стають помітними дві головні тенденції: 1) нормативно-раціоцентрична (її успадковують класицизм, просвітництво, академізм, реалізм та техноцентризм), що тяжіє до матеріального, позитивного, прагматичного,науково-технічного утилітаризму, та 2) ірраціонально-духовна (її спадкоємцями є бароко, романтизм, символізм), яка орієнтується на виражені в художній творчості духовного Абсолюту та духовного космосу. Не виходячи за рамки цілісної християнської культури, перша лінія ведеться від ідеалізованої Античності, друга — від ідеалізованого Середньовіччя, Ори цьому Ренесанс та класицизм робили акцент на ідеалізованому тварному світі, який у їх сприйнятті міг би відповідати задумові Творця (ідеальні тіла, відносини, ландшафти тощо). Реалізм і техноцентризм орієнтувалися на реальний стан матеріального світу, а бароко, романтизм, символізм спрямовували свою творчу інтуїцію в суто духовні світи, розглядаючи видиму реальність як символ та шлях до них.

Естетика класицизму (від латинського «зразковий» —'-цей термін було уведено романтиками в XIX ст. в ході боротьби з класи-цистами) — зразок рафінованої та свідомо загостреної акцентації уваги на естетичній сутності мистецтва, доведеної до строгої нормативної системи художніх правил..

Мистецтво та його різновиди.

Мистецтво здатне увібрати і передати всі можливі ситуації взаємодії людини і світу, всі ситуації взаємин людей, без будь-якого локального обмеження. Відображенню мистецтвом доступні як ма­теріальні, так і духовні сторони суспільного життя. Мистецтво цілісно відтворює дійсність: може у відбитому вигляді зберегти матеріальну сторону життя і ті людські стани, ті види людського реагування на дійсність, які з ними пов'язані. Величезна роль мистецтва у розвитку людства полягала в тому, що воно сприяло розвиткові творчих засад в індивіді. Мистецтво — це самосвідомість культури. Універсальність мистецтва як засобу збереження життєдіяльності з віками не тільки не втратилась, а навпаки, зросла, тому що в ньому з'явились нові види і жанри. Стали різноманітнішими художньо-виражальні засоби, а це призвело до того, що життя суспільства, людини стало можливо вті­лити у мистецтві багатогранніше й досконаліше.

Мистецтво - це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси.' Особливість цього освоєння полягає у тому, що воно виступає у художньо-образній формі. Образ - це згусток художнього бачення та переживання, котрому мистецтво надає виразності та художньої цінності.

Постійно збагачуючи суспільство новими художніми творами, мистецтво створює "предметну основу" художньої культури. Скільки-небудь суттєві зрушення в розвитку мистецтва виявляють (прямо або опосередковано, відразу або з часом) вплив на все художнє життя суспільства.

Мистецтво формує такі якості людини, як уява, творчий підхід до життя. Дякуючи мистецтву, людина може зрозуміти та усвідомити те, що не в змозі отримати від власного життєвого досвіду, оскільки в силу соціально-просторової та соціально-часової обумовленності досвід окремої людини завжди обмежений.

Сила мистецтва в його цілісному впливі на людину, що обумовлено образною природою художніх витворів. Мистецво через емоції та переживання змушує задуматися над тим, щоб не просто "розумно", але й критично відноситися до дійсності.

На кожному витворі мистецтва, великому, чи просто талановитому, лежить відбиток часу. Воно завжди є дитям своєї епохи, продуктом її глибинного розвитку та певної духовної атмосфери. Великі витвори мистецтва долають тяжіння свого часу, стають надбанням наступних поколінь. Це можливо дякуючи тому, що справжні шедеври мистецтва, які уособлюють його безкінечне сходження, в історично-часовому схвачують загальнолюдське, в минущому'"фіксують" вічне. Тим самим вони ніби піднімаються над своєю епохою, над тими соціальними умовами та потребами, котрі були викликані до життя, й включаються в загальнолюдський фонд художньої культури.

В процесі свого історичного буття мистецтво проявляє себе як рухливий та гнучкий організм, який виявляє нові творчі грані та аспекти, який моментально вбирає в себе (і передвіщує) ті ледь помітні рухи в соціальній психології, поширених стереотипах мислення, ієрархії цінностей.

В залежності від матеріальних засобів, за допомогою яких конструюються художні твори, об'єктивно виникають три групи видів мистецтв:

1) просторові, чи пластичні (живопис, скульптура, графіка, художня фотографія, архітектура, декоративно-прикладне і дизайн), тобто такі, котрі розгортають свої образи в просторі;

2) тимчасові (словесні і музичні), тобто такі, де образи будуються в часі, а не в реальному просторі;

3) просторово-тимчасові (танець; акторське мистецтво і всі що базуються на ньому; синтетичне - театр, кіномистецтво, телемистецтво, естрадно-циркове і т.д.), тобто такі, образи яких володіють одночасно довжиною і тривалістю, тілесністю і динамізмом.

Кожен вид мистецтв безпосередньо характеризується способом матеріального буття його творів і застосовуваним типом образних знаків.

Синтетичні види мистецтва.

Сучасна система мистецтв складається на основі двох тенденцій розвитку – тенденції синтезу, взаємозбагачення різних видів художньої практики і тенденції самовизначення, виділення різноманітних видів мистецтв. Розвиток художньої практики і естетичних потреб суспільства зумовлює синтез окремих видів мистецтв, які кожний окремо не мають синтетичного характеру (наприклад, архітектура та живопис в їхньому синтезі).Існує три типи синтезу, кожний з яких об’єднує різні види художньої діяльності на основі якогось визначеного виду мистецтва:– синтез пластичних мистецтв (архітектура, образотворче мистецтво і декоративно-прикладне мистецтво), що відбувається на основі архітектури;– синтез серед видовищних мистецтв (театр, кіно, телебачення, естрада, цирк), які прийнято називати синтетичними; в них взаємодія відбувається в основному на основі творчості актора (в документальних жанрах – реальної особи);– синтез окремих пар мистецтв, пов’язаних з літературою: літератури і музики (пісня та інші вокальні жанри), літератури та образотворчого мистецтва (напр., художньо ілюстровані видання) При взаємодії мистецтв кожне з них робить в синтетичне ціле свій внесок, збагачує цей цілісний художній твір притаманними даному виду мистецтва специфічними рисами. Синтез мистецтв – це не механічне об’єднання окремих видів мистецтва, це – створення органічної художньої цілісності, якій притаманні нові якості, що їх не було у жодного з мистецтв до того, як вони увійшли до нового цілого. Окремі види мистецтва створюють єдину цілісність і пристосовуються як один до одного, так і до синтетичного цілого. Синтез мистецтв реалізується в єдиному художньому образі або системі образів, об’єднаних єдністю стилю, задуму, виконання, але створених за законами різних видів мистецтва. В основі синтезу пластичних мистецтв – архітектурна споруда, що доповнюється творами мистецтва: скульптури, декоративного живопису. В цьому випадку мистецтва, які беруть участь у синтезі, зберігають своє відносно самостійне образне значення, а синтез досягається завдяки єдиному задуму і стилю. Але в цьому випадку не виникає такого явища, яке можна назвати синтетичним мистецтвом.снують суттєві, принципіальні відмінності між поняттями синтезу в просторових мистецтвах і синтетичних. При всій значущості синтезу архітектури і образотворчого мистецтва в розвитку естетичної культури очевидним є той факт, що кожне з цих видів мистецтва може існувати і існує самостійно. Виразна образність архітектурної споруди стає якісно новою, коли вона виступає у взаємодії з іншими мистецтвами. Але архітектура так само, як і живопис, і скульптура, існує як самостійний вид мистецтва зі своїм арсеналом виражальних засобів. Особливістю ж синтетичних мистецтв є те, що вони поза таким органічним об’єднанням різних видів мистецтва не можуть існувати. Синтез є основою цих мистецтв. При художньому об’єднанні мистецтв кожне з них робить свій внесок у цей синтез, що найочевидніше у видовищних видах мистецтва. Навколо акторської дії об’єднуються і служать йому всі інші мистецтва – музика і т. д. У театральному мистецтві взаємодіють драматична література, мистецтво режисури, акторська майстерність, музика, живопис, архітектура і т.д. Синтетичність театрального мистецтва не просто в тому, що театр використовує різні види мистецтва, а в тому, що мистецтва ці є необхідними компонентами сценічного образу. Театральне мистецтво взаємодіє з іншими видами мистецтва і посилює свій вплив на глядача, використовуючи їхні виражальні засоби і техніку. Використання сучасним театром виражальних засобів живопису, скульптури, архітектури, музики допомагає створенню художньої цілісності спектаклю, але переслідує різні цілі.Кіномистецтво - це вид художньої творчості, що увійшов в систему синтетичних видів мистецтва у XX ст. Особливість кіномистецтва у тому, що воно дає можливість безпосереднього відображення дійсності у її просторово-часовій єдності, зображає дійсність рухомою, динамічною. Загальноприйнято, що у сферу мистецтва входять: 1. документалістика; 2. науково-популярне кіно; 3. рекламні фільми, яким властиві специфічні художні особливості; 4. експериментальні фільми, що поєднують у собі всі названі види.